Пошук на сайті

Євангельські читання 1 жовтня Євангеліє від Марка, 11, 27-33 27 Прийшли знову до Єрусалима. І коли Він ходив у храмі, підійшли до Нього первосвященики, і книжники, і старійшини 28 і говорили Йому: якою владою Ти це робиш? І хто дав Тобі владу це робити? 29 Ісус сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне, відповідайте Мені; тоді і Я скажу вам, якою владою це роблю. 30 Хрещення Іоанове з небес було чи від людей? Скажіть Мені. 31 Ті міркували між собою: якщо скажемо, що з небес, то Він скаже: чому ж ви не повірили йому? 32 А сказати, що від людей, — боялись народу; бо всі знали, що Іоан воістину був пророк. 33 І сказали у відповідь Ісусові: не знаємо. Тоді Ісус сказав їм у відповідь: і Я не скажу вам, якою владою це роблю. Толкова Біблія Як ми бачили, цю подію потрібно відносити до вівторка, коли Христос повернувся в Єрусалим. Він ходив у будівлі храму (Марк) і вчив (Матфей і Лука). У цей час, за Матфеєм, підійшли до Нього первосвященики і старійшини, а за Марком і Лукою, ще й книжники. Очевидно, це була офіційна депутація від Синедріону. Златоуст: «подібне питання запропонували вони і у євангеліста Іоана, хоча не тими ж словами, але в тому ж сенсі» (Ін. 2:18). Про знамення начальники храму тепер не просять, як за першого очищення храму (Ін II: 18), тому що тоді Христос не був ще відомий як Великий Чудотворець. Але тепер Він показав уже багато знамень. На питання начальників Спаситель не дає прямої відповіді. Він відповідає контрпитанням, від відповіді на яке залежало і питання, запропоноване первосвящениками та старійшинами. Замість того, щоб відповідати на запитання начальників, Він пропонує відповісти на нього їм самим. …Коли Іоан проповідував і хрестив, то влада послала священиків і левитів допитати його, хто він (Ін. 1:19 і наст.). Це, по суті, дорівнювало питанню, якою владою Він це робить, і хто дав Йому цю владу. Відповідь Іоана була, звичайно, відома іудеям. Вона була дана не стільки словом, скільки справою. Святе життя Іоана і вся його діяльність свідчили про те, що він був посланий від Бога. Але цей посланник Божий свідчив про Ісуса Христа, як про агнця Божого, який бере на Себе гріхи світу (Ін. 1:29). Звідси було видно, якою владою Христос «це» робить і хто дав Йому цю владу: вона отримана була від людей, які не від первосвящеників, книжників, старійшин, а від Самого Бога. Тому питання Христа, запропоноване в такому вигляді, привело начальників храму в складне становище. Обставина, що вони розпитували один одного, показує, що вони дали відповідь на питання Христа не відразу. Вони підійшли до Нього в той час, коли Він навчав, і запропонували Йому питання про владу публічно. Він, зі Свого боку, запропонував їм питання також публічно. Після цього вони відійшли від Нього і почали радитися, подібно до того, як радяться між собою різні політичні партії. Нічого цього не було б потрібно, якби Спаситель не оточений народом. Під час їх наради Спаситель, як можна припустити, продовжував говорити з народом. Предметом наради начальників було питання, чи від Бога хрещення Іоана? Під хрещенням тут мається на увазі вся його діяльність. Вона називаються тут за головною ознакою його діяльності і проповіді - хрещення. …Після слів «від людей» тут припускають так званий «апосіопезіс» - неповну мову, або замовчування, що вживалося заради стислості. Повна мова була б така: якщо скажемо, що хрещення Іоана було від людей, то «весь народ поб'є нас камінням» (Лука), і ми боїмося народу. Страх цей почасти був даремний, тому що народ навряд чи наважився б підняти руку на людей, що знаходилися під захистом римлян. Але, з іншого боку, і це, за східної запальності і дратівливості, було можливим. Якщо не тепер, то в інший час можна було побоюватися народного роздратування, а останнього, особливо з огляду на сильного ворога, начальникам не хотілося викликати. Таким чином, в словах ворогів Христа виявилася суміш, як кажуть, суб'єктивного страху з об'єктивним. Якби начальники храму дали пряму відповідь і правильну, то й Христос міг би запитати їх: чому ж ви не прийняли хрещення Іоанна (Ієронім)? Відповідь книжників була всенародною. Яким чином вони могли сказати «не знаємо», коли всьому народу було відомо, що Іоан - пророк? Чому первосвященики і старійшини побоювалися побиття камінням за інші відповіді, а за цюні? Це можна пояснити тим, по-перше, що вони бажали, так би мовити, і з свого боку випитати, що Христос Сам про це скаже при народі; а по-друге, тим, що з боку начальників храму існувало критичне ставлення до учнів і діяльності Іоана. Народ був переконаний, що Іоан пророк. Але як потрібно припускати, начальники храму довго і обережно намагалися переконати народ у протилежному. За допомогою різних політичних прийомів їм вдалося цього досягти, але не цілком. Вони досягли тільки того, що вселили народу сумніви про діяльність і вчення Іоана; можливо, змусили багатьох з народу коливатися в своїх думках про Іоана. Послання до ефесян святого апостола Павла, 4, 14-19 14 щоб ми не були більше дiтьми, якi вагаються i захоплюються всяким вiтром учення за людським лукавством i пiдступами хитрого зваблювання, 15 а iстинною любов’ю всi зростали в Того, Який є глава Христос, 16 з Якого все тiло, що складається i з’єднується всякими зв’язками, що взаємно скрiп­люються, при дiї в свою чергу кож­ного члена, одержує прирiст для створення самого себе в любовi. 17 Тому я кажу i заклинаю Господом, щоб ви бiльше не робили так, як роблять iншi народи через суєтнiсть розуму свого, 18 буду­чи потьмаренi в розумi, вiдчуженi вiд життя Божого, через їхнє неуцтво та жорстокiсть серця їхнього. 19 Вони, дiйшовши до бездушности, вiддалися розпустi так, що чинять усяку нечистоту з ненаситнiстю. Толкова Біблія Господь заснував в Церкві різні служіння для того, щоб віруючі не залишалися в стані немовлят, які захоплюються різними принадами, і не дозволяли собі захоплюватися всяким новим псевдовченням, які можуть бути і дуже пристойними на вигляд, але насправді дуже згубні за своєю сутністю (за лукавством). Замість такого захоплення віруючі повинні проявити стійкість у істині і потім, в любові перебуваючи, все обертати до Христа, нашого глави. Але християни, все направляючи до Нього, не в собі самих, а в Ньому, у Христі, мають підставу для свого зростання, можна сказати, ростуть з Нього. Тільки за допомогою і під впливом Христа можливе гармонійне поєднання різних, існуючих в Церкві обдарувань і служінь. Пов'язане таким чином християнське суспільство росте в любові для власного творення, для того, щоб дійти до можливої досконалості. …Причиною розумового потьмарення язичників було незнання про Бога, в якому, одначе, вони були винні самі (пор. Рим. 1:19). Ця жорстокість або повне притуплення морального почуття є причиною їх боговіддаленого способу життя, їх морального розбещення. Ап. каже, що язичники втратили здатність відчувати біль або скорботу при вигляді тієї ганьби, в якій вони перебували під дією своїх вад, і тому віддалися повній розбещеності. Притому вони не могли зупинитися в своєму падінні і хотіли неодмінно зробити різні аморальні вчинки (нечистоту).

Євангельські читання 30 вересня Євангеліє від Марка, 11, 23 - 26 23 майте віру Божу, бо істинно кажу вам, якщо хто скаже горі цій: посунься і кинься в море, і не сумніватиметься в серці своїм, а повірить, що станеться за його словом, — буде йому, що тільки скаже. 24 Тому кажу вам: усе, чого ви попросите в молитві, вірте, що одержите, — і буде вам. 25 І коли стоїте на молитві, прощайте, коли щось маєте на кого, щоб і Отець ваш Небесний відпустив вам гріхи ваші. 26 Якщо ж не прощаєте, то і Отець ваш Небесний не відпустить вам гріхів ваших. Аверкій, архієпископ Господь повчає їх про силу віри, кажучи, що, якщо вони будуть мати віру Божу, долаючи всі сумніви, то зможуть творити ще більші дива: «якщо хто скаже горі цій: посунься і кинься в море, і не сумніватиметься в серці своїм, а повірить, що станеться за його словом, — буде йому». На прикладі гори, звичайно, засвідчується, що для віри, вільної від сумнівів, немає нічого неможливого. Тому і в молитві треба про все просити з вірою, щоб отримати. Св. Марк додає до цього в 25-26 стихах, що умовою дієвості молитви є прощення ближнім. Непрощення ближнім є образою любові Божої, а тому за непрощення не може бути ні істинної твердої віри, ні дієвої молитви. Послання до ефесян святого апостола Павла, 3, 8-21 8 Менi, найменшому з усiх святих, дано благодать цю — благовiстити язичникам недослiд­жуване багатство Христове 9 i вiд­крити всiм, у чому полягає будiв­ництво таємницi, споконвiку утає­ної в Бозi, Який усе створив Iсу­сом Христом, 10 щоб нинi стала вiдомою через Церкву начальствам i владам на небесах рiзнома­нiтна премудрiсть Божа, 11 за передвiчним призначенням, яке Вiн здiйснив у Христi Iсусi, Господi нашому, 12 в Якому ми маємо дер­зновення i надiйний доступ через вiру в Hього. 13 А тому благаю вас не сумувати з приводу моїх заради вас скорбот, бо то є ваша слава. 14 Для цього я схиляю колiна свої перед Отцем Господа нашого Iсуса Христа, 15 вiд Якого iмену­ється всякий рiд на небесах i на землi, 16 щоб дав вам, за багатством слави Своєї, мiцно утвердитися Духом Його у внутрiшньому чоловiковi, 17 вiрою вселитися Христовi в серця вашi, 18 щоб ви, вкорiненi й утвердженi в любовi, могли зрозумiти з усiма святими, що є ширина‚ i довжина, i глибина, i висота, 19 i зрозумiти любов Христову, яка перевищує розумiн­ня, щоб вам сповнитися всiєю повнотою Божою. 20 А тому, Хто силою, що дiє в нас, може створити незрiвнянно бiльше за те, чого ми просимо або про що помишляємо, 21 слава в Церквi у Христi Iсусi i в усi роди повiк. Амiнь. Толкова Біблія ... Не сумувати повинні Ефесян, чуючи про страждання Ап. Павла в Римі, а пишатися тим, що через них Ап. пішов на ці страждання. Останні кажуть про те, що Ап. цілком переконаний в істині своєї проповіді, з якою він звертався до язичників. Якби він не мав впевненості в тому, що язичники дійсно мають право і можливість увійти в царство Христове, то він не став би їм це розповідати, викликаючи цим на себе переслідування своїх ворогів. Далі міститься молитва Апостола про віруючих ефесян, в якій Ап. спочатку говорить про те, кому він молиться (Еф. 3: 14-15), потім викладає саме прохання своє про ефесян, щоб вони зміцнилися у вірі і удосконалились у пізнанні християнському (Еф. 3: 16-20) і, нарешті, возносить славослів'я Богу (Еф. 3:21). ... Від Бога створені всі народи, чи, інакше, роди істот як небесних, так і земних. Нехай Господь дасть вам, за багатством слави Своєї, силою зміцнитися через Духа Його в людині внутрішній, див. Рим. 7:22. Це – те ж, що розум, але не тільки як теоретична здатність, але і як совість, моральне почуття людини. … Щоб, коли ви внутрішньо окріпнете, Христос вселився в вас для постійного перебування. Для цього, проте, потрібна міцна віра в Христа. Далі йде думка про те, що перебування в християнській любові (укорінення - вказує на образ рослини, що глибоко пускає своє коріння в грунт, а утвердження - на образ будови на твердому фундаменті) дасть ефесянам, нарівні з іншими християнами (святими), осягнути в усій його величі і з усіх боків (широта і довгота...) головний предмет християнського пізнання, саме нескінченно піднесену любов Христову, з якою Христос віддав Себе в жертву за гріхи людей, і взагалі сповнитися усіма божественними благодатними даруваннями (повнотою Божою). Славослів'я Богу цілком тут доречне, так як третьою главою Ап. закінчує догматичну частину свого послання - зображення величі християнства. Бог тут зображується як такий, який може дати нам набагато більше, ніж ми просимо в Нього.

Свято-Миколаївський монастир продовжує перекладати книгу "Чернече життя: за висловами про нього святих отців подвижників", яка була видана у 1885 р. у Києво-Печерській Лаврі. Про читання У той час коли ум твій розсіяний, говорить той же Святий Отець, більше молитви займайся читанням. Якщо можна, у читанні віддавай перевагу стоянню. Бо читання – джерело чистої молитви. Для ченця необхідне читання Писань Святих Отців, подвижників віри і благочестя, і переважно тих писань їх, у котрих викладаються правила життя чернечого. Св. Епіфаній, єпископ Кіпрський, говорить: Придбання християнських книг, якщо це можливо, необхідне. Бо і сам погляд на ці книги зупиняє у нас прагнення до гріха і спонукає сильніше прагнути до істини. Говорив також: Читання Писання є великим захистом од гріха. Ще говорив: Незнання Писання є велике урвище і глибока прірва. Св. Єфрем Сирін пише: Блаженний, хто підтримує бадьорість у молитвах, читанні і добрих ділах: він просвітиться і не засне на смерть ... Запрагнемо ж вивчити і заповіді Святого Духа. Тлумачі неіснуючої мудрості світу цього (премудрість бо світу цього безумство є у Бога) старанно займаються читанням; чи не тим паче і ми повинні вникати у словеса Божі і вивчати їх для спасіння душ своїх. І Дух Святий утішає тих, хто досліджує свідчення Його, кажучи: Блаженні ті, що додержують свідчення Його і всім серцем шукають Його (Пс. 118, 2) (Єфрема Сир., Ч. 2-а, стор. 218).

Євангельські читання 29 вересня Євангеліє від Марка, 11, 11 - 23 11 І ввійшов Ісус в Єрусалим і в храм; і, оглянувши все, оскільки час уже був пізній, пішов до Вифанії з дванадцятьма. 12 На другий день, коли вони вийшли з Вифанії, зголоднів. 13 І, побачивши здалека смоковницю, вкриту листям, пішов, чи не знайде чого на ній; але, прийшовши до неї, нічого не знайшов, крім листя, бо ще не час був для смокв. 14 І сказав їй Ісус: віднині нехай довіку ніхто плоду твого не з’їсть. І чули те ученики Його. 15 Прийшли до Єрусалима. Ісус, увійшовши до храму, почав виганяти тих, що продавали і купували в храмі; і столи міняйл, і лави тих, що продавали голубів, поперекидав. 16 І не дозволяв, щоб хто переніс через храм будь-яку річ. 17 І вчив їх, кажучи: чи не написано: дім Мій домом молитви назветься для всіх народів? Ви ж зробили його вертепом розбійників. 18 Почули це книжники і первосвященики і шукали, як би погубити Його, але боялися, тому що весь народ дивувався Його вченню. 19 Коли ж стало пізно, Він вийшов геть з міста. 20 Проходячи вранці, побачили смоковницю, що всохла до кореня. 21 І, згадавши, Петро сказав Йому: Учителю, дивись, смоковниця, яку Ти прокляв, усохла. 22 Ісус, відповідаючи, говорить їм: 23 майте віру Божу, бо істинно кажу вам, якщо хто скаже горі цій: посунься і кинься в море, і не сумніватиметься в серці своїм, а повірить, що станеться за його словом, — буде йому, що тільки скаже. Аверкій, архієпископ Увійшовши в Єрусалим, Господь попрямував в храм і вигнав з нього торговців. Про це оповідають тільки три перші євангелісти, причому розповідь св. Марка відрізняється від св. Матфея і Луки тим, що у нього Господь, увійшовши в храм і оглянувши все… пішов у Вифанію з дванадцятьма, і тільки на другий день, після прокляття смоковниці, знову увійшов в храм і вигнав з нього тих, що торгують. Тут немає протиріччя: апостоли у викладі подій не завжди дотримувалися хронологічного порядку. Для них важливішим був логічний зв'язок подій. Деякі ж допускають, що було подвійне очищення храму від торгуючих: в день входу Господнього в Єрусалим і друге - на інший день. Два євангеліста, свв. Матфей і Марк, розповідають, що після урочистого входу в Єрусалим Господь провів зі своїми учнями ніч у Вифанії, а вранці наступного дня, йдучи знову в Єрусалим, по дорозі побачивши фігове дерево, захотів скуштувати з неї плодів, але нічого не знайшов, хоча смоковниця і була вкрита листям, і сказав: «віднині нехай довіку ніхто плоду твого не з’їсть». І відразу всохла смоківниця, чому надзвичайно здивувалися учні. Євангелісти кажуть, що Господь «зголоднів» і тому шукав плодів. Це не повинно дивувати, бо Господь Ісус Христос, за Своєю людською природою, був схильний до всіх немочей людського єства, і в усьому був подібний до нас, крім гріха. Адже Він був не тільки Бог, але Боголюдина. Характерно, що для задоволення своїх людських потреб Він ніколи не користувався Своєю Божественною всемогутністю і силою, а вдавався в таких випадках до звичайних людських засобів, відкинувши раз назавжди першу диявольську спокусу щодо перетворення каміння на хліби. Св. Марк зауважує при цьому, що на смоковниці не було плодів, бо ще було не на часі. За що ж тоді смоківниця була проклята? За те, що вона виглядом своїм обманювала, вводила в оману. На смоковниці листя з’являється зазвичай після плодів, а ця смоківниця своїм зеленим виглядом обіцяла плоди подорожнім, в той час як в дійсності на ній нічого, крім листя самого, не було. За вченням Церкви, смоківниця ця була символом представників і керівників іудейської старозавітної церкви - первосвящеників, книжників і фарисеїв, які мали тільки зовнішній вигляд виконавців Закону Божого, а дійсних плодів віри не приносили. Господь прирік їх на покарання за їх лицемірство, і передрік, як ми побачимо далі, що відніметься від них Царство Боже і дасться тим, хто творить плоди (Мф. 21:43). Три роки тому, коли Господь прийшов у Єрусалим на першу, після Свого хрещення, Пасху, Він застав двори храму перетвореними в торгову площу, і вигнав усіх торговців. У наступному році Господь знову прийшов в Єрусалим на Пасху, але торгівлі в храмі, мабуть, не застав. На третю Пасху Господь зовсім не був у Єрусалимі. Коли ж наближалася четверта Пасха, то іудеї були стурбовані, чи прийде Ісус на свято. Знаючи, що начальство вже винесло Йому смертний вирок, і думаючи, що Він не наважиться йти в Єрусалим на явну смерть, торговці, з дозволу первосвящеників, нагнали знову на подвір'я храму стада тварин, розставили намети з різними товарами, поставили столи з розмінними касами, лави з голубами, яких розводили для продажу самі первосвященики, - і почали торгувати. Прихід Господа до храму виявився для них несподіванкою. Після того, як народ урочисто привітав Його криками «Осанна», ніхто не наважився протидіяти Йому, коли Він, як і в перший рік свого служіння, почав виганяти торговців. Толкова Біблія Точно визначити тут порядок розповіді чотирьох євангелистів дуже важко. Приблизно це можна зробити так. Спочатку була розмова Христа з грецькими прозелітами і промова Спасителя з цього приводу, про що повідомляє лише Іоан (Ін. 12: 20-36). Потім було те, про що розповідає євангеліст Матфей далі (ст. 14-16). Марк обмежується тут тільки дуже коротким зауваженням, що «увійшов Ісус в Єрусалим, і в храм» (Мк. 11:11). Кінець стиха Іоана 12:36 показує, що після бесіди з грецькими прозелітами Ісус Христос «сховався від них», тобто, найімовірніше, від народу. Оповідь Іоана в Ін. 12: 37-50 можна вважати власним міркуванням євангеліста з приводу чудес Христа - Мф. 21: 14-1. Мф. 21:17. Якщо так, то Спаситель, після чудес, здійснених в храмі, пішов до Вифанії, і цим закінчилися події першого дня єврейського тижня, по-нашому тижня Ваїй. Розповідь Матфея, ст. 12, 13, якщо зіставити його з розповіддю Марка, безсумнівно, відноситься до наступного дня, тобто до другого дня єврейського тижня, або, по-нашому, до понеділка. …У синоптиків розповідається майже про однакові події, але Матфей розповідає про них дещо штучному і не в тому хронологічному порядку, в якому вони відбулися. Коли настав понеділок (другий день), то вранці була подія зі смоківницею (Мф. Ст. 18-19; Мк. 11; 12-14), і тільки після цього відбулося очищення храму. У своєму подальшому викладі ми будемо слідувати порядку Матфея. ...Стародавні тлумачі розуміли ...буквально в тому сенсі, що Спаситель відправився до Вифанії і там ночував в будинку Лазаря. Ієронім зауважує: Спаситель «був такий бідний і так мало лестив комусь, що в досить великому місті не знайшов ніякої гостинності, ніякого місця для ночівлі, а знайшов все це в маленькому селищі у Лазаря і його сестер: тому що саме вони жили в Віфанії». Вифанія знаходилася недалеко від Єрусалима. Про неї немає згадки в Старому Завіті, принаймні під цією назвою, але в Талмуді вона зустрічається. Вона розташована по дорозі до Єрихона з Єрусалима, на східній стороні гори Оливної. Тепер це жалюгідне селище, яке називається Ель-Азарія, тобто Селище Лазаря. У ній показують гробницю Лазаря і розвалений будинок, де він нібито жив. Голод Христа пояснюють тим, що Він провів цілу ніч в молитві і в пості. Марк про чудо зі смоківницею розповідає дещо інакше, ніж Матфей, причому додає, що час (не збирання, а)дозрівання плодів, ще не настав, тобто смокви не могли ще зробитися стиглими і придатними до вживання в цей час. Але обидва євангелісти тут чітко говорять, що на смоковниці не було навіть і незрілих плодів, а були тільки листя. Це показує, що стан дерева був вже сам по собі ненормальним, що йому загрожувала загибель, і, ймовірно, в той же рік. Подібні обставини відомі всім садівникам. Хворі і приречені на загибель плодові дерева не приносять зазвичай плодів, хоча і бувають покриті листям. Стародавні тлумачі пояснювали подію в алегоричному сенсі, під деревом розуміючи синагогу, іудейський народ, Єрусалим та ін. (Оріген і ін.). Златоуст, Феофілакт і Євфимій Зігабен пояснювали чудо в тому сенсі, що воно було каральним. З Євангелій, говорили вони, не видно, щоб Христос колись карав людей, але над смоківницею Він проявляє Свою силу, бажаючи показати учням, що Він володіє цією силою; і якби було потрібно, то Він легко міг би покарати і Своїх ворогів. Учні, отже, не повинні нічого боятися і бути сміливими (Златоуст). Євангеліст Марк, розповівши про вигнання торговців із храму і про те, що книжники і первосвященики шукали, як би Його погубити Христа (XI: 15-18), додає, що коли стало пізно, Він вийшов за місто. З розповіддю Марка, по суті, узгоджується і розповідь Луки (XIX: 45-48). Потім в XI: 20 