«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову».
Про молитву Іменем Ісуса Христа можна говорити в термінах Писання і Творів святих отців. А саме: вона є вогнем‚ що поїдає пристрасті (пор.: Євр. 12, 29); вона є світлом, що просвіщає наш розум; робить його проникливим і далекоглядним; здатним бачити все, що відбувається всередині нас. Про неї належить говорити словами Послання до євреїв: вона - «слово дiйове, та гострiше вiд усякого меча двосiчного: воно проникає до роздiлення душi й духу, суглобiв i мізкiв, i судить помисли й намiри сердечнi. I немає створiння, схованого вiд Hього, але все оголене i вiдкрите перед очима Його...» (Євр. 4: 12-13).
Звершення цієї молитви приводить людину до зустрічі з багатьма силами, прихованими в «Космосі»; вона викликає велику боротьбу супроти людини з боку цих космічних сил, а краще сказати, - «свiтоправителiв темряви вiку цього, проти духiв злоби пiднебесних» (Еф. 6, 12). Перемога, проте, приходить під час покаяння аж «до ненависті до себе» (пор.: Лк. 14, 26). Образ цієї битви змальований в Одкровенні св. Іоана: «Вони перемогли його (диявола і сатану, що спокушає весь усесвіт) кров’ю Агнця і словом свідчення свого і не полюбили душі своєї навіть до смерти» (Одкр. 12: 11 і 9).
Під час полум'яного покаяння молитва ця підносить дух людини в сфери, що лежать за межами досягнення «мудрості мудреців... віку цього» (1 Кор. 1: 19-20). Страшно говорити про неї: провівши попередньо через морські глибини темряви непроглядної, прихованої всередині нас, вона потім з'єднує дух наш з Духом Божим воєдино, і ще звідси дає нам увійти у святу вічність. У всі віки отці дивувалися величі дару цього занепалому світу:
