Пошук на сайті

Євангельські читання 1 березня Євангеліє від Марка, 11, 1 - 11 1 Коли наблизились до Єрусалима, до Виффагії та Вифанії, до гори Елеонської, Ісус посилає двох з учеників Своїх 2 і говорить їм: підіть у селище, яке прямо перед вами; і як тільки ввійдете в нього, зараз же знайдете осля прив’язане, на якого ніхто з людей ще не сідав; відв’язавши його, приведіть. 3 І якщо хто скаже вам: що це ви робите, — відповідайте, що Господь потребує його; і відразу ж пошле його сюди. 4 Вони пішли і знайшли молодого осла, прив’язаного на вулиці біля воріт, і відв’язали його. 5 І деякі з тих, що там стояли, говорили їм: що робите, навіщо відв’язуєте осля? 6 Вони відповіли їм, як велів Ісус, і ті відпустили їх. 7 І привели осля до Ісуса; і поклали на нього одяг свій; і сів на нього. 8 Багато хто стелив свій одяг по дорозі; а інші різали гілки з дерев і встилали ними дорогу. 9 І ті, які пішли попереду Нього, і ті, які супроводжували Його, викликували: осанна! Благословен, Хто гряде в ім’я Господнє! 10 Благословенне Царство отця нашого Давида, що гряде в ім’я Господнє! Осанна у вишніх! 11 І ввійшов Ісус в Єрусалим і в храм; і, оглянувши все, оскільки час уже був пізній, пішов до Вифанії з дванадцятьма. Аверкій, архієпископ Про цю велику подію, яка служить передвістям страждань Христових, які Він перетерпів за нас, людей, і ради нашого спасіння, розповідають досить докладно всі чотири Євангелиста, св. Іоан стисліше перших трьох. Господь Ісус Христос ішов тепер в Єрусалим для того, щоб виповнилося все написане про Нього, як про Месію, пророками. Він йшов для того, щоб випити чашу спокутуувальних страждань, віддати душу Свою за спасіння багатьох і потім увійти в славу Свою. Тому в повну протилежність тому, як поводив Себе Господь перше, Йому був приємним для цей останній Його вхід в Єрусалим, що відбувався з особливою урочистістю. Перші три Євангелиста оповідають нам подробиці, якими супроводжувалася підготовка цього урочистого входу. Коли Господь з учнями, оточений безліччю народу, який супроводжував Його від Виіфанії і зустрічався по дорозі, наблизився до гори Оливної, Він послав двох учеників в селище, що знаходилося перед ними з дорученням привести ослицю й осля. Гора Оливна, або Олійна, називалася так через безліч оливних дерев (олива - маслина), котрі росли там. Вона знаходиться на схід від Єрусалима і відділяється від нього струмком або потоком Кедрон, який майже зовсім висихав влітку. На західному схилі гори, зверненому до Єрусалима, знаходився сад місцевості, званої Гефсиманія. На східному ж схилі гори лежали два селища, що згадуються у свв. Марка і Луки, - Вифагія і Вифанія (Матфей говорить тільки про першу). З гори Оливної був прекрасний вигляд на всі частини Єрусалима. З Вифанії до Єрусалима було два шляхи: один огинав гору Оливну з півдня, а інший йшов через самий верх гори: останній був коротшим, але важчим і виснажливим. У Палестині було мало коней, і вони використовувалися майже виключно для війни. Для домашнього вжитку та подорожей використовувалися віслюки, мули і верблюди. Сісти на коня було тоді ознакою війни, сісти на мула або осла - ознакою миру. У мирний час і царі і вожді народні їздили на цих тваринах. Таким чином, вхід Господа Ісуса Христа в Єрусалим на віслюку був символом миру: Цар світу їде в свою столицю на віслюку - свідчення миру. Показово, що господарі віслюка і ослиці, за словом Господа, відразу ж віддали своїх тварин, коли апостоли сказали, для Кого вони їх беруть. Відзначаючи дивовижність цієї обставини, св. Златоуст говорить, що Господь хотів цим дати зрозуміти, що «Він міг перешкодити твердошиїм іудеям, коли вони прийшли схопити Його, і зробити їх безмовними, але не захотів цього». Розуміючи велич цих хвилин, Апостоли самі намагаються обставити цей хід урочистістю: вони покривають ослицю й осля, своїм одягом, які нібито повинні були замінити собою злототкані тканини, якими прикрашалися царські коні. Їхав Господь, як видно з оповіді св. Марка, Луки та Іоана, на осляті, а ослиця, мабуть, йшла поруч. «Багато ж народу стелили одежу свою по дорозі», наслідуючи приклад учнів, «інші ж», не маючи верхніх одягу, по бідності, «різали віття з дерев і стелили по дорозі», щоб зробити шлях м'яким і зручним для осляти і таким чином послужити і віддати честь Тому, Хто сидить на ньому. Так поєдналися два натовпи: один йшов від Вифанії з Христом, інший з Єрусалима, назустріч Йому. Вид Єрусалима, котрий постав з гори у всій своїй красі, викликав захват всієї народної маси, який вилився в радісних і гучних криках: «Осанна! Благословенний, хто йде в ім'я Господнє, Цар Ізраїлів!» «Осанна» в буквальному перекладі з давньоєврейської мови означає: «Спаси ж» - про спасіння. Цей вигук вживався як вираз радості і благоговіння на зразок нинішнього: «Хай живе». «Осанна в вишніх» - побажання, щоб і на небі було принесено в дар Цареві Ізраїля, Сину Давидовому, той же радісний вигук «Осанна». «Благословен, хто йде в ім'я Господнє» - значить: гідний благословення або прославлення Той, Хто приходить від Єгови з Його велінням, з Його владою, як приходять від земного царя посланці і правителі з повноваженнями замінювати його (пор. Ін. 5:43). Єванг. Марк приєднує до цього ще вигук «Благословенне царство, що гряде в ім'я Господа, батька нашого Давида». Царство Давида мав утвердити Месія, Якого престол повинен був перебувати вічно і влада повинна була поширитися на всі народи. У цих словах сини Ізраїлеві і прославляють Христа, що йде відновити царство Давидове. Увійшовши в Єрусалим, Господь попрямував прямо в храм і вигнав з нього тих, що торгують. Про це оповідають тільки три перших Євангелиста, причому розповідь св. Марка відрізняється від св. Матфея і Луки тим, що у нього Господь, увійшовши в храм і оглянувши все, оскільки година вже пізня була, пішов у Вифанію з дванадцятьма», і тільки на другий день, після прокляття смоківниці, знову увійшовши в храм, вигнав з нього тих, що торгували. Тут немає протиріччя: апостоли у викладі подій не завжди дотримувалися хронологічного порядку. Для них важливішим був логічний зв'язок подій. Деякі ж допускають, що було подвійне очищення храму від торгуючих: в день входу Господнього в Єрусалим і вдруге - на інший день. Перше соборне послання святого апостола Іоана, 2, 18 – 3, 10 18 Діти! Остання це година! I як ви чули, що прийде антихрист — i тепер з’явилося багато антихристів, — з цього ми i пізнаємо, що остання година настала. 19 Вони вийшли від нас, але не були наші: бо якби вони були наші, то залишилися б з нами; але вони вийшли‚ i через те виявилося, що не всі наші. 20 Ви ж маєте помазання від Святого i знаєте все. 21 Я на­писав вам не тому, що ви не знаєте істини, але тому, що ви зна­єте її i що всяка неправда не від істини. 22 Хто неправдомовець, як не той, хто відкидає, що Ісус є Христос? Це антихрист, що зріка­ється Отця i Сина. 23 Кожен, хто зрікається Сина, не має i Отця, а хто сповідує Сина, має i Отця. 24 От­же, що ви чули від початку, те нехай i перебуває у вас; якщо перебуватиме у вас те, що ви чули від початку, то i ви перебуватимете в Сині i в Отці. 25 Обітниця ж, яку Він дав нам, є життя вічне. 26 Це я написав вам про тих, що вводять вас в оману. 27 А втім, помазання, яке ви одержали від Нього, у вас перебуває, i ви не ма­єте потреби, щоб хто вчив вас; а що саме це помазання вчить вас усьому, i воно істинне i нехибне, то чого воно навчило вас, у тому перебувайте. 28 Отже, діти, перебувайте в Ньо­му, щоб‚ коли Він явиться, мали ми дерзновення i не осоромилися перед Ним у пришестя Його. 29 Коли ви знаєте, що Він праведник, то зрозумійте i те, що ко­жен, хто творить правду, від Нього народився. 1 Бачите, яку любов дав нам Отець, щоб нам називатися і бути дітьми Божими. Світ тому не знає нас, що не пізнав Його. 2 Улюблені! Ми тепер діти Бо­жі, але ще не відкрилося, що будемо. Знаємо тільки, що‚ коли відкриється, будемо подібні до Нього, тому що побачимо Його, як Він є. 3 I кожний, хто має цю надiю на Нього, очищає себе, бо Він чис­тий. 4 Усякий, хто чинить гріх, чи­нить i беззаконня; i гріх є беззаконня. 