Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн».
Заперечення 4
Дехто говорить, що преподобна Марія та багато інших пустельників і подвижників лише один раз за все своє життя причастилися і це їм не перешкодило освятитися.
І ми відповідаємо, що пустельники не керують Церквою і Церква не для пустельників визначала правила. Як говорить Апостол: «Закон призначений не для праведника» (1 Тим. 1, 9). А божественний Золотоустий додає: «Усі, хто запалав ревністю до любомудрості Нового Завіту, зробили це не через страх покарання і не через погрози, але через божественну любов і гаряче щодо Бога старання. Бо вони не мали потреби ні в наказах, ні в заповідях чи законах, щоб полюбити чесноту і уникати зла, але як шляхетні й вільні сини, пізнавши власну цінність [тобто шляхетність свого єства], вони без жодного страху покарання попрямували до чесноти» (Беседа на слова апостола: Имуще же тойже дух веры, 6. Пор.: Творения. Т. 3. Кн. 1. СПб., 1897 (репринт: М., 1994). С. 292.).
Але і ці пустельники, якби мали можливість і не причащалися, то засуджувалися б як порушники священних правил і зневажники Божественних Таїнств. А якщо такої можливості вони не мали – вони невинні. Так святий Кавасила говорить: «Якщо душі підготовлені і готові причаститися, а освячуючий і [все]здійснюючий Господь завжди прагне освячувати і любить Себе віддавати кожному, тоді що може перешкодити причащенню? Звісно, ніщо. Але хтось запитає: «Якщо хтось із живих, маючи в душі блага, про які говорилося, не підійде до Таїнств, чи не отримає він, тим не менше, освячення [від Літургії]?» [На таке запитання ми відповідаємо, що] це може отримати не будь-хто, проте лише той, хто не може прийти тілесно, як це буває і з душами померлих, і по пустелях блукають і горах, по печерах і ущелинах землі, яким неможливо було бачити жертовника і священика», тому що не було у них поблизу церкви. «Таких Сам Христос освячував невидимо Своїм освяченням. Якщо ж хтось має можливість, але не підходить до Трапези, щоб сподобитися освячення від неї, для такого отримати освячення абсолютно неможливо – не тільки тому, що він не підійшов, а тому, що не приступив, коли був у змозі це зробити, і тому очевидно, що в такої людини душа порожня на чесноти, які потрібні для причащення, бо як може мати любов і прагнення до причащення той, хто має можливість прилучитися, але не хоче, або як може мати віру в Бога той, хто зовсім не боїться загрози, що міститься в словах Господніх, тим, хто нехтує цією Трапезою? І як повірити його словам, що він любить те, що може отримати, але [з власної волі] не отримує?».
