Причасник подвоює пильність

Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн».

---

Хоч і сповідь, і виконання єпітимії можуть давати прощення гріхів, проте для звільнення від гріхів необхідне Божественне Причастя. При лікуванні рани, яка поширює сморід, спочатку видаляють черв'яків, потім відсікають зігнилі частини і далі накладають ліки для зцілення, адже якщо залишити рану без ліків, вона прийде в попередній стан. Так буває і з гріхом: сповідь видаляє черв'яків, виконання єпітимії відсікає зігниле, а потім Божественне Причастя стає ніби ліками і зцілює від гріха. Адже якщо не буде прийняте Божественне Причастя, нещасний грішник повертається в попередній стан, і буває для тієї людини останнє гірше першого (Мф. 12, 45).

Чуєш, християнине мій, скільки дарів ти отримуєш від частого причащення? І найдрібніші гріхи твої прощаються, і рани твої зцілюються, і ти весь стаєш здоровим. Що інше може бути блаженнішим, ніж завжди готуватися і причащатися, і, завдяки підготовці й допомозі Божественного Причастя, бути завжди вільним від гріхів. Що може бути блаженнішим, ніж бути тобі, земному, чистим на землі, як чисті ангели на небі? І яке інше щастя може бути більшим ніж це?

Однак я скажу тобі про ще більше. Якщо, брате мій, ти приступаєш до Таїн часто і достойно причащаєшся цього нетлінного, цього прославленого Тіла й Крові Господа нашого Ісуса Христа, і стаєш співтілесним і співкровним Христу, життєдайна сила і дія цього Пресвятого Тіла і Крові у воскресінні праведних оживлять і твоє власне тіло. Як пише у Посланні до Филип’ян божественний Апостол, воно воскресне нетлінним, прославленим з Тілом Христа, «Який перемінить тiло смирення нашого так, що воно буде вiдповiдне славному Тiлу Його» (Флп. 3, 21).

Усю цю славу і дари, ці великі й надприродні блага, про які ми досі говорили, отримує кожен християнин, коли з чистою совістю причащається Божественних Таїн найсолодшого нашого Ісуса Христа, – й інші, ще більші, які ми заради стислості залишаємо.

Нарешті, коли християнин причаститься, тоді, розмірковуючи, до яких він страшних та небесних Таїн прилучився, він пильнує себе, щоб не збезчестити благодать, боїться своїх помислів, збирає і охороняє їх, покладає початок більш суворого і доброчесного життя, і віддаляється, наскільки можливо, від будь-якого зла. Коли ж знову замислиться, що доведеться йому через кілька днів причаститися, подвоює пильність, докладає готовність до готовності, стриманість до стриманості, нічну молитву до нічної молитви, працю до праці, і подвизається, наскільки це можливо. Адже він стає немов стиснутим з двох боків: по-перше, тим, що він щойно причастився, а по-друге, тим, що незабаром знову причащатиметься.