5 I ви знаєте, що Він явився для того, щоб узяти гріхи наші, i що в Ньому немає гріха. 6 Кожний, хто перебуває в Ньому, не грішить; усякий, хто грішить, не бачив Його i не пізнав Його. 7 Діти! Нехай ніхто не вводить вас в оману. Хто творить правду, той праведний, як i Він праведний. 8 Хто чинить гріх, той від диявола, бо спочатку диявол згрішив. Заради цього i явився Син Божий, щоб зруйнувати діла диявола. 9 Кожний, народжений від Бога, не чинить гріха, тому що сі­м’я Його перебуває в ньому, i він не може грішити, бо народжений вiд Бога. 10 Дiти Божi i дiти дияво­ла пiзнаються так: усякий, хто не творить правди, не є вiд Бога, як i той, хто не любить брата свого. Аверкій, архієпископ Діти! Остання це година!. Тобто настав останній час, - вказівка ​​на те, що настала остання епоха домобудівництва Божого, яка повинна закінчитися другим пришестям Христовим і кінцем світу. Учення про антихриста, як про певну людську особистість ми знаходимо в словах Самого Господа Ісуса Христа (Ін. 5:43), а особливо в посланнях святого Апостола Павла, написаних набагато раніше послання Іоанового (2 Сол. 2: 3-9). Хоча самого антихриста ще немає, але з'явилися предтечі його, носії його духу спротиву Богові, якими святий Апостол безсумнівно вважає лжеучителів на кшталт Симона Волхва, Керінфа, миколаїтів та інших. Проти них застерігали християн також Апостоли Петро і Юда. … Раніше ці люди належали до апостольської громади, але тільки зовні і формально, внутрішньо ж були чужі їй. Згодом вони відпали від Церкви і приєдналися до помилкових учень, або самі стали насадителями єресей. Апостол не говорить про антихриста детально, бо впевнений, що християни самі просвічені Духом Святим, через вчинене над ними таїнство миропомазання. На початку християни отримували особливі дари Духа Святого через покладання Апостольських рук, але з часом ця дія була замінено помазанням святим миром, як це видно ще з 2 Кор. 1: 21-22 і Еф. 4:30. «Знаєте все» - звичайно, в сенсі: «все, що потрібно для спасіння, а тому можете розпізнати брехню єретичних учень». Однак в якості самої вірної ознаки, за якою віруючі можуть виявити лжевчення, святий Апостол вказує заперечення або спотворення істинного поняття про Ісуса Христа, як Єдинородного Сина Божого, що прийшов для спасіння людей. Той, хто заперечує Сина, «не має і Отця», бо тільки через Сина Божого люди можуть пізнавати і любити Бога Отця, тільки через Сина вони отримують доступ до Нього (Мф. 11:27) Для того, щоб перебувати в єднанні і з Сином і Отцем, треба міцно триматися Апостольського сповідання віри: того, «що ви чули від початку ...» Тільки перебуваючи в цій вірі можна успадкувати життя вічне. Далі святий Апостол знову підкреслює важливість великого дару благодаті, який отримують віруючі через таїнство миропомазання: «помазання, яке ви отримали від Hього, воно у вас залишається, і ви не потребуєте, щоб вас хто повчав», і переконує непохитно триматися сповідання Божества Ісуса Христа... ... Закінчуючи своє умовляння нагадуванням близькості другого пришестя Христового і обіцянкою «дерзновення», тобто впевненості у виправданні в день суду: не осоромляться, тобто не будуть засуджені. Апостол Іоан, на підставі раніше висловлених думок, говорить про прояв в самому житті спілкування з Богом і ділить людей за життям їх на дітей Божих і на дітей диявола. Унаслідок гріхопадіння Адама рід людський опинився поневоленим дияволом. Спокутою Господа Ісуса Христа всім людям дарована можливість стати дітьми Божими, отримуючи відродження в таїнстві хрещення і утверджуючись у Божественному житті іншими таїнствами, і власними зусиллями слідувати в житті по стопах Христа, за Його заповідями. Коли Апостол пише: «хто чинить гріх, той від диявола», він говорить не про ту людину, яка рідко і через неміч грішить і потім кається, a про ту, яка любить грішити і обплутана своїми пристрастями. Коли людина грішить довільно, в дійсності вона зближується з дияволом, оскільки не існує гріха, який би не був безпосередньо або опосередковано від диявола. За допомогою кожного довільного гріха людина безпосередньо з'єднується духовно з дияволом.

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову». Христос явив нам в Собі Отця: «хто бачив Мене, той і Отця бачив» (Ін. 14, 9). Тепер ми знаємо Отця тою мірою, якою пізнали Сина: «Я і Отець — єдине» (Ін. 10, 30). Отже, Син являє Отця, і Отець свідчить про Сина; і ми молимося: «Сину Божий, Єдинородний, помилуй і спаси нас і світ Твій». «Усе Мені передано Отцем Моїм, і ніхто не знає Сина, тільки Отець; і Отця ніхто не знає, тільки Син, і той, кому Син схоче відкрити» (Мф. 11, 27). Сина ж ми знаємо настільки, наскільки перебуваємо в дусі Його заповідей. Без Нього ми безсилі піднятися до заповіданої нам висоти, адже в заповідях розкривається життя Самого Бога. Звідси крик наш до Нього: «Господи, Ісусе Христе, Співбезпочатковий Отця Сину, помилуй мене; прийди і вселися в мене з Отцем і Духом Святим за обітницею Твоєю (Ін. 14, 23)... Господи, Ісусе, помилуй мене грішного». У Старому Завіті Ім'я Отця було відомим, але споглядався Він у темряві незбагненності. Христос же явив нам Отця з граничною конкретністю в Собі; Він розкрив істинний обсяг усього, що було дано до Нього через Мойсея і пророків. «Я в Отці і Отець у Мені» (Ін. 14, 11): «Я і Отець - єдине» (Ін. 10, 30). «І Я відкрив їм ім’я Твоє і відкрию (до повноти), щоб любов, якою Ти полюбив Мене, в них була, і Я в них» (Ін. 17, 26). Пізнання Імені Отця є пізнанням і Його, Отчої, до нас любові. Прикликаючи Ім'я Ісуса, вводимося в сферу Божественного Життя; і Отець, і Син, і Дух Святий дані нам в Імені Ісуса: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас і світ Твій».

Євангельські читання 27 лютого Євангеліє від Луки, 20, 45 - 21, 4 45 І коли увесь народ слухав, Він сказав ученикам Своїм: 46 стережіться книжників, які люблять ходити в довгому одязі і люблять, щоб їх вітали на народних зібраннях, мати перші місця в синагогах і перші місця на вечерях, 47 які з’їдають доми вдів і лицемірно довго моляться; вони приймуть тим більше осудження. 1. Поглянувши, Він побачив багатіїв, які клали дари свої в скарбницю. 2 Побачив також і одну вбогу вдову, яка туди поклала дві лепти, 3 і сказав: істинно говорю вам, що ця вбога вдова більше за всіх поклала; 4 бо всі ті з надміру свого клали в дар Богові, а вона з убогости своєї поклала весь прожиток свій, що мала. Аверкій, архієпископ Посоромивши фарисеїв і залишивши їх без відповіді, Господь для застереження Своїх учнів і народу від прийняття духу фарисейства, виголосив проти фарисеїв грізну викривальну промову, в якій викрив їх найголовніші помилки, як щодо вчення, так і щодо життя. Ця промова повністю наводиться тільки св. Матфеєм, а у св. Марка і Луки наведені лише уривки з неї. «Люблять ходити в довгому одязі»: до країв верхнього одягу пришивались чотири кисті, і від них по краях одягу йшли нитки у блакиті. Їх робити і носити наказано законом, в нагадування заповідей Божих і на відмінність євреїв від інших народів (Чис. 15: 37-40). Фарисеї, через марнославство, і ці кисті робили більшими. …У ті часи їжу споживали не сидячи, а напівлежачи на особливих довгих і широких подушках, що клалися до столу, який мав зазвичай форму літери П. Головні або почесні місця були в середині столу і їх добивалися фарисеї: в синагогах вони вимагали собі місць, найближчих до кафедри. «З'їдають доми вдів...» - обманювали вдів своєю показною побожністю і розкрадали їх майно. Про лепту вдовиці, що увійшла давно вже в приказку, розповідають цілком узгоджено тільки два Євангелисти - св. Марк і св. Лука. У так званому «дворі жінок» перебувала скринька, в яку народ клав свої добровільні пожертвування на храм. Перед святом Пасхи було прийнято особливо багато жертвувати: кожен, хто входить до храму, опускав щось в цю скриньку, в міру своїх коштів і ревності. Багато багатіїв клали багато, а бідна вдова поклала дві лепти. «Внесок» був найдрібнішою монетою, дві лепти дорівнювали дрібній римській монеті, що називалася «шеляг». Господь сказав, що ця бідна вдова поклала найбільше за всіх, тобто більше не за кількістю грошей, але порівняно з іншими. Інші подавали те, в чому не мали великої потреби, не обтяжуючи себе надто, а вона поклала останнє, що у неї було, і таким чином присвятила Богу все, що мала. Друге послання до Тимофія святого апостола Павла, 3, 1-9 1 Знай же, що в останнi днi настануть тяжкi часи. 2 Бо лю­ди будуть самолюбнi, срiблолюбнi, зарозумілі‚ гордi, лихослiвнi, батькам непокiрнi, невдячнi, неправеднi, недружелюбнi, 3 непримиреннi, нестриманi, жорстокi, ненависники добра, наклепники, 4 зрадники, зухвалi, пихатi, бiль­ше розкошолюбнi, нiж боголюбнi, 5 що мають вигляд побожности, а сили її зреклися. Вiд таких вiдда­ляйся. 