Пошук на сайті

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову». У покаянній молитви за свої гріхи ми вчимося переживати трагедію всього людства через самих себе. Якщо я так страждаю всім моїм єством через мої всілякого роду зриви на кожному кроці, якщо за всіма моїми падіннями криється початкове падіння в особі Праотця нашого, що відірвало все людство від Бога й Отця нашого, - то нормально мені в особистих моїх стражданнях пізнавати буттєво страждання усіх людей. Але можливе і зворотне: в моїй радості - побачити радості всього світу. Так навчається християнин співчувати всім стражденним, співрадіти всім, хто радіє. Якщо гріх у своїй глибинній суті є завжди злочином супроти любові Отчої, то повне відновлення занапащеної любові можливе не інакше, як через тотальне покаяння, яке розкрило б нам до кінця, якщо це можливо, що цей злочин означає, коли ми його беремо у розрізі вічності. «Отче Благий, зціли мене, прокаженого; онови мене, розтлінного гріхом... Отче Святий, усього мене освяти: і розум, і серце, і саме тіло моє... я згрішив перед Тобою, і нині вмираю далеко від Тебе... прийми мене з безмежного співчуття Твого і милосердя Твого». «Ісус сказав йому: стільки часу Я з вами, і ти не знаєш Мене, Филипе?» (Ін. 14: 9). Марія Магдалина - «обернулася назад і побачила Ісуса, Який стояв, але не впізнала, що це Ісус. Говорить їй Ісус: жоно, чого плачеш? Кого шукаєш? Вона, думаючи, що це садівник, каже Йому: господарю, якщо ти забрав Його, скажи мені, де ти поклав Його, і я візьму Його. Ісус говорить їй: Маріє! Вона, обернувшись, каже Йому: Раввуні!» (Ін. 20: 14-16). Лука і Клеопа на шляху в Еммаус не впізнали в тому, хто наблизився до них, Ісуса, і тільки коли Він «переломив хліб і подав їм», «у них відкрилися очі, і вони впізнали Його» (Лк. 24: 30, 31). Так, щось подібне може статися і з нами: Він наблизиться до нас, Він буде розмовляти з нами, і ми «не впізнаємо Його», тобто того, що це Він, великий Бог; великий, але лагідний і невимовно смиренний. І коли настане момент і ми ВПІЗНАЄМО Його, тоді душа наша полюбить Його, і почерпнуте з цього пізнання натхнення переповнить нас до блаженства. І пізнане таким чином натхнення вже ніколи нас не залишить. Ми можемо перебувати в різних випробуваннях і болісних станах, але воно, це дивне натхнення, завжди буде з нами: іноді як тихий мир, іноді як палюче полум'я, іноді як наплив світлоносних думок, іноді як радісний плач у молитві. І багато такого подібного, але чому немає у всьому світі подібного, крім того, що лише від Нього Єдиного виходить.

Євангельські читання 24 листопада Євангеліє від Луки, 12, 42 - 48 42 Господь же сказав: хто вірний і мудрий управитель, якого господар поставив над слугами своїми роздавати їм своєчасно міру хліба? 43 Блаженний раб той, господар якого, прийшовши, знайде, що він чинить так. 44 Істинно кажу вам: над усім маєтком своїм поставить його. 45 Якщо ж раб той в серці своїм скаже: не скоро господар мій прийде, і почне бити слуг та служниць, їсти і пити та упиватися, — 46 то прийде господар раба того у день, коли він не сподівається, і в годину, якої не відає, і розітне його, і визначить йому долю з невірними. 47 Раб же той, який знав волю господаря свого, та не був готовий і не робив за волею його, буде багато битий. 48 А той, хто не знав і зробив щось гідне покарання, буде битий менше. Від усякого, кому дано багато, багато й вимагається, і кому багато довірено, з того більше й спитають. Борис Гладков Притча про розсудливого домоправителя, якому доручено роздавати хліб слугам Господар доручив своєму домоправителю роздавати своєчасно хліб слугам. Якщо домоправитель вірний і розсудливий, то буде чинити так, як йому наказано, до того ж робити так завжди, в який би час не повернувся господар його, і за це отримає найбільшу нагороду. Але якщо він, сподіваючись на тривалу відсутність господаря свого, почне кривдити слуг, не давати їм того, що належить, а сам буде віддаватися безтурботним веселощам, то прийде господар його в такий день і годину, коли він і не чекав його, і покарає його так, як заслуговують невірні і нерозсудливі раби. Але не тільки такий безтурботний домоправитель, а й раби господаря понесуть кару за невиконання волі його, хоча не всі однаково: хто знав волю господаря свого і не був готовий у будь-який час зустріти його, той заслужить найсуворішого покарання, а хто не знав волі господаря і тому зустрів його непідготовленим, той буде покараний не так строго. Тож від кожного, кому дано багато, багато і потрібно зробити, і кому багато ввірено, від того більше спитають. Вислухавши цю притчу, Апостоли повинні були зрозуміти, що Господар - це Христос, що доручає їм роздавати рабам Його, тобто всім людям, блага Його вчення; вони посвячені в це вчення, їм багато дано, і тому з них багато й спитається, якщо вони надумають відступитися від точного виконання волі Його і спокуситися життєвими благами. Але так як, з пришестям Христа на землю, всім без винятку людям надана можливість пізнати волю Божу, то всі, що пізнали її і, проте, не виконали, піддадуться найсуворішому покаранню; для тих же, які не могли пізнати її, буде певна поблажливість. Не забувайте ніколи, люди просвічені, що до отриманого знання ви взяли ключ до розуміння Христового вчення, і що вам доведеться дати звіт: як ви його використали? Чи просвітили себе й інших світлом істини Божої? Виконали відкриту вам волю Божу? Пам'ятайте завжди, що вам багато дано, і тому з вас багато й вимагатиметься. Пам'ятаючи це, будьте суворі, вимогливі до себе і ставится поблажливо до тих, кому мало дано; знайте, що з них мало стягнеться Самим Христом. Друге послання до солунян святого апостола Павла, 1, 10 – 2, 2 10 коли Вiн прийде прославитись у святих Своїх i з’явиться дивним в день той у всiх, хто увiрував, бо ви повірили нашому свідченню. 11 За це i молимося завжди за вас, щоб Бог наш сподобив вас бути гiдними покликання i здiйснив усяке благоволiння благости i дiло вiри в силi, 12 щоб прославилось iм’я Господа нашого Iсуса Христа у вас i ви в Hьому з благодатi Бога нашого i Господа Iсуса Христа. 1 Благаємо ж вас, браття, щодо пришестя Господа нашого Ісуса Христа і нашого зiбрання до Hього, 2 не спiшити вагатися розумом i не тривожитися нi вiд духу, нi вiд слова, нi вiд послання, нiби нами надiсланого, неначе вже настає день Христів. Толкова Біблія "Прославитися у святих»: не через них, і не серед них, а саме в них, бо вони служать наче дзеркалом, в якому відображаються Його нескінченні досконалості. Те ж можна сказати і про слова "у всіх віруючих" (Textus Receptus читає pisteuousin замість W-H. Pisteosasin). Кінець стиха може бути переданий так: Він з'явиться чудесним у всіх віруючих, а отже і у вас, так як свідчення наше знайшло віру. Глава закінчується посланням Ап. П. на те, що він завжди молиться за солунян, щоб Бог визнав їх гідними покликання в царство Його Слави. «Покликання» - тут думка спрямовується до майбутнього, хоча слово κλήσις вказує насамперед і головним чином на початковий акт спасіння. Добра воля благості - насолода в творенні добра; добре вже те, якщо людина робить добро; але вона стає на вищий ступінь досконалості, якщо знаходить насолоду в творенні добра. «Діло віри» - наша віра не повинна бути мертвим началом; вона повинна бути плідною (Як. 2:26). Вираз «ім'я Господа» вживається в С. Завіті стосовно Бога і позначає собою велич, міць, достоїнство (пор. Лев. 24:11; Втор. 28:58). Ап. Павло переносить це вираз, що означає славу Єгови, на Особистість І. Христа. «З благодаті». Ап. Π. прагне цими словами підкреслити джерело, звідки йде всяке славослів'я, а так само усунути будь-яку думку про людські заслуги. Скрізь діє благодать Божа. Наше зібрання - грец. έπισυναγωγή - від дієслова έπισυνάγεω, яке зустрічається у Єв. Мк. 13:27 і Єв. Мф. 24:31. Слово έπισυναγωγή зустрічається в посл. до євр. 10:25 а також в 2 Мак. 2: 7, де воно теж має есхатологічний сенс. Під зібранням тут мається на увазі об'єднання живих і мертвих, і їх спільна зустріч з Христом в день Його пришестя (пор. 1 Сол. 4:16, 17). Ап. говорить про «наше зібрання», включаючи, мабуть, і себе в число можливих прижиттєвих учасників цього великого дня. Ап. торкається самого хворого місця в житті Ф. церкви - хвилювань і суперечок, що виникли з приводу питання про парусію. Він просить їх не бентежитися, і не хвилювалися зараз умом щодо часу пришестя Христа. День Його близький, але Він не настане, поки не відбудеться низка подій, які підготують утвердження вічного царства слави. «Не спiшити вагатися розумом» - втрачати голову, дозволяти хвилюванню панувати над міркуваннями здорового глузду, відриватися від останнього, як корабель відривається від якоря під тиском бурі і хвиль.

