Євангельські читання 11 березня
Євангеліє від Луки, 23, 1-34, 44-56
1 І піднялася вся громада їхня, і повели Його до Пилата. 2 І почали звинувачувати Його, кажучи: ми знайшли Цього, Який розбещує народ наш і забороняє давати податок кесареві, називаючи Себе Христом Царем. 3 Пилат запитав Його: Ти Цар Юдейський? Він же сказав йому у відповідь: ти кажеш. 4 Пилат сказав первосвященикам і народові: ніякої провини я не знаходжу в Чоловікові Цьому. 5 Але вони наполягали, кажучи, що Він розбещує народ, навчаючи по всій Юдеї, починаючи від Галилеї і аж до цього місця. 6 Пилат, почувши про Галилею, запитав: хіба Він галилеянин? 7 І, довідавшись, що Він з области Іродової, послав Його до Ірода, який у ці дні теж був у Єрусалимі. 8 Ірод же, побачивши Ісуса, дуже зрадів, бо давно вже хотів Його бачити, тому що багато чув про Нього і сподівався побачити від Нього яке-небудь знамення. 9 І ставив Йому багато запитань, але Він нічого не відповідав йому. 10 Первосвященики ж і книжники стояли і наполегливо звинувачували Його. 11 Але Ірод зі своїми воїнами, зневаживши Його і познущавшись з Нього, вдягнув Його у світлий одяг і повернув Його до Пилата. 12 І стали від того дня Ірод і Пилат друзями, бо раніше мали ворожнечу між собою. 13 Пилат же, скликавши первосвящеників і начальників та народ, 14 сказав їм: ви привели до мене Чоловіка Цього, який ніби розбещує народ; і ось я перед вами допитав і не знайшов Чоловіка Цього винним ні в чому з того, в чому ви звинувачуєте Його. 15 Й Ірод теж, бо я послав Його до нього, і нічого, вартого смерти, Він не вчинив. 16 Отже, покаравши Його, відпущу. 17 А йому і треба було заради свята відпустити їм одного в’язня. 18 Але весь народ почав кричати: візьми Цього, відпусти ж нам Варавву! 19 А той за якийсь вчинений у місті бунт і вбивство був посаджений до в’язниці. 20 Пилат знову підвищив голос, бажаючи відпустити Ісуса. 21 Але вони кричали: розіпни, розіпни Його! 22 Він утретє сказав їм: яке ж зло Він учинив? Я нічого, вартого смерти, не знайшов у Ньому; отже, покаравши Його, відпущу. 23 Але вони продовжували з великим криком вимагати, щоб Він був розп’ятий; і перемогли крики їхні і первосвящеників. 24 І Пилат присудив, щоб було за проханням їхнім. 25 І відпустив їм ув’язненого за бунт і вбивство, якого вони просили; Ісуса ж віддав на їхню волю.
26 І коли повели Його, то, затримавши якогось Симона киринеянина, що йшов з поля, поклали на нього хрест, щоб ніс за Ісусом. 27 І йшло за Ним дуже багато народу і жінок, які плакали і ридали за Ним. 28 Ісус же, обернувшись до них, сказав: дочки єрусалимські! Не плачте за Мною, а плачте за собою і за дітьми вашими. 29 Бо ось надходять дні, коли скажуть: блаженні неплідні, і утроби, які не родили, і груди, які не годували! 30 Тоді почнуть говорити горам: упадіть на нас! І пагорбам: покрийте нас! 31 Бо коли із зеленим деревом таке роблять, то що ж буде з сухим?
32 Вели і двох злочинців з Ним, щоб убити. 33 І коли прийшли на місце, що зветься Лобним, тут розп’яли Його і злочинців, одного з правого, а другого з лівого боку. 34 Ісус же говорив: Отче, прости їм, бо не відають, що чинять. А ті, що ділили одяг Його, кидали жереб.
44 Було ж близько шостої години*, і настала темрява по всій землі аж до години дев’ятої. 45 І сонце затьмарилось, і завіса в храмі роздерлася посередині. 46 Скрикнувши гучним голосом, Ісус сказав: Отче, у Твої руки віддаю дух Мій. І, сказавши це, віддав дух. 47 Сотник же, побачивши, що сталося, прославив Бога і сказав: воістину Чоловік Цей був праведний. 48 І весь народ, який зійшовся на це видовище, побачивши, що сталося, повертався, б’ючи себе в груди. 49 Всі ж, хто знав Його, і жінки, які прийшли з Ним з Галилеї, стояли віддалік і дивилися на це.
50 І ось один чоловік на ім’я Йосиф, що був радником**, чоловік благий і праведний, 51 який не брав участи у раді і справі їхній, з Аримафеї, міста юдейського, який і сам сподівався Царства Божого, 52 прийшов до Пилата і просив тіло Ісусове. 53 І, знявши Його, обгорнув плащаницею і поклав Його у гробі, висіченому в скелі, де ще ніхто ніколи не був покладений. 54 День той був п’ятниця, і надходила субота. 55 Слідом же йшли жінки, які прийшли з Ісусом з Галилеї, і бачили гріб, і як покладено було тіло Його. 56 Повернувшися, вони наготували пахощі та миро і в суботу нічого не робили, за заповіддю.
Аверкій, архієпископ
Згідно із законом, звинувачені в богохульстві вбивалися камінням, але іудеї, несвідомо виконуючи тим волю Божу, бажали віддати Господа Ісуса Христа більш ганебній і важкій смерті - розп'яттю на хресті - і з цією метою, після винесення смертного вироку синедріоном, відвели його до Понтійського Пилата, ігемона, тобто правителя.
…Про суд Господа перед Іродом повідомляє тільки один євангелист Лука в 23: 7-12. Ймовірно, Пилат сподівався отримати від Ірода конкретніші відомості про особу і справу обвинуваченого, яка була для нього не зовсім зрозумілою. З подальшого же зауваження св. Луки, що Ірод із Пилатом з того часу стали друзями, можна зробити висновок, що Пилат навмисне відправив Господа до Ірода, бажаючи таким чином припинити існуючу між ними ворожнечу. Можливо, він сподівався отримати від Ірода схвальний відгук про Ісуса, щоб звільнити Господа з рук Його наполегливих обвинувачів. Недарма ж він згодом вказує на те, що і Ірод не знайшов у Ньому нічого гідного смерті (Лк. 23:15).
Ірод дуже зрадів, побачивши Ісуса. Це був той самий Ірод Антипа, який убив Іоана Хрестителя, і почувши про дії Христові, подумав, що це воскреслий з мертвих Іоан. Ірод сподівався побачити чудесне знамення від Господа: не для того, щоб повірити в Нього, але щоб наситити зір, як ми на видовищах дивимося, як чарівники вдають, що вони проковтують змія, мечі абощо і дивуємося» (бл. Феофілакт) . Ірод, мабуть, вважав Господа кимось на кшталт чарівника.
Ставив Він йому і багато питань, сподіваючись почути щось цікаве, але на всі його запитання Господь зберігав повне мовчання.
А первосвященики та книжники без угаву звинувачували Господа, ймовірно, доводячи, що проповідь Його небезпечна як для Ірода, так і для кесаря.
Поглумившись над Господом, Ірод одягнув Його в білу одіж, і відіслав до Пилата. У білу (світлу) одежу вдягалися у римлян кандидати на будь-яку начальницьку або почесну посаду (саме слово «кандидат» походить від лат. «кандідус», що означає білий, світлий). Одягнувши а такий одяг Господа, Ірод тим самим хотів показати, що він дивиться на Ісуса тільки як на забавного претендента на іудейський престол, і не вважає Його серйозним і небезпечним злочинцем. Так це зрозумів і Пилат.
Члени синедріону оголошують вже непотрібним подальше розслідування справи і виносять вирок про віддання Господа Ісуса Христа римській язичницькій владі - Понтійському Пилату - для виконання страти.
З часу підпорядкування Іудеї римлянам у синедріона було відібрано право карати злочинців смертю, що видно і з Ін. 18:31. Побиття камінням Стефана було самовільним вчинком.
Згідно із законом звинувачені в богохульстві побивалися камінням, але іудеї, несвідомо виконуючи тим Божу волю, бажали віддати Господа Ісуса Христа більш ганебній смерті - розп'яттю на хресті - і з цією метою, після винесення смертного вироку синедріоном, відвели його до Понтійського Пилата, ігемона, тобто правителя.
Понтій, на прізвисько Пилат, був п'ятим прокуратором, або правителем Іудеї. Він був призначений на цю посаду в 26 р. по Р. Хр. від римського імп. Тиверія. Людина горда, пихата і жорстока, але разом з тим малодушна і боягузлива, він ненавидів іудеїв і, в свою чергу, його теж ненавиділи.
Незабаром після розп'яття Христового він був викликаний в Рим на суд, ув’язнений у Вієнні (в південній Галлії) і там скінчив життя самогубством. Прокуратори зазвичай жили в Кесарії, але на свято Пасхи для спостереження за порядком переселялися в Єрусалим.
Найдокладніше про суд у Пилата оповідає св. євангелист Іоан (Ін. 18: 33-38)
Пилат ... вийшов до юдеїв і заявив, що він ніякої провини не знаходить у Ісуса (Ін. 18:38). Ця заява глибоко уразила самолюбство членів синедріону, і вони, як розповідають про це перші три євангелисти, почали наполегливо звинувачувати Господа багато в чому, бажаючи будь-що домогтися Його засудження. Господь зберігав при цьому безперервне мовчання (Мф. 27:12).
Посилаючись на те, що і Ірод не знайшов в Ісусі нічого гідного смерті, Пилат пропонує первосвященикам, книжникам і народу, покаравши, відпустити Його. Легким покаранням Пилат думав задовольнити їх. Він згадав при цьому, що в іудеїв був звичай перед Пасхою іти до правителя з проханням відпустити на свободу одного з засуджених на страту злочинців і сам запропонував їм: «кого хочете, щоб я відпустив вам — Варавву чи Ісуса, названого Христом?» (Мф. 27:17).
Євангелисти повідомляють, що Варавва був відомим розбійником, який зі зграєю спільників підняв бунт у місті з метою грабежу і вчинив вбивства.
Пилат, очевидно, сподівався, що в простому народові він знайде інші почуття до Ісуса, і народ захоче звільнити саме Ісуса. До цього численного натовпу, який зібрався перед домом прокуратора, Пилат і звернувся з питанням: «кого хочете, щоб я відпустив вам?»
Але в той час, як посланець передавав Пилату слова його дружини (Мф. 27:19), іудейські начальники стали підмовляти народ, щоб він просив у Пилата відпустити Варавву, і народ піддався їх нечестивим навіюванням.
Коли Пилат вдруге поставив те саме запитання… вони відповідали: «Варавву».
Пилат же знову сказав їм у відповідь: що ж хочете, щоб я зробив з Тим, Кого ви називаєте Царем Юдейським? Вони знову закричали: розіпни Його. Пилат сказав їм: яке ж зло зробив Він? Вони ж ще дужче закричали: розіпни Його! Тоді Пилат, бажаючи догодити народові, відпустив їм Варавву, а Ісуса, бивши, віддав на розп’яття.
Так повинні були здійснитися пророцтва про сам вид смерті Христової за нас.
Розбещений своїми духовними вождями народ віддав перевагу Варавві, про якого євангелисти повідомляють, що він був відомим розбійником, який зі зграєю спільників підняв бунт в місті з метою грабежу і вчинив вбивства (Мф. 27:16; Ін. 18:40; Лк . 23:23 і Мк. 15: 7).
Чуючи цей шалений крик народу, якого він, мабуть, не очікував, Пилат остаточно розгубився. Він злякався, що його подальша наполегливість у захисті Праведника може викликати серйозне хвилювання народу, яке доведеться утихомирювати збройною силою, і що озлоблені первосвященики можуть донести на нього кесареві, звинувачуючи його в тому, що він сам викликав це хвилювання, захищаючи державного злочинця, яким вони намагалися виставити Господа Ісуса. Під тиском таких обставин
Пилат вирішив спробувати задовольнити спрагу крові в народові, віддавши Невинного на бичування. Ймовірно, він сподівався, зробивши цим поступку народній люті, домогтися звільнення Ісуса від хресної смерті. Оповідання про бичування міститься у всіх євангелистів.
Згідно з розповіддю всіх чотирьох євангелистів, Господа привели на місце, що зветься Голгофа, що значить: «лобне місце», і розп'яли Його посеред двох розбійників, про яких св. Лука повідомляє, що їх теж вели на смерть разом з Ним.