6 До таких належать тi, що вкрадаються в доми i зводять жi­нок, якi утопають у грiхах i ведені рiзними похотями, 7 що завжди вчаться i нiколи не можуть дiйти до пiзнання iстини. 8 Як Яннiй та Ямврiй противилися Мойсеєвi, так i цi противляться iстинi, люди‚ розбещенi розумом, неуки у вiрi. 9 Та вони небагато встигнуть, бо їхнє безумство вiдкриєть­ся перед усiма, як i з тими трапилося. Аверкій, архієпископ Хоча ці слова належать останнім часам існування світу і людства, але, як ми вже бачили, під «останніми часами» можна розуміти весь період часу, що почався з приходом Христа Спасителя в світ і звершення Ним справи спокутування людства. Тому найближчим чином ці слова Апостола стосуються тих самих лжеучителів, про яких говорив він і в минулій, другій, главі. Характерна риса їх та, що вони будуть мати лише зовнішній вигляд благочестя, тобто будуть лицемірами (ст. 5). З історії сект давно відомо, що сектантські вожді для більш успішного поширення своїх лжевчень намагалися здобути співчуття собі перш за все в колі осіб, що вели розсіяний світський спосіб життя, жінок. Ці жінки завдяки своїй легковажності й за звичкою жити більше почуттями і фантазією, набагато легше піддавалися спокусі лжеучителів, і, служачи в той же час до задоволення пристрастей своїх звабників, самі робилися знаряддями зваблювання. Блаженний Ієронім пише з цього приводу: «Симон волхв заснував свою секту за допомогою безсоромної Єлени; Миколай Антіохійський, людина пристрастей, водив за собою натовп жінок; Монтан грошима привернув до себе Пріску і Максимілу і спокусив їх; Арій спокусив спочатку сестру імператора, а потім вже почав розбещувати й інший світ православний. Донат знаходив підтримку в грошах Луцили та подібне... ...Завжди вчаться, та ніколи не можуть дійти до пізнання істини. Це я кажу про тих же лжеучителів, які з цікавості захоплюються новими філософськими течіями, літературними творами, шукаючи у всьому чогось «нового» і модного. «Їх нездатність пізнати істину», говорить блаженний Феофілакт, «не є природний недолік, а є наслідком неправильного напрямку їх волі». Як Яннiй та Ямврiй противилися Мойсеєвi, так i цi противляться iстинi, люди‚ розбещенi розумом, неуки у вiрi. Янній і Ямврій - це імена єгипетських волхвів, що опиралися Мойсею, відомі святому Павлу, як видно, з іудейських переказів, бо в книгах Святого Письма про них нема жодного слова. У сьогоднішній час імена ці ми знаходимо в Таргумі Іонафана і в талмудичний книгах, наприклад, в книзі Зогар. Ефес також славився волхвами, тому це порівняння цілком личило стану речей. Цим порівнянням святий Павло попереджав Тимофія, який чекає його опір з боку лжеучителів і з якою рішучістю повинен він боротися з ними. У наступному 9 стиху дається підбадьорення Тимофію: і вони, звабники, не досягнуть успіху: небагато встигнуть, бо їхнє безумство вiдкриєть­ся перед усiма, як i з тими трапилося.

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову». Захоплює нас краса сотвореного світу, але одночасно з ще більшою силою прагне наш дух до нетлінної краси Безначального Божого Буття. З дивовижною ясністю Господь Ісус відкрив нам надсвітове світло Небесного Царства. Споглядання цієї краси звільняє нас від наслідків падіння, і благодать Духа Святого відновлює в нас первозданний образ і подобу Божу, явлений нам Христом у нашій плоті; і тепер прикликання Його Імені є нашою невпинною молитвою: «Господи, Ісусе Христе, Спасе наш, помилуй нас і світ Твій». Ця молитва в своєму останньому втіленні єднає нас цілком з Христом. Людська іпостась тоді не знищується, не розчиняється у Божественному Бутті, як крапля води в океані. Особистість людини незнищенна у вічності. "Я Є СУЩИЙ"; «Я є... істина і життя». «Я Світло для світу» (Ін. 8: 58, 14: 6, 9: 5). Буття, Істина, Світло - не абстрактні поняття, безособові сутності - «ЩО», а - «ХТО». Там, де немає особистісної форми буття, там немає і живого; подібно до того, як немає там ні добра, ні зла, ані світла, ані темряви. Там взагалі нічого не може бути: «Без Нього ніщо не сталося, що сталося. У Ньому було життя…» (Ін. 1: 3-4). «Господи, Ісусе Христе, Сину Бога Живого, помилуй нас і світ Твій». Коли до прикликання Імені Ісуса єднається пришестя несотвореного Світла, тоді особливо очевидно відкривається нам значення цього Імені; тоді можливий досвід «Царства Божого, що прийшло в силі» (Мк. 9, 1), і дух молитвеника чує голос Отця: «Цей є Син Мій Улюблений, Його слухайте!» (Мк. 9: 7). І ми молимося: «Господи, Ісусе Христе, Єдинородний Сину Отця, помилуй і спаси нас».

Євангельські читання 26 лютого Євангеліє від Марка, 14, 3 - 9 3 І коли Він був у Вифанії, в домі Симона прокаженого, і возлежав, — прийшла жінка з алавастровою посудиною мира з нарда чистого, дорогоцінного, і, розбивши посудину, злила Йому на голову. 4 Деякі обурились і між собою говорили: навіщо така трата мира? 5 Бо можна було б його продати більш як за триста динаріїв і роздати вбогим. І дорікали їй. 6 Ісус же сказав: облиште її, навіщо її бентежите? Вона добре діло зробила для Мене. 7 Бо вбогих завжди маєте з собою і, коли захочете, можете їм добро робити; Мене ж не завжди маєте. 8 Вона зробила, що могла: заздалегідь помазала Моє тіло на погребіння. 9 Істинно кажу вам: по всьому світу, де тільки буде проповідане це Євангеліє, буде сказано на спомин про неї і про те, що вона зробила. Аверкій, архієпископ ...Два євангелиста, св. Матфей і св. Марк, оповідають про помазання Господа миром якоюсь жінкою в домі Симона прокаженого. Це помазання церковний переказ відрізняє від того помазання, яке було вчинене Марією, сестрою воскреслого Лазаря, за шість днів до Пасхи і ще до входу Господа в Єрусалим. Цей Симон прокажений називається так тому, що, судячи з усього, був зцілений Господом від прокази. За церковним же переказом (відображеним дуже зворушливо в богослужбовому послідуванні Великої Середи), жінка, яка приступила до Господа з тим, щоб помазати Його дорогоцінним миром, була грішницею, котра каялася. Вона принесла миро в алавастровому сосуді. Миро представляло собою запашну рідину з масел і пахучих речовин, зазвичай - з найкращої оливкової олії в поєднанні з запашними смолистими речовинами на кшталт нарду або смирни, і різних кольорів. Алавастр - це вид мармуру, що вирізняється своєю легкістю, прозорістю і красою. З нього готували різні вази, урни, сосуди для зберігання ароматичних речовин. Помазання миром на Сході використовувалося не тільки в сенсі вищого значення, як при помазання царів і первосвящеників, а й у повсякденному житті людьми багатими і знатними, заради задоволення. Помазували звичайно волосся на голові, чоло, обличчя, бороду, одяг (Пс. 22: 5; Пс. 132: 2; Екл. 9: 8 і ін.), А в знак вираження особливої ​​поваги комусь - ноги. Не знаючи думок і почуттів глибокого благоговіння жінки-грішниці, ученики