Пошук на сайті

Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн». Як зазначає Симеон Солунський, «Божественна Літургія – це служба, мета якої – священнодія Самого Пресвятого Тіла Христового й Крові і щоб дані вони були для причащення всім вірним. І, як така, мета її полягає лише в причащенні». Святий Миколай Кавасила, єпископ Діррахійський, пише: «Справа святої служби Священних Таїн – це переосутнення Божественних Дарів у Божественні Тіло й Кров. Мета ж її – щоб вірні були ними освячені» (Тлумачення Літургії, гл. 1). Мудрий Іов, про якого свідчить святий Фотій у своїй «Бібліотеці», у книзі «Про таїнства» так говорить: «Уся священна служба розуміється як причащення Святинь, оскільки мета її, і призначення, і справа – причащення животворчих і страшних Таїн і Святинь». Гавриїл Філадельфійський у книзі «Про Таїнства» каже, що Божественна Літургія звершується заради трьох причин. По-перше, на славу й похвалу Бога й Спасителя нашого, і на згадку про Смерть і Воскресіння Його, як Сам Він сказав: «Це чиніть на спомин». По-друге, заради упокоєння й освячення душ померлих благочестивих православних християн. І по-третє, заради живих. Отже, коли звершується Божественна Літургія на славу і на похвалу і на згадку про Смерть і Воскресіння Господа нашого, у вірі померлі наші брати отримують від Бога спокій і освячення, наскільки це можливо. Живі ж вірні, які не причащаються Божественних Таїн на Літургії, дивуюся, як можуть освятитися. Святий Кавасила каже, що вони не освячуються. І послухай знову його: «Якщо душі підготовлені й готові причаститися, а Господь, Який освячує і [все] звершує, завжди прагне освячувати і любить Себе віддавати кожному, тоді що може перешкодити причащенню? Звісно, ​​ніщо. Однак хтось запитає: «Якщо хтось із живих, маючи в душі блага, про які йшлося, не приступить до Таїн, чи не отримає він попри все освячення [від Літургії]?» [На таке запитання ми відповідаємо, що] це може одержати не кожен, проте лише той, хто не може приступити до Таїн тілесно, як це відбувається і з душами померлих. Якщо ж хтось може, але не приступає до Трапези, щоб спромогтися освячення від неї, то для такого одержати освячення [від Таїн] цілком неможливо: не тільки тому, що він не приступив, але тому, що не приступив, будучи в змозі це зробити». Іншими словами, будучи в стані підійти [причаститися], знехтував [Таємницями] або виявив недбальство і тому не підійшов. Відповідно до цього, не тільки те, що ми досі говорили, зобов'язує кожного християнина, який не має перешкоди, невпинно причащатися: Божественне Причастя саме по собі, якщо ми замислимося, приваблює кожного насолоджуватися ним постійно, адже є, просто кажучи, складовою частиною життя душі. Подивимося тепер, що це означає. Складовою частиною схоластичні богослови називають ту річ, без якої неможливо відбутися тому, що відбувається. Так, наприклад, у житті людини складовою частиною є дихання, оскільки без нього неможливо вижити людині. Окрім цього, необхідне харчування для тілесного складу. І як часте дихання необхідне для життя, а харчування потрібне, щоб будувати тілесне єство, так і часте причащення необхідне для життя душі й складу її сутності. Або, щоб сказати краще, набагато й незрівнянно потрібніше, ніж інше. І покличемо тепер у свідки Василія Великого, основу праведних догматів Церкви, щоб він нам сказав: «Необхідне для життя вічного причащення Тіла і Крові Христових» (Моральні правила, 21). І також: «Необхідно відродженому хрещенням живитися потім причащанням Божественних Таїн. Адже нам потрібно надалі харчуватися їжею вічного життя, котру нам передав Син Бога Живого» (Про Хрещення. Кн. 1, гл. 3). І на запитання якоїсь жінки на ім'я Кесарія Патриція, він відповідає в одному зі своїх листів: «Прилучатися кожного дня і причащатися Святого Тіла й Крові Христових добре і корисно, тому що Сам [Господь] чітко говорить: «Той, хто їсть Мою Плоть і п'є Мою Кров, має вічне життя». Хто ж сумнівається, що причащатися життя безперервно є не що інше, як жити різноманітно?». Тобто жити всіма душевними та тілесними силами й почуттями.

Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн». Однак ти кажеш: «Я недостойний». Тоді ти недостойний брати участь і в молитвах, тому що Святий Дух сходить не тільки на попереду розміщені [Святі Дари], але й на ці піснеспіви. Хіба ти не бачив, як раби володарів своїх спочатку миють трапезну, прибирають дім, а потім уже пропонують страви? Це робиться в нас за допомогою молитов, за допомогою виголосу диякона: ми, як губкою, омиваємо церкву, щоб Тайни були запропоновані в чистій церкві і не знайшлося в ній жодної плями, жодної вади. Нечисті очі недостойні бачити цього видовища, осквернені вуха недостойні чути [ці піснеспіви]. Бо так наказує закон: якщо навіть тварина хотіла наблизитися до Синайської гори, то мала бути побита камінням. Так, вони були недостойні перебувати навіть біля підніжжя гори, хоча пізніше наблизилися і бачили місце, де був Бог. Потрібно було наближатися і споглядати згодом. А коли був [Бог], треба було піти». Так і ти, християнине, якщо недостойний наприкінці Літургії наблизитися і побачити Бога, тікай ​​разом з оголошеними, бо [продовжує Золотоуст] «нічого більшого, ніж вони, не маєш. Адже це не одне й те саме: ніколи не причащатися [будучи нехрещеним] і [після Хрещення], сподобившись Причастя, виявитися грішним і недостойним причащення. Хотів би сказати вам ще більше і страшніше, але щоб не перевантажувати ваш розум, достатньо і цього. Адже ті, хто не збагне цього, не зможуть навчитися і з більшого. Отже, щоб наші слова не послужили для ще більшого осуду вас, просимо вас не про те, щоб ви не приходили, а про те, щоб ви зробили себе достойними і присутності [на Літургії], і Причастя. Скажи мені, будь ласка, якби якийсь цар наказав: «Той, хто вчинить таке зло, нехай не наближається до моєї трапези», то заради цієї честі хіба ви не захотіли б докласти всі можливі сили ваші, щоб захистити себе від зла? [Коли ж священик запрошує нас підійти причаститися, тоді] Господь нас закликає зійти на небеса, на трапезу великого і дивного Царя, а ми відмовляємося, і зволікаємо, і не поспішаємо, і не прагнемо цього. І яка надія на спасіння нам залишається? Ми не можемо сказати, що нам перешкоджає хвороба або природна схильність, – негідними робить нас лише наше недбальство» (Бесіди на Послання до Ефесян. Бесіда 3). Чуєш, брате мій, що каже цей великий учитель Церкви? Що недостойні приходити на Літургію ті, котрі, не маючи перешкоди, не готові причаститися? Але що ти відповідаєш? Що, оскільки справи складаються так, то не ходитиму взагалі на Літургію. Ні, брате мій, ні. І це тобі не дозволяється робити, бо тоді ти підлягаєш відлученню, як визначає Святий і Вселенський П'ято-шостий Собор, говорячи: «Якщо хтось – єпископ, чи пресвітер, чи диякон, чи хто-небудь із зарахованих до кліру, чи мирянин, не маючи ніякої поважної причини або перешкоди, через які надовго був усуненим від своєї церкви, але, перебуваючи в місті, три неділі підряд протягом трьох тижнів, не прийде на молитовні церковні зібрання, то клірик нехай буде виключений з кліру, а мирянин нехай буде позбавлений церковного спілкування» (Правило 8о). Тобто той, хто перебуває в місті і не ходить до церкви три тижні [підряд], якщо він священнослужитель, то повинен бути позбавлений сану, а якщо мирянин, то має бути відлучений. Те ж саме визначає і Сардикійський святий Помісний собор у своєму 11-му Правилі. Отже, ти підлягаєш покаранню відлученням, любий, якщо не робиш те й інше, тобто не ходиш на Літургію і не готуєшся, наскільки можеш, причаститися, якщо немає у тебе перешкод. Ні перше ти не можеш порушити, ні друге. Адже якщо ти всього цього не порушуєш, то зберігаєш у цілісності всі священнодії Божественної Літургії, як ми раніше зазначили, і не порушуєш чину, який отримала Церква від Самого Господа нашого, від апостолів, від Соборів, а також і від святих. А чин такий: Святий Хліб повинен розділятися на кожній Літургії, і ті вірні, які не мають перешкоди, повинні приходити причащатися.

Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського "Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн". О, людино! Ти недостойна Причастя? Тоді ти недостойна і чути молитви Літургії. Ти чуєш диякона, який стоїть і виголошує: «Ті, котрі перебуваєте в покаянні, всі просіть Бога, щоб вам простив». Ті, що не причащаються, перебувають серед чину тих, хто кається. Отже, що ти стоїш? Якщо ти серед чину тих, хто кається, тоді ти не можеш причаститися, адже той, хто не причащається, серед тих, хто кається. Навіщо виголошує [диякон]: «Вийдіть ті, що не можете молитися Богу», а ти стоїш нахабно? Якщо ж ти не з тих, хто кається, але з тих, хто має можливість причащатися, як же ти не дбаєш, щоб причаститися? Чи ти не вважаєш Причастя великим даром і нехтуєш ним? Задумайся, прошу тебе! Тут царська трапеза, ангели служать на цій трапезі, Сам Цар тут присутній, а ти стоїш як роззява. Одяг твоєї душі нечистий, і це тебе не торкає? Але [може] вони чисті? Тоді сідай і споживай від неї. Христос на кожній Літургії приходить побачити тих, що сидять на трапезі, з усіма розмовляє і тепер говорить кожному в його совісті: «Друзі, як ви стоїте тут, [в Церкві], не маючи шлюбного одягу?». Він не спитав: «Чому ти сів за трапезу?». Проте ще перш ніж той сів каже йому, що він не гідний навіть увійти сюди. Адже Він сказав не «чому ти ліг?», а «як ти увійшов?». Те ж саме і тепер оголошує Христос усім нам, що стоять нахабно і з безсоромністю, адже кожен, що не причащається Таїн, стоїть безсоромно й нахабно. З цієї причини [диякони] виводять першими тих, котрі перебувають у гріхах. Адже коли Господь повинен увійти на трапезу, там не повинні бути ті раби, які провинилися, а вони мають тікати від його обличчя. Так, безумовно, відбувається і тут, коли звершується Літургія і Агнець, Ягня Владичне, приноситься в жертву. Коли ти почуєш: «Помолимося всі спільно», коли ти побачиш, що відчиняються врата вівтаря, тоді вважай, що відкривається небо й сходять ангели. І як не повинен бути тут жоден нехрещений, так не повинен бути і жоден [хоч і хрещений, але] нечистий і осквернений. Скажи мені, будь ласка, якби хтось був запрошений на трапезу, пішов туди, помив свої руки, сів і приготувався до трапези, а потім не став би їсти, хіба він не образив би того, хто його запросив? Чи не краще було б, якби він взагалі не приходив? Так і ти: прийшов на трапезу, співав із рештою піснеспівів, сповідував, що ти гідний (оскільки не вийшов разом з недостойними), як ти можеш [після всього цього] залишатися [на Літургії] і не причащатися від цієї Трапези?

Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського "Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн". Отже, на підставі всього цього священного чину Божественної Літургії я прошу вас, брати мої, скажіть мені зі страхом Божим і прислухаючись до совісті у вашій душі, чи не очевидно, що ті християни, які приходять на Літургію, зобов'язані причащатися часто? Чи не мають вони обов'язку робити це і щоб була явлена ​​Літургія як спілкування, зібрання й трапеза, і щоб вони не порушували того, у що вірують і що сповідують? А якщо вони не причащаються, як самі зізнаються, то боюся, чи вони не є порушниками? І тому я не знаю, чи мають істинний чин і чи доречно те, що їх запрошує священик, а також інші слова, священнодійства й устав, який буває на Літургії? Тому що всі як один відступають і не немає жодного християнина, який виконав би їх і прийняв би запрошення священика або, щоб сказати краще, Бога, але [кожний] відходить від Святині ні з чим, не прийнявши її і не підійшовши, щоб причаститися. Тому і божественний Золотоустий, дотримуючись священних Правил святих Апостолів і святих Соборів, про які ми сказали раніше, особливо ж розмірковуючи про всі ці священнодії Божественної Літургії і бачачи, що вони мають на меті причащення вірян, приходить до судження, що ті, котрі приходять на Літургію і не причащаються, не варті й самого входу до храму. Він каже: «Я бачу, що багато причащаються Тіла [і Крові] Христових просто так і як трапиться, керовані, швидше, звичаєм і законницьким ставленням, а не розумним міркуванням. Адже коли прийде час святої Чотиридесятниці, кожен, яким би він не був, тобто гідним чи негідним, причащається Таїн. Так само кожен робить і коли прийде день Богоявлення, навіть якщо йому не час причащатися. Однак ні Богоявлення, ані Чотиридесятниця не роблять людей гідними причащення, а роблять їх достойними щирість і чистота душі. З цієї чистотою душі ти можеш причащатися щоразу [коли присутній на Літургії], а без неї не причащайся ніколи, бо, як каже [Павло], щоразу, коли ви це робите, сповіщаєте смерть Господа, тобто чините спогад вашого власного спасіння й благодіяння, яке щодо вас здійснено. Подумай: скільки праці докладали ті, що споживали від жертвоприношень старого закону. Чого вони тільки не робили! Чого не вживали! Вони постійно очищалися. Ти ж, маючи намір причаститися тієї Жертви, перед якою тремтять ангели, очищення обмежуєш проміжками часу. І як ти постанеш на суд Христів, якщо насмілюєшся причащатися з оскверненими руками й вустами? Бачу, що відбувається великий безлад у цій справі. Адже в інший час ви не причащаєтеся, хоча буваєте часто й чистими, а коли надходить Пасха, навіть якщо вчинили якесь зло, насмілюєтеся і причащаєтеся. О, поганий звичай! О, злий забобон! Даремно звершується щодня Літургія, даремно ми стоїмо у вівтарі – ніхто не підходить причаститися. Кажу це не для того, щоб ви причащалися просто так і як-небудь, але щоб ви робили себе гідними.

Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського "Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн". «Якщо єпископ, чи пресвітер, чи диякон, чи хтось із священного списку при вчиненні приношення не причаститься – нехай вкаже причину, і якщо є благословенна, нехай буде пробачений. А якщо не вкаже – нехай буде відлучений від спілкування Церковного» (8 Правило [святих Апостолів]). Тобто якщо хтось не причаститься, коли звершується свята Літургія, нехай вкаже причину, чому не причастився, і якщо вона поважна, нехай його пробачать, якщо ж він цього не зробить, тоді має бути відлучений. А в 9-му правилі вони говорять: «Усіх вірних, що входять до церкви і писання слухають, але не перебувають на молитві й Святому Причасті до кінця, оскільки безчинство в церкві творять, відлучати від спілкування Церковного» (9 Правило [святих Апостолів]). Тобто всі ті віруючі, які приходять до церкви і слухають Писання, але не залишаються на молитві й до Святого Причастя не долучаються, повинні відлучатися від Церкви, тому що творять безчинство в церкві. Пояснюючи це правило, Вальсамон зазначає: «Зміст цього правила дуже суворий, бо воно відлучає тих, хто приходить до церкви і не залишається до кінця, і не причащається. І інші канони подібним чином настановляють, щоб усі були готові й гідні причастя» (Тлумачення Вальсамона). Антиохійський собор, керуючись святими апостолами, по-перше, підтверджує їх вищевказане правило, а потім додає: «Усі, хто входить до церкви і слухає священні писання, але за якимось ухиленням від порядку не бере участі в молитві з народом або відвертається від причащення святої Євхаристії, нехай будуть відлучені від Церкви до тих пір, коли посповідаються, виявлять плоди покаяння і проситимуть прощення, і таким чином матимуть змогу одержати його» (2-е Правило). Тобто всі ті, що входять до церкви і слухають священні писання, але не моляться разом з рештою народу або відмовляються від Божественного Причастя, повинні відлучатися до тих пір, поки не посповідаються, не виявлять плодів покаяння і не проситимуть прощення, після чого можуть бути прощені. Отже, бачите, брати мої, що всі християни підлягають неодмінному відлученню [якщо без поважної причини не причащаються] і повинні причащатися часто, і що вони зобов'язані робити це на кожній Літургії, щоб не бути відлученими і святими апостолами, і святим Собором? 3. Якщо ми пильно придивимося до Божественної і святої Літургії, то побачимо, що з початку до кінця вся вона має на меті і вказує на причащення віруючих християн, що зібралися, адже це виявляють і молитви, які читає священик таємно, і виголоси, і всі слова й священнодійства, і чин, котрі звершуються на ній. У молитві, яка називається молитвою вірних, написано: «Дай тим, що завжди зі страхом і любов’ю служать Тобі, безвинно й неосудно причаститися Святих Твоїх Таїн». У молитві, яка йде за переосутненням Таїн, написано: «Щоб стали ці Святі Дари причасникам на тверезість душі, на відпущення гріхів». Тобто, щоб ці Святі Дари послужили вірним для очищення душі й прощення гріхів. У молитві, що передує причащенню, говориться: «І сподоби державною Твоєю рукою подати нам Пречисте Тіло Твоє і Чесну Кров Твою, а через нас і всім людям». Тобто удостой нас, Господи, дати нам Своєю могутньою рукою Твоє Святе Тіло й Чесну Кров і з нашою допомогою подай усьому Твоєму народові. Це ми бачимо також і у виголосах, коли священик промовляє ніби від Особи Господа до народу: «Прийміть, споживайте, це є Тіло Моє» і «пийте з неї всі, ця є Кров Моя». І коли, тримаючи в своїх руках святу Чашу з життєдайним Тілом і Кров'ю, виходить із воріт і показує її народу, тоді запрошує його до Божественного Причастя і гучно виголошує: «Зі страхом Божим, вірою і любов'ю (так з давніх часів залишилося в грецькому чині Літургії) приступіть». Тобто підходьте зі страхом Божим, вірою і любов'ю причащатися Божественних Таїн. Після причащення священик і народ благословляють Бога за цю велику благодать, якої вони удостоїлися. Народ дякує: «Нехай повні будуть уста наші похвалою Тобі, Господи, щоб ми оспівували славу Твою, бо Ти сподобив єси нас причаститися Святих Твоїх, Божественних, Безсмертних і Животворчих Таїн». Це означає: «О Господи, нехай уста наші наповняться Славослів’ям Тобі, бо Ти нас удостоїв причаститися святих і безсмертних Твоїх Таїн». А священик виголошує: «Станьмо побожно, прийнявши Божественні, Святі, Пречисті, безсмертні, небесні і животворчі, страшні Христові Тайни, достойно подякуємо Господу». Ц означає: «Брати, оскільки з чистою совістю ми всі причастилися Святих і життєдайних Таїн, давайте разом дякувати Господу». Однак і Херувимська пісня, яку співає народ, якщо замислитися, є підготовкою до причащення, тому що вона говорить: «Усі ми, таємниче зображуючи багатооких херувимів і співаючи трисвяту пісню Животворчій Тройці, давайте очистимо наш розум від будь-якої турботи й клопоту цього світу, бо належить прийняти нам у нашу душу і причаститися Царя всього сущого, Якого оточують невидимо чини небесних ангелів». Те ж саме означає і молитва Господня, що виголошується після переосутнення Таїн, адже в ній християни просять Бога і Батька дати їм насущний хліб, яким є, головним чином, Святим Причастям. Окрім того, й самі назви Літургії – «спілкування» і «зібрання», як вона переважно називається, – спонукають у певному сенсі до частого причащення. Адже «спілкування» і «зібрання» означають, що через причащення Тіла й Крові Христових усі вірні збираються, спілкуються і з'єднуються з Христом, і робляться з Ним одним тілом і одним духом.

Ми продовжуємо переклад відомої книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського "Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн". Глава 1. Про те, що православним християнам необхідно часто причащатися Божественного Тіла й Крові нашого Господа. Наказується всім православним християнам причащатися часто, по-перше, Владичними заповідями Господа нашого Ісуса Христа. По-друге, – Діями й Правилами святих Апостолів і священних Соборів, а також свідченнями божественних отців. По-третє, – самими словами, чином і священнодіянням святої Літургії, а по-четверте, нарешті, власне самим Святим Причащенням. 1. Господь наш Ісус Христос, перш ніж звершити Таїнство Причастя, сказав: «Хліб же, який Я дам, є Плоть Моя, яку Я віддам за життя світу» (Ін. 6, 51). Тобто їжа, яку Я хочу вам дати, – це Моя Плоть, яку Я хочу віддати для оживлення всього світу. Це означає, що Божественне Причастя для віруючих – це необхідна складова духовного життя в Христі. Але оскільки це духовне життя і життя в Христі не має згасати і перериватися, як каже Апостол, «духа не вгашайте» (1 Сол. 5, 19), а має бути постійним і безперервним, щоб живі не для себе жили, але для Померлого за них і Воскреслого (за тим самим Апостолом), тобто щоб ті, хто живе, жили більше життям не власним і тілесним. а життям Христа, що за них помер і воскрес, – таким чином потрібно, щоб було постійним і те, що становить це життя, тобто Божественне Причастя. І в іншому місці Господь дає настанову: «Істинно, істинно кажу вам: якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крови, то не будете мати життя в собі» (Ін. 6, 53). З цих слів стає зрозумілим, що Божественне Причастя для християн настільки необхідне, наскільки необхідне і святе Хрещення. Оскільки те саме подвійне повеління, яке Він дав щодо Хрещення, Він дав і щодо Божественного Причастя. Про святе Хрещення Він сказав: «Істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться водою і Духом, не може увійти в Царство Боже» (Ін. 3;, 5). І про Божественне Причастя так само: «Істинно, істинно кажу вам: якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крови, то не будете мати життя в собі». Отже, як без Хрещення нікому неможливо жити духовним життям і спастися, так неможливо нікому жити без Божественного Причастя. Проте, оскільки ці два [Таїнства] мають ту відмінність, що Хрещення звершується один раз, а Божественне Причастя відбувається постійно і щоденно. звідси робиться висновок, що в Божественному Причасті є дві необхідні речі: по-перше, воно має відбуватися, і, по-друге, відбуватися постійно. До того ж, коли Господь передавав це Таїнство Своїм учням, Він не сказав їм у формі поради: «Хто хоче, нехай їсть Моє Тіло, і хто хоче, нехай п'є Мою Кров», як Він сказав: «Якщо хто хоче йти за Мною» і «коли хочеш бути досконалим». Однак Він проголосив як наказ: «Прийміть, споживайте, це є Тіло Моє» і «пийте з неї всі, бо це є Кров Моя». Тобто неодмінно ви повинні їсти Моє Тіло і обов'язково маєте пити Мою Кров. І знову каже: «Це чиніть на спомин про Мене» (Лк. 22, 19). Тобто це Таїнство Я вам заповідаю, щоб воно відбувалося не один раз або двічі, або тричі, але щодня (як пояснює божественний Золотоустий) на спомин про Мої страждання, Мою смерть і все Моє домобудівництво спасіння. Ці слова Господа чітко окреслюють два необхідні [моменти] у причащенні: один полягає в обов'язковому наказі, який вони містять, а інший – у тривалості, на яку вказує слово «чиніть», що, очевидно, означає те, що нам наказується не просто причащатися, але причащатися невпинно. Отже, кожен тепер бачить, що не дозволяється православному порушувати цей наказ, ким би він не був, але йому ставиться в обов'язок виконувати це безумовно, приймати це як Владичні заповіді та настанови. 2. Божественні апостоли, дотримуючись цієї обов’язкової заповіді нашого Господа, на початку проповіді [Євангелія], за першої нагоди, збиралися з усіма вірними в таємному місці зі страху перед іудеями, вчили християн, молилися, і, здійснюючи Таїнство, причащалися і самі, і всі, хто зібрався, як про це свідчить св. Лука в «Діяннях апостолів», де каже, що три тисячі, які увірували в Христа в день П'ятидесятниці і хрестилися, були з апостолами, щоб чути їхнє вчення, щоб отримувати від них користь, молитися з ними і причащатися Пречистих Таїн, щоб освячуватися і краще утверджуватись у вірі Христовій. «Вони ж постійно перебували, – каже він, – в ученнi апостолiв, i в єднаннi та переломленнi хлiба, i в молитвах» (Діян. 2, 42). І щоб це необхідне передання Господа зберігалося християнами наступних поколінь і з часом не забулося, те, що апостоли тоді робили, те й написали в 8-му і 9-му своїх Правилах, наказуючи із суворим випробуванням і покаранням через відлучення, щоб не залишився ніхто без причащення Божественних Таїн, коли звершується свята Літургія.

Ми продовжуємо переклад відомої книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського "Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн". Цього разу публікуємо біографії авторів цієї книги - світочів духовного відродження і просвітництва Греції. Преподобний Никодим Святогорець Преподобний Никодим народився 1749 року на острові Наксос. Читати й писати навчив його священик місцевої парафіяльної церкви. Здобув освіту в школі на рідному острові, де тоді викладав відомий своїми чеснотами і мудрістю архімандрит Хрисанф Ексохорит, брат великого святого рівноапостольного мученика Косми Етолійського. Після закінчення навчання в Смирні в 1770 р. преподобний повернувся на батьківщину, де отримав роботу секретаря митрополії. У ці роки він познайомився і на все життя потоваришував із Коринфським єпископом Макарієм Нотарасом. За порадою та за сприяння Макарія Никодим здійснив усі свої найважливіші праці в рамках видання святоотцівських творів. Знайомство з одним ісихастом, старцем Сильвестром, запалило в душі Никодима любов до чернечого життя, і в 1775 р. він вирушив на Афон. Там, у монастирі Діонісіат, він прийняв чернечий постриг. Через два роки його відвідав Макарій і спонукав розпочати збирання, вивчення й видання рукописів з творами Святих Отців. Загальна кількість виданих та невиданих праць преподобного Никодима сягає 112 томів. Серед творів самого преподобного можна виділити багатотомне тлумачення Святого Письма, тлумачення на Книгу Правил (з якими і була видана грецька «Кормча»; це видання з тлумаченнями Никодима до нинішнього дня є головним канонічним джерелом для всіх православних греків), численні аскетичні твори, агіографічні (Житія Святих, подібні до наших св. Димитрія (Туптала)), гімнографічні (ним, зокрема, була написана служба преподобному Симеону Новому Богослову) та ін. Великим пам'ятником Никодиму й Макарію назавжди залишаться підготовлені та видані ними «Добротолюбство» й «Евергетінос» (назва цієї святоотцівської антології походить від імені її укладача Павла Евергетидського (XI ст.), засновника й ігумена монастиря Богородиці Евергетиди (Благодійниці) у Константинополі). Никодим підготував до друку твори прп. Симеона Нового Богослова і свт. Григорія Палами, які залишалися тоді ще не опублікованими, проте надіслані ним у друкарню рукописи з творами святителя були втрачені. Коли на Афоні стала відома особистість і діяльність прп. Паїсія Величковського, прп. Никодим вирушив до нього в Молдову, прагнучи стати учнем українського старця, однак буря прибила корабель, на якому мандрував святий отець, до одного з грецьких островів. Повернувшись на Афон, Никодим уже не залишав його. Він оселився зі своїм духівником, старцем Арсенієм, у скиті монастиря Пантократор, де й перейшов до Господа 14 липня 1809 року. Православні греки шанують преподобного Никодима як свого великого духовного просвітителя й учителя. І справді, він є найбільшою постаттю в історії духовного просвітництва Греції в післявізантійську епоху. У 1955 р. преподобний Никодим Святогорець був уславлений серед лику святих. Святитель Макарій Коринфський Святий Макарій народився в 1731 році в Коринфі. Він належить до відомої родини Нотарас, яка дала грекам упродовж попередніх століть кількох відомих патріархів і державних діячів, а також св. Герасима Кефалінійського (1509–1579). На острові цього святого, Кефалінії, Макарій і здобув освіту. Маючи потяг до чернечого життя, Макарій прийшов у монастир Великої Печери на Пелопоннесі, проте через протистояння своєму вибору батьків не був там прийнятий. Повернувшись до рідного міста, він зайнявся вивченням Святого Письма і творів Святих Отців, а також викладав у коринфській школі. У 1765 р. він був висвячений на єпископа Коринфа Константинопольським патріархом Самуїлом (1764-1768). Через антитурецьке повстання 1769 р. на Пелопоннесі Макарій був змушений виїхати на острів Закінфос, а згодом на Гідру, де і познайомився з Никодимом. Придушивши повстання, турецька влада видала наказ, щоб на Пелопоннес були спрямовані нові архієреї. Таким чином Макарій отримав можливість повністю присвятити себе аскетичному життю. Після нетривалого перебування на Хіосі він прибув на Афон, де й приєднався до коливадів. Характерним є наступний епізод із життя святого. Коли його запросили в неділю очолити панахиду на сороковий день після смерті Олександрійського патріарха Матфея, який перебував тут на спокої, він відповів: «Чи була потреба, добрі отці, пропустити всі дні тижня і вибрати неділю, щоб порушити настанови Божественних Отців, які одностайно забороняють заупокійні поминання в день Воскресіння? Я панахиду в неділю не служу, а у своїй єпархії я і мирян не бачив, що роблять коливо в неділю, і сам, ставши архієреєм, не чинив такого злочину. Тож простіть мені, не прийду». Побоюючись переслідування через свою відмову, Макарій переїхав з Афону на Хіос. Однак, отримавши там листа від Константинопольського патріарха Прокопія (1785-1789), сповненого гнівом і погрозами, відповів йому в своєму листі так: «Твої погрози й залякування не виправляють становища. Я ж готовий перетерпіти все, що вирішить твоя всесвятість». На Хіосі Макарій тісно співпрацював у видавничій і просвітницькій діяльності зі святим Афанасієм Пароським. На цьому ж острові святитель і відійшов до Господа 16 квітня 1805 року. Благочестивий народ почав шанувати Макарія як святого, не чекаючи офіційної канонізації. Пам'ять його урочисто святкується у Коринфі, на Хіосі й інших грецьких островах. А в хіоському селищі Елата збудовано на честь святителя Макарія святий храм.

"Чернецтво Волині" розпочинає переклад і популяризацію відомої книги преподобних Никодима Святогорця і Макарія Коринфського "Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн". Наразі подаємо Передмову перекладачів з грецької мови про важливий історичний контекст виходу цієї книги і про те, як її автори та їх однодумці вплинули на нинішню Церкву, зокрема й чернецтво. Ця книга є плодом співпраці двох чудових святих, які жили в Греції в другій половині ХVIII – початку XIX віків, – афонського ченця Никодима та Коринфського митрополита Макарія. Преподобний Никодим Святогорець добре відомий у нас як автор книги «Невидима боротьба», що користується любов'ю. Про святителя Макарія в нас поки що знають мало. (Короткі біографічні довідки про цих святих дивіться після цієї Передмови). Лише великою смиренністю цих святих можна пояснити той факт, що одна з найвідоміших у всьому православному світі книг про духовне життя не поділилася своєю славою з тими, завдяки кому вона з'явилася на світ. Йдеться про «Добротолюбство»: збирачами матеріалу для цієї збірки, її укладачами й видавцями були святі Никодим і Макарій. Ними була видана і не менше ніж «Добротолюбство» популярна в Греції, особливо серед чернецтва, збірка святоотцівських творів «Евергетинос». Вихід у світ їх «Книги про невпинне причащення» також став великою подією в житті Грецької церкви. (У грецькому оригіналі вжито слово «συνεχής», яке можна перекласти і як «постійний». «Безупинним» або «постійним» називається таке причащення, яке відбувається в усі встановлені для цього Церквою дні (недільні та святкові, якщо мова про мирян, або відповідно до статуту обителі, якщо мова про ченців), без самочинних з боку християнина перерв… Перше видання цієї книги з'явилося 1783 р. у Венеції. Перед цим, у 1777 р., там же вийшов без вказівки автора «Посібник, який доводить, що християни повинні частіше причащатися Божественних Таїн», що приписується сучасними дослідниками одному з учасників коливадського руху Неофіту Кавсокалівіту (1713-1784). Свв. Никодим і Макарій настільки переробили цю книгу (набагато збільшили її обсяг і кількість свідчень святих отців, згладили її полемічність і надали їй святоотцівського духу), що нова книга справедливо може бути підписана їх іменами). Щоб зрозуміти чому так сталося ми скажемо два слова про історичний контекст, якому в цій книзі мимоволі довелося зіграти одну з ключових ролей. Після падіння в 1453 р. Константинополя Грецька церква впродовж кількох віків переживала глибокий занепад богословської освіченості. Однак до кінця третього століття турецького ярма, з другої половини XVIII століття, починається помітне пожвавлення духовного життя, що втілилося насамперед у численних виданнях творів Святих Отців, у філософсько-богословській полеміці з ідеями французького Просвітництва, котрі почали проникати в Грецію, і в боротьбі за втілення святоотцівського Передання в церковній практиці. Видавці Святих Отців, полемісти з духом Заходу і борці за чистоту церковного життя були одні й ті ж люди, які робили свою працю в співпраці й однодумності одне з одним. Від своїх супротивників вони отримали іронічне прізвисько коливадів — через тверду незгоду звершувати заупокійну поминальну службу над коливом у неділю. (В історії Церкви є аналогічні випадки закріплення за святим того прізвиська, яке йому давали недоброзичливці. Наприклад, прп. Симеона Нового Богослова, що був серед найшанованіших коливадами святих, окремі його сучасники прозивали так (Новим Богословом), іронізуючи над ним, а тепер Церква прославляє його як одного з трьох за всю свою історію Богословів). Зараз, через двісті років, коли перші особи коливадського руху – Макарій Коринфський, Никодим Святогорець, Афанасій Пароський ­– виявилися прославленими серед сонму святих, це прізвисько звучить як похвала їм. Суперечка про коливо розгорілася, коли ченці афонського скита святої Анни перенесли щотижневу панахиду з суботи – статутного поминального дня – на неділю. Приводом такого порушення статуту стало розпочате в 1754 р. будівництво нового скитського храму. З усієї Греції разом із пожертвуваннями на храм у скит надходило і безліч імен, які слід було згадувати на заупокійній службі. Поминання такої кількості імен стало значно подовжувати службу. А в той час на Афоні субота відрізнялася від інших днів також тим, що була єдиним «базарним» днем ​​у афонській столиці, Кареї, де ченці продавали своє рукоділля, яке вони виготовляли протягом тижня. Оскільки ченці не встигали на базар, тому вирішили звершувати службу над коливом у неділю. Це рішення викликало протест тих, кого прозвали коливадами: поминальна служба, говорили вони, спотворює радісний характер недільного дня, в якому християни бачать спосіб життя майбутнього віку. Суперечка про коливо тривала понад шістдесят років. Коливади зазнали жорстоких гонінь, були вигнані з Афону й позбавлені священного сану. (Прп. Афанасій Пароський, утім, домігся виправдання й відновлення в ієрейському сані. Але це йому вдалося зробити лише через п'ять років після засудження). Якщо суперечка про коливо послужила початком богословських, і не тільки, зіткнень на Афоні, то книга про невпинне причащення, видана в розпал суперечки, стала другою головною темою полеміки (а за важливістю, очевидно, першою) і ще більше загострила стосунки двох сторін. Для нас ця суперечка викликає велике зацікавлення з багатьох причин. Примітно насамперед те, що наші захисники частого причащення зазвичай своїми опонентами, не завжди безпідставно, кваліфікуються як модерністи й західники. На Афоні ж усе було зовсім навпаки. Коливади всіма визнавалися і визнаються традиціоналістами, консерваторами й борцями супроти «європейського духу», а дії їхніх супротивників виглядають як спроби пристосувати Передання Церкви до потреб часу, що добре поєднуються з бажанням зберегти в недоторканності всі ті церковні звичаї поточного історичного моменту, які не заважають спокійному життю. Очевидно, благочестивий читач зможе відчути в цій книзі саме святоотцівський дух, дух «Добротолюбства», такий чужий європейській людині-поклонінню. Тут, як і в іншому вченні й житті коливадів, єдиним критерієм істинності думки й дії є їхня відповідність справжньому церковному Переданню, тобто Переданню Святих Отців упродовж усієї історії Церкви, що завжди залишається одним і тим же. При цьому народні звичаї, яким вдалося проникнути в церковне життя, часто визначаються коливадами, з повною згодою з Отцями, такими, що не сприяють головній меті християнина – спасінню. Коли єдиною вигодою і зручністю людини бачиться спасіння, привабливість усіх інших традицій і зручностей розсіюється як спокуса, наслання, зваблення. Коливади, за загальним у наш час визнанням, започаткували святоотцівське відродження в Греції, хоча за їх життя і здавалося, що перемогли їхні супротивники. Сьогодні на Афоні, наприклад, причащаються не кілька разів на рік, як тоді, а кілька разів на тиждень. Найзначнішою подією останніх двох століть на Афоні стало відновлення суворого спільного, відповідно до чернечих статутів, способу життя в усіх його монастирях. (Нагадаємо деякі найважливіші принципи чернечого спільного життя: відсутність особистої власності й грошей, спільна, разом з ігуменом, присутність на всіх службах добового кола й на трапезі (споживання їжі поза трапезою немислиме), виборність ігумена всіма братами та послух йому як єдиному в обителі духовному батькові, а також те, що служить фундаментом для справжньої духовної сім'ї, – однодумність, одностайність і нелицемірна любов одне до одного). Особливо ж тішить те, що такі монастирі тепер, в останні десятиліття, у великій кількості з'явилися й поза Афоном: у Греції, Європі, Америці – скрізь, де тільки знайшлися миряни, клірики та єпископи, які мають ревність у втіленні святоотцівської спадщини в своєму житті. Такі монастирі мають величезний духовний і місіонерський вплив на людей, які живуть у цих країнах, адже можливість побачити ангельський спосіб життя, зіткнутися з ним і, в результаті, стати його учасником діє на людину незрівнянно більше ніж проповіді й книги. Сучасні афонські ченці називають себе спадкоємцями коливадів. Тому й дякувати за наявне в наші дні відновлення спільножитнього чернечого способу життя на Афоні і поширення його по всьому світу ми повинні передусім коливадам, котрі започаткували цей життєдайний рух. Ця суперечка про коливо і частоту причащення важлива для нас тому, що, прагнучи до справжнього духовного відродження, ми на прикладі коливадів можемо побачити, з чого воно має починатися – з любові й свідомого ставлення до святоотцівського і богослужбового Передання, з бажання й зусиль втілити це Передання в житті, незважаючи на жодні труднощі. Бог та історія завжди виправдовують саме цей вибір. Кілька слів про особливості оригіналу та пов'язані з ними перекладацькі та редакційні принципи цього видання. Усі цитати Св. Письма і Св. Отців, що містяться в книзі, автори наводять спочатку в оригіналі, тобто давньогрецькою мовою, а потім для окремих біблійних і всіх святоотцівських цитат дають свій переклад-тлумачення новогрецькою. У зв'язку з цим, щоб зберегти дух оригіналу… в перекладі святоотцівських цитат ми керуємося тим, як розуміють текст святого отця преподобні Никодим і Макарій. Слова їх перекладу-тлумачення, відсутні в самих цитатах, даються нами в квадратних дужках. Після цитати автори дають посилання на святоотцівський твір у круглих дужках. Ми зберігаємо тут цей принцип і додатково до більшості з цитат даємо для порівняння посилання на існуючі переклади Св. Отців…

Євангельські читання 13 березня Євангеліє від Матфея, 6, 1-13 1 Стережіться, не творіть милостині вашої перед людьми для того, щоб вони бачили вас: інакше не буде вам нагороди від Отця вашого Небесного. 2 Отже, коли твориш милостиню, не сурми перед собою, як роблять лицеміри в синагогах і на вулицях, щоб прославляли їх люди. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою. 3 У тебе ж, як твориш милостиню, нехай ліва рука твоя не знає, що робить правиця твоя, 4 щоб милостиня твоя була потаємною; і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно. 5 І, коли молишся, не будь як лицеміри, які люблять молитися у синагогах і на перехрестях, зупиняючись, щоб бачили їх люди. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою. 6 Ти ж, коли молишся, увійди до кімнати твоєї і, зачинивши двері твої, помолись Отцю твоєму, Який у таїні, і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно. 7 А молячись, не говоріть зайвого, як язичники, бо вони думають, що в багатослів’ї своєму почуті будуть. 8 Не уподібнюйтесь їм, бо знає Отець ваш, чого ви потребуєте, раніше за ваше прохання до Нього. 9 Моліться ж так: Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє; 10 нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. 11 Хліб наш насущний дай нам сьогодні; 12 І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; 13 І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки. Амінь. Аверкій, архієпископ Друга частина Нагірної проповіді, описана в 6-му розділі Євангелія від Матфея, викладає вчення Господа про милостиню, молитву і про піст, а також напоумлення людині прагнути до головної мети свого життя - до Царства Божого. Попередивши Своїх учнів, що вони повинні і що не повинні робити, щоб досягти блаженства, Господь перейшов потім до питання про те, як саме потрібно робити те, що Він наказав. Ні справи милосердя, ні шанування Бога, якими є зокрема піст і молитва, не повинні бути звершуваними напоказ, заради слави серед людей, так як в цьому випадку лише людська похвала і буде нашою єдиною нагородою. Марнославство, як міль, з'їдає всі добрі справи, а тому краще творити їх таємно, щоб не втратити нагороди від Отця нашого Небесного. Природно, слід подавати милостиню, але потрібно робити це без мети звернути на себе увагу, шукаючи похвали від людей. Не забороняється молитися в храмах, але забороняється молитися напоказ. Можна, на думку св. Златоуста, і в закритій кімнаті молитися через марнославство, і тоді «зачинені двері не принесуть ніякої користі». Під багатослівністю в молитві розуміється думка язичників про молитву, як про заклинання, яке, повторене багато разів, може вплинути. Ми молимося не тому, що Бог не знає наших потреб, а лише для того, щоб очистити наше серце і стати гідними Божих милостей, вступивши духом своїм у внутрішнє спілкування з Богом. Це спілкування з Богом і є мета молитви, досягнення чого не залежить від кількості вимовлених слів. Осуджуючи багатослівність, Господь в той же час заповідає безперестанну молитву, навчаючи, що молитися потрібно завжди і не занепадати духом (Лк. 18: 1), Сам же проводячи ночі в молитві. Молитва повинна бути розумною: ми повинні звертатися до Бога з такими проханнями, які гідні Його і виконання яких спасительне для нас. Навчаючи нас такої молитви, Господь дає, як зразок, молитву «Отче наш», що отримала через це назву Господньої молитви. Ця молитва, аж ніяк, не виключає собою і інших молитов, - Сам Господь молився, використовуючи інші молитви (Ін. 17). Називаючи Бога нашим Отцем, ми усвідомлюємо себе Його дітьми, а в ставленні один до одного - братами, і молимося не тільки від себе і за себе, але і від усіх осіб, всього людства. Промовляючи слова «що єси на небесах», ми віддаляємося всього земного і підносимося розумом і серцем в світ горній. «Нехай святиться ім'я Твоє» означає: Хай буде Ім'я Твоє святе для всіх людей, нехай прославляють всі люди і словами, і справами своїми Ім'я Боже. Нехай прийде Царство Твоє - тобто Царство Месії Христа, про яке мріяли іудеї, неправильно, правда, уявляючи собі це Царство; але тут ми молимося, щоб Господь запанував в душах всіх людей і після цього тимчасового земного життя сподобив би нас життя вічного і блаженного, в спілкуванні з Ним. Нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі, - нехай все здійснюється із всеблагої і премудрої волі Божої і нехай ми, люди, так само охоче виконуємо волю Божу на землі, як виконують її ангели на небі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні; Дай нам на сьогодні все, що необхідне для тіла; що буде з нами завтра, ми не знаємо, ми потребуємо тільки «насущний» хліб - тобто сьогоднішній, необхідний для підтримки нашого існування. І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; Ці слова пояснюються св. Лукою в його Євангелії (Лк. 11: 4) так: «І прости нам гріхи наші». Гріхи - це наші борги, тому що, грішачи, не виконуємо ми належного, а тому стаємо винні Богу і людям. Під боргами слід також розуміти все те добре, що ми могли б зробити, але не зробили - через свою лінь або самолюбство. Таким чином, поняття «борги» ширше поняття гріхів, як прямих порушень морального закону. Прохання про прощення боргів з особливою силою вселяє в нас необхідність прощати нашим ближнім всі заподіяні нам образи, оскільки, не прощаючи іншим, ми не сміємо просити Бога про прощення наших боргів перед Ним і не сміємо молитися словами молитви Господньої. І не введи нас у спокусу - тут ми просимо Бога захистити нас від падіння, якщо випробування наших моральних сил неминуче і необхідне. Але визволи нас від лукавого - від усякого зла і від винуватця його - диявола. Молитва закінчується упевненістю у виконанні прохання, так як все в цьому світі Богу належить: вічне царство, нескінченна могутність і слава. У перекладі з єврейської слово «Амінь» означає «Так, дійсно, істинно, так буде». Воно вимовлялося тими, що моляться в синагогах, на підтвердження молитви, яку виголосив старший. Послання до римлян святого апостола Павла, 14, 19-26 19 От­же, будемо шукати те, що служить мировi i взаємному повчанню. 20 Заради їжi не руйнуй дiла Божо­го. Усе чисте, але лихо чоло­вiковi, котрий їсть для спокуси. 21 Краще не їсти м’яса, не пити ви­на i не чинити нiчого такого, вiд чого брат твiй спотикається, або споку­шається, або знемагає. 22 Ти маєш вiру? Май її сам у собi, перед Богом. Блаженний, хто не осу­джує себе в тому, що вибирає. 23 А хто вагається, то, коли їсть, осу­джується, бо не з вiри, а все, що не з вiри, грiх. 24 Тому ж, Хто може вас утвердити за моїм благовiстям i проповiддю Iсуса Христа, за одкровенням тайни, про яку вiд вiч­них часiв було замовчано, 25 але яка нинi явлена i через пророчi пи­сання, за велiнням вiчного Бо­га, сповiщена усiм народам для пiд­корення їх вiрi, 26 Єдиному премудрому Боговi, через Iсуса Хрис­та, слава навiки. Амiнь. Аверкій, архієпископ Усе для християнина чисте, але, якщо брат твій спокушається, то краще не їсти м'яса і не пити вина, щоб не спокусити брата. Толкова Біблія Зі сказаного вище зрозуміло, що їм не треба піднімати суперечок про їжу. Якщо про це і потрібно розмовляти, то тільки про те, що може підтримувати мир в християнській Церкві і зробити з неї справжній дім Божий. «Справі Божій» (έργον τού θεού) - це Церква (пор. 1 Кор. 3: 9). «Який їсть для спокуси», тобто сильний у вірі, який їсть м'ясо і цим спокушає немічного свого брата. «Лихо чоловікові», - гріх того, хто так чинить, хоча сама їжа не має ніякої нечистоти в собі. Тут Апостол дає вказівку сильним у вірі, як їм чинити. Вимагається від справжнього християнина деяка самопожертва на благо немічного брата - відмова від м'яса і вина. Сила віри від цього самообмеження не зменшиться в людині. І віру свою зовсім немає потреби виставляти на показ - досить, якщо Бог її бачить! Нагородою для сильного в вірі повинна служити одна свідомість того, що він діє цілком правильно, чого немає у людини немічної, що вічно коливається у вирішенні питання, як йому вчинити в тому чи іншому випадку. Апостол бачить два типи людей: одні – люди, що вірують глибоко і щиро у Христа. Все, що роблять ці люди, виходить з серця, яке, в свою чергу, отримує спонукання від Христа. Значить, справи цих людей - святі. Інші люди коливаються, занурені в сумніви. Все, що ці люди роблять, йде, отже, не від віри і не від Христа, а від їх земних, тілесних міркувань. Тим часом плоть спонукає людину саме до гріховних вчинків. Зрозуміло, що тут мова йде про віру в Христа, про справжню сильну християнську віру, як тверду впевненість у Христі. Усе, протилежне такій вірі, природно має належати не до сфери християнської святості, а до сфери гріха. У хвалу Богу Апостол ще раз висловлює бажання, щоб римляни утвердилися в християнській вірі і житті з Божою поміччю (пор. Рим. 1:11). Для цього він зобразив перед ними велич Євангелія, як одкровення передвічного Промислу Божого про спасіння людей. Чи досягне його послання такої мети - це в руках Божих, а за те, що вже зроблено Ним для людства, Богу належить слава. «За моїм благовiстям», - за тим Євангелієм, щоб римляни жили, як вчить їх Апостол. Апостол тут хоче сказати, що Христос у Своїй проповіді сповіщав Божественну таємницю або предвічний Промисел Божий щодо спасіння людства.

Біблійні читання 12 березня Книга пророка Захарії, 8, 7-17 7 Так говорить Господь Саваоф: ось, Я спасу народ Мій із країни сходу і з країни заходження сонця; 8 і приведу їх, і будуть вони жити у Єрусалимі, і будуть Моїм народом, і Я буду їхнім Богом, в істині і правді.­ 9 Так говорить Господь Саваоф: укріпіть руки ваші ви, що слухаєте нині слова ці з уст пророків, які були при заснуванні дому Господа Саваофа, для побудови храму. 10 Бо рані­ше тих днів не було відплати для людини, ні відплати за працю тварин; ні тому, хто відходить, ні тому, хто приходить, не було спокою від ворога; і попускав Я всяку людину ворогувати проти іншої. 11 А нині для залишку цього народу Я не такий, як у попередні дні, — говорить Господь Саваоф. 12 Бо посів буде у мирі; виноградна лоза дасть плід свій, і земля дасть здобутки свої, і небеса будуть давати росу свою, і все це Я віддам у володіння цьому народу, який залишився. 13 І буде: як ви, доме Іудин і доме Ізраїлів, були прокляттям у народів, нехай Я спасу вас, і ви будете благословенням; не бійтеся; нехай зміцніють руки ваші! 14 Бо так говорить Господь Саваоф: як Я визначив покарати вас, коли батьки ваші прогнівали Мене, — говорить Господь Саваоф, — і не відмінив, 15 так знову Я визначив у ці дні зробити добре Єрусалиму і дому Іудиному; не бійтеся! 16 Ось ді­ла, які ви повинні робити: говоріть істину одне одному; за істиною і миролюбно судіть біля воріт ваших. 17 Ніхто з вас нехай не думає у серці своєму зла проти ближнього свого, і неправдивої клятви не любіть, бо все це Я ненавиджу, — говорить Господь. Святитель Ігнатій (Брянчанінов) 16 Ось ді­ла, які ви повинні робити: говоріть істину одне одному; за істиною і миролюбно судіть біля воріт ваших. «Врата» - це врата душі, за допомогою яких входять у неї різні думки і враження... Суддя, який сидить при брамі й чинить суд, - розум наш: він аналізує, розглядає помисли і враження, коли вони приходять до воріт душі, щоб впустити в храм душі тих, які повинні в ньому бути, і не впускати тих, які не повинні бути... Розум, суддя, який сидить і судить при брамі душі, повинен під час розгляд думок і вражень приймати лише справжні. Справжня думка, справжнє враження, тобто ті, яка ідуть від Господа, Який Єдиний - «Істина», приносять з собою в душу невимовні мир і тишу, і з цього пізнаються, що вони від Істини, від Христа, що дає учням Своїм мир, або (що - те саме) смиренність, щоб не тривожилося серце їх ніяким земним лихом. 17 Ніхто з вас нехай не думає у серці своєму зла проти ближнього свого, і неправдивої клятви не любіть, бо все це Я ненавиджу, — говорить Господь. ... Навпаки, "помисли, що походять від демонів, каже Великий Варсонофій, перш за все бувають сповнені збентеження й смутку... Глава змія - початок його помислу або мріяння... Диявольський помисел, приходячи до брами душі, намагається набути вигляду праведності, приносить розуму, цьому судді, що сидить і судить при брамі, незліченні виправдання, щоб отримати вхід в душу. Але брехливих цих запевнень, цієї клятви брехливої ​​Пророк не велить любити. Не тільки не належить приймати таких помислів і погоджуватися з ними, але навіть не належить розмовляти з ними, а негайно, на початку появи гріховного помислу, звертатися молитвою до Господа Бога, щоб Він відігнав ворога від воріт душевних. Амінь. Книга пророка Захарії, 8, 19-23 19 так говорить Господь Саваоф: піст четвертого місяця і піст п’ятого, і піст сьомого, і піст десятого­ зробиться для дому Іудиного радістю­ і веселим торжеством; тільки любіть істину і мир. 20 Так говорить Господь Саваоф: ще будуть приходити народи і жителі багатьох міст; 21 і підуть жителі одного міста до жителів іншого і скажуть: ходімо молитися перед лицем Господа і знайдемо Господа Саваофа; і кожен скаже: піду і я. 22 І буде приходити багато племен і сильних народів, щоб знайти Господа Саваофа в Єрусалимі і помолитися лицю Господа. 23 Так говорить Господь Саваоф: буде у ті дні, візьмуться десять чоловік із усіх різномовних народів, візьмуться за полу юдея і будуть говорити: ми підемо з тобою, бо ми чули, що з вами Бог. Афанасій Великий Тому ж повинні ми приступати до свята не як до тіней минулого... і не так, як до звичайних свят поспішати, але як до свята Господа, Який Сам є свято [наше]: не шануючи пасхальне торжество як задоволення і втіху для черева, але як видиме торжество чесноти. Свята язичників сповнені розкоші й усякої гидоти, і вони думають святкувати тоді, коли віддаються неробству. І тоді ж, під час святкування, вони роблять те, що веде до їх власної загибелі. Наші свята, навпаки, ведуть до утвердження в чесноті і полягають у засвоєнні [правил] стриманості. Як і пророче слово в одному місці так свідчить про це: піст четвертого місяця і піст п’ятого, і піст сьомого, і піст десятого­ зробиться для дому Іудиного радістю­ і веселим торжеством...