«Голгофа», або «лобне місце» - це був невеликий пагорб, який перебував у той час поза міськими стінами Єрусалима на північний захід. Невідомо точно, чому цей пагорб носив таку назву. Думають, що або тому, що він мав вигляд черепа, або тому, що на ньому знаходилося багато черепів страчених там людей. За давнім переказом, на цьому ж самому місці був похований праотець Адам. Св. Ап. Павло в посланні до євреїв (13: 11-12) вказує на особливе значення того, що «Ісус страждав поза містом»
«Була третя година, і розіп’яли Його» - так говорить св. Марк. Це нібито суперечить свідченням св. Іоана про те, що ще о шостій годині Господь був на суді у Пилата (Ін. 19:14). Але треба знати, що за прикладом ночі, що ділилася на чотири частини, три години на кожну, і день ділився на чотири частини, які називались за останньою годиною кожної частини: третя година, година шоста і година дев'ята. Якщо припустити, що остаточний вирок було винесено Пілатом з ліфостротону після закінчення третьої години за іудейським рахунком, тобто о 9 з невеликим годині ранку, на наш час, то св. Іоан цілком міг сказати, що це була година шоста, бо починалася друга чверть дня, що складалася з 4-ї, 5-ї і 6-ї годин, яка у євреїв називалася за своєю останньою годиною шостою годиною.
З іншого боку, св. Марк міг сказати, що це була година третя, тому що шоста година, в сенсі другої чверті дня, ще тільки починалася, а закінчилася лише третя година, в сенсі першої чверті дня.
«І розіп’яли Його» - хрести бували різної форми і розпинали по різному, іноді прибивали до хреста, який лежить на землі, після чого хрест піднімали і ставили в землі вертикально. І бувало, що спершу ставили хрест, а потім піднімали засудженого і прибивали його цвяхами. Іноді розпинали вниз головою (так розп'ятий був, за власним бажанням, св. Ап. Петро).
Руки і ноги іноді прибивали цвяхами, а іноді тільки прив'язувалися. Тіло розп'ятого безпомічно звішувалися, в жахливих конвульсіях, всі м'язи зводила болісна судома, виразки від цвяхів, під вагою тіла, роздиралися, страченого мучила нестерпна спрага, внаслідок спеки, викликана ранами від цвяхів.
Страждання розп'ятого були настільки великі і неймовірно болісні, а до того ж і тривалі (іноді розп'яті висіли на хрестах, не вмираючи, по три доби і навіть більш), що ця кара застосовувалася лише до найбільших злочинців і вважалася найжахливішою і найганебнішою з усіх видів страти. Щоб руки не розірвалися передчасно від ран, під ноги іноді підбивали підставку-перекладину, на яку розп’ятий міг встати. На верхньому вільному кінці хреста прибивали поперечну дощечку з надписом провини розп'ятого.
За свідченням перших трьох євангелистів, смерті Господа на хресті передувала пітьма, що покрила землю: «від шостої… до години дев'ятої», тобто за нашим часом - від полудня до третьої години дня. Св. Лука додає до цього, що померкло сонце. Це не могло бути звичайне сонячне затемнення, так як на єврейську Пасху 14 нісана завжди буває повний місяць, а сонячне затемнення трапляється тільки за молодика, але не за повного місяця. Це було чудесне знамення, яке свідчило про вражаючу і незвичайну подію - смерть улюбленого Сина Божого.
Про це незвичайне затемнення сонця, впродовж котрого навіть видно було зірки, свідчить римський астроном Флегонт. Про це ж незвичайне сонячне затемнення свідчить і грецький історик Фаллос. Згадує про нього в своїх листах до Аполлофана св. Діонісій Ареопагіт, тоді ще язичник. Але показово, як підкреслює св. Златоуст і блаж. Феофілакт, що ця пітьма «була по всій землі», а не тільки в якійсь частині, як це буває за звичайного затемнення сонця. Мабуть, ця пітьма прийшла слідом за знущаннями і насмішками над розп'ятим Господом; вона ж і припинила ці знущання, викликавши той настрій в народі, про який оповідає св. Лука: «І весь народ, який зійшовся на це видовище, побачивши, що сталося, повертався, б’ючи себе в груди» (Лк. 23:48).
Усі три перші євангелисти свідчать, що в момент смерті Ісусової завіса церковна роздерлася на двоє з верхнього краю до нижнього, тобто сама собою роздерлась на дві частини та завіса, яка відділяла Святилище в храмі від Святого Святих. Так як це був час принесення хлібної жертви, - близько 3 години пополудні за нашим часом, - то, очевидно, черговий священик був свідком цього чудесного роздирання завіси. Це символізувало собою припинення Старого Завіту і відкриття Нового Завіту, який відкривав людям вхід в закрите доти Царство Небесне.
Усі три євангелисти кажуть, що ці чудесні знамення, що супроводжували смерть Господа, справили таке сильне, приголомшливе враження на римського сотника, що він вимовив, за першими двома євангелистами: Божим Сином був цей, а за св. Лукою: Чоловік цей справді праведний був. Легенда розповідає, що цей сотник, з ім’ям Лонгин, став християнином і навіть мучеником за Христа (пам'ять його 16 жовтня.).
Прийшов Йосиф з Аримафеї, іудейського міста поблизу Єрусалима, член синедріону, як свідчить св. Марк, людина благочестива, таємний ученик Христа, за свідченням св. Іоана, який не брав участі в засудженні Господа.
Прийшовши до Пилата, він попросив у нього тіло Ісусове для поховання. За звичаєм римлян, тіла розіпнутих залишалися на хрестах і робилися здобиччю птахів, але можна було, спитавши дозволу начальства, їх поховати.
Пилат висловив здивування тим, що Ісус вже помер, так як розп'яті висіли іноді по кілька днів, але, перевіривши через сотника, який засвідчив смерть Ісуса, наказав видати тіло Йосифові. За розповіддю св. Іоана, прийшов і Никодим, що давніше приходив до Нього уночі (див. Ін. 3 гл.), Який приніс із собою суміш смирни і алоє - близько 100 фунтів.
Йосиф купив плащаницю - довге і цінне полотно. Вони зняли Тіло, намастили його, за звичаєм, пахощами, огорнули плащаницею і поклали в новій поховальній печері в саду Йосифа, яка знаходилася неподалік від Голгофи. Так як сонце вже схилялося на захід, все робилося, хоча і старанно, але дуже поспішно. Приваливши камінь до дверей гробу, вони відійшли.
Соборне послання святого апостола Іуди, 1, 11-25
11 Горе їм, бо йдуть дорогою Каїна i спокушаються мздою, як Валаам, i в упертості гинуть, як Корей. 12 Такі бувають спокусою на ваших вечерях любови; бенкетуючи з вами, без страху відгодовують себе. Це безводні хмари, що носить вітер; осiннi дерева безплідні, двічі померлi, викорінені; 13 люті морські хвилі, що піняться соромом своїм; зірки блукаючі, яким зберігається морок темряви навіки. 14 Про них пророкував i Єнох, сьомий від Адама, кажучи: «Ось іде Господь із тисячами святих ангелів Своїх — 15 учинити суд над усіма i викрити між ними нечестивих у всіх ділах, якi чинило їхнє безчестя, i в усіх жорстоких словах, що говорили на Нього нечестиві грішники». 16 Це ті, що ремствують, нічим не задоволені i чинять за своїми похотями нечестиво i беззаконно, уста ж їхні гордовито промовляють; вони улещують особи задля користи. 17 Але ви, улюблені, пам’ятайте проречене апостолами Господа нашого Ісуса Христа. 18 Вони говорили вам, що в останній час з’являться ганьбителі, що діють за своїми нечестивими похотями. 19 Це люди, котрі відділяють себе від єдности віри, душевні‚ що не мають духа. 20 А ви, улюблені, навчаючись найсвятішої віри вашої, молячись Духом Святим, 21 бережіть себе в любовi Божій, чекаючи милости від Господа нашого Ісуса Христа для вічного життя. 22 I до одних будьте милостиві, з розсудом, 23 а інших страхом спасайте, вихоплюючи з вогню; викривайте ж зі страхом, ненавидячи навіть одяг, що осквернений плоттю.
24 Тому ж, Хто може зберегти вас без гріха і без скверни i поставити перед славою Своєю непорочними в радості, 25 Єдиному Премудрому Богові, Спасителю нашому через Ісуса Христа Господа нашого, слава i велич, сила i влада перед усіма віками, і нині‚ i на всі віки. Амінь.
Аверкій, архієпископ
Святий Іуда не шкодує виразів для того, щоб дати найбільш негативну характеристику лжеучителям, уподібнюючи їх безсловесним тваринам, порівнюючи їх з Каїном, Валаамом і Кореєм, обурився проти Мойсея і Аарона (Бут. 4, Чис. 22, Чис. 23, Чис. 24, Чис. 16 глави).
Святий Іуда викладає відоме лише з переказів пророцтво Еноха про прийдешній суд Божий над нечестивцями, яке, ймовірно, пов'язано з розпустою нащадків Каїна.
На закінчення св. Іуда застерігає християн «зберігати себе самих у Божій любові» і ставитися з увагою і розбірливістю до тих, хто захопився псевдовченнями, будучи милостивим до тих, котрі покаялися.
