Про молитву: Народження слова від Бога в серці

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову».

---

Велика праця - знайти належні слова для того, щоб передати слухачеві той чи інший духовний стан. Необхідно, щоб і сам духівник у своєму особистому досвіді пізнав перше, якщо можливо, всю шкалу духовних станів, про які він має дерзновення говорити іншим. У «Слові до пастиря» святий Іоан Синайський («Ліствиця») про це говорить так: «Керманич духовний - той, хто отримав від Бога і через свої подвиги таку духовну силу, що ... і від самої безодні може позбавити збурену душу ... Істинний учитель той, хто безпосередньо від Бога прийняв книгу духовного розуму, написану в розумі перстом Божим, тобто дією осяяння, і не потребує інших книг ... Учителям непристойно давати настанови, виписані з творів інших... Наставляючи нижчих, сам спершу вчися звище... Бо земне не може зцілити земних» (Гл. 1: 2).

Саме такі настанови і сам я отримав, починаючи подвиг духовницького служіння. У сутності діла цього мається на увазі народження слова від Бога в серці по молитві. Так преподобного Серафима Саровського хтось назвав прозорливим, але він відповів, що він зовсім не такий, але що він молиться під час розмови з людиною, і перша думка, яка з'явилася від молитви в серці, повинна вважатися як така, що дана від Бога.

Якщо людям, які прийшли до священика з надією почути від нього чітку волю Божу, замість того він дасть вказівку, яка виходить від його власного міркування, що може бути неугодним Богу, то тим самим кине їх на хибний шлях і заподіє шкоду. Той же преп. Серафим сказав, що коли він говорив «від свого розуму, то бували помилки». І блаженний Силуан додав один раз під час розмови про це, що «помилки» можуть бути нестрашними, але можуть бути і вельми важливими; як і сам він постраждав на початку свого чернечого життя.

Усвідомлюючи себе таким, хто далеко стоїть від належної досконалості, подовгу і з болем у серці благав я Господа не попустити мені помилятися, утримати мене на шляху справжньої Його волі, давати мені слова, корисні братам. І в самий час розмови з людиною я намагався тримати «слух» розуму мого на серці, щоб вловлювати Божу думку і часто навіть слова, які потрібно промовити.

Дотримання святого принципу православної традиції на практиці стикається з неймовірними труднощами. Люди освічені міцно тримаються іншого начала - свого розуму. Будь-яке слово ієрея для них є просто людським, і тому підлягає критичному обговоренню. Виконати вказівку духівника без розмірковування було б для них божевіллям. Те, що бачить і розуміє духовний, того зовсім не сприймає душевний, і заперечує, бо живе в іншому вимірі (пор.: 1 Кор. 2:10, 13).

Зустрічаючись з людьми, що керуються власними імпульсами і відкидають слово, дане священику по молитві, я відмовлявся просити від Бога відкрити тому, хто прийшов, Його святу і вседосконалу волю. Таким чином я не ставлю їх в становище боротьби з Богом: сповіщаючи їм лише мою особисту думку, хоча б і підтверджену посиланням на твори святих отців або Святе Письмо, я залишаю їх вільними від богоборства, і немов даю право безгрішно відхилити мою пораду, як просто людську. Звичайно, це далеке від того, що ми шукаємо в таїнствах Церкви.