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову». Пізнавши на самому собі мінливість нашого єства, я живу незмінно в страху. Цей страх іменується Божим. Він не схожий на страх тваринний; у ньому самому криється і премудрість, і відання, і любов, і сила. Але зустріч з великим Богом, Якого ми не в змозі вмістити і Якого ми не можемо не любити, дає нам усвідомлення, що ми ще невимовно далекі від того, що поставлене перед нами як свята мета і сенс всього нашого буття. Петро, ​​після Таємної Вечері, з пафосом сказав: «Якщо і всі спокусяться Тобою, то я ніколи не спокушусь». Усі ми знаємо, що послідувало вельми скоро після цього сповідання. «І згадав Петро слово, сказане йому Ісусом: перше ніж проспіває півень, тричі зречешся Мене! І, вийшовши геть, плакав гірко» (Мф. 26: 33, 75). Написано: «Довершена любов проганяє страх, бо страх має муку. Той, хто боїться, не довершений у любовi» (1 Ін. 4, 18). Я знаю, що я не довершений у любові, але це не усуває того факту, що і я люблю Бога. І ось саме ця любов породжує в мені страх бути недостойним відповіді. Сокрушаються кістки мої, коли бачу в собі хоча б малі коливання. Не пам'ятаю, щоб за мого життя на Афоні сумнів наближався до мого розуму або серця. Однак, коли я повернувся в Європу, тоді, стикаючись з людьми іншого духу, я відчув енергію, яка витікала з них і яка, подібно до холодного вітру, неприємно торкала серце і якось бентежила розум. Чужа Духові Христа, вона на певний момент порушує внутрішній мир, викликає розум на якусь боротьбу. Пізнане мною за даром звище в молитві любові в пустелі долало зустрічні негативні впливи: «закон духу життя в Христі Ісусі звільнив (і) мене від «влади духу світу цього» (пор.: Рим. 8, 2). Петро збунтувався; але чи можу я бути впевненим у собі? Поки серце відчуває присутність Бога, ми - в світі і в замилуванні від любові до Нього. Але коли Він відступає Своєю відчутною дією, то знову свідомість немочі моєї до болю засмучує мене. Хресний подвиг у тій чи іншій мірі до старості супроводжує мене. Мені здається, що я пізнав міру людини; і це знання дає мені свободу у зустрічах з будь-ким. Але в минулому пізнав я і зустрічі з іншими силами, безмірно могутнішими для моєї нікчемності. У ті страшні часи рятувало мене Ім'я Христа Ісуса. Молюся, нехай буде зі мною так і до кінця, і без кінця. У години промислительної богооблишеності виникає всередині нас полум'яна молитва, і в її обіймах дух з радістю споглядає свою спорідненість з Христом і уподібнення Йому зростає. ГОСПОДЬ сотворив нас за Своїм образом; отже, і ми в Ньому стаємо «господарями». Утверджувані Його силою, ми споглядаємо всілякого роду зло в тварному світі, але воно, зло, втрачає владу над нами. У цьому наше «панування», необхідне для «непохитного Царства». «Ще раз потрясу не тiльки землю, але й небо». Оте «ще раз» означає за­­мiну похитнутого, як створеного, щоб перебувало непохитне» (Євр. 12: 26-27). Недовідомо нам, якого останнього випробування піддасться все творіння. Необхідний нам побожний страх, доки не пройдемо всі тварні пороги і не сповнимося нетварним життям, що сходить від Бога. Христос-Бог безмежний у Своїй могутності: Дух Його наповнює всі безодні. Але і в Своєму «умаленні» Він також недосяжний для нас. Коли в безвидному мовчанні ми предстоїмо перед Богом, у повному оголенні сукупності нашого буття, тоді глибини нашої природи розкриваються і для нас самих. Через цілковиту зосередженість - стягненість усього всередину нашої особистості - дається нам побачити, що буття всього людства у витоках своїх і за своєю природою є ЄДИНЕ БУТТЯ, ЄДИНА ЛЮДИНА. Звідси «природний» рух нашого духу до молитви за всіх людей, за ВСЬОГО АДАМА, як за самого себе. Звідси ж приходить зрозуміння слів Христа: «Нехай будуть (усі) єдине, як Ми єдине» (див.: Ін. 17, 21-23).

Євангельські читання 23 листопада Євангеліє від Луки, 12, 13- 15, 22 - 31 13 Хтось з народу сказав Йому: Учителю, скажи братові моєму, щоб він розділив спадщину зі мною! 14 Він же сказав чоловікові тому: хто настановив Мене судити чи ділити вас? 15 При цьому сказав їм: глядіть, остерігайтеся користолюбства, бо життя людини не залежить від багатства її маєтку. 22 Сказав же ученикам Своїм: тому кажу вам, — не піклуйтесь про душу вашу, що вам їсти, ні про тіло ваше, — у що вдягнетеся. 23 Душа більша за їжу, і тіло — за одяг. 24 Погляньте на воронів: вони не сіють, не жнуть; у них немає ні комор, ні житниць, і Бог годує їх; наскільки ж ви кращі за птахів! 25 Та й хто з вас, піклуючись, може додати собі зросту хоч на один лікоть? 26 Отже, якщо і найменшого зробити не можете, чого піклуєтесь про інше? 27 Погляньте на лілеї, як вони ростуть: не трудяться, не прядуть. Кажу ж вам, що й Соломон у всій славі своїй не одягався так, як одна з них. 28 Коли ж траву на полі, яка сьогодні є, а завтра буде кинута у піч, Бог так одягає, то наскільки краще вас, маловіри! 29 Отже, не шукайте, що вам їсти або що пити, і не турбуйтесь, 30 бо всього того шукають люди світу цього, ваш же Отець знає, чого потребуєте. 31 Краще шукайте Царства Божого, а те все додасться вам. Аверкій (Таушев), архієпископ Хтось, бачачи, яким є великим вплив Господа, звернувся до Нього з проханням, щоб Господь звелів братові його розділити з ним спадок. Господь відмовив йому в цьому, бо Він прийшов на землю не для того, щоб розглядати дріб'язкові позови, засновані на людських пристрастях. Притому Він проповідує відмову від майна… Завдання Господа не зовнішні заходи порядку, а перевиховання серця і волі людей. Це - приклад для всіх проповідників Євангелія і служителів Церкви. Господь веде нас до небесного і вічного, а багатство - до земного і тлінного, тому, щоб уникнути такої подвійності, що заважає справі вічного спасіння, необхідно відмовитися від надмірних і зайвих, неспокійних і виснажливих турбот про їжу, питво і одяг - тих турбот, які поглинають весь наш час і увагу і відволікають нас від турбот про спасіння душі. Адже якщо Бог так піклується про нерозумне творіння, даючи їжу птахам і розкішно одягаючи польові квіти, то тим більше не залишить Він без усього необхідного і людини, створеної на образ Божий і покликану бути спадкоємницею Його Царства. Усе наше життя в руках Божих і не залежить від наших клопотів: чи можемо ми, наприклад, самі додати до зросту свого бодай ліктя одного? Однак, все це аж ніяк не означатиме, що варто залишити всі турботи взагалі і віддатися неробству, як тлумачили це місце Нагірної проповіді деякі єретики. Праця заповідана людині Богом ще в раю, до гріхопадіння (Бут. 2:15), що підтверджено знову при вигнанні Адама з раю (Бут. 3:19). Вказана лише ступінь цінностей: «Шукайте ж найперше Царства Божа і правди Його». І в нагороду за це Господь Сам подбає про нас, щоб ми мали все необхідне для земного життя, і думка про це не повинна мучити і пригнічувати нас, як невіруючих язичників. Друге послання до солунян святого апостола Павла, 1, 1 -10 1 Павло‚ i Силуан‚ i Тимофiй — Солунській церквi в Боговi Отцi нашому i Господi Iсусi Хрис­тi: 2 благодать вам i мир вiд Бога От­ця нашого i Господа Iсуса Христа. 3 Завжди по справедливостi ми повиннi дякувати Боговi за вас, браття, тому що зростає вiра ваша i примножується любов кожного один до одного мiж усiма вами, 4 так що ми самi хвалимося вами у церквах Божих, терпiнням вашим i вiрою в усiх гонiннях i скор­ботах, якi ви зносите 5 на доказ того, що буде праведний суд Божий, щоб вам сподобитися Царства Божого, задля якого i страждаєте. 6 Бо праведно перед Богом — вiдплатити скорботою тим, що кривдять вас, 7 а вам, скривдженим, — вiдрадою разом iз нами в явлення з неба Господа Iсуса з ангелами сили Його, 8 Який у полум’яному вогнi здiйснює помсту тим, якi не пiзнали Бога i не пiдкоряються благовiстуванню Господа нашого Iсуса Христа, 9 якi приймуть кару, вiчну погибель, вiд лиця Господнього i вiд слави могутности Його, 10 коли Вiн прийде прославитись у святих Своїх i з’явиться дивним в день той у всiх, хто увiрував, бо ви повірили нашому свідченню. Феодорит Кірський, блаженний Апостол знову назвав тих, що брали участь в написанні листа. Вираз «у Бозі Отці» подібний до того, що і нами пишеться в листах, бо й самі ми звичайно підписуємо: такий-то такому-то бажає втішатися Господом. А тут навчив нас Апостол і рівності Отця і Сина, бо, сказавши про Бога Отця нашого, додав і Господа Ісуса Христа, і знову після слів: «від Бога Отця нашого», доклав: «і Господа Ісуса Христа», тому що одні й ті ж блага подаються нам Отцем і Сином. Апостол знову висловлює похвалу у вигляді подяки і подиву щодо їх віри в Бога, дивується і любові їх до ближнього; тим і іншим свідчить про їх чесноти. Бо і Господь сказав, що цими двома заповідями сповнюється весь закон і пророки (Мф. 22:40). Апостол … говорить, що справедливо і пристойно Законодавець і нас винагородить за страждання наші через віру, і противників покарає за нечестя. Буде ж це під час кінця світу. Бо тоді прийде Господь з небес, і супроводжуватимуть Його сонми ангелів, і поглинені темрявою невіри віддані будуть невгасимому полум'ю. Написав же це божественний апостол тим, що теплять страшні і тяжкі лиха, втішаючи надією майбутнього. Тому-то вказав і на це страшне судилище, бо показав спершу грядущого з небес Суддю, потім служителів (це Ангели), і після цього самий вид покарання (засуджені віддаються геєні вогненній). Якщо ж цим покараються ті, хто не слухає Євангелія, то очевидно, що найтяжчих піддадуться мук вороги віруючих.

