Пошук на сайті

Сьогодні читаємо Євангеліє про те, що потрібно зробити, щоб потрапити в Царство небесне. Євангельські читання 2 січня Євангеліє від Марка, 10, 17 - 27 17 Коли виходив Він у дорогу, підбіг один якийсь, упав перед Ним на коліна і запитав Його: Учителю благий, що мені робити, щоб життя вічне успадкувати? 18 Ісус сказав йому: чому ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог. 19 Заповіді знаєш: не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не лжесвідчи, не кривди, шануй батька твого і матір. 20 Той же сказав Йому у відповідь: Учителю, всього цього я дотримувався від юности моєї. 21 Ісус, поглянувши на нього з любов’ю, сказав йому: одного тобі не вистачає: піди і все, що маєш, продай і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; тоді приходь та іди вслід за Мною, взявши хрест. 22 Він же, засмутившись від цього слова, відійшов зі скорботою, бо мав велике багатство. 23 І, поглянувши довкола, Ісус сказав ученикам Своїм: як тяжко тим, хто має багатство, увійти в Царство Боже. 24 Ученики вжахнулись від слів Його. Але Ісус знову говорить їм у відповідь: діти, як тяжко тим, хто надіється на багатство, увійти в Царство Боже! 25 Бо легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже. 26 Вони ж надзвичайно здивувалися і говорили між собою: хто ж може спастись? 27 Ісус, глянувши на них, говорить: для людей це неможливо, та не для Бога, бо все можливо Богові. Аверкій, архієпископ Про цього юнака, що питав Господа Ісуса Христа, що йому робити, щоб успадкувати життя вічне, розповідають всі три перші євангелисти. Ця бесіда, як і подальші, відбувалися по дорозі в Єрусалим, куди вже йшов Господь на очікувані страждання. Звертаючись до Господа, юнак назвав Його «Учителю благий». Господь на це сказав: «Чому ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог», тобто, якщо ти звертаєшся до мене тільки як до «вчителя», отже, як до звичайної людини, то не слід Мене називати благим, бо ця назва личить тільки Богу. На його питання Господь говорить йому: «Виконуй заповіді». Юнак очевидно припустив, що Господь говорить про якісь особливі, невідомі йому заповіді, а тому запитав: «які?» Але Господь вказав йому на звичайні Десять Заповідей, зазначені тільки деякі з них - 6, 7, 8, 9 і 5, а потім загальну заповідь про любов до ближнього. На це юнак відповів, що всі ці заповіді він «зберіг від юності своєї». Треба думати, що виконання заповідей він розумів по-фарисейськи: інакше б не наважився так сказати. Але все ж важливо, що він вважав, ще не закінчив робити все, що необхідне для спасіння: совість, очевидно, підказувала йому, що одного такого зовнішнього виконання заповідей недостатньо. Тоді Господь розкрив йому таємницю християнської досконалості в словах: «Піди і все, що маєш, продай і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; тоді приходь та іди вслід за Мною, взявши хрест» У відповідь на цей заклик до найвищої досконалості юнак відійшов від Господа, «сумуючи», бо мав великий статок. Отже, багатство, яким він володів, стало таким його кумиром, розлучитися з яким він не міг. Цей кумир він вважав кращим навіть життя вічного, до якого, мабуть, щиро прагнув. Маючи на увазі цю пристрасть, що поневолювала собі всю людину, а не багатство саме по собі, Господь сказав: «Істинно кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне». Євангелист Марк каже, що учні вжахнулися від слів Його. І це зрозуміло, бо багатство така річ, якої всі так бажають, і, згідно із законом, є знаком благословення Божого для людини, а тим часом Господь ставить його такою сильною перешкодою на шляху до Царства Божого. Щоб заспокоїти учнів і пояснити, в якому сенсі Ним це сказано, Господь говорить: «Діти, як тяжко багатим увійти в Царство Боже». Як пояснює св. Златоуст, «Христос не багатство засуджує, але тих, котрі звикли до нього», бо грішній природі людини багатство представляє багато спокус і перешкод для виконання закону Божого. Легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже - це народне прислів'я, досі уживане на Сході, що означає, що справу неможливо або надзвичайно важко здійснити. Деякі під «верблюдом» розуміють тут корабельний канат, зроблений з верблюжої вовни. Інші вважають, що під «вухом голки» тут треба розуміти дуже низькі і вузькі ворота, через які насилу пролазить верблюд. Не саме по собі багатство небезпечне, але те, що людина на нього сподівається і все щастя життя свого в ньому бачить, так що багатство стає немов його кумиром. Але апостоли все ж у хвилюванні сказали: «хто ж може спастися?» На це Господь «обернувся до них», тобто самим поглядом Своїм заспокоюючи їх хвилювання, і сказав: «Людині це неможливо, але не Богові…», тобто спасаюча благодать Божа спроможна зробити і те, чого не може зробити людина власними силами: Бог може зцілити багатія від виразки зажерливості, що перешкоджає його спасінню. Послання до євреїв святого апостола Павла, 7, 1 - 6 1 Бо Мелхиседек, цар Салиму, священик Бога Всевишнього, той, який зустрiв Авраама i благословив його, коли той повертав­ся пiсля поразки царiв, 2 якому i десятину Авраам вiддiлив з усього, — по-перше, тому що ім’я його означає — «цар правди», а потiм i тому‚ що він є «цар Салиму», тобто «цар миру», 3 без батька, без матерi, без родоводу, який не має нi початку днiв, нi кiнця життя, уподiбнюючись Синовi Божому, пе­ребуває священиком назавжди. 4 Бачите, який великий той, яко­му i Авраам патрiарх дав десятину з кращої здобичi своєї. 5 Тi з синiв Левiєвих, що одержують священс­тво‚ мають заповiдь — брати за законом десятину з народу, тобто зi своїх братiв, хоча й цi вийшли вiд стегон Авраамових. 6 Але цей, що не походив з роду їхнього, одер­жав десятину вiд Авраама i благословив того, хто мав обiтницю. Толкова Біблія Згідно з Бут. 14: 18-20, Мелхиседек - цар правди - від евр. Klm (цар) і qdu (правда) - "цар Салиму ...", тобто Єрусалима (пор. Пс. 75: 3 ст.), Mlv (мир). "Священик Бога Всевишнього ...", як називається він і в кн. Буття. Про піднесення Аврааму Мелхиседеком хліба і вина апостол не згадує, намагаючись зосередити увагу слухачів лише на десятині, чим Авраам висловив своє визнання священицького достоїнства за Мелхиседеком. Надалі апостол розкриває проображальне значення Мелхиседека по відношенню до Сина Божого, знаходячи в самому імені його - цар правди і цар миру - вказівку ​​на Христа, істинного Царя правди і миру (пор. 1 Кор. 1:30; Єр. 23: 6; Мал. 4: 2; Дан. 9:24; Іс. 9: 6-7; Рим. 5: 1; Еф. 2:14). "Без батька, без матері, без родоводу, не мав ані початку днів, ані кінця життя ...": незгадування всього цього в Свящ. Писанні апостол представляє як уподібнення дійсним властивостям Сина Божого, що не має батька - по людськості, матері - по Божеству, родоводу - через непорочне народження, - ні початку днів, ані кінця життя - за Божественною присносутністю, немов "перебуває священиком назавжди..." завдяки відсутності згадки не має ні початку днів, ані кінця життя, - завжди залишається при тому, що було про нього сказано і в замовчуванні про його смерть і нащадків, - уподібнення сущому вічному священству Христовому (24 ст.). Мета всього цього порівняння - показати, що якщо левитське священство набагато нижче священства Мелхиседека, то само собою зрозуміло і те, наскільки воно нижче того священства, для якого священство Мелхиседека було лише якоюсь подобою. Щоб яскравіше змалювати велич Мелхиседека, апостол називає Авраама, що дав йому десятину, патріархом (2 Хр. 19: 8; Діян. 7: 8; Лк. 1:73; Ін. 8: 53), і саму десятину піднімає в значенні, - "з кращої здобичi своєї". Мета цього зрозуміла: якщо настільки великий патріарх настільки вшанував Мелхиседека десятиною, як священика Бога Вишнього, то яким же великим повинен бути Той, Якого Мелхиседек був лише слабкою подобою? З невблаганною переконливістю і послідовністю апостол з'ясуванням величі Мелхиседека веде слухачів до визнання величі Сина Божого, прообразованого Мелхиседеком. Мелхиседек вище синів Левія... Він узяв десятину з Авраама, самого родоначальника Левія, і, так би мовити, від самого Левія (9-10 ст.), родоначальника старозавітного священства.

Сьогодні читаємо Євангеліє про те, що потрібно в душі бути дітьми, щоб увійти в Царство небесне. Євангельські читання 1 січня Євангеліє від Марка, 10, 11 - 16 11 Він сказав їм: хто розведеться з жінкою своєю та ожениться на іншій, той перелюб чинить з нею. 12 І якщо жінка розведеться з чоловіком своїм і вийде за іншого, перелюб чинить. 13 Приносили до Нього дітей, щоб Він доторкнувся до них; ученики ж не допускали тих, що приносили. 14 Побачивши те, Ісус обурився і сказав їм: дозволяйте дітям приходити до Мене і не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже. 15 Істинно кажу вам: хто не прийме Царства Божого, як дитина, той не ввійде в нього. 16 І, обнявши їх, покладав руки на них і благословляв їх. Аверкій, архієпископ Христос відновлює первісний закон шлюбу, стверджуючи його нерозривність ... Тільки один виняток може бути, коли допустиме розлучення: «провина перелюбу», але це тому, що перелюбством самим по собі вже руйнується ідея шлюбу, шлюб сам собою перестає тоді існувати. 13 Приносили до Нього дітей, щоб Він доторкнувся до них; ученики ж не допускали тих, що приносили. З трьох євангелістів, які повідомляють про цю подію, докладніше всіх оповідає св. Марк, який говорить, що Господь «обурився» на учеників Своїх за те, що вони не допускали до Нього дітей. Наскільки велика, отже, була любов Господа до дітей, якщо Він, що з найбільшою лагідністю і терпінням переносив людські неправди, розгнівався на учеників Своїх... «Не бороніть дітям приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне», - звідси висновок, що великий гріх роблять ті батьки і вихователі, які не приводять дітей до Христа, навчаючи їх віри християнської, і ще більший гріх тяжіє на тих з них, які навмисно відхиляють дітей від шляху віри. Любов Свою до дітей Господь пояснює посилання на їх яксті, і ці достоїнства ставить прикладом для наслідування всім, хто бажає увійти в Царство Небесне, кажучи, що «Хто Божого Царства не прийме, як дитя, той у нього не ввійде», тобто Царство Боже треба прийняти в своє серце з таким же чистим, невинним і непорочним настроєм, як у малих, ще морально не зіпсованих дітей. Послання до євреїв святого апостола Павла, 5, 11 – 6, 8 11 Про це слiд було б говорити багато; але важко витлумачити, бо ви зробилися нездатними слухати. 12 Бо, зважаючи на вiк, вам належало бути вчителями; але вас знов треба вчити перших початків слова Божого, i для вас пот­рiбне молоко, а не тверда страва. 13 Кожен, хто годується молоком, несвiдомий у словi правди, бо вiн немовля; 14 а тверда страва властива дорослим, у яких довгим на­в­чанням почуття привченi розрiз­няти добро i зло. 1 Тому, залишивши початки вчення Христового, поспiшай­мо до довершеностi; i не будемо знову класти основу поверненню вiд мертвих дiл i вiри в Бога, 2 вчен­ню про хрещення та покладання рук, про воскресіння мертвих i про суд вiчний. 3 I це зробимо, якщо Бог дозволить. 4 Бо неможливо — тих‚ що один раз просвiтилися‚ i прийняли дар небесний‚ i стали причасниками Духа Святого, 5 i скуштували доброго слова Божого, i сили майбутнього вiку, 6 i вiдпали, знову обновля­ти покаянням, коли вони знову розпинають у собi Сина Божого i зневажають Його. 7 Земля, що п’є дощ, який часто падає на неї, та вирощує рослину, корисну тим, для кого вона обробляється, дiстає благословення вiд Бога; 8 а та, на якiй ростуть терня й будяки, негiдна i близька до прокляття, кiнець якого — спалення. Толкова Біблія Апостол не хоче занадто глибоко торкатися порушеного ним важливого питання, посилаючись на недостатню підготовленість слухачів, які потребують "молока, а не твердої їжі", тобто більше початкового вчення (пор. 1 Кор. 3: 2; 1 Пет. 2: 2). Втім, далі (Євр. 6: 9) він обмовляється, що не всі його читачі такі, і тому застерігає їх прагнути бути досконалими, особливо ж не відступати від вже досягнутої досконалості. І ті, яких він зараз називає нездатними слухати (11 ст.), стали такими всупереч природному очікуванню бачити їх більш досконалими (12 ст.). Усе ж апостол починає далі вести їх до цієї досконалості пізнанням науки Христа (6 гл.). "Залишивши початки вчення Христового ...", тобто не зупиняючись детально на початках вчення - на тому, що більш-менш відоме і зрозуміле, - поспішаємо до досконалості, тобто пізнання науки Христа, що веде за собою і моральну досконалість людей. …Серед питань, якими апостол зараз вважає зайвим займатися, відкладаючи, втім, лише до іншого зручного часу, перераховуються: покаяння ("навернення від мертвих діл"), віра, хрещення, покладання рук, воскресіння мертвих і вічний суд. "Навернення від мертвих діл" - власне облишення єврейської обрядовості або безплідних діл Закону (Рим. 3:20), а потім вже - і взагалі облишення гріховних справ, яким личить назва мертвих тому, що вони ведуть до вічної смерті, віддаляючи від істинного життя (пор. Євр. 9:14). "Вчення про хрещення ..." Множина вжито, ймовірно, щодо безлічі охрещених, а, можливо, й тому, що апостол має на увазі тут і відмінні від християнського хрещення іудейські очищення (baptismoi) й Іоанове хрещення, відмінність яких від християнського таїнства вважається відомим. Під покладанням рук - безсумнівно – мається на увазі таїнство миропомазання, що слідувало за хрещенням і відбувалося тоді над усіма через покладання рук з низведенням на охрещених Св. Духа. "Про воскресіння мертвих та вічний суд ..." апостол вважає за потрібне не говорити, тому що вчення про це також досить відоме і з усної проповіді апостолів, і з послань їх, особливо Апостола Павла (1 Кор. 15: 1; 1 Фес. 4:17 і ін.). У 3 стиху апостол обіцяє докладніше говорити і про все згадане, і цю обіцянку частково починає виконувати, кажучи про покаяння… "Просвіти...", тобто благодаттю Св. Духа і Євангельським вченням (пор. Євр. 6: 4; Євр. 10:32; Ін. 1: 9; 2 Кор. 4: 4-6). "Сили майбутнього віку ..." Тут розуміються не тільки надзвичайні дари апостольського часу, але і всі ті сили освячення і прославлення, які і тепер дають християнину перемогу над смертю. Відчуваючи на собі дію цих сил, християнин смакує славу вічного життя, життя будучого віку. "Відпали ...", що завжди з'єднується з жорстокістю проти Христа і Його Церкви (ср.Евр. 10:29), роблячи це відпадання хулою на Духа Святого, яка не може бути відпущена ані в цім віці, ані в майбутнім (Мф . 12:31), тому що для людей такого роду неможливе виправлення.

Сьогодні читаємо Євангеліє про єднання чоловіка і жінки. Євангельські читання 31 грудня Євангеліє від Марка, 10, 2 - 12 2 Підійшли фарисеї і запитали, спокушаючи Його: чи дозволено чоловікові розводитися з жінкою? 3 Він сказав їм у відповідь: що вам заповів Мойсей? 4 Вони сказали: Мойсей дозволив написати розвідний лист і розлучатись. 5 Ісус відповів їм: через жорстокосердя ваше написав вам заповідь цю. 6 На початку ж творіння чоловіком і жінкою створив їх Бог. 7 Ось чому залишить чоловік батька свого і матір 8 і пристане до жінки своєї, і будуть обоє єдиною плоттю. Так що вони вже не двоє, а одна плоть. 9 Отже, що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає. 10 У домі ученики Його знову запитали Його про те саме. 11 Він сказав їм: хто розведеться з жінкою своєю та ожениться на іншій, той перелюб чинить з нею. 12 І якщо жінка розведеться з чоловіком своїм і вийде за іншого, перелюб чинить. Аверкій, архієпископ Кожен раз, коли фарисеї приступали до Ісуса Христа з будь-яким питанням, вони робили це не для того, щоб навчитися від Нього, але щоб «спокусити» Його: чи не скаже Він чогось такого, що суперечить закону, щоб можна було звинуватити Його. Так і тут вони запитали Його: «Чи дозволено чоловікові розводитися з жінкою?». Про це була суперечка серед фарисеїв і в народі. Одні, слідуючи вченню рабина Гіллела, говорили, що розлучатися можна за будь-якої причини; інші, за вченням рабина Шаммай, стверджували, що розлучення можливе тільки через перелюбство. Фарисеї очікували, яку думку висловить Ісус Христос, щоб налаштувати проти Нього прихильників протилежної думки. За Законом Мойсея (Втор. 24: 1), дозволяється дати дружині розвідний лист, якщо вона після шлюбу «не матиме благовоління в очах чоловіка, тому що він знаходить в ній щось нечисте». Мойсей дозволив розлучення лише «ради жорстокості» внаслідок того, що чоловіки мучили і катували нелюбимих дружин, тобто дозволив менше зло задля уникнення більшого. Не роблячи ніякого натяку на відмінність думки рабинів, Господь з Писання вказує на образ творіння Богом чоловіка і жінки і розкриваючи тим істинний сенс шлюбу, як боговстановлення, мудро вирішує спокусливе питання. Бог створив одного чоловіка і одну жінку: тому в намірі Творця було, щоб чоловік мав лише одну жінку і не залишав би її. Цей зв'язок подружній ближчий і тісніший, ніж кровний зв'язок сина з батьком і матір'ю, яких він залишає заради дружини ... ... Двоє людей стають, як один, по думками, почуттями, намірами, діями - вони повинні бути однією істотою. А якщо вони так з'єднані, за первісним божественним установленням, то і не повинні розлучатися. Христос відновлює первісний закон шлюбу, утверджуючи його нерозривність ... Тільки один виняток може бути, коли допустиме розлучення: «вина перелюбу», але це тому, що перелюбством самим по собі вже руйнується ідея шлюбу, шлюб сам собою перестає тоді існувати. Послання до євреїв святого апостола Павла, 4, 1 - 13 1 Тому біймося, щоб, коли ще лишається обiтниця увiйти до спокою Його, хтось iз вас не запiз­нився. 2 Бо i нам воно сповiщено, як i тим; але не принесло їм користи почуте слово, не з’єднане з вiрою тих, що слухали. 3 А вхо­димо до спокою ми, що увiрували, бо Вiн сказав: «Я поклявся в гнiвi Моїм, що вони не ввiйдуть до спокою Мого», хоч дiла Його були за­вершенi ще на початку свiту. 4 Бо десь сказано про сьомий день так: «I спочив Бог у день сьомий вiд усiх дiл Своїх». 5 I ще тут: «Hе ввi­йдуть до спокою Мого». 6 Отже, як деяким залишається ввiйти до нього, а тi, яким ранiше благозвiщено, не ввiйшли до нього за не­покiрнiсть, 7 то Вiн призначає ще якийсь день‚ «нинi», кажучи через Давида, що пiсля такого довгого часу, як раніше сказано: «Нинi, коли почуєте голос Його, не зро­бiть жорстокими сердець ваших». 8 Бо коли б Iсус Hавин дав їм спочинок, то не було б сказано пiсля того про iнший день. 9 Тому для народу Божого залишена ще субота. 10 Бо, хто ввiйшов до спокою Його, той i сам заспокоївся вiд дiл своїх, як i Бог вiд Своїх. 11 Отже, постараймось увiйти до цього спокою, щоб хто за тим самим прикладом не впав у непокiр­нiсть. 12 Бо слово Боже живе i дi­йове, та гострiше вiд усякого меча двосiчного: воно проникає до роз­дiлення душi й духу, суглобiв i міз­кiв, i судить помисли й намiри сердечнi. 13 I немає створiння, схованого вiд Hього, але все оголене i вiдкрите перед очима Його: Йому дамо звiт. Толкова Біблія "Ще залишається обітниця входу до Його ...", - обітниця і спокій іншого роду, відмінні від обітниці і спокою старозавітного Ізраїлю, мали перетворювальне значення у ставлення до християнського спокою. … Не принесло їм (євреям) користі слово почуте, бо не поєднане з тією вірою, яку вони мали б були засвоїти з того, що чули. …Як старозавітного спокою не удостоїлися ті, хто не повірив, так і ми входимо в свій спокій тільки вірою. Якби звані до спокою виявилися гідними обіцянки Божої, спокій був би досягнутий ними. Але ці звані виявилися недостойні. І думка про спокій Божий для них залишилася невиконаною. Тому призначений був для досягнення бажаючими спокою Божого новий термін (ще ... суботство, 9 ст.), який і повинен бути використаний, інакше доля недбалих повториться... Завдання справ людини - друге творіння - повернення людиною втраченого єднання з Божеством. Ті, що досягли цієї мети вірою в Христа, благодаттю Його, перемогою над гріхом і світом, успадковують спокій Божий, удостоюються посильної для них участі в Божественній славі і блаженстві. Роз­дiлення душi й духу, суглобiв i міз­кiв… Деякі на підставі цього місця і 1 Фес. 5:23 стверджують, що Св. Письмо визнає трьохскладове людське єство: тіло, душа і дух. Тіло - як вища, матеріальна оболонка людини, дух - самосвідоме, вище, Божественне начало, і душа - оживляє тіло і забезпечує зв'язок його з духом; тіло - оболонка душі, душа - оболонка духу.

Сьогодні читаємо Євангеліє про смирення і букву закону, яка іноді витісняє його дух і призначення. Євангельські читання 28 грудня Євангеліє від Луки, 14, 1 - 11 1 Довелось Йому в суботу ввійти в дім одного з начальників фарисейських спожити хліба, і вони стежили за Ним. 2 І ось став перед Ним чоловік, який страждав на водяну хворобу. 3 Тоді Ісус запитав законників і фарисеїв: чи дозволено зціляти в суботу? 4 Вони промовчали. А Він, доторкнувшись, зцілив його і відпустив. 5 При цьому сказав їм: якщо у кого з вас осел або віл упаде в колодязь, чи не одразу ж витягнете його і в день суботній? 6 І не змогли відповісти Йому на це. 7 Помітивши ж, як запрошені вибирали перші місця, сказав їм притчу: 8 коли будеш запрошений кимось на весілля, не сідай на перше місце, щоб не знайшовся хто між запрошеними поважніший за тебе, 9 і щоб той, хто запросив тебе і його, підійшовши, не сказав тобі, щоб поступився цьому місцем, і тоді доведеться тобі з соромом зайняти останнє місце. 10 Але коли будеш запрошений, то, прийшовши, сідай на останнє місце, щоб той, хто запросив тебе, підійшовши, сказав тобі: друже, пересядь вище. Тоді буде тобі честь перед тими, хто сидить з тобою. 11 Бо всякий, хто підноситься, буде принижений, а хто принижує себе, піднесеться. Аверкій, архієпископ Коли Господь був в суботу в будинку одного з начальників фарисейських, тобто у якогось іудейського начальника, котрий належав до фарисейської секти, або у якогось видатного фарисея, перед Ним постав страждаючий водяною хворобою, яка вважалась невиліковною. Так як фарисеї "спостерігали за Ним", тобто чекали нагоди, щоб звинуватити Його в чомусь, то Господь, перш ніж зцілити хворого, запитав їх: "чи годиться лікувати в суботу?" Вони не наважилися сказати, що ні, бо закон не забороняв цього, а тільки вигадані "передання отців". Тоді Господь одним дотиком зцілив хворого, а фарисеям дав повчання про осла, що впав в колодязь, яке чітко показує, що можна здійснювати в суботу справи милосердя. Це було так переконливо, що "вони не могли відповісти йому на це". Коли почалася вечеря, фарисеї поспішали, якнайшвидше, зайняти вищі місця. І Господь сміливо і відверто засудив таке їх честолюбство, причому розповів "притчу", для науки, на часто використовуваному Спасителем образі шлюбного бенкету, як найбільш багатолюдного і урочистого з бенкетів. "Коли хто покличе тебе на весілля, не сідай на перше місце ..." Цими словами Господь не думав озвучити, звичайно, лише звичайне правило розсудливості: тут мова йде про внутрішнє налаштування серця, тому Господь і закінчив притчу словами: "Всякий, хто підноситься, буде принижений, а хто принижує себе, піднесеться". Послання до ефесян святого апостола Павла, 1, 16 – 23 16 безперестанно дякую за вас Боговi, згадуючи вас у молитвах моїх, 17 щоб Бог Господа нашого Iсуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудростi й одкровення для пiзнання Його 18 i просвiтив очi серця вашого, щоб ви зрозумiли, в чому полягає надiя на Його покликання‚ i яке багатство славної спадщини Його для святих, 19 i яка безмiрна велич могутности Його в нас, що вiрують за дiянням превеликої сили Його, 20 якою Вiн дiяв у Христi, воскресивши Його з мерт­вих i посадивши праворуч Себе на небесах, 21 вище вiд усякого начальства‚ i влади, i сили, i панування, i всякого iменi, названого не тiльки в цьому вiцi, але i в майбутньому, 22 i все пiдкорив пiд ноги Йому, i поставив Його вище за все, главою Церкви, 23 яка є тiло Його, повнота Того, Хто наповнює все у всьому. Толкова Біблія Ап. дякує постійно Бога за те, що ефесяни стали спільниками божественних благословень. Він згадує про них і в молитвах, тобто молиться за них, щоб Бог дав їм Духа премудрості та одкровення. Бог Господа, тобто Бог Христа за Його людською природою. Отець слави - Якому належить слава або велич, як нікому іншому, від Якого виходить ця велич (пор. 1 Кор. 2: 8). Духа премудрості та одкровення. Дух Св. уже належить християнам (ст. 13) і молитися про Його дарування немає потреби. Тому вираз: "щоб дав" ... краще перекласти так: "щоб Бог зробив Дух, який перебуває в вас, Духом, який виповнює у вас премудрість і одкровення". Одкровення - звичайно, не одкровення про щось нове в релігійному відношенні, а про зняття з нашого розуміння всяких покровів, що заважають нам чітко розуміти велич християнства (пор. 1 Кор. 2:10). Для пізнання Його. Точніше: в пізнанні Його. Слова ці найкраще віднести до наступного стиха. І просвітив ... В сфері пізнання Бога нехай ефесяни мають просвічені очі серця, тобто нехай вони абсолютно світлими очима душі (серце - центральне місце і центральний орган особистого життя, Рим. 10:10) пізнають Бога. Перш за все, це просвічення душевних очей в області пізнання Бога потрібне для того, щоб ефесяни зрозуміли, до чого Він вас кличе, тобто в чому полягає предмет християнської надії, яка грунтується на божественному покликанні (пор . Рим. 8:24). І яке багатство ... Тут визначається, в чому саме полягає предмет християнської надії: це - спадщина Божа, надзвичайно велична, якою користуються і будуть користуватися святі Божі (для святих - точніше "серед святих", святі - тут у власному розумінні, а не взагалі християни). Нарешті, освічені очі серця потрібні християнам для того, щоб зрозуміти, яка велика могутність Божа, що проявляється вже в цей час на нас, віруючих. Щодо Христа сила Божа проявилася в тому, що Бог воскресив Христа з мертвих (див. Рим. 8:11) і посадив Його - як прославлену людину (за Божеством Своєму Господь Ісус Христос ніколи не покидав Божественного трону - Златоуст) - на небесах по праву руку від Себе (див. 1 Цар. 20:25; 3 Цар. 2:19; Пс. 109: 1). Далі мова йде не про земну владу, а про ангельські чини: в попередньому стихові сказано вже, що Бог посадив Христа на небесах. Звичайно, тут маються на увазі тільки добрі ангели, тому що тут Ап. говорить про піднесення Христа, а не про перемогу Його над силами пекла. Деякі тлумачі (напр. Проф. Богдашевський) вважають, що перерахування чинів ангельських йде тут у висхідному порядку. Ап. хоче сказати, що Христос вище всіх чинів ангельських, про існування яких ми знаємо вже, і всяких інших, про які ми дізнаємося тільки в майбутньому житті (Бл. Феодорит). Вік цей - час до другого пришестя Христа, а вік майбутній - майбутнє життя. …І поставив Його вище за все, главою Церкви, яка є тiло Його, повнота Того, Хто наповнює все у всьому Правильніше перекласти з грецької так: "і Його (Христа) дав, як главу над усім, Церкві". Тільки, звичайно, в цьому випадку потрібно додати, що Христос даний Церкві не тільки як дар (Рим. 5:15), але теж як глава. Церква особливо підноситься через те, що їй дана така глава, яка є главою всього існуючого. Щоб показати особливу близькість Церкви до Христа, Ап. називає її тілом Христовим. Христос є голова, а Церква - тіло. Якщо з голови йдуть усі нерви, що керують рухами тіла, то і від Христа Церква отримує всі сили для свого життя. Повнота наповнює все у всьому. Цей вислів одні тлумачі (Златоуст, бл. Феофілакт) розуміють як позначення значення Церкви, кажучи, що Церква заповнює собою Христа, хоча Христос Сам наповнює все. Інші (напр., проф. Богдашевський) розуміють цей вислів в пасивному значенні: повнота - те, що наповнюється або наповнене. Остання думка видається більш правильною, тому що скрізь в розглянуваному місці мова йде про те, що Церква отримала, а не про те, що вона сама дає.

Сьогодні читаємо Євангеліє про те, хто "більший" серед послідовників Господа нашого Ісуса Христа. Євангельські читання 27 грудня Євангеліє від Марка, 9, 33 - 41 33 Прийшли до Капернаума; і коли був у домі, запитав їх: про що дорогою ви міркували між собою? 34 Вони мовчали, бо дорогою сперечалися між собою, хто більший. 35 І, сівши, запросив дванадцятьох і сказав їм: хто хоче бути першим, нехай буде з усіх найменшим і всім слугою. 36 І, взявши дитину, поставив її посеред них і, обнявши її, сказав їм: 37 хто одного з таких дітей прийме в ім’я Моє, той Мене приймає; а хто Мене приймає, той не Мене приймає, але Того, Хто послав Мене. 38 Відповів Йому Іоан, сказавши: Учителю, ми бачили одного, який Твоїм іменем виганяє бісів, а не ходить за нами; і заборонили йому, бо він не йде слідом за нами. 39 Ісус сказав: не бороніть йому, бо нема нікого, хто сотворить чудо в ім’я Моє і зможе скоро лихословити на Мене. 40 Бо хто не проти вас, той за вас. 41 І хто напоїть вас чашею води в ім’я Моє, тому що ви Христові, істинно кажу вам, не втратить своєї нагороди. Аверкій, архієпископ Після чудесної сплати мита в Капернаумі (Мф. 17: 24-27) ... учні, сперечалися між собою про те, хто з них більший, тобто хто з них матиме переваги за владою і честю в тому царстві Месії, заснування якого вони скоро очікували ... «Не прагніть першості в Моїй Церкві», немов Господь: «бо з першістю з'єднані будуть і найбільша праця і найбільше самозречення, і аж ніяк не спокій і слава, як ви думаєте». Закликавши потім дитя, яке за свідченням Никифора, стало згодом священномучеником Ігнатієм Богоносцем, єпископом Антиохійським, Господь поставив його серед учнів ... Одночасно Господь дав ученикам Своїм і урок про взаємини між членами Царства Христового: всякий, хто з любов'ю буде ставитися до таких малих дітей або взагалі до людей лагідних і смиренних, схожих на дітей, в ім'я Христа, тобто на виконання Моєї заповіді про любов до всіх слабких і принижених, той зробить це немов Мені Самому. Далі промова Господа, що викладається єв. Матфеєм без перерви, за єв. Марком та Лукою, була перервана словами Ап. Іоана про людину, що виганяє бісів ім'ям Христовим. Слова Господа про те, що хто приймає всякого слабкого і смиренного, приймає Самого Христа, нагадали Апостолу Іоану бачену ними людину, який Іменем Ісуса виганяла бісів, але так як не ходила з ними, то вони заборонили Його робити це. Своїм ніжним чуйним серцем Ап. Іоан, очевидно, відчув, що в даному випадку Апостоли вчинили всупереч вченню Христа. З того, що вони, все залишивши, пішли за Христом і були обрані Ним в число 12-ти найближчих і довірених учеників Його і навіть прийняли благодать зцілення, вони зробили привід до звеличування і вважали себе вправі забороняти діяти іменем Христовим людині, який не належав до їх числа. Тим часом, під час відкритої ворожнечі вождів єврейського народу, небезпечно було бути явним учнем Христа і всюди слідувати за Ним. Тому у Господа було багато таємних учнів, до числа яких, як відомо, належав, напр., Йосиф Аримафейський. Ймовірно, одного з таких таємних учнів Христових, що не зважувалися відкрито слідувати за Ним, і зустріли апостоли, коли він ім'ям Христовим виганяв бісів. Апостоли не захотіли визнати його своїм і заборонили продовжувати йому свою діяльність, мотивуючи свою заборону тим, що він не ходить з ними. Господь Ісус Христос не схвалив їх вчинку. «Не бороніть йому», сказав Він до них, не забороняйте, бо той, хто творить чудо в Ім'я Моє, безсумнівно вірує в Мене: Хто вірує ж в Мене не може бути ворогом Моїм, принаймні сьогодні і в найближчому майбутньому. Тому не забороняйте творити добрі справи в ім'я Моє тим, хто чомусь не зважується відкрито оголосити себе Моїми учнями: навпаки, сприяйте їм ... Зовсім інше говорив Господь про людей, які схожі на ниву, багато оброблювану, багато зрошувану і, проте, безплідну: якщо такі люди не за Христа, якщо вони не холодні й не гарячі, то це вже означає, що внутрішнім своїм єством вони проти Нього (див. Мф. 12:30). …І знайте, що той, хто надасть будь-яку допомогу Моїм послідовникам в Ім'я Моє, хоча б напоїть чашею холодної води, «не втратить своєї нагороди». Послання до Тита святого апостола Павла, 1, 15 – 2, 10 15 Для чистих усе чисте; а для ос­квернених i невiрних немає нi­чого чистого, але оскверненi i розум їхнiй‚ i совiсть. 16 Вони говорять, що знають Бога, а дiлами вiдрiка­ються, будучи огидними i нездатними нi до якого доброго дiла. 1 Ти ж говори те, що згiдне iз здоровим вченням: 2 щоб старi чоловiки були пильнi, поважнi, доброчеснi, здоровi у вiрi, в любовi, в терпiннi; 3 щоб старi жiнки також одягались як личить святим, не були обмовницями, не пiдневолювались пияцтву, вчили добра; 4 щоб наставляли молодих любити чоловiкiв, любити дiтей, 5 бути доброчесними, чистими, дба­й­­­ливими про дiм, добрими, покiрними своїм чоловiкам, щоб не зневажалося слово Боже. 6 Юна­­кiв також навчай бути доброчесними. 7 У всьому показуй собою взi­­рець добрих дiл, у навчаннi чис­­тоту, чесність, непошкодже­нiсть, 8 слово здорове, недокiрли­ве, щоб противник був осоромлений, не маючи нiчого сказати про вас поганого. 9 Рабiв навчай кори­тися своїм господарям, догоджати їм у всьому, не перечити, 10 не красти, але виявляти всю добру вiрнiсть, щоб вони в усьому були прикрасою вчення Спасителя нашого Бога. Толкова Біблія Тут висловлюється та сама думка, яку висловлював Господь Ісус Христос (Мф. 15: 11-20) і сам апостол Павло (Рим. 14:20). Для людей, чистих серцем і совістю, все здається чистим, і нічого таких людей не опоганює (тіло і його діяльність). Для людей же нечистих, в думках і в діях, все, всякий предмет здається таким, який неодмінно повинен викликати в них нечисті думки і побажання. Під словом «розум» мається на увазі весь внутрішній зміст людини: настрій, переконання, поняття, думки, наміри і дії; а під словом «совість» - моральне усвідомлення образу думок і дій перед лицем закону (Троїцький, с. 194). Проповідуючи здорове вчення християнське, Тит повинен звертатися з особливого роду настановами до різних за віком осіб різної статі і стану. «Старці» - це позначення старечого віку (πρεσβύτης), а не сану ієрархічного або священицького (πρεσβύτερος). «Вдягалися пристойно»: щоб вони тримали себе, як личить святим, тобто Християнам. Тит повинен сам подавати приклад морально доброго життя.

Сьогодні читаємо Євангеліє про Іллю, який мав приготувати шлях для Господа нашого Ісуса Христа. Євангельські читання 26 грудня Євангеліє від Марка, 9, 10 - 16 10 І вони тримали в собі це слово, допитуючись: що то означає, — воскреснути з мертвих. 11 І спитали Його: як же книжники говорять, що раніше належить прийти Іллі? 12 Він же відповів їм: Ілля повинен прийти раніш і приготувати все; і як написано про Сина Людського, Йому належить багато постраждати і бути зневаженим. 13 Але кажу вам, що Ілля прийшов, і вчинили йому, як хотіли, як написано про нього. 14 Прийшовши до учеників, побачив багато народу біля них і книжників, які сперечалися з ними. 15 І відразу, побачивши Його, всі люди здивувалися, і, підбігаючи, вітали Його. 16 Він запитав книжників: про що сперечаєтеся між собою? Аверкій, архієпископ Св. Марк додає при цьому подробицю, звичайно, зі слів самого Петра, що учні «тримали в собі це слово», не розуміючи для чого Господу потрібно померти, щоб потім воскреснути. Переконані тепер уже цілком, що їхній Учитель Ісус є дійсно Месія, вони запитують: «як же книжники говорять, що раніше належить прийти Іллі?» Господь підтверджує, ніби треба Іллі дійсно раніше прийти «і приготувати все», по-грецьки, власне, «відновити» - «апокатастісі», тобто, як передбачав пророк Малахія (Мал. 4: 5-6): «навернути серця батьків до дітей і серця дітей до батьків їх» або відновити в душах людей початкові добрі і чисті почуття, без чого справа Месії не могла б бути успішною, бо не знайшла б сприятливого підґрунтя в серцях людей, зашкарублих і скам'янілих від тривалого порочного життя ... «так і Син Людський має постраждати від них», тобто, як не пізналися Іллю і умертвили його, так не знатимуть і Месію, і також вб’ють Його. «Кажу ж вам», говорить далі Господь, «як Ілля вже прийшов, і не пізнали його», тобто Ілля вже прийшов в особі Іоана Хрестителя, який був наділений від Бога силою Іллі і духом, подібним до нього, але його не впізнали, вкинули його в темницю і умертвили його. Про зцілення біснуватого отрока оповідають всі три синоптики, вказуючи, що воно звершене Господом відразу після сходження з гори Преображення. У цей час багато людей зібралося біля учнів Христових, що чекали Його біля підніжжя гори. За св. Марком, учні мали суперечки з книжниками. Той же Марк свідчить, що «весь народ», побачивши Христа, що зійшов з гори, «здивувався», ймовірно тому, що на обличчі Його і на всій зовнішності зберігся ще якийсь відблиск тієї слави, якою Господь засяяв на Фаворі. Послання до Тита святого апостола Павла, 1, 5 – 2, 1 5 Для того я залишив тебе на Кри­тi, щоб ти довершив недокiн­чене i поставив у всiх мiстах пресвiтерiв, як я тобi наказував: 6 ко­ли хто непорочний, чоловiк однiєї жiнки, дiтей має вiрних, яких не докоряють у розпустi чи непокiр­ностi. 7 Бо єпископ повинен бути бездоганний, як Божий управитель, не такий‚ що собі догоджає‚ не зухвалий, не гнiвливий, не п’яниця, не забiяка, не користолюбець, 8 а гостинний, благолюбний, цнотливий, справедливий, побожний, стриманий, 9 який дотримується правдивого слова, згiдно з вченням, щоб вiн мав силу й на­ставляти в здоровому вченнi, i вик­ривати противникiв. 10 Бо є багато непокiрних, марнословiв i обманщикiв, особливо з обрiзаних, 11 яким треба затуляти вуста: вони розбещують цiлi доми, навчаючи чого не слiд, заради ганебної користи. 12 З них же самих один вiршотворець сказав: «Критяни завжди неправдомовцi, злi звiрi, черева ледачi». 13 Свiд­чен­­­­ня це справедливе. З цiєї причини викривай їх суворо, щоб вони були здоровi у вiрi, 14 незважаючи на юдейськi байки i накази людей, якi вiдвертаються вiд iсти­ни. 15 Для чистих усе чисте; а для ос­квернених i невiрних немає нi­чого чистого, але оскверненi i розум їхнiй‚ i совiсть. 16 Вони говорять, що знають Бога, а дiлами вiдрiка­ються, будучи огидними i нездатними нi до якого доброго дiла. 1 Ти ж говори те, що згiдне iз здоровим вченням… Толкова Біблія На Криті. Острів Крит, на Середземному морі, має 36 миль в довжину і 197 миль в окружності. Острів був густо населений жителями. У 69 році до Р. X він був обернений в Римську провінцію. Серед жителів острова були і іудеї (Діян. 2:11). Ймовірно, християнство насаджувалось тут прибульцями з першого християнського свята П'ятидесятниці. Апостол Павло з проповіддю Євангелія прибув на острів Крит після звільнення з першого римського ув’язнення, але недовго тут залишався і замість себе для впорядкування церковних справ залишив Тита. Бо єпископ.... Ту ж саму особу, яку в п'ятому стиху названо пресвітером, тут називається єпископом. Звідси видно, що тут слово єпископ означає не вищу ієрархічну ступінь священнослужіння, а просто діяльність будь-якого пресвітера, який повинен був спостерігати (έπισκοπεϊν) за церковною громадою, йому дорученою, як єпископи - наприклад, Тимофій або Тит, - спостерігали за цілими церквами, що складалися з багатьох церковних громад. Згідно з вченням. Тут можна бачити вказівку на існування твердо встановленого символу віри (пор. 2 Тим. 3:14). Є багато. Тут маються на увазі, звичайно, критські християни, зокрема, ті, що навернулися в християнство з юдейства. Уста затуляти, тобто так суворо їх викривати, щоб вони замовкали (блаж. Феофілакт). Розбещують цілі доми, тобто псують своїм вченням цілі сім'ї. Віршотворець - по-грецьки пророк (προφήτης). Греки називали нерідко поетів пророками, приписуючи їм, очевидно, властивості Бога. Тут мається на увазі критський поет Епіменід, що жив в 6 столітті до Р. X., у якого цитоване місце знаходилося у втраченому вже творі "Про оракулів". Щоб вони були здорові у вірі. Тут маються на увазі, звичайно, Критяни-християни. Тут висловлюється та сама думка, яку висловлював Господь Ісус Христос (Мф. 15: 11-20) і сам апостол Павло (Рим. 14:20). Для людей чистих серцем і совістю все здається чистим, і нічого таких людей не опоганює (тіло і його відходи). Для людей же нечистих і в думках і в житті всякий предмет здається таким, який неодмінно повинен викликати в них нечисті думки і побажання. Під словом «розум» мається на увазі «весь внутрішній зміст людини: настрій, переконання, поняття, думки, наміри і дії; а під словом «совість» - моральне усвідомлення образу думок і дій перед лицем закону» (Троїцький с. 194).

Сьогодні читаємо Євангеліє про те, як "камінь" раптом став "сатаною", щоб спокусити Господа нашого Ісуса Христа. Євангельські читання 25 грудня Євангеліє від Марка, 8, 30 - 34 30 І заборонив їм, щоб нікому не говорили про Нього. 31 І почав навчати їх, що Сину Людському належить багато постраждати, і відцураються від Нього старійшини, первосвященики та книжники, і буде вбитий, і на третій день воскресне. 32 І говорив про це відкрито. Але Петро, відізвавши Його, почав перечити Йому. 33 Він же, обернувшись і глянувши на учеників Своїх, заборонив Петрові, кажучи: відійди від Мене, сатано, бо ти думаєш не про те, що Боже, а що людське. 34 І, покликавши народ з учениками Своїми, сказав їм: хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде. Аверкій, архієпископ Євангелісти Марк і Лука цим тільки і обмежуються, додаючи, що Господь наказав їм суворо не говорити про Нього, але св. Матфей додає до цього ... (Мф. 16: 17-19), що Господь Своїм учням заповів не говорити про Себе, як про Христа, щоб не розпалювати пристрастей в народі, що мав хибне уявлення про Месію. Після сповідування учениками Його, що Він є Месією і Сином Божим, Господь сповіщає їм про страждання, що чекають Його в Єрусалимі, щоб приготувати їх до думки про земну долю Месії, спростувати також чуттєві уявлення іудеїв про Месію і посвятити учнів у велику таємницю Свого спасенного подвигу. Глибоко відданий Господу Петро все ще не звільнився від іудейських уявлень про Месію, як про земного царя. Полум'яний і рішучий Петро не міг винести цього одкровення свого улюбленого Учителя, але, не наважуючись при всіх суперечити Йому, відкликав Його в сторону і сказав : «Будь милостивий до Себе, Господи! Нехай не буде цього з Тобою!» (Мф. 16:22). Ці слова виражають думку, що страждання і смерть несумісні з достоїнством Ісуса Христа, як Месії, як Сина Божого. Господь відповідає на це з обуренням: «Відійди від Мене, сатано!» (Мф. 16:23; Мк. 8:33). Він явно відчув, що не той казав, намагаючись відхилити Його від майбутніх страждань, але сам спокусник-сатана, скориставшись чистими почуттями Петра, щоб привести людську природу Ісуса до вагання перед подвигом спокутування гріхів людського роду. Показово те, що Господь, що недавно назвав Петра «каменем», раптом називає його «сатаною»; цим спростовується помилкове вчення римо-католиків, ніби Церква Христова заснована Господом на людській особистості Петра. Чи може бути настільки мінлива, непостійна і нестійка основа Церкви Христа, яку «не здолають врата пекла?» І вже якщо розуміти всі слова Господа буквально, то довелося б зробити абсолютно безглуздий і неможливий, проте строго логічний, з точки зору католиків, висновок, ніби Церква заснована на сатані! «Думаєш не про те, що Боже, а про людське», - додає Господь (Мф. 16:23; Мк. 8:33). Тобто Ісус Христос хоче сказати, що Петро думає не про те, що потрібно Богові, що Він визначив щодо страждань і смерті Месії, але про те, що вигідно іудеям: ніби Месія - просто людина, хоча і могутній цар-завойовник. Людині властиво берегти своє життя, уникати страждань і прагнути до благополуччя, до життєвих задоволень і насолод. Але це - шлях, на який прагне вивести людей диявол, бажаючи їх смерті. Не такий шлях Христа і Його істинних послідовників. Хто хоче йти за Мною - бути істинним послідовником, хай зречеться самого себе: відречися від себе, відмовся від своєї природної волі і прагнень, і візьми свого хреста - налаштуй себе так, щоб заради Христа бути готовим на всі випробування і страждання, аж до смерті, і наслідуй Христа в Його подвигу самозречення, самовідданості. Друге послання до Тимофія святого апостола Павла, 4, 9 - 22 9 Постарайся прийти до мене скоро. 