Пошук на сайті

«Приди в Русь и виждь: яко несть града и села идеже не быша чудеса святого Николы, их же не можно за множество писанию предати...» (Из древнерусского жития святителя Николая, XVI век.) З іменем Святого Миколая пов’язана чи не вся історія нашого краю. За легендою, Святий Миколай у Жидичині першим ченцям у видінні вказав місце, де церкву поставити і провістив новому монастиреві славу велику. «Свята душа пастиря Мирликійського є цілим раєм чеснот, в якій кожна прекрасна й благоуханна, кожна вабить зір, кожна обіцяє чисту й святу насолоду» - писав у 1900 році священик Григорій Дяченко. Під ними, напевне, могли б підписатися усі, хто знає і любить святого Миколая. Коли на Руську землю обрушилися важкі біди спочатку від половчан, а потім – татар, Святий Миколай став небесним покровителем страдницького народу. Це нове благодіяння великого святителя відмічено у народній пісні: Николая имя знаменито, Победы тезоизменито… Побеждает агараны, Сохраняет христианы. Від Холмогор до Коли – тридцять три Миколи – говориться у давній приповідці. І справді, жоден святий не має на Україні стільки імен. Є і Микола Мокрий, і Микола Зарайський, і Микола Можайський. Приємно, що і російські, й українські , й білоруські дослідники. вивчаючи вплив подвижницького життя святого на Давню Русь, серед усіх цих найменувань згадують Миколу Жидичинського. Благовоління перед святителем утримувало князів від їх згубних міжусобиць. Цей же святий нерідко виступав прихистком, джерельцем надії для сторін, які страждали від роздорів: «Нача посылати Михаил и Изяслав, грозяча: дай нашу братию, или придем на тя войною. Данилови же молящюся Богу и св.. архиерею Николе, иж каза чудо свое» - розповідається далі у літописі. А потім, коли Куремса стояв біля Луцька, сотворив бог чудо велике. Луцьк був неукріплений і непідготовлений, і збіглося у нього багато людей. А був уже холод і вода велика. І коли він, [Куремса], прийшов до Луцька, то не міг перейти [ріку Стир]. Він хотів міст захопити, але городяни одрубали міст. Він тоді пороки поставив, намагаючись одігнати [їх], але бог чудо вчинив, і святий Іоанн [ Златоустий], і святий Микола [Мирлікійський] : знявся ж такий вітер, що коли порок вергав [камінь], то вітер повертав каменя на них, [татар]. Вони все одно далі сильно метали на них, [городян, і] зламався силою божою порок їхній. І, не досягнувши нічого, вернулися вони в сторони свої, тобто в поле. Через віки жила серед люду нашого любов до великого святителя. «Ой хто, хто Миколая любить…» - співається в українській народній пісні. Якось після невдалої битви на Ворсклі був у черговий раз розорений Жидичинський монастир. Ченцям вдалося врятувати чудотворну ікону Святого Миколая. Мандруючи і ховаючись від ворогів, були вони прийняті у Лукомлі. Микола Жидичинський. як пишеться у Лаврентіївському літописі, почав там творити дива. Було це у далекому 1402 році: Чюдо 11 святого отца Николы А се чюдеса новая створилася святого Николы в Литовьской земле при князе Витовте Кестутьевиче в лето 6000 и девятьсотное. Явися святыи Николае Парфенью в Лукомвле, вестуа ему тако: Маловер1, спши ли. Он же рече: Нет, господине, не сплю. И рече ему святыи Николае: Знаеше ли мене? Он же рече: Не знаю. И рече: Аз святыи Никола Жидиченскии, и пришел есмь семо в Лукомль, тамо не могу жити погани деля, зане умножися безаконие. И ты повестуй игуменом и попом и всем христианом лукомляном, чтобы поставили церковь в имя мое на том месте у ледника на горке, и хощу зде быти, а то им скажи. А еще иду в Полтеско, умножилась безакониа, целуют крест и изменяють, хощу показнити того. Парфенеи не сказал неделю да почал болети и не ясти, сказал людем, и бысть здрав. И они церковь поставили в том месте да в том часе знамение учинилося. Помандрувавши, ченці повернулися з іконою Святого Миколая до рідного краю, де продовжувалися молитовні звертання за поміччю до цього святого. Цей один із найшановніших волинянами святих став на віки ангелом- охоронителем у нашому краї. Напевне, завдяки Святому Миколаєві монастир жидичинський, мов птах Фенікс, воскресав із руїн і попелу, незважаючи ні на які бурі і лихоліття. Іраїда Майданець, краєзнавець

Сьогодні читаємо Євангеліє про те, що у Господі нашім Ісусі Христі, в смиренні й любові, всі наші тягарі стають легкими... Євангельські читання 18 грудня Євангеліє від Матфея, 11, 27 - 30 27 Усе Мені передано Отцем Моїм, і ніхто не знає Сина, тільки Отець; і Отця ніхто не знає, тільки Син, і той, кому Син схоче відкрити. 28 Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; 29 візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим; 30 бо ярмо Моє — благо, і тягар Мій легкий. Толкова Біблія 27 Усе Мені передано Отцем Моїм, і ніхто не знає Сина, тільки Отець; і Отця ніхто не знає, тільки Син, і той, кому Син схоче відкрити. (Лк. 10:22 - з невеликою різницею в виразах). Думка висловлюється в надзвичайно тонкому зв'язку з попереднім стихом і взагалі з тим, про що говорилося раніше. Спаситель говорить тут немов так: Ти дав немовлятам розуміння таємниць і приховав їх від премудрих і розумних. Я знаю ці таємниці, тому що і це, і все інше передано Мені Отцем Моїм. З цих таємниць найголовніша - знання Сина (розуміння всієї Його діяльності, всього Його вчення і самої Його істоти) і знання Отця. І те й інше незбагненне для звичайних людей: ніхто не знає Сина, крім Отця… Показово, що вже в давні часи намагалися дещо переінакшити цей стих. Здавалося неузгодженим, що тут йдеться найперше про Сина, якого знає Отець; потрібно було зовсім протилежне. Тому зустрічаються перестановки у Юстина Dial. 100 і Apol. I: 63, Тертуліана, Adv. Marc. IV: 25. у Іринея, I: 13, 2 також бачимо зворотний порядок; але в IV: 11, 1 він говорить: hi autem, qui peritiores apostolis volunt esse sic describunt: Nemo cognovit patrem nisi filius, nec filium nisi pater et cui voluerit filius reveiare (люди, які хочуть бути більш обізнаними за апостолів, так пишуть: ніхто не знає Отця, крім Сина, і Сина, крім Отця, і кому Син захотів відкрити). - Зі слів Спасителя випливає, що знати Отця (як і Сина) не неможливо, але дається тільки тим, кому Син хоче відкрити. Тут певна таємниця, зрозуміла тільки людям, які люблять Сина і яким Він відповідає такою ж любов'ю. 28 Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; Цей і подальші стихи до кінця глави не мають жодних паралелей у всіх інших євангелистів і зустрічаються тільки у Матфея. Мова в оригіналі відрізняється надзвичайною м'якістю і любов’ю, але в той же час і надзвичайної енергією і стислістю. Тут глибина богослів’я нагадує Євангеліє Іоана і зближує з ним Євангеліє Матфея…Слова, сказані тут Спасителем, як правильно зауважують, були б богохульством, якби були вимовлені устами звичайної людини. Але в устах Сина Людського вони природні. «Маленьке слово має велике значення»… Слова ці нагадують Іс. 45:22, де подібна ж мова вкладається в уста Самого Єгови. Але ще більше схожості спостерігається з кількома місцями в книзі, яким вона пройнята (пор. Мф. 11:25 = Сир. 51: 1, 14]; Мф. 11:28 = Сир. 51:31, 35; Мф. 11:29 = Сир. 51:34, 35 (в грец. LXX за виданням Тішендорфа числовий порядок стихів інший). 29 Візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим; Христос має тут, ймовірно, на увазі не тільки «важкі тягарі», які покладали на народ тодішні фарисейські вчителі, а й взагалі будь-якого роду навчання і обов'язки, що накладаються якими б то не було людьми, що не тільки не мають з Ним зв'язку, але і такими, які виражають Йому уявну відданість. Тягар Христа легкий і ярмо Його благо; тягар, що накладається усіма іншими вчителями, якщо самі вони не є учениками і не покладають на себе тягаря Христа, завжди буває важким. 30 Бо ярмо Моє — благо, і тягар Мій легкий. При розгляді цього стиха пропонувалися питання: яким чином ярмо Христа може бути благим і тягар Його легким, коли Він Сам говорив, що «тісні ворота і вузька дорога, що веде до життя» (Мф. 7:14)? На це питання відповідали, що те, що представляється спочатку тісним, з плином часу є приємним внаслідок невичерпної любові. В такому дусі відповідають на це питання, напр., Августин і деякі пізніші екзегети. Послання до галатів святого апостола Павла, 5, 22 – 6, 2 22 Плiд же духа є: любов, радiсть, мир, довготерпiння, доброта, милосердя, вiра, 23 лагiд­нiсть, стриманiсть. Hа таких нема закону. 24 Але тi, що Христовi є‚ плоть свою розп’яли з пристрастями i похотями. 25 Якщо ми живемо духом, то за духом повиннi й дiяти. 26 Hе будьмо марнославнi, один одного дратувати, один одному заздрити. 1 Браття! Якщо i впаде людина в якийсь грiх, ви, духовнi, виправляйте такого в дусi лагiд­ности, пильнуючи кожний себе, щоб i ти не був спокушений. 2 Hо­сiть тягарi один одного i так здiйсните закон Христа. Толкова Біблія Протилежні ділам плоті чесноти Ап. розглядає як єдиний плід духу, незважаючи на їх позірну різнорідність. Під духом можна розуміти тут дух людський, який в той же час пройнятий Духом Божим. Віра - тут в сенсі довірливості у відношенні один до одного. Для таких людей немає закону. І закон Мойсея не засудить таких людей, які мають усі чесноти і лише в незначних випадках не дотримуються постанов, які існують у певний час і в обмеженому просторі (пор. Рим. 8: 31-34). Адже в любові, якою вони живуть, виповнюється весь істотний зміст закону. На щастя, християни (Христові) не можуть захоплюватися ділами плоті. Вони її розіп'яли з усіма її пристрастями і похотями, коли, в хрещенні, померли з Христом. До таких досконалих християн повинні належати і галати, які в цьому своєму стані ще далекі від досконалості. Адже вони теж померли з Христом для діл плоті і почали життя в духові. І це життя вони повинні виявляти в належних вчинках. Слово "брати" як не можна краще відтіняє заклик Апостола до утримання від будь-якого марнославства, яке псує правильні, братські відносини між християнами. При наверненні грішника на істинний шлях потрібно діяти в дусі лагідності. Слід також дбати про своїх ближніх у їхніх потребах і невдачах, терпляче ставлячись до їх недоліків, з огляду на те, що кожен з нас також має свої гріхи. Повчальна глава закінчується новим закликом до того, щоб робити добро людям. Впаде - ненавмисно, несподівано для самого себе, будучи захопленим зненацька (προληφθῆ - "буде захоплений"). Духовні - οι πνευματικοί, такі християни, в яких Дух Св. найбільше проявив Свою силу, в яких Він став керівним началом життя, тоді як в масі християн, як і раніше, ще сильним є вплив плоті (пор. 1 Кор. 3: 1-3). Це ті люди, яких Ап. називає досконалими (1 Кор. 2: 6; Флп. 3:15), сильними (Рим. 15: 1). Щоб ти не був спокушений, тобто щоб не впасти в гріх. Провина брата для "духовної" людини повинна, служити пересторогою, нагадувати йому про його власну слабкість, а цей спогад змусить його м'якше ставитися до того, хто згрішив ... Не тільки гріх брата, але і будь-яка скрута (тягарі), яка відчувається нашими братами, повинна і нами відчуватися нами такою, що гнітить нас самих. Тому ми повинні допомагати брату нести його тягар, під яким потрібно розуміти все, що пригнічує людину, з чим вона не може сама впоратися, - і духовні, і матеріальні негаразди. До такого широкого розуміння слова "тягарі" спонукає і висновок стиха: "так виконаєте закон Христовий" або заповідь Христа про любов, в якій власне і полягає суть закону Христового (Мф. 23:37 і сл., Ін. 13:34). Виконання закону Христового Ап. і тепер уже бачить з боку галатів, але це виконання ще недосконале. Воно буде досконалим тільки згодом (αναπληρώσετε - від αναπληροῦν = виконувати в досконалому вигляді, в протилежність до πληροῦν). Це досконале виконання закону Христового можливе тільки тоді, коли галати будуть завжди допомагати братам носити їх тягарі.

