Євангельські читання: Став наріжним каменем

Євангельські читання 17 грудня

Євангеліє від Луки, 20, 9 - 18

9 І почав Він розповідати людям таку притчу: один чоловік насадив виноградник і віддав його виноградарям, та й відбув на довгий час. 10 І у певний час послав до виноградарів раба, щоб вони дали йому плодів з виноградника; але виноградарі, побивши його, відіслали ні з чим. 11 Ще послав другого раба; але вони і того, побивши і зневаживши, відіслали ні з чим. 12 І ще послав третього; але вони і того, поранивши, вигнали. 13 Тоді господар виноградника сказав: що мені робити? Пошлю сина мого улюбленого; може, побачивши його, посоромляться. 14 А виноградарі, побачивши його, міркували між собою, кажучи: це спадкоємець, ходім уб’ємо його, щоб спадщина була нашою. 15 І, вивівши його геть з виноградника, вбили. Що зробить з ними господар виноградника? 16 Прийде і погубить виноградарів тих, і віддасть виноградник іншим. Ті, що слухали це, сказали: нехай не буде так! 17 А Він, поглянувши на них, сказав: що значить оце написане: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем? 18 Кожний, хто впаде на той камінь, розіб’ється; а на кого він упаде, того роздавить.

Аверкій, архієпископ

Притчу цю оповідають нам усі три синоптики абсолютно однаково. Певний господар, під яким мається на увазі Господь Бог, зробив «виноградник», під яким треба розуміти старозавітну церкву. Обгородив його огорожею, під якою тлумачі розуміють закон Мойсея і всі взагалі настанови, призначені для того, щоб оберегти обраний народ Божий юдеїв від впливу язичництва; викопав у ньому басейн або яму, в якій вижимався сік, побудував «вежу», призначену для сторожів, які охороняли виноградник від злодіїв і тварин.

Під чавилом і вежею св. отці розуміють вівтар і храм. Зробивши все потрібне для благоустрою виноградника, господар «віддав його виноградарям», відповідно до звичаю, з тим, щоб вони збирали плоди і в умовленій кількості доставляли господареві.

Під «виноградарями» маються на увазі іудейські народні начальники, переважно первосвященики та члени синедріону.

Потім господар відійшов: це означає, що Господь довірив їм всю повноту влади над єврейським народом, з тим, щоб вони потім представили перед ним плоди свого управління - показали б, що вони виховали народ так, як слід було, в дусі закону Божого.

Через деякий час господар послав своїх «слуг», під якими треба розуміти пророків. Але злі виноградарі, схопивши слуг його, побили, інших вбили… - так чинили начальники іудейського народу з посланцями Божими, пророками. Вони управляли народом, не піклуючись про його духовне самовдосконалення, а переслідуючи тільки свою особисту користь і інтереси, і тому жорстоко вбивали пророків Божих, які нагадували їм про їхні обов'язки.

Про це свідчить вся старозавітна священна історія (Єр. 44: 4-6; 2 Хр. 24: 20-21; 2 Хр. 36:16; Неєм. 9:26 І ін).

Нарешті, господар послав до них «сина свого» (за Марком, єдиного і улюбленого); останнім надзвичайним посланником Божим до юдейського народу був Сам Єдинородний Син Божий Господь Ісус Христос.

«Це спадкоємець», - сказали злі виноградарі. - «Підемо, вб'ємо його, і заберемо його спадщину!».

Господь Ісус Христос називається «спадкоємцем» в тому сенсі, що все передано Йому Отцем Його (Мф. 11:27). А первосвященики й старійшини юдейські вирішили вбити Його, щоб не втратити своєї влади над єврейським народом.

І схопивши його, вони вивели його за виноградник і вбили - так начальники юдейські вбили Господа Ісуса Христа, вивівши Його з Єрусалима, який був священним осередком старозавітної церкви, вбили його за стінами його.

Закінчивши притчу, Господь побажав, щоб слухачі самі оголосили щодо себе вирок, що вони дійсно і зробили за св. Матфеєм, а за св. Марком, Господь, зі свого боку, підтвердив правильність цього вироку. А за св. Лукою, первосвященики й старійшини, зрозумівши, що цей вирок вони винесли самі собі, потім сказали: «Так не буде», тобто це не станеться з нами.

Під приходом господаря треба розуміти тут не Друге Пришестя Христове, бо далі йдеться про те, що Він, тобто Бог, виноградник віддасть іншим працівникам. Отже, життя людей триватиме і після зруйнування Єрусалима, скасування архієрейського служіння і влади синедріону.

Тоді покликані будуть на діло обробки виноградника Божого «інші робітники» - апостоли і їх наступники, пастирі Христової Церкви.

У висновку притчі Христос застосовує щодо себе 22-23 стихи 117 псалма (Пс. 117: 22-23), називаючи Себе Каменем, який відкинули будівничі, тобто вожді юдейського народу, але який став главою вугла (кута) - став наріжним каменем величної будівлі новозавітної Церкви.