10 Бо Димас залишив мене, полюбивши нинiшнiй вiк, i пiшов до Солуня, Крискент до Галатiї, Тит до Далматiї; один Лука зi мною. 11 Марка вiзьми i приведи з собою, бо вiн менi потрiбний для служiння. 12 Тихика я послав до Ефеса. 13 Коли пiдеш, принеси фе­­лон, який я залишив у Троадi в Карпа, i книги, особливо шкiрянi. 14 Олександр коваль багато зробив менi зла. Hехай віддасть йому Господь за дiла його! 15 Стережись його i ти, бо вiн дуже противився нашим словам. 16 При першiй моїй вiдповiдi нi­кого не було зi мною, але всi мене залишили. Hехай не зарахується їм! 17 Господь же став передi мною i змiцнив мене, щоб через мене ствердилося благовiстя i почули всi язичники; i я визволився б з левової пащi. 18 I визволить мене Господь вiд усякого зла i збереже для Свого Hебесного Царства, Йому слава на вiки вiків. Амiнь. 19 Вiтай Прискiллу i Акилу та дiм Онисифора. 20 Ераст зостався в Коринфi; Трофима ж я залишив хворого в Мiлетi. 21 Старайся прийти до зими. Вiтають тебе Еввул‚ i Пуд, i Лин, i Клавдiя‚ i всi браття. 22 Господь Iсус Христос iз духом твоїм. Благодать з вами. Амiнь. Толкова Біблія Скоро. У 21 ст. додано - до зими. Можливо, Тимофій дав уже знати апостолу, що збирається в Рим. Апостол відчуває себе в Римі самотнім. Димас - був раніше співробітником апостола Павла. (Флм. 1:24), а тепер пішов в Салоніки за своїми особистими справами. Крискент до Галатії - тобто в Галію, яка у древніх греків і на початку християнського періоду відома була під ім'ям Галатії, тоді як східна Галатія називалася Галатією азійською або Галогрецією. Тит в Далмацію, тобто в південну Ілларію. Один Лука зі мною. Можливо, Лука особливо потрібен апостолу Павлу, який нерідко хворів, саме як лікар (пор. Кол. 4:14). Для служіння - тобто для виконання різних доручень апостола Павла. Тихика. Як уродженець Азії Тихик в Ефесі і в залежній від Ефеса області був більше на місці, ніж єрусалимлянин Марк. Фелон, тобто дорожній плащ (paenula), який носили римські солдати поверх тоги. Апостол натякає тут не на ту подорож в Троаду, про яку йдеться в Діян. 16: 3, і не на ту, про яку йде мова в Діян. 20: 5 і наст., тому що з часу першої пройшло вже цілих 12 років, а з часу другої - 6 років. Ймовірно, він має на увазі тут останнє, третє, своє перебування в Троаді (пор. 1 Тим. 1: 3). Книги - цілком ймовірно, що це священні книги Старого Завіту. Особливо шкіряні. Якщо всі залишені Павлом в Троаді книги Тита буде нести незручно, то він повинен захопити принаймні ті, які написані на шкірі або пергаменті. Можливо, в числі цих книг були подорожні нотатки апостола Павла. Олександр. Тут, ймовірно, мається на увазі той Олександр, який згаданий в історії Димитрія (Діян. 19:33). Він був мідником або, правильніше, обробником металів взагалі (у Гомера про одного мідника сказано, що він займався обробкою золотих речей. Од. III: 432). Хоча він був іудей, але тим не менш допомагав Димитрію у виготовленні ідолів. Мабуть, цей Олександр прибув на чолі цілої депутації в Рим для того, щоб звинувачувати Павла перед вищим Імператорським судом. Можливо, Олександр і тепер перебував у Римі і Тимофію довелося б зіткнутися з ним по своєму прибутті в Рим. Тому апостол переконує Тимофія бути особливо обережним. У римлян був звичай, щоб під час розбору справ на суді були друзі обвинуваченого, які вже самою своєю присутністю підтримували дух обвинуваченого і чинили деякий вплив на суддів. При розгляді справи апостола Павла не знайшлося нікого з його друзів, які б з'явилися на суд. Але йому допоміг Сам Господь. Допомога Господа полягала в тому, що Він дав йому силу Свого Духа (Мф. 10:20). При цьому, ймовірно, Бог Сам явився апостолу народів (пор. Діян. 18: 9 і сл. і 17 ст.). Внаслідок цього мова апостола Павла дихала такою силою і мала таку вражаючю дію, що він тоді "за першої відповіді" визволився з пащі лев'ячої. Цей образ, запозичений з книги пророка Даниїла (Дан. 6:22, 27), не можна буквально розуміти в тому сенсі, що Павло був звільнений від небезпеки бути кинутим цирковим левам. Він був римський громадянин і за законом міг бути тільки страчений через відсікання голови. Тут, очевидно, апостол має на увазі взагалі свій порятунок від смертної небезпеки і хоче сказати, що на першому розгляді його справи йому не було виголошено смертного вироку. Питання тільки в тому, на яку подію тут натякає апостол. Тлумачі по-різному думають про це. Одні кажуть, що апостол має на увазі тут перший розгляд своєї справи, яка, завдяки переконливій про​​мові Павла, закінчилася для нього благополучно. Павлу, таким чином, доводилося чекати нового виклику в суд, який повинен був мати для нього гірший результат. Інші вважають, що та перша відповідь мала місце не під час цього римського ув’язнення, не під час того процесу, а в обставинах більш раннього часу і що Павло розповідає тут про те, як він позбувся того першого полону. Це місце для деяких древніх тлумачів представляло собою підставу до припущень, що Павло був звільнений з перших римських уз (про них див. Діян. 18 гл.), а потім знову був полонений, і що друге послання до Тимофія написано під час другого римського ув’язнення. Щоб через мене ... тобто щоб апостол міг здійснити після звільнення свої плани, про які він говорив в посланні до Римлян (Рим. 15:24). Як апостол врятувався перший раз, так він спасеться і в майбутньому від всяких нападів злих людей, хоча, втім, це не означає, що він не помре. Слова «Свого Hебесного Царства» означають, що він буде введений в Небесне Царство Христове через гідне прийняття смерті, яке апостол, як видно з 2 Тим. 4: 6, в той час очікував. Таким чином, смерть і була для нього шляхом до вічного життя. Тому і апостол возносить Господу славу за все і навіть за саму смерть.

Сьогодні читаємо Євангеліє про зцілення Господом нашим Ісусом Христом сліпого. Євангельські читання 24 грудня Євангеліє від Марка, 8, 22 - 26 22 Приходить до Вифсаїди; і приводять до Нього сліпого, і благають, щоб доторкнувся до нього. 23 Він, взявши сліпого за руку, вивів його геть із села, і, плюнувши йому на очі його, поклав на нього руки і запитав його, чи бачить що. 24 Він, глянувши, сказав: бачу, мов дерева, людей, що проходять. 25 Потім знову поклав руки на очі йому і велів йому прозріти. І він зцілився, і став бачити все ясно. 26 І послав його додому, кажучи: не заходь у село і нікому в селі не розповідай. Аверкій, архієпископ Це чудо, про яке оповідає тільки один єв. Марк, звершене Господом, після того, як Він переправився зі Своїми учнями на східний берег Генісаретського озера, по дорозі до Кесарії Филипової в Вифсаїду, що називалася ще Юлією, це найменування дав цьому селищу тетрарх Филип в честь дочки Августа Юлії. До Господа привели сліпого і просили, щоб Він дотиком рук Своїх зцілив його. Господь, зцілюючи його, вчинив так само, як при зціленні глухого й недорікуватого: вивів його за село, плюнув йому на очі і повернув зір йому не відразу, а поступово, шляхом двократного покладання рук, очевидно, пробуджуючи в ньому таким чином віру, необхідну для здійснення дива. Мабуть, це не був сліпонароджений, так як після першого покладання на нього рук Спасителя, він сказав, що бачить людей, як дерева, тобто він бачив, отже, раніше і людей, і дерева. Господь, зціливши його, вчинив так само, як при зціленні глухого... так само послав його додому, звелівши не заходити в село і не розповідати там нікому про звершене чудо. Друге послання до Тимофія святого апостола Павла, 3, 16 – 4, 4 16 Усе Писання богодухновенне i корисне для навчання, для викривання, для виправляння, для наставляння в праведностi; 17 нехай буде досконала Божа людина, до всякого доброго дiла готова. 1 Отже, засвідчую тобі перед Богом i Господом нашим Iсу­сом Христом, Який буде судити живих i мертвих у явленнi Його i в Царствi Його: 2 проповiдуй слово, наполягай вчасно i невчасно, викривай, забороняй, благай з усяким довготерпiнням i повчанням, 3 бо буде час, коли здорового вчення приймати не будуть, але за своїми примхами будуть обирати собi вчителiв, якi б тiшили слух; 4 i вiд iстини вiдвернуть слух i навернуться до байок. Толкова Біблія Усе писання ... можливо перекласти "всяке писання, натхненне від Бога, корисно також для того, щоб навчити викривати ...". Таким чином, частка και - "і" повинна бути опущена, як вона випускається в Пешіто, в деяких рукописах Вульгати і у багатьох стародавніх тлумачів. Слово πασά (без артикля) не може означати всю сукупність старозавітних книг (вони називаються в Новому Завіті, напр., в Євангелії Мф. 21:42, писаннями - αί γραφαί), а означає яке завгодно богонатхненне писання, в тому числі і новозавітні книги, деякі з яких в той час вже існували. Апостол міг назвати і своє писання богонатхненним, він про усну проповідь свою та інших апостолів говорив, що вона має своїм джерелом Святого Духа (2 Кор. 3: 3). Потрібно читати богонатхненне писання для того, щоб стати добрим служителем і проповідником Христа. Під час Свого приходу… Христос буде судити як такий, який прийде вже з честю і силою Божою, а не як бідний син людський, що жив в образі раба, розп'ятий в немочі, - як воскреслий і той, що панує на небі і Своє вічне Царство має заснувати на землі (Іоан Златоуст). Згідно з цим всі мертві і живі стануть перед Ним на суд, і Він віддасть кожному належне. Про це повинен Тимофій згадувати щоразу, як йому буде важко в боротьбі з ворогами. Тимофій повинен тепер користуватися можливістю звертатися з настановленням до слухачів, тому що настане час, коли він вже не знайде людей, готових його слухати; люди будуть більш охоче слухати інших вчителів.

