Пошук на сайті

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову». Люди полюбили темряву, в якій смерть, і відкидають Світло, яке є життям, і тимчасовим, і вічним. Якщо у духівника серце, котре любить народ Божий, то душа його сповнюється глибоким співчуттям, коли він перебуває в стані неможливості передати їм світло-життя. Я не раз зупинявся на цьому дивному аспекті духовного служіння; і це природно, тому що в практичному житті це супроводжує духівника всі дні його подвигу: «смерть дiє в нас, а життя у вас», - писав ап. Павло до коринфян (2 Кор. 4, 12). Більше цього: за несення світла життя багато хто ненавидить служителів Христа, як перед нами зненавиділи Самого Господа: «Якщо світ вас ненавидить, знайте, що Мене перше, ніж вас, зненавидів… Пам’ятайте слово, яке Я сказав вам: раб не більший за господаря свого. Якщо Мене гнали, то гнатимуть і вас; якщо Мого слова дотримувались, будуть дотримуватись і вашого» (Ін. 15: 18-20). Духівник під час зустрічі з особами, які говорять йому про свої видіння, турбується насамперед про те, щоб правильно розпізнати джерело видіння: чи було воно істинно дане Звище, чи тільки породженням збудженої фантазії, або ж наслідком впливу неприязних духів. Це завдання часом важке і надзвичайно відповідальне. Якщо те, що дане від Бога, ми припишемо супротивній силі, то ризикуємо впасти в хулу на Духа Святого (пор.: Мф. 12: 28-31). І навпаки: якщо демонічну дію визнаємо за Божественну, то штовхнемо сповідника, що довіряє нам, на шанування демонів. Звідси всім без винятку духівникам необхідна старанна і постійна молитва загалом, і - на кожен окремий випадок, щоб Сам Господь уберіг його від похибок у судженнях своїх. Коли духівнику стан речей незрозумілий, то у нього в розпорядженні залишається «психологічний прийом»: запропонувати сповідникові бути недовірливим до будь-якого роду особливих явищ. Якщо видіння було дійсно від Бога, то в душі його, сповідника, буде переважати смиренність, і він спокійно прийме пораду бути тверезим. У зворотному випадку можлива реакція негативна і прагнення довести, що видіння не могло бути інакшим, як від Бога. Тоді є певне підґрунтя засумніватися в цьому. Звичайно, такий метод - не більше, ніж паліатив, і вдаватися до нього не належить легковажно. Досвід показав, що коли хтось спокушає брата свого, то тим самим штовхає його на роздратування і засмучення. Усім нам дані ті ж самі заповіді; звідси випливає, що всі люди в очах Господа - рівні. Ні для кого не закрите сходження до останніх ступенів, до «повноти віку Христового». У прийдешньому віці земна ієрархія, і соціальна, і церковна, може нерідко виявитися перевернутою: «Бог обрав немудре свiту, щоб посоромити мудрих, i немiчне свiту… щоб посоромити сильне; i незнатне свiту i принижене… щоб скасувати значуще» (див.: 1 Кор. 1: 26-28; 15: 24-28).

Євангельські читання 21 грудня Євангеліє від Луки, 20, 27 - 44 27 Тоді прийшли деякі з саддукеїв, які не визнають воскресіння, і запитали Його: 28 Учителю, Мойсей написав нам: коли у кого помре брат, що мав жінку, і помре бездітним, то нехай брат його візьме жінку його, відродить потомство братові своєму. 29 Отже, було сім братів, і перший взяв жінку і помер бездітним; 30 узяв ту жінку другий, і той помер бездітним; 31 узяв її третій, так само і всі семеро; і, не залишивши дітей, померли. 32 Після всіх померла і жінка. 33 Отже, у воскресінні, якому з них буде вона жінкою? Бо семеро мали її за дружину. 34 Ісус сказав їм у відповідь: сини віку цього женяться і виходять заміж; 35 а ті, що сподобилися досягти того віку і воскресіння з мертвих, не женяться і не виходять заміж. 36 І вмерти вже не можуть; бо вони рівні з ангелами і є сини Божі, ставши синами воскресіння. 37 А що мертві воскресають, і Мойсей показав при купині, коли Господа назвав Богом Авраама, і Богом Ісаака, і Богом Якова. 38 Бог же не є Бог мертвих, а живих. Бо в Нього всі живі. 39 На це деякі з книжників сказали: Учителю, Ти добре сказав. 40 І більше не насмілювалися запитувати Його ні про що. Він же сказав їм: 41 як це кажуть, що Христос є сином Давидовим, 42 А сам Давид говорить у книзі псалмів: сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, 43 доки покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх? 44 Отже, Давид називає Його Господом; як же Він син йому? Аверкій, архієпископ Після нападу фарисеїв з іродіянами негайно ж підійшли до Господа садукеї, які представляли собою секту невіруючих у воскресіння душ і майбутнє життя (див. Діян. 23: 8). Вони вели постійні суперечки з фарисеями, прагнучи довести, що в книгах Мойсея не тільки немає ніяких вказівок на безсмертя душі, але містяться навіть такі настанови, які суперечать вченню про воскресіння померлих, як от, напр., Закон діверства, або левіратного шлюбу. Цю суперечку садукеїв і представили на розгляд Господа Ісуса Христа, вигадавши історію про сім братів, які по черзі мали взяти одну і ту ж жінку і потім помирали. З їх точки зору ця постанова закону Мойсея спростовувала вчення про майбутнє життя, бо «котрого з семи братів могла б бути в майбутньому житті ця дружина?». Св. Златоуст справедливо зазначає неймовірність такої історії, бо юдеї, відрізняючись марновірством, не стали б брати таку дружину, у якої чоловіки поспіль один за іншим вмирали. Господь дав садукеям мудру відповідь, викривши їх у тому, що вони не розуміють майбутнього вічного життя, в якому вже не буде нічого чуттєвого, і люди будуть жити іншим життям, духовним, ангельським, «яко Ангели Божії на небі суть». Якби люди після смерті зовсім зникали, то не говорив би Бог, що з'явився біля куща Мойсеєві: «Аз єсмь Бог Авраамов, і Бог Ісааков, і Бог Яковлев», бо «ність Бог Бог мертвих, а живих», тобто померлі люди для Бога живі, бо Бог не може бути Богом неіснуючого. Св. Лука говорить, що ця відповідь сподобалася навіть книжникам, які не могли втриматися, щоб не сказати: «Учитель, Ти добре сказав». А народ, бачачи осоромлення саддукеїв, дивувався мудрості Ісуса. Після всіх цих невдалих спроб вловити Господа на слові, фарисеї вже не сміли ні про що питати Його. Але Він, щоб показати їм, як вони самі необізнані в Писанні і як помиляються в своїх хибних поняттях про Месію, Сам поставив їм запитання. «Що ви думаєе про Христа? Чий Він Син? »Анітрохи не замислюючись, вони відповідали: «Давидів», звичайно, тому, що Давиду було обіцяно, що з його роду повинен постати Месія. Отже, ви думаєте, немов відповів їм Господь, що Христос тільки Людина, але сам Давид з натхнення від Духа Божого Господом Його називає, кажучи: «говорить Господь Господеві Моєму: Сиди праворуч Мене ...» Якщо Месія-Христос тільки нащадок Давида, то як Він міг існувати тоді, коли Давид писав про Нього, а якщо Він існував уже тоді, і Давид назвав Його Своїм Господом, то, отже, Він не просто людина, як думали фарисеї, а водночас і Бог, тобто Боголюдина. Фарисеї, засліплені буквою закону, втратили ключ до правильного розуміння його сенсу і нічого не могли відповісти на це питання Господа. Таким чином Господь викрив їх неуцтво в законі і одночасно дав нам свідчення про Своє Божественне достоїнство і вічне буття. Послання до євреїв святого апостола Павла, 3, 5-11,17-19 5 I Мойсей вiрний у всьому домi Його, як слуга, для засвiдчення того, що належало сповiстити; 6 а Христос, — як Син у домi Його; а дiм Його — ми, якщо тiльки смiливiсть i надiю, якою хвалимося, твердо збережемо до кiнця. 7 Тому, як говорить Дух Святий: «Нинi, коли почуєте голос Його, 8 не зробiть жорстокими сердець ваших, як пiд час на­рiкань, у день спокуси в пустелi, 9 де спокушали Мене батьки вашi, випробовували Мене i бачили дiла Мої сорок рокiв. 10 Тому Я розгнi­вався на той рiд i сказав: «Пос­тiйно вони блудять серцем, не пi­з­нали вони шляхiв Моїх; 11 тому Я поклявся в гнiвi Моїм, що вони не ввiйдуть до спокою Мого». 17 Hа кого ж гнівався Вiн сорок рокiв? Чи не на тих, якi згрiшили, чиї кістки лягли в пустелi? 18 Кому ж клявся, що не ввiйдуть до спокою Його, як не тим‚ що спротивлялися? 19 Отже, бачимо, що вони не могли ввiйти через невiру. Толкова Біблія З'ясовується перевага Христа над Мойсеєм. Мойсей - слуга, Христос же - Син. Мойсей - в домі, отже, як частина дому; Христос же - над домом, отже, є господарем дому, що належить Йому, як Синові. …Апостол Павло нерідко називає Християнську Церкву домом Божим…Тут же він називає її домом Христовим, тому що Христос живе в серцях віруючих в Нього… …Спокушати Бога - показувати зухвалу впевненість, закликаючи Божу силу і благість на звершення чуда тоді, коли справа могла обійтися і без цього. Випробовувати - проявляти недовіру і вимагати підтверджень для віри тоді, коли для неї уже таких підтверджень цілком достатньо. Те й інше має в своїй основі брак живої віри - не з провини Бога, а через жорстокість людини, за що вона і карається: …Про шляхи Божі в Св. Письмі говориться в двоякому сенсі: це шляхи, якиими діж Сам Бог, тобто справи величі, правди і доброти Божої. Або це шляхи, якими Він веде людей. В останньому значенні вони і згадані в цьому випадку. …"Спокій Мій" - мир і безпечне володіння землею обітованою… У переносному сенсі - мир у Бозі, дарований нам через Христа.

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову». Коли я маю справу з хворими, тоді увага моя спрямована на їх духовний стан: чи знають вони Бога і чи уповають на Нього? Страждання ж, біль і навіть життєві катастрофи відступають на другий план. Якою би не здавалася нікчемною причина страждань людини, її не можна зневажати. Часто, і навіть занадто часто, джерелом скорбот буває непогамоване шукання пристрастей гріховних. Навіть і в таких випадках духівник думає тільки про одне: як можна зцілити людину цю. У людей, стомлених убогістю і працею, і малий привід може викликати великий біль, і на глибину хвороби звернена його, духівника, молитва. Співчуття будь-якому горю людському природно викликає в душі духовного отця молитву. І що дуже характерно служителю Христа, - це бачення початкової причини всіх лих і тяжких доль у всесвіті. У серці його нагромаджуються страждання всього світу, і він молиться зі скорботним серцем за всіх і за все. На Святій Горі я значно легше зустрічався з хворими ченцями, ніж після приїзду в Європу з тими, що живуть світським життям. Перші (монахи) внутрішньо звернені до Бога, і все переводилося в духовний план. У Європі ж превалює психічне напруження; завдяки чому духівник змушений виявляти співучасть у тому ж напрямку, щоб допомагати людям. Біля постелі таких недужих, траплялося, я долучався до їх страждань і духом, і душевно, і навіть тілесно, так що і тіло моє молилося за них. Рідко, але все ж бували випадки, що Бог приймав мої молитви і виконував те, про що я просив Його. Незрозумілим залишилося для мене, чому іноді за меншої напруги молитви моєї хід хвороби змінювався позитивним чином, тоді як в інший час за більш глибокого моління стан хворого не поліпшувався видимо. Помітив я, що якщо під час молитви за когось у душі відбувалося переломлення скорботи серця на спокій і радість, то це явище завжди було вже незаперечною ознакою, що молитва почута і дароване зцілення тій людині. Я не шукав дару зцілювати хвороби тіл. У молитві за недужих я все віддавав на волю Бога, Який знає, що потрібно для кожного для його спасіння. Я зовсім не впевнений, що таке налаштування, тобто уникнення мого особистого впливу, було причиною безплідності багатьох моїх молитов. Я аж ніяк не прагнув стати «чудотворцем»: думка про це майже лякала мене. І все ж, немов урозріз цьому, були випадки, коли молитва залишалася безрезультатною, а вірянин - сумним; тоді спадала думка, що священнослужителям необхідне свідчення від Бога, що Він чує їхні молитви і задовольняє їхні прохання. Примноження допомоги тим, хто просить про поміч через священика укріпляло б віру багатьох у Церкву. Та й Сам Господь молився Отцеві: «Отче!.. Прослав Сина Твого, щоб і Син Твій прославив Тебе» (Ін. 17, 1). Найчастіше трапляється під час молитви за живих, що серце наше переживає зміну скорботи на радість. Але щось подібне відбувається і за молитви про вже померлих, і навіть тих, хто спочив уже давно. Дивовижна подія - зустріти в дусі живими давно померлих, навіть раніше невідомих нам осіб. Таке спілкування з потойбічним світом особливо властиве молитві святих. Але буває, хоча й не часто, і під час молитви за покійних, знаних або невідомих, коли серце отримує сповіщення про їх стан, благий або важкий. Нехибне єднання в Дусі Святому з душами людей, недавно або багато століть тому померлих, свідчить про їх персональну вічність у Бозі нашому. Стрітення нашої любові з любов'ю тих, хто в нашому розумі під час молитви «дає нам певний духовний дар для нашого утвердження» (пор.: Рим. 1, 11).

Євангельські читання 18 грудня Євангеліє від Луки, 20, 19 – 26 19 І шукали в цей час первосвященики і книжники, як накласти на Нього руки, та побоялися народу; бо зрозуміли, що про них сказав Він цю притчу. 20 І, слідкуючи за Ним, підіслали лукавих людей, які, вдаючи з себе праведних, зловили б Його на слові, щоб видати Його начальникам і владі правителя. 21 І вони запитали Його: Учителю, ми знаємо, що Ти правдиво говориш і навчаєш, і не дивишся на особу, але істинно на путь Божу наставляєш; 22 чи належить нам давати податок кесареві, чи ні? 23 Він же, зрозумівши їхнє лукавство, сказав їм: чого Мене спокушаєте? 24 Покажіть Мені динарій — чиє на ньому зображення і напис? Вони відповіли: кесареве. 25 Він сказав їм: отже, віддавайте кесареве кесареві, а Боже — Богові. 26 І не могли впіймати Його на слові перед народом і, здивувавшись відповіді Його, замовкли. Аверкій, архієпископ Зрозумівши весь глибокий сенс притчі, первосвященики та фарисеї ... прагнули схопити Його, але побоялись людей, тобто можливості народного обурення, яке могло бути викликане, щоб захистити Господа, якого шанували як пророка. Серед учнів своїх та іродіян, прихильників царя Ірода, якому не всі хотіли платити податки, як іноплеміннику, фарисеї вибрали найбільш лукавих людей, яких підіслали до Господа Ісуса Христа з підступним питанням. Лукаве питання було розраховане на те, що якщо Господь скаже, що треба платити подати язичницькому імператору, ненависному для юдеїв, то цим Він відштовхне від Себе народ, а якщо скаже, що не треба, то можна відразу ж буде звинуватити Його перед римлянами, як збурювача народного. У питанні спокусників була прихована така думка: юдейський народ це народ Божий, який своїм Царем визнає лише Бога, а тому не може служити іноземному, тим паче язичницькому царю, так як інакше виявиться противником Бога; отже, що їм робити: давати подати кесарю або зберігати незмінну вірність Богу? На це Господь дав мудру відповідь, що потрібно робити і те й інше - віддавайте кесареве Кесарю, а Богові Боже. Тобто виконуйте свої обов'язки, як щодо Бога, так щодо державної влади, оскільки останнє не суперечить першому, звичайно. Толкова Біблія За Марком і Лукою, фарисеї зрозуміли, що Спаситель в притчі про злих виноградарів говорив про них (Мк. 12:12; Лк. 20:19). Тому і хотіли зловити на слові (Мк. 12:13; Лк. 20:20). У Матфея цей зв'язок не виражений настільки ясно, як у інших синоптиків; але повідомлення їх кидають світло і на його вираз. Можна зробити висновок, врешті-решт, що фарисеїв роздратувала не тільки розказана у всіх синоптиків притча про злих виноградарів, а й про шлюб царського сина, розказана у цьому зв'язку тільки у Матфея; вороги Христа могли розтлумачити не в свою користь і цю притчу, якщо тільки її чули. Таким чином, свідчення Матфея в розглядуваного стихові видається природним. Що стосується часу, то як у Матфея, так і в паралельних оповіданнях Марка (XII: 13-17) і Луки (XX: 20-26) він не визначається. Одне можна тільки стверджувати з вірогідністю, що ці події були продовженням попередніх і відбулися в третій день єврейського тижня, або, по-нашому, у вівторок. Можливо, фарисеї пішли і радилися під час виголошення притч Спасителем; але найімовірніше - після цього. Думають, що це були не офіційні представники партії, колишні члени Синедріону (як в XXI: 23, 45), а вся справа відбувалася незалежно від Синедріону, фарисеї діяли як окрема і самостійна партія. Нарада відбувалася, можливо, в храмі або серед натовпу, що оточував Христа. Так як спіймати Христа на слові було важливим для Його ворогів, то вони, на своїй нараді, вжили, звичайно, всі свої сили і здібності для того, щоб якомога хитріше придумати питання, за допомогою якого можна було б поставити Христа в складне становище і навіть безвихідь. Марк не розрізняє фарисеїв від їхніх учнів, як Матфей, а Лука приписує питання «первосвященикам і книжникам» (20:15), які підіслали до Христа лукавих людей, невідомо яких (20:20). З усього видно, що справа ця була результатом сильної ворожнечі, але в той же час і побоювань всенародного викриття, і цим пояснюється, чому деякі вороги Христа тільки, так би мовити, висовують свої голови з натовпу, але самі не кажуть нічого, підставляючи замість себе, хоча і лукавих, але недосвідчених або менш досвідчених в казуїстиці своїх учнів. Якби останні були всенародно викриті, то справжнім ініціаторам всієї цієї справи не було б соромно перед народом. Хто були іродіани? Більшість екзегетів вважає, що іродіани - члени іудейської партії, відданої Іроду, що мала, скоріше, політичний характер, ніж ієрархічний. В основі запропонованого Христу питання лежало панування над Іудеєю язичників-римлян. Це визнавалося злом, до знищення якого належало прагнути всіма силами. Податок, що стягується на користь язичників, суперечив теократичній ідеї. В Іудеї (а не в Галілеї) відбувалися повстання, вождем яких став Іуда галілеянин. Причиною цього повстання був майновий податок, який вважався ознакою рабства. Сплата податків на користь римлян почалася в Іудеї з 63 року до Р. X. Пропонуючи Христу питання про податок кесарю, тобто римському імператору, яким був тоді Тиверій, фарисеї і іродіани сподівалися поставити Христа в безвихідне становище. Якщо Христос визнає обов'язковість податку, то тим самим налаштує проти себе народ, який в більшості вважав податок на користь кесаря ​​образливим. Якщо ж Христос відкине податок, то виступить проти римської влади. У євреїв на монетах, зазвичай, не було ніяких зображень облич, бо, це вважалося ідолопоклонством. Вони чеканили свої монети тільки з написами на єврейській та грецькій мові і зображеннями судини з манною, жезла Ааронового і ін. На римських монетах, якими сплачувалася податки, були зображення імператорів з різними надписом. Христос вимагає не яку-небудь іншу монету, а ту, якою сплачується податок. Цей, дещо невизначений, вираз Матфея у інших синоптиків замінюється більш визначеним - вимогою «динарія», як і було в дійсності. Обраний Христом наочний спосіб роз'яснення справи показував, що якби іудеї були незалежним народом, то у них такі монети, як динарій, не були б вживаними. Сенс стиха коротко можна сформулювати тільки одним словом: «якщо». Якщо ви покажете Мені монету, якою ви сплачуєте податки, то для вас буде зрозуміло, чи слід сплачувати чи ні. Якщо ви скажете Мені, Чий це образ і напис, то дізнаєтеся, кому потрібно платити податки. На динарії було, ймовірно, зображене погруддя імператора Тиверія з написом: ТI CAESAR DIVI AVG F AVGUSTUS, тобто «Тиверій, кесар, божественного Августа син, Август». На звороті монети, можливо, були букви: PONTIF MAXIM, тобто «Pontifex maximus». Сенс відповіді: служіння кесарю не перешкоджає істинному служінню Господу Богу. Послання до Тита святого апостола Павла, 1, 15 – 2, 10 15 Для чистих усе чисте; а для ос­квернених i невiрних немає нi­чого чистого, але оскверненi i розум їхнiй‚ i совiсть. 16 Вони говорять, що знають Бога, а дiлами вiдрiка­ються, будучи огидними i нездатними нi до якого доброго дiла. 1 Ти ж говори те, що згiдне iз здоровим вченням: 2 щоб старi чоловiки були пильнi, поважнi, доброчеснi, здоровi у вiрi, в любовi, в терпiннi; 3 щоб старi жiнки також одягались як личить святим, не були обмовницями, не пiдневолювались пияцтву, вчили добра; 4 щоб наставляли молодих любити чоловiкiв, любити дiтей, 5 бути доброчесними, чистими, дба­й­­­ливими про дiм, добрими, покiрними своїм чоловiкам, щоб не зневажалося слово Боже. 6 Юна­­кiв також навчай бути доброчесними. 7 У всьому показуй собою взi­­рець добрих дiл, у навчаннi чис­­тоту, чесність, непошкодже­нiсть, 8 слово здорове, недокiрли­ве, щоб противник був осоромлений, не маючи нiчого сказати про вас поганого. 9 Рабiв навчай кори­тися своїм господарям, догоджати їм у всьому, не перечити, 10 не красти, але виявляти всю добру вiрнiсть, щоб вони в усьому були прикрасою вчення Спасителя нашого Бога. Толкова Біблія Тут висловлюється та сама думка, яку висловлював Господь Ісус Христос (Мф. 15: 11-20) і сам апостол Павло (Рим. 14:20). Для людей, чистих серцем і совістю, все здається чистим, і нічого таких людей не опоганює (тіло і його діяльність). Для людей же нечистих, в думках і в діях, все, всякий предмет здається таким, який неодмінно повинен викликати в них нечисті думки і побажання. Під словом «розум» мається на увазі весь внутрішній зміст людини: настрій, переконання, поняття, думки, наміри і дії; а під словом «совість» - моральне усвідомлення образу думок і дій перед лицем закону (Троїцький, с. 194). Проповідуючи здорове вчення християнське, Тит повинен звертатися з особливого роду настановами до різних за віком осіб різної статі і стану. «Старці» - це позначення старечого віку (πρεσβύτης), а не сану ієрархічного або священицького (πρεσβύτερος). «Вдягалися пристойно»: щоб вони тримали себе, як личить святим, тобто Християнам. Тит повинен сам подавати приклад морально доброго життя.

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову». Кожному християнину необхідне постійне устремління до Світла Христа і рішучість перетерпіти всі наслідки такого устремління в межах землі. Тільки тоді досягаємо ми усвідомлення євангельського слова, і приходить воно без можливості «спостереження» того, як це відбувається, тому що мова йде про невимовно реальне перебування з нами Бога. У будь-якій іншій сфері людської культури можливе спостерігання «прогресу», але не в нашому житті. Часто Дух Святий відступає від нас за ті чи інші порухи серця нашого або думки нашої. Але можливий відхід і через те, що цей Дух бачить нас заспокоєними і задоволеними вже отриманим або досягнутим, і відступає, щоб показати нам, як ми ще далекі від того, якими маємо бути... Ченцеві звершувати духівницьку роботу зовсім не просто. З одного боку, йому особисто КОРИСНО, коли про нього люди мають доволі негативну думку, оскільки засудження з боку людей допомагає йому смирятися. Від сповненого болем серця підноситься до Бога глибша молитва. Легше дається волання до Бога про порятунок всього світу, адже сам він живе стражданням, подібним до страждання дуже великої кількості людей на землі. З іншого боку, якщо людина звершує служіння духівника, то будь-яке погане слово про нього викликає недовіру до нього з боку осіб, які потребують повчання, утішення, підтримки. Смуток його стає подвійним: за себе самого, що живе недостойно званню своєму, з іншого - за шкоду, що завдається всій Церкві, всьому людству, коли руйнується авторитет священнослужителів. Непослух слову духівників рівносильний відкиданню слова Самого Христа. (Хто вас приймає, той Мене приймає, і хто зневажає вас, той Мене зневажає). Так важливо, щоб серед священиків або єпископів була справжня взаємна повага, шана. Щоб припинилися між ними звинувачення один одного, боротьба за владу, заздрість до тих, хто має перевагу в обдаруваннях. Навіть якщо і є певні недоліки в тому або іншому служителі Церкви (а хто досконалий серед людей?), - краще вселяти вірним довіру до тих священиків, до яких вони легко могли б практично звертатися, з огляду на географічні умови чи інші обставини. Саме довіра християн до священнослужителів буде джерелом натхнення для останніх для того, щоб промовити щире слово. Ми знаємо зі слів Самого Господа, що на сидінні Мойсеєвому сидять недостойні особи, і все ж Христос говорив народу, щоб вони дослухалися до своїх пастирів, дотримувалися сказаного ними, не наслідуючи їх способу життя або діянь. Старець Силуан не мав духівника протягом всього свого монастирського життя. Звертався до того, хто в поточний момент був ближчим, вільнішим прийняти. Попередньо він молився, щоб Господь благоволив щодо нього і через духівника дав йому відпущення гріхів і зцілення душі.

Євангельські читання 17 грудня Євангеліє від Луки, 20, 9 - 18 9 І почав Він розповідати людям таку притчу: один чоловік насадив виноградник і віддав його виноградарям, та й відбув на довгий час. 10 І у певний час послав до виноградарів раба, щоб вони дали йому плодів з виноградника; але виноградарі, побивши його, відіслали ні з чим. 11 Ще послав другого раба; але вони і того, побивши і зневаживши, відіслали ні з чим. 12 І ще послав третього; але вони і того, поранивши, вигнали. 13 Тоді господар виноградника сказав: що мені робити? Пошлю сина мого улюбленого; може, побачивши його, посоромляться. 14 А виноградарі, побачивши його, міркували між собою, кажучи: це спадкоємець, ходім уб’ємо його, щоб спадщина була нашою. 15 І, вивівши його геть з виноградника, вбили. Що зробить з ними господар виноградника? 16 Прийде і погубить виноградарів тих, і віддасть виноградник іншим. Ті, що слухали це, сказали: нехай не буде так! 17 А Він, поглянувши на них, сказав: що значить оце написане: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем? 18 Кожний, хто впаде на той камінь, розіб’ється; а на кого він упаде, того роздавить. Аверкій, архієпископ Притчу цю оповідають нам усі три синоптики абсолютно однаково. Певний господар, під яким мається на увазі Господь Бог, зробив «виноградник», під яким треба розуміти старозавітну церкву. Обгородив його огорожею, під якою тлумачі розуміють закон Мойсея і всі взагалі настанови, призначені для того, щоб оберегти обраний народ Божий юдеїв від впливу язичництва; викопав у ньому басейн або яму, в якій вижимався сік, побудував «вежу», призначену для сторожів, які охороняли виноградник від злодіїв і тварин. Під чавилом і вежею св. отці розуміють вівтар і храм. Зробивши все потрібне для благоустрою виноградника, господар «віддав його виноградарям», відповідно до звичаю, з тим, щоб вони збирали плоди і в умовленій кількості доставляли господареві. Під «виноградарями» маються на увазі іудейські народні начальники, переважно первосвященики та члени синедріону. Потім господар відійшов: це означає, що Господь довірив їм всю повноту влади над єврейським народом, з тим, щоб вони потім представили перед ним плоди свого управління - показали б, що вони виховали народ так, як слід було, в дусі закону Божого. Через деякий час господар послав своїх «слуг», під якими треба розуміти пророків. Але злі виноградарі, схопивши слуг його, побили, інших вбили… - так чинили начальники іудейського народу з посланцями Божими, пророками. Вони управляли народом, не піклуючись про його духовне самовдосконалення, а переслідуючи тільки свою особисту користь і інтереси, і тому жорстоко вбивали пророків Божих, які нагадували їм про їхні обов'язки. Про це свідчить вся старозавітна священна історія (Єр. 44: 4-6; 2 Хр. 24: 20-21; 2 Хр. 36:16; Неєм. 9:26 І ін). Нарешті, господар послав до них «сина свого» (за Марком, єдиного і улюбленого); останнім надзвичайним посланником Божим до юдейського народу був Сам Єдинородний Син Божий Господь Ісус Христос. «Це спадкоємець», - сказали злі виноградарі. - «Підемо, вб'ємо його, і заберемо його спадщину!». Господь Ісус Христос називається «спадкоємцем» в тому сенсі, що все передано Йому Отцем Його (Мф. 11:27). А первосвященики й старійшини юдейські вирішили вбити Його, щоб не втратити своєї влади над єврейським народом. І схопивши його, вони вивели його за виноградник і вбили - так начальники юдейські вбили Господа Ісуса Христа, вивівши Його з Єрусалима, який був священним осередком старозавітної церкви, вбили його за стінами його. Закінчивши притчу, Господь побажав, щоб слухачі самі оголосили щодо себе вирок, що вони дійсно і зробили за св. Матфеєм, а за св. Марком, Господь, зі свого боку, підтвердив правильність цього вироку. А за св. Лукою, первосвященики й старійшини, зрозумівши, що цей вирок вони винесли самі собі, потім сказали: «Так не буде», тобто це не станеться з нами. Під приходом господаря треба розуміти тут не Друге Пришестя Христове, бо далі йдеться про те, що Він, тобто Бог, виноградник віддасть іншим працівникам. Отже, життя людей триватиме і після зруйнування Єрусалима, скасування архієрейського служіння і влади синедріону. Тоді покликані будуть на діло обробки виноградника Божого «інші робітники» - апостоли і їх наступники, пастирі Христової Церкви. У висновку притчі Христос застосовує щодо себе 22-23 стихи 117 псалма (Пс. 117: 22-23), називаючи Себе Каменем, який відкинули будівничі, тобто вожді юдейського народу, але який став главою вугла (кута) - став наріжним каменем величної будівлі новозавітної Церкви. Називаючи себе каменем, Господь вказує на два види людей, які не увірують в Нього, і які піддадуться за це покаранню: одні, для яких Він буде Каменем спотикання, тобто спокусою; інші, які не покаялись, запекло повстали проти Господа і почали боротися проти поширення Його Царства. Провина других важча. Того, хто спіткнувся об камінь і розбився, можна зцілити, знищення ж виражає остаточну загибель, яка прийде на всіх запеклих противників Христових. У результаті такого протистояння юдеїв, призначених спочатку бути обраним народом Божим, відніметься від них Царство Боже і дасться народові, що творить плоди Його, тобто новому народу Божому - всім майбутнім членам Царства Божого, або Церкви Христової, які представляють тут один народ - новий Ізраїль. Послання до Тита святого апостола Павла, 1, 5 – 2, 1 5 Для того я залишив тебе на Кри­тi, щоб ти довершив недокiн­чене i поставив у всiх мiстах пресвiтерiв, як я тобi наказував: 6 ко­ли хто непорочний, чоловiк однiєї жiнки, дiтей має вiрних, яких не докоряють у розпустi чи непокiр­ностi. 7 Бо єпископ повинен бути бездоганний, як Божий управитель, не такий‚ що собі догоджає‚ не зухвалий, не гнiвливий, не п’яниця, не забiяка, не користолюбець, 8 а гостинний, благолюбний, цнотливий, справедливий, побожний, стриманий, 9 який дотримується правдивого слова, згiдно з вченням, щоб вiн мав силу й на­ставляти в здоровому вченнi, i вик­ривати противникiв. 10 Бо є багато непокiрних, марнословiв i обманщикiв, особливо з обрiзаних, 11 яким треба затуляти вуста: вони розбещують цiлi доми, навчаючи чого не слiд, заради ганебної користи. 12 З них же самих один вiршотворець сказав: «Критяни завжди неправдомовцi, злi звiрi, черева ледачi». 13 Свiд­чен­­­­ня це справедливе. З цiєї причини викривай їх суворо, щоб вони були здоровi у вiрi, 14 незважаючи на юдейськi байки i накази людей, якi вiдвертаються вiд iсти­ни. 15 Для чистих усе чисте; а для ос­квернених i невiрних немає нi­чого чистого, але оскверненi i розум їхнiй‚ i совiсть. 16 Вони говорять, що знають Бога, а дiлами вiдрiка­ються, будучи огидними i нездатними нi до якого доброго дiла. 1 Ти ж говори те, що згiдне iз здоровим вченням… Толкова Біблія На Криті. Острів Крит, на Середземному морі, має 36 миль в довжину і 197 миль в окружності. Острів був густо населений жителями. У 69 році до Р. X він був обернений в Римську провінцію. Серед жителів острова були і іудеї (Діян. 2:11). Ймовірно, християнство насаджувалось тут прибульцями з першого християнського свята П'ятидесятниці. Апостол Павло з проповіддю Євангелія прибув на острів Крит після звільнення з першого римського ув’язнення, але недовго тут залишався і замість себе для впорядкування церковних справ залишив Тита. Бо єпископ.... Ту ж саму особу, яку в п'ятому стиху названо пресвітером, тут називається єпископом. Звідси видно, що тут слово єпископ означає не вищу ієрархічну ступінь священнослужіння, а просто діяльність будь-якого пресвітера, який повинен був спостерігати (έπισκοπεϊν) за церковною громадою, йому дорученою, як єпископи - наприклад, Тимофій або Тит, - спостерігали за цілими церквами, що складалися з багатьох церковних громад. Згідно з вченням. Тут можна бачити вказівку на існування твердо встановленого символу віри (пор. 2 Тим. 3:14). Є багато. Тут маються на увазі, звичайно, критські християни, зокрема, ті, що навернулися в християнство з юдейства. Уста затуляти, тобто так суворо їх викривати, щоб вони замовкали (блаж. Феофілакт). Розбещують цілі доми, тобто псують своїм вченням цілі сім'ї. Віршотворець - по-грецьки пророк (προφήτης). Греки називали нерідко поетів пророками, приписуючи їм, очевидно, властивості Бога. Тут мається на увазі критський поет Епіменід, що жив в 6 столітті до Р. X., у якого цитоване місце знаходилося у втраченому вже творі "Про оракулів". Щоб вони були здорові у вірі. Тут маються на увазі, звичайно, Критяни-християни. Тут висловлюється та сама думка, яку висловлював Господь Ісус Христос (Мф. 15: 11-20) і сам апостол Павло (Рим. 14:20). Для людей чистих серцем і совістю все здається чистим, і нічого таких людей не опоганює (тіло і його відходи). Для людей же нечистих і в думках і в житті всякий предмет здається таким, який неодмінно повинен викликати в них нечисті думки і побажання. Під словом «розум» мається на увазі «весь внутрішній зміст людини: настрій, переконання, поняття, думки, наміри і дії; а під словом «совість» - моральне усвідомлення образу думок і дій перед лицем закону» (Троїцький с. 194).

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову». У наш час масового відступлення від християнства священицьке служіння стає все більше і більше важким. У своєму прагненні виводити людей з пекла, створеного їх же суперечливими пристрастями, священик постійно зустрічається зі смертю, що вразила їх. Саме відчуття часу приймає дивний характер: то воно нудно-тягуче, то зникає, як таке, що не існує, тому що немає осмислених шукань. Неможливо розуміти людей. Вони або сліпі і «не знають, що роблять», або страждають на духовний і розумовий дальтонізм. Часто бачать речі в діаметрально протилежному освітленні, подібно фотографічному негативу... Дізнатися при цьому справжню реальність життя буває вже неможливим. За такого стану не залишається місця жодному слову. Порухи святої любові сприймаються ними вороже; терпляча смиренність представляється ними лицемірством; налаштованість служити - наслідком дрібної зацікавленості. Характерно за таких умов, що самий дух християнського непротивлення злу робить їх без міри зухвалими; священиків ображають незаслужено боляче: приписують такі наміри, про які самі вони зовсім не мислили; нещадно принижуючи, їх (священиків) звинувачують в гордості; всім своїм налаштуванням роблять нестерпною присутність священика і водночас засуджують його за ухилення від контакту за подібних умов. І так без кінця. Благословляю Бога, який відкрив нам таємницю цього явища. Господь попередив нас словом Своїм, навчив нас прикладом Своїм. І якби не так, то неможливо було б не стати жертвою повного відчаю. Один єпископ, котрий із запалом віддавав себе на служіння стражденним і багатьох врятував від внутрішніх і зовнішніх катастроф, одного разу написав мені: «Я став боятися любові». Я пізніше зрозумів його слова так: ті, які отримали від нього користь, прив'язувалися до нього і на початку допомагали йому в його святому служінні, але потім, увійшовши в довіру, ставши необхідними, зазіхали на його свободу, створюючи скрізь труднощі, якщо він віддавав себе тим, котрі знову прийшли. У той час, коли я отримав від нього цей лист, я ще не розумів страшного сенсу його слів. Він відкрився мені за роки мого служіння в Європі. Я згадував не раз і продовжую згадувати дотепер парадоксальні слова: «Я став боятися любові». Але разом з тим стає видимим і інший аспект в служінні нашому. До священика люди ставляться так само, як до Бога: відкидають його зі страшною легкістю, як щось непотрібне, з упевненістю, що як тільки Він їм знадобиться, вони покличуть Його, і Він не відмовиться прийти. «Отче, прости їм, бо не відають, що чинять» (Лк. 23: 34). Після мого приїзду до Франції з Греції (Святої Гори) я зустрівся з людьми, від яких відвик упродовж 22 років мого життя там. Особливо за останні роки, коли я став духівником для кількох сотень ченців усіх видів аскетичного життя Афону. Ніде правди діти, - я був абсолютно «дезорієнтованим». Психологія ченців, їх терпіння і витримка настільки перевершували все і всіх, що я зустрів у Європі, - що я просто не знаходив ні слів, ні зовнішніх форм спілкування. Те, що монахи сприймають із вдячністю, - в Європі доводило людей до відчаю. Багато хто відсахнувся від мене, вважаючи мене ненормально жорстким, навіть до спотворення євангельського духу любові. І я приймав ці відгуки з розумінням, що «норми» аскетів-ченців і норми людей західної культури глибоко різняться. Немає сумнівів, що найбільш «ненормальним», як для людей часів «Великого Інквізитора», так і для наших сучасників, був би Христос. Хто може слухати Христа, або, тим паче, наслідувати Його? Те, що ченцям давалося десятиліттями плачу, люди сучасні прагнуть одержати за короткий проміжок часу, а іноді - за кілька годин приємної «богословської» розмови. Слова Христа, всяке Його слово прийшло в цей світ звище; воно належить до сфери інших вимірів і приймається не інакше, як шляхом довгої молитви з тривалим плачем. Без цієї умови воно перебуватиме назавжди незрозумілим людині, як би вона не була «освічена», навіть у богослов’ї. Хтось сказав мені: «Коли живеш під тягарем незрозумілого, то задихаєшся». Так, всі ми люди неминуче засмучуємося, коли намагаємося всіма силами збагнути слово Христа. Сам Господь сказав: «Той, хто впаде на камінь цей, розіб’ється, а на кого він упаде, того розчавить» (Мф. 21, 44). Зустрічаючись з цією властивістю слова Христового, ми поступово пізнаємо, що воно розкриває перед нами вічні сфери безпочаткового Духу. І відтак усе, що противиться в нас слову Христа, ми сприймаємо як наявність смерті в нас. Отже, ми перебуваємо в стані глибокої роздвоєності: з одного боку - вдячність, що солодким ножем розриває наше серце; з іншого - нестерпний сором за самого себе, а також страх перед далечінню мети.

