Пошук на сайті

Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн». Заперечення 8 Дехто заперечує і говорить: невже ті, хто часто причащається, не відчувають, як усі люди, впливу пристрастей обжерливості, марнославства, сміху, марнослів'я та багатьох інших подібних? Як же вони, незважаючи на це, хочуть причащатися часто? Цим людям відповідає святий Анастасій Антиохійський: «Трапляється, що деякі, навіть ті, хто рідко причащається, віддають себе гріху. Інші ж, що причащаються частіше, охороняють себе, як правило, від багатьох бід, боячись суду Причащення. Отже, якщо ми впадаємо, як усі люди, в якісь людські та пробачливі гріхи, будучи обкрадені або язиком, або слухом, або очима, або марнославством, або сумом, або гнівом, або чимось подібним, то, докоряючи собі і сповідаючись Богу, будемо причащатися таким чином Святих Таїн, вірячи, що Причащення Божественних Таїн буде нам на очищення від цих гріхів. Якщо ж ми чинимо якісь важкі, лукаві, і тілесні, і нечисті гріхи і маємо злопам'ятство по відношенню до ближнього, то доти, доки ми не покаємося належним чином, до Божественних Таїн не повинні торкатися зовсім. Оскільки ж ми, будучи людьми тілесними і немічними, впадаємо в багато гріхів, Бог дав нам на відпущення гріхів різні жертви, які, коли ми їх приносимо, очищають нас для того, щоб ми приступали до Причастя. Так і милостиня є жертвою,що очищає гріхи. Є ще й інша спасительна жертва на відпущення гріхів, як каже пророк Давид: «Жертва Богові – це дух упокорений, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш» (Пс. 50, 19). Якщо ми приносимо Богу ці жертви, то, навіть коли маємо якісь людські недоліки, все ж таки можемо приступати до Святих Таїн – зі страхом, і трепетом, і розчуленням, і сповіддю, як зробила, плачучи і тремтячи, та кровоточива [жінка]. Бо є гріх на смерть, і є гріх на покаяння, і є гріх, що вимагає застосування пластиру. Справжнє покаяння все може зцілити. Той, хто приступає до Святих Таїн зі страхом, і трепетом, і сповіддю, і розчуленням отримує прощення, а той, хто приступає без страху і зневажливо, набуває покарання. Таким не тільки не дається прощення гріхів, але до них ще більший доступ отримує диявол. А ті, хто зі страхом приходить до Божественних Таїнств, не лише освячуються та отримують відпущення гріхів, а й диявола від себе проганяють». Однак, незважаючи на всі ці безперечні свідчення святих вчителів Церкви, дехто все одно не заспокоюється і пропонує інше заперечення, говорячи...

Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн». Заперечення 7 Деякі, побоюючись атеїзму, називають єрессю те, коли хтось постійно причащається. Вони кажуть, що як ті, хто приймає Хрещення поза переданням Церкви, є єретиками, так є єретиками і ті, хто постійно причащається. Ми, правду кажучи, не знаємо, що й відповісти на ці зухвалі слова. Хіба тільки те, що, згідно з цією думкою, єретиками є не тільки всі ті святі, які спонукали вірних приступати до Божественного Причастя, але й ті, хто приймає їхні слова. А також – о хула! — і всі священики, які щоденно служать і причащаються. Більше всього – святий Аполлос, який був широко відомий своєю святістю і мав у послуху п'ять тисяч учнів. Про нього пише божественний Ієронім, який сам прийшов і бачив його: «Після того як ми звершили молитву, вони, вмивши нам ноги і поставивши трапезу, дали нам цілування душевне і тілесне, тобто ми разом з ними причастилися Божественних Таїн, що вони роблять щодня. Далі, після трапези, ми відпочивали, а вони, віддалившись у пустелю, молилися уклінно до ранку, доки не настав час церковного зібрання. І після дев'ятої години і вечірні вони причащалися, а після причащення деякі сідали їсти, окремі ж, ревніші, віддалялися в безмовність, живучи тільки силою Священного Причастя. Вічнопам’ятний старець дав нам багато душекорисних настанов, особливо про те, щоб ми щодня причащалися Божественних Таїн і приймали мандрівників як ангелів Божих, подібно до Авраама, Лота й інших таких же, бо на цих двох заповідях весь Закон і Пророки утверджуються» (Мф. 22, 40). Отже, оскільки весь лик божественних отців, за загальним визнанням, складають святі й справжні раби Христові, то звідси випливає, що ті, хто висовують таке заперечення, яке суперечить вищесказаному, протиставляють себе і апостолам, і Вселенським і Помісним святим Соборам, а також і святим отцям. І не тільки їм, а й самому Господу, Який говорить: «Хто їсть Моє тіло і п’є Мою кров, той має життя вічне», а також: «Це творіть на спомин про Мене» , тобто кожен день і завжди, як то тлумачить божественний Золотоустий, про що ми говорили раніше. Святий Тимофій Олександрійський навіть біснуватим дозволяє причащатися щонеділі, якщо вони не хулять Божественні Дари. Він говорить: «Вірний біснуватий, якщо не порушує Таїни, ані хулить іншим якимось чином, то нехай причащається, але не кожен день: досить для нього тільки в неділі». (Авва Кассіян у «Евергетиносі» говорить, що Святе Причастя подавалося біснуватим і ніколи не заборонялося для них древніми старцями, і що Святі Дари даються не в їжу бісові, а, швидше, для очищення душі і тіла і на попалення злого духа, що перебуває в членах тіла людини, і якщо ми забороняємо причащення біснуватим, то даємо цим бісові частіше і важче в них діяти через позбавлення їх Божої допомоги, що подається від Божественного Причастя»). І тоді як божественні отці не тільки здорових, але й біснуватих приймають безупинно в Причащенні Божественних Таїн, ці благословенні навіть тих, хто перебуває в здоровому глузді, не приймають, але вимагають, щоб вони виглядали законнішими за закон.

Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн». Заперечення 6 Деякі наводять з приводу Божественного Причащення вислів Притчі: «Знайшов ти мед, – їж, скільки тобі потрібно, щоб не пересититися ним і не виблювати його» (Притч. 25, 16), - що означає: коли знайдеш мед, їж в міру, щоб не пересититися ним і не виблювати його. На цей софізм нам і відповідати соромно. Адже під споживанням меду не можуть розумітися Божественні Таїни, оскільки під цим, згідно з Григорієм Синаїтом та іншими отцями, розуміється розумне споглядання. Якщо ж вони сприймають цей вислів як таке, що говорить про Божественні Дари, то я віддаю перевагу слухати самого Автора притч, який говорить мені: «Їж, сину мій, мед, тому що він приємний, і стільник, який солодкий для гортані твоєї: таке і пізнання мудрости для душі твоєї. Якщо ти знайшов її, тобто майбутнє, і надія твоя не втрачена» (Притч. 24, 13-14). Іншими словами, їж мед, сину мій, щоб насолодилися уста твої, бо солодкі стільники; так ти пізнаєш премудрість у своїй душі, і якщо знайдеш її і приймеш, то кончина твоя буде доброю і надія на Бога не покине тебе. Однак ці люди мали б нам сказати, як вони розуміють слова «скільки тобі потрібно». Адже в нас немає іншої міри, крім священних Правил апостолів і всієї Церкви Христової, які говорять, щоб ми причащалися, якщо можливо, щодня або чотири рази на тиждень, як мислять Василь і божественний Золотоустий, або щонайменше щосуботи і щонеділі й інші святкові дні. Так, Апостол наказує чоловікові і дружині утримуватися одне від одного в ці дні, щоб вони причащалися Божественних Таїн, кажучи: «Hе ухиляйтеся один вiд одного, хiба за згодою, до часу, щоб перебувати в постi та молитвi» (1 Кор. 7, 5). А божественний Тимофій Олександрійський говорить: «Необхідно утримуватися в день суботній і недільний, бо в ці дні духовна жертва приноситься Богові» (Відповідь 13). Іншими словами, чоловік і дружина нехай оберігають себе від подружнього зв'язку в суботу та неділю, тому що в ці дні підноситься духовна Жертва, тобто звершується Божественна Літургія, і вони мають причаститися. І божественний Григорій Солунський говорить про свята: «Перший день тижня, званий днем ​​Господнім (грецькою воскресний день зветься Κυριακη΄ – день Господній), оскільки він присвячений Господу, що в цей день воскрес з мертвих, і передвістив нам спільне Воскресіння, і засвідчив нам його, у Воскресінні, коли скасується всяка земна справа, – цей день тижня освячуй і всяку житейську справу в цей день не твори, крім найнеобхіднішого. І своїм підлеглим і своїй сім'ї надавай відпочинок, щоб усі разом ви прославляли Того, Хто спокутував нас від смерті, і Того, хто воскресив із Собою наше єство: щоб ти пам’ятав життя майбутнього віку і вивчав усі заповіді та виправдання Господні. І щоб ти досліджував себе, чи ти не переступив або не пропустив ти щось з них, щоб ти виправляв себе в усьому. І щоб ти перебував у цей день у храмі Божому, брав участь у завершуваних цього дня богослужбовому зібранні і причащанні Святого Тіла і Крові Христових, зі щирою вірою і неосудженою совістю. І щоб поклав ти початок суворішого життя, і оновлював себе, і готував себе до прийняття майбутніх вічних благ. І таким чином ти освячуватимеш суботу, суботуючи тим, що не чиниш зла. А до неділі ти приєднай і встановлені великі свята, роблячи в ці дні те саме і утримуючись від того самого» (Декалог законоположення Христового. Заповідь 4; Св. Григорий Палама. Десятисловие христианского законоположення, заповедь 4. Добротолюбие. М., 1900. Т. 5. С. 285 (§ 8), Альфа и Омега. № 2(16). 1998. С. 73-74).

Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн». Зухвалість полягає не в тому, що приступають (до Причастя) часто, але в тому, що недостойно, навіть якщо хтось раз на рік причаститься. Ми ж настільки безумні й нерозкаяні, що, чинячи протягом року тисячі гріхів, не докладаємо жодного зусилля, щоб їх сповідати. І при цьому ми вважаємо, що нам достатньо не насмілюватися причащатися безперервно і [тим самим] не ставитися зневажливо до Тіла Христового. Так міркуючи, ми не розуміємо, що і розіп'яли Христа один раз. Але невже тому, що гріх один раз вчинено, від цього він менший? Іуда теж один раз зрадив. Що з цього? Хіба це його врятувало? Чому ми цю справу вимірюємо часом? Часом причащення нехай буде нам чиста совість» (Тлумачення на Перше Послання до Тимофія. Бесіда 5. Св. Иоанн Златоуст. Творения. Т. 11. Кн. 1. СПб., 1905 (репринт: М., 2004). С. 656-657). І знову: «Кого нам похвалити? Тих, які [причащаються] раз? Ті, які часто? Тих, які рідко? Ні тих, хто раз, ні тих, які часто, ні тих, які рідко. Але тих, котрі [приступають] з чистою совістю, з чистим серцем, з бездоганним життям. Такі нехай приступають завжди, а не такі – ніколи. Бо суд собі здобувають і засудження, і муку, і покарання» (Розмова 17 на Послання до Євреїв. Св. Иоанн Златоуст. Творения. Т 12. Кн. 1. СПб., 1906 (репринт: М., 2004). С. 153-154). Але ці благословенні, не знаю чому, не чують цього, вимагаючи від причасників ангельського життя і стану. Те, що кожен, хто хрестився і відродився у святому Хрещенні, дає обіцянку жити ангельським життям, – це зрозуміло, тому що він змушує себе, наскільки може, виконувати Владичні заповіді, до чого він і покликаний. Це і є властивість ангельських чинів – виконувати завжди Божі повеління. Тому ті, хто хрещені і зберігає Божественні заповіді, недалекі від ангельського життя. І ще тому, що вони намагаються зберігати в тілі чистоту безтілесних ангелів, згідно з Апостолом, який виголошує і говорить: «А наше життя – на небесах» (Флп. 3, 20). Тобто наше християнське життя – небесне й ангельське. Але й божественний Золотоустий говорить: «Притягнемо до себе непереможну допомогу Святого Духа, зберігаючи заповіді. І тоді ми ні в чому не будемо менше ангелів» (Бесіда 75 на Євангеліє від Іоана. Св. Иоанн Златоуст. Творения. Т. 8. Кн. 2. СПб.; 1902 (репринт: М., 2002). С. 504). І знову: «Той, хто спасається, отримує подвійну благодать: він і душу свою животворить, і птахом стає, небесні склепіння здобуваючи» (Слово 4. На створення світу).

Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн». Тільки ми, якщо добре поміркуємо, зрозуміємо, що неможливо будь-кому дійти до досконалості без невпинного причащання Святих Таїн. Адже без цього не можна набути любові, а без любові – послуху Владичним заповідям, а без послуху не можна досягти досконалості. Як говорить премудрий Соломон: «Початок її (премудрості) є щире бажання навчання, а турбота про навчання – любов, любов же – збереження законів її, а збереження законів – запорука безсмертя, а безсмертя наближає до Бога; тому бажання премудрости підносить до царства» (Прем. 6, 17-20). Тобто початок Премудрості є щире бажання навчання, а турбота про виховання і навчання є любов, а любов – це дотримання Божих законів, а дотримання законів – тверда і незаперечна чистота і непорочність, а непорочність наближає людину до Бога. Отже, бажання премудрості зводить людей до Царства Небесного. Тому і святий авва Аполлос, знаючи, що Божественне Причащення є силою, що звершує Божественну любов, зараховує його до заповіді любові і каже: «На цих двох заповідях, тобто на частому причащанні і на любові до ближнього, весь Закон і Пророки уттверджуються». Але чи є потреба багато говорити? Ті, що заперечують нам, причащаються раз на сорок днів як досконалі чи як грішники і недосконалі? Якщо як досконалі, то повинні причащатися частіше, згідно зі своїми словами, а якщо як недосконалі – повинні причащатися частіше, щоб стати досконалими, як ми говорили вище. Адже якщо немовля не може вирости у дорослу людину без тілесної їжі, то тим більше не може душа прийти до досконалості без духовної їжі. Зовнішні мудреці кажуть, що три речі спостерігаються в немовляті: по-перше, сам той, хто їсть, по-друге, те, чим він харчується, і, по-третє, те, що його живить. І те, що його живить, – це поживна сутність; те, що харчується, це одухотворене тіло; а те, чим воно харчується, це їжа. Так, говорить Гавриїл Філадельфійський, буває і в духовному відродженні: «Той, хто споживає, це хрещена, відроджена людина; те, чим він харчується, це Пречисті Таїни; а той, хто живить, - це Божественна благодать, що перетворює ці [Таїни] у Тіло і Кров нашого Спасителя». Тому Василь Великий говорить, що той, хто відродився Хрещенням, має харчуватися надалі причащенням Божественних Таїн (Про Хрещення. Кн. 1, гл. 3). Якщо ж вони причащаються як грішники, то не повинні причащатися ні раз на сорок днів, ні один раз на рік, як говорить золотослівий Іоан: «Як той, хто має совість чисту, повинен причащатися щодня, так тому, хто перебуває в гріхах і не кається, навіть у свято причащатися небезпечно. Але якщо й раз на рік причащаємося, це не усуває нас від наших гріхів, якщо ми негідно приступаємо. Навпаки, це якраз ще більше засуджує нас, бо, лише раз приступаючи, ми і тоді приступаємо нечисто. Тому прошу всіх вас: не торкайтеся Божественних Таїн тільки через причину свята» (Слово на св. Філогонія; Против аномеев 6, 4 («О блаженном Филогонии...»). Пор.: Св. Иоанн Златоуст. Творения. Т. 1. Кн. 2. СПб., 1898 (репринт: М., 1991). С. 554). І в іншому місці він пише: «Оскільки священики не можуть знати всіх грішників і тих, хто негідно причащається Таїнств, Бог часто їх виявляє і віддає їх сатані. З цієї причини з ними трапляються іноді хвороби, іноді підступи, інколи біди й нещастя, часом інше щось подібне. І це Павло показує, кажучи: «Через це [тобто тому, що причащаються негідно,] багато з вас не­мiч­них i недужих i чимало вмирає». «Як же, – кажете ви мені, – буває це, якщо ми причащаємося тільки раз на рік?» Біда в тому, що ми визначаємо достойність причащання не чистотою помислів, а проміжком часу, і в тому, що ти вважаєш благочестям не часто приступати до Таїнства, не знаючи, що недостойно приступити навіть раз – це завдати собі шкоди, а якщо достойно, навіть якщо й часто, – здобути спасіння.

Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн». Заперечення 5 Деякі заперечують, говорячи, що Святе Причастя – справа страшна, і тому від тих, хто причащається, вимагається життя святе, досконале й ангельське. У тому, що Таїнство Божественного Причащення велике і страшне і що потрібне життя святе і чисте, не сумнівається ніхто. Лише слово «святий» має багато значень. Святим є тільки Бог, бо має природну святість, а не набуту. Люди ж, які отримали святе Хрещення, отримують святість за причащенням Святого Бога. І святими вони називаються тому, що отримали освячення благодаттю Святого Духа від відродження згори. До всього цього вони отримують завжди освячення від Божественних Таїн, тому що причащаються Святого Тіла та Крові нашого Господа. І наскільки вони наближаються до Бога завдяки виконанню Владичних заповідей, настільки більш освяченими сходять до досконалості. Наскільки ж, навпаки, віддаляються від Бога через залишення заповідей, настільки, позбавляючись освячення, стають одержимими пристрастями, і зло в них зростає. Адже зло є не чимось іншим, як позбавленням добра. Отже, ті, хто удостоївся відродження від Святого Духа, не мають жодної перешкоди називатися святими, а отже, – як по благодаті святі діти Святого Бога, – і часто причащатися Божественних Дарів. Тому й божественний Золотоустий говорить: «Святі Дари повинні даватися святим, а не злим і нечистим». Бажаючи ж показати відмінність святих, він говорить: «Нехай не приступає до Причастя ніхто з грішних. Хоча, мабуть, не буду говорити "ніхто з грішних"; бо інакше першим я відокремлю себе від Божественної Трапези, але [краще скажу так]: «Ніхто, залишаючись грішником, нехай не приступає». Я знаю, що всі ми достойні покарання і що ніхто не похвалиться чистим серцем. Проте не в тому біда, що ми не маємо чистого серця, а в тому, що, не маючи чистого серця, навіть до Того, Хто може зробити його чистим, не приступаємо» (Беседа 6 на слова: И бысть в лето, в неже умре Озия царь (Ис. 6, 1), и о покаянии, 3. Пор.: Св. Иоанн Златоуст. Творения. Т. 6. Кн. 1. СПб., 1900 (репринт: М., 1998). С. 427-428). А Феодорит говорить: «Серед тих, хто причащається Божественних Таїн одні причащаються [Христа] як Агнця – ті, які набули досконалої чесноти. Інші ж – як цапа [відпущення], ті, хто покаянням очищається від скверни гріха» (1). Хоча ті, хто сперечається, дозволяють причащатися невпинно тільки досконалим, проте божественні отці, як виявляється, не вимагають від причасників досконалості, але вимагають виправлення життя через покаяння. Адже як у цьому видимому світі не всі люди одного і того ж віку, так і в духовному світі Церкви стан людей різний, згідно з Притчею про насіння. І якщо досконалий віддає Богові сторицею, то середній – шістдесят; а початківець – тридцять, тобто кожен – за своєю силою. І ніхто не буває відкинутий Богом за те, що не віддає сторицею. (1) Тлумачення на книгу Вихід. Питання 24. Пор.: Блаженный Феодорит Кирский. [Творения]. Т. 1. Изъяснение трудных мест Божественного Писания. М., 2003. С. 92, примеч. 1 (фраза, опу-щенная в дореволюционном переводе). Пор. також, наприклад, Послання Варнави, 7: «Що говорить Бог у пророка? «І нехай їдять козла, що приноситься в день посту за всі гріхи» – зауважуйте пильно – "і нехай тільки жерці, всі, їдять нутрощі не обмиті з оцтом». Чому? — “Оскільки Мене, сказав Господь, коли Я колись принесу в жертву плоть Мою за гріхи нового народу, будете напувати жовчю з оцтом, то й їжте ви одні, тоді як народ поститиме і нарікатиме, покрившись веретищем і попелом». А щоб показати, що Йому слід постраждати за них, послухайте, яку Він дав заповідь. «Візьміть двох козлів, добрих і однакових, і принесіть їх у жертву: нехай одного з них жрець візьме на всепалення». А з іншим що мають вони зробити? «Інший», сказано, «нехай буде проклятий». Зауважте, як тут відкривається прообраз Ісуса. «Плюньте на нього всі, і вдарте його, і покладіть хвилю червлену біля його голови, і нехай він так буде вигнаний у пустелю». Після вчинення цієї дії носильник відносить козла в пустелю, знімає з нього червлену хвилю і покладає її на чагарник, званий шипшиною, якого паростки зазвичай їмо, знаходячи на полі, і який один між чагарниками має солодкі плоди. А до чого й те, зауважте, що один цап покладається на жертовник, а другий робиться проклятим, і чому проклятий увінчується? Тому що юдеї побачать Його в той день у довгому червленому одязі навколо тіла і будуть говорити: «Чи не той це, якого ми колись принизили, пробили, піддали осміянню і розіп'яли? Воістину це Той, Який тоді називав Себе Сином Божим». Так само для чого і те, що козли повинні бути однакові, хороші й рівні? Для того, щоб юдеї, побачивши Його таким, що гряде, вразилися подібністю козла. Ось образ Ісуса, який мав постраждати». Писания мужей апостольских. М., 2003. С. 96-97.

Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн». Заперечення 4 Дехто говорить, що преподобна Марія та багато інших пустельників і подвижників лише один раз за все своє життя причастилися і це їм не перешкодило освятитися. І ми відповідаємо, що пустельники не керують Церквою і Церква не для пустельників визначала правила. Як говорить Апостол: «Закон призначений не для праведника» (1 Тим. 1, 9). А божественний Золотоустий додає: «Усі, хто запалав ревністю до любомудрості Нового Завіту, зробили це не через страх покарання і не через погрози, але через божественну любов і гаряче щодо Бога старання. Бо вони не мали потреби ні в наказах, ні в заповідях чи законах, щоб полюбити чесноту і уникати зла, але як шляхетні й вільні сини, пізнавши власну цінність [тобто шляхетність свого єства], вони без жодного страху покарання попрямували до чесноти» (Беседа на слова апостола: Имуще же тойже дух веры, 6. Пор.: Творения. Т. 3. Кн. 1. СПб., 1897 (репринт: М., 1994). С. 292.). Але і ці пустельники, якби мали можливість і не причащалися, то засуджувалися б як порушники священних правил і зневажники Божественних Таїнств. А якщо такої можливості вони не мали – вони невинні. Так святий Кавасила говорить: «Якщо душі підготовлені і готові причаститися, а освячуючий і [все]здійснюючий Господь завжди прагне освячувати і любить Себе віддавати кожному, тоді що може перешкодити причащенню? Звісно, ​​ніщо. Але хтось запитає: «Якщо хтось із живих, маючи в душі блага, про які говорилося, не підійде до Таїнств, чи не отримає він, тим не менше, освячення [від Літургії]?» [На таке запитання ми відповідаємо, що] це може отримати не будь-хто, проте лише той, хто не може прийти тілесно, як це буває і з душами померлих, і по пустелях блукають і горах, по печерах і ущелинах землі, яким неможливо було бачити жертовника і священика», тому що не було у них поблизу церкви. «Таких Сам Христос освячував невидимо Своїм освяченням. Якщо ж хтось має можливість, але не підходить до Трапези, щоб сподобитися освячення від неї, для такого отримати освячення абсолютно неможливо – не тільки тому, що він не підійшов, а тому, що не приступив, коли був у змозі це зробити, і тому очевидно, що в такої людини душа порожня на чесноти, які потрібні для причащення, бо як може мати любов і прагнення до причащення той, хто має можливість прилучитися, але не хоче, або як може мати віру в Бога той, хто зовсім не боїться загрози, що міститься в словах Господніх, тим, хто нехтує цією Трапезою? І як повірити його словам, що він любить те, що може отримати, але [з власної волі] не отримує?».

Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн». Заперечення З Деякі з тих, що заперечують, говорять, що мета, з якою святі отці вчать про невпинне причащення, полягає в тому, щоб ми зовсім не відійшли від причащення Божественних Таїн. Якщо ж окремі через великий страх і благоговіння причащаються рідко і з великим благоговінням підходять до Таїнства, то вони причащаються достойно. Ми хотіли б попросити тих, хто говорить це, щоб вони нам показали, звідки і на основі яких свідчень вони дізналися намір Христа і святих? Можливо, вони зійшли на небо, як Павло, і там почули? Але Павло чув невимовні слова, які людина не може промовити. А вони як могли це сказати? Якщо ж це щось інше, то чому це не написано в книгах наших божественних отців? А якщо це написано, але ми цього не знайшли, просимо, щоб вони нам на це вказали. Тільки страх, з яким вони підходять до Таїнства, не від Бога, як говорить пророк: «Вони будуть боятися страху там, де нема його». Бо там має бути страх, де відбувається порушення заповідей, але не там, де є покірність і послух. І благоговіння таких не є істинним, а штучним і лицемірним, бо істинне благоговіння шанує слова та заповіді Господа і не нехтує ними. Те, що говорять вони, має на меті не зробити християн більш уважними і благоговійними щодо причащення, а позбавити їх відваги і зовсім відсікти від нього і, отже, привести їх до душевної загибелі. Тому і божественний Кирило Олександрійський відповідає цим нібито благоговійним: «Якщо ми бажаємо вічного життя, то молімося, щоб був у нас Податель безсмертя, і не будемо віддалятися від благословення [тобто від причащення], як роблять деякі недбайливі. І нехай не влаштовує нам майстерний у підступності диявол пастку і сіті у вигляді шкідливого благоговіння [відносно Божественного Таїнства. Але що ти мені говориш: «Ось, Павло пише, що] хто їсть Хліб і п'є Чашу Господню недостойно, на осуд собі їсть і п'є. Отже, я, дослідивши себе, бачу себе недостойним причаститися». На це я тобі відповідаю: «Коли ж ти будеш достойний? Коли ти себе поставиш перед Христом? Якщо ти боятимешся завжди своїх дрібних гріхів, то [знай, що, будучи людиною,] ти ніколи не перестанеш їх робити («хто розуміє гріхи свої?», згідно зі святим Псалмоспівцем), і так і залишишся навік зовсім непричащеним спасительною Святинею». Тому розумніше і благочестивіше – жити згідно із законом [Божим], вірячи, що благословенним Причастям ти позбавляєшся не тільки смерті, а й хвороб», душевних і тілесних, що перебувають у нас, «бо Христос, Який до нас приходить, присипляє в наших членах шалений закон плоті і оживляє благоговіння до Бога, пристрасті умертвляє, не зважає на гріхи, в яких ми перебуваємо, а, швидше, зцілює нас як хворих, звільняє від кайданів поневоленого, піднімає впалого, як Пастир добрий, Який і душу свою поклав за овець» (Толкование на Евангелие от Иоанна. Кн. 4, гл. 2. Пор.: Цит. вид.. С. 42.). І знову він говорить: «Святе Тіло Христове животворить