Сьогодні читаємо Євангеліє про "знамення з неба" і "закваску фарисейську". Євангельські читання 23 грудня Євангеліє від Марка 8, 11 - 21 11 Вийшли фарисеї, почали сперечатися з Ним і вимагали від Нього знамення з неба, спокушаючи Його. 12 І Він, тяжко зітхнувши, сказав: чого рід цей вимагає знамення? Істинно кажу вам: не дасться родові цьому знамення. 13 І, залишивши їх, знову увійшов у човен і відбув на той бік. 14 При цьому ученики Його забули взяти хлібів і, крім однієї хлібини, не мали з собою в човні нічого. 15 А Він заповідав їм, кажучи: глядіть, стережіться закваски фарисейської і закваски Іродової. 16 І, розмірковуючи, один одному говорили, що хлібів немає у них. 17 Ісус, зрозумівши, говорить їм: чого ви міркуєте про те, що немає у вас хлібів? Чи ще не збагнули і не розумієте? Чи ще окам’яніле у вас серце? 18 Маючи очі, не бачите, маючи вуха, не чуєте? 19 Чи не пам’ятаєте, коли Я п’ять хлібів переломив для п’яти тисяч чоловік, скільки повних кошиків набрали ви залишків? Говорять Йому: дванадцять. 20 А коли сім для чотирьох тисяч, скільки кошиків набрали ви того, що залишилося? Сказали: сім. 21 І сказав їм: як же не розумієте? Аверкій, архієпископ Як тільки Ісус вийшов на берег, до Нього негайно приступили фарисеї і садукеї, які, очевидно, чекали Його тут навмисне (Мф. 16: 1). Ці дві секти різного спрямування (фарисеї - консерватори, а садукеї - ліберали-вільнодумці), між собою ворогували, а у ставленні до Господа діяли вороже з повною одностайністю. Його випробовуючи, тобто лицемірно, нещиро вони стали просити, щоб Він показав їм знак з неба, тобто таке чудесне свідчення, яке могло б бути і для них, і для всього народу чітким доказом Його достоїнства як Месії. Будучи впевнені, що і цього разу Господь їм в цьому відмовить, вони хотіли мати в цьому новий привід розголошувати, що Ісус, котрий не може дати свідчення із неба, не може бути Месією. У відповідь на це Господь різко докорив фарисеям, назвавши їх лицемірами, за те, що вони, вміючи судити за відомими ознаками про майбутню погоду, не хочуть помічати явних ознак, що свідчать про Його месіанську гідність, і знову сказав, що знамення не буде їм дано, окрім знамення пророка Іони (див. Мф. 12: 38-45) Аби не продовжувати розмову з лицемірами, Господь, який щойно прибув на цю сторону озера, знову сів з Апостолами в човен і відправився на іншу сторону. Ця поспішність не дала можливості Апостолам запастися хлібами. Тим часом, Христос, переймаючись через духовну сліпоту фарисеїв та садукеїв і бажаючи застерегти Своїх учнів від впадання в подібний згубний стан, сказав їм: Глядіть, остерігайтеся закваски фарисейської та садукейської! Св. Марк, замість садукейської, говорить «Іродової» , сенс чого один і той же, бо Ірод-Антипа належав до секти садукеїв. Апостоли не зрозуміли цього застереження, вирішивши, що цими словами Господь докоряє їм за те, що вони не взяли з собою хліба. Тоді Господь дійсно дорікнув їх за маловір'я, нерозуміння і забудькуватість, нагадавши їм про недавнє двократне чудесне насичення декількох тисяч народу кількома хлібами. Тільки після цього напоумлення учні зрозуміли, що Ісус цими словами застерігає їх від фарисейської та садукейської поведінки. Друге послання до Тимофія святого апостола Павла, 2, 20 - 26 20 А у великому домi є сосуди не тiльки золоті та срiбні, а й дерев’яні та глиняні; i одні у почесному, а iнші у низькому вживаннi. 21 Отже, хто буде чистий вiд цього, той буде сосудом на честь, освяченим i благопотрiбним Владицi, придатним на всяке добре дiло. 22 Юнацьких похотей уникай, а тримайся правди, вiри, лю­бови, миру з усiма, хто кличе Гос­пода вiд чистого серця. 23 Вiд нерозумних та безглуздих змагань ухиляйся, знаючи, що вони породжують сварки; 24 раб же Господній не повинен сваритися, а бути до всiх привiтним, повчальним, незлобливим, 25 з лагiднiстю наставляти противникiв, чи не дасть їм Бог покаяння до пiзнання iстини, 26 щоб вони звiльнилися вiд тенет диявола, який упiймав їх живими у свою волю. Толкова Біблія Кого слід розуміти тут під сосудами? Звичайно, окремі християни так чи інакше сприяють прогресу церковного життя. Але між християнами є відмінність в даруваннях. Одні, з милості Божої, мають незвичайні дарування, володіють, напр., блискучим ораторським талантом, інші ж завжди виглядають надзвичайно скромними, тому що не володіють ніякими видатними здібностями (пор. Мф. 13:23; 1 Кор. 12:14 і наст.). Перших можна назвати сосудами, зробленими з блискучих і дорогих матеріалів - з золота і срібла, другі виготовлені з дерева і глини. Але й останні мають часто велике значення в житті Церкви. З іншого боку, в Церкві є сосуди, в які збирається, так би мовити, все сміття з дому - це люди безбожні, нечестиві, хоча і продовжують носити ім'я християн. Такі люди, звичайно, можуть бути і серед тих осіб, які мають особливі обдарування. Тимофій не повинен, тому, захоплюватися зовнішністю, а повинен оцінювати людей за їхніми внутрішніми якостями. Якщо видатний християнський оратор сам не відійшов від язичницьких звичок, від нього Тимофій повинен подалі (від цього очистить себе). І кожен християнин, який відокремлюється від таких нечестивих людей, якщо ще не може бути названий посудиною в "честі", то може стати таким згодом (пор. 1 Кор. 12: 22-25). Юнацьких похотей уникай - тобто не захоплюйся властивими молодим людям поглядами на речі. Молодь часто захоплюється зовнішнім блиском, не надаючи значення внутрішнім якостям людини. Тимофій повинен діяти інакше. Він повинен оцінювати людей з точки зору християнської моралі і шукати собі друзів тільки серед людей чесних і тих, які щиро люблять Бога. Різних суперечок, хоча б інші тут показували свої високі розумові здібності, Тимофій повинен уникати (пор. 2 Тим. 2:14). У приклад християнам Тимофій повинен зі свого боку являти лагідність і незлобливість в обговоренні різних питань серед членів Церкви. Навіть з противниками Церкви - іудеями і язичниками - він не повинен входити в суперечки, а лагідно наставляти їх, чекаючи, що Бог дасть їм можливість повірити проповіді Тимофія... ... І таким чином вирватися з диявольських сітей, в яких вони заплуталися (пор. Еф. 2: 2).

Сьогодні читаємо Євангеліє про Царство Боже, яке виростає в нашій душі з непомітного зернятка до всеохопного світла й Бога. Євангельські читання 21 грудня Євангеліє від Луки, 13, 18 - 29 18 Він же сказав: до чого подібне Царство Боже, і до чого уподібню його? 19 Воно подібне до зерна гірчичного, яке чоловік взяв і посадив у своєму саду; і виросло, і стало великим деревом, і птахи небесні оселилися у гілках його. 20 Ще сказав: до чого уподібню Царство Боже? 21 Воно подібне до закваски, яку жінка, взявши, поклала на три міри борошна, аж доки не вкисне все. 22 І проходив через міста і села, і навчав, прямуючи до Єрусалима. 23 Один чоловік сказав Йому: Господи, невже мало таких, що спасаються? А Він сказав їм: 24 намагайтеся увійти через вузькі ворота, бо, кажу вам, багато буде таких, які намагатимуться увійти, і не зможуть. 25 Коли Господар дому встане і зачинить двері, тоді ви, стоячи зовні, почнете стукати у двері і говорити: Господи! Господи! Відчини нам. А Він скаже вам у відповідь: не знаю вас, звідки ви. 26 Тоді почнете говорити: ми їли і пили перед Тобою, і на перехрестях наших Ти навчав. 27 А Він скаже: говорю вам, що не знаю вас, звідки ви; відійдіть від Мене всі, хто чинить неправду. 28 Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака і Якова і всіх пророків у Царстві Божому, а себе — вигнаними геть. 29 І прийдуть від сходу і заходу, від півночі й півдня, і возляжуть у Царстві Божому. Аверкій, архієпископ На Сході гірчична рослина досягає величини величезних розмірів, хоча зерно його надзвичайно мале, так що у євреїв того часу була навіть приказка: "малий, як гірчичне сім’я". Сенс притчі той, що, хоч начало Царства Божого, мабуть, мале і безславне, але сила, в ньому прихована, перемагає всі перешкоди і перетворює його в Царство велике і всесвітнє. "Цією притчею", говорить св. Златоуст, - "Господь хотів показати образ поширення проповіді євангельської. Хоча учні Його були безсилі, принижені, але так як сила в них потаємна була велика, то вона (проповідь) поширилася на весь світ". Церква Христова, на початку мала, для світу непримітна, поширилася на землі так, що безліч народів, як птахи небесні в гілках гірчичного дерева, ховаються в тіні Її. Так буває і в душі кожної людини: віяння благодаті Божої, на початку ледь помітне, все більше і більше охоплює душу, що робиться потім вмістилищем різноманітних чеснот. Такий же сенс має притча про закваску. "Як закваска", говорить св. Златоуст, - "над великою кількістю борошна робить те, що борошну присвоюється сила закваски, так і ви (Апостоли) змініть цілий світ". Так само і в душі кожного окремого члена Царства Христового: сила благодаті невидимо, але реально обіймає поступово всі сили його духу і перетворює їх, освячує їх. Під трьома мірами деякі розуміють три сили душі: розум, почуття і волю. По дорозі, коли Господь прямував з Галилеї до Єрусалима, хтось поставив Йому питання: "Господи, невже мало таких, що спасаються?". Очевидно той, хто запитував, поставив таке питання, маючи на увазі строгість деяких вимог Христа Спасителя до бажаючих увійти в Царство Месії. Господь відповідає на це питання не тільки йому особисто, а всім - строго і різко: "намагайтеся увійти через вузькі ворота" ... образ, який часто Ним вживався. Царство Месії, або Церква Христова, представляється тут в образі дому, який, крім великих парадних дверей, має ще вузькі тісні двері, через які тільки іноді дозволяється вхід. Багато прагнуть ввійти в ці тісні двері, але не можуть, - так як вони зіпсовані морально, і багато в них всіляких забобонів щодо Царства Месії. Сенс образу в тому, що для іудеїв того часу вхід в Царство Месії був дійсно тісним входом через покаяння і самовідданість, до чого, через розповсюджені фарисеями забобони, вони були мало здатні. Бог представляється господарем дому, що сидить і очікує друзів Своїх на вечерю, а потім встає і замикає двері свого будинку, не дозволяючи увійти іншим. Це - зображення часу суду Господнього над кожною людиною і над усіма після другого пришестя Христового. Всі будуть засуджені поза домом, де відбувається вечеря Господа з друзями, як такі, що негідні блаженного спілкування з Богом, хоча усвідомлюють свої гріхи і прагнуть увійти туди, але буде вже пізно. Після смерті вже немає покаяння. Відкинуті, вони почнуть говорити: "Їли перед Тобою і пили, і на перехрестях наших навчав єси", тобто будуть нагадувати господареві, що вони знайомі йому, були колись зовнішніми послідовниками Христового вчення, але не були істинними християнами, а тому будуть відкинуті. "Ми їли й пили перед Тобою і на вулицях наших навчав нас" - ці слова особливо підходять в буквальному сенсі своєму до іудеїв, які відкинули свого Месію, а тому і позбулися права на вхід в Царство Месії. Вони пізнають свою помилку за другого Його пришестя, але тоді буде вже пізно, і вони отримають відповідь: "Не знаю вас ..." "Відступіть від Мене всі, хто чинить беззаконня ..." Господь, спростовуючи думку євреїв, ніби тільки вони одні можуть бути членами Царства Месії, передрікає, що багато хто з язичників «зі сходу і заходу» виявляться достойними, разом зі старозавітними праотцями, успадковувати це Царство. Євреї через своє невір'я в Месію будуть вигнані в темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів. У цих словах Господа, як і в багатьох інших Його промовах і притчах, Царство Небесне представляється в образі вечері, або бенкету, за яким на Сході не сиділи, а лежали. Гості, що провинилися, виводили з кімнати, де проходила вечеря, у зовнішню (кромішню) темряву, на холод, який протиставляється теплій і світлій кімнаті, і, вигнані, скрегочуть зубами від холоду і досади; образ цей, зрозумілий всім, взятий для того, щоб наочніше показати вічні муки грішників у пеклі. Замість відкинутих іудеїв у Царство Месії увійдуть язичники від сходу, і заходу, і півночі, і півдня, що увірували в Христа, тобто з усіх кінців всесвіту. Послання до галатів святого апостола Павла, 5, 22 – 6, 2 22 Плiд же духа є: любов, радiсть, мир, довготерпiння, доброта, милосердя, вiра, 23 лагiд­нiсть, стриманiсть. Hа таких нема закону. 24 Але тi, що Христовi є‚ плоть свою розп’яли з пристрастями i похотями. 25 Якщо ми живемо духом, то за духом повиннi й дiяти. 26 Hе будьмо марнославнi, один одного дратувати, один одному заздрити. 1 Браття! Якщо i впаде людина в якийсь грiх, ви, духовнi, виправляйте такого в дусi лагiд­ности, пильнуючи кожний себе, щоб i ти не був спокушений. 2 Hо­сiть тягарi один одного i так здiйсните закон Христа. Толкова Біблія Протилежні ділам плоті чесноти Ап. розглядає як єдиний плід духу, незважаючи на їх позірну різнорідність. Під духом можна розуміти тут дух людський, який в той же час пройнятий Духом Божим. Віра - тут в сенсі довірливості у відношенні один до одного. Для таких людей немає закону. І закон Мойсея не засудить таких людей, які мають усі чесноти і лише в незначних випадках не дотримуються постанов, які існують у певний час і в обмеженому просторі (пор. Рим. 8: 31-34). Адже в любові, якою вони живуть, виповнюється весь істотний зміст закону. На щастя, християни (Христові) не можуть захоплюватися ділами плоті. Вони її розіп'яли з усіма її пристрастями і похотями, коли, в хрещенні, померли з Христом. До таких досконалих християн повинні належати і галати, які в цьому своєму стані ще далекі від досконалості. Адже вони теж померли з Христом для діл плоті і почали життя в духові. І це життя вони повинні виявляти в належних вчинках. Слово "брати" як не можна краще відтіняє заклик Апостола до утримання від будь-якого марнославства, яке псує правильні, братські відносини між християнами. При наверненні грішника на істинний шлях потрібно діяти в дусі лагідності. Слід також дбати про своїх ближніх у їхніх потребах і невдачах, терпляче ставлячись до їх недоліків, з огляду на те, що кожен з нас також має свої гріхи. Повчальна глава закінчується новим закликом до того, щоб робити добро людям. Впаде - ненавмисно, несподівано для самого себе, будучи захопленим зненацька (προληφθῆ - "буде захоплений"). Духовні - οι πνευματικοί, такі християни, в яких Дух Св. найбільше проявив Свою силу, в яких Він став керівним началом життя, тоді як в масі християн, як і раніше, ще сильним є вплив плоті (пор. 1 Кор. 3: 1-3). Це ті люди, яких Ап. називає досконалими (1 Кор. 2: 6; Флп. 3:15), сильними (Рим. 15: 1). Щоб ти не був спокушений, тобто щоб не впасти в гріх. Провина брата для "духовної" людини повинна, служити пересторогою, нагадувати йому про його власну слабкість, а цей спогад змусить його м'якше ставитися до того, хто згрішив ... Не тільки гріх брата, але і будь-яка скрута (тягарі), яка відчувається нашими братами, повинна і нами відчуватися нами такою, що гнітить нас самих. Тому ми повинні допомагати брату нести його тягар, під яким потрібно розуміти все, що пригнічує людину, з чим вона не може сама впоратися, - і духовні, і матеріальні негаразди. До такого широкого розуміння слова "тягарі" спонукає і висновок стиха: "так виконаєте закон Христовий" або заповідь Христа про любов, в якій власне і полягає суть закону Христового (Мф. 23:37 і сл., Ін. 13:34). Виконання закону Христового Ап. і тепер уже бачить з боку галатів, але це виконання ще недосконале. Воно буде досконалим тільки згодом (αναπληρώσετε - від αναπληροῦν = виконувати в досконалому вигляді, в протилежність до πληροῦν). Це досконале виконання закону Христового можливе тільки тоді, коли галати будуть завжди допомагати братам носити їх тягарі.