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову». Християнин-подвижник у своєму житті за Богом не повинен уподібнюватися ні поетам, ні письменникам, ні психологам, ні філософам, ані вченим. У своєму зверненні до Бога він спрямовується вперед, не звертаючи уваги на самого себе. Те, що він дієво живе в молитві, залишить у його єстві незнищенний слід, але побачить його в собі аскет лише з часом, коли увага його розуму зупиниться на минулому. Потяг до Бога, на початку подвигу, буває настільки інтенсивним, що дух людини в своєму напруженому рухові до Всевишнього дивиться виключно на Нього Єдиного. Душа того, хто кається і бачить себе невимовно далеким від жаданої Істини, вся стає болісною раною і благає Господа, якого вже возлюбила початкової любов'ю, про милість і поблажливість до неї. Відчуття гріха, що зруйнував наше богоподібне єство, породжує непередаваний жаль з приводу того стану, в якому ми так довго перебували і який зробив нас цілком негідними Святого святих: чи може такий Господь прийняти мене, до останку розтлінного? Предстоїть душа немов на Страшному Суді. І чим нищівніший страх вироку, тим напруженіша молитва покаяння. У години перерви між тілесним предстоянням перед Богом ділами повсякденності сутнісне налаштування духу не змінюється: він усією силою перебуває в тому ж русі до Бога. На п'ятому році мого чернецтва ось що трапилося зі мною: ігумен монастиря св. Пантелеймона, архімандрит Мисаїл, одного разу покликав мене до себе і дав мені «послух» - вчити грецьку мову, так як монастир мав потребу в знавцях цієї місцевої мови, необхідної у всіх відносинах із зовнішнім світом, духовним і офіційним. Я зробив необхідний за традицією уклін, щоб отримати благословення на майбутню працю. І коли я вже майже дійшов до виходу з кабінету, він зупинив мене і сказав: «Отче Софронію, Бог двічі не судить. Якщо ви виконуєте покладену на вас роботу як послух мені, то я є відповідальним перед Богом, а ви залишайтеся в мирі». Говорив він, схиливши голову на груди, як буває зазвичай під час молитви; в голосі його відчувалася серйозність, яку він надав своєму слову. Рушивши від нього в бібліотеку, щоб узяти там потрібні для вивчення грецької мови книги, я повернувся в келію; відкривши граматику аттичного діалекту, я природно зосередився на тому, що читав. І що ж? Я фізично відчув, як мій розум виходить із серця, піднімається до лобової частини черепа і далі рухається в напрямку книги. У той момент мені стало зрозумілим, що мій розум безвихідно вдень і вночі перебував у серці впродовж семи років моєї покаянної молитви. Я, за словом ігумена, залишався спокійним внутрішньо. Зламаний хворобою (малярією), я перемагав тілесну неміч, щоб вчитися мови якомога більшу кількість годин щодня. Пам'ятаю, одного разу, коли я писав вправи, мені, виснаженому, спала думка: якщо зараз я почую заклик до Суду, що буде зі мною? У глибині серця був мир: «Я встану і з миром піду на Суд Божий». Цей момент тепер я особливо відзначаю, тому що він був цілком не схожим на засвоєний мною настрій предстояння на Суді у великому страху. Отже, за молитвою ігумена був даний мені досвід такого миру. Моє нове заняття забирало в мене можливість молитви у попередньому вигляді, але благодать у дуже дивній формі невідомого мені досі миру не залишала мене кілька місяців під час моїх старань опанувати грецьку мову. Так Бог не залишив мене, і серце моє теж не відлучалося від Нього. Минули місяці навчання, і Господь благоволив мені знову дати відчайдушну молитву покаяння. Щоб відродитися у Богові, нам потрібен жах щодо нас самих, якими ми є. Відраза до гидкої, богопротивної пристрасті гордині, котра живе в нас і яка вигнала нас з ганьбою з Царства Отця світів. Спасіння від неї - в заповіді Христа: любити Бога до ненависті щодо себе (пор.: Лк. 14, 26). Тема ця надзвичайно важлива, і я знаю, що вичерпати цей бік духовного життя християнина не зможу, скільки б я не писав. Я назвав відчай, що опанував мною, великим даром звище. Але я усвідомив це не раніше, ніж через тридцять років праці; можливо, навіть і більше. Я не шукав допомоги від людей, тому що я був схоплений, як сухий листок, вітром; мене кружляв він, не даючи зрозуміти сенсу того, що діється зі мною; я нічого не розумів; я нікого не міг запитати, бо не міг сформувати і питання. Буття космічне бурхливо розкривалося моєму розумові, - з швидкістю, котра не дозволяла мені зупинитися розумом ні на чому. Це було схожим на божевілля, але особливого типу, яке не входить до компетенції психіатрів. Починався процес мого відходу від світу. Щось лягло між мною і людьми: у мені втрачався інтерес до спілкування з ними; зникали один за одним пункти для контакту. Світ мистецтва - живопис, музика, поезія, література, театр та інше - все це, що становило раніше головний зміст і сенс мого буття, блідло і стало здаватися несерйозною справою, суто дитячою забавкою. І це було нелегким для мене: часом, у перший період, я болісно роздирався між двома центрами - пристрастю живописця і молитвою. Аж доки молитва не перемогла всі інші дії на цім світі. Є тільки одне завдання - знайти істинного Бога, тобто Творця усякого буття, і вічно жити разом з Ним. Чи не є безумним подібне дерзання для такої людинки, як я? З Богом зовсім не легко і не просто: Він занадто великий для нас. Він - «Вогонь, що пожирає», він - Світло неприступне. Він кинув Свій Вогонь на нашу землю і спалює наші серця. З іншого боку, і я - діло Його рук. Він одягнувся в нашу плоть, щоб через цей екран ми могли б дивитися на Нього. Звідси - надія, що йде далі всілякої безнадійності. "Дерзайте", - сказав Він (пор.: Ін. 16, 33). Думаю, що поява всередині нас цього вогню - це пришестя дихання Божої вічності в нас. До того ж, «не буває безсилим у Бога ніяке слово... і блаженна Та, Яка увірувала, бо збудеться сказане Їй від Господа» (Лк. 1: 37, 45).

Євангельські читання 20 листопада Євангеліє від Луки, 12, 2 – 12 1 Тим часом, коли зібралися тисячі народу, так що тиснули один одного, Він почав говорити, передусім ученикам Своїм: бережіться закваски фарисейської, яка є лицемірство. 2 Немає нічого прихованого, що не відкрилося б, і таємного, про що б не дізналися. 3 Тому те, що ви сказали у пітьмі, почується при світлі; і що говорили на вухо в домах, те буде проголошене на покрівлях. 4 Кажу ж вам, друзям Моїм: не бійтеся тих, що вбивають тіло і потім нічого більше зробити не можуть, 5 але скажу вам, кого боятися: бійтеся того, хто має владу після вбиття вкинути в геєну вогненну; так, кажу вам, того бійтеся. 6 Чи не п’ять малих птахів продаються за два асарія? І жоден з них не забутий Богом. 7 А у вас і волосся на голові все перелічене. Отже, не бійтеся; ви дорожчі за багатьох малих птахів. 8 Кажу ж вам: кожного, хто визнає Мене перед людьми, і Син Людський визнає перед ангелами Божими; 9 а хто зречеться Мене перед людьми, той відкинутий буде перед ангелами Божими. 10 І кожному, хто скаже слово на Сина Людського, проститься; а хто Святого Духа хулитиме, тому не проститься. 11 Коли ж приведуть вас у синагоги, до правителів і володарів, не турбуйтесь, як і що відповідати або що говорити, 12 бо в той час Святий Дух навчить вас, що треба говорити. Толкова Біблія Немає нічого прихованого, що не відкрилося б, і таємного, про що б не дізналися. Спаситель тепер перестерігає Своїх учнів не боятися злих людей, і в основу свого настановлення ставить не безсилля ворогів, які не божественний захист учнів проти них, а те, що все таємне з часом відкриється. Відразу ж видно, що цей стих не такий простий для пояснення, яким уявляється з першого погляду. Крім того, важко пояснити і таке категоричне твердження, за яким все таємне неодмінно має розкритися. Хіба немає таємних справ, які ніколи не були і не будуть розкриті? Такого роду труднощі змушували багатьох стародавніх і нових тлумачів відносити виконання слів Христа виключно до майбутнього суду, коли Господь «висвітлить таємниці темряви та виявить задуми сердець, і тоді кожному буде похвала від Бога» (1 Кор. 4: 5). Так пояснював це місце Ієронім, який продовжує: не бійтеся жорстокості гонителів і лютих богохульників, тому що настане день суду, коли виявляться ваша чеснота і їх неправда. Але Златоуст і Феофілакт не відносили ці вирази до майбутнього суду, а тлумачили їх в тому сенсі, що істина виявиться, і час покаже і чесноту учнів, і злобу наклепників. «Почекайте трохи, каже Златоуст, і всі будуть називати вас рятівниками і благодійниками всесвіту. Час все таємне відкриває; він викриє і наклеп ворогів, і відкриє вашу доброчесність». Кажу ж вам, друзям Моїм: не бійтеся тих, що вбивають тіло і потім нічого більше зробити не можуть, але скажу вам, кого боятися: бійтеся того, хто має владу після вбиття вкинути в геєну вогненну; так, кажу вам, того бійтеся. Чи не п’ять малих птахів продаються за два асарія? І жоден з них не забутий Богом. А у вас і волосся на голові все перелічене. Отже, не бійтеся; ви дорожчі за багатьох малих птахів. Заповідається боятися Бога більше, ніж людей, і сподіватися на Нього більше, ніж на людей. Подібне місце у Якова Як. 4:12. Євфимій Зігабен: «страх виганяйте страхом, що виникає не перед людьми, а перед Богом». Про душу тут йдеться, що вона буде не вбита, але знищена, тому що, за зауваженням Бенгеля, душа безсмертна. Цілеспрямовано обраний приклад маленьких, жалюгідних пташок (στρουθία), а не горобців (хоча στρυθίον значить і горобець), і до того ж не однієї пташки, а двох (у Матфея), щоб ще сильніше показати їх малу цінність. У Луки замість двох - п'ять, πέντε. Вказівка, ймовірно, мало на увазі знайомий всім звичай продажу пташок на ринку. У Палестині тоді ходила мідна монета ас, древн. лат. гріш, грец. άσσάριον. Вартість аса дорівнювала спочатку 1/10 динарії, а після пунічної війни (217 р до Р. X.) тільки 1/16 динарії. Вираз «не впаде» має загальне значення не загине, незалежно від причин цієї загибелі. Лк. 21:18: «Але й волосина з голови вашої не пропаде». Образний і пластичний вислів. Інакше сказати: навіть і волосся на голові вашій, як не мало цінне саме по собі, знаходяться, однак, на рахунку, жодна волосина не пропаде без відома і волі Бога. Лк. 12: 7 - друга половина стиха. Сенс той, що якби ви були і трохи кращими маленьких пташок, то і тоді про вас було б велике піклування вашого Небесного Отця. Воно, отже, тим більше, чим більше ціна учнів перевершує ціну маленьких пташок. В оригіналі - ви відрізняєтеся від багатьох маленьких пташок. Наш переклад схожий зі слов'янським, лат. Вульг., німецьк. і англійським перекладами. І кожному, хто скаже слово на Сина Людського, проститься; а хто Святого Духа хулитиме, тому не проститься. ...Уже в давнину вважали, що зміст виразу такий: «якщо інші справи і вчинки милостиво (liberali venia) прощаються, то милосердя не буває, коли Бог заперечується у Христі» (Іларій). Златоуст вважав цей стих дуже незрозумілим; але якщо, говорив він, вникнемо в нього, то легко його зрозуміємо. Що означають ці слова? Те, що гріх проти Духа Святого переважно не прощається. Чому ж? Тому що Христа не знали, хто Він був, а про Духа отримали вже достатнє пізнання ... Отже, Я вам відпускаю те, чим ви Мене лихословили перше хреста, навіть і те, що ви хочете розіп'яти Мене на хресті, і саме невіра ваша нее буде поставлена вам у провину ... Але те, що ви говорили про Духа, те не проститься вам ... Чому? Тому що Дух Святий вам відомий, а ви не соромитеся відкидати очевидну істину». Дух Святий є Бог, і Бог є Дух. Фарисеї, що слухали промову Христа, навряд чи представляли Духа Святого як третю Особу Святої Тройці, і для них вираз «Дух Святий» був рівнозначним слову «Бог» або принаймні «Дух Божий». Таким чином, вираз «хула на Духа Святого» було для слуху фарисеїв рівнозначний словам «хула проти Бога». Якщо так, то стає зрозумілим, чому будь-який інший гріх і хула проститься людям, але хула проти Духа Святого не проститься. Тому, що останнє є виступ проти Самого Бога і разом з тим наближення людського духа до злого духа, провина якого, за поняттями тодішніх іудеїв і за нашими, ніколи не буде прощена. Це, так би мовити, принципова хула, найбільше зло, властиве тільки духам злоби, які ніколи не призивалися до покаяння і ніколи не можуть покаятися. У цієї найбільшої хулі заперечується Сам Бог, як Істота Всеблага, Всеправедна, Всемогутня, з усіма Його властивостями, і в той же час в самому корені заперечується вся релігія, вся моральність. Тут передбачається найглибше падіння людини, з якого не може його вивести сама благодать Божа, тому що вона в такій богозневазі і заперечується. Людський дух, вимовляючи таку хулу, стає на один щабель з нечистим духом. «Ваш батько диявол, і ви хочете виконувати похоті батька вашого» (Ін. 8:44). Ви говорите неправду, як і він, тому що «він брехун, і батько брехні». Зближення фарисеїв з нечистими духами злоби, мабуть, і дає привід Спасителю говорити не про Бога, а про Духа Святого. ...Якщо тлумачення попереднього стиха може бути прийнято, то зрозуміло, чому «слово», вимовлене на Сина Людського, може бути прощено, а слово на Духа Святого не проститься ні в цьому віці, ані в майбутньому. В очах фарисеїв Син Людський не був ні Богом (пор. Мк. 2: 7; Лк. 5:21), ні Сином Божим. І не тільки фарисеї, але навіть учні Христа із зусиллями і тільки поступово могли засвоїти собі цю думку. Це відбувалося від невідання, а тому і могло бути прощено. Але «слово» на Духа Святого або Бога не буває тільки помилкою, що походить від незнання, і тому не прощається. Деякі міркування з приводу цього вислову різних екзегетів досить цікаві, хоча іноді і мало відносяться до самої суті справи. Так, Августин думає, на підставі цього стиха, що прощення гріхів можливе не тільки в цім віці, але й у майбутньому, тому що не можна було б говорити про якихось людей, що їм не простяться гріхи ні в цьому віці, ні в майбутньому, якби в майбутньому зовсім не було ніякого прощення. Оріген говорить про загальне прощення, що має настати після закінчення «великого віку», про яке говорив Платон, і стверджує навіть, що колись спасуться Іуда і сам Люцифер з засудженими разом з ним демонами. Католицькі богослови з розглянутого стиха виводять свої вчення про чистилище. На думку деяких з них, марно і без сенсу було б говорити: «не проститься йому ні в цьому віці, ні в майбутньому», якби в майбутньому не відпускалося ніякого гріха. «Це схоже на те, як якщо б хтось даремно і не до справи сказав би: я не одружуся ні в цьому віці, ні в майбутньому, коли в майбутньому зовсім не можна одружуватися». Залишаючи осторонь всі ці тлумачення, скажімо тільки, що вираз «ні в цьому віці, ні в майбутньому» найважчий для пояснення у всій цій промові Христа. Морісон вважає цей вислів просто сталим зворотом, що означав «ніколи». З цим останнім тлумаченням можна погодитися. Спаситель, очевидно, не говорить тут про те, буде чи не буде прощення гріхів в потойбічному світі. Він вказує тільки на гріх хули на Духа Святого і стверджує, що цей гріх ніколи не пробачиться. Борис Гладков Застереження учнів від фарисейства і лицемірства. Побачивши Ісуса, оточеного книжниками та старійшинами, народ став збиратися до Нього; і ось, коли зібралися тисячі людей і стали тіснити один одного, Христос почав говорити до своїх учеників: "Бережіться фарисейського лицемірства! Знайте, що немає нічого таємного, що не відкриється рано чи пізно, а коли ви, кажучи щось, будете, подібно фарисеям, розраховувати на нерозуміння тих, що слухають вас, на їх неосвіченість, будете приховувати від них свої думки або будете говорити таємно, щоб інші не дізналися, то знайте, що все потаємне і таємниче, сказане вами, буде розкрите згодом при світлі істини... " Якщо ви зумієте приховати свої думки від людей, то від Бога як приховаєте їх? До чого ж тоді послужить лицемірство, яким фарисеї прагнуть прикрити свою неправдивість? Не бійтеся говорити правду відкрито, всенародно! Не лякайтесь, якщо вас за це будуть переслідувати, мучити і навіть вбивати! Знайте, що ті, хто переслідують правду, можуть вбити тільки тіло ваше, а душі зашкодити не можуть. Бійтеся тих, які будуть спокушати вас відректися від правди! Своїми лестощами, своїм лицемірством вони будуть здаватися вам друзями вашими, прихильними до вас; вони будуть вкрадатися в душу з тим, щоб погубити її, і знищать її, якщо ви послухаєте їх. Отож, стережіться їх! Бійтеся їх! Як не нікчемна вартістю монета гріш, за яку продаються дві пташки, але жодна з тих птахів не впаде на землю без дозволу на те Отця вашого Небесного; ви ж, обранці Мої, дорожчі за багатьох пташок; і якщо Отець ваш Небесний так любить вас, що все волосся ваші у Нього полічені, то не бійтеся нічого! Знайте, що ви перебуваєте під особливою охороною Його, і що все, що тільки трапиться з вами, станеться не інакше, як з Його дозволу. Не бійтеся ж! Проповідуйте всенародно, з покрівель домів, все, що Я говорив вам таємно, наодинці; і знайте, що таємне, незрозуміле для багатьох призначення ваше просвітити світ світлом істини стане згодом відкритим, зрозумілим для всіх, і вас, зневажених і гнаних, пізнають і прославлять всі народи; а Я перед Отцем Моїм Небесним оголошу вас Моїми вірними послідовниками, гідними вічного блаженства за те, що ви відкрито перед людьми свідчили про Мене; і так зроблю з кожним, хто сповідує Мене. А хто зречеться Мене перед людьми, зречуся того і Я перед Отцем Моїм Небесним (Мф. 10:33) і в останній день скажу йому: "Я не знаю тебе!" (див. Лк. 13:27) Довівши [раніше], що Він виганяє бісів божественною силою Духа Святого, Ісус сказав: всякий гріх і хула проститься людям, якщо вони щиросердно покаються; а хула на Духа не проститься! «Ви багато говорили про Мене, що Я неправдомовець, що Я супротивник Божий. Я вам це прощу і не вимагатиму вашого покарання, якщо ви покаєтеся; але хула на Духа не проститься і тим, що каються. Чому ж? Тому, що Христа не знали, хто Він був, а про Духа отримали вже достатнє пізнання. Усе, що не казали пророки, говорили через Духа і в Старому Завіті всі мали про Нього дуже чітке уявлення. Якщо вже ви говорите, що Мене не знаєте, то без сумніву знаєте, що виганяти бісів і здійснювати зцілення є справа Духа Святого. Отже, не Мене ви тільки лихословите, але і Духа Святого. Тому і покарання ваше, як тут, так і там, неминуче» (Свт. Іоан Златоуст). Нехай не думають, що хулу на Господа нашого Ісуса Христа можна пробачити. Христос поставився поблажливо тільки до тих, які, бачачи в Ньому Людину, не могли допустити поєднання в Ньому і Божества, - тільки до тих, які не вірували в Нього до найвищого і наочного прояву Його Божества, тобто до Його Воскресіння; тепер же хула на Сина Божого так само непрощенна, як і хула на Духа Святого. Попередивши Апостолів, що кінець світу і Його Друге Пришестя прийдуть не так скоро, як вони думали, Ісус зупинився на подіях, які повинні передувати руйнуванню храму і Єрусалима (Мк. 13). «Перш за все ви самі будете піддані переслідуванням як від розсіяних по всій землі євреїв, так і від язичників; вас будуть гнати у синагоги й в'язниці, і поведуть до царів і правителів; і будете ви перед ними свідчити про Мене і про Своє вчення. Вас будуть мучити і вбивати, і зненавидять вас за Мене. Але не лякайтесь! І коли вас будуть допитувати, не обмірковуйте заздалегідь відповідей, не журіться про те, як вам відповідати: відповідати за вас буде Дух Святий; Я дам вам таку мудрість, якій не в силах будуть суперечити всі супротивники ваші ... …З оповідань євангелиста Луки, що містяться в іншій книзі його, Діяння святих апостолів, а також з творів язичницьких істориків того часу, видно, що Апостолів, які вирушили проповідувати в усі країни відомого тоді світу, всюди з особливою ненавистю зустрічали євреї; ці одноплемінники Апостолів обмовляли їх, вели їх в свої синагоги, щоб судити їх своїм судом, доносили на них місцевій владі, самі били їх і язичникам допомагали. За доносами євреїв, на Апостолів почалися гоніння і язичники їх гнали, били, каменували, віддавали суду царів і правителів, ув’язнювали, розпинали, вбивали; коли ж їх вели на допит, вони, дотримуючись завіту Христа, не обмірковували відповідей; вони знали, що за них буде говорити Дух Святий (Мк. 13:11), і своїми мудрими відповідями вражали суддів і катів. Гоніння зазнали як Апостоли, так і всі взагалі християни; особливо жорстокими гоніння почалися в царювання Нерона, коли християн спалювали живцем для освітлення царських садів і віддавали на розтерзання левам для потіхи натовпу язичників. Однак, незважаючи на лютість цих гонінь, проповідь апостолів проникала скрізь, і в самому Римі було безліч сімейств, окремі члени яких були таємними християнами. Перше послання до солунян святого апостола Павла, 5, 9-13, 24-28 9 тому що Бог визначив нас не для гнiву, а на одержання спа­сiння через Господа нашого Iсуса Христа, 10 Який помер за нас, щоб ми, чи пильнуємо, чи спимо, жили разом з Hим. 11 Тому втiшайте один одного i повчайте один одного, як ви i робите. 12 Просимо ж вас, браття, поважати тих, що трудяться у вас, i предстоятелiв ваших у Господi, i тих, що наставляють вас, 13 i шанувати їх з великою любов’ю за дiло їхнє; будьте в мирi мiж собою. 24 Вiрний, Хто кличе вас, Який i сотворить це. 25 Браття! Молiться за нас. 26 Вiтайте всiх братiв цiлуван­ням святим. 27 Заклинаю вас Господом прочитати це послання всiм святим браттям. 28 Благодать Господа нашого Iсуса Христа з вами. Амiнь. Ап. говорить С., що Бог визначив їх не на гріх, але щоб спасіння одержали у Христі. Отримання спасіння є майбутнє надбання, бо і гнів є фактом майбутнього. Але С. знайдуть своє спасіння через Христа. Який помер за нас, щоб ми, чи пильнуємо, чи спимо, жили разом з Hим. 10 стих чудовий, тому що містить в собі проголошення великого християнського догмату про викуплення. Це єдине місце в наших посланнях, де робиться натяк на цей догмат, хоча пізніше, у другій групі послань, Ап. постійно торкається цього головного пункту своєї доктрини. "Догмат цей представлений тут як двоїстий за своїм змістом, по-перше, він містить вказівку на акт з боку Христа - "померлого за нас", а також включає в себе ідею єднання віруючого з Христом ("щоб... ми жили разом з ним"). Згадка тут про цей догмат дуже важлива, оскільки вона показує, що вчення про викуплення було притаманне розуму Ап. Павла в його ранніх писаннях... воно, тому, не є пізнішим продуктом його більш зрілих роздумів, як це іноді стверджують (Lightfoot, Notes, 77). "Пильнуємо чи спимо" - живі ми, або ж померли, ми все одно живемо з Ним. Тому втiшайте один одного i повчайте один одного, як ви i робите. Ці стихи містять в собі умовляння Ап. Павла до С. щодо їхнього ставлення до предстоятелів (12-13) в Церкві, і щодо необхідності вести мирний спосіб життя; настанови звернені до всієї церкви взагалі. Давши С. пораду - повчати і наставляти один одного (ст. 11), Ап. негайно переходить до нового недоліку християн С. - відсутності у них належної поваги до предстоятелів Церкви, яким за правом належить учительство і повчання. Ап. поспішає запобігти можливості узурпації в цій сфері. С. повинні цінувати і поважати (eidenai) тих, хто працює у них... Тут, безсумнівно, маються на увазі... пресвітери, яким, власне, належать дві функції - начальництва і учительства. ...Ап. радить не тільки цінувати їх і поважати, а робити це в дусі любові.