Євангельські читання 16 грудня Євангеліє від Луки, 20, 1 - 8 1 І сталося в один з тих днів, коли Він навчав народ у храмі і благовістив, прийшли первосвященики і книжники зі старійшинами. 2 І запитали Його: скажи нам, якою владою Ти це робиш, або хто дав Тобі цю владу? 3 Він сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне, скажіть Мені — 4 хрещення Іоанове було з небес чи від людей? 5 Вони ж, міркуючи між собою, говорили: коли скажемо, що з небес, то Він скаже: чому ж ви не повірили йому? 6 А коли скажемо, що від людей, то весь народ поб’є нас камінням, бо він упевнений, що Іоан є пророк. 7 І відповіли: не знаємо, звідки. 8 Ісус сказав їм: то і Я не скажу вам, якою владою це роблю. Аверкій, архієпископ Коли Господь знову прийшов до храму і почав, як зазвичай, вчити, приступили до Нього первосвященики і старійшини з лукавим питанням. 2 І запитали Його: скажи нам, якою владою Ти це робиш, або хто дав Тобі цю владу? Тобто яке право має Він розпоряджатися в храмі - виганяти людей, які торгують, і вчити їх. Зрозуміло, що це не питання людей, які бажають знати істину, а лукаві питання злісних ворогів для того, щоб зловити Господа в слові. Але Господь, не відповідаючи прямо на їх підступне запитання, Сам ловить їх на слові. Питання про хрещення Іоана було в той же час питанням про його пророче достоїнство і про Божественне його призначення. Іоан свідчив про Ісуса, як про Месію, Сина Божого, що взяв на себе земні гріхи світу. Визнати його посланцем Божим - це означало визнати Ісуса Месією, і тоді вирішується питання, якою владою Ісус творить те, що дратувало юдеїв. Фарисеї були поставлені в складне становище ... Визнати відкрито Іоанн пророком означало прийняти і його свідчення про Ісуса як про Сина Божого. ... Знаючи, що народ шанував св. Іоана як пророка і боячись, що народ закидає їх камінням, якщо вони зважитимуться сказати, що Іоан не пророк, вони не наважилися дати конкретної відповіді, сказавши: «Не знаємо». 8 Ісус сказав їм: то і Я не скажу вам, якою владою це роблю. Такий синедріон, що не міг ухвалити конкретного рішення на таке важливе питання, показав себе неспроможним і не заслуговував відповіді Господа. Тому і Господь відповідав: «І я не скажу вам, якою владою це роблю». На це питання зайве було і відповідати, бо вони, звичайно, прекрасно знали, якою владою Господь діє, але свідомо противилися цій владі. Усі три синоптики оповідають про цю розмову абсолютно узгоджено. Толкова Біблія Як ми бачили, цю подію потрібно відносити до вівторка, коли Христос повернувся в Єрусалим. Він ходив у будівлі храму (Марк) і вчив (Матфей і Лука). У цей час, за Матфеєм, підійшли до Нього первосвященики і старійшини, а за Марком і Лукою, ще й книжники. Очевидно, це була офіційна депутація від Синедріону. Златоуст: «подібне питання запропонували вони і у євангеліста Іоана, хоча не тими ж словами, але в тому ж сенсі» (Ін. 2:18). Про знамення начальники храму тепер не просять, як за першого очищення храму (Ін II: 18), тому що тоді Христос не був ще відомий як Великий Чудотворець. Але тепер Він показав уже багато знамень. На питання начальників Спаситель не дає прямої відповіді. Він відповідає контрпитанням, від відповіді на яке залежало і питання, запропоноване первосвящениками та старійшинами. Замість того, щоб відповідати на запитання начальників, Він пропонує відповісти на нього їм самим. …Коли Іоан проповідував і хрестив, то влада послала священиків і левитів допитати його, хто він (Ін. 1:19 і наст.). Це, по суті, дорівнювало питанню, якою владою Він це робить, і хто дав Йому цю владу. Відповідь Іоана була, звичайно, відома іудеям. Вона була дана не стільки словом, скільки справою. Святе життя Іоана і вся його діяльність свідчили про те, що він був посланий від Бога. Але цей посланник Божий свідчив про Ісуса Христа, як про агнця Божого, який бере на Себе гріхи світу (Ін. 1:29). Звідси було видно, якою владою Христос «це» робить і хто дав Йому цю владу: вона отримана була від людей, які не від первосвящеників, книжників, старійшин, а від Самого Бога. Тому питання Христа, запропоноване в такому вигляді, привело начальників храму в складне становище. Обставина, що вони розпитували один одного, показує, що вони дали відповідь на питання Христа не відразу. Вони підійшли до Нього в той час, коли Він навчав, і запропонували Йому питання про владу публічно. Він, зі Свого боку, запропонував їм питання також публічно. Після цього вони відійшли від Нього і почали радитися, подібно до того, як радяться між собою різні політичні партії. Нічого цього не було б потрібно, якби Спаситель не оточений народом. Під час їх наради Спаситель, як можна припустити, продовжував говорити з народом. Предметом наради начальників було питання, чи від Бога хрещення Іоана? Під хрещенням тут мається на увазі вся його діяльність. Вона називаються тут за головною ознакою його діяльності і проповіді - хрещення. …Після слів «від людей» тут припускають так званий «апосіопезіс» - неповну мову, або замовчування, що вживалося заради стислості. Повна мова була б така: якщо скажемо, що хрещення Іоана було від людей, то «весь народ поб'є нас камінням» (Лука), і ми боїмося народу. Страх цей почасти був даремний, тому що народ навряд чи наважився б підняти руку на людей, що знаходилися під захистом римлян. Але, з іншого боку, і це, за східної запальності і дратівливості, було можливим. Якщо не тепер, то в інший час можна було побоюватися народного роздратування, а останнього, особливо з огляду на сильного ворога, начальникам не хотілося викликати. Таким чином, в словах ворогів Христа виявилася суміш, як кажуть, суб'єктивного страху з об'єктивним. Якби начальники храму дали пряму відповідь і правильну, то й Христос міг би запитати їх: чому ж ви не прийняли хрещення Іоанна (Ієронім)? Відповідь книжників була всенародною. Яким чином вони могли сказати «не знаємо», коли всьому народу було відомо, що Іоан - пророк? Чому первосвященики і старійшини побоювалися побиття камінням за інші відповіді, а за цюні? Це можна пояснити тим, по-перше, що вони бажали, так би мовити, і з свого боку випитати, що Христос Сам про це скаже при народі; а по-друге, тим, що з боку начальників храму існувало критичне ставлення до учнів і діяльності Іоана. Народ був переконаний, що Іоан пророк. Але як потрібно припускати, начальники храму довго і обережно намагалися переконати народ у протилежному. За допомогою різних політичних прийомів їм вдалося цього досягти, але не цілком. Вони досягли тільки того, що вселили народу сумніви про діяльність і вчення Іоана; можливо, змусили багатьох з народу коливатися в своїх думках про Іоана. Друге послання до Тимофія святого апостола Павла, 4, 9 - 22 9 Постарайся прийти до мене скоро. 10 Бо Димас залишив мене, полюбивши нинiшнiй вiк, i пiшов до Солуня, Крискент до Галатiї, Тит до Далматiї; один Лука зi мною. 11 Марка вiзьми i приведи з собою, бо вiн менi потрiбний для служiння. 12 Тихика я послав до Ефеса. 13 Коли пiдеш, принеси фе­­лон, який я залишив у Троадi в Карпа, i книги, особливо шкiрянi. 14 Олександр коваль багато зробив менi зла. Hехай віддасть йому Господь за дiла його! 15 Стережись його i ти, бо вiн дуже противився нашим словам. 16 При першiй моїй вiдповiдi нi­кого не було зi мною, але всi мене залишили. Hехай не зарахується їм! 17 Господь же став передi мною i змiцнив мене, щоб через мене ствердилося благовiстя i почули всi язичники; i я визволився б з левової пащi. 18 I визволить мене Господь вiд усякого зла i збереже для Свого Hебесного Царства, Йому слава на вiки вiків. Амiнь. 19 Вiтай Прискiллу i Акилу та дiм Онисифора. 20 Ераст зостався в Коринфi; Трофима ж я залишив хворого в Мiлетi. 21 Старайся прийти до зими. Вiтають тебе Еввул‚ i Пуд, i Лин, i Клавдiя‚ i всi браття. 22 Господь Iсус Христос iз духом твоїм. Благодать з вами. Амiнь. Толкова Біблія Скоро. У 21 ст. додано - до зими. Можливо, Тимофій дав уже знати апостолу, що збирається в Рим. Апостол відчуває себе в Римі самотнім. Димас - був раніше співробітником апостола Павла. (Флм. 1:24), а тепер пішов в Салоніки за своїми особистими справами. Крискент до Галатії - тобто в Галію, яка у древніх греків і на початку християнського періоду відома була під ім'ям Галатії, тоді як східна Галатія називалася Галатією азійською або Галогрецією. Тит в Далмацію, тобто в південну Ілларію. Один Лука зі мною. Можливо, Лука особливо потрібен апостолу Павлу, який нерідко хворів, саме як лікар (пор. Кол. 4:14). Для служіння - тобто для виконання різних доручень апостола Павла. Тихика. Як уродженець Азії Тихик в Ефесі і в залежній від Ефеса області був більше на місці, ніж єрусалимлянин Марк. Фелон, тобто дорожній плащ (paenula), який носили римські солдати поверх тоги. Апостол натякає тут не на ту подорож в Троаду, про яку йдеться в Діян. 16: 3, і не на ту, про яку йде мова в Діян. 20: 5 і наст., тому що з часу першої пройшло вже цілих 12 років, а з часу другої - 6 років. Ймовірно, він має на увазі тут останнє, третє, своє перебування в Троаді (пор. 1 Тим. 1: 3). Книги - цілком ймовірно, що це священні книги Старого Завіту. Особливо шкіряні. Якщо всі залишені Павлом в Троаді книги Тита буде нести незручно, то він повинен захопити принаймні ті, які написані на шкірі або пергаменті. Можливо, в числі цих книг були подорожні нотатки апостола Павла. Олександр. Тут, ймовірно, мається на увазі той Олександр, який згаданий в історії Димитрія (Діян. 19:33). Він був мідником або, правильніше, обробником металів взагалі (у Гомера про одного мідника сказано, що він займався обробкою золотих речей. Од. III: 432). Хоча він був іудей, але тим не менш допомагав Димитрію у виготовленні ідолів. Мабуть, цей Олександр прибув на чолі цілої депутації в Рим для того, щоб звинувачувати Павла перед вищим Імператорським судом. Можливо, Олександр і тепер перебував у Римі і Тимофію довелося б зіткнутися з ним по своєму прибутті в Рим. Тому апостол переконує Тимофія бути особливо обережним. У римлян був звичай, щоб під час розбору справ на суді були друзі обвинуваченого, які вже самою своєю присутністю підтримували дух обвинуваченого і чинили деякий вплив на суддів. При розгляді справи апостола Павла не знайшлося нікого з його друзів, які б з'явилися на суд. Але йому допоміг Сам Господь. Допомога Господа полягала в тому, що Він дав йому силу Свого Духа (Мф. 10:20). При цьому, ймовірно, Бог Сам явився апостолу народів (пор. Діян. 18: 9 і сл. і 17 ст.). Внаслідок цього мова апостола Павла дихала такою силою і мала таку вражаючю дію, що він тоді "за першої відповіді" визволився з пащі лев'ячої. Цей образ, запозичений з книги пророка Даниїла (Дан. 6:22, 27), не можна буквально розуміти в тому сенсі, що Павло був звільнений від небезпеки бути кинутим цирковим левам. Він був римський громадянин і за законом міг бути тільки страчений через відсікання голови. Тут, очевидно, апостол має на увазі взагалі свій порятунок від смертної небезпеки і хоче сказати, що на першому розгляді його справи йому не було виголошено смертного вироку. Питання тільки в тому, на яку подію тут натякає апостол. Тлумачі по-різному думають про це. Одні кажуть, що апостол має на увазі тут перший розгляд своєї справи, яка, завдяки переконливій про​​мові Павла, закінчилася для нього благополучно. Павлу, таким чином, доводилося чекати нового виклику в суд, який повинен був мати для нього гірший результат. Інші вважають, що та перша відповідь мала місце не під час цього римського ув’язнення, не під час того процесу, а в обставинах більш раннього часу і що Павло розповідає тут про те, як він позбувся того першого полону. Це місце для деяких древніх тлумачів представляло собою підставу до припущень, що Павло був звільнений з перших римських уз (про них див. Діян. 18 гл.), а потім знову був полонений, і що друге послання до Тимофія написано під час другого римського ув’язнення. Щоб через мене ... тобто щоб апостол міг здійснити після звільнення свої плани, про які він говорив в посланні до Римлян (Рим. 15:24). Як апостол врятувався перший раз, так він спасеться і в майбутньому від всяких нападів злих людей, хоча, втім, це не означає, що він не помре. Слова «Свого Hебесного Царства» означають, що він буде введений в Небесне Царство Христове через гідне прийняття смерті, яке апостол, як видно з 2 Тим. 4: 6, в той час очікував. Таким чином, смерть і була для нього шляхом до вічного життя. Тому і апостол возносить Господу славу за все і навіть за саму смерть.

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову». Велика праця - знайти належні слова для того, щоб передати слухачеві той чи інший духовний стан. Необхідно, щоб і сам духівник у своєму особистому досвіді пізнав перше, якщо можливо, всю шкалу духовних станів, про які він має дерзновення говорити іншим. У «Слові до пастиря» святий Іоан Синайський («Ліствиця») про це говорить так: «Керманич духовний - той, хто отримав від Бога і через свої подвиги таку духовну силу, що ... і від самої безодні може позбавити збурену душу ... Істинний учитель той, хто безпосередньо від Бога прийняв книгу духовного розуму, написану в розумі перстом Божим, тобто дією осяяння, і не потребує інших книг ... Учителям непристойно давати настанови, виписані з творів інших... Наставляючи нижчих, сам спершу вчися звище... Бо земне не може зцілити земних» (Гл. 1: 2). Саме такі настанови і сам я отримав, починаючи подвиг духовницького служіння. У сутності діла цього мається на увазі народження слова від Бога в серці по молитві. Так преподобного Серафима Саровського хтось назвав прозорливим, але він відповів, що він зовсім не такий, але що він молиться під час розмови з людиною, і перша думка, яка з'явилася від молитви в серці, повинна вважатися як така, що дана від Бога. Якщо людям, які прийшли до священика з надією почути від нього чітку волю Божу, замість того він дасть вказівку, яка виходить від його власного міркування, що може бути неугодним Богу, то тим самим кине їх на хибний шлях і заподіє шкоду. Той же преп. Серафим сказав, що коли він говорив «від свого розуму, то бували помилки». І блаженний Силуан додав один раз під час розмови про це, що «помилки» можуть бути нестрашними, але можуть бути і вельми важливими; як і сам він постраждав на початку свого чернечого життя. Усвідомлюючи себе таким, хто далеко стоїть від належної досконалості, подовгу і з болем у серці благав я Господа не попустити мені помилятися, утримати мене на шляху справжньої Його волі, давати мені слова, корисні братам. І в самий час розмови з людиною я намагався тримати «слух» розуму мого на серці, щоб вловлювати Божу думку і часто навіть слова, які потрібно промовити. Дотримання святого принципу православної традиції на практиці стикається з неймовірними труднощами. Люди освічені міцно тримаються іншого начала - свого розуму. Будь-яке слово ієрея для них є просто людським, і тому підлягає критичному обговоренню. Виконати вказівку духівника без розмірковування було б для них божевіллям. Те, що бачить і розуміє духовний, того зовсім не сприймає душевний, і заперечує, бо живе в іншому вимірі (пор.: 1 Кор. 2:10, 13). Зустрічаючись з людьми, що керуються власними імпульсами і відкидають слово, дане священику по молитві, я відмовлявся просити від Бога відкрити тому, хто прийшов, Його святу і вседосконалу волю. Таким чином я не ставлю їх в становище боротьби з Богом: сповіщаючи їм лише мою особисту думку, хоча б і підтверджену посиланням на твори святих отців або Святе Письмо, я залишаю їх вільними від богоборства, і немов даю право безгрішно відхилити мою пораду, як просто людську. Звичайно, це далеке від того, що ми шукаємо в таїнствах Церкви.

