Євангеліє: Благословен Цар, що гряде в ім’я Господнє!

Сьогодні читаємо Євангеліє про славну зустріч Господа нашого і Бога Ісуса Христа в Єрусалимі перед Його розп'яттям.

Євангельські читання 9 грудня

Євангеліє від Луки, 19, 37 - 44

37 А коли Він наближався вже до спуску з гори Елеонської, безліч учеників почали радісно хвалити Бога гучним голосом за всі чудеса, які вони бачили, 38 кажучи: благословен Цар, що гряде в ім’я Господнє! Мир на небесах і слава у вишніх! 39 І деякі фарисеї з народу сказали Йому: Учителю, заборони ученикам Твоїм. 40 Але Він сказав їм у відповідь: Я вам кажу, що коли вони замовкнуть, то каміння заголосить. 41 І коли, наблизившись, побачив місто, то заплакав над ним 42 і сказав: о, коли б зрозуміло ти хоч у цей твій день, що потрібне для твого миру! Але це сховано нині від очей твоїх. 43 Бо прийдуть на тебе дні, і вороги твої оточать тебе валом, і візьмуть в облогу тебе, і стиснуть тебе звідусіль. 44 І зруйнують тебе, і поб’ють дітей твоїх у тобі, і не залишать у тобі каменя на камені, бо ти не зрозуміло часу відвідин твоїх.

Аверкій, архієпископ

Далі з поєднання оповідань всіх євангелистів можна скласти собі таку загальну картину: коли вони наблизилися до перевалу, звідки починався спуск і відкрився чудовий вигнляд на Єрусалим, «безліч учеників почали радісно хвалити Бога гучним голосом за всі чудеса, які вони бачили, кажучи: благословен Цар, що гряде в ім’я Господнє! Мир на небесах і слава у вишніх!».

До цього додає св. Іоан: «Народ, що прийшов на свято, почувши, що Ісус іде в Єрусалим, взяли віття від фініків і вийшли назустріч Йому» (Ін. 12: 12-13). Так поєдналися два потоки народу: один ішов від Вифанії з Христом, інший від Єрусалима, назустріч Йому.

Вигляд Єрусалима, котрий постав з гори у всій своїй красі, викликав захват всієї цієї народної маси, який вилився в радісних і гучних вигуках: «Осанна Синові Давида, благословенний, хто йде в ім'я Господнє, осанна в вишніх!» «Осанна» в буквальному перекладі з давньої єврейської мови означає: «Спаси», «спасіння для». Цей вигук вживався як вираз радості і благословення, подібно до нинішнього «Хай живе».

«Осанна в вишніх» - побажання щоб і на небі було принесено дар Цареві Ізраїля, Сину Давидовому, то ж радісний вигук «Осанна». «Благословен, хто йде в ім'я Господнє» значить «гідний благословення або прославлення Той, Хто приходить від Єгови за Його велінням, з Його владою, як приходять від земного царя посланці і правителі з повноваженнями його (пор. Ін. 5:43).

Єванг. Марк приєднує до цього ще вигук: «Благословенне царство, що гряде в ім'я Господа, отця нашого Давида».

Царство Давида повинен був відновити Месія, Якого влада мала перебувати вічно і поширитися на всі народи.

У цих словах сини Ізраїлеві прославляють Христа, що йде відновити це царство Давидове. Св. Лука передає ще вигук «Мир на небесах», в сенсі «зійшли з небес все справжні духовні блага і вічне спасіння».

Св. Іоан пояснює як причину цієї радості зустрічі Господа велике чудо воскресіння Лазаря, тільки що Ним звершене, а св. Лука - всі чудеса Його.

У цій події Церква наша вбачає особливий промисел Божий і те, що вони сповнились Духом Святим…

З цієї точки зору зрозуміла відповідь Господа, дана Ним на лукаву і злу вимогу фарисеїв: «Учителю, заборони учням Твоїм» (бо Ти, як і ми, розумієш, наскільки все це непристойно і небезпечно для Тебе).

Але Він сказав їм у відповідь: Я вам кажу, що коли вони замовкнуть, то каміння заголосить.

Це славослів'я Христу Месії твориться в серцях і устах народу Самим Богом, і якби люди виступили проти цієї волі Божої, тоді б бездушне каміння замінили б людей в прославленні Господа.

У цих словах Церква бачить також алегоричну вказівку на язичників, що були спочатку наче кам’яними серцем, але потім замінили собою Ізраїль, що відкинув Христа.

Той же сенс має і цитована св. Матфеєм відповідь Господа фарисеям, що обурювалися, через злобу і заздрість, на те, що єврейські діти в храмі викрикували:

«Осанна Синові Давида», - «З вуст дітей і немовлят вчинив єси хвалу», тобто Бог Сам проголошує Собі хвалу в устах дітей. (З Пс. 8: 3 - Мф. 21: 15-16).

41 І коли, наблизившись, побачив місто, то заплакав над ним 42 і сказав: о, коли б зрозуміло ти хоч у цей твій день, що потрібне для твого миру! Але це сховано нині від очей твоїх.

Як оповідає св. Лука, Господь побачив місто і «заплакав над ним», тобто щодо його загибелі. Показово, що в 70-му році римляни, починаючи облогу Єрусалима, розмістили свій табір якраз на тому самому місці, на горі Оливній, де знаходився в цей час Христос Спаситель, і сама облога почалася теж незадовго до Великодня.

Ти не зрозуміло часу відвідин твоїх. Тобто того часу, коли милостивий був до тебе Бог і закликав тебе до спасіння через посланого до тебе Месію, якого ти відкинув, замість того, щоб послухати Його.

