Про молитву: У покаянній молитви ми вчимося переживати трагедію всього людства

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову».

---

У покаянній молитви за свої гріхи ми вчимося переживати трагедію всього людства через самих себе. Якщо я так страждаю всім моїм єством через мої всілякого роду зриви на кожному кроці, якщо за всіма моїми падіннями криється початкове падіння в особі Праотця нашого, що відірвало все людство від Бога й Отця нашого, - то нормально мені в особистих моїх стражданнях пізнавати буттєво страждання усіх людей.

Але можливе і зворотне: в моїй радості - побачити радості всього світу. Так навчається християнин співчувати всім стражденним, співрадіти всім, хто радіє.

Якщо гріх у своїй глибинній суті є завжди злочином супроти любові Отчої, то повне відновлення занапащеної любові можливе не інакше, як через тотальне покаяння, яке розкрило б нам до кінця, якщо це можливо, що цей злочин означає, коли ми його беремо у розрізі вічності. «Отче Благий, зціли мене, прокаженого; онови мене, розтлінного гріхом... Отче Святий, усього мене освяти: і розум, і серце, і саме тіло моє... я згрішив перед Тобою, і нині вмираю далеко від Тебе... прийми мене з безмежного співчуття Твого і милосердя Твого».

«Ісус сказав йому: стільки часу Я з вами, і ти не знаєш Мене, Филипе?» (Ін. 14: 9). Марія Магдалина - «обернулася назад і побачила Ісуса, Який стояв, але не впізнала, що це Ісус. Говорить їй Ісус: жоно, чого плачеш? Кого шукаєш? Вона, думаючи, що це садівник, каже Йому: господарю, якщо ти забрав Його, скажи мені, де ти поклав Його, і я візьму Його. Ісус говорить їй: Маріє! Вона, обернувшись, каже Йому: Раввуні!» (Ін. 20: 14-16).

Лука і Клеопа на шляху в Еммаус не впізнали в тому, хто наблизився до них, Ісуса, і тільки коли Він «переломив хліб і подав їм», «у них відкрилися очі, і вони впізнали Його» (Лк. 24: 30, 31).

Так, щось подібне може статися і з нами: Він наблизиться до нас, Він буде розмовляти з нами, і ми «не впізнаємо Його», тобто того, що це Він, великий Бог; великий, але лагідний і невимовно смиренний.

І коли настане момент і ми ВПІЗНАЄМО Його, тоді душа наша полюбить Його, і почерпнуте з цього пізнання натхнення переповнить нас до блаженства. І пізнане таким чином натхнення вже ніколи нас не залишить. Ми можемо перебувати в різних випробуваннях і болісних станах, але воно, це дивне натхнення, завжди буде з нами: іноді як тихий мир, іноді як палюче полум'я, іноді як наплив світлоносних думок, іноді як радісний плач у молитві. І багато такого подібного, але чому немає у всьому світі подібного, крім того, що лише від Нього Єдиного виходить.