Марк зауважує: вранці (дуже рано), проходячи повз, (учні) побачили, що смоковниця всохла до кореня. На цій підставі можна з великою ймовірністю припустити, що події, що тут розповідаються, відбулися не в той день, коли «проклята» була смоківниця, а на наступний, і в цьому сенсі слід тлумачити вираз Матфея «негайно». Хоча слово це і вказує на раптовість і швидкість, але нізвідки не видно, щоб учні помітили, що смоковниця почала сохнути негайно ж після слів Христа або ж на зворотному шляху з Єрусалима. Вони помітили це на інший день рано вранці, і слово «негайно» належить, таким чином, розуміти в сенсі після попереднього дня і ночі. Про очищення Христом єрусалимського храму йдеться вдруге. Про перше очищення розказано було Іоаном (Ін. 2: 13-22). Події, розказані євангелістами, так схожі, що подавали привід не тільки до звинувачень євангелістів у так званих пересмикуваннях, а й до кепкувань з приводу того, що вони тут зовсім перемішали одну і ту ж подію, відносячи її то до початку служіння Христа (Іоан), то до кінця (синоптики). Такі заперечення робилися, мабуть, не тільки в новий час, але і в давнину, і викликали спростування. Так, обговорюючи цей факт, Златоуст стверджує, що були два очищення, і в різний час. Це видно і з обставин часу, і з відповіді іудеїв Ісусу. У Іоана говориться, що це сталося у саме свято Пасхи, а у Матфея - задовго до Великодня… З думкою, висловленою Златоустом, згодні багато як стародавніх, так і нових екзегетів (за винятком, звичайно, негативних критиків, до того ж лише деяких); думки про те, що євангелісти тут розповідають про одну й ту ж подію у цей час дотримуються не всі. Справді, ні синоптики, ні євангеліст Іоан не могли помилково перемішати таку важливу​​подію, як очищення храму. Останнє цілком підходить і до початку, і до кінця служіння Месії. Перше очищення могло справити сильне враження і на начальників, і на народ; але потім, як це зазвичай і скрізь буває, зловживання знову розвинулися і стали кричущими. Друге очищення поставлену в ледь помітний зв'язок з ненавистю начальників храму, яка привела до засудження і розп'яття Христа. Можна навіть сказати, що ніщо більше не сприяло такому кінцю, як обставина, що Спаситель Своїм вчинком сильно торкнувся різних майнових інтересів, пов'язаних з храмом, тому що відомо, що немає важчої і небезпечнішої боротьби, як із крадіями і розбійниками. І не будучи священиком, Спаситель, звичайно, не входив тепер в самий храм. Невідомо навіть, чи входив Він у двір чоловіків. Місцем подій був, без сумніву, двір язичників. На це вказує і сам вираз, вжитий тут усіма синоптиками, який позначає всі храмові споруди, в тому числі і двір язичників. Торгівля могла відбуватися тільки у дворі язичників... Тут продавалися жертовні тварини, ладан, масло, вино та інші приналежності храмового богослужіння. Тут же стояли «столи міняйлів» - κολλυβιστών, слово, що зустрічається у Ін. 2:15 і ще тільки у Матфея і Марка в Новому Завіті. Торговці (κολλυβισταί), по Феофілакту і Зігабену, - те ж, що і міняйли (τραπεζίται), а κολλυβος - дешева монета... Вони називалися (по Зігабену) καταλλάκται (міняйли). Що стосується до лав (καθέδρας), то деякі думали, що вони поставлені були у дворі язичників для жінок або приносилися ними самими, так як нібито вони займалися переважно продажем голубів. Але в євангельському тексті на жінок немає ніякого натяку, а скоріше можна припускати тут чоловіків, тому що слово «продавали» (των πωλούντων) у Матфея і Марка чоловічого роду. Справа просто пояснюється тим, що «лави» були потрібні для кліток з голубами, а тому і стояли в храмі. Цікаве алегоричне тлумачення дає тут Іларій. Під голубом він розуміє Духа Святого; а під лавою - кафедру священика. «Отже, Христос перекидає кафедри тих, які торгують даром Святого Духа». Усіх цих торговців «вигнав» (έξέβαλεν) з храму Христос, але «лагідно» (tamenmansuetus - Бенгель). Це було диво. На такий вчинок не наважилися б і численні воїни (Бенгель). І вчив їх, кажучи: чи не написано: дім Мій домом молитви назветься для всіх народів? Ви ж зробили його вертепом розбійників. Вирази в наведеній цитаті, взятій з Іс. 56: 7 і Єр. 7:11, у всіх синоптиків різні. З Іс. 56: 7 запозичена тут тільки остання частина стиха, яка в єврейському тексті представляє дуже незначну різницю від LXX, до того ж лише за порядком слів. Євр (букв.): «Бо Мій дім буде, дім молитви буде названий для всіх народів»; LXX: «бо Мій дім буде домом молитви, названий для всіх народів». Що стосується другої частини цитати, то з Єр. 7:11 взяті тільки два слова: «вертеп розбійників», по-єврейськи "гашяратнаріца"… Яким чином і в якому сенсі храм міг бути названий «вертепом розбійників»? Якщо в храмі відбувалася тільки облудна торгівля, то зручніше було б назвати його печерою злодіїв, а не розбійників. Для пояснення виразу «вертеп розбійників» слід сказати, що сильна промова Христа визначалася тут силою пророка, а останній ставить свій вираз в очевидний зв'язок з пролиттям невинної крові (Єр. 7: 6), крадіжками, вбивствами і перелюбством (ст. 9). Але якщо Спаситель доклав це пророцтво до тодішнього стану храму, то потрібно думати, що не тільки пророцтво, але і сама дійсність давала для цього підстави. А первосвященики були люди продажні і аморальні. Вони самі займалися торгівлею. «Ринок при храмі і ринки синів Анни були одне і те ж». «Обурений народ, за три роки до зруйнування Єрусалима, знищив ринки синів Анни». Характеристикою членів первосвященницької сім'ї була порочна жадібність, яку як Йосиф Флавій, так і рабини зображують в страшно похмурих фарбах (див. Едершейм. Життя і час Ісуса Месії, т. 1, с. 469 і наст.). «Вертеп розбійників» характеризує тодішні храмові звичаї. Лютер, не без підстави, тому замість «вертеп розбійників» поставив «Mordergrube» - вертеп вбивць (новітні німецькі перекладачі висловлюються "Hohievon Raubern"). Послання до ефесян святого апостола Павла, 2, 19 – 3, 7 19 Отже, ви вже не чужi i не при­шельцi, а спiвгромадяни святим i свої Боговi, 20 утвердженi на основi апостолiв i пророкiв, маючи нарiжним каменем Самого Iсуса Христа, 21 на Якому вся будiвля, складаючись злагоджено, зростає в святий храм у Господi, 22 на якому i ви будуєтесь Духом на оселю Божу. 1 Задля цього я, Павло, став в’язнем Iсуса Христа за вас‚ язичникiв. 2 Як ви чули про дiян­ня благодатi Божої, даної менi для вас, 3 бо одкровенням менi провi­щена таїна (про що я ранiш напи­сав вам коротко), 4 тому ви, читаючи, можете збагнути моє розу­мiння таїни Христової, 5 яка була провiщена людським синам минулих поколiнь, а нинi вiдкрита святим апостолам Його i пророкам Духом Святим, 6 щоб i язичникам бути спiвспадкоємцями, якi становлять одне тiло, i спiвучасниками обiтницi Його у Христi Iсусi через благовiстування, 7 служителем якого був i я за даром благодатi Божої, даної менi дiянням сили Його. Толкова Біблія З того, що всі люди примирені з Богом, виходить, що і язичники тепер не чужі, тобто не є у Церкві якимись чужинцями, і не пришельці (πάροικοι), тобто не позбавлені прав громадянства. Вони стали співгромадянами святих, Обраному іудейського народу, і своїми, тобто близькими Богу (οικεῖοι = домашні), як бувають близькі члени однієї родини щодо батька цього сімейства. ... Апостол зображує Церкву під виглядом дому, що будується, в якому всі віруючі являють собою каміння. Ці камені кладуться на фундамент, який представляють собою Апостоли і пророки (пророки, очевидно, новозавітні, тому що вони поставлені після Апостолів) [Проф. Богдашевський, знаходячи більш правильним бачити тут пророків старозавітних, посилається на доказ цієї думки на те, що "сутність не в хронологічній послідовності, а у внутрішньому генетичному зв'язку фактів". Поставленням старозав. пророків після Апостолів сильніше відтіняється думка про єдність дому Божого, в який покликані язичники ... Усе має одну основу (ст. 173). Але нам здається, що Апостол уже пророків старозав. представляв раніше, ніж Апостолів, і ставив їх в природному порядку перше, ніж останніх, так що важко припустити, щоб тут він зробив відступ від цього природного хронологічного порядку]. Втім Апостоли і пророки самі, як і всі християни, ставляться на наріжний камінь - Христа, Який підтримує всю будівлю Церкви (пор. Мф. 21:42; 1 Пет. 2: 7). Завдяки тому, що у Церкви є таке надійне підгрунтя як наріжний камінь Христос, вся будівля або, як правильніше, вся будова (πᾶσα οικοδομή) зводиться цілком успішно: у Христі всі поєднуються цілком гармонійно, всьому відводиться належне місце. Зрештою, Церква, постійно зростаючи, повинна стати справжнім храмом, який в Господі, тобто у Христі, стане святим (в даний час в Церкві є ще й грішники). Під зростанням Церкви можна розуміти і збільшення числа членів Церкви, і духовне їх удосконалення. …Разом з багатьма іншими церквами християни Ефеські стають домом Божим, завдяки дії в них Святого Духа. В'язень Ісуса Христа, тобто служу Христу за вас або на вашу користь як раб, що носить на собі узи або кайдани (це найтяжче становище, в такому тільки міг опинитися раб). Ап. пригадує читачам, що вони вже чули про те, що з метою нашого спасіння Бог явив Апостолу Павлу. Ап. тут, очевидно, натякає на своє чудесне навернення до Христа, коли йому було наказано йти проповідувати Євангеліє Христове язичникам. Таїна. Під тайною Ап., очевидно, розуміє тут те, що говорить нижче в 6-му стихові, - одкровення про те, що і язичники повинні увійти в Церкву Христову. Ця таємниця дійсно була оголошена Апостолу в особливому одкровенні під час його покликання (пор. Діян. 22:21; Діян. 26:18; Гал. 1: 15-16). Зміст цієї таємниці (стих 6-й залежить від дієслова 5-го ст. «відкрита») полягає в тому, що язичники співспадкоємці, тобто успадковують обітницю про спасіння нарівні з іудеями, і одне тіло, тобто належать нарівні з іудеями до складу Церкви, яка є тіло Христове, і співучасники Його обітниці Божої. Усього цього язичники досягають через Христа, приймаючи з вірою ту звістку Його або проповідь про Христа, яку сповіщають їм Христові апостоли.

