Ой, хто, хто Миколая любить...

«Приди в Русь и виждь: яко несть града и села идеже не быша чудеса святого Николы, их же не можно за множество писанию предати...» (Из древнерусского жития святителя Николая, XVI век.)

З іменем Святого Миколая пов’язана чи не вся історія нашого краю.

За легендою, Святий Миколай у Жидичині першим ченцям у видінні вказав місце, де церкву поставити і провістив новому монастиреві славу велику.

«Свята душа пастиря Мирликійського є цілим раєм чеснот, в якій кожна прекрасна й благоуханна, кожна вабить зір, кожна обіцяє чисту й святу насолоду» - писав у 1900 році священик Григорій Дяченко. Під ними, напевне, могли б підписатися усі, хто знає і любить святого Миколая.

Коли на Руську землю обрушилися важкі біди спочатку від половчан, а потім – татар, Святий Миколай став небесним покровителем страдницького народу. Це нове благодіяння великого святителя відмічено у народній пісні:

Николая имя знаменито,

Победы тезоизменито…

Побеждает агараны,

Сохраняет христианы.

Від Холмогор до Коли – тридцять три Миколи – говориться у давній приповідці.

І справді, жоден святий не має на Україні стільки імен. Є і Микола Мокрий, і Микола Зарайський, і Микола Можайський. Приємно, що і російські, й українські , й білоруські дослідники. вивчаючи вплив подвижницького життя святого на Давню Русь, серед усіх цих найменувань згадують Миколу Жидичинського.

Благовоління перед святителем утримувало князів від їх згубних міжусобиць. Цей же святий нерідко виступав прихистком, джерельцем надії для сторін, які страждали від роздорів:

«Нача посылати Михаил и Изяслав, грозяча: дай нашу братию, или придем на тя войною. Данилови же молящюся Богу и св.. архиерею Николе, иж каза чудо свое» - розповідається далі у літописі.

А потім, коли Куремса стояв біля Луцька, сотворив бог чудо велике. Луцьк був неукріплений і непідготовлений, і збіглося у нього багато людей. А був уже холод і вода велика. І коли він, [Куремса], прийшов до Луцька, то не міг перейти [ріку Стир]. Він хотів міст захопити, але городяни одрубали міст. Він тоді пороки поставив, намагаючись одігнати [їх], але бог чудо вчинив, і святий Іоанн [ Златоустий], і святий Микола [Мирлікійський] : знявся ж такий вітер, що коли порок вергав [камінь], то вітер повертав каменя на них, [татар]. Вони все одно далі сильно метали на них, [городян, і] зламався силою божою порок їхній. І, не досягнувши нічого, вернулися вони в сторони свої, тобто в поле.

Через віки жила серед люду нашого любов до великого святителя.

«Ой хто, хто Миколая любить…» - співається в українській народній пісні.

Якось після невдалої битви на Ворсклі був у черговий раз розорений Жидичинський монастир. Ченцям вдалося врятувати чудотворну ікону Святого Миколая. Мандруючи і ховаючись від ворогів, були вони прийняті у Лукомлі. Микола Жидичинський. як пишеться у Лаврентіївському літописі, почав там творити дива. Було це у далекому 1402 році:

Чюдо 11 святого отца Николы

А се чюдеса новая створилася святого Николы в Литовьской земле при князе Витовте Кестутьевиче в лето 6000 и девятьсотное. Явися святыи Николае Парфенью в Лукомвле, вестуа ему тако: Маловер1, спши ли. Он же рече: Нет, господине, не сплю. И рече ему святыи Николае: Знаеше ли мене? Он же рече: Не знаю. И рече: Аз святыи Никола Жидиченскии, и пришел есмь семо в Лукомль, тамо не могу жити погани деля, зане умножися безаконие. И ты повестуй игуменом и попом и всем христианом лукомляном, чтобы поставили церковь в имя мое на том месте у ледника на горке, и хощу зде быти, а то им скажи. А еще иду в Полтеско, умножилась безакониа, целуют крест и изменяють, хощу показнити того. Парфенеи не сказал неделю да почал болети и не ясти, сказал людем, и бысть здрав. И они церковь поставили в том месте да в том часе знамение учинилося.

Помандрувавши, ченці повернулися з іконою Святого Миколая до рідного краю, де продовжувалися молитовні звертання за поміччю до цього святого.

Цей один із найшановніших волинянами святих став на віки ангелом- охоронителем у нашому краї. Напевне, завдяки Святому Миколаєві монастир жидичинський, мов птах Фенікс, воскресав із руїн і попелу, незважаючи ні на які бурі і лихоліття.

Іраїда Майданець, краєзнавець