Євангельські читання: Світильником тіла є око

Євангельські читання 17 листопада

Євангеліє від Луки, 11, 34 - 41

34 Світильником тіла є око; отже, якщо око твоє буде чистим, то і все тіло твоє буде світлим; а якщо воно буде нечистим, то і тіло твоє буде темним. 35 Отже, дивись, щоб світло, яке в тобі, не стало темрявою. 36 Якщо ж тіло твоє все світле і немає жодної темної частини, то буде світле все так, ніби світильник сяйвом освітлює тебе.

37 Коли Він говорив це, один фарисей запросив Його до себе на обід. Він прийшов і возліг. 38 Фарисей же здивувався, побачивши, що Він не вимив рук перед обідом. 39 Але Господь сказав йому: нині ви, фарисеї, очищаєте зовні чашу і блюдо, а нутро ваше сповнене злодійства та лукавства. 40 Нерозумні! Чи не Той, Хто створив зовнішнє, створив і внутрішнє? 41 Краще подавайте милостиню з того, що маєте, тоді все буде у вас чисте.

Толкова Біблія

Тут Господь показує, що марно пред'являють Йому фарисеї вимогу чудесних знамень. Навіщо ці знамення, коли у Христі явилося світло божественного одкровення, яке може бачити кожен? Потрібно тільки мати здорові очі душі, щоб сприйняти це світло; під свічкою можна розуміти Самого Христа як світло світу.

Він прийшов до фарисея для того, щоб дати настанови фарисеям (Феофіл.).

Фарисей, ймовірно, в душі своїй здивувався тому, що Христос, який щойно вигнав біса, не зробив, сідаючи за обід, звичайного обмивання рук (пор. Мк. 7: 2).

Господь починає викривати фарисеїв в хибному благочесті, повторюючи те саме, що, за Євангелієм від Матфея, він висловив у своїй промові проти фарисеїв в Єрусалимі (Мф. 23).

Можна вважати, що єв. Лука тільки використав для опису цього обіду викриття Христа фарисеїв. Насправді навряд чи можна допустити, щоб Господь звернувся з викриттями до господаря дому і його друзів: їм місце є саме там, де вони знаходяться у єв. Матфея.

39 Але Господь сказав йому: нині ви, фарисеї, очищаєте зовні чашу і блюдо, а нутро ваше сповнене злодійства та лукавства.

У Матфея це висловлено дещо не так (Мф. 23:25). Там порівнюється зовнішність і внутрішній зміст кухля, а тут - зовнішня чистота посудин і внутрішня нечистота тих, що пили і їли з них.

Бог створив і зовнішні речі, і внутрішній світ людини. Як же нерозумно дбати про чистоту тільки зовнішнього творіння Божого, забуваючи про внутрішній свій світ!

41 Краще подавайте милостиню з того, що маєте, тоді все буде у вас чисте.

Цей стих представляється дуже важким для пояснення. Вельми несподіваним є висновок: "подавайте милостиню". Причому тут давання милостині? Адже йшлося про вмивання рук перед обідом...

Б. Вейс вважає за можливе, проте, встановити деякий зв'язок цього стиха з попереднім. "До того, що сказано в ст. 40-му, - каже він, - тут понад те вказано ще спосіб, як очищати чаші і блюда: потрібно віддавати те, що містять в собі ці чаші і сосуди (внутрішнє їх) як милостиню, - і ось все для вас в такому випадку буде чистим - не знадобиться і встановлених у вас обрядових очищень! Вони вам не будуть потрібні тому, що вам все буде чисте - ніщо не забруднить вас!" Дуже можливо, що фарисеї справді не любили подавати милостиню і Господь в цьому випадку викриває цей їхній недолік. Але, у всякому разі, таке тлумачення не можна не визнати дещо штучним.

Більш правдоподібним є інше пояснення цього місця, дане Клейном...

Клейн знаходить подібність між настановою Христа в розглянутому стиху і словами пророка Ісаї про те, в чому полягає сутність обмивання. На думку пророка (Іс. 1:16), сутність обмивання полягає в очищенні себе від нечистоти гріховної, і Господь тут подає початок 16-го стиха з 1-ї глави Ісаї. Але вжите тут у Ісаї дієслово "Закк" (в формі "гізакку") єв. Матфей переклав правильно словом "очищати" (Мф. 23:26: очисти перш...), а єв. Лука зрозумів його в його пізнішому, арамейському, значенні: "давати милостиню".

Тому, якщо замінити тут корінне слово "гізакку" словом "очистіть" (те, що у вас є), то сенс вийде зрозумілішим, і збережеться зв'язок з попереднім стихом. Господь радить фарисеям очистити або тримати в чистоті все, що вони мають: не одні кухлі, і не руки тільки - а й душу свою. Тоді їм не страшна буде ніяка зовнішня нечистота.

Перше послання до Солунян святого апостола Павла, 3, 9-13

9 Яку подяку ми можемо скласти Боговi за вас, за всю радiсть, якою радiємо за вас перед Богом нашим, 10 i вночi i вдень якнайревнiше молячись, щоб побачити лице ваше i довершити те, чого не вистачило вiри вашiй? 11 Сам же Бог i Отець наш i Господь наш Iсус Христос нехай i направить шлях наш до вас. 12 А вас Господь нехай виповнить i збагатить любов’ю один до одного i до всiх, як і наша є до вас, 13 щоб утвердити серця вашi непорочними у святинi перед Богом i Отцем нашим, у пришестя Господа нашого Iсуса Христа з усiма святими Його. Амiнь.

Толкова Біблія

У нас немає слів, щоб висловити нашу подяку Богу за ту радість, якою ви наповнюєте наші серця перед лицем Його - за радість, яка знаходить невпинне вираження в наших гарячих молитвах...

…Вночi i вдень якнайревнiше молячись…

...Щоб не тільки ми могли чути про вас, але і ще раз бачити вас лицем до лиця і доповнити недоліки вашої віри… (Milligan. G. op. Cit. 39-40).

…Ап. закінчує главу молитвою за солунян, особливу рису якої представляє той факт, що в ній Бог Отець і Господь Ісус Христос призиваються разом. "Гідний зауваження той факт.., що це прописування божественної влади нашого Господа в управлінні справами людськими зустрічається в найбільш ранніх посланнях Ап. Павла, які, ймовірно, є і найпершими писаннями Н. 3. Це показує, що не було зовсім моменту, навіть у найбільш ранню пору, наскільки це нам відомо, коли на Особу Христа дивилися б інакше" (Lightfoot, Notes, 48). Це місце дає вражаючий доказ віри перших християн в божество Христа (дивись 2 Сол. 2:16). Ап. молиться, щоб Сам Бог усунув перешкоду, поставлену Сатаною перед благовісником, і знову відкрив йому шлях у Солунь.

Молитва 12 ст. звернена до одного Господа Ісуса. Ап. молить Господа сповнити С. любов'ю, не тільки одне до одного, але і до всіх взагалі. "Для жорстоко гнаних С. ця ширша любов була особливо важка і необхідна, вона означала любов до ворогів, згідно із заповіддю Христа" (Мф. 5:44).

У 13 ст. вказана кінцева мета молитви. Любов, збільшуючись до надміру, стане у С. основою виправдання перед прийдешнім судом Господом, створивши в них «стан святості» (άγιωσυνη). «Цей стан святості є саме тою метою, в напрямку якої повинна рости і рухатися любов, настільки сильно тепер діюча у С., так щоб їх святість могла дати їм, за пришестя Христа, похвалу від Бога, передчуття якої дасть їм непохитний мир серця в очікуванні цієї великої і страшної події. Думка Ап. тут знову приймає той есхатологічний поворот, який раз-у-раз зустрічається в нашому посланні.

Слова «з усіма святими» потрібно розуміти як такі, що однаково стосуються і спочилих святих, і ангелів. Правда, в Н. 3. ангели ніколи не називаються просто οί άγιοι. Але таж назва зустрічається в кн. Діян. 8:13; вплив цієї книги на наше послання, безсумнівно, величезний. З іншого боку, в Євангелії (Мф. 13:41 і д.; Мф. 25:31; Мк. 8:20, Лк. 9:28 і 2 Сол. 2: 7) ангели супроводжують Господа під час пришестя Його; крім того, в двох Євангеліях - Мк. 8:38 і Лк. 9:20 - епітет άγιος застосований до них саме в зв'язку з приходом Христа.