Свято-Миколаївський монастир продовжує перекладати книгу "Чернече життя: за висловами про нього святих отців подвижників", яка була видана у 1885 р. у Києво-Печерській Лаврі. Хто так чинить, не захоплюється думкою, що він робить щось (велике), молячись чи догоджаючи Богу; бо початок і кінець його молитви походить тільки від страху мук і покаяння у гріхах. Інший смисл зовнішнього моління й інший - цього внутрішнього: за першого (людина), виконуючи певне число молитов, уповає на Бога. Залишаючи ж це, осуджує себе. А за останнього, будучи викритим своєю совістю через постійні гріхи, про які ми згадали, і терплячи напади підступів ворожих, той, хто молиться, завжди взиває до Христа, маючи в умі вислів: "Якщо ти зійшов на всю Ліствицю чеснот, однак і тоді молися про прощення гріхів" (див. Ліств. Св. Іоанна, сл. 28-е, § 13). Належить нам і те знати, любі, пише Св. Ісаак Сирін, що будь-яка розмова, що здійснюються таємно, усіляке устремління благої думки у Богові, всякий роздум про духовне лежить у межах молитви і називається ім'ям молитви і міститься у цьому імені: чи будеш мати на увазі різні читання, або голос уст у славослів’ї Богу, або турботливу печаль у Господі, або тілесні поклони, або псалмоспів у стихослів’ї, або все інше, з чого складається весь чин справжньої молитви, від якої народжується любов Божа; тому що любов - від молитви, а молитва - від перебування в усамітненні (Сл. 39-е, стор. 204). Тож і читання духовне, за словами Св. Ісаака Сиріна, лежить у межах молитви.

Євангельські читання 28 вересня Євангеліє від Марка, 10, 46 - 52 46 Приходять до Єрихона. І коли Він з учениками Своїми і численним людом виходив з Єрихона, син Тимеїв, Вартимей, сліпий, сидів при дорозі і просив милостиню. 47 Почувши, що це Ісус Назорей, він почав кричати і говорити: Ісусе, Сину Давидів! Помилуй мене. 48 І примушували його мовчати багато хто, він же ще більше кричав: Сину Давидів, помилуй мене! 49 Ісус зупинився і сказав його покликати. Кличуть сліпого і кажуть йому: не бійся, вставай, кличе тебе. 50 Той скинув з себе верхній одяг, встав і прийшов до Ісуса. 51 Відповідаючи йому, Ісус спитав: чого ти хочеш від Мене? Сліпий сказав Йому: Учителю, аби я прозрів. 52 Ісус сказав йому: йди, віра твоя спасла тебе. І відразу він прозрів, і пішов дорогою за Ісусом. Борис Гладков Євангеліст Матфей говорить, що Ісус зцілив двох сліпих, а євангелісти Марк і Лука говорять про одного. Таке ж зовнішнє протиріччя між тими ж євангелістами було помічено під час розгляду їх оповідань про зцілення біснуватих в країні Гадаринській, і було зроблено посилання на думку Іоана Златоуста. Те ж можна сказати і про зцілення сліпих: їх було двоє, як стверджує євангеліст Матфей, ​​але один з них був настільки відомий, що євангеліст Марк називає його навіть по імені; можливо, цей син Тимея кричав так голосно, що заглушав іншого і тим затьмарив його в очах тих, зі слів яких писали про цей випадок євангелісти Марк і Лука; у всякому разі, замовчування євангелістів Марка і Луки про іншого сліпого не може підривати достовірність розповіді євангеліста Матфея про те, що сліпих було двоє. З точки зору євангелістів, істотне значення мало чудо, вчинене Ісусом; на це вони і звернули увагу своїх читачів, не надаючи ніякого значення тому, одного або двох сліпих зцілив Господь; зцілених взагалі було так багато, що рахувати їх - безцільно. Отже, слід визнати, що коли Ісус виходив з Єрихона, двоє сліпих, що сиділи при дорозі і просили милостиню, почувши шум натовпу, запитали: що це таке? І коли їм сказали, що це йде Ісус, то сліпі, що, безсумнівно, чули про Його чудеса і про те, що деякі визнають Його обіцяним Христом, побажали скористатися цією нагодою, щоб зцілитися, і гучним голосом закричали: помилуй нас, Господи, Сину Давидів! (Мф. 20:30). Кричали вони так голосно і невідступно, що ті, які йшли попереду, змушували їх мовчати, але вони не заспокоїлися і продовжували волати до милосердя Ісуса. Почувши їх благання, Ісус зупинився і велів покликати їх до Себе. Один з цих сліпих, що звертав на себе особливу увагу своїм криком, всім відомий Вартимей, почувши, що їх кличе Ісус, встав, скинув з себе верхній одяг, щоб не заважала йти, і прийшов до Ісуса. Ісус сказав йому: Іди, віра твоя спасла тебе. І той відразу прозрів… У цей час підійшов, ймовірно, і інший сліпий з тим же проханням, і Христос змилосердився, доторкнувся до його очей, і зараз прозрів… Толкова Біблія (Мк. 10:46; Лк. 18:35 - Лк. 19: 1-28). Порядок подій у трьох євангелистів тут різний. Лука (Лк. 18:35) починає свою розповідь: «коли ж наближався до Єрихона» (έγένετο δε εν τω έγγίζειν αυτόν είς Ίερειχώ); Мк. 10:46) - «приходить в Єрихон» (καί έρξονται Ίερειχώ); Матфей - «і коли виходили вони з Єрихона» (καί έκπορευομένων αυτών από Ίερειχώ). Якщо приймати ці свідчення євангелистів в їх точному значенні, то спочатку потрібно помістити розповідь Лк. 18:35 - Лк. 19: 1-27, де повідомляється про зцілення одного сліпого (Лк. 18: 35-43) до вступу в Єрихон; потім, коли Ісус Христос увійшов туди, Він відвідав Закхея (Лк. 19: 1-10) і розповів притчу про десять мін (Лк. 19: 11-27). Потім після зауваження Марка «приходять в Єрихон», Лк. 19: 1, йде паралельна розповідь двох перших євангелистів (Мф. 20: 29-30; Мк. 10:46), і, нарешті, до них приєднується Лука в Лк. 18:38. При такому порядку, однак, не усуваються великі труднощі, що видно буде з подальшого. Єрихон знаходився на західній стороні Йордану, трохи на північ від впадання Йордану в Мертве море. У Новому Завіті про нього згадується тільки шість разів (Мф. 20:29; Мк. 10:46; Лк. 10:30; Лк. 18:35; Лк. 19: 1; Євр. 11:30). По-грецьки пишеться Ιεριχώ і Ίερειχώ. У Старому Завіті - часто; це був одне з найдавніших палестинських міст. Місцевість, де розташоване місто, одна з найродючіших в Палестині, і під час Христа, ймовірно, була в квітучому стані. Єрихон був відомий пальмами, Бальзаміновими та іншими запашними рослинами. На місці стародавнього міста в нинішній час стоїть селище Еріха, повне злиднів, бруду і навіть аморальності. Під час ходи Христа з Єрихону в Єрусалим Його супроводжувала велика юрба народу (όχλος πολύς). (Мк. 10:46, 47; Лк. 18: 35-38). Матфей говорить про двох сліпців, яких зцілив Спаситель після відходу з Єрихона; Марк - про одного, називаючи його по імені (Вартимей); Лука також про одного, якого зцілив Спаситель до вступу Свого в Єрихон. Якщо допустити, що всі євангелисти розповідають про одне й те ж, то тут виходять очевидні і абсолютно непримиренні протиріччя. Це давало ще в давнину сильну зброю ворогам християнства і Євангелій, які вважали це місце за незаперечний доказ недостовірності євангельських оповідань. Спроби примирити розповіді з боку християнських письменників зустрічаються, тому, ще в давнину. Оріген, Євфимій Зігабен та ін. вважали, що тут йдеться про три зцілення сліпців, про одне зцілення говорить Лука, про інше - Марк і про третє - Матфей. Августин стверджував, що було тільки два зцілення, з яких про одне говорять Матфей і Марк і про інше - Лука. Але Феофілакт та інші всі три зцілення вважають за одне. З нових екзегетів одні пояснювали суперечність тим, що тут було тільки два зцілення і тільки двох сліпців, які розглядаються окремо Марком і Лукою, з них одне відбулося перед вступом в Єрихон, а інше по виході з нього. Матфей же обидва зцілення об'єднав в одному оповіданні. Інші говорять, що суперечність євангелистів залежало від того, що були різні джерела, з яких кожен євангелист запозичив свою розповідь. Слід припустити, що з розповіді євангелистів не можна нам визнати ні трьох осіб і їх зцілень, ні об'єднати їх в одне. Тут - просто неясність в оповіданні, щось недомовлене, і це заважає нам уявити і зрозуміти, як було насправді. Найнадійніший шлях до вирішення цього питання може, мабуть, полягатиме в наступному. Читаючи розповіді про зцілення сліпців, ми аж ніяк не повинні уявляти, що як тільки хтось з них закричав, волаючи до Христа про допомогу, так відразу ж і був зцілений. У вкрай стислій і короткій розповіді зближені між собою події, які могли відбутися протягом більш-менш довгого проміжку часу. На це вказує, між іншим, загальне всім синоптикам свідчення, що народ забороняв сліпцям кричати і змушував їх мовчати (Мф. 20:31; Мк. 10:48; Лк. 18:39). Далі з розповіді Луки (Лк. 18: 35-43) зовсім не можна зробити висновку, що зцілення сліпого відбулося до приходу Ісуса Христа в Єрихон. Навпаки, якщо ми припустимо, що воно було вже після відходу Христа з Єрихона, то всі подробиці розповіді Луки стануть нам зрозумілішими. Спочатку сліпець сидить при дорозі й просить. Дізнавшись, що повз нього проходить натовп, він запитує, що це таке. Дізнавшись, що це «Ісус Назарянин», він починає кричати про допомогу. Ті, що йшли попереду, змушують, щоб він замовк, але він кричить ще голосніше. Нізвідки не видно, що в той час, коли все це відбувалося, Ісус Христос стояв на одному місці. Він зупинився тільки тоді, коли вийшов з Єрихона і велів привести сліпого до Себе. Якщо велів привести, то, значить, сліпий не перебував близько біля Нього. До цього потрібно додати, що при проходженні через якесь місто, його можна перетнутиі в тривалий, і в короткий час, залежно від його величини. Навіть через найбільше місто можна пройти в короткий час, перетинаючи, напр., околиці. Нізвідки не видно, що Єрихон був тоді великим містом. Таким чином, ми маємо повне право ототожнювати сліпця, про якого розповідає Лука, або з Вартимеєм Марка, або з одним зі сліпців, не названих на ім'я, про які розповідає Матфей. Значить, у всіх трьох євангелістів існує повне узгодження щодо факту, що сліпці були зцілені, коли Ісус Христос вийшов з Єрихона. Покінчивши з цією трудністю, ми повинні, наскільки можливо, роз'яснити і іншу. За Марком і Лукою, сліпий був один, за Матфеєм - два. Але питається, якщо зцілений був тільки один сліпий, то навіщо Матфею потрібно було говорити, що їх було два? Якщо, як стверджують, він мав перед собою Євангелія Марка і Луки, то невже він хотів підірвати довіру до цих євангелистів, даючи інше свідчення, без будь-яких застережень про невірність їх повідомлень? Невже, додаючи одне, нібито вигадане ним чудо, він хотів штучно збільшити славу Христа, як цілителя? Усе це вкрай неймовірно і безглуздо. Скажімо, що так безглуздо було б міркувати навіть при найбільш ворожому ставленні до Євангелій. Далі, якщо б навіть Марк і Лука знали, що зцілені були два сліпця, але побажали навмисно (в цьому випадку ніякого особливого наміру непомітно) повідомити тільки про одне зцілення, то і тоді жоден сумлінний критик, знайомий