Пошук на сайті

Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн». Відповіді на заперечення проти невпинного причащення Святих Христових Таїн Заперечення 1 Існують деякі благоговійні люди, які, не знаючи Писань, коли побачать якогось християнина, що причащається часто, перешкоджають йому і дорікають, кажучи, що так робити можна тільки священикам. І якщо ти хочеш часто причащатися, кажуть, тоді ставай і ти священиком. Таким людям ми відповідаємо не нашими власними словами, а словами Святих Писань, священних Соборів, святих і вчителів Церкви. Ми говоримо, що служіння священиків полягає в тому, щоб вони приносили Божественні Дари і щоб через них, як органів Святого Духа, Його зішестям, відбувалося освячення цих Дарів. А також щоб вони були заступниками народу перед Богом і виконували інші священнодійства, які не може виконувати непосвячений у сан. Коли ж настає час причащення і вони збираються причаститися, тоді у священиків немає жодної відмінності від мирян або ченців, крім того єдиного, що священики подають [Причастя], а миряни приймають, а також що священики причащаються у вівтарі й безпосередньо, без священної лжиці, миряни ж і монахи – поза вівтарем і за допомогою священної лжиці. У тому, що це істина і що в причащенні священики не мають жодної відмінності від мирян, нехай буде свідком божественний Златоустий, який каже: «Один Отець нас народив. Усі ми одні й ті самі вистраждали пологи». Тобто всі від однієї матері народилися – святої Купелі. «Одне й те саме Пиття всім дається». Тобто кров Господня дана всім: і священикам, і мирянам. «І навіть не просто одне й те саме [Пиття], але й із однієї Чаші. Адже Отець, бажаючи звести нас до ніжної любові, придумав те, щоб ми всі пили з однієї Чаші, яка є символом надзвичайної любові» (Бесіда 32 на Євангеліє від Матфея. Св. Иоанн Златоуст. Творения. Т. 7. Кн. 1. СПб., 1901 (репринт: М.; 2000). С. 359-360). І в іншому місці каже: «У деяких речах священик нічим не відрізняється від мирянина. Коли, наприклад, слід причащатися Страшних Таїн, усі ми удостоїмося однаково того самого, не так, як у Старому Завіті: одне їв священик, а інше – непосвячений. Адже закон не дозволяв народу їсти те, що їв священик. Нині ж не так, але всім одне Тіло пропонується і Чаша одна» (Тлумачення на Друге Послання апостола Павла до Коринфян, Бесіда 18. Св. Иоанн Златоуст. Творения. Т. 10. Кн. 1. СПб., 1904 (репринт: М., 2004). С. 632). Іншими словами, тепер під благодаттю Євангелія для всіх одержується готовим на Святому Престолі одне й те саме Тіло Господа і одна й та сама Чаша. Симеон Солунський пише: «Причащатися слід усім вірним. Це не є служінням лише архієрея, але його служіння в тому, щоб священнодіяти це Всесвяте Тіло Христове і Кров і всім вірним подавати їх для причащення, бо лише для цього вони і призначені» (Розмова про св. священнодії).

Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн». Отже, брати мої, оскільки непостійне причащання завдає нам таких великих і невимовних бід, а часте долучення до Таїнств дарує нам такі високі, такі великі, такі небесні і надприродні блага і в цьому житті, і в майбутньому, чому ми так зволікаємо причащатися? Чому не готуємося з належною підготовкою причащатися Божественних Таїн, якщо не щодня, то хоч би щосуботи чи неділі й кожного свята? Варто було б нам з великою радістю часто вдаватися до Священної Трапези і прилучатися до нашого найсолодшого Ісуса Христа, Який є всім нашим життям, диханням, буттям нашим, усією надією і спасінням нашим, щоб бути нам завжди з Ним з'єднаними і нерозлучними і в цьому житті, і в іншому. Ми ж, однак, погоджуємося з тим (і сильно радіємо тому), щоб зволікати і віддаляти себе від Нього. Якщо нас хтось позбавить хоча б на один день трапези, що складається з тілесної їжі, то ми сумуємо і непокоїмося, і нам це здається великим злом, якщо ж ми втрачаємо на день, і на два, і на цілі місяці духовної та небесної Трапези Божественних Таїн, то злом це не вважаємо. О велика нерозсудливість, що чиниться нинішніми християнами, які не бачать різницю між тілесним і духовним! Бо вони перше з усією любов'ю приймають, а другого зовсім не бажають. Багато боголюбних християн вкладають великі гроші, докладають багато праці, переносять чимало небезпек і на морі, і на суші, щоб піти вклонитися в Єрусалим живоносному Гробу Господньому й іншим святим місцям. І потім радіють, коли їх називають паломниками цих святинь. Багато хто, чуючи, що в якомусь далекому місці знаходяться святі мощі якогось святого, прямують туди з великою готовністю, щоб вклонитися їм і отримати благодать і освячення. Проте, щоб причаститися Пречистих Таїн і удостоїтися отримати не життєдайний Гріб, не святі місця, не мощі святих, а Царя всього і Святого святих, вони або мале бажання мають, або їх це зовсім не хвилює. Щоб піти у святі місця – і гроші витрачають, і довгі дороги проходять пішки, і багато небезпек переносять, тоді як, щоб причаститися, не потрібно ні витрати грошей, ні довгих пішохідних подорожей, ні перенесення небезпек. Достатньо лише здійснити покаянну сповідь, виконати по-справжньому єпітимію і підготовку, як одразу можна це отримати і стати співтелісниками й співкровниками Христа. І, незважаючи на всю цю простоту, знову ж таки всі виявляють недбальство щодо цього, всі відразу відступають. О, брати мої, якби ми хоча б один раз бачили мисленими очима нашої душі, яких високих і яких великих благ ми втрачаємо, не причащаючись невпинно, тоді, звичайно, ми доклали б усіх своїх сил, щоб готуватися і причащатися, якби була можливість, щодня. Отже, якщо досі ми виявляли велике недбальство щодо Святого Причащення, відтепер і надалі, прошу вас з глибини по-братськи люблячого серця, прокиньмося від тяжкого сну лінощів, виявимо готовність і старанність. І якщо хтось із тих, хто має духовну владу, намагається нам перешкодити в цій богоугодній справі, не охолоджуймо відразу теплоту нашої рішучості і не журімося, ні, але впадімо на коліна і цілуймо, як блудниця, його ноги, і будемо настійно стукати в двері й просити дозволу. І, звичайно, я не вірю, щоб знайшовся хтось настільки жорстокий, що, бачачи нашу гарячу готовність підійти до Святого Причастя, перешкодив би нам. Більше того: я впевнений, що яким би він не був суворим, як би він боявся порушити шкідливий звичай, який укоренився в цій справі, серце його схилиться, щоб дати нам дозвіл здійснити те, чого ми прагнемо.

Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн». Преподобний Паладій розповідає про авву Макарія Єгипетського, який, після того як він зцілив ту жінку, котра через диявольський вплив здавалася людям конем, він дав їй таку пораду і сказав: «Жінко, ніколи не будь відсутньої під час причащення Таїн Христових, але причащайся часто, бо ця диявольська дія трапилася з тобою тому, що ти не причащалася п'ять тижнів, і від цього диявол знайшов місце і нашкодив тобі» (Лавсаик Палладия, епископа Еленопольского. М., 1992. С. 37-38. Гл. 18. О Макарии Египетском). Подібним чином і божественний Золотоустий у той день, коли був висвячений, зціливши одного біснуватого, наставляв його часто ходити до церкви і приступати до Божественних Таїн з постом і молитвами, щоби біс не спокушав його надалі. Так про це пише в житії Святого Симеон Метафраст: «Якийсь безумний чоловік, будучи одержимий нечистим бісом, вбіг усередину церкви, пускаючи з рота піну, з висунутим назовні язиком, так що всі бачили це огидне видовище. І тоді всі стали благати святу цю душу, божественного Золотоустого, щоб він помолився за зцілення стражденного. Він сказав цьому чоловікові наблизитися, з любов'ю подивився на нього, знаменував його своєю рукою і, прикликавши Ім'я Святої Тройці, наказав лукавому бісу вийти. І відразу, коли це мовилося, слово стало ділом, і людина миттєво звільнилася від жахливої ​​бісівської хвороби. Після цього Святий, піднявши його, порадив йому бути старанним у відвідуванні церкви й причащенні Божественних Святинь, бути уважним до посту і молитов. "Бо, якщо так ти робитимеш, – сказав він, – ворог ніколи тобі більше не нашкодить, і не будеш ти спійманий у його сіті». Чуєте, брати мої, яких бід зазнають ті, що не причащаються часто, але віддаляють себе від Таїн? Чуєте, що вони й біснуватими стають, і виглядом своїм у нерозумних тварин перетворюються, як у давнину перетворився на бика цар Навуходоносор? І справедливо вони цього зазнають, бо можуть з людей стати богами з благодаті завдяки невпинному Божественному Причащенню і не хочуть, але, віддаляючись від Божественного Причастя, втрачають і людську подобу, яку мають, і перетворюються на нерозумних тварин, і віддаються у владу сатани, як каже Псалмоспівець: «Ті, що віддалили себе від Тебе, гинуть» (Пс. 72, 27). Тобто, Господи, ось як цілком гинуть ті, що віддаляють себе від Твоєї благодаті. Не кажу вже про те, що з тими, хто не поспішає причащатися, трапляється раптова смерть і застає їх непідготовленими, бо вони залишаються без Божественного Причастя. Що буде з ними, бідолашними? Чи зможуть вони вільно оминути бісів-митарів у повітрі? Який страх і жах відчує їхня душа, тоді як могла б при частому причащенні звільнитися від усього цього, як сказав вище божественний Золотоустий. Змилуйся, Боже, над ними!

Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн». Глава 3 Про те, що якщо хтось зволікає з причащенням, то завдає собі цим великої шкоди Усе протилежне сказаному дає християнам причащання лише зрідка, адже той, хто відкладає причащення, той не здійснює жодного підготування, не буває пильним, не має ретельного запобігання злим помислам. Зволікання в причащенні стає причиною того, що людина впадає в недбальство, і тепло благоговіння й Божественної любові охолоджується. Протяжність часу дозволяє їй йти по житті безтурботно і недбало, не мати страху в своїй душі, стриманості в почуттях і обережності в своїх рухах, а також дає їй повну свободу і в їжі, і в словах, і в неналежних видовищах і слуханні, тому вона стає подібним до коня, який, не маючи вуздечки, зісковзує у всіляку прірву гріха. І це істина, що все це трапляється в тих, хто відкладає причащення, як то в щоденному досвіді й практиці ми відчуваємо самі. У мене викликають подив ті християни, які бувають, наскільки це можливо, достойними, але причащатися не поспішають. Як зможуть вони отримати освячення і радість від Божественних Таїн, як сказав Кавасила, слова якого ми подавали на початку? Як вони зможуть згасити вогонь пристрастей, якщо не причащаються Пречистих Таїн, які відганяють будь-яку неміч, утихомирюють дику війну плоті і вбивають пристрасті, як це говорить священний Кирило? Як можуть вони очистити свій розум, просвітити своє мислення, підживити всі сили душі, не причащаючись Тіла й Крові нашого Господа, які є істинним очищенням, істинною красою, істинним просвітленням і великодушністю душі, як раніше сказав нам божественний Золотоустий? Або як можна втекти їм від мисленого фараона і з Єгипту, гіркого гріха, що їх переслідує, коли вони не запечатані і не знаменовані Чесною Кров'ю Христовою, як говорив Григорій Богослов? Або як вони запалять у своєму серці Божественну любов, духовну радість, Божественний мир та інші плоди й дарування Святого Духа, не причащаючись Тіла й Крові улюбленого Сина Отчого і єдиносущного Святого Духа, Який є нашою справжньою радістю і миром, згідно з Апостолом, і джерелом всіх благ? Я не розумію і дивуюся, як християни сьогодення можуть святкувати чи воскресні дні, чи інші свята протягом року і духовно радіти істинною радістю, якщо не прилучаються постійно до Божественного Причастя, яке є причиною і приводом будь-якого свята й піднесення. Отже, безумовно, ті, хто не причащаються постійно, позбавляються (о горе!) всіх цих небесних і Божественних благ, і до всього цього є ще й порушниками заповідей і Владичних повелінь Господа, як ми сказали, і Апостольських Правил, і соборних Канонів, і [настанов] усіх святих, свідчення яких ми наводили. І вони підпадають під покарання відлученням, яке накладають божественні апостоли й Антиохійський собор, як ми раніше докладно розповіли. Такі до того ж дають дозвіл і місце дияволу своєю затримкою в причащанні, щоб кидати їх у різні гріхи й інші численні спокус, як говорить божественний Кирило Олександрійський: «Ті, що віддаляють себе від Церкви і причащення, стають ворогами Бога і друзями бісів». І божественний Золотоустий говорить: «І щоб мене, надовго віддаленого від спільності з Тобою, не уловив вовк мислений». Тобто тому, Господи, я приступаю часто до Таїнства і причащаюся, що боюсь, якщо буду віддалятися на довгий час від Святого Твого Причастя, то, виявившись непокритим благодаттю, буду спійманий мисленим вовком, дияволом, і він мене умертвить.

Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн». Хоч і сповідь, і виконання єпітимії можуть давати прощення гріхів, проте для звільнення від гріхів необхідне Божественне Причастя. При лікуванні рани, яка поширює сморід, спочатку видаляють черв'яків, потім відсікають зігнилі частини і далі накладають ліки для зцілення, адже якщо залишити рану без ліків, вона прийде в попередній стан. Так буває і з гріхом: сповідь видаляє черв'яків, виконання єпітимії відсікає зігниле, а потім Божественне Причастя стає ніби ліками і зцілює від гріха. Адже якщо не буде прийняте Божественне Причастя, нещасний грішник повертається в попередній стан, і буває для тієї людини останнє гірше першого (Мф. 12, 45). Чуєш, християнине мій, скільки дарів ти отримуєш від частого причащення? І найдрібніші гріхи твої прощаються, і рани твої зцілюються, і ти весь стаєш здоровим. Що інше може бути блаженнішим, ніж завжди готуватися і причащатися, і, завдяки підготовці й допомозі Божественного Причастя, бути завжди вільним від гріхів. Що може бути блаженнішим, ніж бути тобі, земному, чистим на землі, як чисті ангели на небі? І яке інше щастя може бути більшим ніж це? Однак я скажу тобі про ще більше. Якщо, брате мій, ти приступаєш до Таїн часто і достойно причащаєшся цього нетлінного, цього прославленого Тіла й Крові Господа нашого Ісуса Христа, і стаєш співтілесним і співкровним Христу, життєдайна сила і дія цього Пресвятого Тіла і Крові у воскресінні праведних оживлять і твоє власне тіло. Як пише у Посланні до Филип’ян божественний Апостол, воно воскресне нетлінним, прославленим з Тілом Христа, «Який перемінить тiло смирення нашого так, що воно буде вiдповiдне славному Тiлу Його» (Флп. 3, 21). Усю цю славу і дари, ці великі й надприродні блага, про які ми досі говорили, отримує кожен християнин, коли з чистою совістю причащається Божественних Таїн найсолодшого нашого Ісуса Христа, – й інші, ще більші, які ми заради стислості залишаємо. Нарешті, коли християнин причаститься, тоді, розмірковуючи, до яких він страшних та небесних Таїн прилучився, він пильнує себе, щоб не збезчестити благодать, боїться своїх помислів, збирає і охороняє їх, покладає початок більш суворого і доброчесного життя, і віддаляється, наскільки можливо, від будь-якого зла. Коли ж знову замислиться, що доведеться йому через кілька днів причаститися, подвоює пильність, докладає готовність до готовності, стриманість до стриманості, нічну молитву до нічної молитви, працю до праці, і подвизається, наскільки це можливо. Адже він стає немов стиснутим з двох боків: по-перше, тим, що він щойно причастився, а по-друге, тим, що незабаром знову причащатиметься.

Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн». Апостол же Павло в Посланні до Євреїв інакшим чином говорить те саме: «Жертви i принесення Ти не захотiв, але тiло приготував Менi» (Євр. 10, 5), що означає: «Господи! Ти не хочеш, щоб я приносив тобі всі інші жертви й приношення. Ти хочеш лише, щоб я приступав до Божественних Таїн і причащався Всесвятого Тіла Твого Сина, яке Ти приготував на Святому Престолі, бо така воля Твоя». Тому, бажаючи, щоб ти показав, що готовий до послуху, Апостол каже: «Тоді я сказав: «Ось іду; у свитку книжному написано про мене. 9 Я бажаю виконати волю Твою, Боже мій, і закон Твій у серці моїм». Тобто я йду здійснити волю Твою з усією готовністю і виконати Твій закон від усього мого серця. Тому якщо ми хочемо спастися, то повинні виконувати з радістю і любов'ю, як сини, волю Божу і Його заповіді, а не зі страхом, як раби. Адже страх зберігає виконання старих заповідей, а любов – євангельських. Іншими словами, ті, хто перебуває під законом, виконували заповіді й постанови закону зі страху, щоб не бути покараними і підданими мукам. Ми ж, християни, оскільки більше не перебуваємо під законом, повинні виконувати заповіді Євангелія не зі страху, а через любов, як сини мають виконувати волю Божу. Воля ж Бога і Отця, за Його благоволенням з самого початку полягала в тому, щоб звершити Тіло для Єдинородного Свого Сина; Господа нашого Ісуса Христа, як сказав Апостол, тобто щоб Його Син втілився і пролив Кров Свою для спасіння світу. І щоб ми всі, християни, невпинно причащалися Тіла Його й Крові Його, щоб за допомогою частого причащення і в цьому житті були збережені від пасток і хитрощів диявола, і коли здійсниться відхід нашої душі і вона злетить, як голуб, у свободі й радості на небеса, їй зовсім не перешкодили повітряні духи. І це підтверджує божественний Золотоустий, говорячи: «І інший мені розповідав про якесь видіння, якого він удостоївся сам, а не взнав від когось. Якщо ті, кому належить бути взятими звідси, виявляться причащеними Таїнств із чистою совістю, то, коли вони вмирають, їх несуть і зводять звідси на небо ангели, завдяки причащанню» (у [слові] «Про священство») . Тому й ти, брате мій, оскільки не знаєш, коли приходить смерть – чи сьогодні, чи завтра, чи в цей час, – повинен завжди бути причащеним Пречистих Таїн і бути готовим. І якщо воля Божа буде, щоб ти ще жив у цьому житті, то будеш з благодаттю Святого Причастя проводити життя, повне радості, повне миру, повне любові, і супроводжуване всіма іншими чеснотами. А якщо воля Божа буде тобі померти, то, завдяки Святому Причастю, ти вільно минеш митарства бісів, що перебувають у повітрі, і з невимовною радістю оселишся у вічних оселях. Адже оскільки ти завжди з'єднаний з найсолодшим Ісусом Христом, всесильним Царем, то і тут житимеш блаженним життям, і, коли помреш, біси втечуть від тебе, як блискавка, а ангели відчинять тобі небесний вхід і будуть урочисто супроводжувати тебе до самого Престолу Блаженної Тройці. О велич, якою насолоджуються християни від частого причащення і в цьому житті, і в майбутньому! Чи хочеш ти, християнине, очиститись і від тих найменших гріхів, які ти, як людина, допускаєш чи очима, чи вухами своїми? Тоді приступай до Таїнства зі страхом і покаянним серцем – і очистишся, і будеш прощений. У цьому запевняє святий Анастасій Антиохійський: «Якщо ми чинимо якісь малі, людські та неважкі гріхи, будучи обкраденими або язиком, або слухом, або очима, або марнославством, або смутком, або гнівом, або чимось подібним, то, докоряючи собі і сповідаючись Богу, таким чином приступимо до причащення Святих Таїн, віруючи, що причащення звершується на очищення всього цього», ­– проте не від важких, злих і нечистих гріхів, які ми здійснили. Про це засвідчують і багато інших святих. Священний Климент говорить: «Причащаючись Чесного Тіла і Чесної Крові Христа, подякуємо Тому, хто удостоїв нас причаститися Святих Його Таїнств і попросимо, щоб вони були нам не на осуд, а на спасіння й відпущення гріхів» (Кн. 8, гл. 14; Постановления апостольские 8, 14. Пор.: Постановления святых апостолов, чрез Климента епископа и гражданина Римского преданные. СПб., 2002. С. 190). Василій Великий говорить: «І сподоби неосудно причаститися Пречистих цих і Животворчих Твоїх Таїн на відпущення гріхів» (літургія св. Василя Великого, молитва священика на «Голови ваші вклоніть перед Господом»). А божественний Золотоустий говорить: «Щоб стали ці Святі Дари причасникам на тверезість душі, на відпущення гріхів» (літургія св. Іоана Золотоустого, молитва священика після переосутнення Святих Дарів). Тобто щоб послужили ці Таїни тим, хто причащається, на очищення душі й прощення гріхів.

Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн». Отже, цю природну силу – любити Бога ­– зміцнює, зрощує і вдосконалює часте причащення Тіла і Крові нашого Господа. Тому й святий Кипріан пише, що мученики, коли йшли на страждання, насамперед причащалися Пречистих Таїн і, зміцнившись від Святого Причастя, так запалювалися любов’ю Божою, що бігли на місце страти, як вівці на заклання, і замість Тіла і Крові Христових, яких вони причащалися, проливали свою власну кров і віддавали своє тіло на різні муки. Чого ще доброго хотів би ти, християнин, отримати і не одержав би від Святого Причастя? Хочеш святкувати щодня? Хочеш святкувати Світлий Великдень, коли забажаєш, і радіти радістю невимовною в цьому сумному житті? Невпинно вдавайся до Таїнства і причащайся з належною підготовкою, і тоді ти насолодишся тим, чого прагнеш. Адже справжня Пасха і справжнє свято душі – це Христос, Який приноситься в жертву в Таїнстві, як каже Апостол, а слідом за ним і божественний Золотоустий: «Чотиридесятниця один раз на рік буває, Пасха ж – тричі на тиждень, а подекуди й чотири, точніше ж – стільки разів, скільки ми забажаємо, бо Пасха ­– це не піст, а Принесення і Жертва, що відбувається на кожному зібранні (тобто на Євхаристійному зібранні, на Літургії). А те, що це істинно, почуєш від Павла, який говорить: «Пасха наша, Христос, за нас у жертву принесений» (1 Кор. 5, 7. Тлумачення Никодима: «Наш Пасха – це Христос, який приніс Себе в жертву через любов до нас»). Отже, щоразу, коли ти приступаєш із чистою совістю [до Таїнства], ти звершуєш Пасху. Не тоді, коли ти постиш, а коли цієї Жертви причащаєшся. Адже оголошений ніколи не звершує Пасху, хоч і поститься щороку, адже до Приношення він не прилучається». Тобто не причащається. І навпаки: «Той, хто не постить, коли прилучається до Причастя, якщо з чистою совістю приступить [до Таїнства], тоді й звершує Великдень ­ чи то сьогодні, чи то завтра, чи то будь-якого дня. Адже підготовка оцінюється