Сьогодні читаємо Євангеліє про випробування для справжніх послідовників Господа нашого й Бога Ісуса Христа. Євангельські читання 17 грудня Євангеліє від Луки, 21, 12 - 19 12 А перед усім тим накладуть на вас руки і гнатимуть вас, видаючи в синагоги і у в’язниці, і поведуть перед царів і правителів за ім’я Моє. 13 І буде це вам на свідчення. 14 Отже, покладіть собі у серцях ваших не загадувати наперед, що відповідати, 15 бо Я дам вам уста і премудрість, якій не зможуть противитися, ні суперечити всі супротивники ваші. 16 І видаватимуть вас і батьки, і брати, і родичі, і друзі, і декого з вас умертвлять; 17 і зненавидять вас усі за ім’я Моє. 18 Але й волосина з голови вашої не пропаде. 19 Терпінням вашим спасайте душі ваші. Аверкій, архієпископ Третьою ознакою Господь вважає жорстокі гоніння на Його учнів і послідовників, про що і розповідається в кн. Діянь і про що свідчить історія, як, напр., гоніння за Нерона та ін. Одне ім'я «християнин» дійсно було ненависне язичникам, в результаті чого з'явилися численні сонми мучеників за Христа. Не слід турбуватися, попереджає Господь, і роздумувати що і як говорити на майбутньому суді. Сам Святий Дух буде давати необхідні слова. Суд над Єрусалимом звершився як наслідок його беззаконь і зубожіння в ньому любові, так само і кінець світу настане як результат зростання беззаконь в світі і збідніння любові серед людей, які забудуть, що вони - брати у Христі. Хто перетерпів до кінця, той спасеться - хто зазнає всі ті лиха, не зрадивши Христу і не знадившись лжевчителями, той заслужить вічне спасіння. Перше послання до Тимофія святого апостола Павла, 5, 11 - 21 11 Молодих же вдовиць не приймай, бо коли їх охопить пристрасть, противна Христові, вони хочуть виходити замiж. 12 Вони пiдлягають осудовi, бо зреклися попередньої вiри; 13 до того ж вони, будучи бездiяльними, привчаються ходити по домах i бувають не тiльки бездiяльними, але й балакучими, цiкавими i говорять, чого не слiд. 14 Отже, я хо­чу, щоб молодi вдови замiж виходили, народжували дiтей, управляли домом i не давали противниковi нiякого приводу до лихомовства; 15 бо деякi вже пiшли слiдом за сатаною. 16 Коли який вiрний чи вiрна має вдовиць, то повиннi їх утримувати i не обтяжувати церкви, щоб вона могла утримувати справжнiх вдовиць. 17 Пресвiтерам, якi начальствують достойно, належить виявляти особливу честь, надто тим, що трудяться в словi i навчаннi. 18 Бо Писання говорить: «Hе зав’язуй рота воловi, що молотить»; i «Той‚ хто працює‚ вартий винагороди своєї». 19 Звинувачення на пресвi­тера приймай не iнакше як при двох чи трьох свiдках. 20 А тих, хто грiшить, викривай перед усi­ма, щоб i iншi страх мали. 21 Перед Богом i Господом Iсу­сом Христом та обраними ангела­ми заклинаю тебе зберегти це без упередження, нiчого не роблячи з упередженням. Толкова Біблія Молоді вдови не повинні бути внесені в список тих вдів, які отримують допомогу від Церкви, тому що вони, втішаючись Христом або, точніше, отримуючи допомогу від Церкви Христової (καταστηναάχοσι), в той же час думають не про те, щоб послужити Христу або Його Церкві, а про особисті свої вигоди і перш за все про утіхи шлюбного життя. Через це піддаються осуду, тому що зрадили своєму перше ухваленому рішенню - віддати себе на служіння Церкві. Крім того, апостол вважає за потрібне вказати і на те, що такі вдови звикають до неробства і порожніх пересудів в розмовах з іншими жінками. Тому апостол рішуче вимагає (бажаю - не зовсім правильний переклад виразу βούλομαι), щоб молоді вдови знову вступали в шлюб і займалися дітьми і господарством, не подаючи противникам християнства - іудеям і язичникам - приводу ганити християнську віру. А побоюватися за молодих вдів є підстави: деякі з них вже пішли хибною дорогою (слідом сатани). Свої настанови щодо вдів апостол подає як заернення до всіх віруючих - допомагати своїм вдовам - родичкам і знайомим, не обтяжуючи турботами про них Церкву. Переходячи до пресвітерів, апостол вимагає, щоб вони за своє предстоятельське служіння були шановані подвійно - і як старці за віком, і як носії особливого високого звання. Особливо заслуговують такого пошани ті, які не тільки займаються справами церковного управління, а й виступають як проповідники і вчителі віри. Вшанування ж має виражатися насамперед у винагороді за їхню працю, яку пресвітери повинні отримувати, як і всякий хто працює: про це сказано і в Старому (Втор. 25: 4), і в Новому Завіті (Мф. 10:10). Що ж стосується пресвітерів, які відповідають своєму високому призначенню, то звинувачення проти них належить висувати за достатньої кількості свідків. В такому випадку той, хто скаржиться на пресвітера, звичайно, буде обережнішим в своїх промовах проти пресвітера, ніж в тому випадку, коли він буде наодинці з єпископом. Якщо пресвітер виявиться дійсно винним, то його потрібно викрити перед усіма іншими пресвітерами, щоб цим самим уберегти останніх від повторення тих самих проступків, в яких викрито винного пресвітера. Питання про суд над пресвітерами таке важливе, що апостол заклинає Тимофія Богом, Христом і найближчими до престолу Божого вибраними ангелами, щоб він пам'ятав його настанову, щойно ним висловлену. Тимофій повинен бути чужий будь-якій пристрасті за розгляду звинувачень, висунених пресвітерами.

Сьогодні читаємо Євангеліє про воскресіння мертвих. Євангельські читання 16 грудня Євангеліє від Луки, 20, 27 - 44 27 Тоді прийшли деякі з саддукеїв, які не визнають воскресіння, і запитали Його: 28 Учителю, Мойсей написав нам: коли у кого помре брат, що мав жінку, і помре бездітним, то нехай брат його візьме жінку його, відродить потомство братові своєму. 29 Отже, було сім братів, і перший взяв жінку і помер бездітним; 30 узяв ту жінку другий, і той помер бездітним; 31 узяв її третій, так само і всі семеро; і, не залишивши дітей, померли. 32 Після всіх померла і жінка. 33 Отже, у воскресінні, якому з них буде вона жінкою? Бо семеро мали її за дружину. 34 Ісус сказав їм у відповідь: сини віку цього женяться і виходять заміж; 35 а ті, що сподобилися досягти того віку і воскресіння з мертвих, не женяться і не виходять заміж. 36 І вмерти вже не можуть; бо вони рівні з ангелами і є сини Божі, ставши синами воскресіння. 37 А що мертві воскресають, і Мойсей показав при купині, коли Господа назвав Богом Авраама, і Богом Ісаака, і Богом Якова. 38 Бог же не є Бог мертвих, а живих. Бо в Нього всі живі. 39 На це деякі з книжників сказали: Учителю, Ти добре сказав. 40 І більше не насмілювалися запитувати Його ні про що. Він же сказав їм: 41 як це кажуть, що Христос є сином Давидовим, 42 А сам Давид говорить у книзі псалмів: сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, 43 доки покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх? 44 Отже, Давид називає Його Господом; як же Він син йому? Аверкій, архієпископ Після нападу фарисеїв з іродіянами негайно ж підійшли до Господа садукеї, які представляли собою секту невіруючих у воскресіння душ і майбутнє життя (див. Діян. 23: 8). Вони вели постійні суперечки з фарисеями, прагнучи довести, що в книгах Мойсея не тільки немає ніяких вказівок на безсмертя душі, але містяться навіть такі настанови, які суперечать вченню про воскресіння померлих, як от, напр., Закон діверства, або левіратного шлюбу. Цю суперечку садукеїв і представили на розгляд Господа Ісуса Христа, вигадавши історію про сім братів, які по черзі мали взяти одну і ту ж жінку і потім помирали. З їх точки зору ця постанова закону Мойсея спростовувала вчення про майбутнє життя, бо «котрого з семи братів могла б бути в майбутньому житті ця дружина?». Св. Златоуст справедливо зазначає неймовірність такої історії, бо юдеї, відрізняючись марновірством, не стали б брати таку дружину, у якої чоловіки поспіль один за іншим вмирали. Господь дав садукеям мудру відповідь, викривши їх у тому, що вони не розуміють майбутнього вічного життя, в якому вже не буде нічого чуттєвого, і люди будуть жити іншим життям, духовним, ангельським, «яко Ангели Божії на небі суть». Якби люди після смерті зовсім зникали, то не говорив би Бог, що з'явився біля куща Мойсеєві: «Аз єсмь Бог Авраамов, і Бог Ісааков, і Бог Яковлев», бо «ність Бог Бог мертвих, а живих», тобто померлі люди для Бога живі, бо Бог не може бути Богом неіснуючого. Св. Лука говорить, що ця відповідь сподобалася навіть книжникам, які не могли втриматися, щоб не сказати: «Учитель, Ти добре сказав». А народ, бачачи осоромлення саддукеїв, дивувався мудрості Ісуса. Після всіх цих невдалих спроб вловити Господа на слові, фарисеї вже не сміли ні про що питати Його. Але Він, щоб показати їм, як вони самі необізнані в Писанні і як помиляються в своїх хибних поняттях про Месію, Сам поставив їм запитання. «Що ви думаєе про Христа? Чий Він Син? »Анітрохи не замислюючись, вони відповідали: «Давидів», звичайно, тому, що Давиду було обіцяно, що з його роду повинен постати Месія. Отже, ви думаєте, немов відповів їм Господь, що Христос тільки Людина, але сам Давид з натхнення від Духа Божого Господом Його називає, кажучи: «говорить Господь Господеві Моєму: Сиди праворуч Мене ...» Якщо Месія-Христос тільки нащадок Давида, то як Він міг існувати тоді, коли Давид писав про Нього, а якщо Він існував уже тоді, і Давид назвав Його Своїм Господом, то, отже, Він не просто людина, як думали фарисеї, а водночас і Бог, тобто Боголюдина. Фарисеї, засліплені буквою закону, втратили ключ до правильного розуміння його сенсу і нічого не могли відповісти на це питання Господа. Таким чином Господь викрив їх неуцтво в законі і одночасно дав нам свідчення про Своє Божественне достоїнство і вічне буття. Перше послання до Тимофія святого апостола Павла, 5, 1 Старшого не докоряй, але умовляй, як батька; молодших, як братiв; 2 старих жiнок, як матерiв; молодих, як сестер, з усякою чистотою. 3 Вдовиць шануй, справжнiх вдовиць. 4 Коли ж яка вдовиця має дiтей або внучат, то вони спочатку нехай вчаться шанувати свою родину i вiддавати належне батькам, бо це угодне Боговi. 5 Справжня вдовиця i одинока надiється на Бога i перебуває день i нiч у благаннях та молитвах; 6 а сластолюбна живою померла. 7 I цьому повчай їх, щоб були непорочнi. 8 Коли ж хто про своїх i особливо про домашнiх не пiклується, той вiдрiкся вiд вiри i гiрший за невiрного. 9 Вдовиця повинна бути обрана не менш як шiстдесятирiчна, яка була жiнкою одного чоловiка; 10 вiдома добрими дiлами, якщо вона виховала дiтей, приймала подорожніх, умивала ноги святим, допомагала знедоленим i була старанна до всякого доброго дiла. Толкова Біблія З кожною групою віруючих потрібно діяти по-різному. Старій людині не потрібно докоряти, тобто критикувати її занадто різко. Що тут мається на увазі дійсно старий вік людини, а не стан людини як пресвітера (в грецькому тексті тут міститься слово πρεσβύτεροι), це видно з того, що з цим визначенням далі протиставляються терміни, які означають саме вік (старі, молоді). Тимофій був молодий, тому йому не важко було говорити зі старцем як із батьком його. З усякою чистотою. У ставленні до молодих жінок Тимофій повинен бути вільний від будь-яких пристрасних пожадань. Чимало турбот доставляли апостольській церкві вдови, яких в ті небезпечні для християнства часи було досить велике число. Тимофій повинен їх шанувати, тобто з повагою ставитися до них і допомагати їм церковними коштами. Але тільки це повинні бути "справжні вдови", тобто жінки, що залишилися по смерті чоловіків абсолютно самотніми. Є вдови іншого роду – вони мають дітей або онуків; ті, звичайно, повинні отримувати допомогу від цих останніх і не обтяжувати церковної каси. Інша річ вдовиця в істинному розумінні цього слова (ст. 5): вона, не маючи дітей або онуків, будучи цілком самотньою, звичайно, покладе всю надію тільки на Бога і буде перебувати далеко від практичної домашньої роботи, весь свій час присвячувати молитві і благочестивим подвигам. Якщо ж вона віддається розкішному життю замість благочестя, то цим ясно покаже, що вона - тільки за ім’ям християнка і причасниця нового кращого життя: насправді вона - духовно мертва людина (пор. Одкр. 3: 1). Усякий, хто не дбає про своїх побратимів і особливо про членів своєї родини, відрікся від віри Христової, головна вимога якої полягає в тому, щоб християни виявляли діяльну любов по відношенню до ближніх, і навіть гірші язичників, яким не можна було відмовити в турботі про своїх родичів. Апостол, звичайно, має тут на увазі головним чином тих християн, які з різних міркувань відмовляли у допомозі родичкам своїм - вдовам. Таким чином цей стих являє собою перехід до наступного. В список вдів, які отримують допомогу від Церкви (на такий список вказує дієслово καταλεγέσύω) повинні бути занесені вдови, що відповідають трьом умовам: 1) коли вони не молодші 60-ти років - вік, коли жінка вже не в змозі заробляти собі власною працею їжу, 2) коли вдова мала одного чоловіка (пор. 1 Тим. 3: 2) і, нарешті, ... засвідчена в добрих ділах, якщо дітей виховала, якщо подорожніх приймала, якщо ноги святим умивала, допомагала бідним і щира була на всяке добре діло... 3) взагалі коли вона відома Церкві своїми добрими справами. Умивала ноги святим, тобто християнам, які приходили в її дім здалеку. Щира була до всякого діла, тобто відгукувалася на всі благі суспільне починання.

Сьогодні читаємо Євангеліє про наші земні "скарби" - пристрасті й прив'язаності... Євангельські читання 14 грудня Євангеліє від Луки, 12, 32 - 40 32 Не бійся, мале стадо! Бо Отець ваш благозволив дати вам Царство. 33 Продайте майно ваше і роздайте милостиню. Зробіть собі гамани, що не старіють, і скарб, що не зменшується на небесах, куди злодій не наближається і де міль не точить. 34 Бо де скарб ваш, там і серце ваше буде. 35 Нехай будуть стегна ваші підперезані і світильники засвічені. 36 І ви будьте подібні до людей, які чекають повернення господаря свого з весілля, щоб, коли прийде і постукає, негайно відчинити йому. 37 Блаженні ті раби, господар яких, прийшовши, знайде, що пильнують вони. Істинно говорю вам, що він підпережеться і посадить їх та, підійшовши, послужить їм. 38 І якщо прийде у другу сторожу, і в третю сторожу прийде, і знайде їх так, то блаженні ті раби. 39 Знайте, що, коли б відав господар дому о якій годині прийде злодій, то пильнував би і не дав би підкопати дому свого. 40 Будьте ж і ви готові, бо в яку годину і не гадаєте, прийде Син Людський. Аверкій, архієпископ Хоча лжепророки послаблюють Церкву, забираючи від неї необережних овець, вірні чада Церкви не повинні бентежитися малолюдністю і уявною слабкістю істинної Церкви, тому що Господь віддає перевагу малій кількості людей, що зберігають істину… Той, хто має скарб, постійно перебуває з ним своїми думками, бажаннями і почуттями; тому християнинові, який повинен бути всім серцем своїм на небі, не потрібно захоплюватися земними скарбами, а прагнути до надбання небесних скарбів, якими є чесноти. Для цього необхідно берегти серце своє, як зіницю ока. Треба бути готовим повсячасно, бо невідомо, коли відбудеться друге пришестя Христове або прийде смерть, що для людини має однакове значення, бо і в тому, і в іншому випадку людина повинна буде дати відповідь Богові в тому, як вона проводила своє земне життя. «Нехай будуть стегна ваші підперезані» - образ взятий з традиційного східного широкого одягу: коли потрібно було щось робити, цей широкий і довгий одяг перетягували поясом, щоб він не заважав. Цей вислів означає «бути готовим». Вислів «Світильники запалює» висловлює ту ж думку: раби повинні бути готові зустріти свого господаря із запаленими світильниками, коли він повертається додому вночі. Як гарні слуги повинні бути готові зустріти свого господаря в будь-який час ночі, коли б він не повернувся, «в другу варту і в третю», так справжні послідовники Господа Ісуса Христа повинні бути завжди морально готові зустріти Його друге пришестя. За цю духовну пильність Господь обіцяє блаженство - «блаженні вони». Це блаженство образно представляється тим, що господар сам стане прислуговувати своїм рабам, зробивши їх немов своїми гостями - це найбільша честь, яка тільки може бути віддана рабам за східними звичаями. За своєю несподіваністю і раптовістю пришестя Господа нерідко порівнюється з приходом злодія. Послання до галатів святого апостола Павла, 3, 8 - 12 8 I Писання, передбачаючи, що через вiру Бог виправдає язичникiв, передвiстило Авраамовi: «У тобi благословляться всi народи». 9 Отже, ті‚ що від віри‚ благословляться з вiрним Авраамом, 10 а всi тi, що утверджуються на дiлах закону, перебувають пiд прокляттям. Бо написано: «Проклятий усякий, хто не виконує постiйно всього, що написано в книзi закону». 11 А що законом нiхто не виправдається перед Богом, це зрозумiло, бо праведний вiрою живий буде. 12 Закон не вiд вiри; але хто виконує його, той живий буде ним. Толкова Біблія Тут Апостол роз'яснює думку попереднього стиха. Він назвав віруючих істинними синами Авраама тому, що саме Слово Боже або Бог благовістило Аврааму, що в ньому благословляться або отримують спасіння всі народи, а не тільки народ єврейський. В його особі отримували цю обітницю всі, хто згодом мав таку ж віру в Бога, яку мав Авраам. Звідси, як наслідок, виходить те, що саме віруючі в усіх країнах і серед усіх народів отримують благословення з вірним, твердим у вірі, Авраамом. Значить, спасає людей не закон, а віра. Тепер Апостол доводить свою думку "від протилежного". Св. Письмо - каже він - проклинає кожну людину, яка не дотримується закону у всій сукупності його приписів (Втор. 27:26). Очевидно, що людина, яка перебувала під законом, вже не могла розраховувати на отримання обітниць. Навпаки, вона відчував постійно над собою прокляття, що висіло над нею як Дамоклів меч. Правда, прокляття це падало тільки за тієї умови, якщо підлеглий закону не виконував усіх приписів закону, без винятку; той же, що виконував всі приписи, отримував життя (ст. 12). Але, як показує Ап. далі, не було жодної людини, яка би відповідала останній умові. …Природніше буде, якщо ми другу половину 11-го стиха і стих 12-й визнаємо вставками і складемо такий висновок з 11-го і 13-го стихів: "а так як в межах закону ніхто не буде виправданий у Бога, то Христос викупив нас від прокляття закону, ставши за нас прокляттям". Ап. хоче сказати: "адже вам тепер уже з того, що сказано вище (Гал. 2:16 і наст.), видно, що праведний житиме внаслідок віри своєї, а не внаслідок того, що він буде виконувати діла закону (Ап. говорить тут словами прор. Авакума (Авв. 2: 4), на які він вже, ймовірно, в бесідах з Галатії неодноразово посилався). Якщо ж іудействуючі наполягають на тому, щоб за віри, яку вони, звичайно, не могли заперечувати як умову виправдання, дотримувався ще й закон, то Ап. виступає проти такого поєднання настільки різнорідних елементів: Закон не від віри, тобто не може мати своїм життєвим керівним началом віру. Він вимагає, головним чином, виконання своїх настанов, для того, щоб людина могла отримати життя (Лев. 18: 5).

Сьогодні читаємо Євангеліє про те, що потрібно служити Богові й світу... Євангельські читання 13 грудня Євангеліє від Луки, 20, 19 – 26 19 І шукали в цей час первосвященики і книжники, як накласти на Нього руки, та побоялися народу; бо зрозуміли, що про них сказав Він цю притчу. 20 І, слідкуючи за Ним, підіслали лукавих людей, які, вдаючи з себе праведних, зловили б Його на слові, щоб видати Його начальникам і владі правителя. 21 І вони запитали Його: Учителю, ми знаємо, що Ти правдиво говориш і навчаєш, і не дивишся на особу, але істинно на путь Божу наставляєш; 22 чи належить нам давати податок кесареві, чи ні? 23 Він же, зрозумівши їхнє лукавство, сказав їм: чого Мене спокушаєте? 24 Покажіть Мені динарій — чиє на ньому зображення і напис? Вони відповіли: кесареве. 25 Він сказав їм: отже, віддавайте кесареве кесареві, а Боже — Богові. 26 І не могли впіймати Його на слові перед народом і, здивувавшись відповіді Його, замовкли. Аверкій, архієпископ Зрозумівши весь глибокий сенс притчі, первосвященики та фарисеї ... прагнули схопити Його, але побоялись людей, тобто можливості народного обурення, яке могло бути викликане, щоб захистити Господа, якого шанували як пророка. Серед учнів своїх та іродіян, прихильників царя Ірода, якому не всі хотіли платити податки, як іноплеміннику, фарисеї вибрали найбільш лукавих людей, яких підіслали до Господа Ісуса Христа з підступним питанням. Лукаве питання було розраховане на те, що якщо Господь скаже, що треба платити подати язичницькому імператору, ненависному для юдеїв, то цим Він відштовхне від Себе народ, а якщо скаже, що не треба, то можна відразу ж буде звинуватити Його перед римлянами, як збурювача народного. У питанні спокусників була прихована така думка: юдейський народ це народ Божий, який своїм Царем визнає лише Бога, а тому не може служити іноземному, тим паче язичницькому царю, так як інакше виявиться противником Бога; отже, що їм робити: давати подати кесарю або зберігати незмінну вірність Богу? На це Господь дав мудру відповідь, що потрібно робити і те й інше - віддавайте кесареве Кесарю, а Богові Боже. Тобто виконуйте свої обов'язки, як щодо Бога, так щодо державної влади, оскільки останнє не суперечить першому, звичайно. Перше послання до Тимофія святого апостола Павла, 4, 4 – 8, 16 4 Бо всяке творiння Боже добре, i нiщо не погане, коли приймається з подякою, 5 бо освячу­­ється словом Божим i молитвою. 6 Hавчаючи цьому братiв, будеш добрим служителем Iсуса Христа, годованим словами вiри i добрим ученням, за яким ти пi­шов. 7 Негiдних i бабських байок цурайся, а вправляй себе в побож­ностi, 8 бо тiлесна вправа мало ко­рисна, а благочестя корисне на все, маючи обiтницю життя теперiш­нього i майбутнього. 16 Пильнуй себе самого та навчання; займайся цим постiйно: бо, так роблячи, i себе спасеш i тих, що слухають тебе. Толкова Біблія …Кожне творіння, тобто все, створене Богом, добре, корисне для людини, якщо у використанні цього дотримується помірність. Особливо нічого боятися осквернити себе їжею, коли приймаєш її з молитвою і подякою Богу (Слово Боже - слово молитви). Мабуть, апостол має тут на увазі лжеучителів переважно гностичного напряму, які дійсно іноді заперечували шлюб і говорили про нечистоту деяких страв. Навчаючи інших - християн (братів) - того, в чому полягає істинне благочестя, Тимофій постане добрим, цілком гідним служителем Ісуса Христа. Але для цього і він сам повинен постійно насичуватися тими вченнями євангельськими, які він прийняв від свого вчителя - Апостола Павла (пор. 2 Тим. 1:13). Разом з цим апостол говорить Тимофію про необхідність віддалятися від порожніх, непотрібних «бабських байок» (див. 1 Тим. 4: 1, 3, 4), займаючись тільки тим, що дійсно утверджує в душі людини благочестиву налаштованість - зокрема, справами християнської любові та подвигами утримання. Щоб показати корисність благочестя діяльного, апостол порівнює це благочестя зі звичайною вправою тілесною. І це останнє заняття, безсумнівно, приносить користь, зміцнюючи тіло, роблячи його більш здатним до перенесення різних трудів, даючи людині можливість докласти до справи свої сили. Але все це - небагато; тут - користь для тіла і зовнішнього життя, це не те, до чого найперше повинен прагнути християнин. Благочестя ж, навпаки, корисне в усьому, в усіх відношеннях: навіть і у випадку охорони здоров'я, тому що благочестива людина не стане руйнувати здоров'я своє гріхами і пороками. Головним же чином благочестя веде людину до отримання вічного блаженного життя (майбутнього). Пильнуй себе самого, тобто спостерігай за собою, щоб не впасти в якусь помилку, не ухилитися від духу євангельського. І навчання. Тут природніше розуміти повчальну діяльність інших вчителів віри в Ефесі, яку Тимофій не повинен залишати без нагляду і контролю…

Сьогодні читаємо Євангеліє про Церкву і "виноградарів", тобто її пастирів. Євангельські читання 12 грудня Євангеліє від Луки, 20, 9 - 18 9 І почав Він розповідати людям таку притчу: один чоловік насадив виноградник і віддав його виноградарям, та й відбув на довгий час. 10 І у певний час послав до виноградарів раба, щоб вони дали йому плодів з виноградника; але виноградарі, побивши його, відіслали ні з чим. 11 Ще послав другого раба; але вони і того, побивши і зневаживши, відіслали ні з чим. 12 І ще послав третього; але вони і того, поранивши, вигнали. 13 Тоді господар виноградника сказав: що мені робити? Пошлю сина мого улюбленого; може, побачивши його, посоромляться. 14 А виноградарі, побачивши його, міркували між собою, кажучи: це спадкоємець, ходім уб’ємо його, щоб спадщина була нашою. 15 І, вивівши його геть з виноградника, вбили. Що зробить з ними господар виноградника? 16 Прийде і погубить виноградарів тих, і віддасть виноградник іншим. Ті, що слухали це, сказали: нехай не буде так! 17 А Він, поглянувши на них, сказав: що значить оце написане: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем? 18 Кожний, хто впаде на той камінь, розіб’ється; а на кого він упаде, того роздавить. Аверкій, архієпископ Притчу цю оповідають нам усі три синоптики абсолютно однаково. Певний господар, під яким мається на увазі Господь Бог, зробив «виноградник», під яким треба розуміти старозавітну церкву. Обгородив його огорожею, під якою тлумачі розуміють закон Мойсея і всі взагалі настанови, призначені для того, щоб оберегти обраний народ Божий юдеїв від впливу язичництва; викопав у ньому басейн або яму, в якій вижимався сік, побудував «вежу», призначену для сторожів, які охороняли виноградник від злодіїв і тварин. Під чавилом і вежею свв. отці розуміють вівтар і храм. Зробивши все потрібне для благоустрою виноградника, господар «віддав його виноградарям», відповідно до звичаю, з тим, щоб вони збирали плоди і в умовленій кількості доставляли господареві. Під «виноградарями» маються на увазі іудейські народні начальники, переважно первосвященики та члени синедріону. Потім господар відійшов: це означає, що Господь довірив їм всю повноту влади над єврейським народом, з тим, щоб вони потім представили перед ним плоди свого управління - показали б, що вони виховали народ так, як слід було, в дусі закону Божого. Через деякий час господар послав своїх «слуг», під якими треба розуміти пророків. Але злі виноградарі, схопивши слуг його, побили, інших вбили… - так чинили начальники іудейського народу з посланцями Божими, пророками. Вони управляли народом, не піклуючись про його духовне самовдосконалення, а переслідуючи тільки свою особисту користь і інтереси, і тому жорстоко вбивали пророків Божих, які нагадували їм про їхні обов'язки. Про це свідчить вся старозавітна священна історія (Єр. 44: 4-6; 2 Хр. 24: 20-21; 2 Хр. 36:16; Неєм. 9:26 І ін). Нарешті, господар послав до них «сина свого» (за Марком, єдиного і улюбленого); останнім надзвичайним посланником Божим до юдейського народу був Сам Єдинородний Син Божий Господь Ісус Христос. «Це спадкоємець», - сказали злі виноградарі. - «Підемо, вб'ємо його, і заберемо його спадщину!». Господь Ісус Христос називається «спадкоємцем» в тому сенсі, що все передано Йому Отцем Його (Мф. 11:27). А первосвященики й старійшини юдейські вирішили вбити Його, щоб не втратити своєї влади над єврейським народом. І схопивши його, вони вивели його за виноградник і вбили - так начальники юдейські вбили Господа Ісуса Христа, вивівши Його з Єрусалима, який був священним осередком старозавітної церкви, вбили його за стінами його. Закінчивши притчу, Господь побажав, щоб слухачі самі оголосили щодо себе вирок, що вони дійсно і зробили за св. Матфеєм, а за св. Марком, Господь, зі свого боку, підтвердив правильність цього вироку. А за св. Лукою, первосвященики й старійшини, зрозумівши, що цей вирок вони винесли самі собі, потім сказали: «Так не буде», тобто це не станеться з нами. Під приходом господаря треба розуміти тут не Друге Пришестя Христове, бо далі йдеться про те, що Він, тобто Бог, виноградник віддасть іншим працівникам. Отже, життя людей триватиме і після зруйнування Єрусалима, скасування архієрейського служіння і влади синедріону. Тоді покликані будуть на діло обробки виноградника Божого «інші робітники» - апостоли і їх наступники, пастирі Христової Церкви. У висновку притчі Христос застосовує щодо себе 22-23 стихи 117 псалма (Пс. 117: 22-23), називаючи Себе Каменем, який відкинули будівничі, тобто вожді юдейського народу, але який став главою вугла (кута) - став наріжним каменем величної будівлі новозавітної Церкви. Називаючи себе каменем, Господь вказує на два види людей, які не увірують в Нього, і які піддадуться за це покаранню: одні, для яких Він буде Каменем спотикання, тобто спокусою; інші, які не покаялись, запекло повстали проти Господа і почали боротися проти поширення Його Царства. Провина других важча. Того, хто спіткнувся об камінь і розбився, можна зцілити, знищення ж виражає остаточну загибель, яка прийде на всіх запеклих противників Христових. В результаті такого протистояння юдеїв, призначених спочатку бути обраним народом Божим, відніметься від них Царство Боже і дасться народові, що творить плоди Його, тобто новому народу Божому - всім майбутнім членам Царства Божого, або Церкви Христової, які представляють тут один народ - новий Ізраїль. Перше послання до Тимофія святого апостола Павла, 3, 1 - 13 1 Вiрне слово: коли хто єпис­копства бажає, доброго дiла ба­жає. 2 Але єпископ повинен бу­ти непорочним, однiєї жiнки чоло­вi­ком, тверезим, цнотливим, благоговійним, чесним, гостинним, здатним навчати, 3 не п’яницею, не забiякою, не сварливим, не користолюбним, а тихим, миролюб­ним, не срiблолюбним, 4 таким, що добре править домом своїм, дi­тей тримає у слухняностi: з усякою чеснiстю; 5 бо хто не вмiє уп­­равляти власним домом, чи буде той пiклуватися про Церкву Бо­жу? 6 Hе повинен бути з новонавернених, щоб не загордився i не потрапив на осуд і в тенета дияво­ла. 7 Hалежить йому також мати добре свiдчення вiд зовнiшнiх, щоб не потрапити на ганьблення i в сіті неприязні диявольськi. 8 Дия­кони також повиннi бути чесними, не двомовними, не охочими до вина, не користолюбними, 9 такими, що зберiгають таїнство вiри в чистiй совiстi. 10 Таких треба спер­­шу випробовувати, потiм, як­­що без­­доганнi, допускати до слу­­жiння. 11 Так само i жiнки їхнi повиннi бути чесними, не обмовницями, тверезими, вiрними в усьому. 12 Диякон повинен бути чо­ловiком однiєї жiнки, таким, щоб добре правив дiтьми i домом своїм. 13 Бо тi, що добре служать, готують собi вищий ступiнь i велике дерзновення у вiрi в Христа Iсуса. Толкова Біблія Єпископства - επισκοπές. Апостол називає так служіння предстоятеля церкви. Слово це походить від слова "єпископ" (επίσκοπος), яке в пастирських посланнях трапляється двічі - в наступному, другому стихові розглянутої глави і в посланні до Тита (Тит. 1: 7). За буквальним перекладом слово "єпископ" означає наглядач і цим словом у греків називалися різного роду видатні державні чиновники. І в християнській Церкві, як видно з цієї глави, а також з послання до Тита, цим ім'ям позначалися особи, що спостерігають за порядками в Церкві, особи найважливіші в Церкві, що продовжують справу Великого Єпископа душ (1 Пет. 2:25) - Христа. За тлумаченням святих отців, таке служіння з'явилося одночасно з початком християнства і є божественним встановленням. Але ті ж св. отці визнають, що в першості церкви і прості пресвітери називалися іноді єпископами, і вони теж спостерігали за порядком церковним в своїх парафіях (як і єпископи іноді іменувалися пресвітерами, наприклад, Тит. 1: 5), хоча, безсумнівно, за поданням св. отців, єпископство було і в апостольські часи вищим ієрархічним ступенем, а пресвітерство було підпорядковане єпископству. У цьому місці слово "єпископство" обіймає собою обидва служіння – і, власне, єпископське, і пресвітерське; якби було інакше, тобто якби апостол прагнув вказати тільки одних єпископів, то незрозуміло, чому він залишив без уваги обов'язки пресвітерів. Адже навіть про дияконів він говорить тут з достатньою докладністю ... Непорочним. За висотою своїх моральних якостей єпископ повинен бути такою людиною, яку вороги християнства - іудеї і язичники - не могли б ні в чому дорікнути. Однієї жінки чоловіком. Тут мається на увазі не полігамія, яка в ті часи не була в звичаї навіть серед язичників Греції і Риму, не кажучи вже про іудеїв, а вступ у другий шлюб по смерті першої дружини. Від кандидата в єпископи (і пресвітери), таким чином, було потрібно, як необхідна умова, щоб він був одружений лише одним шлюбом – другий шлюб мислиться у апостола вже як щось таке, що принижує людину, яка претендує бути вчителем моральності для віруючих. І згодом Церква трималася такого ж погляду. Якщо деякі отці Церкви (наприклад, Феодорит) і допускали висвячення другошлюбних в єпископи, то це було винятком із загального правила. Тверезим, цнотливим, благоговійним, чесним, гостинним, здатним навчати, 3 не п’яницею, не забiякою, не сварливим, не користолюбним, а тихим, миролюб­ним, не срiблолюбним, 4 таким, що добре править домом своїм, дi­тей тримає у слухняностi: з усякою чеснiстю… Тверезий - не тільки щодо вина, але і щодо всякого сп'яніння пристрастю. Цнотливим - вміє управляти своїми розумовими силами (σώφρονα). Благоговійний - (κόσμιον) - дотримується міру і гідності у всіх своїх стосунках з людьми (чесний - це інший переклад того ж виразу kosmion, яке перекладено словом благоговійний). Гостинний. В апостольський час багато християн, вигнані зі своїх міст, повинні були шукати собі притулку в інших містах, і тому єпископам доводилося піклуватися про подорожніх. Навчати. Справа учительства вимагає чималої праці і достатньої моральної висоти. Тому в поняття "учительства" вкладено вказання і на розумові, і на моральні високі властивості єпископа. Церква, за словами апостола, є великою сім'єю, в якій батьком і керівником є єпископ. У великій родині важче справлятися, ніж в маленькій, і хто не вміє як слід організувати свою сім'ю, той буде і поганим єпископом. Від батька родини потрібна чесність (σεμνότης), тобто збереження своєї честі. Новонавернений християнин, відразу ж введений в сан єпископа, легко може впасти в гордість - і разом з тим піддатися від Бога покаранню, якого зазнав колись сатана (κρίμα - осуд, вирок судовий). Не тільки християни повинні бачити в своєму єпископі бездоганну людину, але і язичники (зовнішні). Інакше єпископ піддасться осуду з боку невіруючих, а це поставить його в скрутне становище, позбавить його необхідного самовладання і знову дасть можливість дияволу зловити його в свої сіті, тобто спонукати до якихось неправильних дій, в результаті чого відбудеться його повне падіння. Дия­кони також повиннi бути чесними, не двомовними, не охочими до вина, не користолюбними, 9 такими, що зберiгають таїнство вiри в чистiй совiстi. 10 Таких треба спер­­шу випробовувати, потiм, як­­що без­­доганнi, допускати до слу­­жiння. Після єпископів апостол переходить до дияконів (про них див. Діян. 6: 1 і сл .; Флп. 1: 1). Як особи, що мають ієрархічну ступінь, диякони повинні вести себе відповідно до свого сану. Вони повинні остерігатися того ж, чого остерігаються і єпископи, - апостол не вважає за потрібне знову говорити про це, але, крім цього, вони повинні неодмінно мати особливі властивості, необхідні в їхньому служінні. Чесні - (σεμνούς), повинні поводити себе з гідністю. Не двоязичні, тобто не повинні говорити то так, то інакше про одне й те ж, до чого вони легко могли дійти необхідністю входити в постійні відносини з такими людьми, що потребують допомоги від Церкви. Не охочими до вина. Дияконам доводилося постійно мати в своїх руках вино для вечері любові. Некористолюбними. Так само диякони мали в своєму розпорядженні гроші. Совість дияконів повинна бути чистою - це висновок зі сказаного в 8-му стихові, - щоб її стан був відповідним істинній вірі, яка по суті своїй є таємниця, тобто щось чудесне, не зрозуміле для простого розуму, чужого християнству. Апостол хоче сказати, що тільки чиста совість людини і відповідне життя дають стороннім деяке уявлення про той великий неоцінений скарб - віру, яка таїться в глибині християнської душі. Так само жінки… Тут найприродніше бачити дияконис, а не дружин дияконів, бо було б дивно, якби апостол висував відомі вимоги тільки щодо дружин дияконів і промовчав про вимоги до дружин єпископів і пресвітерів. Ступінь диякониси - не ієрархічний. Вони просто були помічницями пресвітера або єпископа, хоча, правда, отримувала особливу урочисту посвяту на це служіння. Першу згадку про дияконис знаходимо в Рим. 16: 1, але там їй дано назву диякона (διάκονον)… Жінкам властива пристрасть до пересудів і пліток. Диякониси повинні утримуватися від цього.

Сьогодні читаємо Євангеліє про великого пророка Іоана, Предтечу і Хрестителя Господа нашого Ісуса Христа... Євангельські читання 11 грудня Євангеліє від Луки, 20, 1 - 8 1 І сталося в один з тих днів, коли Він навчав народ у храмі і благовістив, прийшли первосвященики і книжники зі старійшинами. 2 І запитали Його: скажи нам, якою владою Ти це робиш, або хто дав Тобі цю владу? 3 Він сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне, скажіть Мені — 4 хрещення Іоанове було з небес чи від людей? 5 Вони ж, міркуючи між собою, говорили: коли скажемо, що з небес, то Він скаже: чому ж ви не повірили йому? 6 А коли скажемо, що від людей, то весь народ поб’є нас камінням, бо він упевнений, що Іоан є пророк. 7 І відповіли: не знаємо, звідки. 8 Ісус сказав їм: то і Я не скажу вам, якою владою це роблю. Аверкій, архієпископ Коли Господь знову прийшов до храму і почав, як зазвичай, вчити, приступили до Нього первосвященики і старійшини з лукавим питанням. 2 І запитали Його: скажи нам, якою владою Ти це робиш, або хто дав Тобі цю владу? Тобто яке право має Він розпоряджатися в храмі - виганяти людей, які торгують, і вчити їх. Зрозуміло, що це не питання людей, які бажають знати істину, а лукаві питання злісних ворогів для того, щоб зловити Господа в слові. Але Господь, не відповідаючи прямо на їх підступне запитання, Сам ловить їх на слові. Питання про хрещення Іоана було в той же час питанням про його пророче достоїнство і про Божественне його призначення. Іоан свідчив про Ісуса, як про Месію, Сина Божого, що взяв на себе земні гріхи світу. Визнати його посланцем Божим - це означало визнати Ісуса Месією, і тоді вирішується питання, якою владою Ісус творить те, що дратувало юдеїв. Фарисеї були поставлені в складне становище ... Визнати відкрито Іоанн пророком означало прийняти і його свідчення про Ісуса як про Сина Божого. ... Знаючи, що народ шанував св. Іоана як пророка і боячись, що народ закидає їх камінням, якщо вони зважитимуться сказати, що Іоан не пророк, вони не наважилися дати конкретної відповіді, сказавши: «Не знаємо». 8 Ісус сказав їм: то і Я не скажу вам, якою владою це роблю. Такий синедріон, що не міг ухвалити конкретного рішення на таке важливе питання, показав себе неспроможним і не заслуговував відповіді Господа. Тому і Господь відповідав: «І я не скажу вам, якою владою це роблю». На це питання зайве було і відповідати, бо вони, звичайно, прекрасно знали, якою владою Господь діє, але свідомо противилися цій владі. Усі три синоптики оповідають про цю розмову абсолютно узгоджено. Перше послання до Тимофія святого апостола Павла, 1, 18 – 20, 2, 8 - 15 18 Передаю тобi, сину мiй Тимо­фiю, згiдно з пророцтвами, що бу­ли про тебе ранiш, такий заповiт, щоб ти воював згiдно з ними, як добрий воїн, 19 маючи вiру i добру совiсть, яку деякi вiдкинувши, зазнали загибелi корабля у вiрi, 20 такi Гiменей i Олександр, яких я передав сатанi, щоб вони навчилися не хулити Бога. 8 Отже, бажаю, щоб на всякому мiсцi мужi пiдносили молитви, пiднiмаючи чистi руки без гнi­ву та сумнiву; 9 щоб також i жiнки, в пристойному вбраннi, з соромливiстю i цнотливiстю прикрашали себе не заплiтанням волосся, не золотом, не перлами, не дорогоцiнним одягом, 10 а добрими дi­ла­ми, як личить жiнкам, якi присвячують себе благочестю. 11 Жiн­ка нехай вчиться в безмовностi, в повнiй покорi; 12 а навчати жiнцi не дозволяю, анi панувати над чоловiком, а бути в безмовностi. 13 Бо спершу був створений Адам, а потiм Єва; 14 i не Адам був спокушений; а жiнка, спокусившись, вдалася до переступу; 15 а втiм, спа­­сеться через народження дiтей, якщо буде у вiрi й любовi та в святостi з цнотою. Толкова Біблія Тут апостол застерігає Тимофія мати ту добру віру, яку завжди проповідував Апостол Павло. Як стимул до такої твердості у вірі апостол вказує на "пророцтва" щодо Тимофія. Очевидно, апостол має тут на увазі промови натхненних членів Церкви в Лістрі, які передбачали апостолу те, що Тимофій надасть багато послуг Церкві, і радили Павлу взяти його собі в помічники. Апостол Павло вчинив так, як радили йому лістрійські пророки (пор. 1 Тим. 4:14). Щоб ти воював згідно з ними. Тимофій повинен діяти як борець за істинну віру, у світлі пророцтв щодо нього. Маючи віру та добру совість. І віра, і добра совість є озброєнням християнського пастиря (пор. Еф. 6:16; 1 Фес. 5: 8). Совість і віра мають одне джерело (1 Кор. 2: 5). Наша совість очищається кров'ю Ісуса Христа (Євр. 9:14), і тому без віри вона не може бути чистою. Так само і справжня віра черпає свою силу в совісті" (Полянський с. 291). Далі апостол вказує на деяких, що відкинули добру совість, знехтували її голосом і тому зійшли на манівці і почали жити в різних хибних уявленнях. Як приклад таких людей апостол називає Гіменея і Олександра. Ким були ці Олександр і Гіменей і в чому полягало їх "богохульство" невідомо. Мабуть, інакшоучителі ефеські не викривали цих людей, і Павло тому сам піддав їх покаранню. На всякому місці - тобто на всіх місцях, де збираються християни для громадського богослужіння. Підносили молитви - як видно з усього ходу думок, молитви від імені всієї Церкви. Мужі - тобто чоловіки. Жінкам апостол забороняв активно брати участь у спільному богослужінні (1 Кор. 14:34). Підіймаючи чисті руки. А підняття рук у молитві було в звичаї не тільки для юдеїв, а й для язичників. Чисті руки - символ чистоти людських вчинків взагалі. Без гніву. Християнам того часу природно було іноді виявляти гнівне роздратування проти юдеїв і язичників, що переслідували їх. Сумніви - і в ставленні до успіху молитви, і в ставленні до людей, які могли здаватися тими, що моляться і не заслуговують молитви. Апостол хоче, щоб жінки при молитві були присутні б у пристойному вбранні, так і завжди в житті своєму нехай прикрашають себе не заплітанням волосся (пор. 1 Пет. 3: 5, 6), але добрими справами, зі скромністю та невинністю, властивими переважно жіночій статі. Під "добрими справами" розуміються взагалі хороші вчинки і, зокрема, благодійність. Настанови щодо жінок і чоловіків повторюють ті ж думки, висловлені апостолом в 1 Кор. 14:34 і наст. Панувати над чоловіком (αύθεντειανδρός), тобто ставати на місце чоловіка в богослужбовому зборах. Чому жінка не повинна ставати вище чоловіки - апостол роз'яснює це посиланням на два факти з історії людства. Адам, як створений перше жінки, природно був її учителем і керівником: так і тепер чоловік повинен бути керівником жінки. Далі, Біблія повідомляє, що спокусилася вмовляннями змія жінка - про Адама не сказано, щоб він спокусився. Значить, жінка за своєю вдачею дуже слабохарактерна, податлива на обман, і тому, звичайно, їй не личить виступати в якості такої, що керує чоловіком. Якщо в посл. до Рим. 5:12 першовинуватцем гріха називається чоловік, то це пояснюється тим, що чоловік був у очах апостола головним відповідачем за все, що сталося, як глава сім'ї. Спа­­сеться через народження дiтей, якщо буде у вiрi й любовi та в святостi з цнотою. В народженні дітей, за словами апостола, можливість спасіння для жінки, а не в її поривах до керування церковного. Можна подумати, що тут апостол натякає на ті страждання, які супроводжують народження дітей у жінок і які становлять для неї немов покарання за її гріх і нагадують їй про необхідність покаяння і самовдосконалення. Але… природніше вважати, що апостол тут вказує жінці на те, що вона спасіння або щастя може знайти в сімейному житті, народжуючи і виховуючи дітей, причому повинна зберігати завжди чистоту, віру і любов християнську.