Євангельські читання 11 березня Євангеліє від Луки, 23, 1-34, 44-56 1 І піднялася вся громада їхня, і повели Його до Пилата. 2 І почали звинувачувати Його, кажучи: ми знайшли Цього, Який розбещує народ наш і забороняє давати податок кесареві, називаючи Себе Христом Царем. 3 Пилат запитав Його: Ти Цар Юдейський? Він же сказав йому у відповідь: ти кажеш. 4 Пилат сказав первосвященикам і народові: ніякої провини я не знаходжу в Чоловікові Цьому. 5 Але вони наполягали, кажучи, що Він розбещує народ, навчаючи по всій Юдеї, починаючи від Галилеї і аж до цього місця. 6 Пилат, почувши про Галилею, запитав: хіба Він галилеянин? 7 І, довідавшись, що Він з области Іродової, послав Його до Ірода, який у ці дні теж був у Єрусалимі. 8 Ірод же, побачивши Ісуса, дуже зрадів, бо давно вже хотів Його бачити, тому що багато чув про Нього і сподівався побачити від Нього яке-небудь знамення. 9 І ставив Йому багато запитань, але Він нічого не відповідав йому. 10 Первосвященики ж і книжники стояли і наполегливо звинувачували Його. 11 Але Ірод зі своїми воїнами, зневаживши Його і познущавшись з Нього, вдягнув Його у світлий одяг і повернув Його до Пилата. 12 І стали від того дня Ірод і Пилат друзями, бо раніше мали ворожнечу між собою. 13 Пилат же, скликавши первосвящеників і начальників та народ, 14 сказав їм: ви привели до мене Чоловіка Цього, який ніби розбещує народ; і ось я перед вами допитав і не знайшов Чоловіка Цього винним ні в чому з того, в чому ви звинувачуєте Його. 15 Й Ірод теж, бо я послав Його до нього, і нічого, вартого смерти, Він не вчинив. 16 Отже, покаравши Його, відпущу. 17 А йому і треба було заради свята відпустити їм одного в’язня. 18 Але весь народ почав кричати: візьми Цього, відпусти ж нам Варавву! 19 А той за якийсь вчинений у місті бунт і вбивство був посаджений до в’язниці. 20 Пилат знову підвищив голос, бажаючи відпустити Ісуса. 21 Але вони кричали: розіпни, розіпни Його! 22 Він утретє сказав їм: яке ж зло Він учинив? Я нічого, вартого смерти, не знайшов у Ньому; отже, покаравши Його, відпущу. 23 Але вони продовжували з великим криком вимагати, щоб Він був розп’ятий; і перемогли крики їхні і первосвящеників. 24 І Пилат присудив, щоб було за проханням їхнім. 25 І відпустив їм ув’язненого за бунт і вбивство, якого вони просили; Ісуса ж віддав на їхню волю. 26 І коли повели Його, то, затримавши якогось Симона киринеянина, що йшов з поля, поклали на нього хрест, щоб ніс за Ісусом. 27 І йшло за Ним дуже багато народу і жінок, які плакали і ридали за Ним. 28 Ісус же, обернувшись до них, сказав: дочки єрусалимські! Не плачте за Мною, а плачте за собою і за дітьми вашими. 29 Бо ось надходять дні, коли скажуть: блаженні неплідні, і утроби, які не родили, і груди, які не годували! 30 Тоді почнуть говорити горам: упадіть на нас! І пагорбам: покрийте нас! 31 Бо коли із зеленим деревом таке роблять, то що ж буде з сухим? 32 Вели і двох злочинців з Ним, щоб убити. 33 І коли прийшли на місце, що зветься Лобним, тут розп’яли Його і злочинців, одного з правого, а другого з лівого боку. 34 Ісус же говорив: Отче, прости їм, бо не відають, що чинять. А ті, що ділили одяг Його, кидали жереб. 44 Було ж близько шостої години*, і настала темрява по всій землі аж до години дев’ятої. 45 І сонце затьмарилось, і завіса в храмі роздерлася посередині. 46 Скрикнувши гучним голосом, Ісус сказав: Отче, у Твої руки віддаю дух Мій. І, сказавши це, віддав дух. 47 Сотник же, побачивши, що сталося, прославив Бога і сказав: воістину Чоловік Цей був праведний. 48 І весь народ, який зійшовся на це видовище, побачивши, що сталося, повертався, б’ючи себе в груди. 49 Всі ж, хто знав Його, і жінки, які прийшли з Ним з Галилеї, стояли віддалік і дивилися на це. 50 І ось один чоловік на ім’я Йосиф, що був радником**, чоловік благий і праведний, 51 який не брав участи у раді і справі їхній, з Аримафеї, міста юдейського, який і сам сподівався Царства Божого, 52 прийшов до Пилата і просив тіло Ісусове. 53 І, знявши Його, обгорнув плащаницею і поклав Його у гробі, висіченому в скелі, де ще ніхто ніколи не був покладений. 54 День той був п’ятниця, і надходила субота. 55 Слідом же йшли жінки, які прийшли з Ісусом з Галилеї, і бачили гріб, і як покладено було тіло Його. 56 Повернувшися, вони наготували пахощі та миро і в суботу нічого не робили, за заповіддю. Аверкій, архієпископ Згідно із законом, звинувачені в богохульстві вбивалися камінням, але іудеї, несвідомо виконуючи тим волю Божу, бажали віддати Господа Ісуса Христа більш ганебній і важкій смерті - розп'яттю на хресті - і з цією метою, після винесення смертного вироку синедріоном, відвели його до Понтійського Пилата, ігемона, тобто правителя. …Про суд Господа перед Іродом повідомляє тільки один євангелист Лука в 23: 7-12. Ймовірно, Пилат сподівався отримати від Ірода конкретніші відомості про особу і справу обвинуваченого, яка була для нього не зовсім зрозумілою. З подальшого же зауваження св. Луки, що Ірод із Пилатом з того часу стали друзями, можна зробити висновок, що Пилат навмисне відправив Господа до Ірода, бажаючи таким чином припинити існуючу між ними ворожнечу. Можливо, він сподівався отримати від Ірода схвальний відгук про Ісуса, щоб звільнити Господа з рук Його наполегливих обвинувачів. Недарма ж він згодом вказує на те, що і Ірод не знайшов у Ньому нічого гідного смерті (Лк. 23:15). Ірод дуже зрадів, побачивши Ісуса. Це був той самий Ірод Антипа, який убив Іоана Хрестителя, і почувши про дії Христові, подумав, що це воскреслий з мертвих Іоан. Ірод сподівався побачити чудесне знамення від Господа: не для того, щоб повірити в Нього, але щоб наситити зір, як ми на видовищах дивимося, як чарівники вдають, що вони проковтують змія, мечі абощо і дивуємося» (бл. Феофілакт) . Ірод, мабуть, вважав Господа кимось на кшталт чарівника. Ставив Він йому і багато питань, сподіваючись почути щось цікаве, але на всі його запитання Господь зберігав повне мовчання. А первосвященики та книжники без угаву звинувачували Господа, ймовірно, доводячи, що проповідь Його небезпечна як для Ірода, так і для кесаря. Поглумившись над Господом, Ірод одягнув Його в білу одіж, і відіслав до Пилата. У білу (світлу) одежу вдягалися у римлян кандидати на будь-яку начальницьку або почесну посаду (саме слово «кандидат» походить від лат. «кандідус», що означає білий, світлий). Одягнувши а такий одяг Господа, Ірод тим самим хотів показати, що він дивиться на Ісуса тільки як на забавного претендента на іудейський престол, і не вважає Його серйозним і небезпечним злочинцем. Так це зрозумів і Пилат. Члени синедріону оголошують вже непотрібним подальше розслідування справи і виносять вирок про віддання Господа Ісуса Христа римській язичницькій владі - Понтійському Пилату - для виконання страти. З часу підпорядкування Іудеї римлянам у синедріона було відібрано право карати злочинців смертю, що видно і з Ін. 18:31. Побиття камінням Стефана було самовільним вчинком. Згідно із законом звинувачені в богохульстві побивалися камінням, але іудеї, несвідомо виконуючи тим Божу волю, бажали віддати Господа Ісуса Христа більш ганебній смерті - розп'яттю на хресті - і з цією метою, після винесення смертного вироку синедріоном, відвели його до Понтійського Пилата, ігемона, тобто правителя. Понтій, на прізвисько Пилат, був п'ятим прокуратором, або правителем Іудеї. Він був призначений на цю посаду в 26 р. по Р. Хр. від римського імп. Тиверія. Людина горда, пихата і жорстока, але разом з тим малодушна і боягузлива, він ненавидів іудеїв і, в свою чергу, його теж ненавиділи. Незабаром після розп'яття Христового він був викликаний в Рим на суд, ув’язнений у Вієнні (в південній Галлії) і там скінчив життя самогубством. Прокуратори зазвичай жили в Кесарії, але на свято Пасхи для спостереження за порядком переселялися в Єрусалим. Найдокладніше про суд у Пилата оповідає св. євангелист Іоан (Ін. 18: 33-38) Пилат ... вийшов до юдеїв і заявив, що він ніякої провини не знаходить у Ісуса (Ін. 18:38). Ця заява глибоко уразила самолюбство членів синедріону, і вони, як розповідають про це перші три євангелисти, почали наполегливо звинувачувати Господа багато в чому, бажаючи будь-що домогтися Його засудження. Господь зберігав при цьому безперервне мовчання (Мф. 27:12). Посилаючись на те, що і Ірод не знайшов в Ісусі нічого гідного смерті, Пилат пропонує первосвященикам, книжникам і народу, покаравши, відпустити Його. Легким покаранням Пилат думав задовольнити їх. Він згадав при цьому, що в іудеїв був звичай перед Пасхою іти до правителя з проханням відпустити на свободу одного з засуджених на страту злочинців і сам запропонував їм: «кого хочете, щоб я відпустив вам — Варавву чи Ісуса, названого Христом?» (Мф. 27:17). Євангелисти повідомляють, що Варавва був відомим розбійником, який зі зграєю спільників підняв бунт у місті з метою грабежу і вчинив вбивства. Пилат, очевидно, сподівався, що в простому народові він знайде інші почуття до Ісуса, і народ захоче звільнити саме Ісуса. До цього численного натовпу, який зібрався перед домом прокуратора, Пилат і звернувся з питанням: «кого хочете, щоб я відпустив вам?» Але в той час, як посланець передавав Пилату слова його дружини (Мф. 27:19), іудейські начальники стали підмовляти народ, щоб він просив у Пилата відпустити Варавву, і народ піддався їх нечестивим навіюванням. Коли Пилат вдруге поставив те саме запитання… вони відповідали: «Варавву». Пилат же знову сказав їм у відповідь: що ж хочете, щоб я зробив з Тим, Кого ви називаєте Царем Юдейським? Вони знову закричали: розіпни Його. Пилат сказав їм: яке ж зло зробив Він? Вони ж ще дужче закричали: розіпни Його! Тоді Пилат, бажаючи догодити народові, відпустив їм Варавву, а Ісуса, бивши, віддав на розп’яття. Так повинні були здійснитися пророцтва про сам вид смерті Христової за нас. Розбещений своїми духовними вождями народ віддав перевагу Варавві, про якого євангелисти повідомляють, що він був відомим розбійником, який зі зграєю спільників підняв бунт в місті з метою грабежу і вчинив вбивства (Мф. 27:16; Ін. 18:40; Лк . 