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову». Молитва це енергія особливого типу; вона є злиттям двох дій: нашої - створеної, і Божої - нетварної. Як така, вона є і в тілі, і поза тілом; навіть за межами світу цього, просторового і тимчасового. Коли ми перебуваємо в благому трепеті від споглядання святості Бога і водночас у розпачі від нашого крайнього недостоїнства перед таким Богом, то молитва стає могутнім поривом духу, котрий розриває тісне коло важкої матерії. Наше тіло має «одухотворитися» (пор.: 1 Кор. 15, 50). "Наше (духовне) життя — на небесах, звiдкiля ми чекаємо i Спасителя, Господа нашого Iсуса Христа, Який перемінить тiло смирення нашого так, що воно буде вiдповiдне славному Тiлу Його, силою, якою Вiн дiє i підкоряє Собi все» (Флп. 3: 20-21). «Отже, якщо ми (духовно) воскресли з Христом, то (природно) шукаємо вишнього (небесного), де Христос сидить праворуч Бога» (пор.: Кол. 3, 1). О, цей дар молитви! У своєму пориві до любого Бога-Отця вона ненаситна; через неї входимо ми в інший спосіб буття, що не просторово, але якісно перевершує цей світ. Не п'яною уявою збуджена, ані розумової філософією керована, - душа шукає шляхів там, де немає шляхів. Якась внутрішня інтуїція рухає її, душу, зв'язану невидимими, але нерозривними ланцюгами «закону гріха»; вони не розриваються нашими власними зусиллями, а тільки дією Вседержителя-Бога, Спасителя нашого. У якому образі може бути представлена ​​боротьба душі за своє визволення? Напрошується аналогія з тілом, яке за нестерпного болю все починає рухатися, прагнучи ухилитися від болю; подібно до цього «рухається» і душа в молитовному плачу, щоб подолати свій біль, з'єднавшись з Богом. З мого досвіду можу сказати, що є два різновиди відчаю. Один - суто негативний, що губить людину духовно, а потім - тілесно. Інший - благословенний. Про нього я і не перестаю говорити. Через відчай цього типу прийшло до мене відродження у Світлі. Мені зовсім не легко сповідатися перед людьми про благовоління Всевишнього, що вилилося на мене. Я ніколи не міг зрозуміти, чому так зі мною! Таким, яким я є? Спочатку незриме для мене Світло дало мені побачити моє внутрішнє пекло; відтак - і весь тварний світ у його тимчасовому перебуванні, в його схильності до вмирання. Я носив в собі це страшне видіння довго. Я бував пригніченим абсурдністю всього в цьому світі, сповненому страждань, котрі вбивають будь-яке життя, що народжується. Але, як це не дивно, нове життя стало битися всередині стократно: молитва безперервним потоком заливала серце, захоплюючи за собою і розум; часто - зі зростаючою силою; іноді ж настільки, що виводила мій дух у бездонність іншого простору, не схожого на той, що ми сприймаємо звично. У один і той же час я бував зведеним до нікчемності і разом з тим одержував досвід поглибленого світобачення, що не піддається виміру, і навіть досвід дотиків до вічності. Болісно невпинно усвідомлювати свою убогість: від тягаря цього сокрушаються навіть кістки... Але дивно: коли послаблювалося це святе сокрушення, тоді я вмирав духовно. Я не розумів природи цього явища. Лише пізніше блаженний Силуан пояснив мені: «Господь так виховує нас, щоб ми не втратили смирення». Тоді і я частково зрозумів таїну цього шляху. Бувало в минулому, що як живописець я переживав відчуття піднесення, перемоги: я «схопив» те, чого шукав; я наблизився до вираження тієї краси, що відкривалася мені. Але швидко зникав цей захват: знову я мучився баченням моїх помилок. Так, і ще більше, з Богом: Він не дає нам спокою; на якусь мить втішає душу, торкається вогнем Своїм до серця, захоплює розум в споглядання Його слави, - і знову ховається, щоб ми не подумали, що досягли повноти пізнання Його. Доля наша на землі - бути «убогими духом». Ледве охопить нас хибний спокій задоволення собою, - і негайно Дух Життя, що від Отця сходить, залишає нас. З досвіду цих змін прояснилася і мені структура заповідей блаженства, а саме те, що в основі всього духовного прогресу лежить болісне відчуття своєї «убогості». Але це усвідомлення є джерелом молитовної енергії і одночасно тим солідним фундаментом, на якому будується вся будівля спасіння аж до вершини її, за якою слідує «велика нагорода на небесах» (пор.: Мф. 5, 3-16). І знову, і знову: в основі всілякого зла лежить гордість; у ній - смерть і пітьма. Свята ж безпристрасність властива смиренню, яке зводить людину до відчуття самої себе «нижче всякої тварини» і незбагненним чином підносить через це вище всього тварного.

Євангельські читання 14 листопада Євангеліє від Луки, 11, 47 – 12, 1 47 Горе вам, що будуєте гробниці пророкам, яких повбивали батьки ваші: 48 цим ви свідчите і схвалюєте діла батьків ваших, і погоджуєтеся з ними, бо ті повбивали пророків, ви ж будуєте їм гробниці. 49 Тому і премудрість Божа сказала: пошлю до них пророків і апостолів, і декого з них уб’ють, а декого виженуть. 50 Хай же буде покараний рід цей за кров усіх пророків, пролиту від створення світу, 51 від крови Авеля до крови Захарії, вбитого між жертовником і храмом. Так, кажу вам, стягнеться з роду цього. 52 Горе вам, законникам, що ви взяли ключ розуміння: самі не ввійшли і тим, хто хотів увійти, боронили. 53 Коли Він говорив їм це, книжники і фарисеї почали дуже нападати на Нього, запитуючи багато про що, 54 підкопуючись під Нього і намагаючись уловити з уст Його що-небудь таке, щоб звинуватити Його. 1 Тим часом, коли зібралися тисячі народу, так що тиснули один одного, Він почав говорити, передусім ученикам Своїм: бережіться закваски фарисейської, яка є лицемірство. Толкова Біблія …Звичайне тлумачення цього місця таке: будуючи гробниці або, вірніше, утримуючи їх, юдеї цим самим схвалюють і ті вбивства пророків, які здійснені були в давнину їх предками. Але не можна не визнати, що таке тлумачення досить неприродне. Тому краще прийняти думку Штира, що Господь тут зовсім не визнає утримування гробниць пророчих справою поганою, а говорить тільки, що сучасники Його не далеко пішли від своїх предків щодо ставленні до пророків і їх вчення. Ті не слухались пророків і навіть убивали їх - звичайно, іноді, - а ці обмежують своє ставлення до пророків тільки тим, що будують їм пам'ятники - слів же їх не виконують .. Тому і премудрість Божа сказала: пошлю до них пророків і апостолів, і декого з них уб’ють, а декого виженуть. «Тому», - через цю вашу згоду з вашими батьками-вбивцями пророків. Премудрість Божа... Це не цитата зі Старого Завіту, так як такого місця немає в Старому Завіті… Можна думати, що Христос розуміє тут Бога, Який послав в Старому Завіті пророків, а в Новому - апостолів. У Матфея, очевидно, Христос говорить про Самого Себе (Мф. 23:34). Горе вам, законникам… Єв. Лука говорить не про те, що книжники не пускають інших в Царство Небесне, як сказано у Матфея, а про те, що вони зберігають у себе ключ до розуміння, - до пізнання божественної істини, яка явилася у Христі. Істина схожа на замкнений дім, куди можна проникнути тільки маючи ключ. Але ключ цей знаходиться в руках не народу, а небагатьох книжників: вони своїм вченням завадили народу скористатися вченням Христа, пізнати істину. …Горе їм за удаване покаяння, з яким вони засуджували своїх батьків за побиття пророків і в той же час носили в собі цей кровожерний дух своїх предків, і навіть переповнили і перевершили міру їх злочинів ще жахливішим злодійством. Аверкій (Таушев), архієпископ Далі Господь викриває фарисеїв, що вони лицемірно будують гробниці пророкам і прикрашають пам'ятники праведним, які були убиті батьками їх. Вони нібито шанують вбитих праведників, а насправді вони ще гірше своїх батьків, походженням від яких пишаються, адже збираються вбити Самого Господа. Звинувачує Господь фарисеїв і у вбивстві пророків Божих, посланих «Премудрістю Божою», тобто Ним Самим, бо Він є Іпостасна Премудрість Божа, зображена під таким ім'ям у восьмій главі Книги Притч. На закінчення Господь закликає на них кров всіх праведників, починаючи від Авеля, убитого своїм братом Каїном, до крові Захарії, сина Варахіїна, що загинув між жертівником і вівтарем. Цей Захарія, мабуть, саме той, який був побитий камінням у дворі дому Господнього, за наказом царя Йоаса (2 Хр. 24:20). Деякі ж вважають, що тут йде мова про Захарію, батька Іоана Предтечі. Засуджує Господь законників і за те, що вони «взяли ключ розуміння», тобто взяли немов у своє всеціле володіння старозавітний закон, який повинен був вести людей до Христа, і, маючи цей ключ, самі не входять в Царство Христове й інших не допускають, хибно тлумачачи закон. Перше послання до солунян святого апостола Павла, 5, 1 - 8 1 Про часи ж i терміни, браття, нема потреби вам писати, 2 бо ви самi достовiрно знаєте, що день Господнiй так прийде, як злодiй уночi. 