Євангельські читання 15 грудня Євангеліє від Луки, 19, 45 - 48 45 І ввійшовши у храм, почав виганяти тих, що в ньому продавали і купували, 46 кажучи їм: написано: дім Мій є дім молитви, а ви зробили його вертепом розбійників. 47 І навчав щодня в храмі. А первосвященики і книжники та старійшини народні шукали, як погубити Його, 48 і не знаходили, що б зробити з Ним, бо всі люди трималися Його і слухали Його. Толкова Біблія Увійшовши в Єрусалим, Господь попрямував в храм і вчинив вигнання торговців із храму. Про це оповідають тільки три перших євангелісти, причому розповідь св. Марка відрізняється від оповідання св. Матвія і Луки тим, що за св. Марком, Господь, увійшовши в храм, і оглянувши все, так як година вже пізня була, пішов у Віфанію з дванадцятьма і тільки на другий день, після прокляття смоківниці, знову, увійшовши в храм, вигнав тих, що торгують. Тут не можна бачити серйозного протиріччя: Апостоли у викладі подій не завжди дотримувалися точного хронологічного порядку; для них часто важливіше представлявся зв'язок подій логічний. Деякі ж допускають, що було подвійне очищення храму від торговців: безпосередньо в день входу Господнього в Єрусалим і вдруге - наступного дня. Три роки тому, коли Господь прийшов в Єрусалим на першу, після Свого хрещення, Пасху, Він застав двори і прибудови храму оберненими в торгову площу, і вигнав усіх тих, що торгують. У наступному році Господь знову прийшов в Єрусалим на Пасху, але торгівлі в храмі, мабуть, не застав. На третю Пасху Свого служіння Господь зовсім не був у Єрусалимі. Коли ж наближалася четверта Пасха, то Іудеї були стурбовані, чи прийде Ісус на свято. Знаючи, що начальство вже винесло Йому смертний вирок, і думаючи, що Він не наважиться йти в Єрусалим на явну смерть, торговці, з дозволу первосвящеників, нагнали знову на подвір'я храму стада тварин, розставили намети з різними товарами, поставили столи з міняльними касами, лави з голубами, яких розводили для продажу самі первосвященики, - і почали торгувати. Прихід Господа до храму з'явився для них несподіванкою. Після того, як народ урочисто привітав Його криками «Осанна», ніхто не наважився протидіяти Йому, коли Він, як і в перший рік свого служіння, почав виганяти торговців. Св. Марк до цього додає ще, що Господь не дозволяв, щоб хто-небудь проносив через храм будь-яку річ, тобто сторонні речі, які не мають відношення до здійснюваного в храмі богослужіння. Очевидно, велич і могутність Божества просяяли в цей момент на лику Господа, так що ніхто не смів чинити Йому протидії, і всі мимоволі корилися Йому. А первосвященики, очевидно, теж не сміли нічого зробити проти Господа, бачачи, як народ невідступно слухає Його, дивуючись наукою Його (Мк. 11). ... Про очищення Христом єрусалимського храму тут йдеться вдруге. Про перше очищення розказано було Іоаном (Ін. 2: 13-22). Події, розказані євангелистами, так схожі, що подавали привід не тільки до звинувачень євангелистів в так званих пересмикуваннях, а й до кепкувань з приводу того, що вони тут зовсім перемішали одну і ту ж подію, відносячи її то до початку служіння Христа (Іоан), то до кінця (синоптики). Такі заперечення робилися, мабуть, не тільки в новий час, але і в давнину, і викликали спростування. Так, обговорюючи цей факт, Златоуст стверджує, що були два очищення, і в різний час. Це видно і з обставин часу, і з відповіді іудеїв Ісусу. У Іоана говориться, що це сталося в саме свято Пасхи, а у Матфея - задовго до Великодня… З думкою, висловленою Златоустом, згодні багато як стародавніх, так і нових екзегетів (за винятком, звичайно, негативних критиків, до того ж лише деяких); думки про те, що євангелисти тут розповідають про одну й ту ж подію, в цей час дотримуються не всі. Справді, ні синоптики, ні євангелист Іоан не могли помилково перемішати таку важливу​​подію, як очищення храму. Останнє цілком підходить і до початку, і до кінця служіння Месії. Перше очищення могло справити сильне враження і на начальників, і на народ; але потім, як це зазвичай і скрізь буває, зловживання знову розвинулися і стали кричущими. Друге очищення поставлено в ледь помітний зв'язок з ненавистю начальників храму, яка привела до засудження і розп'яття Христа. Можна навіть сказати, що ніщо більше не сприяло такому кінцю, як обставина, що Спаситель Своїм вчинком сильно торкнувся різних майнових інтересів, пов'язаних з храмом, тому що відомо, що немає важчої і небезпечнішої боротьби, якіз крадіями і розбійниками. І не будучи священиком, Спаситель, звичайно, не входив тепер в самий храм. Невідомо навіть, чи входив Він у двір чоловіків. Місцем подій був, без сумніву, двір язичників. На це вказує і сам вираз, вжитий тут усіма синоптиками, який позначає всіхрамові споруди, в тому числі і двір язичників. Торгівля могла відбуватися тільки у дворі язичників... Тут продавалися жертовні тварини, ладан, масло, вино та інші приналежності храмового богослужіння. Тут же стояли «столи міняйлів» - κολλυβιστών, слово, що зустрічається у Ін. 2:15 і ще тільки тут у Матфея і Марка в Новому Завіті. Торговці (κολλυβισταί), по Феофілакту і Зігабену, - те ж, що і міняйли (τραπεζίται), а κολλυβος - дешева монета... Вони називалися ще (по Зігабену) καταλλάκται (міняйли). Що стосується до лав (καθέδρας), то деякі думали, що вони поставлені були у дворі язичників для жінок або приносилися ними самими, так як нібито вони займалися переважно продажем голубів. Але в євангельському тексті на жінок немає ніякого натяку, а скоріше можна припускати тут чоловіків, тому що слово «продавали» (των πωλούντων) у Матфея і Марка чоловічого роду. Справа просто пояснюється тим, що «лави» або лавки були потрібні для кліток з голубами, а тому і стояли в храмі. Цікаве алегоричне тлумачення дає тут Іларій. Під голубом він розуміє Духа Святого; а під лавою - кафедру священика. «Отже, Христос перекидає кафедри тих, які торгують даром Святого Духа». Всіх цих торговців «вигнав» (έξέβαλεν) з храму Христос, але «лагідно» (tamenmansuetus - Бенгель). Це було диво. На такий вчинок не наважилися б і численні воїни (magnummiraculum. Multlmilitesnonausurifuerant, Бенгель). У Матфея: "І сказав їм: дім Мій домом молитви назветься; а ви зробили його вертепом розбійників". (Мк. 11:17; Лк. 19:46). Вирази в наведеній цитаті, взятій з Іс. 56: 7 і Єр. 7:11, у всіх синоптиків різні. З Іс. 56: 7 запозичена тут тільки остання частина стиха, яка в єврейському тексті представляє дуже незначну різницю від LXX, до того ж лише запорядком слів. Євр (букв.): «Бо Мій дім буде, будинок молитви буде названий для всіх народів»; LXX: «бо Мій дім буде домом молитви названий для всіх народів». Що стосується другої частини цитати, то з Єр. 7:11 взяті тільки два слова: «вертеп розбійників», по-єврейськи гашяратнаріца… Яким чином і в якому сенсі храм міг бути названий «вертепом розбійників»? Якщо в храмі відбувалася тільки облудна торгівля, то зручніше було б назвати його печерою злодіїв, а не розбійників. Для пояснення виразу «вертеп розбійників» слід сказати, що сильна промова Христа визначалася тут силою пророка, а останній ставить свій вираз в очевидний зв'язок з пролиттям невинної крові (Єр. 7: 6), крадіжками, вбивствами і перелюбством (ст. 9). Але якщо Спаситель доклав це пророцтво до тодішнього стану храму, то потрібно думати, що не тільки пророцтво, але і сама дійсність давала для цього підстави. А первосвященики були люди продажні і аморальні. Вони самі займалися торгівлею. «Ринок при храмі і ринки синів Анни були одне і те ж». «Обурений народ, за три роки до зруйнування Єрусалима, знищив ринки синів Анни». Характеристикою членів первосвященницької сім'ї була порочна жадібність, яку як Йосиф Флавій, так і рабини зображують в страшно похмурих фарбах (див. Едершейм. Життя і час Ісуса Месії, т. 1, с. 469 і сл.). «Вертеп розбійників» характеризує тодішні храмові звичаї. Лютер, не без підстави, тому замість «вертеп розбійників» поставив «Mordergrube» - вертеп вбивць (новітні німецькі перекладачі висловлюються Hohie von Raubern). Друге послання до Тимофія, 3, 16 – 4, 4 16 Усе Писання богодухновенне i корисне для навчання, для викривання, для виправляння, для наставляння в праведностi; 17 нехай буде досконала Божа людина, до всякого доброго дiла готова. 1 Отже, засвідчую тобі перед Богом i Господом нашим Iсу­сом Христом, Який буде судити живих i мертвих у явленнi Його i в Царствi Його: 2 проповiдуй слово, наполягай вчасно i невчасно, викривай, забороняй, благай з усяким довготерпiнням i повчанням, 3 бо буде час, коли здорового вчення приймати не будуть, але за своїми примхами будуть обирати собi вчителiв, якi б тiшили слух; 4 i вiд iстини вiдвернуть слух i навернуться до байок. Толкова Біблія "Писання" (αί γραφαί)… означає усі богонатхненні писання, в тому числі і новозавітні книги, деякі з яких у той час уже існували. Апостол міг назвати і своє писання богонатхненним, раз він про усні проповіді свої та інших апостолів говорив, що вони мають своїм джерелом Святого Духа (2 Кор. 3: 3). …Потрібно читати богонатхненне писання для того, щоб стати добрим служителем і проповідником Христа. …Христос буде судити як такий, який прийде як вже наділений честю і силою Божою, а не як убогий син людський, що жив в образі раба, розп'ятий в немочі …як воскреслий і такий, що панує на небі і Своє вічне Царство має заснувати на землі (Іоан Золотоустий). Усі мертві і живі стануть перед Ним на суд, і Він віддасть кожному належне. Про це повинен Тимофій згадувати щоразу, як йому стає важко в боротьбі з ворогами. …Тимофій повинен тепер користуватися нагодою звертатися з настановою до слухачів, тому що настане час, коли він вже не знайде людей, готових його слухати; люди будуть більш охоче слухати інших учителів. Разом з цим апостол переконує Тимофія у необхідності відвертатися, віддалятися від порожніх, непотрібних байок (див. 1 Тим. 4: 1, 3, 4), займаючись тільки тим, що дійсно утверджує в душі людини благочестиву налаштованість –справами християнської любові і подвигами стримання.

