Невпинне причащення святих Христових Таїн

"Чернецтво Волині" розпочинає переклад і популяризацію відомої книги преподобних Никодима Святогорця і Макарія Коринфського "Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн". Наразі подаємо Передмову перекладачів з грецької мови про важливий історичний контекст виходу цієї книги і про те, як її автори та їх однодумці вплинули на нинішню Церкву, зокрема й чернецтво.

---

Ця книга є плодом співпраці двох чудових святих, які жили в Греції в другій половині ХVIII – початку XIX віків, – афонського ченця Никодима та Коринфського митрополита Макарія. Преподобний Никодим Святогорець добре відомий у нас як автор книги «Невидима боротьба», що користується любов'ю. Про святителя Макарія в нас поки що знають мало. (Короткі біографічні довідки про цих святих дивіться після цієї Передмови).

Лише великою смиренністю цих святих можна пояснити той факт, що одна з найвідоміших у всьому православному світі книг про духовне життя не поділилася своєю славою з тими, завдяки кому вона з'явилася на світ. Йдеться про «Добротолюбство»: збирачами матеріалу для цієї збірки, її укладачами й видавцями були святі Никодим і Макарій. Ними була видана і не менше ніж «Добротолюбство» популярна в Греції, особливо серед чернецтва, збірка святоотцівських творів «Евергетинос».

Вихід у світ їх «Книги про невпинне причащення» також став великою подією в житті Грецької церкви. (У грецькому оригіналі вжито слово «συνεχής», яке можна перекласти і як «постійний». «Безупинним» або «постійним» називається таке причащення, яке відбувається в усі встановлені для цього Церквою дні (недільні та святкові, якщо мова про мирян, або відповідно до статуту обителі, якщо мова про ченців), без самочинних з боку християнина перерв… Перше видання цієї книги з'явилося 1783 р. у Венеції. Перед цим, у 1777 р., там же вийшов без вказівки автора «Посібник, який доводить, що християни повинні частіше причащатися Божественних Таїн», що приписується сучасними дослідниками одному з учасників коливадського руху Неофіту Кавсокалівіту (1713-1784). Свв. Никодим і Макарій настільки переробили цю книгу (набагато збільшили її обсяг і кількість свідчень святих отців, згладили її полемічність і надали їй святоотцівського духу), що нова книга справедливо може бути підписана їх іменами).

Щоб зрозуміти чому так сталося ми скажемо два слова про історичний контекст, якому в цій книзі мимоволі довелося зіграти одну з ключових ролей.

Після падіння в 1453 р. Константинополя Грецька церква впродовж кількох віків переживала глибокий занепад богословської освіченості. Однак до кінця третього століття турецького ярма, з другої половини XVIII століття, починається помітне пожвавлення духовного життя, що втілилося насамперед у численних виданнях творів Святих Отців, у філософсько-богословській полеміці з ідеями французького Просвітництва, котрі почали проникати в Грецію, і в боротьбі за втілення святоотцівського Передання в церковній практиці. Видавці Святих Отців, полемісти з духом Заходу і борці за чистоту церковного життя були одні й ті ж люди, які робили свою працю в співпраці й однодумності одне з одним. Від своїх супротивників вони отримали іронічне прізвисько коливадів — через тверду незгоду звершувати

заупокійну поминальну службу над коливом у неділю. (В історії Церкви є аналогічні випадки закріплення за святим того прізвиська, яке йому давали недоброзичливці. Наприклад, прп. Симеона Нового Богослова, що був серед найшанованіших коливадами святих, окремі його сучасники прозивали так (Новим Богословом), іронізуючи над ним, а тепер Церква прославляє його як одного з трьох за всю свою історію Богословів). Зараз, через двісті років, коли перші особи коливадського руху – Макарій Коринфський, Никодим Святогорець, Афанасій Пароський ­– виявилися прославленими серед сонму святих, це прізвисько звучить як похвала їм.

Суперечка про коливо розгорілася, коли ченці афонського скита святої Анни перенесли щотижневу панахиду з суботи – статутного поминального дня – на неділю. Приводом такого порушення статуту стало розпочате в 1754 р. будівництво нового скитського храму. З усієї Греції разом із пожертвуваннями на храм у скит надходило і безліч імен, які слід було згадувати на заупокійній службі. Поминання такої кількості імен стало значно подовжувати службу. А в той час на Афоні субота відрізнялася від інших днів також тим, що була єдиним «базарним» днем ​​у афонській столиці, Кареї, де ченці продавали своє рукоділля, яке вони виготовляли протягом тижня. Оскільки ченці не встигали на базар, тому вирішили звершувати службу над коливом у неділю.

Це рішення викликало протест тих, кого прозвали коливадами: поминальна служба, говорили вони, спотворює радісний характер недільного дня, в якому християни бачать спосіб життя майбутнього віку.