3 Бо коли говоритимуть: «мир i безпека»‚ тодi нес­подiвано прийде на них погибель, подiбно як біль тієї, що носить в утробi, i не уникнуть. 4 Але ви, браття, не в темрявi, щоб день за­с­­тав вас, як злодiй; 5 бо всi ви — си­­ни свiтла i сини дня: ми — не сини ночi, анi темряви. 6 Отже, не будемо спати, як i iншi, а пильнуймо i будьмо тверезі. 7 Бо тi, що сплять, вночi сплять, i тi, що упиваються, вночi упиваються. 8 Ми ж, будучи синами дня, будьмо тверезi, одягнувшись у броню вiри й любови та в шолом надiї на спа­сiння… Толкова Біблія Сумніваючись щодо долі померлих, і зокрема щодо їх участі в блаженстві другого пришестя, солуняни з подвоєним нетерпінням ставилися до факту уповільнення цієї події, справедливо побоюючись, що і вони можуть виявитися серед померлих. Ап., роз'яснивши перші утруднення, і сказавши про те, що Господь прийде, все ж попереджає солунян, що "день Господній (вираз зі С. Завіту; дивись у Іоїл. 2:31; Іс. 2:12; Ам. 5 : 18, де день Г. = день суду) прийде, як злодій вночі". Тут опис дня Г. сильно нагадує слова Самого Г. Христа - Мф. 24:43; Лк. 12:39, вчення Ап. "Про часи і терміни" було засновано на справжніх словах Самого Господа, і було викладено з усією можливою докладністю і подробицями (див. 2 ​​Сол. 2: 5). Тоді несподівано прийде загибель - цікавий тут збіг між словами Ап. Павла і Єв. Луки, який взагалі помічається між цими двома письменниками – пор. 1 Фес. 5: 3 - Лк. 21:34 36. Порівняй також: 1 Кор. 11: 23-26 - Лк. 22: 19-20; явлення воскреслого Господа Петру 1 Кор. 15: 5 Лк. 24:34; Але якщо день Господній прийде, як злодій, необхідно завжди пильнувати, щоб не бути захопленими зненацька. …Ви сини світла - ви були колись темрявою, тепер ви світло в Христі. Ви не тільки осяєні, але ви весь час і живете в сяйві дня. Але якщо ви живете у світлі, ви повинні пильнувати та буди тверезі, а не спати духовно, як язичники і іудеї. Фігурально слово "світло" щодо Христа широко використане св. Іоаном Богословом - Ін. 8:12; Ін. 9: 5-6. Перший обов'язок християнина – бдіння, пильність: але воно повинно супроводжуватися і "трезвінням" - не тільки розумовим пробудженням, але і моральною зібраністю, пильністю… Ап. Павло натякає тут на картину пиятик, свідком яких він міг бути у Фесалоніках і Коринфі. Ми ж, будучи синами дня, будьмо тверезi, одягнувшись у броню вiри й любови та в шолом надiї на спа­сiння… Нове порівняння християнина з воїном, який готується до битви. Це місце цікаво порівняти з Еф. 6: 14-17. Тут ми читаємо «броня віри і любові», а в Еф. «Броня праведності»; тут "шолом надії спасіння", там "шолом спасіння". Любов тут згадана на другому місці - порівняй 1 Кор. 13:13; в Еф. любов зовсім опущена. "Надія" – узгоджується із загальним духом послання до с., поставлена ​​на останньому місці (дивись 1 Фес. 1: 3). Основою для всього стиха могли служити наст. місця у Іс. 59:17 і Прем. 5: 17-20.

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову». Хвороби серця християнського подвижника не є явищем патологічним: вони виникають «органічно», породжувані співчутливою любов'ю. Вони, недуги, не культивуються: це було б ухиленням в нездоровий душевний долорізм; вони не є наслідком психологічних конфліктів, ані результатом тих чи інших незадоволених пристрастей; вони за своєю природою інші. Народження наше для вічності в Богові пов'язане з багатьма трудами. Прекрасно висловив це пророк Ісая: «Як вагітна жінка, коли настає час пологів, мучиться, волає від болю свого, так були ми улюбленому Твоєму, Господи. Страху заради Твого, Господи, були вагітні, мучилися, — і народжували дух спасіння Твого, котрий сотворили на землі…» (Іс. 26, 17-18). (Беру текст з уживаного в Православній Церкві перекладу 70-ти, виправданого тисячолітнім досвідом отців-аскетів). Апостол Павло писав Галатам: «Дiти мої, для яких я знову в муках народження, доки не вiдобразиться у вас Христос!» (Гал. 4, 19). Багато що подібне можна було б подати зі Святого Письма і Творінь святих отців. Хворіє дух наш, але хвороба ця відображається у всій людині: в серці, в тілі. «Уся» людина страждає в своєму предстоянні перед вічним Богом, але страждання ці не вбивають, а животворять нас. Муки духу по суті своїй - метафізичні, вони належать світлоносній сфері безсмертя; через них сходимо ми за межі речовинності, у світ нетварного Світла (пор.: Ін. 16: 20-23). Недостатньо розумом переконатися в Божестві Христа, щоб уже й розуміти все, як належить. Необхідно докласти максимальних зусиль, щоб жити відповідно до слова Його. Побачивши космічні виміри нашого падіння в процесі подвигу цього, нам необхідно відтак пройти через тривалу покаянну молитву; тільки тоді дасться нам переживати те, що ми бачимо у Христі: крайнє самоумалення (пор.: Флп. 2: 6 і далі); і потім вже удостоїмося пришестя «сили звище» (Лк. 24: 49) або у вогненних язиках, або в осяянні Фаворським Світлом; тоді відкривається нам справжній сенс євангельської «Благої звістки». Проведені мною сім років в пустелі були найбільш сприятливим часом для молитви. Пам'ятаю: я почав молитву Господню «Отче наш» і моя душа завмерла в блаженному трепеті. Піти далі я не міг. Розум спинився, все в мені замовкло. І тепер сумно мені писати про це втрачене мною чудо. З такою силою це було зі мною лише один раз. Чи не тому, що тілесність не може знести полум'яних дотиків Божої слави? Після певного часу, радше, тривалого, щось подібне трапилося зі мною під час призивання Імені Ісуса Христа. У той момент я змушений був припинити вимовляти це Ім'я: дія його було дуже могутньою; душа, без слів, без думок, перебувала в трепеті від близькості Бога. Тоді мені відкрилася таємниця священнослужіння. На другий день я звершував Літургію, і Христос-Бог був у мені, і зі мною, і поза мною, і в святих таїнах Тіла і Крові Його. І Імена Божі, і слова літургійних текстів виходили з уст як полум'я. У такому стані я перебував три дні, і потім зменшилася інтенсивність переживання. Але згадку про це різцем вигравіював Господь у розумі й серці моєму. І я молю Його не покинути мене в старості моїй, ані в день смерті моєї (Пс. 70, 9). Апостол Павло заповідав нам «поводитися гiдно звання» (Еф. 4: 1). Але в чому воно? Знову дамо слово йому ж. «Менi, найменшому з усiх святих, дано благодать… благовiстити… недослiд­жуване багатство Христове i вiд­крити… будiв­ництво таємницi, споконвiку утає­ної в Бозi, Який усе створив Iсу­сом Христом… в Якому ми маємо дерзновення i надiйний доступ через вiру в Hього… щоб ви, вкорiненi й утвердженi в любовi, могли зрозумiти… що є ширина‚ i довжина, i глибина, i висота, i зрозумiти любов Христову, яка перевищує розумiн­ня, щоб вам сповнитися всiєю повнотою Божою. А тому, Хто силою, що дiє в нас, може створити незрiвнянно бiльше за те, чого ми просимо або про що помишляємо, слава … в усi роди повiк. Амiнь» (Еф. 3: 8-21). Отже, наше звання і покликання - стати синами Бога й Отця, через Єдинородного і Єдиносущного, Предвічного і Безначального Сина Його, і носіями ВСІЄЇ ПОВНОТИ Божої (пор.: Ін. 16: 27; 17: 21-26). Продовжу говорити про деякі інші явлення, яких ніяк не міг би очікувати, будучи таким, яким я є. Не раз мені було дано споглядати Божественне Світло. Ніжно охоплений ним, я сповнювався неземної любові. У деяких випадках зовнішній світ втрачав свою матеріальність і ставав невидимим. Те, що відбувалося зі мною, належало іншому виміру буття. Коли ж недовідомим мені чином відновлювалося звичне світовідчуття, тоді тонка печаль проникала в душу через повернення до плотського життя. Іноді мені спадало на думку, що я міг би не повернутися - молитва з тимчасової може стати вічним станом душі. Споглядання Світла неодмінно пов’язане з благодаттю, що воскрешає нас, і залишити землю в такому стані є благословенням. Ми знаємо з Житія преподобного Серафима Саровського, що він помер під час молитви: душа його залишила тіло, яке ще не було мертвим; він тримав у руці запалену свічку. «Чесна перед Господом смерть преподобних Його» (Пс. 115: 6). Чи не такою смертю повинні всі ми переходити від цього життя? «Істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той МАЄ вічне життя і на суд НЕ ПРИХОДИТЬ, а перейшов від смерти до життя» (Ін. 5, 24). «Істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє збереже, той не побачить смерти повік» (Ін. 8, 51).

Євангельські читання 18 листопада Євангеліє від Луки, 11, 42 - 46 42 Але горе вам, фарисеям, що даєте десяту частину з м’яти, рути і з усякого зілля, а не дбаєте про суд і любов Божу: і це належить робити, і того не залишати. 43 Горе вам, фарисеям, що любите перші місця в синагогах і привітання на торжищах. 44 Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що ви — як ті невідомі гроби, поверх яких люди ходять і не знають того. 45 На це хтось із законників сказав Йому: Учителю, говорячи це, Ти і нас ображаєш. 46 Але Він сказав: і вам, законникам, горе, бо накладаєте на людей тягарі, які важко носити, самі ж жодним пальцем своїм не доторкнетесь до них. Борис Гладков Ви думаєте, що спасаєтесь зовнішньої чистотою і точним дотриманням всіх обрядів і переказів старців; ні, не спасіння вас чекає, а горе! Згідно із законом Мойсея (Чис. 18: 20-24; Втор. 14: 22-29), євреї зобов'язані були віддавати на утримання Левія та на жертви десяту частину хліба, вина, олії та всякого врожаю насіння, яке надходить з поля. Чи зобов'язані вони були віддавати десяту частину тих плодів землі, які не належать до числа польових рослин, - це питання було спірне, але фарисеї, як суворі охоронці букви закону, віддавали десяту частину і таких городніх рослин, як м'ята, аніс (рута) і кмин. Не докоряючи фарисеїв за таке суворе виконання закону, Ісус вказує їм, що перш за все потрібно було їм бути справедливими в суді, при розборі судових справ, милостивими в ставленні до всіх нещасних і вірними Богу; тим часом ці обов'язки вони залишають без уваги і втішають себе тим, що виконують навіть дрібниці, ясно не обумовлені в законі. Не ігноруючи виконанням і цих дрібниць, належало перш за все робити найголовніше. Фарисеї любили, щоб їм всюди віддавали шану і поступалися першими місцями не тільки в синагогах, але і на бенкетах, - щоб при зустрічі і на народних зборах їх всі вітали і називали учителями. «Над прихованою в землі труною, над якою нема ні пам'ятника, ні насипу і ніякого зовнішнього знаку, люди ходять і не знають, що тут труна, повна кісток і тління; так і ті, що зустрічаються з фарисеями, можуть і не помітити, що всередині них криється неблагообразне, бо все закрито в них лицемірством, як труна землею» (єпископ Михайло. Толкове Євангеліє. 2. С. 434) На це один із законників, очевидно, що не належить до секти фарисеїв, але прийняв слова Ісуса і на свій рахунок, сказав Йому: Учителю, кажучи це, Ти і нас ображаєш. Законник цей думав, що не заслуговує докору, і що через це Христос вигородить його і йому подібних з числа тих, кого Він вважав за потрібне викрити тепер на званому обіді. Але замість очікуваного виправдання законнику довелося вислухати викриття в тому, що вони, тобто законники, вимагають від народу точного виконання всіх, навіть найдрібніших постанов Мойсеєвого закону, себе ж вважають вільними від несення цього тягаря. А те, що дійсно сукупність всіх постанов закону була тягарем, це видно зі слів Апостола Петра, який сказав, що це - ярмо, якого не могли понести ні батьки наші, ні ми (Діян. 15:10). Перше послання до солунян святого апостола Павла, 4, 1 - 12 1 Тим-то, браття, просимо i благаємо вас Христом Iсусом, щоб ви, прийнявши вiд нас, як належить вам поводитись i догоджати Боговi, у тому ще бiльше зростали, 2 бо ви знаєте, якi заповiдi ми дали вам вiд Господа Iсуса. 3 Бо воля Божа є святiсть ваша, щоб ви стримувалися вiд блуду; 4 щоб кожний iз вас мiг утримувати свiй сосуд у святостi й честi, 5 а не в пристрастi похітливій, як язичники, що не знають Бога; 6 щоб ви нi в чому не поводились iз братом своїм протизаконно i користолюбно; тому що Господь — месник за це все, як i ранiш ми говорили вам i свiдчили. 7 Бо покликав нас Бог не до нечистоти, а до святости. 8 Отже, непокiрли­вий непокiрний не людинi, а Боговi, Який i дав нам Духа Свого Святого. 9 Про братолюбнiсть же нема потреби писати вам; бо ви самi навченi Богом любити один одного, 10 бо ви так i поводитесь iз усiма браттями по всiй Македонiї. Благаємо ж вас, браття, досягати бiльшого 11 і старанно дбати про те, щоб жити спокiйно, робити своє дiло i працювати своїми власними руками, як ми наказували вам: 12 щоб ви поводилися благопристойно перед зовнiшнiми i нi в чому не мали нестачі. Аверкій, архієпископ З четвертої глави починається морально-догматична частина Послання. Власне ця глава, як і п'ята, містить, головним чином, моральні уроки, серед яких вставлено надзвичайно важливе догматичне вчення про Друге Пришестя Христове і про воскресіння мертвих. Моральні настанови безсумнівно даються в зв'язку з пороками, поміченими у Солунян Тимофієм. Перша і основна настанова тут: «Бо воля Божа є святiсть ваша, щоб ви стримувалися вiд блуду; 4 щоб кожний iз вас мiг утримувати свiй сосуд у святостi й честi». Тут Апостол вказує на головне призначення християнина - стати ідеалом «святості» і, в зв'язку з цим, перестерігає Солунян утримуватися від блуду, який, ймовірно, залишався у них ще з часу перебування їх в язичництві, бо язичники не вважали блуд пороком. Cолуняни повинні утримуватися від блуду, «щоб кожний iз вас мiг утримувати свiй сосуд у святостi й честi, а не в пристрастi похітливій, як язичники, що не знають Бога; щоб ви нi в чому не поводились iз братом своїм протизаконно i користолюбно; тому що Господь — месник за це все» ... - тут, за тлумаченням святих Отців, йде мова про перелюб. «Не поводитись із братом своїм протизаконно» значить "не заволодівати його власністю, зазіхаючи на його дружину». Святий Іоан Златоуст пише: «Перше говорив Апостол про блуд взагалі, а тут говорить про перелюб. Любодіяти не належить ні з чужими дружинами, ні з незаміжніми». «Бог месник є за всю їхню безбожність, але особливо за справи блудні, тому що ними найбільше принижується в людей образ Божий, за яким створено її» (Е. Ф.). Апостол наполегливо нагадує про заповідь про чистоту Божественного походження, а той, хто її відкидає, той «не людину відкидає, але Бога», виявляючи неповагу і зневагу Самому Богу, що дав нам Духа Святого. Далі Апостол немов мимохідь згадує про братолюбство, хвалячи Солунян за те, що вони процвітають в ньому...

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову». Блаженному старцю Силуану ​​в момент явлення йому Живого Господа було дано пізнати всім його єством «невимовне Божественне Смирення». Слово старця було дієвим для багатьох, і навіть для мене, тугодумного. Отже, завдяки старцю мені стало очевидним, що в основі всіх трагедій людського роду лежить падіння в гордість. Пристрасть ця є самою сутністю пекла - воістину сатанинські глибини. Зараз пишу і з гострим соромом згадав, що цей богохульний і заздрісний дух, задовго до зустрічі зі старцем, одного разу приніс мені помисел: «Чому Христос Єдинородний, а не я?..» Одну миттєвість, але злий вогонь обпалив моє серце... Бог врятував мене. І навіть більше: якось прочинилася мені таємниця всіх падінь. Бог врятував мене, і поглиблювалася моя любов до Нього. Але назавжди залишилося в мені усвідомлення, що ніхто не спасається своєю силою. Ніхто не може бути впевненим, що той чи інший помисел, що прийшов до нього, не опанує ним навіки. Господь у пустелі вийшов переможцем у всіх спокусах від цього духу (Мф. 4, 1-11). Бог врятував мене. Але я був у жаху від одного факту, що такі помисли можуть прийти до мене. Я думав: «Немає мені надії на спасіння... Богу неможливо прийняти мене на вічність таким, яким я є (див.: Ін. 17, 21-23). Та й мені було б надто важко бути з Ним, якщо потрібно завжди боротися з пристрастями». Вражаюче турботливим був щодо мене Промисел Божий: саме в потрібний момент Господь допустив мене до зустрічі з Силуаном. Завдяки йому в моєму внутрішньому житті настав рішучий перелом. Він навчив мене «тримати розум у пеклі - і не впадати у відчай». Велика моя вдячність до отця і старця мого. Я побачив, що і мене в минулому Господь вів до того ж, але я був занадто нерозумним, щоб збагнути Боже провидіння. Завдяки Силуану ​​і мені було даний початок пізнання шляхів Господніх. «Хто любить Мене, той слово Моє збереже»... «Хто має заповіді Мої і дотримується їх, той любить Мене»... «Хто не любить Мене, слів Моїх не береже»... «Хто від Мене відмовляється і не приймає слів Моїх, має собі суддю: слово, яке Я сказав, — воно судитиме його в останній день» (Ін. 12: 48; 14: 23, 21, 24). І на Афоні, як і до чернецтва, моя молитва не раз бувала перервана богоборчими думками. Так, в один момент болісного стояння на суді Слова Божого, я відчув мою крайню безпорадність перебувати в дусі заповідей Його за всіх моїх старань, і я промовляв такі безумні слова: «Ти не маєш права судити мене. Щоб у всій правді бути моїм суддею, Ти Сам повинен бути поставленим в однакові зі мною умови... Ти нескінченний у могутності безпочаткового Буття, а я у тварності моїй подібний черву». Молитва моя була звернена до Бога «взагалі». Але все ж я отримав на неї відповідь у серці своєму: «Отець не судить нікого, але весь суд віддав Синові, бо Він є Син Людський...» (Ін. 5: 22, 27). До того часу безліч разів ці слова були прочитані мною, але вони не сприймалися мною в такому сенсі. Я був осоромлений, мені стало совісно: я завжди жив в умовах значно легших, ніж ті, в яких пройшло земне життя Христа. Воістину Він має право судити весь світ. Немає нікого, хто перевершив би Його своїми стражданнями. Зовні багато перенесли і донині переносять жахливі тортури в катівнях сучасних в'язниць, але якісно Його пекло, «пекло любові», є боліснішим за усі інші. «Отець... весь суд віддав Синові.., бо Він є Син Людський». Але в чому цей суд? У тому, що Він показав, що зберегти заповідь Отця є можливим для людини, і це за всіх ситуацій, які тільки можуть спіткати нас у цьому світі. Немає мені виправдання, коли я посилаюся на свою «людську» неміч. Подібно до цього, ті, що послідували за Христом під час Його земного життя, отримали право разом з Ним судити світ: «Хіба не знаєте, що святі судитимуть світ» (1 Кор. 6: 2). Апостол Петро запитав Господа: «Ось ми залишили все і пішли слідом за Тобою, що ж нам буде? Ісус же сказав їм: істинно говорю вам, що ви, які пішли за Мною, при відновленні світу, коли Син Людський сяде на престолі слави Своєї, сядете і ви на дванадцяти престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих» (Мф. 19, 27-28). Чому так? Відповідь на це питання знаходимо в Євангелії: 1) Батьки сліпонародженого боялися юдеїв, які вирішили, що, якщо «хто визнає Його за Христа (тобто Месію), щоб той був відлучений від синагоги» (Ін. 9: 22, 34). 2) «...З начальників багато хто увірував у Нього; та через фарисеїв не признавалися, щоб не відлучили їх від синагоги» (Ін. 12, 42). «Виженуть вас із синагог; прийде навіть час, коли всякий, хто вбиватиме вас, буде думати, що тим він служить Богові» (Ін. 16, 2). Чималим був ризик піддатися в той час соціальному остракізму. Апостоли, однак, зважилися на цей подвиг: майже всі вони були вбиті за проповідь Євангелія; звідси їх «право» судити тих, хто не пішов слідом за Христом. «...Сам Отець любить вас, тому що ви полюбили Мене» (Ін. 16, 27). Не без суму згадую роки моєї молодості, коли значення цих святих слів ховалося від мене. Думаю: віками повторюються багато слів, що зійшли звище, у найрізноманітніших поєднаннях, але вони не викликають належного відгуку у скам’янілих серцях, у згаслій для вишнього світу думці. Але ж було чимало миттєвостей, коли ці словеса давалися звище людям подібно грому, що стрясає серця, і блискавки, що просвітлює свідомість людей. Вони сходили на нашу землю з потаємного Царства, як рятівне одкровення про невимовну премудрість Отця Небесного, про Його до нас любов, про велику таїну Буття. Упродовж віків вимовлялися священні слова без відповідної уваги, і, можливо, через це вони втратили свою початкову силу; ту, яку мали вони, коли вперше являлися свідомості пророків, апостолів і святих. Чи знайдуться інші способи вираження глибинного сенсу даного нам пізнання про Бога великого? Любов до Нього шукає свого виявлення в таких формах, життєву енергію яких не міг би умалити всеруйнівний час. Перед нашими очима відбувається невимовно велике чудо творіння світу, творіння богів (Ін. 10, 34; Пс. 81, 6), яке ще не завершилося (Ін. 5, 17). «Завершення» обітоване у прийдешньому віці. Але і тепер уже, коли нетварне Світло сходить на нас, цей духовний процес викликає в надрах нашого духу захоплення, підносить думку в обітоване нам Царство. Наживання цього Царства Отчої любові пов'язане з багатьма стражданнями (Мф. 11, 12; 25, 34). Тужить серце до глибокого «болю» від усвідомлення пережитої людиною втрати. Я кажу про духовний, метафізичний біль, і хочу, щоб читач правильно зрозумів мене. У словах наших завжди присутня певна плинність: зі зміною досвіду змінюється зміст понять і сенс, що вкладається в ті ж самі за звуками слова.