Сьогодні читаємо Євангеліє про те, як Господь наш Ісус Христос вигнав торговців з храму. Євангельські читання 10 грудня Євангеліє від Луки, 19, 45 - 48 45 І ввійшовши у храм, почав виганяти тих, що в ньому продавали і купували, 46 кажучи їм: написано: дім Мій є дім молитви, а ви зробили його вертепом розбійників. 47 І навчав щодня в храмі. А первосвященики і книжники та старійшини народні шукали, як погубити Його, 48 і не знаходили, що б зробити з Ним, бо всі люди трималися Його і слухали Його. Толкова Біблія Увійшовши в Єрусалим, Господь попрямував в храм і вчинив вигнання торговців із храму. Про це оповідають тільки три перших євангелісти, причому розповідь св. Марка відрізняється від оповідання св. Матвія і Луки тим, що за св. Марком, Господь, увійшовши в храм, і оглянувши все, так як година вже пізня була, пішов у Віфанію з дванадцятьма і тільки на другий день, після прокляття смоківниці, знову, увійшовши в храм, вигнав тих, що торгують. Тут не можна бачити серйозного протиріччя: Апостоли у викладі подій не завжди дотримувалися точного хронологічного порядку; для них часто важливіше представлявся зв'язок подій логічний. Деякі ж допускають, що було подвійне очищення храму від торговців: безпосередньо в день входу Господнього в Єрусалим і вдруге - наступного дня. Три роки тому, коли Господь прийшов в Єрусалим на першу, після Свого хрещення, Пасху, Він застав двори і прибудови храму оберненими в торгову площу, і вигнав усіх тих, що торгують. У наступному році Господь знову прийшов в Єрусалим на Пасху, але торгівлі в храмі, мабуть, не застав. На третю Пасху Свого служіння Господь зовсім не був у Єрусалимі. Коли ж наближалася четверта Пасха, то Іудеї були стурбовані, чи прийде Ісус на свято. Знаючи, що начальство вже винесло Йому смертний вирок, і думаючи, що Він не наважиться йти в Єрусалим на явну смерть, торговці, з дозволу первосвящеників, нагнали знову на подвір'я храму стада тварин, розставили намети з різними товарами, поставили столи з міняльними касами, лави з голубами, яких розводили для продажу самі первосвященики, - і почали торгувати. Прихід Господа до храму з'явився для них несподіванкою. Після того, як народ урочисто привітав Його криками «Осанна», ніхто не наважився протидіяти Йому, коли Він, як і в перший рік свого служіння, почав виганяти торговців. Св. Марк до цього додає ще, що Господь не дозволяв, щоб хто-небудь проносив через храм будь-яку річ, тобто сторонні речі, які не мають відношення до здійснюваного в храмі богослужіння. Очевидно, велич і могутність Божества просяяли в цей момент на лику Господа, так що ніхто не смів чинити Йому протидії, і всі мимоволі корилися Йому. А первосвященики, очевидно, теж не сміли нічого зробити проти Господа, бачачи, як народ невідступно слухає Його, дивуючись наукою Його (Мк. 11). Перше послання до Тимофія святого апостола Павла, 1, 8 – 14 8 А ми знаємо, що закон добрий, якщо хто законно вживає його, 9 знаючи, що закон призначений не для праведника, а для беззаконних i не­покiрних, нечестивих i грiшникiв, неправедних i нечистих, для крив­д­ників батька і матері, для людиновбивць, 10 для блудникiв, му­жо­ложцiв, розбійників‚ наклеп­никiв, скотоложцiв, неправдомов­цiв, клятвопорушникiв та для всіх, що противляться здоровому вченню, 11 за славним благо­вiстям блаженного Бога, яке менi довiре­не. 12 Дякую Христу Iсусу, Господеві нашому, Який дав менi силу, що Вiн визнав мене вiрним, поста­­вивши на служiння, 13 мене, колишнього хулителя, i гонителя, i кривдника, але помилуваного то­­му, що так чинив за невiданням‚ у не­вiрствi; 14 благодать же Госпо­да нашого Iсуса Христа вiдкрила­ся в ме­­нi щедро з вiрою i любов’ю у Христi Iсусi. Толкова Біблія «Законно» - відповідно до самої суті закону. Пор. Рим. 3: 27-28 і особливо Рим. 3:31. Хороший учитель буде використовувати закон згідно з його призначенням, коли визнає, що закон взагалі призначений не для «праведника», тобто для людини хорошої, чесної і бажаної Богу, а для людей зовсім інших. Апостол має тут на увазі вже не тільки закон Мойсея, але і всякий державний закон, який встановлюється владою (Рим. 13: 1 і сл.). Перераховуючи грішників, для яких і потрібен закон, апостол ділить їх на чотири групи: а) грішники, що взагалі не визнають ні Божого, ні людських законів («беззаконні і непокірні»), б) що не віддають належної поваги Богу і зухвало порушують Його заповіді («нечестиві і грішники»), в) що не визнають нічого святого і осквернюють те, що присвячене Богові ( «несправедлі й нечисті» - точніше «опоганювачі» - βέβηλοι), г) батько- і матеревбивці (переклад неточний; «ображають »), «душогубці ... людинохижаки», тобто викрадають людей для продажу в рабство (άνδραποδισταϊς). Апостол тут в обчисленні гріхів слідує порядку заповідей. Якщо «нечестиві та грішники» порушують перші чотири заповіді, що вимагають поваги до Бога і божественного, то батьковбивці порушують п'яту, людиновбивці - шосту, розпусники - сьому, людинохижаки - восьму, і брехуни - дев'яту. Про десяту заповідь, що забороняє більш тонкий вид гріха - гріховне побажання, апостол не вважає тут потрібним згадати, але і її, можливо, він має на увазі в словах: «і для всього, що противиться здоровому вченню», під чим він розуміє справжнє апостольське вчення, яке, як цілком здорове і таке, що буде породжувати в слухачах добрі плоди. За славним благо­вiстям блаженного Бога, яке менi довiре­не... Ці слова роблять висновок до 1 Тим. 1: 9 стиха: що Закон не установлений для праведного - це було сказано в благовісті Самого Бога, яке доручено звіщати Апостолу Павлу. «Блаженного Бога». Бог називається тут «блаженним» для того, щоб дати зрозуміти читачам, що, перебуваючи в єднанні з Богом, вони також отримують блаженство, що полягає в повному спокої, відсутності будь-якого страху. Такого блаженства не могли їм обіцяти книжники, що перш за все висували в їхній свідомості їх постійну відповідальність перед законом, яка не могла викликати в їхніх серцях заспокоєння. Апостол так переконаний в істинності свого вчення, що не інакше, як з почуттям глибокої вдячності згадує про своє покликання до апостольського служіння. Тільки благодать, тобто любов Божа, могла зробити з нього, колишнього гонителя християн, вірного проповідника Христового Євангелія. Сам він був безсилий що-небудь зробити для свого відродження - Бог дав йому цю силу. З вірою і любов'ю у Христі. І віра, і любов прокинулися в Павлові саме як результат могутнього дії божественної благодаті.

Сьогодні читаємо Євангеліє про славну зустріч Господа нашого і Бога Ісуса Христа в Єрусалимі перед Його розп'яттям. Євангельські читання 9 грудня Євангеліє від Луки, 19, 37 - 44 37 А коли Він наближався вже до спуску з гори Елеонської, безліч учеників почали радісно хвалити Бога гучним голосом за всі чудеса, які вони бачили, 38 кажучи: благословен Цар, що гряде в ім’я Господнє! Мир на небесах і слава у вишніх! 39 І деякі фарисеї з народу сказали Йому: Учителю, заборони ученикам Твоїм. 40 Але Він сказав їм у відповідь: Я вам кажу, що коли вони замовкнуть, то каміння заголосить. 41 І коли, наблизившись, побачив місто, то заплакав над ним 42 і сказав: о, коли б зрозуміло ти хоч у цей твій день, що потрібне для твого миру! Але це сховано нині від очей твоїх. 43 Бо прийдуть на тебе дні, і вороги твої оточать тебе валом, і візьмуть в облогу тебе, і стиснуть тебе звідусіль. 44 І зруйнують тебе, і поб’ють дітей твоїх у тобі, і не залишать у тобі каменя на камені, бо ти не зрозуміло часу відвідин твоїх. Аверкій, архієпископ Далі з поєднання оповідань всіх євангелистів можна скласти собі таку загальну картину: коли вони наблизилися до перевалу, звідки починався спуск і відкрився чудовий вигнляд на Єрусалим, «безліч учеників почали радісно хвалити Бога гучним голосом за всі чудеса, які вони бачили, кажучи: благословен Цар, що гряде в ім’я Господнє! Мир на небесах і слава у вишніх!». До цього додає св. Іоан: «Народ, що прийшов на свято, почувши, що Ісус іде в Єрусалим, взяли віття від фініків і вийшли назустріч Йому» (Ін. 12: 12-13). Так поєдналися два потоки народу: один ішов від Вифанії з Христом, інший від Єрусалима, назустріч Йому. Вигляд Єрусалима, котрий постав з гори у всій своїй красі, викликав захват всієї цієї народної маси, який вилився в радісних і гучних вигуках: «Осанна Синові Давида, благословенний, хто йде в ім'я Господнє, осанна в вишніх!» «Осанна» в буквальному перекладі з давньої єврейської мови означає: «Спаси», «спасіння для». Цей вигук вживався як вираз радості і благословення, подібно до нинішнього «Хай живе». «Осанна в вишніх» - побажання щоб і на небі було принесено дар Цареві Ізраїля, Сину Давидовому, то ж радісний вигук «Осанна». «Благословен, хто йде в ім'я Господнє» значить «гідний благословення або прославлення Той, Хто приходить від Єгови за Його велінням, з Його владою, як приходять від земного царя посланці і правителі з повноваженнями його (пор. Ін. 5:43). Єванг. Марк приєднує до цього ще вигук: «Благословенне царство, що гряде в ім'я Господа, отця нашого Давида». Царство Давида повинен був відновити Месія, Якого влада мала перебувати вічно і поширитися на всі народи. У цих словах сини Ізраїлеві прославляють Христа, що йде відновити це царство Давидове. Св. Лука передає ще вигук «Мир на небесах», в сенсі «зійшли з небес все справжні духовні блага і вічне спасіння». Св. Іоан пояснює як причину цієї радості зустрічі Господа велике чудо воскресіння Лазаря, тільки що Ним звершене, а св. Лука - всі чудеса Його. У цій події Церква наша вбачає особливий промисел Божий і те, що вони сповнились Духом Святим… З цієї точки зору зрозуміла відповідь Господа, дана Ним на лукаву і злу вимогу фарисеїв: «Учителю, заборони учням Твоїм» (бо Ти, як і ми, розумієш, наскільки все це непристойно і небезпечно для Тебе). Але Він сказав їм у відповідь: Я вам кажу, що коли вони замовкнуть, то каміння заголосить. Це славослів'я Христу Месії твориться в серцях і устах народу Самим Богом, і якби люди виступили проти цієї волі Божої, тоді б бездушне каміння замінили б людей в прославленні Господа. У цих словах Церква бачить також алегоричну вказівку на язичників, що були спочатку наче кам’яними серцем, але потім замінили собою Ізраїль, що відкинув Христа. Той же сенс має і цитована св. Матфеєм відповідь Господа фарисеям, що обурювалися, через злобу і заздрість, на те, що єврейські діти в храмі викрикували: «Осанна Синові Давида», - «З вуст дітей і немовлят вчинив єси хвалу», тобто Бог Сам проголошує Собі хвалу в устах дітей. (З Пс. 8: 3 - Мф. 21: 15-16). 41 І коли, наблизившись, побачив місто, то заплакав над ним 42 і сказав: о, коли б зрозуміло ти хоч у цей твій день, що потрібне для твого миру! Але це сховано нині від очей твоїх. Як оповідає св. Лука, Господь побачив місто і «заплакав над ним», тобто щодо його загибелі. Показово, що в 70-му році римляни, починаючи облогу Єрусалима, розмістили свій табір якраз на тому самому місці, на горі Оливній, де знаходився в цей час Христос Спаситель, і сама облога почалася теж незадовго до Великодня. Ти не зрозуміло часу відвідин твоїх. Тобто того часу, коли милостивий був до тебе Бог і закликав тебе до спасіння через посланого до тебе Месію, якого ти відкинув, замість того, щоб послухати Його. Перше послання до Тимофія святого апостола Павла, 1, 1 - 7 1 Павло, апостол Iсуса Хрис­та за повелiнням Бога, Спасителя нашого, i Господа Iсуса Христа, надiї нашої, 2 Тимофiєвi, iстинному синовi у вiрi: благодать, милiсть, мир вiд Бога Отця нашого i Христа Iсуса, Господа нашого. 