з документами, і особливо стародавніми, не наважився б звинувачувати євангелистів у вигадці і спотворенні історичних фактів. Правда, ми не можемо пояснити, чому Матфей розповідає про двох сліпців, а Марк і Лука тільки про одного. Але фактично цілком могло бути, що були зцілені два сліпця під час руху натовпу; це зовсім не суперечить жодній історичної ймовірності. Чому народ змушував сліпців мовчати? Можливо, ті, що проходили повз сліпців, змушували їх мовчати просто тому, що вони «порушували громадську тишу» і їх крик не узгоджувався з тодішніми правилами громадської пристойності. За Матфеєм, Ісус Христос покликав сліпців Сам; за Марком - звелів покликати. У Марка повідомляються далі цікаві і живі подробиці про розмову зі сліпим особи, яка звала його, і про те, як він, скинувши з себе одяг, встав і пішов (не сказано - побіг) до Ісуса Христа. Питання Христа відрізняється природністю. Мова сліпих у Матфея (і інших синоптиків) скорочена. Повна мова така: Господи! ми хочемо, щоб відкрилися очі наші. Сліпці не просять про милостиню, а про вчинення дива. Очевидно, вони раніше чули про Христа, як цілителя. Зцілення сліпонародженого, про що розповідає Іоан (гл. IX), було раніше. І народу було, мабуть, відомо, що Христос може зцілити очі сліпим. За Матфеєм, Спаситель не говорить сліпцям жодного слова, але замість того торкається до їхніх очей. У Марка і Луки - інакше. Слова вказують на раптове прозріння, про що говорять також Марк і Лука. Послання до ефесян святого апостола Павла, 1, 22 - 2, 3 22 І все пiдкорив пiд ноги Йому, i поставив Його вище за все, главою Церкви, 23 яка є тiло Його, повнота Того, Хто наповнює все у всьому. 1 I вас, мертвих через злочини i грiхи вашi, 2 в яких ви ко­­лись жили за звичаями свiту цього, з волi князя пiднебесного, духа, що діє тепер в синах противлення, 3 мiж якими i ми всi жили колись за нашими плотськими похотями, виконуючи бажання пло­тi й помислiв, та були за природою дiтьми гнiву, як i iншi… Толкова Біблія Правильніше перекласти з грецької потрібно так: "і Його (Христа) дав, як главу над усім, Церкві". Тільки, звичайно, в цьому випадку потрібно додати, що Христос даний Церкві не тільки як дар (Рим. 5:15), але теж як глава. Церква особливо підноситься через те, що їй дана така глава, яка є главою всього існуючого [Деякі тлумачі знаходять невдалим назву Христа главою Церкви як тіла. Краще б, на їхню думку, було, якби Апостол вжив замість терміна "голова" термін "душа", так як саме душа рухає тілом. Але за біблійною психологію саме голова представляється синонімом життя, психічної діяльності (Мф. 5:36; Лк. 21:28). Не повинно бентежити нас і та обставина, що голова, власне, є одним з членів тіла: все ж, як джерело життя і руху тіла, вона представляється немов окремою від тіла. Христос є Глава тіла Церкви, не будучи, звичайно, Сам, членом тіла (Богдашевський стор. 154).]. Щоб показати особливу близькість Церкви до Христа, Ап. називає її тілом Христовим. Христос є голова, а Церква - тіло. Якщо з голови виходять усі нерви, що керують рухами тіла, то і від Христа Церква отримує всі сили для свого життя. Повнота Того, Хто наповнює все у всьому. Цей вислів одні тлумачі (Златоуст, бл. Феофілакт) розуміють як значення Церкви - (повнота - πλήρωμα), кажучи, що Церква наповнює собою Христа, хоча Христос Сам наповнює все. Інші (напр., проф. Богдашевський) розуміють цей вислів в пасивному значенні (повнота - те, що наповнюється або наповнене; паралельним до πλήρωμα є слово άγγελμα, κήρυγμα). Остання думка видається більш правильною, тому що всюди в розглянутому тексті мова йде про те, що Церква отримала, а не про те, що вона сама дає. …Деякі вважають, що Ап. говорить тут про те, що Церква є повнота Того, Хто весь світ наповнює усім, що є у світі. Але з таким тлумаченням важко погодитися головним чином тому, що, з прийняттям його, ми зменшимо значення Церкви. Справді, що особливого буде в тому, що Церква наповнюється Христом, як і весь світ? Краще, тому, прийняти вираз εν πασιν (у всьому) як чоловічий рід і бачити тут вказівку на окремі особи - на членів Церкви, а під виразом "все" (τά πάντα) розуміти всі сторони діяльності цих "усіх" осіб . Таким чином, увесь цей вираз можна передати так: "Того, хто сповнює усіх членів Церкви в усіх сторонах їхнього внутрішнього життя". Усе ж вираз "повнота… наповнює..." природніше, разом з Богдашевським, пояснювати так: Церква є повна досконалість у всіх відносинах. Але здійснення цієї ідеї відбувається тільки поступово в житті віруючих, через дію Христа. Христос (Своїми благодатними силами) сповнює всіх віруючих, з повноти Його Церкви ми все приймаємо, що нам потрібно для того, щоб досягти " міри зростання до повноти Христа" (Еф. 4:13). Далі, перш за все, Ап. говорить про стан язичників, тому що більшість ефеських християн, очевидно, раніше були язичниками. Ці язичники були мертві - звичайно в сенсі моральному. Хоча багато язичницьких народів, і особливо греки, хвалилися своїми успіхами в культурі, пишалися тим, що вони живуть весело і щасливо, проте їх життя було зовсім не справжнім життя, не тим, яке заслуговує назви "життя". Вони всі були грішниками і творили всякого роду гріхи (злочин і гріх - синоніми).

Євангельські читання 26 вересня Євангеліє від Матфея, 10, 37 – 11, 1 37 Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, недостойний Мене; і хто любить сина чи дочку більше, ніж Мене, недостойний Мене; 38 і хто не бере хрест свій і не йде слідом за Мною, той недостойний Мене. 39 Хто зберігає душу свою, загубить її, а хто загубить душу свою заради Мене, збереже її. 40 Хто вас приймає, той Мене приймає, а хто приймає Мене, приймає Того, Хто послав Мене; 41 хто приймає пророка в ім’я пророка, одержить винагороду пророка; і хто приймає праведника в ім’я праведника, одержить винагороду праведника. 42 І хто напоїть одного з малих цих чашею холодної води, тільки в ім’я ученика, істинно кажу вам, не втратить нагороди своєї. І сталося, коли Ісус закінчив наставляти дванадцятьох учеників Своїх, то пішов звідти, щоб учити й проповідувати в містах їхніх. Толкова Біблія У Луки виражена та ж думка, але тільки набагато сильніше. Замість: «хто любить більше» - якщо хто «не зненавидить батька свого, і матері, і дружини, і дітей» та ін. Пояснювали вирази обох євангелістів в тому сенсі, що тут йдеться про більшу любов до Спасителя, коли того вимагають обставини, наприклад, коли із заповідями Його не згодні найближчі родичі, коли любов до них зажадала б порушення цих заповідей. Любов до Христа повинна відрізнятися такою силою, що любов до батька, матері і іншим повинна здаватися в порівнянні з любов'ю до Христа ненавистю. Потрібно зауважити, що слова ці нагадують Втор. 33: 9, де Левій «говорить про батька свого і матір свою: «я на них не дивлюся», і братів своїх не визнає, і синів своїх не знає; бо вони, левити, слова Твої зберігають і завіту Твого дотримують»; і Вих. 32: 26-29, де йдеться про покарання Ізраїля після створення золотого тільця, коли кожен вбивав брата свого, друга, ближнього свого. Таким чином, і в Старому Завіті не бракує прикладів, коли виконання заповідей Господніх вимагало ненависті і навіть вбивства близьких людей. Але не можна, звичайно, думати, що Христос пропагує Своїми словами яку б то не було ненависть до близьких, і що ця заповідь Його відрізняється якоюсь жорстокістю. У житті зовсім не бракує випадків, коли любов, наприклад, до друзів перевищує любов до найближчих родичів. Слова Спасителя вказують на божественну і піднесену самосвідомість Сина Людського; і ніхто, у здоровому глузді, не може сказати, що Він вимагав тут чогось, що перевищує людські сили, аморального або незакономірного. Слідувати за Христом - означає, перш за все, взяти хрест. Тут вперше буквальна мова про хрест в Євангелії Матфея. Спаситель Сам уже ніс у той час цей хрест потайки. Несення хреста іншими передбачається добровільним. Буквально розуміти цей вислів немає ніякої потреби. Під хрестом розуміються взагалі страждання. Вираз цей зустрічається ще у Матфея - Мф. 16:24. Перше послання до коринф’ян святого апостола Павла, 2, 6 - 9 6 Мудрiсть же ми проповiдуємо мiж довершеними, але мудрiсть не вiку цього i не володарiв вiку цього скороминучих; 7 а проповiдуємо премудрiсть Божу, таємну, приховану, яку призначив Бог перед вiками для слави нашої, 8 якої нiхто з князiв вiку цього не пiзнав; бо якби пiзнали, то не розіп’яли б Господа слави. 9 Але, як написано: «Hе бачило око‚ i вухо не чуло, i на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його». Толкова Біблія Премудрість не віку цього. Коринф’яни вважали, що вчення християнства - це тільки удосконалене вчення грецької філософії. Ап. навпаки говорить, що сьогодні представив їм мудрість - зовсім не витвір розуму людського (віку цього - див. 1 Кор. 1:20). Князів цього віку, що гинуть. Деякі тлумачі розуміють тут демонів, на підставі Ін. 12:31 і Еф. 6:12. Але ж за апостолом ці князі віку розіп'яли Христа (1 Кор. 2: 8) - значить, це не демони. Потім, цих володарів Ап. вважає здатними пізнати премудрість Божу в Христі і вважає, що, пізнавши її, князі віку не розп'яли б Христа. Але знову цього він не міг сказати про демонів, які знали Христа і тим не менш всіляко шкодили Йому ... Краще бачити тут тих людей, як Ірод, Пилат і фарисеї, які стояли при Христі на чолі іудейського народу і несвідомо сприяли здійсненню плану божественного домобудівництва. … Чим більше посилюється вплив Євангелія в світі, тим більше втрачають свою владу представники людської мудрості. Але, як написано: «Hе бачило око‚ i вухо не чуло, i на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його». …Ту ж думку - про вище походження премудрості Євангельської і її таємничості - Ап. доводить тут посланням на пророче слово. Простіше і природніше поповнити цей стих додатком: "ця премудрість є те, що написано в словах "не бачило" і т. д. Звідки взяте це місце, сказати важко. Найімовірніше вважати разом з блаж. Ієронімом, що тут поєднано в одне два вислови прор. Ісаї, що знаходяться в LXV-й гл. його книги (Іс. 65: 4, 17). Три вирази - бачити, чути і приходити на серце - позначають собою троякий шлях, яким рухається людське пізнання: бачення або безпосередній досвід, слух - або пізнання отримується через вивчення передань, і, нарешті, те, що приходить на серце або знання, засноване на власному міркуванні. Жодним із цих трьох засобів людина не могла досягти пізнання про призначене їй від Бога спасіння, як про благо, тут ще одержуване через Христа, так і про майбутнє, небесне, прославлення (пор. Еф. 3:18).