Сьогодні читаємо Євангеліє про останні дні перед спасительною смертю Господа нашого і Бога Ісуса Христа. Євангельські читання 20 грудня Євангеліє від Луки, 21, 37 – 22, 8 37 У день Він навчав у храмі; а на ніч виходив і перебував на горі, що зветься Елеонською. 38 І всі люди зранку приходили до Нього у храм, щоб послухати Його. 1 Наближалося свято опрісноків, що зветься Пасхою. 2 І шукали первосвященики і книжники, як би погубити Його, але боялися народу. 3 Увійшов сатана в Іуду, званого Іскаріотом, що був з числа дванадцятьох, 4 і він пішов і говорив з первосвящениками та начальниками, як Його видати їм. 5 Вони зраділи і згодилися дати йому срібників. 6 І він обіцяв і шукав слушної нагоди, щоб видати їм Його без народу. 7 Настав же день опрісноків, коли належало заколювати пасхальне ягня. 8 І послав Ісус Петра та Іоана, сказавши: підіть, приготуйте нам їсти паску. Аверкій, архієпископ Тут дається загальний огляд діяльності Христа останнього періоду Його життя. Господь продовжував удень, не боячись ворогів, проповідувати в храмі як учитель, а на ніч віддалявся на гору Елеон (пор. Мк. 11:19). Пасха була найголовнішим і найбільш урочистим святом у євреїв. Святкувалася вона в пам'ять чудесного спасіння. Слово походить від єврейського «пейсах», що означає: «проходження», «помилування» в пам'ять того моменту, коли Ангел, що знищував єгипетських первістків, бачачи кров закланного агнця на одвірках єврейських домів, проходив повз і таким чином помилував первістків єврейських (Вих. 12). У поєднанні зі святом Опрісноків, яке починалося на другий день Пасхи, Пасху святкували 8 днів - з вечора 14-го по 21-е число місяця Нісана, що відповідає кінцю нашого березня і початку квітня. У 10-й день Нісана батьки сімейств мали обрати ягня однорічне, без пороку, яке віддавалося на заколення в 14-й день, у дворі святилища, з належним приготуванням, а потім пеклося. На згадку давнього окроплення кров'ю агнця одвірків і порогів, згодом при святкуванні Пасхи кров'ю закланного агнця кропили жертовник, тому агнець і заколювався біля скинії, а потім біля храму. Агнця їли всього цілком, не залишаючи ні кісток, нічого іншого. З прісним хлібом і гіркими травами. Це частування починалося негайно після заходу сонця ввечері 14 Нісана. Перш за все приступали до чаші, наповненої вином, розведеним водою: воздавши хвалу Богу, глава сімейства пив з неї, а за ним за чергою всі присутні: це називалося «перша чаша». Після цього вмивали руки, дякуючи Богові. Потім починали потроху їсти агнця пасхального, з прісним хлібом, гіркими травами і густим соусом з фініків, фіг, винограду і оцту, вимовляючи славослів'я, після чого страви відносилися і знову ставилася чаша з вином і водою. Страви відносилися, щоб викликати цікавість дітей і на розпитування їх розповісти історію свята (Вих. 12: 26-27). Глава сімейства розповідав історію єврейського рабства в Єгипті, звільнення від нього і встановлення в пам'ять цього свята Пасхи. Коли знову вносилися страви, він вимовляв: «це - Пасха, яку ми споживаємо в пам'ять того, що Господь пощадив наші доми в Єгипті»; підносячи хліби і гіркі трави, він пояснював, що перші нагадують поспішність втечі євреїв з Єгипту, а останні - гіркоту єгипетського рабства. Потім співали першу частину так званої алилуї, саме псалми 110-114, виголошували коротку молитву і знову пили вино з чаші, що називалося «друга чаша». Потім знову вмивалися руки і знову споживали агнця, трави і хліб: від агнця нічого не повинно було залишатися до наступного дня. Знову вмивалися руки і пили третю чашу, яка звалася «чашею благословення», так як, випивши її, глава сімейства в особливій молитві благословляв Бога за Його особливу благодать. На закінчення випивали четверту чашу, яка називається «галлел», так як слідом за нею співали другу частину алилуї, тобто псалми 115-118. Ця пасхальна вечеря, на загальне переконання літургістів, лягла в основу чину нашої християнської Євхаристії - таїнства Причастя. Всі три синоптика розповідають далі про нараду, яка була у первосвящеників і старійшин юдейських щодо страти Ісуса. Боячись обурення народу, який міг стати на захист Господа, вони вирішили взяти Його таємно і коли мине свято. Знайшовши зрадника, вони, одержимі небаченою злобою, не стали чекати закінчення свята. Св. Матфей каже, що ця нарада була в домі первосвященика, званого Каяфа, зокрема, у дворі. Двори на Сході, що містилися всередині будівлі, нерідко служили місцями зібрань. Власне ім'я Каяфи - Йосиф, а Каяфа - прізвисько або прізвище. Він був зятем колишнього первосвященика Анни, або Анана. Друге послання до Тимофія святого апостола Павла, 1, 1 – 2, 8 - 18 1 Павло, з волi Божої апостол Iсуса Христа, за обiтни­цею життя в Христi Iсусi, 2 Тимофiю, улюбленому синовi: благодать, милiсть, мир вiд Бога Отця i Христа Iсуса, Господа нашого. 8 Отже, не соромся свідчення Гос­пода нашого Ісуса Христа, ні ме­не, в’язня Його; але страждай з благовістям Христовим силою Бога, 9 Який спас нас і покликав покликом святим, не за ділами нашими, а з волі Своєї і благодаті, яка дана нам у Христі Ісусі раніш вічних часів, 10 а нині відкрилася явленням Спасителя нашого Ісуса Христа, Який зруйнував смерть і явив життя і нетління через благовістя, 11 для якого я поставлений проповiдником, i апостолом, i вчителем язичникiв. 12 З цiєї причини я i страждаю так; але не соромлюсь. Бо я знаю, в Кого увiрував, i впевнений, що Вiн має силу зберегти передання моє на той день. 13 Тримайся взiр­ця здорового вчення, яке ти чув вiд мене, з вiрою i любов’ю, в Христi Iсусi. 14 Бережи добрий заповiт Ду­хом Святим, що живе в нас. 15 Ти знаєш, що всi асiйськi залишили мене; мiж ними Фiгелл та Єрмоген. 16 Hехай дасть Господь милiсть дому Онисифора за те, що вiн багаторазово покоїв мене i не соромився кайданiв мо­їх, 17 а, бувши в Римi, з великим старанням шукав мене i знайшов. 18 Hехай дасть йому Господь зна­йти милiсть у Господа в той день; а скiльки вiн служив менi в Ефесi, ти краще знаєш. Толкова Біблія Вказуючи Тимофію як приклад самого себе як твердого проповідника Євангелія, апостол говорить, що застава його вже зберігається у Бога на небі. Цим він висловлює свою впевненість в тому, що його очікує на небі нагорода: нагорода ця вже є немов власністю апостола (пор. 1 Тим. 6:18; Мф. 5:12; Мф. 19:21). Апостол переконує Тимофія відганяти від себе малодушний сором щодо проповідування Євангелія. Свідчення Господа ... тобто Євангелія, яке приніс людям Христос і проповідування якого продовжували апостоли. За тлумаченням святих Отців, тут знаходиться вказівка ​​і на смерть Христову, якою Христос підтвердив істинність Своєї проповіді. Ні мене, в'язня. Спілкування зі злочинцем зазвичай не підтримують, навіть намагаються забути про нього, щоб самому не підпасти під підозру в неблагонадійності. Страждай з благовістям Христовим силою Бога. Страждай на користь благовістя (Євангелія), користуючись силою Божою, яка міститься в самій Євангелії. Крім сили, що перебуває в самій Євангелії, Тимофію допоможе і благодать Бога і любов Божа, згадуючи про яку, Тимофій може звільнитися від будь-яких вагань при вирішенні питання про те, чи варто йому працювати для благовістя Євангелія. Святим. Поклик Божий - святий, що істотно відрізняється від людських закликів (пор. Мф. 22: 3, 14; Мф. 21:28). Раніш вічних часів. Говорячи, що благодать, апостол має на увазі явно не дочасове буття, а найдавніше пророцтво про спасіння людей від гріха, тобто Бут. 3:15. Христос, за поданням апостола, і є те оголошене в обітниці Сім'я, про Яке сказано було Адаму і Єві як про Спасителя людства. Втім, Він був даний тільки ще як надію (пор. Іс. 9: 6). Апостол говорить про те, що звістку про спасіння виконано тепер через явлення "Спасителя", який зруйнував смерть, точніше, позбавив смерть можливості діяти; остаточне ж знищення смерті має відбутися на останньому суді (1 Кор. 15:26). Явив - зробив те, що ми чітко бачимо життя і нетління. Життя - це вічне життя у Христі. Нетління. Цим словом апостол точніше визначає поняття "життя". Через благовістя. Цей вислів відноситься до початку стиха. "Відкрилася ..." Апостол хоче сказати, що благодать відкрилася через проповідь про спасіння, яку пронесли по всьому світу поставлені Христом по Його воскресінні проповідники (Ін. 20:21; Еф. 2:17; Євр. 2: 3). Наступне можна перекласти так: "як загальний виклад спасительних слів бережи ті слова, які ти прийняв від мене, перебуваючи у вірі в Христа - як в Спасителя - і в любові до Нього" (віра і любов до Христа не дозволять Тимофію ухилитися від здорової науки і тим засмутити Христа). Бережи добрий заповіт, тобто це саме здорове вчення. Духом Святим, тобто примножуючи в собі благодатні дари Святого Духа, які є в Тимофія, як і у всякому доброму християнинові. За такого горіння духовного Тимофій перебуває поза небезпекою втратити дорогоцінні скарби здорових слів. Щоб ще більше спонукати Тимофія до вірного зберігання вчення, викладеного йому Павлом, апостол розповідає про свою скорботу, яку принесли йому всі азійські (найімовірніше, ефеські) християни, залишивши апостола безпорадним в руках ворогів. Можливо, для того щоб апостолу можна було звільнитися з римських уз, потрібне було заступництво впливових малоазійських християн перед римською владою. Ці християни мали б явитися в Рим і дати свідчення на користь апостола, але вони, очевидно, поспішили відсторонитися від нього. Навіть відомі Фігелл і Гермоген не допомогли апостолу. Тимофій не повинен наслідувати їх. З іншого боку, апостол не може без почуття щирої вдячності згадати про Онисифора, який, за переказами, мав будинок в Іконії і приймав там Апостола Павла. Цей Онисифор знайшов Апостола Павла в Римі, очевидно, вже в той час, коли апостол був посаджений у в'язницю, коли до нього зовсім було припинено доступ для римських християн. Тут, як міг, він служив апостолові. І раніше цей Онисифор, перебуваючи на службі в Ефесі, надав чимало послуг Церкві в Ефесі, про що краще відомо самому Тимофію, як єпископу Церкви в Ефесі. Апостол… самому Онисифору просить милості у Господа "в той день", тобто в день страшного суду… тому Онисифора під час написання послання вже не було в живих. Hехай дасть йому Господь зна­йти милiсть у Господа в той день... Не без підстави в цих словах бачать доказ того, що апостол Павло вірив в дієве значення молитви за померлих: висловлене ним бажання, оскільки воно звернене до Христа, є нічим іншим, як молитвою.