засудили її вчинок, знаючи, що Учитель їх не терпів розкоші і вище за все ставив справи милосердя і доброчинність. Але вони в цьому випадку помилилися. Господь виправдав її вчинок, який був звершений від теплої віри і сердечного сокрушення. Бо вбогих завжди маєте з собою і, коли захочете, можете їм добро робити; Мене ж не завжди маєте… Це вказівка на близькість Його смерті. Крім того, цьому дійству Господь дає ще особливе символічне значення: «Заздалегідь помазала Моє тіло на погребіння». Бо в давнину був звичай змащувати тіла мертвих пахощами. В нагороду за її вчинок Господь передрік їй повсякчасну пам'ять про її вчинок між християнами, що ми і бачимо, бо розповідь про це не тільки записана в Євангелії, але включена і в наше богослужіння: в послідуванні Великої Середи Церква прославляє вчинок цієї жінки, проводячи паралель за контрастом між ним і зрадою Іуди, що відбулася в той же день, відразу після цього. Перше соборне послання святого апостола Іоана, 2, 7 - 17 7 Улюблені! Пишу вам не нову заповідь, а заповідь давню, яку ви мали від початку. Давня заповідь — це слово, яке ви чули від почат­ку. 8 Але при тому i нову заповідь пишу вам, що є справді i в Ньому, i у вас, тому що темрява минає i правдиве світло вже світить. 9 Хто говорить, що він у світлі, а ненавидить брата свого, той ще в тем­­­ряві. 10 Хто любить брата свого, той перебуває у світлі, i немає в ньому спокуси. 11 А хто ненавидить брата свого, той перебуває в темряві, i в темряві ходить, i не знає, куди йде, бо темрява засліпила очі йому. 12 Пишу вам, діти, бо прощаю­ться вам гріхи iменi Його ради. 13 Пишу вам, батьки, бо ви пізнали Сущого від початку. Пишу вам, юнаки, бо ви перемогли лукавого. Пишу вам, юнаки, бо ви пі­знали Отця. 14 Я написав вам, бать­ки, бо ви пізнали Безпочаткового. Я написав вам, юнаки, бо ви сильні, i слово Боже перебуває у вас, i ви перемогли лукавого. 15 Не любіть світу, ні того, що в свiтi: хто любить світ, у тому немає лю­бові Отчої. 16 Бо все, що в світі: по­хіть плотська, похіть очима i гордість житейська, не від Отця, а від світу цього. 17 I світ минає, i похіть його, а той, хто виконує волю Божу, перебуває повік. Аверкій, архієпископ Ця заповідь є і давня і нова. Вона - давня, бо була і в Старому Завіті, була написана на скрижалі серця і між язичниками, але до Христа на землі було царство пітьми, а тому почуття любові заглушалося у людей їх пристрастями і навіюваннями диявола. A коли Христос приніс Себе в жертву і Своєю Кров'ю відкупив людей від первородного гріха, зруйнувавши царство диявола в світі, давня заповідь про любов оновилася в серцях відроджених людей, стала немов новою заповіддю і дійсно набула нового піднесеного характеру особливої ​​чистоти, безкорисливості і натхненності, нескінченно перевершуючи любов і язичників і іудеїв. Християнська любов грунтується на високій ідеї загального спокутування Христом і духовної єдності всіх людей у ​​Христі, як членів єдиного духовного тіла Христового. Тому тільки в християнстві можлива любов до ворогів, немислима ні в іудействі ні в язичництві, бо там немає для неї підстав. Тому хто тепер говорить, «що він у світлі, а ненавидить брата свого, той у темряві», той ще не християнин. Доказом християнського налаштування душі служить переважно «любов до брата» Починаючи з 12-го стиха Апостол застерігає проти прихильності до світу. Як особлива ознака християнської досконалості є любов до Бога і до ближніх, так найсильнішою перешкодою для одухотвореної любові є гріховна любов або прихильність до світу цього і до того, що в світі. Тому Апостол і застерігає від такої прихильності людей будь-якого віку: дітей, батьків, юнаків… Тут мається на увазі, мабуть, вік духовно-морального життя, хоча не можна виключати і природних вікових груп, коли люди з роками морально удосконалюються, що природно очікувати від духовно налаштованих християн. Для кожного віку Апостол вказує особливе спонукання до того, щоб він не прив'язувався до світу. Для дітей, що після хрещення почали християнське життя, таким спонуканням служить прощення їм гріхів в таїнстві хрещення, для отроків - пізнання Бога Отця, яке вони, хоча ще не в повноті, але вже набули, зростаючи в морально-християнському житті. Христос є першою і єдиною Людиною, яка у всій Своїй сутності не має ні «насіння», ні «жала» гріха, ні «слідів» гріховних сил. І тому, як Такий, Він (Боголюдина) має владу над гріхом: «але щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи» (Мк. 2:10). І дійсно, Він пробачив людські гріхи Своїми Боголюдськими справами на землі: Своїм Різдвом, Своїм Хрещенням, Своїм вченням, Своїми чудесами, Своїм Преображенням, Своїми стражданнями, Своєю хресною смертю, Своїм Воскресінням, і, нарешті, Своїм Вознесінням. І це Він зробив через Своє невимовне людинолюбство, яке досягає своєї вершини в хресній смерті і Воскресінні. Те, що Він має право і може прощати гріхи людей, підтверджує Його добровільна смерть і Воскресіння, яким Він переміг всесильний гріх і смерть. Підтвердженням того, що Він дійсно прощає гріхи, є Закхей, який отримав силу оновити себе (Лк. 19: 1-10). Так само Марія Магдалина, Савл, Кифа. І з сходженням Святого Духа на Церкву і за допомогою її у нас є численні приклади цього відпущення гріхів. Тому святий Іоан Богослов пише: пишу вам, дітоньки, що гріхи вам прощаються ради Імені Його. …Під «світом» розуміється, звичайно, не саме по собі прекрасне і премудре творіння Боже, але все те, що в людському суспільстві зіпсоване гріхом і дає поживу пристрастям, що зробилося ворожим Богові. Далі Апостол сам визначає, що таке цей світ, якого не належить любити: це - «по­хіть плотська, похіть очима i гордість житейська». За вченням святих Отців, тут мова про три дітища самолюбства, які, в свою чергу, є корінням або родоначальниками всіх інших пристрастей, які турбують людину. Це - хтивість (плотські пристрасті), грошолюбство (прихильність до матеріальних благ) і славолюбство (пристрасті марнославства і гордині). «По­хіть плотська, похіть очима i гордість житейська»: ласолюбство, сріблолюбство та славолюбство (1 Ін. 2:16).

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову». Про молитву Іменем Ісуса Христа можна говорити в термінах Писання і Творів святих отців. А саме: вона є вогнем‚ що поїдає пристрасті (пор.: Євр. 12, 29); вона є світлом, що просвіщає наш розум; робить його проникливим і далекоглядним; здатним бачити все, що відбувається всередині нас. Про неї належить говорити словами Послання до євреїв: вона - «слово дi­йове, та гострiше вiд усякого меча двосiчного: воно проникає до роз­дiлення душi й духу, суглобiв i міз­кiв, i судить помисли й намiри сердечнi. I немає створiння, схованого вiд Hього, але все оголене i вiдкрите перед очима Його...» (Євр. 4: 12-13). Звершення цієї молитви приводить людину до зустрічі з багатьма силами, прихованими в «Космосі»; вона викликає велику боротьбу супроти людини з боку цих космічних сил, а краще сказати, - «свiтопра­вителiв темряви вiку цього, проти духiв злоби пiднебесних» (Еф. 6, 12). Перемога, проте, приходить під час покаяння аж «до ненависті до себе» (пор.: Лк. 14, 26). Образ цієї битви змальований в Одкровенні св. Іоана: «Вони перемогли його (диявола і сатану, що спокушає весь усесвіт) кров’ю Агнця і словом свід­чення свого і не полюбили душі своєї навіть до смерти» (Одкр. 12: 11 і 9). Під час полум'яного покаяння молитва ця підносить дух людини в сфери, що лежать за межами досягнення «мудрості мудреців... віку цього» (1 Кор. 1: 19-20). Страшно говорити про неї: провівши попередньо через морські глибини темряви непроглядної, прихованої всередині нас, вона потім з'єднує дух наш з Духом Божим воєдино, і ще звідси дає нам увійти у святу вічність. У всі віки отці дивувалися величі дару цього занепалому світу: Господи, Ісусе Христе, Єдиний Святий, Єдиний істинний Спасителю всіх, помилуй нас і світ Твій.