Свято-Миколаївський монастир продовжує перекладати книгу "Чернече життя: за висловами про нього святих отців подвижників", яка була видана у 1885 р. у Києво-Печерській Лаврі. Така молитва Ісусова, притаманна монахам, що мають діяльне життя, і тому називається діяльною. Вона веде і до подальшого поступу, як у самій молитві, так і в інших чеснотах. Один сучасний нам великий подвижник Св. Гори Афонської на прохання учня свого про дозвіл займатися внутрішньою молитвою Ісусовою відповідав зі свого духовного досвіду: "Твори молитву (Ісусову) устами і вона сама всередину тебе увійде". Мистецька, внутрішня молитва Ісусова, про яку багато написано у Добротолюбії, потребує, по-перше, великої попередньої підготовки у боротьбі з пристрастями і очищенні совісті, і, по-друге, не може і не повинна звершуватися інакше, ніж під керівництвом досвідченого духовного наставника, а діяльна молитва доступна всім і, безсумнівно, приносить велику користь душі, якщо тільки людина смиряється, і аж ніяк не допускає помислів марнославства і зверхності, що завжди і скрізь приповзають для того, щоб осквернити добре діло і зробити його противним Богові, якщо, кажу, не допускати у серце таких помислів, людина усвідомлює свою неміч і гріховність і просить у Господа тільки помилування. Прекрасний приклад і взірець того, як звершувати таку молитву і очищати себе од пристрастей, пропонує старець схимонах Василій, про котрого ми згадували вище. У своєму передслові на книгу прп. Ніла Сорського, старець цей пише: ... Спочатку сказали ми про вміле знищення пристрастей умною молитвою і (виконання) заповідей (Євангельських), тому і повинні тепер чіткіше зобразити саму дію боротьби розуму з пристрастями. Якщо приходить підступ ворожий якоюсь пристрастю або помислом злим, трудівник молитви призиває на це Христа, і гине диявол зі своїм підступом. Якщо впав трудівник, через неміч свою, думкою, або словом, або гнівом, або пожаданням плотським, - молить Христа, сповідаючись і каючись Йому. Якщо охоплений смутком чи печаллю, що сковує його ум і серце, береться за пам'ять про смерть, про геєну і про всюдисущість Божу і, потрудившись у цьому дещо, призиває Христа. Потім, коли приходить мир після війни, знову молить Христа - бути до нього милостивим, у гріхах вільних і невільних. І просто: у час боротьби і миру душевного припадає до Христа, і стає йому Христос усім у всіх, - і добрих і злих подіях життя.

Євангельські читання 25 вересня Євангеліє від Марка, 8, 1 – 10 1 У ті дні, коли зібралося дуже багато народу і нічого було їм їсти, Ісус, покликавши учеників Своїх, сказав їм: 2 жаль Мені людей, що вже три дні знаходяться зі Мною і нічого їм їсти. 3 Якщо відпущу їх голодними до своїх домів, ослабнуть у дорозі, бо багато з них прийшли здалека. 4 Ученики Його відповіли Йому: звідки міг би хто нагодувати їх хлібом тут, у пустелі? 5 І запитав у них: скільки у вас хлібів? Вони сказали: сім. 6 Тоді звелів народові сісти на землю; і, взявши сім хлібів і воздавши хвалу, переломив і дав ученикам Своїм, щоб вони роздали; і вони роздали людям. 7 Мали вони і трохи риби; благословивши, Він звелів роздати і її. 8 І їли, і наситились; і набрали залишків сім кошиків. 9 А тих, що їли, було близько чотирьох тисяч. І відпустив їх. 10 І, відразу увійшовши у човен з учениками Своїми, прибув у краї Далмануфанські. Толкова Біблія Якщо про насичення п'яти тисяч осіб розповіли всі чотири євангелісти, то ця оповідь належить тільки Матфію і Марку. За загальним змістом вона настільки схожа з розповіддю про насичення п'яти тисяч п'ятьма хлібами, що багато хто брали цей текст за варіант однієї і тої ж події. Якби це було так, то це могло б, з одного боку, вплинути на тлумачення першого оповідання, а з іншого, - дало б привід вважати обидва оповідання легендарними. Ще в давнину звертали увагу на відмінності обох оповідань, і на цій підставі стверджували, що в них зображуються дві дійсні події. Так, Оріген писав між іншим: «тепер же, після зцілення німих і інших, (Господь) милосердствує щодо народу, що перебував біля Нього вже три дні і не мав їжі. Там учні говорять про п'ять тисяч; тут же Сам Він каже про чотири тисячі. Ті ввечері насичуються, провівши з Ним день; про цих же кажуть, що вони з Ним пробули три дні, і вони отримують хліби, щоб не впали на шляху. Там кажуть учні про п'ять хлібів і двох риб, які були у них, хоча Господь про це не питав; тут же відповідають на питання, що у них було сім хлібів і трохи риби. Там він говорить натовпові посідати на траві, тут же не велить, а сповіщає народу про те, щоб лягти ... Ці на горі насичуються, а ті в пустельному місці. Ці три дні перебували з Ісусом, а ті один день, і ввечері наситилися», та ін. Розмежуванням між двома насиченнями займаються також Іларій та Ієронім. Те, що це були дійсно дві події, рішуче підтверджується Самим Спасителем, який вказує на це в Мф. 16: 9-10 і наст. Припущення, що обидві події тотожні, ґрунтується на уявній суперечності питання учнів: «Де нам узяти стільки хліба в пустині?», що так скоро забули перше чудо. Але подібна нестійкість у вірі зустрічається серед людей і в інших випадках, і приклади її даються в самому Писанні: пор. Іс. 16:13, Чис. 11:21-22; Вих. 17: 1-7 (Альфорд). ...За зовнішністю подія відрізняється від колишньої тільки числами. У Матфея додано (сім кошиків) «повних», чого немає у Марка. Замість «коробів», в які зібрані були шматки після насичення п'яти тисяч, тепер йдеться про «кишики». Слово це, крім Євангелій, вжито ще тільки один раз в Новому Завіті в Діян. 9:25, де говориться, що Апостол Павло спущений був в кошику по стіні в Дамаску. На цій підставі припускають, що це були великі кошики. Звідки вони були взяті, абсолютно невідомо. Можливо, вони були принесені людьми, які ходили за Христом, і спочатку наповнені провіантом. Число кошиків, наповнених шматками від решти хлібів, тепер відповідає числу розданих народу хлібів. …Матфей і тут додає «крім жінок і дітей», чого немає у Марка. Уся ця розповідь має, мабуть, зв'язок з попередньою розповіддю про зцілення доньки хананеянки і крихтами, що падають зі столу господарів псам. Чудо було звершене у Десятиградді, тобто там, де населення складалося переважно з язичників. Послання до ефесян святого апостола Павла, 1, 7-17 7 …В Якому ми маємо вiдкуплення Кров’ю Його, прощення грiхiв через багатство благодатi Його, 8 яку Вiн щедро дарував нам у всякiй премудростi i розумiннi, 9 вiдкривши нам таїну волi Своєї, за Своїм благоволiнням, яке Вiн ранiш поклав у Hьому, 10 в установлення повноти часiв, щоб усе небесне i земне з’єднати пiд главою Христом. 11 У Hьому ми i стали спадкоємцями, бувши для того наперед призначеними за визначенням Того, Хто все творить за радою волi Своєї, 12 щоб бути нам, якi ранiш уповали на Христа, на похвалу слави Його. 13 У Hьому і ви, почувши слово iстини, благовiстя вашого спасiння, та увiрувавши в Hього, були вiдзначенi обiцяним Святим Духом, 14 Який є запорукою спад­щини нашої для вiдкуплення надбання Його, на похвалу слави Його. 15 Тому i я, почувши про вашу вiру в Христа Iсуса i про любов до всiх святих, 16 безперестанно дякую за вас Боговi, згадуючи вас у молитвах моїх, 17 щоб Бог Господа нашого Iсуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудростi й одкровення для пiзнання Його… Толкова Біблія Від передвічного дії благодаті Божої Ап. переходить до зображення її дії в даний час. У Христі ( "В Якому" - відноситься до виразу Еф. 1: 5: "через Ісуса Христа") ми маємо в Ньому викуплення (про значення цього слова див. Рим. 3:24), а плодом цього спокутування, викуплення, здійсненого відразу для всіх людей, є "прощення гріхів" кожного з нас окремо. Це "прощення" не можна розуміти як тільки акт юридичний, а потрібно бачити в ньому справжнє відібрання від нас гріха, очищення від гріха (пор. Мф. 26:28; Лк. 1:77; Рим. 5: 1). Але те й інше відповідає (за цінністю) благодаті Божій: благодать Божа - це найбільша сила Божа, що подає нам безліч духовних сил. …Благодать, або, як говорить Ап. Петро, ​​божественна сила (2 Пет. 1: 3) дарована нам у вигляді будь-якого роду премудрості і розуміння. Під мудрістю потрібно розуміти здатність проникати розумом в саму сутність речей, а під розумінням - здатність правильно ставитися до речей, моральність. Бог відкрив нам те, що становило Його власну таємницю - таємницю Його волі щодо світу. Відкрив Він цю таємницю через любов Свою до людей, яку Він має до них у Христі. Бог тепер ставиться до нас як до Своїх щирих друзів, тому що таємницями діляться тільки ті, хто має дружні відносини між собою. У чому ж полягала ця таємниця? У повноті часів, тобто коли настав призначений Богом час, коли всі періоди, які повинні були передувати пришестю Христа, пройшли (εις οικονομίαν = в силу того, що Промисел або домобудівництво про спасіння людей добігли до кінця), Бог вирішив все існуюче привести знову в початковий нормальний стан, в якому світ перебував до падіння (з'єднати під главою - Христом - ανακεφαλαιουν = власне: об'єднати, привести розрізнені частини до єдності, але тут, щодо Христа, це слово може означати і відновити в первісному стані). Це приведення в нормальний стан є наслідком спокути, викуплення, здійсненого Христом і, розпочавшись із заснування Церкви Христової на землі, воно буде тривати протягом усього періоду існування людства на землі. Без сумніву, ця дія не має ніякого впливу на демонські сили, які не викуплені: вони не здатні до відновлення (поняття повного "відновлення" взагалі чуже Новому Завіту). Ще нову милість ми отримали від Бога у Христі: ми стали спадкоємцями, набули право на вступ в славне царство Боже і на володіння благами цього царства. До отримання цього високого права ми були призначені вільною благою волею Бога. ... Так велике це право спадкоємців, що ми повинні постійно прославляти Бога, що дарував нам це право. Ап. говорить про всіх християн взагалі і має на увазі ту обставину, що повне здійснення християнських надій настане тільки в майбутньому, коли буде даровано нам повну спадщину (проф. Богдашевський). У Христі читачі послання "запечатані Святим Духом", після того як почули слово істини або благу звістку про своє спасіння, увірували в цю звістку. …Ап., безсумнівно, має на увазі зішестя благодаті Духа Святого на віруючих в свято першої християнської П'ятидесятниці (Діян. 2 гл.) і подальший вилив духовних дарів на тих, що вступали в Церкву. Бог цими дарами відзначав християн як людей святих, обраних. Дух Святий, який отримували християни, був ще тільки свідченням того, що вони з часом отримають всі ті блага, які обіцяв їм Христос - Небесну славу. . Далі Ап. має на увазі, як можна виводити з контексту мови, майбутню спокуту або звільнення спадку Божого або спільноти віруючих … Адже поки ми, християни, живемо на землі, ми все ще не є виключно спадком Божим. Але з часом, завдяки дарованій нам благодаті Св. Духа, ми повинні звільнитися від влади земних обставин, і тоді прославиться Бог цілком. Втім це "звільнення" буде здійснене не відразу, а поступово.

