Причащення: всіх заповідей голова

Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн».

---

Однак ніхто не може здобути мир, не маючи інших чеснот, чеснота ж не набувається без виконання заповідей, а заповідь, у свою чергу, не може виконуватися досконало без любові, любов же не відновлюється без Божественного Причастя. Отже, без Божественного Причастя ми даремно працюємо.

Адже багато хто часто шукає в собі різні чесноти, сподіваючись спастися завдяки їм і без частого причащення. Проте це майже неможливо, бо вони не хочуть підкоритись волі Божій, яка полягає в тому, щоб причащатися часто, згідно з чином Церкви; тобто за кожною звершуваною Літургією, коли вони збираються в храмі.

До таких людей Бог говорить через пророка Єремію: «Мене, джерело води живої, залишили, і висікли собі водойми розбиті, які не можуть тримати води» (Єр. 2, 13). Іншими словами, залишили джерело чесноти і дарувань Святого Духа і викопали в собі водойми, продірявлені знизу, які не можуть тримати води.

І знову говорить Бог через пророка Ісаю: «Вони щодня шукають Мене і хочуть знати шляхи Мої, ніби народ, який живе праведно і не полишає законів Бога свого; вони запитують Мене про суди правди, бажають наближення до Бога: «Чому ми постимося, а Ти не бачиш? смиряємо душі свої, а Ти не знаєш?» – Ось, у день посту вашого ви виконуєте волю вашу і вимагаєте тяжких трудів від інших. Ось, ви поститеся для сварок і суперечок і для того, щоб жорстокою рукою бити інших; ви не поститеся у цей час так, щоб голос ваш був почутий на висоті. Чи такий той піст, який Я обрав, день, в який томить людина душу свою, коли гне голову свою, як трос­тину, і підстилає під себе руб’я і попіл? Чи це назвеш постом і днем, угодним Господу?» (Іс. 58; 2-5). Іншими словами, вони Мене шукають щодня і хочуть дізнатися мудрість Мого промислу, наче це був народ праведний, що зберіг повеління Божі, і говорять: «Чому Ти не бачиш, Господи, що ми постили? Чому Ти не хочеш знати, що ми так страждали?». І відповідає Бог: «Я не чую вас, бо коли ви постите, тоді знову виконуєте ваші злі бажання. Такого посту і такого страждання Я не хочу. Проте навіть якщо ти постелиш замість постелі мішковину й золу, і такого посту Я не приймаю».

Однак тоді труди приймаються і чесноти приносять користь, коли здійснюються з Божої волі. Воля Божа полягає в тому, щоб ми робили так, як нам наказує наш Господь, Який нам говорить: «Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне» (Ін. 6, 54). Це не просто заповідь, але всіх заповідей голова, бо є дієвою силою і невід'ємною складовою інших заповідей.

Отже, мій любий, якщо ти хочеш запалити в своєму серці божественну ревність і набути любов до Христа, а з нею одержати й усі інші чесноти, часто приступай до Святого Причастя – і тоді насолодишся тим, чого прагнеш. Адже неможливо комусь не полюбити Христа і не здобути любов з боку Христа, якщо він невпинно причащається Його Святого Тіла й Крові. Це відбувається природним чином. І послухай, як це відбувається.

Деякі дивуються, чому батьки люблять своїх дітей. Подібним чином, чому і діти також люблять своїх батьків. Відповідаємо: ніхто ніколи не зненавидів себе і своє тіло. Оскільки діти мають своє тіло від тіл своїх батьків і особливо тому, що харчуються материнською кров'ю як в утробі матері, так і після народження (адже молоко, природним чином, є не що інше як Кров, що стала білою), то я і говорю, що для них (дітей) природний закон – любити своїх батьків, як і для батьків – любити своїх дітей. Адже й зачаті діти з тіл батьків.

Таким чином, ті, які часто причащаються Тіла й Крові нашого Господа, природно запалять у собі прагнення і любов до Нього – з одного боку, тому що ці життєносні й життєдайні Тіло і Кров настільки зігрівають у любові тих, хто причащається (навіть найбільш непридатних і жорстокосердих), наскільки невпинно вони причащаються, а з іншого боку, тому що любов до Бога – це не щось чуже для нас, але природно вкладене всередину нашого серця, щойно ми народжуємося тілесно і відроджуємося духом у святому Хрещенні.

За найменшої нагоди ці природні іскри миттєво запалюються в полум'я, як говорить премудрий у Божественному Василій: «Одночасно з появою творіння (тобто людини) вкладається в нас певний насіннєвий логос, який природним чином породжує в нас здатність любити [Бога]. Цю силу (тобто логос) обробляє ретельне виконання заповідей Божих, живить пізнання [Бога] і приводить до досконалості Божа благодать. Слід знати, що подвиг любові один, але він виконує і містить у собі всі інші заповіді» (Правила, розгорнуто викладені в питаннях і відповідях, 2; Творения иже во святых отца нашего Василия Великаго, архиепископа Кесарии Каппадокийския. Часть 5. М., б. г. С. 82).