«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову».
Прикликання Імені Господа поступово з'єднує з Ним. Частково це відбувається навіть тоді, коли молитвеник ще не розуміє, "ХТО ЦЕ" (Мф. 21, 10), і ще невиразно відчувається сила освячення, яка сходить від Імені. Будь-яке подальше просування, проте, неодмінно пов'язується з постійно поглиблювальним усвідомленням нами гріховності, що доводить нас до відчаю. Тоді ми зі зростаючою енергією прикликаємо дивовижне Ім'я:
«Ісусе, Спасе мій, помилуй мене».
Святе Передання, безцінна спадщина наша від Самого Господа через апостолів і отців Церкви, вчить нас перебувати в убогості духовній, в усвідомленні присутньої в нас смерті гріховної, якщо ми дійсно прагнемо перебувати в істині. «Якщо кажемо, що не маємо гріха, — обманюємо самих себе, i правди немає в нас. Коли сповідаємо гріхи наші, то Він, будучи вірним i праведним, простить нам гріхи наші i очистить нас від усякої неправди. Коли кажемо, що ми не згрішили, то представляємо Його неправдомовним i слова Його немає в нас» (1 Ін. 1: 8-10).
«Господи Ісусе Христе, Боже наш, помилуй мене грішного».
З якою напругою переживають люди смертельні хвороби, що приходять до них, наприклад, рак; з таким же, а іноді й більшим жахом переживають деякі присутність у них гріховних пристрастей, котрі відлучають від Господа. Такі істинно усвідомлюють себе «гіршим усіх» і щиро бачать себе в темряві непроглядній. Тоді всередині них збирається найбільша енергія молитви-покаяння. Останнє може досягати такого ступеня, що розум їх зупиняється і не знаходить слів, крім наступних:
«Ісусе, спаси мене грішного».
Спасительною є для нас зростаюча в нас огида до гріха, що переходить у ненависть до самих себе. Інакше ми перебуваємо в небезпеці зжитися з гріхом, таким багатогранним і тонким, що ми зазвичай і не помічаємо його присутності в усіх наших діях, навіть з вигляду благих. Важкий, але й прекрасний подвиг - занурити наш верховний розум у невидимий центр нашої особистості з прикликанням Імені Ісуса Христа, без віри в Якого ніхто не може бачити чинної всередині нас смертельної отрути гріха. Через таку боротьбу зі злом, що живе всередині нас, нам відкриються не тільки глибини нашого власного буття, а й таємничі безодні космічного життя. Тоді дух наш відійде від дрібних і поверхневих явищ повсякденності і в «жаху» від самого себе пізнає святу силу молитви іншого виміру, волаючи:
