Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн».
Заперечення З
Деякі з тих, що заперечують, говорять, що мета, з якою святі отці вчать про невпинне причащення, полягає в тому, щоб ми зовсім не відійшли від причащення Божественних Таїн. Якщо ж окремі через великий страх і благоговіння причащаються рідко і з великим благоговінням підходять до Таїнства, то вони причащаються достойно.
Ми хотіли б попросити тих, хто говорить це, щоб вони нам показали, звідки і на основі яких свідчень вони дізналися намір Христа і святих? Можливо, вони зійшли на небо, як Павло, і там почули? Але Павло чув невимовні слова, які людина не може промовити. А вони як могли це сказати? Якщо ж це щось інше, то чому це не написано в книгах наших божественних отців? А якщо це написано, але ми цього не знайшли, просимо, щоб вони нам на це вказали.
Тільки страх, з яким вони підходять до Таїнства, не від Бога, як говорить пророк: «Вони будуть боятися страху там, де нема його». Бо там має бути страх, де відбувається порушення заповідей, але не там, де є покірність і послух. І благоговіння таких не є істинним, а штучним і лицемірним, бо істинне благоговіння шанує слова та заповіді Господа і не нехтує ними.
Те, що говорять вони, має на меті не зробити християн більш уважними і благоговійними щодо причащення, а позбавити їх відваги і зовсім відсікти від нього і, отже, привести їх до душевної загибелі.
Тому і божественний Кирило Олександрійський відповідає цим нібито благоговійним: «Якщо ми бажаємо вічного життя, то молімося, щоб був у нас Податель безсмертя, і не будемо віддалятися від благословення [тобто від причащення], як роблять деякі недбайливі. І нехай не влаштовує нам майстерний у підступності диявол пастку і сіті у вигляді шкідливого благоговіння [відносно Божественного Таїнства. Але що ти мені говориш: «Ось, Павло пише, що] хто їсть Хліб і п'є Чашу Господню недостойно, на осуд собі їсть і п'є. Отже, я, дослідивши себе, бачу себе недостойним причаститися». На це я тобі відповідаю: «Коли ж ти будеш достойний? Коли ти себе поставиш перед Христом? Якщо ти боятимешся завжди своїх дрібних гріхів, то [знай, що, будучи людиною,] ти ніколи не перестанеш їх робити («хто розуміє гріхи свої?», згідно зі святим Псалмоспівцем), і так і залишишся навік зовсім непричащеним спасительною Святинею».
Тому розумніше і благочестивіше – жити згідно із законом [Божим], вірячи, що благословенним Причастям ти позбавляєшся не тільки смерті, а й хвороб», душевних і тілесних, що перебувають у нас, «бо Христос, Який до нас приходить, присипляє в наших членах шалений закон плоті і оживляє благоговіння до Бога, пристрасті умертвляє, не зважає на гріхи, в яких ми перебуваємо, а, швидше, зцілює нас як хворих, звільняє від кайданів поневоленого, піднімає впалого, як Пастир добрий, Який і душу свою поклав за овець» (Толкование на Евангелие от Иоанна. Кн. 4, гл. 2. Пор.: Цит. вид.. С. 42.).
І знову він говорить: «Святе Тіло Христове животворить тих, у кому опиниться, і береже в нетлінні, коли з'єднається з нашими тілами. Тіло ж мається на увазі не якесь інше, а самого за єством Життя», тобто Бога. «Воно має в собі всю [Божественну] силу з’єднаного з ним Слова і стає сповненим [Божественної] Його енергії, за допомогою якої все животвориться і зберігається в бутті. І оскільки реальність є саме такою, то нехай знають ті хрещені [християни], які не дбають про те, щоб ходити до церкви причащатися і на тривалий час відлучаються від причащення, що приводом вони мають благоговіння штучне і шкідливе. Нехай знають, що, не причащаючись, вони позбавляються вічного життя, відмовляючись від того, щоб оживитися. Це перетворюється на пастку і спокусу, хоч і виглядає ця відмова від Причастя плодом благоговіння. Тому вони повинні намагатися з усіх своїх сил і з усією готовністю очищатися від гріха, і тягнутися більше до життя боголюбного, і прагнути з відвагою і любов’ю до причащення Життя. Адже так ми переможемо диявольський обман, і станемо причасниками Божого єства (2 Пет. 1, 4), і зійдемо до життя й нетління» (Толкование на Евангелие от Иоанна. Кн. 3, гл. 6. Пор.: Творения свт. Кирилла Александрийского. Кн. 2 (Библиотека отцов и учителей Церкви, 9). М., 2001. С. 789-790).
А Іоан Зонара в поясненні 2 Правила Антиохійського собору говорить: «Відвертанням тут отці назвали не те, щоб ненавидіти Божественне Причастя і тому не хотіти причащатися, а ухиляння від нього, нібито з благоговіння чи з упокорення. Адже якби хтось відмовлявся від нього як ті, хто ненавидить і зневажає Святе Причастя, то були б засуджені не до відлучення, а до повного видворення і анафеми» (Правила Святых Поместных Соборов с толкованиями. М., 1880 (репринт: М., 2000). С. 145).
Божественний Кирило і Іоан Зонара достатньо викрили уявне благоговіння недбайливих, яке не приносить плоду користі і спасіння, але породжує душевну смерть і повне позбавлення вічного життя, яке набувається частим причащенням Божественних Таїн. Адже ті, хто істинно благоговійний, не тільки не нехтують словами Господа і стількома священними правилами – апостольськими, соборними і святоотцівськими, а й у думках своїх цього не приймають, боячись суду та осуду за непослух. Про цих істинно благоговійних говорить Дух Святий через пророка Ісаю: «На кого Я спогляну: на смиренного і скрушеного духом і на того, хто тріпоче перед словом Моїм» (Іс. 66, 2). Тобто тільки на таку людину мені буде радісно подивитися, яка лагідна, і змирена, і мовчазна, і боїться моїх слів.