Називаючи себе каменем, Господь вказує на два види людей, які не увірують в Нього, і які піддадуться за це покаранню: одні, для яких Він буде Каменем спотикання, тобто спокусою; інші, які не покаялись, запекло повстали проти Господа і почали боротися проти поширення Його Царства.

Провина других важча. Того, хто спіткнувся об камінь і розбився, можна зцілити, знищення ж виражає остаточну загибель, яка прийде на всіх запеклих противників Христових.

У результаті такого протистояння юдеїв, призначених спочатку бути обраним народом Божим, відніметься від них Царство Боже і дасться народові, що творить плоди Його, тобто новому народу Божому - всім майбутнім членам Царства Божого, або Церкви Христової, які представляють тут один народ - новий Ізраїль.

Послання до Тита святого апостола Павла, 1, 5 – 2, 1

5 Для того я залишив тебе на Кри­тi, щоб ти довершив недокiн­чене i поставив у всiх мiстах пресвiтерiв, як я тобi наказував: 6 ко­ли хто непорочний, чоловiк однiєї жiнки, дiтей має вiрних, яких не докоряють у розпустi чи непокiр­ностi. 7 Бо єпископ повинен бути бездоганний, як Божий управитель, не такий‚ що собі догоджає‚ не зухвалий, не гнiвливий, не п’яниця, не забiяка, не користолюбець, 8 а гостинний, благолюбний, цнотливий, справедливий, побожний, стриманий, 9 який дотримується правдивого слова, згiдно з вченням, щоб вiн мав силу й на­ставляти в здоровому вченнi, i вик­ривати противникiв.

10 Бо є багато непокiрних, марнословiв i обманщикiв, особливо з обрiзаних, 11 яким треба затуляти вуста: вони розбещують цiлi доми, навчаючи чого не слiд, заради ганебної користи. 12 З них же самих один вiршотворець сказав: «Критяни завжди неправдомовцi, злi звiрi, черева ледачi». 13 Свiд­чен­­­­ня це справедливе. З цiєї причини викривай їх суворо, щоб вони були здоровi у вiрi, 14 незважаючи на юдейськi байки i накази людей, якi вiдвертаються вiд iсти­ни. 15 Для чистих усе чисте; а для ос­квернених i невiрних немає нi­чого чистого, але оскверненi i розум їхнiй‚ i совiсть. 16 Вони говорять, що знають Бога, а дiлами вiдрiка­ються, будучи огидними i нездатними нi до якого доброго дiла.

1 Ти ж говори те, що згiдне iз здоровим вченням…

Толкова Біблія

На Криті. Острів Крит, на Середземному морі, має 36 миль в довжину і 197 миль в окружності. Острів був густо населений жителями. У 69 році до Р. X він був обернений в Римську провінцію. Серед жителів острова були і іудеї (Діян. 2:11).

Ймовірно, християнство насаджувалось тут прибульцями з першого християнського свята П'ятидесятниці.

Апостол Павло з проповіддю Євангелія прибув на острів Крит після звільнення з першого римського ув’язнення, але недовго тут залишався і замість себе для впорядкування церковних справ залишив Тита.

Бо єпископ.... Ту ж саму особу, яку в п'ятому стиху названо пресвітером, тут називається єпископом. Звідси видно, що тут слово єпископ означає не вищу ієрархічну ступінь священнослужіння, а просто діяльність будь-якого пресвітера, який повинен був спостерігати (έπισκοπεϊν) за церковною громадою, йому дорученою, як єпископи - наприклад, Тимофій або Тит, - спостерігали за цілими церквами, що складалися з багатьох церковних громад.

Згідно з вченням. Тут можна бачити вказівку на існування твердо встановленого символу віри (пор. 2 Тим. 3:14).

Є багато. Тут маються на увазі, звичайно, критські християни, зокрема, ті, що навернулися в християнство з юдейства.

Уста затуляти, тобто так суворо їх викривати, щоб вони замовкали (блаж. Феофілакт).

Розбещують цілі доми, тобто псують своїм вченням цілі сім'ї.

Віршотворець - по-грецьки пророк (προφήτης). Греки називали нерідко поетів пророками, приписуючи їм, очевидно, властивості Бога. Тут мається на увазі критський поет Епіменід, що жив в 6 столітті до Р. X., у якого цитоване місце знаходилося у втраченому вже творі "Про оракулів".

Щоб вони були здорові у вірі. Тут маються на увазі, звичайно, Критяни-християни.

Тут висловлюється та сама думка, яку висловлював Господь Ісус Христос (Мф. 15: 11-20) і сам апостол Павло (Рим. 14:20). Для людей чистих серцем і совістю все здається чистим, і нічого таких людей не опоганює (тіло і його відходи). Для людей же нечистих і в думках і в житті всякий предмет здається таким, який неодмінно повинен викликати в них нечисті думки і побажання.

Під словом «розум» мається на увазі «весь внутрішній зміст людини: настрій, переконання, поняття, думки, наміри і дії; а під словом «совість» - моральне усвідомлення образу думок і дій перед лицем закону» (Троїцький с. 194).