23:23 і Мк. 15: 7). Чуючи цей шалений крик народу, якого він, мабуть, не очікував, Пилат остаточно розгубився. Він злякався, що його подальша наполегливість у захисті Праведника може викликати серйозне хвилювання народу, яке доведеться утихомирювати збройною силою, і що озлоблені первосвященики можуть донести на нього кесареві, звинувачуючи його в тому, що він сам викликав це хвилювання, захищаючи державного злочинця, яким вони намагалися виставити Господа Ісуса. Під тиском таких обставин Пилат вирішив спробувати задовольнити спрагу крові в народові, віддавши Невинного на бичування. Ймовірно, він сподівався, зробивши цим поступку народній люті, домогтися звільнення Ісуса від хресної смерті. Оповідання про бичування міститься у всіх євангелистів. Згідно з розповіддю всіх чотирьох євангелистів, Господа привели на місце, що зветься Голгофа, що значить: «лобне місце», і розп'яли Його посеред двох розбійників, про яких св. Лука повідомляє, що їх теж вели на смерть разом з Ним. «Голгофа», або «лобне місце» - це був невеликий пагорб, який перебував у той час поза міськими стінами Єрусалима на північний захід. Невідомо точно, чому цей пагорб носив таку назву. Думають, що або тому, що він мав вигляд черепа, або тому, що на ньому знаходилося багато черепів страчених там людей. За давнім переказом, на цьому ж самому місці був похований праотець Адам. Св. Ап. Павло в посланні до євреїв (13: 11-12) вказує на особливе значення того, що «Ісус страждав поза містом» «Була третя година, і розіп’яли Його» - так говорить св. Марк. Це нібито суперечить свідченням св. Іоана про те, що ще о шостій годині Господь був на суді у Пилата (Ін. 19:14). Але треба знати, що за прикладом ночі, що ділилася на чотири частини, три години на кожну, і день ділився на чотири частини, які називались за останньою годиною кожної частини: третя година, година шоста і година дев'ята. Якщо припустити, що остаточний вирок було винесено Пілатом з ліфостротону після закінчення третьої години за іудейським рахунком, тобто о 9 з невеликим годині ранку, на наш час, то св. Іоан цілком міг сказати, що це була година шоста, бо починалася друга чверть дня, що складалася з 4-ї, 5-ї і 6-ї годин, яка у євреїв називалася за своєю останньою годиною шостою годиною. З іншого боку, св. Марк міг сказати, що це була година третя, тому що шоста година, в сенсі другої чверті дня, ще тільки починалася, а закінчилася лише третя година, в сенсі першої чверті дня. «І розіп’яли Його» - хрести бували різної форми і розпинали по різному, іноді прибивали до хреста, який лежить на землі, після чого хрест піднімали і ставили в землі вертикально. І бувало, що спершу ставили хрест, а потім піднімали засудженого і прибивали його цвяхами. Іноді розпинали вниз головою (так розп'ятий був, за власним бажанням, св. Ап. Петро). Руки і ноги іноді прибивали цвяхами, а іноді тільки прив'язувалися. Тіло розп'ятого безпомічно звішувалися, в жахливих конвульсіях, всі м'язи зводила болісна судома, виразки від цвяхів, під вагою тіла, роздиралися, страченого мучила нестерпна спрага, внаслідок спеки, викликана ранами від цвяхів. Страждання розп'ятого були настільки великі і неймовірно болісні, а до того ж і тривалі (іноді розп'яті висіли на хрестах, не вмираючи, по три доби і навіть більш), що ця кара застосовувалася лише до найбільших злочинців і вважалася найжахливішою і найганебнішою з усіх видів страти. Щоб руки не розірвалися передчасно від ран, під ноги іноді підбивали підставку-перекладину, на яку розп’ятий міг встати. На верхньому вільному кінці хреста прибивали поперечну дощечку з надписом провини розп'ятого. За свідченням перших трьох євангелистів, смерті Господа на хресті передувала пітьма, що покрила землю: «від шостої… до години дев'ятої», тобто за нашим часом - від полудня до третьої години дня. Св. Лука додає до цього, що померкло сонце. Це не могло бути звичайне сонячне затемнення, так як на єврейську Пасху 14 нісана завжди буває повний місяць, а сонячне затемнення трапляється тільки за молодика, але не за повного місяця. Це було чудесне знамення, яке свідчило про вражаючу і незвичайну подію - смерть улюбленого Сина Божого. Про це незвичайне затемнення сонця, впродовж котрого навіть видно було зірки, свідчить римський астроном Флегонт. Про це ж незвичайне сонячне затемнення свідчить і грецький історик Фаллос. Згадує про нього в своїх листах до Аполлофана св. Діонісій Ареопагіт, тоді ще язичник. Але показово, як підкреслює св. Златоуст і блаж. Феофілакт, що ця пітьма «була по всій землі», а не тільки в якійсь частині, як це буває за звичайного затемнення сонця. Мабуть, ця пітьма прийшла слідом за знущаннями і насмішками над розп'ятим Господом; вона ж і припинила ці знущання, викликавши той настрій в народі, про який оповідає св. Лука: «І весь народ, який зійшовся на це видовище, побачивши, що сталося, повертався, б’ючи себе в груди» (Лк. 23:48). Усі три перші євангелисти свідчать, що в момент смерті Ісусової завіса церковна роздерлася на двоє з верхнього краю до нижнього, тобто сама собою роздерлась на дві частини та завіса, яка відділяла Святилище в храмі від Святого Святих. Так як це був час принесення хлібної жертви, - близько 3 години пополудні за нашим часом, - то, очевидно, черговий священик був свідком цього чудесного роздирання завіси. Це символізувало собою припинення Старого Завіту і відкриття Нового Завіту, який відкривав людям вхід в закрите доти Царство Небесне. Усі три євангелисти кажуть, що ці чудесні знамення, що супроводжували смерть Господа, справили таке сильне, приголомшливе враження на римського сотника, що він вимовив, за першими двома євангелистами: Божим Сином був цей, а за св. Лукою: Чоловік цей справді праведний був. Легенда розповідає, що цей сотник, з ім’ям Лонгин, став християнином і навіть мучеником за Христа (пам'ять його 16 жовтня.). Прийшов Йосиф з Аримафеї, іудейського міста поблизу Єрусалима, член синедріону, як свідчить св. Марк, людина благочестива, таємний ученик Христа, за свідченням св. Іоана, який не брав участі в засудженні Господа. Прийшовши до Пилата, він попросив у нього тіло Ісусове для поховання. За звичаєм римлян, тіла розіпнутих залишалися на хрестах і робилися здобиччю птахів, але можна було, спитавши дозволу начальства, їх поховати. Пилат висловив здивування тим, що Ісус вже помер, так як розп'яті висіли іноді по кілька днів, але, перевіривши через сотника, який засвідчив смерть Ісуса, наказав видати тіло Йосифові. За розповіддю св. Іоана, прийшов і Никодим, що давніше приходив до Нього уночі (див. Ін. 3 гл.), Який приніс із собою суміш смирни і алоє - близько 100 фунтів. Йосиф купив плащаницю - довге і цінне полотно. Вони зняли Тіло, намастили його, за звичаєм, пахощами, огорнули плащаницею і поклали в новій поховальній печері в саду Йосифа, яка знаходилася неподалік від Голгофи. Так як сонце вже схилялося на захід, все робилося, хоча і старанно, але дуже поспішно. Приваливши камінь до дверей гробу, вони відійшли. Соборне послання святого апостола Іуди, 1, 11-25 11 Горе їм, бо йдуть дорогою Каїна i спокушаються мздою, як Валаам, i в упертості гинуть, як Корей. 12 Такі бувають спокусою на ваших вечерях любови; бенкетуючи з вами, без страху відгодовують себе. Це безводні хмари, що носить вітер; осiннi дерева безплідні, двічі померлi, викорінені; 13 люті морські хвилі, що піняться соромом своїм; зірки блукаючі, яким зберігається морок темряви навіки. 14 Про них пророкував i Єнох, сьомий від Адама, кажучи: «Ось іде Господь із тисячами святих ангелів Своїх — 15 учинити суд над усіма i викрити між ними нечестивих у всіх ділах, якi чинило їхнє безчестя, i в усіх жорстоких словах, що говорили на Нього нечестиві грішники». 16 Це ті, що ремствують, нічим не задоволені i чинять за своїми похотями нечестиво i беззаконно, уста ж їхні гордовито промовляють; вони улещують особи задля користи. 17 Але ви, улюблені, пам’ятайте проречене апостолами Господа нашого Ісуса Христа. 18 Вони говорили вам, що в останній час з’являться ганьбителі, що діють за своїми не­честивими похотями. 19 Це люди, котрі відділяють себе від єдности віри, душевні‚ що не мають духа. 20 А ви, улюблені, навчаючись найсвятішої віри вашої, молячись Духом Святим, 21 бережіть себе в любовi Божій, чекаючи милости від Господа нашого Ісуса Христа для вічного життя. 22 I до одних будьте милостиві, з розсудом, 23 а інших страхом спасайте, вихоплюючи з вогню; викривайте ж зі страхом, ненавидячи навіть одяг, що осквернений плоттю. 24 Тому ж, Хто може зберегти вас без гріха і без скверни i поста­вити перед славою Своєю непороч­ними в радості, 25 Єдиному Премудрому Богові, Спасителю нашому через Ісуса Христа Господа на­шого, слава i велич, сила i влада пе­ред усіма віками, і нині‚ i на всі віки. Амінь. Аверкій, архієпископ Святий Іуда не шкодує виразів для того, щоб дати найбільш негативну характеристику лжеучителям, уподібнюючи їх безсловесним тваринам, порівнюючи їх з Каїном, Валаамом і Кореєм, обурився проти Мойсея і Аарона (Бут. 4, Чис. 22, Чис. 23, Чис. 24, Чис. 16 глави). Святий Іуда викладає відоме лише з переказів пророцтво Еноха про прийдешній суд Божий над нечестивцями, яке, ймовірно, пов'язано з розпустою нащадків Каїна. На закінчення св. Іуда застерігає християн «зберігати себе самих у Божій любові» і ставитися з увагою і розбірливістю до тих, хто захопився псевдовченнями, будучи милостивим до тих, котрі покаялися.

