Євангельські читання: Пильнуйте

Євангельські читання 25 лютого

Євангеліє від Марка, 13, 31 – 14, 2

31 Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть. 32 Про день же той або про годину ніхто не знає: ні ангели небесні, ні Син, а тільки Отець. 33 Пильнуйте, будьте на сторожі і моліться, бо не знаєте, коли настане час цей. 34 Подібно до того, коли чоловік, відходячи в дорогу і залишаючи свій дім, дав владу слугам своїм, і кожному своє діло, і наказав воротареві пильнувати, 35 так і ви: пильнуйте, бо не знаєте, коли прийде господар дому, ввечері, чи опівночі, чи як півні заспівають, чи вранці. 36 Щоб, коли він несподівано прийде, ви не спали. 37 А що кажу вам, кажу всім: пильнуйте.

1 Через два дні мало бути свято Пасхи і опрісноків. І шукали первосвященики і книжники, як би взяти Його хитрощами і вбити. 2 Але говорили: тільки не в свято, щоб не сталося заворушення в народі.

Аверкій, архієпископ

Це свідчення непохитності пророцтва. Бачачи, як в точності виповнилося провіщане Господом про зруйнування Єрусалима, ніхто не може сумніватися і в тому, що так само точно виповниться і пророцтво про Друге Пришестя Його.

32 Про день же той або про годину ніхто не знає: ні ангели небесні, ні Син, а тільки Отець.

Син не знає, звичайно, як людина, а не як Бог.

Звідси природно випливає необхідність постійного пильнування і неспання: Господь бажає, щоб ми не спали духовно, що не були безтурботні, але були б уважні до ознак часів і були завжди готові до зустрічі Його, ведучи добродійне життя. За своєю несподіваністю і раптовістю пришестя Господа нерідко порівнюється з приходом злодія.

Наступна притча (Мф. 24: 45-51) про вірного і недбайливого рабів має на меті ще сильніше переконати у необхідності постійного духовного неспання. Ця притча має особливо близьке відношення до духовних пастирів і світських начальникам, які повинні боятися недбальства у виконанні своїх обов'язків, пам'ятаючи, що вони повинні будуть звітувати у своїй діяльності.

…Боячись обурення народу, який міг заступитися за Господа, вони вирішили схопити Його тихо, подалі від народу і коли мине свято.

Знайшовши зрадника, вони, одержимі небаченою злобою, не стали чекати закінчення свята. Св. Матфей каже, що ця нарада була в будинку первосвященика, званого Каяфою, саме у дворі. Двори на Сході, що знаходилися всередині будівлі, нерідко служили місцями зібрань.

Власне ім'я Каяфи було Йосиф, а Каяфа було прізвисько або прізвище. Він був зятем колишнього, зміненого римським проконсулом первосвященика Анни, або Анана.

Перше соборне послання святого апостола Іоана, 1, 8,- 2, 6

8 Якщо кажемо, що не маємо гріха, — обманюємо самих себе, i правди немає в нас. 9 Коли сповідаємо гріхи наші, то Він, будучи вірним i праведним, простить нам гріхи наші i очистить нас від усякої неправди. 10 Коли кажемо, що ми не згрішили, то представляємо Його неправдомовним i слова Його немає в нас.

1 Діти мої! Це пишу вам, щоб ви не грішили, а коли б хто згрішив, то ми маємо заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведника. 2 Він є очищення від гріхів наших, i не тільки від наших, але і від гріхів усього світу.

3 А що ми пізнали Його, розумі­ємо з того, що дотримуємось Його заповідей. 4 Хто говорить: «Я пізнав Його», але заповідей Його не виконує, той неправдомовець i немає в ньому правди; 5 а хто до­тримує слово Його, в тому істинно любов Божа здійснилася; з цього пізнаємо‚ що ми в Ньому. 6 Хто говорить, що перебуває в Ньому, той повинен робити так, як Він робив.

Аверкій, архієпископ

Апостол пояснює умови і закони, на яких грунтується спілкування з Богом:

Сповідування гріхів - «якщо ми свої гріхи визнаємо», усвідомлюємо їх, «сповідаємося» в них відкрито перед Богом і перед свідком Його, уповноваженим в'язати і розрішати (Ін. 20: 22-23), то «Він ... пробачить нам гріхи наші» (ст. 8-9).

«Якщо говоримо, що ми не згрішили», то відкидаємо все вчення Христове про спокутувальну жертву Його за гріхи людей.

Спаситель прийшов у наш світ, щоб спасти нас від гріха, про що нам проголошує невпинно ця звістка. Однак, коли говоримо, що не маємо гріха, то робимо Бога неправдомовцем. Навіщо Він каже, що прийшов нас спасти від гріха, коли ми не маємо гріха? Він прийшов у світ тому, що ми грішні. Визнаючи гріховність нашу, ми визнаємо і потребу в спасінні і звільненні від гріха. Так слово Його «у нас» і слово Його є Його Євангеліє, Євангеліє спасіння.

«Людинопоклонники» кажуть: «Ми не маємо гріха і, отже, не маємо потреби в Спасителі. Він не є для нас необхідним, оскільки нас нема від чого рятувати. Якщо ми маємо будь-який недолік, ми його ліквідуємо за допомогою культури, науки, освіти і технології. В цілому Бог для нас не є необхідним». Так вони розцінюють Спасителя як самовпевненого неправдомовця і, відповідно, ворога людства.

Звернемо увагу, що св. Іоан пише це християнам, тобто людям, які вже були омиті від своїх гріхів в таїнстві хрещення. Колишні гріхи прощені, але шрами гріхів залишилися, необхідно залікувати і зовсім згладити з себе все чуже Богу.

Апостол говорить, що Христос є умилостивлення за гріхи наші, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу, тобто за гріхи всіх людей, не тільки тих, які нині живуть, але і жили колись і будуть жити до другого пришестя Христового.

Це - основне положення християнства.

Але як прийняти собі це умилостивлення? Через дотримання заповідей: а те, що ми пізнали Його, пізнаємо це тим, що виконуємо Його заповіді.

Це дотримання заповідей - єдиний доказ істинності любові людини до Бога і до ближніх, бо основна заповідь Божа - про любов.