Суперечка про коливо тривала понад шістдесят років. Коливади зазнали жорстоких гонінь, були вигнані з Афону й позбавлені священного сану. (Прп. Афанасій Пароський, утім, домігся виправдання й відновлення в ієрейському сані. Але це йому вдалося зробити лише через п'ять років після засудження).

Якщо суперечка про коливо послужила початком богословських, і не тільки, зіткнень на Афоні, то книга про невпинне причащення, видана в розпал суперечки, стала другою головною темою полеміки (а за важливістю, очевидно, першою) і ще більше загострила стосунки двох сторін.

Для нас ця суперечка викликає велике зацікавлення з багатьох причин. Примітно насамперед те, що наші захисники частого причащення зазвичай своїми опонентами, не завжди безпідставно, кваліфікуються як модерністи й західники. На Афоні ж усе було зовсім навпаки. Коливади всіма визнавалися і визнаються традиціоналістами, консерваторами й борцями супроти «європейського духу», а дії їхніх супротивників виглядають як спроби пристосувати Передання Церкви до потреб часу, що добре поєднуються з бажанням зберегти в недоторканності всі ті церковні звичаї поточного історичного моменту, які не заважають спокійному життю.

Очевидно, благочестивий читач зможе відчути в цій книзі саме святоотцівський дух, дух «Добротолюбства», такий чужий європейській людині-поклонінню. Тут, як і в іншому вченні й житті коливадів, єдиним критерієм істинності думки й дії є їхня відповідність справжньому церковному Переданню, тобто Переданню Святих Отців упродовж усієї історії Церкви, що завжди залишається одним і тим же. При цьому народні звичаї, яким вдалося проникнути в церковне життя, часто визначаються коливадами, з повною згодою з Отцями, такими, що не сприяють головній меті християнина – спасінню. Коли єдиною вигодою і зручністю людини бачиться спасіння, привабливість усіх інших традицій і зручностей розсіюється як спокуса, наслання, зваблення.

Коливади, за загальним у наш час визнанням, започаткували святоотцівське відродження в Греції, хоча за їх життя і здавалося, що перемогли їхні супротивники.

Сьогодні на Афоні, наприклад, причащаються не кілька разів на рік, як тоді, а кілька разів на тиждень.

Найзначнішою подією останніх двох століть на Афоні стало відновлення суворого спільного, відповідно до чернечих статутів, способу життя в усіх його монастирях. (Нагадаємо деякі найважливіші принципи чернечого спільного життя: відсутність особистої власності й грошей, спільна, разом з ігуменом, присутність на всіх службах добового кола й на трапезі (споживання їжі поза трапезою немислиме), виборність ігумена всіма братами та послух йому як єдиному в обителі духовному батькові, а також те, що служить фундаментом для справжньої духовної сім'ї, – однодумність, одностайність і нелицемірна любов одне до одного).

Особливо ж тішить те, що такі монастирі тепер, в останні десятиліття, у великій кількості з'явилися й поза Афоном: у Греції, Європі, Америці – скрізь, де тільки знайшлися миряни, клірики та єпископи, які мають ревність у втіленні святоотцівської спадщини в своєму житті. Такі монастирі мають величезний духовний і місіонерський вплив на людей, які живуть у цих країнах, адже можливість побачити ангельський спосіб життя, зіткнутися з ним і, в результаті, стати його учасником діє на людину незрівнянно більше ніж проповіді й книги.

Сучасні афонські ченці називають себе спадкоємцями коливадів. Тому й дякувати за наявне в наші дні відновлення спільножитнього чернечого способу життя на Афоні і поширення його по всьому світу ми повинні передусім коливадам, котрі започаткували цей життєдайний рух.

Ця суперечка про коливо і частоту причащення важлива для нас тому, що, прагнучи до справжнього духовного відродження, ми на прикладі коливадів можемо побачити, з чого воно має починатися – з любові й свідомого ставлення до святоотцівського і богослужбового Передання, з бажання й зусиль втілити це Передання в житті, незважаючи на жодні труднощі. Бог та історія завжди виправдовують саме цей вибір.

Кілька слів про особливості оригіналу та пов'язані з ними перекладацькі та редакційні принципи цього видання. Усі цитати Св. Письма і Св. Отців, що містяться в книзі, автори наводять спочатку в оригіналі, тобто давньогрецькою мовою, а потім для окремих біблійних і всіх святоотцівських цитат дають свій переклад-тлумачення новогрецькою. У зв'язку з цим, щоб зберегти дух оригіналу… в перекладі святоотцівських цитат ми керуємося тим, як розуміють текст святого отця преподобні Никодим і Макарій. Слова їх перекладу-тлумачення, відсутні в самих цитатах, даються нами в квадратних дужках.

Після цитати автори дають посилання на святоотцівський твір у круглих дужках. Ми зберігаємо тут цей принцип і додатково до більшості з цитат даємо для порівняння посилання на існуючі переклади Св. Отців…