Біблійні читання 10 березня Книга пророка Іоїля, 2, 12-26 12 Але і нині ще говорить Господь: наверніться до Мене всім серцем своїм у посту, плачу і риданні. 13 Роздирайте серця ваші, а не одяг ваш, і наверніться до Господа Бога вашого; бо Він благий і милосердий, довготерпеливий і многомилостивий і жалкує про біди. 14 Хто знає, чи не змилостивиться Він, і чи не залишить благословення, хлібного приношення й узливання Господу Богу вашому? 15 Засурміть трубою на Сионі, призначте піст і оголосіть урочисте зібрання. 16 Зберіть народ, скличте зібрання, запросіть старців, зберіть отроків і немовлят; нехай вийде наречений з палацу свого і наречена зі своєї світлиці. 17 Між притвором і жертовником нехай плачуть священики, служителі Господні, і говорять: «пощади, Господи, народ Твій, не віддай спадщини Твоєї на наругу, щоб не знущалися з нього народи; для чого будуть говорити між народами: де Бог їхній?» 18 І тоді возревнує Господь за землю Свою, і пощадить народ Свій. 19 І відповість Господь, і скаже народу Своєму: ось, Я пошлю вам хліб і вино і єлей, і будете насичуватися ними, і більше не віддам вас на наругу народам. 20 І того, хто прийшов з півночі, віддалю від вас, і вижену в землю безводну і порожню, переднє полчище його — у море східне, а заднє — у море західне, і піде від нього сморід, і підніметься від нього смердота, оскільки він багато наробив зла. 21 Не бійся, земле: радуйся і веселися, бо Господь великий, щоб зробити це. 22 Не бійтеся, тварини, бо пасовища пустелі виростять траву, дерево принесе плід свій, смоковниця і виноградна лоза покажуть свою силу. 23 І ви, діти Сиону, радійте і веселіться у Господі Бозі вашому; бо Він дасть вам дощ за мірою і буде посилати вам дощ, дощ ранній і пізній, як раніше. 24 І наповняться токи хлібом, і переповняться підточилля виноградним соком і єлеєм. 25 І воздам вам за ті роки, коли пожирали сарана, черва, жуки і гусінь велике військо Моє, яке послав Я на вас. 26 І до ситости будете їсти і насичуватися і славити ім’я Господа Бога вашого, Який дивне вчинив з вами, і не осоромиться народ Мій повіки. Толкова Біблія Пророк переходить до умовляння народу: пророк говорить, що незважаючи на близькість дня гніву Господнього, цей гнів ще може бути відвернений істинним покаянням, - не лише в зовнішніх обрядах, а головним чином у сокрушенні серця. ...Зміна Господом Своїх планів і рішень не суперечить незмінності Божій, тому що обітниці даються Богом з умовою виконання або невиконання людьми заповідей Божих. Пророк висловлює надію на помилування, з'єднану з деяким сумнівом, щоб, на думку тлумачів, з одного боку, не довести народ до відчаю, а з іншого - не подати йому приводу до безпечності... ...Мова йде не про поневолення Ізраїля язичницькими народами, як припускають захисники алегоричного тлумачення кн. Іоїла, а взагалі про важкий стан країни, що може дати привід для насмішок з боку язичників. ...Ми маємо історичне зауваження про те, що Господь помилував єврейський народ. Пророк давав надію на таке помилування тільки під умовою навернення народу, посту і молитви... Пророк, ймовірно, хоче висловити загальну думку, що Господь почув молитву народу і виконав його прохання. ...І, нарешті, зображує суд над усіма народами і наслідки його... ...Слова пророка розуміють в сенсі обітниці, що Господь дасть народу вчителя і пророків (Кнабенбауер), зокрема в особі пророка Іоїла (Ореллі) або що Господь пошле вчителя Правди - Месію (Шегги, Гоонакер). ... Господь обіцяє щедро винагородити іудеїв за той час, який вони страждали від сарани. ...Мову пророка можна розуміти в поетичному сенсі, як вказівку на спустошення країни, яке було таким великим, ніби сарана прилітала кілька років поспіль (Добронр.). Книга пророка Іоїля, 3, 12-21 12 Нехай встануть народи і спустяться у долину Іосафата; бо там Я воссяду, щоб судити всі народи звідусюди. 13 Пустіть у діло серпи, бо жниво дозріло; йдіть, спустіться, бо точило повне і підточилля переливаються, тому що злість їхня велика. 14 Натовпи, натовпи у долині суду! бо близько день Господній до долини суду! 15 Сонце і місяць потьмаряться і зірки втратять блиск свій. 16 І прогримить Господь із Сиону, і дасть глас Свій з Єрусалима; здригнуться небо і земля; але Господь буде захистом для народу Свого й обороною для синів Ізраїлевих. 17 Тоді пізнаєте, що Я Господь Бог ваш, Який живе на Сионі, на святій горі Моїй; і буде Єрусалим святинею, і не будуть вже іноплемінники проходити через нього. 18 І буде у той день: гори будуть капати вином і пагорби потечуть молоком, і всі русла юдейські наповняться водою, а з дому Господнього вийде джерело, і буде напоювати долину Ситтим. 19 Єгипет зробиться пустелею й Едом буде безлюдним степом — за те, що вони пригноблювали синів Іудиних і проливали невинну кров у землі їхній. 20 А Іуда буде жити вічно і Єрусалим — у роди родів. 21 Я змию кров їхню, яку ще не змив, і Господь буде жити на Сионі. Толкова Біблія Образ жнив і зборів винограду - образ страшного суду. Образом жнив подається думка, що суд настане в призначений час, коли дозрієють жнива, і що на суді буде відділення доброго від злого, подібно до того як після жнив, під час молотіння та віяння, відокремлюються зерна від полови. Образ точила є образ гніву Божого, що запалюється супроти грішників і який пожирає їх, подібно до того як жорна тиснуть грона винограду. Пророк споглядає народи, які зібралися в долині суду. Повторенням... пророк вказує на безліч присутніх. У цьому значенні деякі коментатори (Креднера, Гольцгаузен)... бачать тут вказівку ​​на те, що з народами в долині Іосафатовій буде вчинено так само, як з полоненими, яких б'ють молотарками. Пророк говорить про значення дня суду для народу Божого. Знищуючи язичників, Господь явиться охороною Своєму Ізраїлю, який буде насолоджуватися. ...У наведених словах Іоїль подає думку, що торжество ворогів над Єрусалимом буде вже неможливим, так як Господь буде жити на Сіоні. ....І язичники не будуть проходити через нього з метою нападу або завоювання. Образне зображення майбутнього благоденства Ізраїля: гори, на яких росте виноград... пагорби, на яких пасеться худоба, стоятимуть у молоці, а замість посухи з'явиться велика кількість води... З ворогів Іуди пророк виділяє особливо єгиптян та ідумеїв, в провину яким ставиться те, що чинили насильство щодо синів Іди і проливали невинну кров їх. Під пролиттям невинної крові пророк має на увазі, мабуть, вбивства тих юдеїв, які знаходили притулок в Єгипті й Ідумеї, або ж вбивства під час розбійницьких нападів ідумеїв на Ідею... Зображення пророком суду над світом і спасіння обраного народу, без сумніву, не може бути зрозумілим в буквальному сенсі. Уся мова пророка в Іоїл. 3 має подібний характер. Так як пророцтво про суд ще не здійснилося у всій повноті, то і не можна ще розмежувати в цьому пророцтві образи та ідеї, які втілюються пророком... І взагалі це розмежування образів і ідей становить найбільш важкий пункт в тлумаченні пророцтв. Безсумнівно тільки те, що, сповіщаючи обітницю про зіслання Святого Духа на всяку плоть і про Просвіщення всіх людей цим Духом, Іоїль не міг представляти суд Господа над світом як суд виключно над язичниками.