Євангельські читання 14 грудня Євангеліє від Луки, 19, 37 - 44 37 А коли Він наближався вже до спуску з гори Елеонської, безліч учеників почали радісно хвалити Бога гучним голосом за всі чудеса, які вони бачили, 38 кажучи: благословен Цар, що гряде в ім’я Господнє! Мир на небесах і слава у вишніх! 39 І деякі фарисеї з народу сказали Йому: Учителю, заборони ученикам Твоїм. 40 Але Він сказав їм у відповідь: Я вам кажу, що коли вони замовкнуть, то каміння заголосить. 41 І коли, наблизившись, побачив місто, то заплакав над ним 42 і сказав: о, коли б зрозуміло ти хоч у цей твій день, що потрібне для твого миру! Але це сховано нині від очей твоїх. 43 Бо прийдуть на тебе дні, і вороги твої оточать тебе валом, і візьмуть в облогу тебе, і стиснуть тебе звідусіль. 44 І зруйнують тебе, і поб’ють дітей твоїх у тобі, і не залишать у тобі каменя на камені, бо ти не зрозуміло часу відвідин твоїх. Аверкій, архієпископ Далі з поєднання оповідань всіх євангелистів можна скласти собі таку загальну картину: коли вони наблизилися до перевалу, звідки починався спуск і відкрився чудовий вигнляд на Єрусалим, «безліч учеників почали радісно хвалити Бога гучним голосом за всі чудеса, які вони бачили, кажучи: благословен Цар, що гряде в ім’я Господнє! Мир на небесах і слава у вишніх!». До цього додає св. Іоан: «Народ, що прийшов на свято, почувши, що Ісус іде в Єрусалим, взяли віття від фініків і вийшли назустріч Йому» (Ін. 12: 12-13). Так поєдналися два потоки народу: один ішов від Вифанії з Христом, інший від Єрусалима, назустріч Йому. Вигляд Єрусалима, котрий постав з гори у всій своїй красі, викликав захват всієї цієї народної маси, який вилився в радісних і гучних вигуках: «Осанна Синові Давида, благословенний, хто йде в ім'я Господнє, осанна в вишніх!» «Осанна» в буквальному перекладі з давньої єврейської мови означає: «Спаси», «спасіння для». Цей вигук вживався як вираз радості і благословення, подібно до нинішнього «Хай живе». «Осанна в вишніх» - побажання щоб і на небі було принесено дар Цареві Ізраїля, Сину Давидовому, то ж радісний вигук «Осанна». «Благословен, хто йде в ім'я Господнє» значить «гідний благословення або прославлення Той, Хто приходить від Єгови за Його велінням, з Його владою, як приходять від земного царя посланці і правителі з повноваженнями його (пор. Ін. 5:43). Єванг. Марк приєднує до цього ще вигук: «Благословенне царство, що гряде в ім'я Господа, отця нашого Давида». Царство Давида повинен був відновити Месія, Якого влада мала перебувати вічно і поширитися на всі народи. У цих словах сини Ізраїлеві прославляють Христа, що йде відновити це царство Давидове. Св. Лука передає ще вигук «Мир на небесах», в сенсі «зійшли з небес все справжні духовні блага і вічне спасіння». Св. Іоан пояснює як причину цієї радості зустрічі Господа велике чудо воскресіння Лазаря, тільки що Ним звершене, а св. Лука - всі чудеса Його. У цій події Церква наша вбачає особливий промисел Божий і те, що вони сповнились Духом Святим… З цієї точки зору зрозуміла відповідь Господа, дана Ним на лукаву і злу вимогу фарисеїв: «Учителю, заборони учням Твоїм» (бо Ти, як і ми, розумієш, наскільки все це непристойно і небезпечно для Тебе). Але Він сказав їм у відповідь: Я вам кажу, що коли вони замовкнуть, то каміння заголосить. Це славослів'я Христу Месії твориться в серцях і устах народу Самим Богом, і якби люди виступили проти цієї волі Божої, тоді б бездушне каміння замінили б людей в прославленні Господа. У цих словах Церква бачить також алегоричну вказівку на язичників, що були спочатку наче кам’яними серцем, але потім замінили собою Ізраїль, що відкинув Христа. Той же сенс має і цитована св. Матфеєм відповідь Господа фарисеям, що обурювалися, через злобу і заздрість, на те, що єврейські діти в храмі викрикували: «Осанна Синові Давида», - «З вуст дітей і немовлят вчинив єси хвалу», тобто Бог Сам проголошує Собі хвалу в устах дітей. (З Пс. 8: 3 - Мф. 21: 15-16). 41 І коли, наблизившись, побачив місто, то заплакав над ним 42 і сказав: о, коли б зрозуміло ти хоч у цей твій день, що потрібне для твого миру! Але це сховано нині від очей твоїх. Як оповідає св. Лука, Господь побачив місто і «заплакав над ним», тобто щодо його загибелі. Показово, що в 70-му році римляни, починаючи облогу Єрусалима, розмістили свій табір якраз на тому самому місці, на горі Оливній, де знаходився в цей час Христос Спаситель, і сама облога почалася теж незадовго до Великодня. Ти не зрозуміло часу відвідин твоїх. Тобто того часу, коли милостивий був до тебе Бог і закликав тебе до спасіння через посланого до тебе Месію, якого ти відкинув, замість того, щоб послухати Його. Друге послання до Тимофія святого апостола Павла, 2, 20 - 26 20 А у великому домi є сосуди не тiльки золоті та срiбні, а й дерев’яні та глиняні; i одні у почесному, а iнші у низькому вживаннi. 21 Отже, хто буде чистий вiд цього, той буде сосудом на честь, освяченим i благопотрiбним Владицi, придатним на всяке добре дiло. 22 Юнацьких похотей уникай, а тримайся правди, вiри, лю­бови, миру з усiма, хто кличе Гос­пода вiд чистого серця. 23 Вiд нерозумних та безглуздих змагань ухиляйся, знаючи, що вони породжують сварки; 24 раб же Господній не повинен сваритися, а бути до всiх привiтним, повчальним, незлобливим, 25 з лагiднiстю наставляти противникiв, чи не дасть їм Бог покаяння до пiзнання iстини, 26 щоб вони звiльнилися вiд тенет диявола, який упiймав їх живими у свою волю. Толкова Біблія Кого слід розуміти тут під сосудами? Звичайно, окремі християни так чи інакше сприяють прогресу церковного життя. Але між християнами є відмінність в даруваннях. Одні, з милості Божої, мають незвичайні дарування, володіють, напр., блискучим ораторським талантом, інші ж завжди виглядають надзвичайно скромними, тому що не володіють ніякими видатними здібностями (пор. Мф. 13:23; 1 Кор. 12:14 і наст.). Перших можна назвати сосудами, зробленими з блискучих і дорогих матеріалів - з золота і срібла, другі виготовлені з дерева і глини. Але й останні мають часто велике значення в житті Церкви. З іншого боку, в Церкві є сосуди, в які збирається, так би мовити, все сміття з дому - це люди безбожні, нечестиві, хоча і продовжують носити ім'я християн. Такі люди, звичайно, можуть бути і серед тих осіб, які мають особливі обдарування. Тимофій не повинен, тому, захоплюватися зовнішністю, а повинен оцінювати людей за їхніми внутрішніми якостями. Якщо видатний християнський оратор сам не відійшов від язичницьких звичок, від нього Тимофій повинен подалі (від цього очистить себе). І кожен християнин, який відокремлюється від таких нечестивих людей, якщо ще не може бути названий посудиною в "честі", то може стати таким згодом (пор. 1 Кор. 12: 22-25). Юнацьких похотей уникай - тобто не захоплюйся властивими молодим людям поглядами на речі. Молодь часто захоплюється зовнішнім блиском, не надаючи значення внутрішнім якостям людини. Тимофій повинен діяти інакше. Він повинен оцінювати людей з точки зору християнської моралі і шукати собі друзів тільки серед людей чесних і тих, які щиро люблять Бога. Різних суперечок, хоча б інші тут показували свої високі розумові здібності, Тимофій повинен уникати (пор. 2 Тим. 2:14). У приклад християнам Тимофій повинен зі свого боку являти лагідність і незлобливість в обговоренні різних питань серед членів Церкви. Навіть з противниками Церкви - іудеями і язичниками - він не повинен входити в суперечки, а лагідно наставляти їх, чекаючи, що Бог дасть їм можливість повірити проповіді Тимофія... ... І таким чином вирватися з диявольських сітей, в яких вони заплуталися (пор. Еф. 2: 2).

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову». Про духівницьке служіння (Із записок афонського духівника) Несподіваний і незбагненний Промисел Божий поставив мене в таке становище, за якого впродовж низки років я спостерігав за духовним життям багатьох подвижників Святої Гори. Деякі з них були налаштовані відкривати мені те, чого, напевно, не повідомляли іншим. Я був у захопленні від споглядання обранців Божих, що ховалися за їх смиренним виглядом. Іноді вони самі, бережені Богом, не розуміли, наскільки багате благословення почиває на них. Їм було дано насамперед бачити в собі недоліки, часом до такої міри, що вони начебто не наважувалися і помислити, що Бог почиває в них і вони в Ньому. Деякі з них були введені в споглядання нетварного Світла, але не знали вони про цю подію, частково тому, що мало знайомилися з творами святих отців, які описують цей вид благодаті. Їх невідання огороджувало їх від можливого марнославства. За переданням православного духівництва, я не пояснював їм, що по суті посилає їм Господь. Щоб допомагати подвижнику благочестя, потрібно так говорити з ним, щоб упокорювалося серце його і розум, так як без цього подальшому сходженню буде покладена перешкода. Я пам'ятав про те, як старець Анатолій, на Старому Русику, сказав Силуану, тоді ще молодому послушнику: «Якщо ти тепер такий, то що ж ти будеш під старість?» (Старець Силуан, стор.18). Цими словами він, старець Анатолій, на довгі роки кинув Силуана в полум'я таких спокус, з яких, правда, він вийшов переможцем, але вельми дорогою ціною. Сила даного йому богоспоглядання перевершила динамізм ворожих нападів, і зі своєї виняткової духовної битви він вийшов збагаченим, як лише деякі за всю історію Церкви, і залишив нам на науку своє слово про відмінність аскетичного смирення від «невимовного Христового смирення». Але і для нього ризик загибелі був великим, як і для кожного християнина, і людини загалом. Гордість становить ядро ​​духовного занепаду: через гордість люди стають подібними до демонів. Богу властива смиренна любов, у полум'ї якої приходить викуплення занепалих людей для Царства Отця Небесного. Духівнику належить відчувати ритм внутрішнього світу всіх і кожного, хто звертається до нього. З цією метою він молиться, щоб Дух Божий керував ним, даючи потрібне для кожного слово. Служіння духівника і страшне, і захопливе, болісне, ​​але й надихаюче. Він «співпрацівник Божий» (пор.: 1 Кор. 3, 9). Він покликаний до найвищої творчості, до незрівнянної честі: творити богів для вічності у Світлі нетварному. У всьому, звичайно, йому приклад (Ін. 13, 15) Христос. Ось його вчення: «Істинно, істинно говорю вам: Син нічого не може творити Сам від Себе, якщо не побачить, як творить Отець; бо, що Він творить, те так само творить і Син. Бо Отець любить Сина і показує Йому все, що Сам творить; і покаже Йому діла більші від цих, щоб ви дивувались. Бо, як Отець воскрешає мертвих і оживляє, так і Син оживляє, кого хоче» (Ін. 5: 19-21).