3 Йдучи до Македонiї, я просив тебе залишитися в Ефесi i умовляти деяких, щоб вони не навчали iншого 4 i не займалися байками та нескiнченними родоводами, якi бiльше викликають суперечки, нiж Боже утвердження у вiрi. 5 Метою ж умовляння є любов вiд щирого серця i доброї совiсти та нелицемiрної вiри, 6 вiд чого вiдступивши, деякi вдались до марнослiв’я, 7 бажаючи бути законовчителями, але не розу­мi­ють нi того, про що говорять, нi того, що стверджують. Толкова Біблія «Істинному синові у вірі». Апостол називає Тимофія «сином у вірі» тому, що він народив його в нове життя, відкривши йому вчення Христа. «Істинним» називає Ап. Тимофія як цілком схожого у всьому на свого духовного батька - Павла: в ньому Павло пізнає риси свого характеру (пор. Фил. 2: 20-22). «Благодать ... мир» - див. Рим. 1: 7. Тут до звичайного привітання свого «благодать і мир» апостол приєднує ще вираз «милість» (έλεος). Послання починається реченням: «я просив тебе ...». (Καύώς παρεκάλεσά σε). Головне речення, яке мало б тут стояти, пропущено, але його можна відновити, і цей весь стих отримає тоді такий вигляд: «як я просив тебе, сам відходячи в Македонію, залишатися в Ефесі (як місці особливо важливому) і умовляти деяких, щоб не вчити іншої науки, так ти і залишайся там». Тимофій, очевидно, дуже обтяжувався перебуванням в Ефесі, і апостол тому насамперед хоче вселити йому твердість духу для перебування на такій відповідальній посаді. «Йдучи до Македонії». Тут мається на увазі подорож, вчинену Апостолом Павлом по Греції і Македонії в проміжок між першим і другим його ув’язненням… Щоб вони не навчали iншого 4 i не займалися байками та нескiнченними родоводами, якi бiльше викликають суперечки, нiж Боже утвердження у вiрi. Цей вислів (έτεροδιδασκαλειν) не означає неодмінно, що «деякі» вчили непотрібного. Вони могли вчити, але тільки не того, що особливо було важливо знати християнам або ж могли вчити не так, як вчив апостол, тобто, як видно з 1 Тим. 6: 3, брали, ймовірно, плату за свої повчання, чого Апостол Павло ніколи не робив. Тому краще б називати цих людей не «лжеучителями» (звичайний переклад), а інакшоучителями. І не займалися байками та нескiнченними родоводами… «Байки й родоводи». Деякі тлумачі бачать тут вказівку на початки гностицизму («родовід» так званих еонів), але з такою думкою не можна погодитися. В посл. до Тита апостол (Тит. 1:14) прямо називає ці байки «іудейськими», і тут найімовірніше має на увазі різні нечувані розповіді, які стануть згодом змістом іудейської Гаггади. «Родоводи» також ймовірно були запозичені з юдейства, яке взагалі дуже цікавилося родоводами своїх великих людей. «Нескінченними» апостол називає родоводи в тому сенсі, що в них ніколи не дійдеш до кінця, а будеш йти все далі і далі в сферу давнини. «Суперечки». Тут розуміються не об'єктивні розслідування справи, а пройняті суб'єктивним настроєм оскарження будь-яких загальноприйнятих істин, зовсім не потрібні для церковної громади. «Боже утвердження» - тобто утвердження (οίκοδομίαν) в Бозі через призначених Ним служителів церкви. За деякими кодексам тут потрібно читати: Боже домобудівництво (οίκοδομίαν), але сенс місця від такої зміни майже не змінюється. Апостол, безсумнівно, хоче сказати, що «громада віруючих твориться і утверджується у вірі християнською однодумністю ... Навпаки, суперечки служать руйнуванню (2 Тим. 2:14) і порушують єдність церкви». (Полянський, с. 231 і 232). Під «умовлянням» (παραγγελία) тут очевидно мається на увазі християнська мораль, яка накреслює правила життя християнина. Ця мораль має своєю метою утвердити в серці християнина любов до Бога і ближніх, яка може вирости тільки з абсолютно чистого серця, а не з будь-яких нечистот, які, очевидно, не були чужі інакшоучителям. Чисте ж серце має в своїй основі добре сумління (Діян. 24:14, 16; 1 Кор. 4: 4), яке не знає за собою ніякої провини ні перед Богом, ні перед людьми, а така совість виникає з віри, що не тільки сповідується устами, але істинна і по своїй суті. Таким чином, тут віра є першоосновою і доброго сумління, і чистоти серця. Інакшоучителі, очевидно, не звернули уваги на ґрунтовне релігійно моральне оновлення - інакше вони не збилися б з правильного шляху служіння істині. Лжевчителі, очевидно, пояснювали письмовий іудейський закон - Тору. Ця справа представляється апостолу більш важливою, ніж заняття байками й родоводами. Самі байки і родоводи служили, мабуть, для цих людей тільки засобом для того, щоб викликати в слухачів більше уваги до їх роз'яснення Тори. «Не розуміючи» - тобто не знаючи самої суті закону і не розуміючи добре того, що вони видають як істинне тлумачення.

Сьогодні читаємо Євангеліє про те, що істина відкривається "дітям". Євангельські читання 7 грудня Євангеліє від Луки, 10, 19 - 21 19 Ось даю вам владу наступати на змій, і на скорпіонів, і на всяку силу вражу; і ніщо не зашкодить вам. 20 Однак тому не радійте, що духи вам коряться; а радійте тому, що імена ваші записані на небесах. 21 У той час зрадів духом Ісус і сказав: славлю Тебе, Отче, Господи неба і землі, що Ти утаїв це від премудрих та розумних і відкрив те дітям. Так, Отче, бо таке було Твоє благовоління. Аверкій, архієпископ Господь, як переможець ворожої сили, дає цю здатність перемоги над нею і Своїм ученикам, алегорично називаючи злих духів «зміями» і «скорпіонами». 20 Однак тому не радійте, що духи вам коряться; а радійте тому, що імена ваші записані на небесах. Головне не це, а те, що ви удостоїлися спасіння і блаженства на небесах. В Писанні Бог іноді образно представляється з книгою, в яку записуються імена і чини Його вірних рабів. Бути написаним на небесах означає бути громадянином небесного царства. Це має тішити більше, ніж будь-яке земне діяння, хоча б і незвичайне, як от вигнання злих духів. Подальше славослів'я Господом Бога Отця в ст. 21, вислів про пізнання Отця і Сина (ст. 22) і задоволення учнів (ст. 23-24) ми знаходимо і у Євангелії Матфея, але сказані в інших випадках і за інших обставин (див. Мф. 11: 25-27 і Мф. 13: 16-17). Можливо, Господь повторював ці вислови неодноразово. Але у Луки хронологічний зв'язок безсумнівний, на що вказують слова: «в той час» і самі дії Господа: «І, звернувшись до учеників, сказав» (ст. 22). Під мудрими і розумними тут маються на увазі не ті, які самі себе вважають такими. Ймовірно, в цьому випадку Господь мав на увазі книжників і фарисеїв, що величалися своїм знанням Мойсеєвого закону. Під немовлятами маються на увазі люди прості, що не вчилися людської премудрості в школах, не відвідували книжних шкіл іудейських. У цьому випадку Господь мав на увазі Своїх апостолів, яким відкрив таємниці Царства Божого. …Слово «приховав», говорить св. Златоуст, не означає того, щоб Бог був причиною цього прихованого, але в тому ж сенсі, в якому говорить Павло: 3 Бо, не розумiючи праведности Божої i намагаючись поставити власну праведнiсть, вони не скорилися праведностi Божiй (Рим. 10: 3). Як говорить бл. Феофілакт, «Бог приховав великі таємниці від тих, що визнають себе розумними, тому, що вони стали негідними, вважаючи себе розумними». Горді своєю уявною мудрістю і знанням Св. Письма книжники та фарисеї не зрозуміли Господа Ісуса Христа і Його вчення. Воно, за їх духовної сліпоти, виявилося прихованим від них, і ось Господь прославляє Свого Отця небесного, що істина Його вчення, прихована від цих «мудрих і розумних», виявилася відкритою для «немовлят» - людей простих і нехитрих, якими були Апостоли і Його найближчі учні і послідовники. Вони не розумом, а серцем відчули, що Ісус - справді Месія-Христос. Послання до галатів святого апостола Павла, 1, 3 - 10 3 благодать вам i мир вiд Бога Отця i Господа нашого Iсуса Христа, 4 Який вiддав Себе Самого за грiхи нашi, щоб визволити нас вiд сучасного лука­вого вiку, з волi Бога i Отця нашого; 5 Йому i слава на вiки вiкiв. Амiнь. 6 Дивуюся, що вiд того, хто покликав вас благодаттю Христовою, ви так скоро переходите до iншого благовiстування, 7 яке, зрештою, не iнше, а тiльки є люди, що бентежать вас i хочуть спотворити благовiстування Христове. 8 Та коли б навiть ми або ангел з неба став благовiстити вам не те, що ми вам благовiстили, нехай буде анафема. 9 Як ми ранiше казали, так i тепер ще говорю: хто благовiстить вам не те, що ви прийняли, нехай буде анафема. 10 Чи в людей я шукаю тепер благоволiння, чи у Бога? Чи людям я прагну догоджати? Якби я i тепер догоджав людям, не був би рабом Христовим. Толкова Біблія Ап. не приєднує, всупереч своєму звичаю (пор., напр., вступ в посл. до Рим. і 1 Кор.), похвалу читачам за твердість їх віри. Це показує, що Ап. занадто сильно був засмучений поведінкою галатських християн, які в цей час тримали сторону супротивників Павла - іудействуючих. Благодать і мир - пор. Рим. 1: 7. Далі ап. має на увазі іудействуючих, які, ставили свою вимогу про те, що і в християнстві необхідне дотримання обрядового закону Мойсеєвого, цим самим немов послаблювали силу викуплення наших гріхів Господом Ісусом Христом. Ап. каже, що Христос "віддав Себе в жертву за гріхи наші для того, щоб відповідно до волі або рішення нашого Бога й Отця, позбавити нас від служіння нинішньому лукавому віку або, інакше, такому образу життя, за якого людина не могла не грішити". …Вказуючи на привід, через який він звертається до галатів з посланням, Ап. каже, що галати дозволили лжеучителям відволікти себе від Бога, Який закликав їх до спілкування з Собою в Христі. При цьому він згадує про те, що галати стали на бік супротивників Павла. Отже віддалення від Бога і Христа і в той же час втрата довіри до їх просвітителя Павла - ось що спонукає Апостола звернутися до Галатів зі словом суворого настановлення. До iншого благовiстування, тобто до нового, що з'явилося. Тобто іудействуючі прийшли до Галатії з іншим або другим благовiстуванням про Христа, оголошуючи цим самим Євангеліє Апостола Павла недостатнім. Можливо, вони говорили, що Ап. забув повідомити Галатів про те, що Христос завжди виступав як Той, хто визнає вічне значення закону Мойсея (Мф. XVII-XIX). Вони радили Галатам зовсім забути проповідь Павла як таку, що недостатньо висвітлює вчення Христове. Ап., Без сумніву, зобразив життя і вчення Христа у всіх подробицях, і додати щось до цієї історії Христа, не впадаючи в фантастичні вигадки, іудействуючі, звичайно, не могли ... Так, - немов говорить Апостол, - додати до мого Євангелія іудействуючі нічого не можуть. Їм хочеться тільки вчинити серед вас збентеження, переінакшити Євангеліє про Христа, яке в абсолютно правильній формі виклав галатам Ап. Павло. Переінакшити ж Євангеліє іудействуючі, очевидно, хотіли привнесенням в нього вчення про необхідність і в християнстві дотримуватися обрізання і закону … Ап. передбачає, на підставі прикладу Ап. Петра (див. далі Гал. 2: 11-14), що навіть він не гарантований від можливості відходу від свого благовістування (напр., під дією мук). Ангел з неба... Це - випадок неможливий, і Ап. дає його тільки для посилення думки. Слід тому тут вставити вираз "якби це було можливим" ... Анафема. У 70-ти перекладачів це слово служить терміном для позначення поняття "херем" - відлучення, або призначення чогось, взятого з майна або сім'ї людини, Богу або для того, щоб принести це як дар Богу, або ж для знищення, як предмет, котрий викликав проти себе гнів Божий. Як і в інших посланнях Ап. Павла (пор., напр., 1 Кор. 16:22), тут це слово вжито в останньому сенсі. Але в якому сенсі Ап. розуміє саме відлучення – чи в сенсі суду Божого, або суду Церкви? Цан вважає, що тут сказано тільки те, що такий проповідник Євангелія піддається суду Божому, а не дисциплінарному церковному суду (стор. 50). Але поняття анафеми або херему у євреїв передбачало собою вилучення зі спільноти ізраїльської (пор. 1 Езд. 10: 8; Неєм. 13:28). Якщо ж Цан знаходить неможливим застосування церковного відлучення до Ангела, то і це заперечення безпідставне: адже Ап. мислить тут Ангела як присутнього на землі у вигляді людини і як члена Церкви, а, тому, як такого, що в деякому вигляді підлягає церковній дисципліні... Іудействуючі, цілком ймовірно, ставили в докір Павлу його уявну непослідовність: "то він - говорили іудействуючі - пристосовувався до звичаїв іудеїв (Гал. 5:11, пор. 1 Кор. 9:20), то жив з язичниками як язичник (пор. 1 Кор. 9:21). Чи не було це проявом бажання будь-що збільшити число прихильних до нього осіб? Так говорили, ймовірно, перед слухачами в Галатії іудействуючі. Ап. і каже тепер, вдаючись до самозахисту, що він так ніколи не чинив: тільки Божого благовоління шукав він, а будь-яких планів щодо угоджання людям він ніколи не мав, і тому його не можна звинувачувати в пристосування свого способу дій під випадкові смаки слухачів. І як би він міг стати рабом Христовим, якби у нього була схильність шукати популярності? Він в іудействі користувався величезною популярністю, але знехтував нею, щоб піти тернистим шляхом раба Христового - проповідника Євангелія ...

Сьогодні читаємо Євангеліє про День Сина Людського. Євангельські читання 3 грудня Євангеліє від Луки, 17, 26 - 37 26 І як було в дні Ноя, так буде і в дні Сина Людського: 27 їли, пили, одружувалися і виходили заміж, аж до того дня, як увійшов Ной у ковчег, і прийшов потоп, і погубив усіх. 28 Так само, як було й у дні Лота: їли, пили, купували, продавали, саджали, будували; 29 а в той день, в який Лот вийшов з Содома, линули сірка палаюча й вогонь з небес і погубили усіх; 30 так буде і в той день, коли Син Людський явиться. 31 У той день, хто буде на покрівлі, а речі його в домі, нехай не злазить їх узяти; і хто буде на полі, також нехай не повертається назад. 32 Згадайте жінку Лотову. 33 Хто почне зберігати душу свою, той погубить її; а хто погубить її, той оживить її. 34 Кажу вам: у ту ніч будуть двоє на одній постелі: один візьметься, а другий залишиться. 35 Дві будуть молоти разом: одна візьметься, а друга залишиться. 36 Двоє будуть на полі: один візьметься, а другий залишиться. 37 На це сказали Йому: де, Господи? Він же сказав їм: де труп, там зберуться й орли. Феофілакт Болгарський І тут Господь вказує на раптовість і несподіваність Свого пришестя. Бо як за Ноя раптово прийшов потоп і погубив усіх, таким буде і прихід Його. Приклади ці, тобто приклади людей передпотопних і содомлян (перед пожежею), є натяком і на те, що за пришестя антихриста між людьми примножаться всі непристойні задоволення, що люди будуть розпусні і віддані злочинним задоволенням, як і апостол сказав, що в останні дні ... люди будуть більше любити задоволення, аніж Бога (2 Тим. 3, 1-2, 4). І не дивно, що в царстві спокусника розквітне зло. Бо він є дім злоби і всякого гріха. Що ж інше постарається він вселити в покоління тодішніх людей, як не свої властивості? Бо від нечистого що може стати чистим? Отже, люди погрузнуть тоді у всякому чуттєвому задоволенні, подібно як за Ноя, і не чекатимуть ніякої неприємності, навіть не повірять, якщо хтось заговорить їм про загрозу лиха, подібно до людей, які жили в дні Ноя і за днів Лота. В той день пришестя антихриста "хто буде на покрівлі", тобто на висоті чесноти, нехай той не сходить з неї, не спускайся за якоюсь життєвою річчю. Бо всі життєві речі називаються судинами для людини, що одному служать для чесноти, а іншому для злодіянь. Отже, той, що стоїть на висоті чесноти, нехай не сходить ні за чим життєвим і не спадає зі своєї висоти, але противиться злобі і не слабшає. Подібно і той, «хто буде на полі», хай назад не вертається. Бо тому, що знаходиться в полі, тобто в світі цьому зрощує чесноту, не належить повертатися назад, але йти вперед… Господь дає як приклад дружину Лотову. А вона обернулася назад і стала соляним стовпом (Бут. 19, 26), тобто, не відступаючи від свого зла, залишилася солоною, стала зовсім злою, і, загрузнувши і залишившись у злі, являє собою пам'ятником поразки, яку вона зазнала. Потім Господь додає до вищесказаного: «Хто буде намагатися спасти своє життя, той погубить його». Ніхто, - каже, - під гоніння антихриста нехай не старається зберігати своє життя, бо такий погубить її. А хто віддасть себе на смерть і взагалі на всілякі лиха, той спасеться, тобто той, хто не схиляється перед мучителем з любові до життя. Перед тим Господь сказав, що той, хто стоїть на висоті чесноти, не повинен сходити з неї за життєвими речима, не повинен захоплюватися ні надбанням різних благ, ні майном, щоб через них не слабшати в боротьбі. Ні, не залишай чесноти ні через зовнішні блага, ні навіть через саме збереження життя не вирішуй схилитися перед спокусником і гонителем. Євангелист Матфей (Мф. 24) говорить, що все це Господь сказав про полонення Єрусалима, натякаючи на облогу від ворогів і на те, що під час навали римлян належить утікати від них без озирання… Нічого, втім, немає дивного, якщо це збулося за взяття Єрусалима і знову збудеться під час пришестя антихриста, особливо ж, якщо перед самим часом кончини (світу) має бути нестерпно важка скорбота. І звідси ми навчаємося тому, що прихід Господа буде несподіваним і раптовим. Бо слова про те, що «двоє ... будуть ... на одному ліжку», показують безтурботність людей. … Тепер Він показує, що не всі багаті згинуть і не всі бідні спасуться, але з багатьох один візьметься і буде взятий «на зустріч Господню» (1Сол. 4, 17), як легкий духом і небесний, а другий полишиться внизу, як засуджений. Коли учні запитали Господа, куди взяті будуть ці люди, Він відповідав: «де труп, там ... і орли»; тобто де Син Людський, там всі святі, легкі і високі духом, тоді як грішники важкі і тому залишаться внизу. Як тоді, коли лежить мертве тіло і всі м'ясоїдні птахи злітаються до нього, так і тоді, коли з'явиться з неба Син Людський, який помер за нас і став трупом, зберуться всі святі і самі Ангели. Бо з ними прийде Він у славі Отця і в невимовному сяйві. Хоча Він найменував цей час ніччю, але назвав його так тому, що він несподіваний і що грішників тоді обійме пітьма. Але праведникам світло засяє, та й самі вони засяють, як сонце (Мф. 13, 43). Друге послання до солунян святого апостола Павла, 1, 10 – 2, 2 10 коли Вiн прийде прославитись у святих Своїх i з’явиться дивним в день той у всiх, хто увiрував, бо ви повірили нашому свідченню. 11 За це i молимося завжди за вас, щоб Бог наш сподобив вас бути гiдними покликання i здiйснив усяке благоволiння благости i дiло вiри в силi, 12 щоб прославилось iм’я Господа нашого Iсуса Христа у вас i ви в Hьому з благодатi Бога нашого i Господа Iсуса Христа. 1 Благаємо ж вас, браття, щодо пришестя Господа нашого Ісуса Христа і нашого зiбрання до Hього, 2 не спiшити вагатися розумом i не тривожитися нi вiд духу, нi вiд слова, нi вiд послання, нiби нами надiсланого, неначе вже настає день Христів. Толкова Біблія "Прославитися у святих»: не через них, і не серед них, а саме в них, бо вони служать наче дзеркалом, в якому відображаються Його нескінченні досконалості. Те ж можна сказати і про слова "у всіх віруючих" (Textus Receptus читає pisteuousin замість W-H. Pisteosasin). Кінець стиха може бути переданий так: Він з'явиться чудесним у всіх віруючих, а отже і у вас, так як свідчення наше знайшло віру. Глава закінчується посланням Ап. П. на те, що він завжди молиться за солунян, щоб Бог визнав їх гідними покликання в царство Його Слави. «Покликання» - тут думка спрямовується до майбутнього, хоча слово κλήσις вказує насамперед і головним чином на початковий акт спасіння. Добра воля благості - насолода в творенні добра; добре вже те, якщо людина робить добро; але вона стає на вищий ступінь досконалості, якщо знаходить насолоду в творенні добра. «Діло віри» - наша віра не повинна бути мертвим началом; вона повинна бути плідною (Як. 2:26). Вираз «ім'я Господа» вживається в С. Завіті стосовно Бога і позначає собою велич, міць, достоїнство (пор. Лев. 24:11; Втор. 28:58). Ап. Павло переносить це вираз, що означає славу Єгови, на Особистість І. Христа. «З благодаті». Ап. Π. прагне цими словами підкреслити джерело, звідки йде всяке славослів'я, а так само усунути будь-яку думку про людські заслуги. Скрізь діє благодать Божа. Наше зібрання - грец. έπισυναγωγή - від дієслова έπισυνάγεω, яке зустрічається у Єв. Мк. 13:27 і Єв. Мф. 24:31. Слово έπισυναγωγή зустрічається в посл. до євр. 10:25 а також в 2 Мак. 2: 7, де воно теж має есхатологічний сенс. Під зібранням тут мається на увазі об'єднання живих і мертвих, і їх спільна зустріч з Христом в день Його пришестя (пор. 1 Сол. 4:16, 17). Ап. говорить про «наше зібрання», включаючи, мабуть, і себе в число можливих прижиттєвих учасників цього великого дня. Ап. торкається самого хворого місця в житті Ф. церкви - хвилювань і суперечок, що виникли з приводу питання про парусію. Він просить їх не бентежитися, і не хвилювалися зараз умом щодо часу пришестя Христа. День Його близький, але Він не настане, поки не відбудеться низка подій, які підготують утвердження вічного царства слави. «Не спiшити вагатися розумом» - втрачати голову, дозволяти хвилюванню панувати над міркуваннями здорового глузду, відриватися від останнього, як корабель відривається від якоря під тиском бурі і хвиль.