Євангельські читання 25 лютого Євангеліє від Марка, 13, 31 – 14, 2 31 Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть. 32 Про день же той або про годину ніхто не знає: ні ангели небесні, ні Син, а тільки Отець. 33 Пильнуйте, будьте на сторожі і моліться, бо не знаєте, коли настане час цей. 34 Подібно до того, коли чоловік, відходячи в дорогу і залишаючи свій дім, дав владу слугам своїм, і кожному своє діло, і наказав воротареві пильнувати, 35 так і ви: пильнуйте, бо не знаєте, коли прийде господар дому, ввечері, чи опівночі, чи як півні заспівають, чи вранці. 36 Щоб, коли він несподівано прийде, ви не спали. 37 А що кажу вам, кажу всім: пильнуйте. 1 Через два дні мало бути свято Пасхи і опрісноків. І шукали первосвященики і книжники, як би взяти Його хитрощами і вбити. 2 Але говорили: тільки не в свято, щоб не сталося заворушення в народі. Аверкій, архієпископ Це свідчення непохитності пророцтва. Бачачи, як в точності виповнилося провіщане Господом про зруйнування Єрусалима, ніхто не може сумніватися і в тому, що так само точно виповниться і пророцтво про Друге Пришестя Його. 32 Про день же той або про годину ніхто не знає: ні ангели небесні, ні Син, а тільки Отець. Син не знає, звичайно, як людина, а не як Бог. Звідси природно випливає необхідність постійного пильнування і неспання: Господь бажає, щоб ми не спали духовно, що не були безтурботні, але були б уважні до ознак часів і були завжди готові до зустрічі Його, ведучи добродійне життя. За своєю несподіваністю і раптовістю пришестя Господа нерідко порівнюється з приходом злодія. Наступна притча (Мф. 24: 45-51) про вірного і недбайливого рабів має на меті ще сильніше переконати у необхідності постійного духовного неспання. Ця притча має особливо близьке відношення до духовних пастирів і світських начальникам, які повинні боятися недбальства у виконанні своїх обов'язків, пам'ятаючи, що вони повинні будуть звітувати у своїй діяльності. …Боячись обурення народу, який міг заступитися за Господа, вони вирішили схопити Його тихо, подалі від народу і коли мине свято. Знайшовши зрадника, вони, одержимі небаченою злобою, не стали чекати закінчення свята. Св. Матфей каже, що ця нарада була в будинку первосвященика, званого Каяфою, саме у дворі. Двори на Сході, що знаходилися всередині будівлі, нерідко служили місцями зібрань. Власне ім'я Каяфи було Йосиф, а Каяфа було прізвисько або прізвище. Він був зятем колишнього, зміненого римським проконсулом первосвященика Анни, або Анана. Перше соборне послання святого апостола Іоана, 1, 8,- 2, 6 8 Якщо кажемо, що не маємо гріха, — обманюємо самих себе, i правди немає в нас. 9 Коли сповідаємо гріхи наші, то Він, будучи вірним i праведним, простить нам гріхи наші i очистить нас від усякої неправди. 10 Коли кажемо, що ми не згрішили, то представляємо Його неправдомовним i слова Його немає в нас. 1 Діти мої! Це пишу вам, щоб ви не грішили, а коли б хто згрішив, то ми маємо заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведника. 2 Він є очищення від гріхів наших, i не тільки від наших, але і від гріхів усього світу. 3 А що ми пізнали Його, розумі­ємо з того, що дотримуємось Його заповідей. 4 Хто говорить: «Я пізнав Його», але заповідей Його не виконує, той неправдомовець i немає в ньому правди; 5 а хто до­тримує слово Його, в тому істинно любов Божа здійснилася; з цього пізнаємо‚ що ми в Ньому. 6 Хто говорить, що перебуває в Ньому, той повинен робити так, як Він робив. Аверкій, архієпископ Апостол пояснює умови і закони, на яких грунтується спілкування з Богом: Сповідування гріхів - «якщо ми свої гріхи визнаємо», усвідомлюємо їх, «сповідаємося» в них відкрито перед Богом і перед свідком Його, уповноваженим в'язати і розрішати (Ін. 20: 22-23), то «Він ... пробачить нам гріхи наші» (ст. 8-9). «Якщо говоримо, що ми не згрішили», то відкидаємо все вчення Христове про спокутувальну жертву Його за гріхи людей. Спаситель прийшов у наш світ, щоб спасти нас від гріха, про що нам проголошує невпинно ця звістка. Однак, коли говоримо, що не маємо гріха, то робимо Бога неправдомовцем. Навіщо Він каже, що прийшов нас спасти від гріха, коли ми не маємо гріха? Він прийшов у світ тому, що ми грішні. Визнаючи гріховність нашу, ми визнаємо і потребу в спасінні і звільненні від гріха. Так слово Його «у нас» і слово Його є Його Євангеліє, Євангеліє спасіння. «Людинопоклонники» кажуть: «Ми не маємо гріха і, отже, не маємо потреби в Спасителі. Він не є для нас необхідним, оскільки нас нема від чого рятувати. Якщо ми маємо будь-який недолік, ми його ліквідуємо за допомогою культури, науки, освіти і технології. В цілому Бог для нас не є необхідним». Так вони розцінюють Спасителя як самовпевненого неправдомовця і, відповідно, ворога людства. Звернемо увагу, що св. Іоан пише це християнам, тобто людям, які вже були омиті від своїх гріхів в таїнстві хрещення. Колишні гріхи прощені, але шрами гріхів залишилися, необхідно залікувати і зовсім згладити з себе все чуже Богу. Апостол говорить, що Христос є умилостивлення за гріхи наші, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу, тобто за гріхи всіх людей, не тільки тих, які нині живуть, але і жили колись і будуть жити до другого пришестя Христового. Це - основне положення християнства. Але як прийняти собі це умилостивлення? Через дотримання заповідей: а те, що ми пізнали Його, пізнаємо це тим, що виконуємо Його заповіді. Це дотримання заповідей - єдиний доказ істинності любові людини до Бога і до ближніх, бо основна заповідь Божа - про любов.

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову». Прикликання Імені Господа поступово з'єднує з Ним. Частково це відбувається навіть тоді, коли молитвеник ще не розуміє, "ХТО ЦЕ" (Мф. 21, 10), і ще невиразно відчувається сила освячення, яка сходить від Імені. Будь-яке подальше просування, проте, неодмінно пов'язується з постійно поглиблювальним усвідомленням нами гріховності, що доводить нас до відчаю. Тоді ми зі зростаючою енергією прикликаємо дивовижне Ім'я: «Ісусе, Спасе мій, помилуй мене». Святе Передання, безцінна спадщина наша від Самого Господа через апостолів і отців Церкви, вчить нас перебувати в убогості духовній, в усвідомленні присутньої в нас смерті гріховної, якщо ми дійсно прагнемо перебувати в істині. «Якщо кажемо, що не маємо гріха, — обманюємо самих себе, i правди немає в нас. Коли сповідаємо гріхи наші, то Він, будучи вірним i праведним, простить нам гріхи наші i очистить нас від усякої неправди. Коли кажемо, що ми не згрішили, то представляємо Його неправдомовним i слова Його немає в нас» (1 Ін. 1: 8-10). «Господи Ісусе Христе, Боже наш, помилуй мене грішного». З якою напругою переживають люди смертельні хвороби, що приходять до них, наприклад, рак; з таким же, а іноді й більшим жахом переживають деякі присутність у них гріховних пристрастей, котрі відлучають від Господа. Такі істинно усвідомлюють себе «гіршим усіх» і щиро бачать себе в темряві непроглядній. Тоді всередині них збирається найбільша енергія молитви-покаяння. Останнє може досягати такого ступеня, що розум їх зупиняється і не знаходить слів, крім наступних: «Ісусе, спаси мене грішного». Спасительною є для нас зростаюча в нас огида до гріха, що переходить у ненависть до самих себе. Інакше ми перебуваємо в небезпеці зжитися з гріхом, таким багатогранним і тонким, що ми зазвичай і не помічаємо його присутності в усіх наших діях, навіть з вигляду благих. Важкий, але й прекрасний подвиг - занурити наш верховний розум у невидимий центр нашої особистості з прикликанням Імені Ісуса Христа, без віри в Якого ніхто не може бачити чинної всередині нас смертельної отрути гріха. Через таку боротьбу зі злом, що живе всередині нас, нам відкриються не тільки глибини нашого власного буття, а й таємничі безодні космічного життя. Тоді дух наш відійде від дрібних і поверхневих явищ повсякденності і в «жаху» від самого себе пізнає святу силу молитви іншого виміру, волаючи: «Господи Ісусе, Спасе мій, помилуй, помилуй мене, окаянного».

Євангельські читання 24 лютого Євангеліє від Марка, 13, 24-31 24 Але в ті дні, після тієї скорботи, сонце померкне, і місяць не дасть свого світла, 25 і зірки спадуть з неба, і сили небесні похитнуться. 26 І тоді побачать Сина Людського, Який гряде на хмарах, з силою і славою великою. 27 І тоді Він пошле ангелів Своїх і збере обраних Своїх від чотирьох вітрів, від краю землі до краю неба. 28 Від смоковниці навчіться притчі: коли гілля її стає вже м’яким і пускає листя, то знаєте, що близько літо. 29 Так і ви: коли побачите, що все збувається, знайте, що близько, при дверях. 30 Істинно кажу вам: не перейде рід цей, як усе це буде. 31 Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть. Аверкій, архієпископ Першою ознакою наближення суду Божого Господь називає явлення лжехристів. Історик І. Флавій свідчить, що перед падінням Єрусалима дійсно з'явилося безліч лжемесій. Другою ознакою будуть війни, як близькі, так і віддалені («почуєте про війни»). Але і ці війни і природні лиха будуть тільки початком прийдешніх болісних жахів, які, за силою страждань, порівнюються Господом з муками народження дитини. «Сонце померкне, і місяць не дасть свого світла» - ці слова не вказують з такою певністю, як 24 ст. 21 глави від Луки (про те, що Єрусалим протягом якогось тривалого проміжку часу топтатимуть язичники), на значущість проміжку часу між руйнуванням Єрусалима і кінцем світу, але дають зрозуміти, що після зруйнування Єрусалима настануть зовсім інші дні, які перевершать будь-яке порівняння зі страшними подіями, які тоді матимуть місце. Грецький текст цього стиха дає підстави для такої перифрази: «Не думайте, що за загибеллю Єрусалима негайно прийде Моє пришестя і кінець світу. Ні, інакше. Для цього настануть інші дні. Тоді сонце померкне і місяць не дасть свого світла і т. д.» У св. Матфея вжито слово «абие», але воно в Свящ. Писанні зазвичай означає не «негайно відразу, слідом за тим», а тільки «раптово». Під цим «абие», говорить єп. Михайло, іноді ховаються цілі століття. Тоді відбудеться потрясіння всієї світобудови. Характерні риси цього страшного часу вказує в гл. 21: ст. 25-26 св. Лука: на землі буде зневіра, страх, здивування: море збуриться, люди будуть знемагати від страху й чекання… І тоді побачать Сина Людського... ...Звідси природно випливає необхідність постійного пильнування: Господь бажає, щоб ми не спали духовно, щоб не були безтурботні, але були б уважні до ознак часів і були завжди готові до зустрічі з Ним, провадячи благочестиве життя. Толкова Біблія Смоківниця служить тільки «притчею»… Смоківниця була одним з головних предметів місцевої культури задовго до того часу, як іудеї завоювали Палестину. ...Указується на розпускання бруньок і молоді пагони. Це буває перед настанням спекотних весняних і літніх днів. За розпусканням дерев і ми судимо про настання теплих днів і наближення літа. Так і ви: коли побачите, що все збувається, знайте, що близько, при дверях... Пояснення стиха цілком залежить від того, що він розуміє під «все збувається». Питання про значення цього виразу був «каменем спотикання» для багатьох екзегетів… Золотоустий розуміє тут «те, що трапилося з Єрусалимом: війни, голод, мор, землетруси, лжехристи, лжепророки, повсюдне поширення Євангелія, заколоти, розбрати і все, що має відбутися до Його пришестя». Відповіді на це питання у інших коментаторів нечіткі. Говорили, напр., що під «всім цим» мається на увазі те, що дало привід до одкровення, даного Христом. Найімовірніше припускати, що тут розуміються взагалі ознаки часу, про які говорив Христос раніше. Як за діями людини можна судити про її характер, схильності і звички, так і за явищами в людському суспільстві і в усьому світі можна судити про стан спільнот і всього світу. Золотоустий, очевидно, краще пояснює цей вислів, ніж всі інші коментатори. Не перейде рід цей, як усе це буде... Золотоустий говорить, що Спаситель «тут говорить не про покоління, що тоді жило, але про всіх вірян. Рід визначається не тільки за часом, але і за релігією і життям… Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть. … Спаситель говорить про Свої власні слова. Ми не можемо судити про те, як вони сповняться в майбутньому… Друге соборне послання святого апостола Петра, 3, 1-18 1 Це вже друге послання пи­шу вам, улюбленi; в них нагадуванням збуджую ваше чисте розумiння, 2 щоб ви пам’ятали сло­ва, ранiше сказанi святими про­роками, i заповiдь Господа i Спа­сителя, передану апостолами вашими. 3 Hасамперед знайте, що в останнi днi прийдуть зухвалi хулителi, якi чинитимуть за своїми похотями 4 i казатимуть: «Де обiт­ниця пришестя Його? Бо з того ча­су, як почали вмирати батьки, вiд початку творiння, все залишається так само». 5 Тi, котрi так ду­мають, не знають, що небеса були споконвiку‚ i земля створена була Словом Божим з води i водою; 6 то­му i тодiшнiй свiт загинув, затоплений водою. 7 А нинiшнi небе­са i земля, якi утримуються тим же словом, зберiгаються для вогню на день суду i погибелi нечестивих людей. 8 Єдине ж не повинно бути приховане вiд вас, улюбленi, що у Господа один день, як тисяча ро­кiв, i тисяча рокiв, як один день. 9 Hе зволікає Господь з виконанням обiтницi, як деякi вважають те зволіканням; але довготерпить заради нас, не бажаючи, щоб хто загинув, а щоб усi прийшли до покаяння. 10 Прийде ж день Господнiй, як тать уночi, i тодi небеса з шумом перейдуть, а стихiї, розпалившись, зруйнуються, земля i всi дiла на нiй згорять. 11 Якщо так усе це зруйнується, то якими слiд бути у святому життi i благочестi вам, 12 що чекають i бажають пришестя дня Божого, коли розпаленi небеса зруйнуються i розпаленi стихiї розтопляться? 13 А втiм, за Його обiтницею, ми чекаємо нового неба i нової землi, на яких живе правда. 14 Отже, улюбленi, чекаючи цьо­­го, постарайтесь стати перед Hим неоскверненими i непорочними в мирi; 15 i довготерпiння Господа нашого вважайте спасiнням, як і улюблений брат наш Павло, за даною йому премудрiстю‚ написав вам, 16 як вiн говорить про все це i в усiх своїх посланнях, у яких є дещо малозрозумiле, так що неуки i нестiйкi перекручують, як i iншi Писання, на свою власну по­гибель. 17 Отже, ви, улюбленi, будучи попередженими про це, бережiться, щоб не спокуситися вам оманою беззаконникiв i не вiдпас­ти вiд свого утвердження, 18 але зро­стайте в благодатi i пiзнаннi Господа нашого i Спасителя Iсуса Христа. Йому слава i нинi i в день вiчний. Амiнь. Толкова Біблія Сутність лжевчення "хулителів", що мають з'явитися "в останні дні", полягає в запереченні другого пришестя Христового. Хоча про таких псевдовчених ми дізнаємося тільки з розглянутого місця, однак, можливість і дійсність їх появи вже в апостольський час не підлягає сумніву. Лжевчителі, які тут викриваються, - натуралісти, що посилалися на незмінність основних законів життя і всього світового ладу, робили висновок, що і в майбутньому життя світу залишиться незмінним, і ніякої світової катастрофи не передбачається. Спростовуючи лжевчення осіб, які заперечували можливість для Творця своєю волею змінити вигляд землі і всього всесвіту, Апостол доводить, що для творчої волі Божої це цілком можливо. І як в світову катастрофу потопу над світом був здійснений суд словом Божим, так і в майбутньому повинна настати світова катастрофа - знищення Світу вогнем - за велінням і дією того ж слова Божого. Довівши неминучість кінця світу, і саме за допомогою вогню, Апостол тепер переходить до питання про час настання кінця світу, прагнучи спростувати лжевчення "хулителів" про уповільнення парусії і про невиконання обіцянки Господа. Попри це лжевчення, Апостол насамперед, згідно з вченням Самого Господа, говорить, що... не треба думати про будь-яке зволікання з боку Господа, Який має особливу благу мету - дати будь-яку можливість всім людям (не виключаючи і "хулителів" і їм подібних) уникнути загибелі і врятуватися шляхом покаяння і виправлення... Апостол смиренно і себе самого включає в число людей грішних, що потребують довготерпіння Божого. Жваво переносячись думкою до дня кінця світу, Апостол туди ж спрямовує думку, волю і серце всіх християн і переконує їх дбати про святість життя і благочестя в очікуванні й навіть бажанні прийдешнього дня Господнього. Але загибель світу від вогню не буде повним його знищенням, перетворенням в ніщо. Християни, за Божими обітницями, очікують нового неба і нової землі. І ці останні не будуть новим, новоствореним світом, а світом відтвореним, оновленим, поліпшеним, але в основі тим же світом, який існує і тепер. "Господь збудує нове небо і нову землю" не по суті і за речовиною... Відмінною особливістю нового світу Апостол вказує панування там правди. Принесена в світ Христом правда - в сенсі відповідності святого і блаженного життя людського зі святим і блаженним життям Божим - в новому, майбутньому світі отримає повноту у всьому... де Бог буде всім у всіх... Підсумовуючи все сказане про смерть світу і про те, як християни повинні ставитися до цього, Апостол ще раз переконує віруючих, що в очікуванні свого явлення перед Суддею Господом потрібно бути чистим і мирним...