тих, у кому опиниться, і береже в нетлінні, коли з'єднається з нашими тілами. Тіло ж мається на увазі не якесь інше, а самого за єством Життя», тобто Бога. «Воно має в собі всю [Божественну] силу з’єднаного з ним Слова і стає сповненим [Божественної] Його енергії, за допомогою якої все животвориться і зберігається в бутті. І оскільки реальність є саме такою, то нехай знають ті хрещені [християни], які не дбають про те, щоб ходити до церкви причащатися і на тривалий час відлучаються від причащення, що приводом вони мають благоговіння штучне і шкідливе. Нехай знають, що, не причащаючись, вони позбавляються вічного життя, відмовляючись від того, щоб оживитися. Це перетворюється на пастку і спокусу, хоч і виглядає ця відмова від Причастя плодом благоговіння. Тому вони повинні намагатися з усіх своїх сил і з усією готовністю очищатися від гріха, і тягнутися більше до життя боголюбного, і прагнути з відвагою і любов’ю до причащення Життя. Адже так ми переможемо диявольський обман, і станемо причасниками Божого єства (2 Пет. 1, 4), і зійдемо до життя й нетління» (Толкование на Евангелие от Иоанна. Кн. 3, гл. 6. Пор.: Творения свт. Кирилла Александрийского. Кн. 2 (Библиотека отцов и учителей Церкви, 9). М., 2001. С. 789-790). А Іоан Зонара в поясненні 2 Правила Антиохійського собору говорить: «Відвертанням тут отці назвали не те, щоб ненавидіти Божественне Причастя і тому не хотіти причащатися, а ухиляння від нього, нібито з благоговіння чи з упокорення. Адже якби хтось відмовлявся від нього як ті, хто ненавидить і зневажає Святе Причастя, то були б засуджені не до відлучення, а до повного видворення і анафеми» (Правила Святых Поместных Соборов с толкованиями. М., 1880 (репринт: М., 2000). С. 145). Божественний Кирило і Іоан Зонара достатньо викрили уявне благоговіння недбайливих, яке не приносить плоду користі і спасіння, але породжує душевну смерть і повне позбавлення вічного життя, яке набувається частим причащенням Божественних Таїн. Адже ті, хто істинно благоговійний, не тільки не нехтують словами Господа і стількома священними правилами – апостольськими, соборними і святоотцівськими, а й у думках своїх цього не приймають, боячись суду та осуду за непослух. Про цих істинно благоговійних говорить Дух Святий через пророка Ісаю: «На кого Я спогляну: на смиренного і скрушеного духом і на того, хто тріпоче перед словом Моїм» (Іс. 66, 2). Тобто тільки на таку людину мені буде радісно подивитися, яка лагідна, і змирена, і мовчазна, і боїться моїх слів.

Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн». Отож божественний Золотоустий не тільки відкрито свідчить про свій намір і думку для тих, які люблять слухати істину, а й пророчо спростовує цей багатьма помічений звичай сорока днів. Що ж до сорока днів, про які він говорить як про такі, що встановлені святими отцями, то пояснення цьому буде простим, якщо хтось захоче про це поговорити. Ми, однак, зараз наведемо певні дані для тих, хто ще сумнівається. Асійські християни на той час святкували Великдень разом з іудеями під тим приводом, що так вони ніби прийняли від Іоана Богослова, апостола Филипа та деяких інших. І хоча божественні отці, збираючись на помісні собори, писали проти цього багато разів, вони всі не залишали свій звичай доти, доки не був скликаний Перший святий Вселенський Собор, який, крім іншого, визначив, щоб Пасха надалі не святкувалася разом з юдеями, а святкувалася після весняного рівнодення у воскресний день і щоб вона не збігалася з іудейською Пасхою. Незважаючи на це, дехто продовжував триматися цього поганого звичаю. До них і спрямовує цю свою бесіду божественний Золотоустий, викриваючи їх у тому, що вони нехтують стількома божественними отцями лише через поганий звичай. З цієї причини він настільки прославляє божественних отців Першого Собору, і приписує їм правило про Чотиридесятницю, і говорить, що вони встановили її, бажаючи таким чином переконати цих асійських християн і залучити їх до послуху. Адже хто не знає, що піст святої Чотиридесятниці встановлений святими апостолами, які говорять у 69-му Правилі: «Якщо хтось – єпископ, або пресвітер, або диякон, або іподиякон, або читець, або співець, не поститься у святу Чотиридесятницю перед Пасхою, або у середу, або у п’ятницю, окрім послаблень через немочі тілесні, нехай буде позбавлений сану. Якщо ж мирянин, нехай буде відлучений». Або, можливо, він говорить, що її встановили отці Першого Собору тому, що додали до неї Великий Страсний тиждень, як він сам говорить про це в іншому місці: «Тому отці продовжили тривалість посту, щоб дати нам ще термін покаяння, щоб ми приступали до Таїнства очищені й обмиті» (Слово про серафимів; Иоанн Златоуст. Творения. Т. 6. Кн. 1. СПб., 1900, (репринт: М., 1999). С. 427). А справжня причина, через яку Золотоустий говорить, що Перший Собор встановив Чотиридесятницю, здається, наступна. Оскільки тодішні християни були недбалими і не постили всю цю святу Чотиридесятницю, так що одні постилися лише три тижні, інші – шість, а ще інші – ще якось інакше, кожен відповідно до місцевих звичаїв, як про це свідчить Сократ у « Церковній історії», отці Першого Собору знову проголосили Правило святих апостолів і встановили, щоб усю Чотиридесятницю постили непорушно. І божественний Золотоустий говорить, що отці встановили Чотиридесятницю, маючи на увазі це оновлення Правила, яке вони тоді зробили. Оскільки ж деякі наводять як захисника сорока днів божественного Золотоустого, а він сам розриває, як павутину, їхні докази, ми замовкаємо і переходимо до інших заперечень.

Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн». Якщо ж їм перше не подобається, а другого вони виконати не можуть, нехай замовкнуть, і нехай не звинувачують інших і божественного Золотоустого і не представляють його в цьому питанні супротивником не тільки апостолів, Вселенських і Помісних Соборів та багатьох інших богоносних отців, що висловлюються про невпинне причащення, але й супротивником самого себе, оскільки сам він пише більше за інших про постійне причащення і в багатьох інших своїх бесідах, і в цій самій, кажучи: «Не це мені пропонуй, а доведи мені те, що так звелів творити Христос, бо я тобі вказую, що Він велів робити протилежне, що Він не тільки не звелів нам спостерігати за днями, а й звільнив нас від цієї потреби. Послухай, що говорить Павло, – коли ж я згадую Павла, то говорю про Самого Христа, адже Христос був тим, Хто керував Павловою душею. Отже, що він каже? «Ви спостерігаєте днi, мiсяцi, пори i роки. Боюся за вас, чи не даремно я трудився у вас (Гал. 4, 10-11) і проповідував вам Євангеліє». І знову говорить: «Бо кожного разу, коли ви споживаєте хлiб цей i п’єте чашу цю, смерть Господню сповiщаєте» (1 Кор. 11, 26). Сказавши ж «кожного разу», зробив того, хто хоче причаститися, володарем, звільнивши його від будь-якого спостереження за днями. Тому що не одне й те саме – Великдень і Чотиридесятниця, але Великдень – це одне, а Чотиридесятниця – інше. Адже Чотиридесятниця раз на рік буває. Великдень же – тричі на тиждень, а іноді й чотири, точніше – стільки разів, скільки ми захочемо, бо Великдень – це не піст, але Приношення і Жертва, що звершується на кожному зібранні», тобто священна Літургія і Божественне Причастя, яке відбувається за нею. «А те, що це істинно, почуєш від Павла, який говорить: «Пасха наша, Христос, за нас у жертву принесений» (1 Кор. 5, 7). Тому щоразу, коли ти приступаєш із чистою совістю [до Таїнства], звершуєш Пасху. Не тоді, коли ти постишся, а коли цієї Жертви причащаєшся. Адже оголошений, хоч і поститься щороку, ніколи не звершує Пасху, бо до Приношення він не прилучається. А той, хто не постує, коли приєднується до Причастя, якщо з чистою совістю приступить [до Таїнства], тоді і здійснює Пасху – чи то сьогодні, чи завтра, чи будь-якого дня. Бо підготовка оцінюється не спостереженням часів, а чистою совістю. Ми ж чинимо навпаки: розум не очищаємо, а коли збираємося святкувати Пасху – приступаємо цього дня до Таїнства, навіть якщо сповнені тисячами гріхів. Але так не повинно бути, ні! Бо якщо ти і у [Велику] Суботу приступиш до Таїнства з лукавою совістю, то відпадеш ти від причащення, підеш, не звершивши Пасху. Якщо ж сьогодні, омившись від гріхів, долучаєшся, то не що інше, а саму Пасху звершуєш. Слід було б цю вашу ретельність і старанність використовувати не для спостереження часів, а у ставленні до Таїнства. І як ви зараз вважаєте за краще все перетерпіти, щоб не змінювати звичай, так варто було б вам звичаєм знехтувати і віддати перевагу тому, щоб все терпіти і робити так, щоб приступати до Таїнства без гріхів. Адже соромно не ставати кращими, але перебувати в недоречному сперечанні. Це і юдеїв погубило, які, бажаючи залишатися при старому звичаї, ухилилися в безбожність». І знову він говорить: «Знаю, що багато хто з вас за звичкою, заради свята, підійде до цієї Священної Трапези. Слід було б, однак, як я раніше багато разів говорив, не свята спостерігати, коли ви збираєтеся причащатися, але очищати ваше сумління і після цього торкатися до Священної Трапези. Бо нечистий, якщо й у свято причащається цієї Святої і страшної Плоті, не буде достойним. А чистий, завдяки ретельному покаянню, очистивши свої гріхи, і у свято, і завжди достойний причащатися Божественних Таїн і насолоджуватися Божими Дарами. Але оскільки це, не знаю чому, деякими нехтується, багато хто, навіть будучи сповнений тисячами гріхів, коли бачать, що відзначається свято, немов самим днем ​​спонукувані, торкаються Священних Таїн, які вони за законом недостойні навіть бачити» (На святе хрещення Спасителя; Беседа о Крещении Господа и о Богоявлении. Св. Иоанн Златоуст. Творения. Т. 2. Кн. 1. СПб. 1898 (репринт: М., 1993). С. 406).

Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн». Заперечення 2 Деякі заперечують, кажучи, що треба причащатися один раз на сорок днів і не частіше. Ті, які висувають це заперечення, наводять для власного виправдання свідчення божественного Золотоустого, який говорить: «Чому ми постимося ці сорок днів? У минулому багато хто приступав до Таїн просто так і як випадає. І було це переважно в той час, коли Христос передав нам це Таїнство. Святі отці, усвідомивши шкоду, яка трапляється від недбайливого причащення, зібравшись, визначили сорок днів посту, молитов, слухання Писань і відвідування церкви, щоб у ці дні всі ми, очистившись завдяки ретельності, молитвам, милостині й посту, і всенічним бдінням, і сльозам, і сповіді, і всім іншим чеснотам, наскільки це в наших силах, таким чином з чистою совістю приступали до Таїнства» (Против иудеев. Слово 3; Св. Иоанн Златоуст. Творения. Т. 1. Кн. 2. СПб., 1898 (репринт: М., 1991). С. 674). На це заперечення ми відповідаємо, що ті, хто бажає обґрунтувати свою думку, мають звичай наводити собі на допомогу вислови або Святого Письма, або будь-кого зі святих, щоб за приманкою не був усіма побачений гачок. «Бо, – говорить божественний Золотоустий, – брехня, коли бажає, щоб у неї повірили, якщо не покладе в свою основу уявну, але не справжню істину, не може бути прийнята на віру» (Слово 2. На створення світу). Так роблять і ці благословенні. Однак не слід відрізати і виривати вислови Божественного Писання окремо від інших його частин і насильно застосовувати їх для власних цілей, тому що знову говорить той же Золотоустий: «Ми не повинні досліджувати тільки цей вислів сам по собі, але повинні розглянути і все, що за ним іде, і про що це сказано, і ким, і кому, і чому, і коли, і як. Недостатньо сказати, що так написано в Писанні, так само як і виривати вислови, розсікаючи члени тіла богонатхненних Писань, окремо й оголено від властивого їм оточення, беручи на себе владу і дозволяючи собі пошкоджувати їх. Бо так багато перекручених догматів увійшло в наше життя за сприяння диявола, який переконує недбайливих брати тексти Писань у відриві одне від одного, або додаючи до них, або забираючи від них, і таким чином потьмарювати істину» (На слова пророка Иеремии: Господи, несть человеку путь его.., 2. Пор.: Св. Иоанн Златоуст. Творения. Т. 6. Кн. 1. СПб., 1900 (репринт: М., 1998). С. 445). Тому не слід їм говорити лише те, що говорить Златоуст про визначення божественними отцями сорока днів, в які ми, постячи, причащаємося, а потрібно розглянути і те, що передує цим словам, і те, що слідує за ними, і що наводить у тому самому слові цей божественний отець, і з якого приводу і до кого звернена його розмова. Ті, що заперечують нам, стверджують і доводять, що божественний Золотоустий лише днем ​​Пасхи обмежив споживання Божественного Причастя. Якщо ці захисники сорока днів хочуть це обґрунтувати, то повинні, узгоджено з їхньою думкою, або причащатися тільки один раз на рік, тобто на свято Великодня, і уподібнитися до тих, до яких тоді говорив Золотоустий, або повинні звершувати десять Великих постів на рік – стільки, скільки разів у них прийнято причащатися.

Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн». Іов Амартол (візантійський екзегет XV ст.) пише в книзі «Про Таїнства»: «Уся досконалість і мета, і справа [Літургії] полягає в причащенні життєдайних і страшних Таїн і Святинь. Тому спочатку вони подаються у вівтарі священикам, а потім — підготовленому народу, що перебуває поза вівтарем». З цього з необхідністю випливає, що першими повинні причащатися Приношення священики, котрі служать, а потім весь народ, згідно зі священномучеником Климентом, який говорить: «Нехай причащається єпископ, потім – пресвітери і диякони, й іподіакони, і читці, й співаки, і подвижники, а з жінок — диякониси, діви, вдовиці, далі – діти, і тоді – весь народ за чином, з благоговійним страхом і без шуму» (Гл. 13; Постанови апостольські 8,13). Попередньо згаданий Іов говорить ще, що достойним щодня можна причащатися, однаково, без відмінності, як священикам, так і мирянам, чоловікам і жінкам, немовлятам і старцям – простіше сказати, всім християнам будь-якого віку і чину. Ті ж священики, які не причащають християн, що приступають до Божественного Причастя з благоговінням і вірою, засуджуються Богом як убивці, згідно з написаним у пророка Осії: «Як розбійники підстерігають людину, так збіговисько священиків убиває на шляху в Сихем і робить мерзоти». Іншими словами, священики приховали шлях, волю і заповідь Божу, і не оголосили про неї, вбили [жителів] Сихема і створили беззаконня в народі Моїм. Тільки я дивуюся, якщо знаходяться такі священики, які проганяють тих, хто приступає до Таїн. Адже вони навіть не замислюються, принаймні, про те, що слова, які вони самі говорять, виявляються брехнею. Адже вони самі наприкінці Літургії голосно виголошують і закликають усіх вірних, говорячи: «Зі страхом Божим, вірою і любов'ю приступіть». Тобто підходьте до Таїн і причащайтесь, а потім, знову ж таки самі, зрікаються своїх слів і проганяють тих, хто підходить. Я не знаю, як можна було б назвати це безчинство.