Євангельські читання 17 листопада Євангеліє від Луки, 11, 34 - 41 34 Світильником тіла є око; отже, якщо око твоє буде чистим, то і все тіло твоє буде світлим; а якщо воно буде нечистим, то і тіло твоє буде темним. 35 Отже, дивись, щоб світло, яке в тобі, не стало темрявою. 36 Якщо ж тіло твоє все світле і немає жодної темної частини, то буде світле все так, ніби світильник сяйвом освітлює тебе. 37 Коли Він говорив це, один фарисей запросив Його до себе на обід. Він прийшов і возліг. 38 Фарисей же здивувався, побачивши, що Він не вимив рук перед обідом. 39 Але Господь сказав йому: нині ви, фарисеї, очищаєте зовні чашу і блюдо, а нутро ваше сповнене злодійства та лукавства. 40 Нерозумні! Чи не Той, Хто створив зовнішнє, створив і внутрішнє? 41 Краще подавайте милостиню з того, що маєте, тоді все буде у вас чисте. Толкова Біблія Тут Господь показує, що марно пред'являють Йому фарисеї вимогу чудесних знамень. Навіщо ці знамення, коли у Христі явилося світло божественного одкровення, яке може бачити кожен? Потрібно тільки мати здорові очі душі, щоб сприйняти це світло; під свічкою можна розуміти Самого Христа як світло світу. Він прийшов до фарисея для того, щоб дати настанови фарисеям (Феофіл.). Фарисей, ймовірно, в душі своїй здивувався тому, що Христос, який щойно вигнав біса, не зробив, сідаючи за обід, звичайного обмивання рук (пор. Мк. 7: 2). Господь починає викривати фарисеїв в хибному благочесті, повторюючи те саме, що, за Євангелієм від Матфея, він висловив у своїй промові проти фарисеїв в Єрусалимі (Мф. 23). Можна вважати, що єв. Лука тільки використав для опису цього обіду викриття Христа фарисеїв. Насправді навряд чи можна допустити, щоб Господь звернувся з викриттями до господаря дому і його друзів: їм місце є саме там, де вони знаходяться у єв. Матфея. 39 Але Господь сказав йому: нині ви, фарисеї, очищаєте зовні чашу і блюдо, а нутро ваше сповнене злодійства та лукавства. У Матфея це висловлено дещо не так (Мф. 23:25). Там порівнюється зовнішність і внутрішній зміст кухля, а тут - зовнішня чистота посудин і внутрішня нечистота тих, що пили і їли з них. Бог створив і зовнішні речі, і внутрішній світ людини. Як же нерозумно дбати про чистоту тільки зовнішнього творіння Божого, забуваючи про внутрішній свій світ! 41 Краще подавайте милостиню з того, що маєте, тоді все буде у вас чисте. Цей стих представляється дуже важким для пояснення. Вельми несподіваним є висновок: "подавайте милостиню". Причому тут давання милостині? Адже йшлося про вмивання рук перед обідом... Б. Вейс вважає за можливе, проте, встановити деякий зв'язок цього стиха з попереднім. "До того, що сказано в ст. 40-му, - каже він, - тут понад те вказано ще спосіб, як очищати чаші і блюда: потрібно віддавати те, що містять в собі ці чаші і сосуди (внутрішнє їх) як милостиню, - і ось все для вас в такому випадку буде чистим - не знадобиться і встановлених у вас обрядових очищень! Вони вам не будуть потрібні тому, що вам все буде чисте - ніщо не забруднить вас!" Дуже можливо, що фарисеї справді не любили подавати милостиню і Господь в цьому випадку викриває цей їхній недолік. Але, у всякому разі, таке тлумачення не можна не визнати дещо штучним. Більш правдоподібним є інше пояснення цього місця, дане Клейном... Клейн знаходить подібність між настановою Христа в розглянутому стиху і словами пророка Ісаї про те, в чому полягає сутність обмивання. На думку пророка (Іс. 1:16), сутність обмивання полягає в очищенні себе від нечистоти гріховної, і Господь тут подає початок 16-го стиха з 1-ї глави Ісаї. Але вжите тут у Ісаї дієслово "Закк" (в формі "гізакку") єв. Матфей переклав правильно словом "очищати" (Мф. 23:26: очисти перш...), а єв. Лука зрозумів його в його пізнішому, арамейському, значенні: "давати милостиню". Тому, якщо замінити тут корінне слово "гізакку" словом "очистіть" (те, що у вас є), то сенс вийде зрозумілішим, і збережеться зв'язок з попереднім стихом. Господь радить фарисеям очистити або тримати в чистоті все, що вони мають: не одні кухлі, і не руки тільки - а й душу свою. Тоді їм не страшна буде ніяка зовнішня нечистота. Перше послання до Солунян святого апостола Павла, 3, 9-13 9 Яку подяку ми можемо скласти Боговi за вас, за всю радiсть, якою радiємо за вас перед Богом нашим, 10 i вночi i вдень якнайревнiше молячись, щоб побачити лице ваше i довершити те, чого не вистачило вiри вашiй? 11 Сам же Бог i Отець наш i Господь наш Iсус Христос нехай i направить шлях наш до вас. 12 А вас Господь нехай виповнить i збагатить любов’ю один до одного i до всiх, як і наша є до вас, 13 щоб утвердити серця вашi непорочними у святинi перед Богом i Отцем нашим, у пришестя Господа нашого Iсуса Христа з усiма святими Його. Амiнь. Толкова Біблія У нас немає слів, щоб висловити нашу подяку Богу за ту радість, якою ви наповнюєте наші серця перед лицем Його - за радість, яка знаходить невпинне вираження в наших гарячих молитвах... …Вночi i вдень якнайревнiше молячись… ...Щоб не тільки ми могли чути про вас, але і ще раз бачити вас лицем до лиця і доповнити недоліки вашої віри… (Milligan. G. op. Cit. 39-40). …Ап. закінчує главу молитвою за солунян, особливу рису якої представляє той факт, що в ній Бог Отець і Господь Ісус Христос призиваються разом. "Гідний зауваження той факт.., що це прописування божественної влади нашого Господа в управлінні справами людськими зустрічається в найбільш ранніх посланнях Ап. Павла, які, ймовірно, є і найпершими писаннями Н. 3. Це показує, що не було зовсім моменту, навіть у найбільш ранню пору, наскільки це нам відомо, коли на Особу Христа дивилися б інакше" (Lightfoot, Notes, 48). Це місце дає вражаючий доказ віри перших християн в божество Христа (дивись 2 Сол. 2:16). Ап. молиться, щоб Сам Бог усунув перешкоду, поставлену Сатаною перед благовісником, і знову відкрив йому шлях у Солунь. Молитва 12 ст. звернена до одного Господа Ісуса. Ап. молить Господа сповнити С. любов'ю, не тільки одне до одного, але і до всіх взагалі. "Для жорстоко гнаних С. ця ширша любов була особливо важка і необхідна, вона означала любов до ворогів, згідно із заповіддю Христа" (Мф. 5:44). У 13 ст. вказана кінцева мета молитви. Любов, збільшуючись до надміру, стане у С. основою виправдання перед прийдешнім судом Господом, створивши в них «стан святості» (άγιωσυνη). «Цей стан святості є саме тою метою, в напрямку якої повинна рости і рухатися любов, настільки сильно тепер діюча у С., так щоб їх святість могла дати їм, за пришестя Христа, похвалу від Бога, передчуття якої дасть їм непохитний мир серця в очікуванні цієї великої і страшної події. Думка Ап. тут знову приймає той есхатологічний поворот, який раз-у-раз зустрічається в нашому посланні. Слова «з усіма святими» потрібно розуміти як такі, що однаково стосуються і спочилих святих, і ангелів. Правда, в Н. 3. ангели ніколи не називаються просто οί άγιοι. Але таж назва зустрічається в кн. Діян. 8:13; вплив цієї книги на наше послання, безсумнівно, величезний. З іншого боку, в Євангелії (Мф. 13:41 і д.; Мф. 25:31; Мк. 8:20, Лк. 9:28 і 2 Сол. 2: 7) ангели супроводжують Господа під час пришестя Його; крім того, в двох Євангеліях - Мк. 8:38 і Лк. 9:20 - епітет άγιος застосований до них саме в зв'язку з приходом Христа.