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову». «І створив Господь Бог людину з пороху земного, і вдихнув у лице її дихання життя, і стала людина душею живою» (Бут. 2: 7). І ми прагнемо до Нього, змучені жагою з'єднатися з Ним навіки. І Сам Він чекає нас з любов'ю. Жага Бога - постійна складова нашого земного буття; з нею збираємося ми і вмирати. Сам Христос у час кончини на хресті вигукнув: «Пити». Він і «голодував» (Мф. 21, 18), і відчував спрагу, і ледь «втримувався» (Лк. 12, 50), щоб ми пізнали Отця. І ми страждаємо на землі, засмучені жахливим безперервним баченням насильства, вбивств, ненависті, і жадаємо прийти до Отця, і прикликаємо Ім'я Єдинородного Сина Його: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас». «Тоді розкрив їм розум до розуміння Писання. І сказав їм: так написано, і так належало постраждати Христу, і воскреснути з мертвих на третій день, і щоб проповідувалося в ім’я Його покаяння і відпущення гріхів між усіма народами...» (Лк. 24, 45-47 ). Якщо Ім'я Його дає нам радість пізнання таємниці любові Безпочаткового до нас, то, звичайно, полюбимо ми і саме Ім'я. У ньому міститься «будiв­ництво таємницi, споконвiку утає­ної в Бозi, Який усе створив Iсу­сом Христом», і «обрав нас у Ньо­му ранiше створення свiту, щоб ми були святi й непорочнi перед Hим у любовi, наперед призначивши усиновити нас Собi через Iсуса Христа» (Еф. 1: 4-5, 3: 9). «Господи, Ісусе Христе, Сину Єдинородний, помилуй нас». Багаторічна молитва трансформує нашу занепалу природу настільки, що вона стає здатною прийняти освячення через відкриту нам Істину; і це - перше, ніж ми залишимо цей світ (пор.: Ін. 17, 17): «Господи, Ісусе, помилуй нас». Безмірна велич завдання, що стоїть перед нами, викликає у нас страх. Нам сказано, що «Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його» (Мф. 11, 12). Тривалий подвиг покаже нам, що в євангельському одкровенні все належить іншому, найвищому виміру. Сліпуче Світло Божества відбивається в нашому вимірі як заповіді: «Любіть ворогів ваших... будьте досконалі, як Отець... досконалий...» (Мф. 5, 44, 48). Тільки прийняття Того, Хто дав нам ці заповіді, допоможе виконати заповідане. Звідси наше волання до Нього: «Господи, Ісусе Христе, Сину Бога Живого, помилуй нас».

Євангельські читання 23 лютого Євангеліє від Марка, 13, 14-23 14 Коли ж побачите мерзоту запустіння, провіщену пророком Даниїлом, яка стоятиме, де не належить, хто читає, нехай розуміє, тоді хто буде в Юдеї, нехай біжить у гори; 15 а хто на покрівлі, той нехай не сходить у дім і не заходить узяти щось з дому свого; 16 і хто на полі, нехай не вертається назад взяти одяг свій. 17 Горе ж вагітним і матерям-годувальницям у ті дні! 18 Моліться, щоб не сталася втеча ваша взимку. 19 Бо в ті дні буде така скорбота, якої не було від початку творіння, яке вчинив Бог, навіть і донині, і не буде. 20 І коли б Господь не вкоротив тих днів, то не спаслась би ніяка плоть; але заради обраних, яких Він обрав, укоротить дні. 21 Тоді, якщо хто скаже вам: ось, тут Христос, або: ось там, — не йміть віри. 22 Бо встануть лжехристи і лжепророки і дадуть знамення і чудеса, щоб спокусити, якщо можливо, і обраних. 23 Ви ж бережіться. Ось, Я наперед сказав вам усе. Толкова Біблія Одні думали, що «до кінця» означає смерть; інші - зруйнування Єрусалима; треті - період випробувань; четверті - явлення Ісуса Христа під час другого пришестя. Потрібно зауважити, що якщо слова Христа у Матфея і Марка подібні, то у Луки зовсім інший вираз: «терпінням вашим спасайте душі ваші». Але слова Луки кидають світло і на вираз, що зберігся у Матфея і Марка. Загальна думка всіх цих висловів та, що спасіння залежить від терпіння і витривалості під час лих. Це відповідає взагалі характеру звичайної життєвої боротьби. На ділі вважаються переможцями не ті, які знемагають і падають на полі битви, а ті, які по закривавлених трупах підходять до наміченої мети. Під кінцем тут мається на увазі закінчення не особистих, а суспільних лих, що спіткають людство. За припиненням лих настане спасіння і радість, як після мук народження. Спасіння, мабуть, мається на увазі не тільки зовнішнє, але і духовне, моральне і вічне. Людина, що пройшла через горнило випробувань, робиться обачною, розумною, випробуваною (пор. Як. 1:12). … Той, хто читає апостольську історію бачить, що ще до зруйнування Єрусалима євангельська проповідь прийняла настільки широкого розмаху, що якщо не абсолютно, то у відносному сенсі можна було говорити, що Євангеліє звістилось тоді по цілому світові. Про ниніішній час також можна говорити, що християнство є всесвітньою релігією, хоча ще багато народів не освічені світлом Євангелія. Абсолютний сенс слова Христові повинні отримати перед кінцем світу, коли про Христа і Його вчення дізнаються всі народи... Слово «кінець» тут означає не тільки кінець Єрусалима, але і кінець царств (взагалі світові перевороти) і світу. ...Як у Матфея і Марка, так і у Луки мова йде про запустіння; зустрічається такий же заклик до мешканців Єрусалима… Але в іншому зміст у Луки зовсім інший, а саме: у нього зображуються облога і зруйнування Єрусалима, умертвіння багатьох жителів, полон інших і тривале панування язичників в Єрусалимі; у Матфея і Марка - останні муки суспільства, яким настане кінець з приходом Ісуса Христа. Важко припускати, щоб Христос... зовсім не сказав нічого про зруйнування Єрусалима; але важко також припускати, щоб Він не торкнувся тут і другого Свого пришестя, запозичивши образи від лих, що загрожують Єрусалиму. Лука наголошує більше на першому, Матфей і Марк на другому. Таким чином, тут немає суперечності в свідченнях євангелістів. …Як тільки учні Христа помітять в святому місці ознаки початку гидоти запустіння, то нехай не баряться, а рятуються в горах. Учні Христа запам'ятали це веління і врятувалися (Євсевій. Ц. І. III: 5). Втеча в гори була, можливо, традиційною у іудеїв, коли їм загрожувала якась небезпека (пор. 1 Мак. 2:28). Говорячи про зруйнування Єрусалима, Оріген зауважує: «і не було тоді милосердя ні до вагітних, ні до тих, що годують груддю, ні до самих дітей». Про страшні біди іудеїв і Єрусалима розповідає Йосиф у «Війні Іудейській» (пор. Євсевій. Ц. І. III: 5, 6). Замітка у Матфея «в суботу» характерна і відрізняється суто єврейським характером. Були випадки, коли іудеїв вбивали вороги тільки тому, що вони не хотіли нічого робити в суботу (1 Мак. 2: 32-37; 2 Мак. 5:25, 26). Христос каже, що лихо може застигнути Його учнів в такі дні, коли вони будуть насолоджуватися спокоєм. Мова Христа дуже схожа з Дан. 12: 1. …Ніяка плоть - гебраїзм (mala ipsa) означає: ніхто з живучих людей і навіть тварин. Це, звичайно, має загальний зміст. Але Златоуст думає, що тут Спаситель «розуміє іудеїв». Передбачення Христа виповнилося над іудеями. Понад мільйон їх загинуло під час облоги Єрусалима Веспасіаном і Титом; 97 000 відведено в полон. Всього ж, якщо покластися на свідчення Йосифа Флавія, під час іудейської війни загинуло іудеїв 1 356 460 осіб. Ідея про те, що Бог милує нечестивих ради вибраних, властива Старому Заповіту (Бут. 18: 24-33). Під «обраними» можна розуміти тут християн або взагалі праведних людей (пор. Рим. 11: 12-29). Вказують і на обставини, чому, дійсно, під час облоги Єрусалима «скоротилися дні». Тит вів кампанію проти іудеїв швидко, маючи намір супроводжувати свого батька в Рим і взяти участь в його тріумфальній ході і наступних святах. Надії на спасителя або визволителів завжди природні під час тяжких лих. А у євреїв вони були особливо сильні. Цим могли скористатися (і дійсно користувалися) різні люди, які (можливо, і не з метою обману) збирали народ, щоб вести його на криваву боротьбу. Про те, щоб вони називали себе месіями, невідомо (крім Бар-Кохби, см. Шюрер, 1, 685; і, можливо, Февди). Але що такі люди могли з'являтися, - це можна вважати таким, що не підлягає сумніву історичним фактом. Мк. 13:22. Ці слова можна пояснювати «трояко» (tripliciter - Ієронім) - або про час облоги римлянами Єрусалима, або про кінець світу, або, за Ієронімом, про боротьбу єретиків з церквою і про таких антихристів, які під виглядом знання борються (так в оригіналі В. Ш.) проти церкви. Пришестя Христа тільки порівнюється зі звичайним блиском блискавки, особливо в нічний час, коли здається, що весь небосхил освітлюється нею. Вказується на швидкість і раптовість. Мабуть,.. друге пришестя Спасителя буде в час, коли зло досягне найвищого розвитку, як перед потопом або загибеллю Содому і Гоморри. Коли життя залишає тіло, воно робиться трупом, і орли злітаються на нього: так буде і тоді, коли в світі настане сильне піднесення зла. Син Людський і Його Ангели з'являться тоді для здійснення божественного суду. Аверкій, архієпископ «Мерзота запустіння», про яку