---

Перше послання до Тимофія святого апостола Павла, 1, 1 - 7

1 Павло, апостол Iсуса Хрис­та за повелiнням Бога, Спасителя нашого, i Господа Iсуса Христа, надiї нашої, 2 Тимофiєвi, iстинному синовi у вiрi: благодать, милiсть, мир вiд Бога Отця нашого i Христа Iсуса, Господа нашого.

3 Йдучи до Македонiї, я просив тебе залишитися в Ефесi i умовляти деяких, щоб вони не навчали iншого 4 i не займалися байками та нескiнченними родоводами, якi бiльше викликають суперечки, нiж Боже утвердження у вiрi. 5 Метою ж умовляння є любов вiд щирого серця i доброї совiсти та нелицемiрної вiри, 6 вiд чого вiдступивши, деякi вдались до марнослiв’я, 7 бажаючи бути законовчителями, але не розу­мi­ють нi того, про що говорять, нi того, що стверджують.

Толкова Біблія

«Істинному синові у вірі». Апостол називає Тимофія «сином у вірі» тому, що він народив його в нове життя, відкривши йому вчення Христа. «Істинним» називає Ап. Тимофія як цілком схожого у всьому на свого духовного батька - Павла: в ньому Павло пізнає риси свого характеру (пор. Фил. 2: 20-22). «Благодать ... мир» - див. Рим. 1: 7. Тут до звичайного привітання свого «благодать і мир» апостол приєднує ще вираз «милість» (έλεος).

Послання починається реченням: «я просив тебе ...». (Καύώς παρεκάλεσά σε). Головне речення, яке мало б тут стояти, пропущено, але його можна відновити, і цей весь стих отримає тоді такий вигляд: «як я просив тебе, сам відходячи в Македонію, залишатися в Ефесі (як місці особливо важливому) і умовляти деяких, щоб не вчити іншої науки, так ти і залишайся там».

Тимофій, очевидно, дуже обтяжувався перебуванням в Ефесі, і апостол тому насамперед хоче вселити йому твердість духу для перебування на такій відповідальній посаді.

«Йдучи до Македонії». Тут мається на увазі подорож, вчинену Апостолом Павлом по Греції і Македонії в проміжок між першим і другим його ув’язненням…

Щоб вони не навчали iншого 4 i не займалися байками та нескiнченними родоводами, якi бiльше викликають суперечки, нiж Боже утвердження у вiрi.

Цей вислів (έτεροδιδασκαλειν) не означає неодмінно, що «деякі» вчили непотрібного. Вони могли вчити, але тільки не того, що особливо було важливо знати християнам або ж могли вчити не так, як вчив апостол, тобто, як видно з 1 Тим. 6: 3, брали, ймовірно, плату за свої повчання, чого Апостол Павло ніколи не робив. Тому краще б називати цих людей не «лжеучителями» (звичайний переклад), а інакшоучителями.

І не займалися байками та нескiнченними родоводами…

«Байки й родоводи». Деякі тлумачі бачать тут вказівку на початки гностицизму («родовід» так званих еонів), але з такою думкою не можна погодитися.

В посл. до Тита апостол (Тит. 1:14) прямо називає ці байки «іудейськими», і тут найімовірніше має на увазі різні нечувані розповіді, які стануть згодом змістом іудейської Гаггади.

«Родоводи» також ймовірно були запозичені з юдейства, яке взагалі дуже цікавилося родоводами своїх великих людей.

«Нескінченними» апостол називає родоводи в тому сенсі, що в них ніколи не дійдеш до кінця, а будеш йти все далі і далі в сферу давнини.

«Суперечки». Тут розуміються не об'єктивні розслідування справи, а пройняті суб'єктивним настроєм оскарження будь-яких загальноприйнятих істин, зовсім не потрібні для церковної громади.

«Боже утвердження» - тобто утвердження (οίκοδομίαν) в Бозі через призначених Ним служителів церкви. За деякими кодексам тут потрібно читати: Боже домобудівництво (οίκοδομίαν), але сенс місця від такої зміни майже не змінюється.

Апостол, безсумнівно, хоче сказати, що «громада віруючих твориться і утверджується у вірі християнською однодумністю ... Навпаки, суперечки служать руйнуванню (2 Тим. 2:14) і порушують єдність церкви». (Полянський, с. 231 і 232).

Під «умовлянням» (παραγγελία) тут очевидно мається на увазі християнська мораль, яка накреслює правила життя християнина. Ця мораль має своєю метою утвердити в серці християнина любов до Бога і ближніх, яка може вирости тільки з абсолютно чистого серця, а не з будь-яких нечистот, які, очевидно, не були чужі інакшоучителям.

Чисте ж серце має в своїй основі добре сумління (Діян. 24:14, 16; 1 Кор. 4: 4), яке не знає за собою ніякої провини ні перед Богом, ні перед людьми, а така совість виникає з віри, що не тільки сповідується устами, але істинна і по своїй суті.

Таким чином, тут віра є першоосновою і доброго сумління, і чистоти серця.

Інакшоучителі, очевидно, не звернули уваги на ґрунтовне релігійно моральне оновлення - інакше вони не збилися б з правильного шляху служіння істині.

Лжевчителі, очевидно, пояснювали письмовий іудейський закон - Тору. Ця справа представляється апостолу більш важливою, ніж заняття байками й родоводами. Самі байки і родоводи служили, мабуть, для цих людей тільки засобом для того, щоб викликати в слухачів більше уваги до їх роз'яснення Тори.

«Не розуміючи» - тобто не знаючи самої суті закону і не розуміючи добре того, що вони видають як істинне тлумачення.