19 грудня читаємо Євангеліє про блаженства, тобто про щастя, - присвячене святителю Миколаю, угоднику Божому. Євангельські читання 19 грудня Євангеліє від Луки, 6, 17 - 23 17 І зійшовши з ними, Він став на рівному місці; також багато учеників Його і безліч народу з усієї Юдеї та Єрусалима, з приморських місць Тирських і Сидонських, 18 що прийшли послухати Його і зцілитися від недуг своїх, також і ті, що страждали від нечистих духів, — і зцілялися. 19 І весь народ намагався доторкнутися до Нього, бо від Нього виходила сила і зціляла всіх. 20 І Він, звівши очі Свої на учеників Своїх, говорив: Блаженні убогі духом, бо ваше є Царство Боже. 21 Блаженні ті, що жадають тепер, бо насититеся. Блаженні ті, що плачуть тепер, бо втішитеся. 22 Блаженні будете, коли зненавидять вас люди і коли розлучать вас і ганьбитимуть, і знеславлять ім’я ваше заради Сина Людського. 23 Радійте того дня і веселіться, бо велика вам нагорода на небесах. Так робили пророкам батьки їхні. Толкова Біблія Убогі духом. Оскільки безсумнівно, що слово "духом" привнесено в Євангеліє Луки з Євангелія Матфея (в величезній більшості древніх кодексів Євангелія Луки цього слова немає), то новітні тлумачі вважають, що єв. Лука зображує в цьому блаженстві зовнішнє становище учеників Христових, зважаючи на актуальний його часу стан християнської Церкви, яка склалася переважно з людей бідних (пор. Як. 2: 5; 1 Кор. 1:27 і наст.). Так само і в наступних блаженствах, які, мабуть, адресуються християнам, які страждають від різних зовнішніх лих і недоліків (на це нібито вказує слово «нині»), ці тлумачі бачать знову тільки вказівку ​​на зовнішні якості, які повинні мати послідовники Христа, для того, щоб мати право на отримання блаженства. Але з такою думкою погодитися не можна з таких підстав: а) якщо б протилежність між багатими і бідними розумілася у Луки так, що бідні голодують тому, що не можуть ситно їсти, і плачуть тому, то їм взагалі погано живеться, а багаті, навпаки, ситі тому, що добре їдять, і сміються тому, що відчувають себе добре, то незрозуміло було б, до чого Господь додає, що убогих, голодних і тих, що плачуть, ганьбитимуть "за Сина Людського". Значить, тут мова йде не просто про людей, які перебувають під гнітом злиднів і зовнішніх лих, а про тих, хто несе ці лиха в ім'я Христа з усім терпінням. З іншого боку, абсолютно незрозуміло, чому людей багатих і тих, які проводять спокійне життя, Христос прирівнює до "лжепророків". Очевидно, що під "багатими" Він розуміє не взагалі людей забезпечених, а таких, які відмовляються від Христа заради земних зручностей, б) не можна думати, щоб в цьому випадку Христос представляв учнів Своїх як жебраків, погано забезпечених і таких, що страждають під гнітом зовнішніх лих: стан їх в той час був дуже хорошим і вони не були нужденними. Ще менш підстав назвати "жебраками" велике коло послідовників Христа: в це коло входили книжники, і люди заможні. Таким чином, цілком правильно буде розуміти блаженства в Євангелії від Луки в тому сенсі, що тут Христос має на увазі таку убогість і такі страждання, який роблять тих, хто переносить їх, вірними спадкоємцями Царства Божого. А такою вбогістю може бути тільки смиренне усвідомлення того, що людина не має вищого блага, до якого має прагнути людська душа і яке полягає не в зовнішньому благополуччі і не в тимчасовому задоволенні, а в тому, що наповнює душу вищим, небесним миром і блаженством. Такими убогими є не тільки учні Христа, що залишили свої заняття, щоб постійно слідувати за Христом, а взагалі всі, хто не знаходить для себе заспокоєння в благах цього світу і прагне до Христа, щоб почути Слово Його і в спілкуванні з Ним знайти для себе повну розраду. Ці люди і можуть втішати себе Його обітницею, що їм належить частка в Царстві Божому. Блаженні ті, що жадають тепер ... Друге і третє блаженство відноситься до тих, які нині, тобто в цьому земному житті, коли люди повинні страждати внаслідок прабатьківського гріха, наслідки якого не знищені і Христом, терпляче переносять заради Христа різні страждання. Втіху, яку їм тут обіцяє Господь, вони, звичайно, можуть сприймати поки тільки одною вірою і відчувають полегшення тільки в тій мірі, в якій дають в своєму серці простір дії Христа і Духа Божого. Повніше же розраду вони отримають тоді, коли Христос переможе все темні сили, що заважають щастю викупленого людства. Але страждання, які має тут на увазі Христос, - не тільки зовнішні: і люди цілком забезпечені щодо земного благополуччя можуть мати відчуття внутрішньої незадоволеності - можуть бажати іншого життя і плакати через невдачі, що зустрічаються їм на їх шляху до вищої досконалості. Блаженні ви, коли зненавидять вас люди ... Четверте блаженство відповідає восьмому і дев'ятому блаженствам в Євангелії Матфея. Воно означає ставлення світу до учнів Христа, яке викликається їх твердим сповіданням віри в Христа. Зненавидять - це слово означає настрій світу по відношенню до християн. Наступні вирази показують спосіб, яким світ виявить своє ставлення. Почасти це виразиться в тому, що християн будуть відлучатися - і від участі в богослужінні, і від участі в справах громадських. Таке відлучення називаюся у євреїв "ніддуй" (пор. Ін. 9:22). І будуть ганьбити. Почасти ж настрій євреїв виявиться в осудженні християнського імені, яке послідовники Христа будуть носити як складову особливої спільноти. І знеславлять ім’я ваше заради Сина Людського. 23 Радійте того дня і веселіться, бо велика вам нагорода на небесах. Так робили пророкам батьки їхні. Можливо, тут натяк на те, що ім'я "християнин" буде використовуватися як лайка, як лайливе слово, а можливо, - навіть пророцтво про те, що вороги Христа викинуть з ужитку ім'я Христа (ἐκβάλωσι τὸ ὄνομα ὑμῶν) як ім'я лиходіїв, злочинців, не дадуть їм права навіть заявляти про своє існування як спільноти. Заради Сина Людського, тобто з тієї причини, що Син Людський - Христос, Якого будуть славити християни, стане предметом ненависті для світу. У той день. Тобто тоді, коли відчуєте цю ненависть світу. Батьки їхні. Це доповнення показує, що гоніння, які впадуть згодом на учнів і вірних послідовників Христа, не будуть чимось несподіваним: з найкращими людьми Старого Завіту - пророками - так само чинили предки сучасних Христу юдеїв, ворожих Євангелію. Послання до євреїв святого апостола Павла, 13, 17 - 21 17 Слухайте наставникiв ваших i будьте покiрнi, бо вони постiйно дбають про душi вашi, як ті‚ що зобов’язанi дати звiт; щоб вони ро­били це з радiстю, а не зiтхаю­чи, бо це для вас не корисно. 18 Молiться за нас, бо ми певнi, що маємо добру совiсть, тому що в усьому бажаємо поводитися чес­но. 19 Особливо ж прошу робити це, щоб я скорiше був повернений вам. 20 Бог же миру, Який пiдняв iз мертвих Пастиря овець великою Кров’ю завiту вiчного, Господа нашого Iсуса Христа, 21 нехай вдосконалить вас у всякому доброму дiлi, на виконання волi Його, роблячи у вас благоугодне Йому через Iсуса Христа: Йому слава на вiки вiків! Амiнь. Толкова Біблія Безвладдя є злом і причиною безладдя; але не менше зло - і непослух підлеглих, так як і від нього відбувається те ж саме. Втім, покора наставникам зобов'язує до багато чого і самих наставників. Нехай вислухають, каже Златоуст, не тільки підлеглі, а й начальники, що як підлеглі повинні бути слухняними, так і начальники мають бути пильними і невсипущими. А ти що говориш? Начальник не спить, накликає небезпеки на свою голову, піддається покаранню за твої гріхи, відчуває такий страх через тебе, а ти - лінуєшся, противишся, впадаєш у марнославство і не хочеш коритися! Тому апостол і додає: щоб вони робили це з радістю, а не в наріканні, бо це для вас не корисно. Бачиш, що начальник, якщо нехтують ним, не повинен мстити, але сльози і зітхання його служать найкращою помстою? І справедливо кажуть, що ... зітхання начальника гірше всякої помсти. Коли буде сумувати, то сам не може нічого зробити, і тоді закликає Владику; як коли вчителя і вихователя дитя не слухається, то призивається інший, більш суворий - так точно і тут (Злат.). Бачиш, каже Златоуст, що він виправдовується, немов звертаючи мову до таких людей, які були незадоволені ним, відверталися від нього, дивилися на нього, як відступники, і не хотіли навіть чути його імені. Від тих, шо ненавиділи його, він вимагав того, чого інші могли б вимагати тільки від люблячих, і тому говорить тепер наступне: ми впевнені, що ми маємо добре сумління. Не висувай, каже, проти мене звинувачень: совість наша ні в чому не звинувачує нас; ми не усвідомлюємо себе такими, що шкодили вам. У всьому прагнучи добре жити ... - ми не робили нічого з користолюбства, нічого з лицемірства. Ймовірно, в цьому його звинувачували (Діян. 21:21). 18 Молiться за нас, бо ми певнi, що маємо добру совiсть, тому що в усьому бажаємо поводитися чес­но. 19 Особливо ж прошу робити це, щоб я скорiше був повернений вам. Так, він просить, щоб вони молилися, і це тому, що сильно любить їх. Не просто, каже, моліться, але з повним запалом, щоб мені швидше прибути до вас. Так, бажання прибути до них і прохання, щоб вони молилися за нього, властиво тому, хто не усвідомлює за собою чогось великого. Тому, отримавши наперед від них молитов, він потім і сам просить їм у Бога всіх благ (Злат.). "Бог же миру" - говорить так тому, що між ними були незгоди (Злат.). "Підняв з мертвих Пастиря ..." Вчення про воскресіння Ісуса Христа повинно було показати євреям, що християни вірять не тільки в потерпілого Христа, приниженого, що служить предметом спокуси (1 Кор. 1:23), а й повсталого з мертвих живим навіки, і тому великого і такого, що може допомагати віруючим в Нього (Рим. 10: 9; Євр. 4:14; Євр. 10:21). "Кров завіту вічного ..." - відноситься як до величі Пастиря, що викупив овець Своїх цією кров'ю, так і до вдосконалення у всякому доброму ділі та Богодогоджання, для чого Кров Христова дає найбільш могутні сили і засоби.