говорив ще пророк Даниїл в Дан. 9:27, - це римські війська, які мали зображення імператора і орлів, яким віддавали божеські почесті, ідоли, внесені ними в напівзруйнований храм. «Нехай біжить у гори», де було багато печер і схованок, щоб сховатися від римлян. «Хто на покрівлі, нехай не сходить ...»: покрівлі будинків були плоскі, зручні для прогулянок і для усамітнення: під час лиха ті, що знаходяться на покрівлі, повинні бігти відразу звідси, не витрачаючи часу на те, щоб спуститися всередину будинку, щоб взяти щось. Точно так же і ті, що знаходяться в полі, повинні тікати, не повертаючись додому «взяти одяг свій», бо в полі працювали зазвичай без верхнього одягу. Історик Євсевій свідчить, що єрусалимські християни, згадавши те, що провіщав Господа, дійсно тікали при наближенні римлян в Пеллу та інші зайорданські міста, і завдяки цьому врятувалися від всіх жахів, які спіткали оточене місто. Господь переконує молитися про те, щоб ці лиха не настали в такий час, коли не можна далеко втекти. У суботу, за тлумаченням книжників, можна було вирушати в подорож не далі одного кілометра. «Буде така скорбота, якої не було від початку творіння...», тобто такі великі лиха, що загинули б все, якби серед іудеїв не було «вибраних», тобто тих, що повірили в Христа, заради яких скоротяться «ті дні». Історик І. Флавій свідчить, що дійсно «всі нещастя, які спіткали народи від початку світу, були нічим порівняно з тими, які впали на іудеїв». Протягом часу облоги Єрусалима в ньому і його околицях загинуло більше мільйона людей. Безліч вмирало від голоду, який був настільки великий, що одна мати вбила і з'їла своє власне дитя. Величезна кількість іудеїв було розп'ято на хрестах, і таким чином виповнилося страшна клятва їх, коли вони вимагали від Пилата розіп'яти Господа: «Кров Його на нас і на дітях наших» (Мф. 27:25). Усі ці лиха були виконанням пророцтва, виголошеного ще Мойсеєм (Втор. 28: 49-57). Тит, що взяв облогу Єрусалим, спочатку хотів примусити іудеїв до здачі міста голодом, але справи імперії зажадали його якнайшвидшого повернення в Рим, і він зважився взяти місто штурмом, внаслідок чого і скоротився час лих для містян. Час перед кінцем світу буде характеризуватися появою великої кількості всіляких лжевчителів ... Далі Господь знову переходить до мови про Своє Друге Пришестя. «Встануть лжехристи і лжепророки і дадуть знамення і чудеса, щоб спокусити, якщо можливо, і обраних...» - тут маються на увазі помилкові чудеса, якими будуть вводитися в оману іноді і праведники. Такі чудеса будуть творити, за ап. Павлом (2 Сол. 2: 9-10) і за Апокаліпсисом (Одкр. 13 гл)., Антихрист і його слуги. Явлення Сина Людського буде подібно блискавки, тобто для всіх незаперечно очевидним. На противагу лжемесії, який буде ховатися то в пустелі, то в криївках, істинний Месія, відкриваючи Свій суд над світом, зробить його відчутним і страшним всюди, де будуть духовно мертві грішники, подібно до того, як орли злітаються туди, де знаходяться трупи. Друге соборне послання святого апостола Петра, 2, 9-22 9 то, звичайно, знає Господь, як визволяти благочестивих вiд спокуси, а беззаконникiв тримати на день суду, для покарання, 10 а найпаче тих, що йдуть услiд за гидкою похiттю плотською, зневажають начальства, зу­х­валi, самодогiдливi, не бояться злословити вищих, 11 тодi як i ангели, перевершуючи їх мiццю i силою, не промовляють на них перед Господом докiрливого суду. 12 Вони, як безмовнi тварини, що за своєю природою призначенi на виловлення та знищення, лихословлячи те, чого не розумiють, у розтлiннi своєму знищаться, 13 во­ни одержать вiдплату за беззаконня; бо вони вважають насолодою повсякденну розкiш; сквернителi та соромiтники, вони насолоджуються своєю оманою, бенкетуючи з вами; 14 очi у них сповненi блудо­дiяння i безперестанного грiха, вони зваблюють душi неутвер­дженi; серце їхнє привчене до користолюбства, це — сини прокляття. 15 Залишивши прямий шлях, вони заблукали, йдучи слiдом за Валаамом, сином Восоровим, який полюбив мзду неправедну, 16 але був викритий у своєму беззаконнi: безсловесна ослиця, промовивши людським голосом, спинила безумство пророка. 17 Це безводнi джерела, iмла та хмари, що їх жене вiтер; для них приготований морок вiчної темряви. 18 Бо, ви­словлюючи надуте пустослiв’я, во­ни ловлять у плотськi похотi i роз­пусту усіх, якi ледве вiдстали вiд тих‚ що живуть в оманi. 19 Обiця­ють їм волю, будучи самi рабами тлiння; бо хто ким буває переможений, той тому i раб. 20 Бо якщо, позбавившись скверни свiту через пiзнання Господа i Спасителя нашого Iсуса Христа, вони знов заплутуються в нiй i перемагаються нею, то останнє буває для них гiрше за перше. 21 Краще було б їм не пiзнати дороги правди, нiж, пiзнавши її, повернутися назад вiд переданої їм святої заповiдi. 22 Але з ними трапляється за правдивим прислiв’ям: «пес повертається до своєї блювотини» i «помита свиня йде валятися в багно». Аверкій, архієпископ Далі Апостол наводить страхітливі випадки суду Божого в минулому: як приклад грізного суду Божого він говорить про відпалих ангелів, які, зв'язані узами пекельного мороку, очікують остаточного суду над собою; потім - покарання грішного людства всесвітнім потопом, коли тільки вісім душ сімейства Ноєвого врятувалися, і, нарешті, кару, яка спіткала міста Содом і Гоморру, від якої врятувався лише Лот. З цього апостол робить висновок, що знає Бог, як врятувати побожних… Характеризуючи лжеучителів, Апостол говорить, що вони ходять за нечистими похотями тіла та погорджують владою; зухвалі, самолюбні, не бояться хулити владу. Відомо, що ці лжеучителі зі зневагою ставилися до апостолів Христових, не кажучи вже про пресвітерів і єпископів. Вони, немов звірина, що керується в своїй діяльності мотивами чуттєвості і користолюбства: залишили просту дорогу і заблудили, йдучи дорогою Валаама… що полюбив нагороду неправедності. Це той Валаам, про якого розповідається в Чис. 22 гл. і далі в книзі Чисел і який за винагороду хотів зробити неправедне діло - проректи прокляття на Ізраїля, але був зупинений Богом через ослицю, що промовила людським голосом (ст. 10-16). Далі апостол говорить про єретиків… Такими рисами зображуються в історії стародавньої християнської Церкви деякі гностичні секти… … Марнослів'я, прикрите улесливими промовами, зовні захоплюючими, плотська похіть і обіцянка свободи - це звичайні приманки як древніх, так і будь-яких нових розбещувачів людства. Будучи в дійсності «рабами тління», тобто перебуваючи в полоні у гріха, вони своїм вченням про свободу лише прикривали тілесну розгнузданість. У кінці глави Апостол зазначає про особливу злочинність цих єретиків, кажучи, що краще було б не пізнати їм дороги праведності (бо тоді саме незнання дещо вибачало б їх, як видно з Євангелія від Луки (12:48) 53), ніж пізнавши, вернутись назад від переданої їм святої заповіді. Апостол порівнює їх з псом, який повертається до своєї блювотини і з вимитого свинею, що йде знову валятися в багно (ст. 20-22).

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову». Люди, носії лише відносної правди, в фанатичній боротьбі за перемогу їх ідеї розкладають цілісність буття, і в кінцевому підсумку приводять все до загибелі. У своєму засліпленні вони абсолютизують позитивний аспект їхньої політичної доктрини і готові усувати всіх тих, хто хотів би побачити життя всесвіту побудованим на кращих, більш гуманних засадах, і звичайно, перш за все, - на заповідях Христа, убитого за Свою проповідь любові. У сучасному світі євангельські слова Христа набувають особливо актуального характеру: «Почуєте про війни і чутки про війни. Глядіть, не жахайтесь, бо належить усьому тому... і вас (християн) зненавидять усі народи через ім’я Моє... і через збільшення беззаконь охолоне любов... і тоді прийде кінець!» (Мф. 24: 6-14). «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас і світ Твій». Світ увесь занурений у чвари: між державами з різними соціальними устроями, між расами і класами, віруваннями й ідеологіями, і подібне. За сучасних засобів масових руйнувань і знищення всі й скрізь живуть в атмосфері «чекання біди, що йде на всесвіт» (Лк. 21, 26). І ось, ми стоїмо перед плетивом складних парадоксів. З одного боку, ми не можемо залишатися спокійними, бо ми належимо до сім'ї людської, зі спільними у багатьох моментах долями; з іншого - слова Христа: «Коли ж це почне збуватися, тоді ви випростайтесь і підійміть голови ваші, бо наближається визволення ваше» (Лк. 21, 28). Не тут доречно докладніше зупинятися на описі вже наявних процесів апокаліптичної напруги; але ми не облишимо сильної зброї, яку дав нам Господь, - молитву: «Господи, Ісусе Христе, Сину Бога Живого, помилуй нас і світ Твій». І доки це буде практично можливим - звершення літургійної жертви.