не спостереженням часів, а чистою совістю» (Против иудеев. Слово 3. Пор.: Св. Иоанн Златоуст. Творения. Т. 1. Кн. 2. СПб., 1898 (репринт: М., 1991). С. 673-675.). Тобто найкраща підготовка до причащення не в тому, щоб відраховувати вісім, чи п'ятнадцять, чи сорок днів і тоді причащатися, а в тому, щоб очищати совість. Тому ті, котрі, хоч і постять перед Пасхою, але на Великдень не причащаються, ті Пасху не святкують, як говорить цей божественний Отець. Ті, що не підготовлені в кожне свято причащатися Тіла та Крові Господніх, не можуть по-справжньому святкувати й воскресні дні, й інші свята впродовж тому, що ці люди не мають причин і приводу для свята, якими є найсолодший Ісус Христос, і не мають тієї духовної радості, яка народжується від Божественного Причащення. Зваблюються ті, котрі вважають, що Пасха й свята полягають у багатих трапезах, у багатьох свічках, запашному фіміамі, срібних і золотих прикрасах, якими вони вбирають церкву. Бо цього Бог не вимагає від нас, оскільки це не першорядне й головне, як Він це говорить і через пророка Мойсея: «Чого вимагає від тебе Господь, Бог твій? Того тільки, щоб ти боявся Господа, Бога твого, ходив усіма путями Його, і любив Його, і служив Господу, Богу твоєму, від усього серця твого і від усієї душі твоєї, щоб дотримував заповідей Господа [Бога твого] і постанов Його» (Втор. 10, 12–13). Тобто Бог не вимагає від тебе, людино, нічого іншого, крім того, щоб ти боявся Його і жив згідно з усіма Його законами, і шанував Його всім своїм серцем і всією своєю душею, і зберігав Його заповіді й повеління Його. Звичайно, слово наше зараз не про те, щоб судити, хороші чи ні ті дари, які ми приносимо до церкви з благоговіння. Вони добрі, проте з ними ми повинні передусім приносити і послух святим заповідям нашого Господа і віддавати перевагу цьому послуху над усім іншим приношенням, як і каже пророк і цар Давид: «Жертва Богові – це дух упокорений, серце скорботне і смиренне Бог не зневажить» (Пс. 50,19).

Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн». Однак ніхто не може здобути мир, не маючи інших чеснот, чеснота ж не набувається без виконання заповідей, а заповідь, у свою чергу, не може виконуватися досконало без любові, любов же не відновлюється без Божественного Причастя. Отже, без Божественного Причастя ми даремно працюємо. Адже багато хто часто шукає в собі різні чесноти, сподіваючись спастися завдяки їм і без частого причащення. Проте це майже неможливо, бо вони не хочуть підкоритись волі Божій, яка полягає в тому, щоб причащатися часто, згідно з чином Церкви; тобто за кожною звершуваною Літургією, коли вони збираються в храмі. До таких людей Бог говорить через пророка Єремію: «Мене, джерело води живої, залишили, і висікли собі водойми розбиті, які не можуть тримати води» (Єр. 2, 13). Іншими словами, залишили джерело чесноти і дарувань Святого Духа і викопали в собі водойми, продірявлені знизу, які не можуть тримати води. І знову говорить Бог через пророка Ісаю: «Вони щодня шукають Мене і хочуть знати шляхи Мої, ніби народ, який живе праведно і не полишає законів Бога свого; вони запитують Мене про суди правди, бажають наближення до Бога: «Чому ми постимося, а Ти не бачиш? смиряємо душі свої, а Ти не знаєш?» – Ось, у день посту вашого ви виконуєте волю вашу і вимагаєте тяжких трудів від інших. Ось, ви поститеся для сварок і суперечок і для того, щоб жорстокою рукою бити інших; ви не поститеся у цей час так, щоб голос ваш був почутий на висоті. Чи такий той піст, який Я обрав, день, в який томить людина душу свою, коли гне голову свою, як трос­тину, і підстилає під себе руб’я і попіл? Чи це назвеш постом і днем, угодним Господу?» (Іс. 58; 2-5). Іншими словами, вони Мене шукають щодня і хочуть дізнатися мудрість Мого промислу, наче це був народ праведний, що зберіг повеління Божі, і говорять: «Чому Ти не бачиш, Господи, що ми постили? Чому Ти не хочеш знати, що ми так страждали?». І відповідає Бог: «Я не чую вас, бо коли ви постите, тоді знову виконуєте ваші злі бажання. Такого посту і такого страждання Я не хочу. Проте навіть якщо ти постелиш замість постелі мішковину й золу, і такого посту Я не приймаю». Однак тоді труди приймаються і чесноти приносять користь, коли здійснюються з Божої волі. Воля Божа полягає в тому, щоб ми робили так, як нам наказує наш Господь, Який нам говорить: «Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне» (Ін. 6, 54). Це не просто заповідь, але всіх заповідей голова, бо є дієвою силою і невід'ємною складовою інших заповідей. Отже, мій любий, якщо ти хочеш запалити в своєму серці божественну ревність і набути любов до Христа, а з нею одержати й усі інші чесноти, часто приступай до Святого Причастя – і тоді насолодишся тим, чого прагнеш. Адже неможливо комусь не полюбити Христа і не здобути любов з боку Христа, якщо він невпинно причащається Його Святого Тіла й Крові. Це відбувається природним чином. І послухай, як це відбувається. Деякі дивуються, чому батьки люблять своїх дітей. Подібним чином, чому і діти також люблять своїх батьків. Відповідаємо: ніхто ніколи не зненавидів себе і своє тіло. Оскільки діти мають своє тіло від тіл своїх батьків і особливо тому, що харчуються материнською кров'ю як в утробі матері, так і після народження (адже молоко, природним чином, є не що інше як Кров, що стала білою), то я і говорю, що для них (дітей) природний закон – любити своїх батьків, як і для батьків – любити своїх дітей. Адже й зачаті діти з тіл батьків. Таким чином, ті, які часто причащаються Тіла й Крові нашого Господа, природно запалять у собі прагнення і любов до Нього – з одного боку, тому що ці життєносні й життєдайні Тіло і Кров настільки зігрівають у любові тих, хто причащається (навіть найбільш непридатних і жорстокосердих), наскільки невпинно вони причащаються, а з іншого боку, тому що любов до Бога – це не щось чуже для нас, але природно вкладене всередину нашого серця, щойно ми народжуємося тілесно і відроджуємося духом у святому Хрещенні. За найменшої нагоди ці природні іскри миттєво запалюються в полум'я, як говорить премудрий у Божественному Василій: «Одночасно з появою творіння (тобто людини) вкладається в нас певний насіннєвий логос, який природним чином породжує в нас здатність любити [Бога]. Цю силу (тобто логос) обробляє ретельне виконання заповідей Божих, живить пізнання [Бога] і приводить до досконалості Божа благодать. Слід знати, що подвиг любові один, але він виконує і містить у собі всі інші заповіді» (Правила, розгорнуто викладені в питаннях і відповідях, 2; Творения иже во святых отца нашего Василия Великаго, архиепископа Кесарии Каппадокийския. Часть 5. М., б. г. С. 82).

Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн». Отже, брати мої, якщо робитимемо так, як нас наставляють божественні отці, і причащатися часто, то не лише Божественну благодать ми матимемо помічником і співробітником у цьому малочасовому житті, але будуть нам допомагати і ангели Божі, і сам Владика ангелів, а крім того, далеко відкинемо від себе супротивників-бісів, як каже божественний Золотоустий: «Як леви, що дихають вогнем, так ми відходимо від цієї [Святої Трапези], ставши страшними для диявола, маючи в собі і нашого Главу Христа, і любов, яку Він дав нам. Ця Кров робить сяючим царський образ нашої душі, народжує невимовну красу, не дає зів'яти шляхетності в душі, зрошуючи її невпинно і живлячи. Ця Кров, достойно прийнята, подалі жене від нас бісів, а ангелів приваблює, разом з Владикою ангелів. Адже біси тікають, коли бачать Владичну кров, а ангели збираються. Вона — спасіння наших душ, Нею радіє душа, Нею прикрашається, Нею зігрівається, Вона робить наш розум світлішим від вогню, Вона робить нашу душу чистішою за золото. Ті, хто причащаються цієї Крові, стоять разом з ангелами і вишніми силами, зодягнені в той самий, що й у них, царський одяг, і зброю маючи духовну. Проте я не сказав ще про найбільше: ті, хто причащається, зодягнені в Самого Царя» (Бесіда 46, 3 на Євангеліє від Іоана: Св. Иоанн Златоуст. Творения. Т. 8. Кн. 1. СПб., 1902 (репринт: М., 2002). С. 304-305). Бачиш, любий мій брате, скільки чудесних дарунків ти отримуєш, якщо часто причащаєшся, бачиш, як при частому причащенні просвітлюється розум, світлішає мислення, очищаються всі сили душі? А якщо ти прагнеш умертвити і тілесні пристрасті, причащайся часто і насолодишся цим. У цьому нас засвідчує Кирило Олександрійський: «Віруючий у благословенне Причастя не тільки від смерті, але й від хвороб, що перебувають у нас, позбавляється. Бо Христос, Який приходить до нас, присипляє в наших членах несамовитий закон плоті і оживляє благоговіння до Бога, а пристрасті умертвляє». Таким чином, без частого причащення ми не можемо звільнитися від пристрастей і зійти на висоту безпристрасності. Так і ізраїльтяни: якби вони не захотіли споживати пасху в Єгипті, не змогли б з нього звільнитися. Єгипет же означає життя пристрасне. І якщо ми не причащаємося невпинно Чесного Тіла і Крові нашого Господа (якщо було б можливим, то й щодня), ми не в змозі звільнитися від мислених фараонітів. Божественний Кирило Олександрійський саме так і говорить: «Те, що ізраїльтяни, будучи рабами і працюючи під керівництвом єгиптян, здійснили [тобто закололи ягня і з'їли паску], це означає, що душа людини не може інакше прийти до свободи і уникнути тиранії диявола, окрім як причащенням Христа. Адже Він Сам сказав: «Отже, якщо Син визволить вас, то справді будете вільними». І знову говорить цей святий: «Ті, що принесли в жертву ягня, зробили це, прообразуючи Христа, тому що іншим чином звільнитися не могли», оскільки свобода лише силою Христа здобувається. Отже, якщо і ми хочемо втекти з Єгипту, тобто від гнітючого й переслідуючого нас гріха, і від фараона, тобто мисленого тирана, як говорить Григорій Богослов, і хочемо успадкувати землю серця й обітниці, тоді повинні і ми, подібно до ізраїльтян, які мали вождя Ісуса Навина, мати Господа нашого Ісуса Христа за допомогою частого причащення, щоб перемогти хананейців та іноплемінників (незліченні пристрасті плоті), і гаваоніти (оманливі помисли), щоб нам оселитися в місті Єрусалимі, що означає священний мир (на відміну від світського миру), за словами нашого Господа: «Мир Мій даю вам; не так, як світ дає. Я даю вам» (Ін. 14, 27). Тобто: «Учні Мої, Я вам даю Мій мир священний і святий, не такий, як мир світський, який часто має на меті зло». Перебуваючи в цьому священному мирі, ми удостоїмося отримати в нашому серці заручення Духа, як і апостоли, залишаючись у Єрусалимі за наказом Господнім, отримали довершеність і благодать Духа в день П'ятидесятниці. Адже мир – це дар, який вміщує всі інші божественні дарування, і в мирі живе Господь, адже, як говорить пророк Ілля, не у великому й сильному вітрі був Бог, не в землетрусі, не у вогні, а у віянні тихого і мирного вітру – там був Господь (див.: 3 Цар. 19, 11-12).

Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн». Божественний Кирило і в іншому місці каже, що завдяки причащенню ми очищаємося від усілякої душевної нечистоти і отримуємо готовність і ревність до добра: «Чесна Кров Христа не тільки від тління нас позбавляє, але й від усілякої нечистоти, прихованої всередині, і не залишає нас охолоджуватися в недбальстві, а робить нас гарячішими в Дусі». Святий Феодор Студит чудово описує користь, яку кожен отримує від частого причащення: «Велику силу мають сльози, зворушення, але насамперед і найбільше – причащення Святинь, у відношенні до яких бачачи вас, не знаю чому, недбайливо налаштованими, я дуже дивуюсь. Якщо буде неділя, ви ще приступаєте до Таїнства, якщо ж Літургійне зібрання відбудеться іншого дня – ніхто не причащається. Хоча в монастирі охочому можна було б причащатися щодня. Тепер Літургія відбувається рідше, але ви і при цьому не причащаєтеся. Говорячи ж це, я не маю на увазі, щоб ви захотіли причащатися просто так і як-небудь, адже написано: «Hехай же випробовує себе людина, i так нехай їсть вiд хлiба цього i п’є вiд чашi цiєї. 29 Бо хто їсть i п’є недос­тойно, той їсть i п’є на осудження собi", – не усвідомлюючи, де Тіло і Кров Господа. Не для того я говорю, нехай не буде так! Однак для того, щоб з прагненням причащення, наскільки можливо, ми очищали себе і робили себе гідними цього дару, бо причащенням життя є перед нами покладений Хліб, що зійшов з небес. Якщо хто буде споживати від цього Хліба, житиме повіки: «Хліб же, який Я дам, є Плоть Моя, яку Я віддам за життя світу». І знову: «Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, в Мені перебуває, і Я в ньому». Бачиш, який незбагненний дар? Він не тільки помер за нас, але й Самого Себе запропонував нам як їжу. Що може бути більшим знаком сильної любові? Що може бути більш спасительним для душі? До того ж, звичайну їжу й пиття ніхто не відмовляється їсти щодня, а якщо й не поїсть – надзвичайно засмучується. Що ж стосується не звичайного хліба, а Хліба життя, і не звичайного пиття, а Чаші безсмертя, ми ставимося до них як до речі неважливої ​​і не абсолютно необхідної. Що може бути більш безумним та нерозсудливим? Утім, як би не складалося досі, на майбутнє, прошу вас, будемо пильними, знаючи силу дару, і, наскільки можливо, очищені будемо причащатися Святинь. І якщо трапиться, що ми зайняті якоюсь роботою, але щойно залунає дзвін, залишмо справу і йдімо причащатися Дарів з великим прагненням. І це (як я вважаю, або, точніше, як істинно є насправді) буде нам дуже допомагати, тому що підготовка до причащення зберігатиме нас у чистоті. Якщо ж ми будемо байдужі до причащення, то як уникнемо того, щоб віддатися пристрастям? Нехай буде нам причащення провідником у життя вічне» (Оголошувальне повчання 107. Пор.: Преп. Феодор Студит. Малое оглашение. Слова. М.; 2000. С. 260-261).

Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн». Глава 2 Про те, що корисне і спасительне часте причащення Святих Таїн І перш ніж причащається, і коли причащається, і після того, як причаститься, християнин велику користь отримує від Божественних Таїн і для душі, і для тіла. Перш ніж хтось причаститься, йому необхідно здійснити належну підготовку, тобто він сповідується духовному отцеві, кається, виправляється, зворушується, стає уважним до свого духовного життя, оберігається від пристрасних помислів, наскільки це можливо, і від будь-якого іншого зла. Таким же чином він стримується, молиться, звершує нічні молитви, стає більш благоговійним і всіляке інше благодіяння здійснює, розмірковуючи, якого страшного Царя йому належить прийняти в самого себе, і особливо коли він замислиться про те, що яку він здійснить підготовку, така сама дана йому буде благодать від Святого Причастя. Очевидно, що чим частіше звершує хтось таку підготовку, тим більшу отримує користь. Коли ж християнин причащається, хто може осягнути, які дари й обдарування подаються йому від Божественного Причастя? Або як немічна наша мова може логічно це передати? Тому приведемо знову божественних і священних учителів Церкви, щоб вони нам розповіли все по порядку своїми красномовними і богонатхненними вустами. Григорій Богослов говорить: «Священне Тіло Христове, коли належно приймається, для воїнів є зброєю, для тих, хто віддаляється від Бога – поверненням, немічних зміцнює, здорових веселить, хвороби лікує, здоров'я зберігає, завдяки йому ми легше виправляємось, у праці й скорботах стаємо більш терплячими, у любові – гарячішими, у знанні – витонченішими, у послуху – готовішими, до дій благодаті — більш сприйнятливими. А для тих, хто причащається неналежно, наслідки протилежні», бо вони не закарбовані чесною Кров'ю нашого Господа. Як говорить сам Григорій Богослов: «З того часу Агнець заколюється; і закарбовуються чесною Кров'ю справа і слово, тобто навик і дія – стовпи наших воріт (маю на увазі [під воротами] рухи і думки розуму), які легко відчиняються і зачиняються від споглядання». Іншими словами, легко відчиняються для споглядання і знову зачиняються від споглядання вищих і незбагненних сенсів. Преподобний Єфрем Сирін пише: «Будемо старанно триматися, браття, безмовності, посту, молитви, сліз, церковних зборів, рукоділля, спілкуванню зі святими отцями, послуху істині, слухання божественних Писань, щоб не висох наш розум. А найбільше постараємося вчинити себе достойними причащення Божественних і Пречистих Таїн, щоб наша душа очистилася від народжуваних помислів зневіри й нечистоти і щоб Господь, Який оселився в нас, визволив нас від лукавого» (Послание к монаху Иоанну о терпении. Пор.: Творения Ефрема Сирина. Ч. 6. Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 1901. С. 465). Божественний Кирило Олександрійський говорить, що завдяки Божественному Причастю мисленні злодії – біси – не знаходять дозволу входити через почуття в нашу душу: «Під дверима довершеного дому [душі] розумій наші почуття, через які входять у серця всіх людей образи всіх речей і проявляється в них безліч побажань. А пророк Іоїль називає їх, почуття, вікнами: «Входять у вікна, як злодії» (Іоїл. 2, 9), бо вони не були помазані кров'ю Христовою. І знову говорить [Писання], що після заколення ягня «нехай візьмуть від крови його і помас­тять на обох одвірках і на поперечині дверей у домах» (Вих. 12, 7), вказуючи, що чесною Кров'ю Христа ми зберігаємо цю земну нашу храмину, тобто наше тіло, і виганяємо давнє омертвіння непослуху тим, що насолоджуємося причащенням життя, відганяючи, до того ж, від нас і згубника помазанням Крові Христової» (Глафира на книгу Исход. Кн. 2. О жертве агнца, 2. Пор.: Творения свт. Кирилла Александрийского. Кн. 2 (Библиотека отцов и учителей Церкви, 9). М., 2001. С. 269).

Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн». Монах Іов Сповідник говорить: «Якщо говорити про Святиню Причащення, то праведному і доброчесному християнинові добре, і справедливо, і природно часто освячуватися і вдаватися до цієї Святині, і жадати її більше ніж ми бажаємо дихати. Тому кожен має дозвіл причащатися постійно, тож, якщо можливо, достойні не мають перешкоди причащатися навіть щодня». Геннадій, патріарх Константинопольський, дуже мудро пояснює, наскільки необхідне для християнина Святе Причастя, зазначаючи: «І нині Таїнство дає своїм причасникам успіх життя за Христом. Те, що здійснює тілесно видима частина таїнства [тобто хліб і вино для тіла], те саме воно таємниче і невидимо звершує в душі. Бо Тіло Христове живить і формує нашу душу, подібно до того, як хліб чинить це для тіла. Як ми відроджуємося, коли приймаємо Хрещення і благодатне буття одержуємо замість буття гріховного, так і коли живимося Таїнством Причастя, ми отримуємо перебування в благодаті і досягаємо успіху. Подібно до того, як природний жар тіла усуває з нього властиву йому вологу, якщо тіло не отримує підтримку від їжі (тому їжею і питтям добре зберігається склад тіла і відновлюється та волога, яку тіло втратило від жару, й іншим чином людське життя не може зберегтися навіть упродовж малого часу), так і жар злоби, поїдаючи душу зсередини, висушує благоговіння, і винищив би його цілком, якби душа не приймала цю духовну їжу, котра чинить опір згубній силі злоби і оновлює, вирощує в нас духовні дари Божі. Тіло ж Христове, з одного боку живлячи нас, відповідно до своєї тілесної природи, з іншого боку, у відповідності до своєї чистоти, очищаючи і освячуючи, будучи поєднане з Божественною природою, в достатку подає нам духовну поживу, і ми, таким чином, споживаючи добре цю їжу, знову набуваємо духовного здоров'я й чистоти, яких нас позбавило тоді в раю споживання плоду забороненого дерева. Необхідно було нам, що втратили споживанням тілесної їжі ту первісну чистоту й здоров'я, знову їх набути тілесною їжею. І слід було подібне зцілити подібним, а протилежне – протилежним. Адже обидві ці їжі тілесні: і та, що зіпсувала нас спочатку, і та, що зберігає здоров'я і духовне життя тепер. Однак ту їжу Бог нам забороняв, цю ж нині дозволяє і подає. Ту нам дав лукавий біс, цієї їжі Син Божий робиться не тільки порадником, а й служителем. Та їжа була здобута крадіжкою, а до цієї ми явно запрошуємося. У тій була прихована отрута злочину, а ця приховує в собі скарб незліченних благ» (Бесіда про Таємниче Тіло Христове). Отже, брати мої, якщо вже необхідне для християн, котрі не мають перешкод, часте причащення, як було доведено на підставі свідчень, що ми подали раніше, то і для нас є великою необхідністю причащатися часто, щоб мати нам життя в собі, яке є Ісус Христос, і щоб нам не вмерти душевною смертю. Адже ті, які не споживають часто цю духовну їжу, звичайно, вмирають, хоч і здається, що живуть тілесно. Однак душевно вони мертві, бо відійшли від духовного й істинного життя, яке приносить Святе Причастя. І як немовля, коли народжується, плаче і просить з великим бажанням їжу й молоко, а коли не їсть, не має апетиту, то це ознака, що воно хворе і перебуває в небезпеці померти, так і ми повинні мати бажання споживати Святе Причастя, духовну поживу, щоб нам оживлятися. У іншому випадку ми перебуваємо в небезпеці душевно померти. З цієї причини божественний Золотоустий говорить: «Отже, не будемо недбалими, удостоєні такої любові й честі. Чи не бачите ви дітей, з яким бажанням вони прагнуть до материнських грудей, з яким прагненням їхні вуста хапають груди? З таким же завзяттям нехай приходимо і ми до цієї Трапези, до цих духовних грудей, і навіть з більшим жаданням. Вхопимося, як діти за материнську сорочку, за благодать Духа. І нехай у нас буде лише одна скорбота – не причащатися цієї їжі» (Бесіда 82 на Євангеліє від Матфея).