Запрошуємо Вас відвідати один із найдревніших монастирів Київської Русі. Тут Ви зможете взяти участь в богослужіннях, приступити до таїнств сповіді, причастя, соборування. Ознайомитись з історією обителі та її древніми святинями. Свято-Миколаївський Жидичинський монастир відкритий для відвідування з самого ранку до пізнього вечора. Як дістатись 1. Маршрутне таксі Луцьк-Озерце (відправлення з АС №1) 2. Маршрутне таксі Луцьк-Клепачів (відправлення з АС №1) 3. Маршрутне таксі № 104 Луцьк-Кульчин"(відправлення з АС №2)                              (графік маршрутних таксі тут); 4. Власним автомобілем 5. Монастирським автобусом детальніше... ​ Як замовити екскурсію Працівники Центру туристичної інформації та паломництва "ZHYDYCHYN CENTER" організують для Вас цікаву та пізнавальну екскурсію "Святинями Древнього Жидичина". Для замовлення екскурсії та отримання додаткової інформації звертайтесь за телефоном: +38 067 104 22 88 або +38 068 33 55 415 ​ Як посповідатись і причаститись Літургія у Свято-Миколаївському храмі: - у будні о 08:00 год. - у суботу о 09:00 год. - у неділю о 10:00 год Розклад богослужінь тут Сповідатися краще перед початком богослужіння. Пам’ятка паломнику Паломництво – це подорож ради зустрічі з Богом. Ради пошуку молитвеників за себе, адже кожен святий, до мощей якого, приклоняється віруючий християнин в паломництві, стає «особисто знайомим», він стає нам ближчим та ріднішим і молитва до нього стає сокровеннішою. ​ Паломництво - це подвиг, повний поневірянь і труднощів шлях, який істинно віруючі люди здавна звершували для того, щоб відвідати місця земного подвигу Спасителя, Пресвятої Богородиці, святих угодників Божих. І таку подорож для поклоніння святиням завжди визнавалося Церквою як дієвий засіб для подолання духовної розслабленості.  Слово «паломник» походить від латинського palm — «пальма», завдяки звичаю християнських мандрівників, учасників хресного ходу в Святій Землі в свято Входу Господнього в Єрусалим, повертатися звідти з пальмовими гілками, схожими на ті, з якими жителі Єрусалима свого часу зустрічали Христа. В українській мові є синонім слову паломник - прочанин, людина, що йде молитися Богу. ​ Паломницька поїздка – це в першу чергу постійна молитва. Те чого ми не можемо досягти в нашій постійній мирській суєті. ​ У давнину люди намагалися не полегшувати собі подвиг паломництва і несли всі труднощі пішого шляху, подорожуючи від монастиря до монастиря, від святині до святині. Сучасна людина немічна, і фізичні труднощі нам тяжко понести. У нас є комфортабельні автобуси, літаки, прекрасні готелі - все, щоб не відчувати фізичної втоми подорожі. Але все одно - це подвиг, подвиг духовний і фізичний, який вимагає певних зусиль, підготовки і організації. Головне в паломництві - це молитва, богослужіння і релігійне поклоніння святиням. Православне паломництво - частина релігійного життя кожної віруючої людини. У процесі здійснення паломництва основним під час молитви є не зовнішнє виконання обрядів, а той настрій, який панує в серці, духовне оновлення, яке відбувається з православним християнином. Безсумнівно, краще молиться і думати про спасіння душі, ніж знемагати від дискомфорту і думати про те, коли ж ми прийдемо до автобусу і як пізно повернемося до готелю. ​ Збираючись у паломництво потрібно перш за все зупинитись і подумати для чого я це роблю? Дуже добре буде, якщо ви зможете заздалегідь прочитати житія святих, до мощей яких на поклоніння ви поїдете або історію чудотворного образу перед яким будете молитись. Якщо ви їх вже читали - прекрасно, перечитати буде теж корисно. Не чекайте, що вам все розкажуть. Звичайно, програма поїздки передбачає екскурсії, але краще до зустрічі підготуватися заздалегідь. Для благочестивого християнина зовнішній вигляд має велике значення, тому що дуже тісно пов'язаний з внутрішнім станом. Важливо знати, що одяг паломника повинен бути скромним і охайним. Одяг повинен відповідати статі. Жінки повинні бути одягнені в пристойний одяг.Спідниця повинна бути не в обтяжку, не прозора і довга. Волосся повинне бути під хусткою, та мінімум косметики. Відвідування храму жінками в штанах не прийнято. Чоловіки повинні бути одягнені в штани (але не шорти) і сорочку або футболку (але не майку). Джинси допустимі, якщо не рвані і не брудні. У кожному монастирі є правила, за якими живе вся братія монастиря. І головне завдання паломника - не порушити ці правила, не порушити душевний світ ченців і послушників. У монастирях не прийнято голосно розмовляти, а тим більше кричати. Потрібно уникати вільного поводження. Прийшовши в монастир, пам'ятайте, за стінами монастиря залишають звичку лихословити, курити, випивати. Без нарікань приймають ті умови, які надає монастир. ​ Після закінчення паломницької поїздки завжди цікаво подивитися фотографії, зроблені самими паломниками, побачити обличчя, що стали рідними за поїздку. Але фотографуючи, слід пам'ятати, що святиня - чи то храм або, поклінний хрест, або ікона на стіні храму - НЕ фон для паломників. Поклоніння святині - це мета поїздки, тому і фотографії повинні бути зроблені з благоговінням. У паломницькій поїздці неприпустимо: розпивання спиртних напоїв; гра в карти та інші азартні ігри; грубість і нецензурна лайка; не можна співати і слухати недуховну музику. Злісних порушників дисципліни керівник групи має право відсторонити від поїздки без матеріальної компенсації. Центр туристичної інформації та паломництва «ZHYDYCHYN CENTER», створений для популяризації історичної та духовної спадщини Древнього Жидичина та його перлини - Свято-Миколаївського монастиря, пропонує: - Безоплатну інформацію про село, його туристичні принади українською та іноземними мовами. - Замовлення екскурсій монастирем, селом та його околицями. - Консультації щодо закладів харчування, проживання, руху громадського транспорту тощо. - Продаж унікальної сувенірної продукції - Організація паломницьких турів по Україні та за кордоном Детальну інформаціюпро послуги та продукцію Центру ви можете дізнатися: - за телефоном +38 067 104 22 88 - на FB сторінці: https://www.facebook.com/Zhydychyn-Center-677550036002587/

Свято-Миколаївський монастир продовжує перекладати книгу "Чернече життя: за висловами про нього святих отців подвижників", яка була видана у 1885 р. у Києво-Печерській Лаврі. (Відп. 422-а) ... Трапляється ж, що і вороги, з хитрістю, дають серцю на короткий час відчути тишу, для того, щоб припинилося призивання імені Божого; бо їм відомо, що від призивання Його вони знесилюються... Знаючи це, не припинимо прикликати на допомогу ім'я Боже, бо це є молитва, а Писання говорить: "Безперестанно молiть­­ся" (1 Сол. 5). Безперестанне ж не має кінця. Коли посеред вправляння у псалмоспіві або під час зустрічі з людьми непокоять мене помисли, - запитав один брат Св. Варсонофія Великого. - І я, не маючи можливості призивати Бога устами, призову Його у серці, або тільки згадаю Його: невже недостатньо мені цього для допомоги? Відповідь. Якщо під час псалмоспіву або коли перебуваєш з людьми трапиться Тобі призвати Бога, не подумай, що без вимовляння вголос ти не призвеш Його; але пам'ятай, що Він є серцезнавцем і дивиться на серце, тому призивай Його в серці твоєму. Це і є сказане в Писанні: увійди до кімнати твоєї і, зачинивши двері твої, помолись Отцю твоєму, Який у таїні (Матѳ. 6, 6.). Закриємо ж уста і помолимося Йому в серці, бо хто затуляє уста і призиває Бога або молиться Йому в серці своєму, той виконує заповідь. А якщо не призвеш у серці імені Божого, а тільки згадаєш про Бога, то у цьому ще більше зручності і достатньо для допомоги Тобі. (Відп. 427-а). ...Що стосується того, як відповідати на раптове питання, то нічого нема швидшого за розум; підніми його до Бога, і Він дасть Тобі, що відповідати без бентеження (відп. 261-а). Питання (716). Під час розмови з кимось чи добре призивати ім'я Боже? Відповідь. І під час розмови, повсякчас і в усякому місці, належить призивати ім'я Боже. Писання говорить: "Безперестанно моліться" (1 Сол. 5,); бо через це перемагається всіляка спокуса. Питання (717). Як може людина безперестанно молитися? Відповідь. Коли хтось перебуває на самоті, то повинен вправлятися у псалмоспіві і молитися вустами і серцем; якщо ж хто буде на ринку чи взагалі разом з іншими, то не потрібно молитися устами, але одним умом. При цьому належить пильнувати очі, для уникнення розсіяння помислів і сіті ворожої. Такого роду часта або безперервна по можливості молитва Ісусова під час нападу пристрасних помислів обов'язкова і необхідна для ченця, що прагне досягти чистоти серця. У подібних випадках старанне призивання імені Господа Ісуса Христа, поєднане з самодокором як вогонь спалює і знищує пристрасні помисли і потім дає серцю жадані мир і тишу.

Євангельські читання 24 вересня Євангеліє від Марка, 7, 24 - 30 24 І підвівшись, пішов звідти у краї Тирські та Сидонські; і, увійшовши в дім, не хотів, щоб хтось пізнав Його; але не зміг утаїтися. 25 Бо почула про Нього жінка, в якої дочка мала нечистого духа, прийшла і припала до ніг Його; 26 а жінка та була язичниця, родом сирофінікіянка; і благала Його, щоб вигнав біса з дочки її. 27 Ісус же сказав їй: дай перше насититися дітям, бо недобре взяти хліб у дітей і кинути псам. 28 Вона ж сказала Йому у відповідь: так, Господи; але і пси під столом їдять крихти від дітей. 29 І сказав їй: за це слово, іди; вийшов біс із дочки твоєї. 30 І, прийшовши до свого дому, вона знайшла, що біс вийшов, і дочка лежить на постелі. Толкова Біблія Матфей і Марк називають цю жінку різними назвами: Матфей - хананеянкою, Марк - гречанкою (έλληίς) і сирофінікіянкою. Перша назва - хананеянка - узгоджується з тим, що самі фінікійці називали себе хананеями, а свою країну Ханааном. В Бут. 10: 15-18 перераховуються нащадки Ханаана, сина Хама, в числі яких першим вказується Сидон. Зі свідчення Марка про те, що жінка була гречанкою, можна зробити висновок, що вона називалася так лише за мовою, якою, ймовірно, говорила. У Вульгаті це слово перекладено, втім, через gentilis - язичниця. Якщо цей переклад вірний, то слово вказує на релігійне вірування жінки, а не на її мову. Що ж стосується назви «сирофінікіянка», то так називалися фінікійці, які жили на землі Тиру та Сидону, або Фінікії, на відміну від фінікійців, які жили в Африці (Лівії) на північному її березі (Карфаген), які називалися Διβυφοίνικες - карфагенянами ( лат. poeni). Звідки ця жінка дізналася про Христа і про те, що Він - Син Давидів, - невідомо; але дуже ймовірно - за чутками, тому що в Євангелії Матфея зустрічається пряма вказівка, що чутка про Христа поширилася по всій Сирії (Мф. 4:24), яка була поблизу Фінікії. Про останню в Євангеліях немає згадки. Жінка називає Христа спочатку Господом (κύριε) і потім Сином Давидовим. Називання Христа Господом в Новому Завіті звичайне. Так називає Христа сотник (Мф. 8: 6, 8; Лк. 7: 6) і самарянка (Ін. 4:15, 19). Проти думки, що жінка була прозеліткою врат, говорить ст. 26 (Мк. 7:21). Але вираз «Сину Давидів» може вказувати на її знайомство з іудейської історією. У переданні ця жінка відома під ім'ям Юсти, а дочка її - Вероніки. Жінка каже: помилуй не дочка мою, а мене. Тому що хвороба доньки була хворобою матері. Вона не говорить: прийди і зціли, але - помилуй. Слово «прозеліт» (єврейське Гейр, від гур - перебувати, мандрувати, жити де-небудь) означає чужинця, іноземця, мандрівника, прибульця, поселенця (Бут. 23: 4; Вих. 2:22; Вих . 22:21 Чис. 19:14; Чис. 15: 29-30; Чис. 35:15; 1 Пар. 29:15; Пс. 38:13; Єр. 22: 3; Зах. 7:10). У сімдесяти тлумачів слово це перекладається по-різному, особливо ж словом προσήλυτος і іншими подібними, і означає, власне, прибулець, потім всякий подорожній з однієї землі в іншу, від однієї громади до іншої, особливо з однієї віри в іншу, новонавернений в будь-яку віру. Так, в особливості називалися новонавернені в віру іудейську з язичників (Мф. 23:15; Діян. 2:10, Діян. 6: 5; Діян. 13:43 та ін.). Прибульці й іноземці жили серед іудеїв або ізраїльтян з часу самого виходу їх із Єгипту (Вих. 12:38; Лев. 24: 10-16; Чис. 11: 4; 1. Нав. 6: 24; Нав. 8:35). У наступні часи, при зростаючому добробуті Ізраїлю, число їх збільшувалося (2 Хр. 2:17). Деякі яз. робили обрізання і тому могли брати участь в жертвоприношеннях і святкуваннях Великодня, з часом вони входили цілком у суспільство ізраїльське (Вих. 12:44, 48; Чис. 15: 14-16). П., що цілком прийняли віру юдейську, називалися П. правди, Синами Заповіту, досконалими ізраїльтянами. Інші прибульці користувалися правами законів, служили у війську, при дворі, в числі охоронців царських (пор. 2 Цар. 11: 6; 2 Цар. 15:18; 2 Цар. 24:16; 1 Цар. 11:39, 46 і пр.), але, мабуть, не приймали цілком Мойсеєвого закону (Чис. 10:29, Суд. 1:16; Суд. 4:11; 1 Цар. 15: 6; Єр. 35). За переказами іудейськими, цим П. ставилося в обов'язок дотримуватися так званих Ноєвих законів. Вони не робили обрізання, але разом з іудеями відвідували храм єрусалимський, приносили жертви через священиків і користувалися деякими правами; такі П. називалися П. врат. Назва ця, можливо, взята з Вих. 20:10; Втор. 14:21; Втор. 24:14, а можливо, походить від того, що ці П. могли доходити тільки до воріт притвору храму. З часів Маккавеїв особливо сильно стало рости бажання до навернення язичників в юдейську віру, і число П. стало множитися. Так, Іоанн Гіркан примусив ідумеїв прийняти обрізання, Арістовул - ітуреїв; так само діяв Олександр Іаней. Але це навернення здебільшого відбувалося не з суто релігійних мотивів і робило навернених лицемірами. І Христос називає їх синами геєни, гіршими за самих фарисеїв, котрі навернули їх (Мф. 23:15); за свідченням Юстина Мученика, вони були найжорстокішими ворогами і переслідувачами християн. Прикладом може служити Ірод ідумеянин, з його сімейством. Були, проте, серед іудеїв і такі, які мали добрий вплив на язичників. У Святому Письмі вони називаються людьми богобоязливими, побожними, благочестивими. До часу приходу Христа Спасителя багато благомислячих язичників, не знаходячи задоволення ні в релігійних обрядах, ні в язичницькій філософії, жадали божественної істини, прихованої в Старому Завіті. Спілкування з іудеями, особливо з благочестивими, знайомство через них зі священними книгами, з пророцтвами про Месію - все це мало благодійні наслідки для язичників, і, тим більше, тоді далеко вже поширилося очікування Спасителя (пор. Мф. 2: 1 сл .; ін. 12: 20-21; Діян. 8: 27-28; Діян. 15:21). У великі свята такі язичники приходили до Єрусалима на поклоніння; зовнішній двір храму для них був відкритий (пор. Ді. 21:28); вони відвідували і синагоги (Діян. 13: 42-44). Сотник, який побудував іудеям синагогу, ймовірно, був з подібних, що шанують Бога, язичників (Лк. 7: 2-10). Християнська віра засвоювалася ними особливо легко (Діян. 2: 7-12; Діян. 8:27, сл.; Діян. 10: 1, сл.; Діян. 11: 19-21; Діян. 13: 42-44; Діян. 17: 4, 12, 17; Діян. 18: 4, 7 та ін.). … Спаситель прибув на язичницьку територію разом зі Своїми учнями і зайшов до дому, щоб «утаїтися» (λαθεῖν - Марк). Причини того, що Спаситель не хотів, щоб довідався хтось про Його перебування у Фінікії, нам невідомі. Але тут не було нічого неприродного або неузгодженого з Його іншими діями, тому що Він чинив так і в інших випадках, віддаляючись від натовпу і для молитви (Мф. 14:23; Мк. 1:35, Мк. 6:46; Лк. 5:16 та ін.). Можна припускати, що в цьому випадку відхід Христа… стався через великі події, які вимагали усамітнення, про які розповідається в Євангелії від Матфея 16 і Мф. 17 (сповідування Петра і преображення). Крик жінки, як здавалося учням, не відповідав наміру Христа залишитися самому, і вони просять Його відпустити її (пор. Мф. 19:13). У слові «відпусти» (ἀπόλυσον) не міститься того, що ученики просили Христа задовольнити прохання жінки. Згідно з Марком, жінка увійшла в будинок, де був Спаситель, і там кричала про допомогу (Мк. 7:25 - εἰσελθοῦσα), а згідно з Матфеєм, це було, коли Спаситель був на дорозі. Протиріччя немає, тому що те й інше було можливим. Ключ для пояснення всієї цієї справи дають Златоуст, Феофілакт і Євфимій Зігабен, які вважають, що метою відмови Христа було не випробування, а виявлення віри цієї жінки. Це потрібно окремо зазначити, щоб зрозуміти подальший зміст. Хоча Златоуст і каже, що жінка чула слова Христа «Я посланий тільки до овечок загиблих дому Ізраїлевого», але найімовірніше, що не чула, бо сказано, що Він не сказав їй жодного слова. Відповідь учням була і практично, і теоретично вірна, тому що Христос повинен був обмежити і обмежував Свою діяльність тільки домом Ізраїля, і в цій індивідуалізації Його діяльності полягав її універсальний характер. Євангельського вислову не можна пояснювати в тому сенсі, що тут мається на увазі духовний Ізраїль. Якби Христос прямо відпустив жінку, як просили Його учні, то у нас не було б прекрасного прикладу, який пояснює, яким чином «Царство Небесне здобувається силою». Воно здобувається, незважаючи на всі перешкоди і навіть приниження, яким піддаються або можуть піддаватися язичники. У Марка повідомляється, що жінка впала до ніг Спасителя і просила Його, щоб Він вигнав біса з її дочки. Христос говорить буквально так: не можна (не належить) взяти хліб у дітей і кинути псам (у Марка «недобре»). Думають, що Спаситель говорить тут «ex publico judaeorum affectu» (Еразм), звичайною мовою іудеїв, які називали язичників псами; ізраїльтяни ж, як чада Авраама, суть «сини царства» (Мф. 8:12), і мають перші право на хліб благодаті і правди. Іудеї називали язичників псами через ідолопоклонство і нечисте життя. Послання до ефесян святого апостола Павла, 1, 1 – 9 1 Павло, з волi Божої апостол Iсуса Христа, святим i вiр­ним у Христi Iсусi, якi перебувають в Ефесi: 2 благодать вам i мир вiд Бога Отця нашого i Господа Iсуса Христа. 3 Благословенний Бог i Отець Господа нашого Iсуса Христа, Який благословив нас у Христi всяким духовним благословенням у небесах, 4 бо Вiн обрав нас у Ньо­му ранiше створення свiту, щоб ми були святi й непорочнi перед Hим у любовi, 5 наперед призначивши усиновити нас Собi через Iсуса Христа, за благоволiнням Своєї волi, 6 на похвалу слави бла­годатi Своєї, якою Вiн обдарував нас в Улюбленому, 7 в Якому ми маємо вiдкуплення Кров’ю Його, прощення грiхiв через багатство благодатi Його, 8 яку Вiн щедро дарував нам у всякiй премудростi i розумiннi, 9 вiдкривши нам таїну волi Своєї, за Своїм благоволiнням, яке Вiн ранiш поклав у Hьому… Толкова Біблія Християни названі "святими" в тому сенсі, що вони представляють собою виділену з грішного світу спільноту. Вони "вірні" Богу, тобто твердо стоять у вірі. Тим і іншим вони зобов'язані "Христу Ісусу" (див. Рим. 1: 1): завдяки Його заслугам вони стали святими і за допомогою Його благодаті зберігають вірність Богу, що призвав їх. У Христі ми маємо в Ньому викуплення, а плодом цього спокутування, здійсненого відразу для всіх людей, є "прощення гріхів" кожного з нас окремо. Це "прощення" не можна розуміти тільки як акт юридичний, а потрібно бачити в ньому дійсне звільнення нас від гріха, очищення гріха (пор. Мф. 26:28; Лк. 1:77; Рим. 5: 1). Але те й інше відповідає (за цінністю) благодаті Божій: благодать Божа - це найбільша сила Божа, що подає нам безліч духовних сил. Благодать або, як говорить Ап. Петро, ​​божественна сила (2 Пет. 1: 3) дарована нам у вигляді будь-якого роду премудрості і розуміння. Під мудрістю потрібно розуміти здатність проникати розумом в саму сутність речей, а під розумінням - здатність правильно ставитися до речей, моральність. Бог відкрив нам те, що становило Його власну таємницю - таємницю Його волі щодо світу. Відкрив Він цю таємницю через любов Свою до людей, яку Він має до них у Христі. Бог тепер ставиться до нас як до Своїх щирих друзів, тому що таємницями діляться тільки ті, хто має дружні відносини між собою.