Пошук на сайті

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову». Розум наш у подиві замовкає перед цією таємницею: Творець зодягнувся в тварне; Вічний і Невидимий узяв Собі тимчасову і мінливу форму буття; Дух, що сягає далі будь-якої думки, - став плоттю і дав нам можливість відчувати Його руками, дивитися на Нього тілесними очима; Безпристрасний прийняв страждання; Життя безначальне пов'язало себе з умиранням. Філософський розум, відданий самому собі, не може погодитися з євангельською проповіддю: для нього це безумство. Абсолют філософів від своїх творців не отримав дозволу принижувати себе навіть до рабського образу (пор.: Флп. 2, 7). Уявлюваний ними Абсолют, по суті, є небуттям (в повному сенсі цього слова). До пришестя Христа були уми, котрі творили вельми захопливі теорії про такий абстрактний Абсолют; і для нас не є новою поява в наші дні тих же тенденцій. На жаль, багато хто стає жертвою цієї духовної аберації. Великий Павло заспівав пов'язаний з цим геніальний гімн: «...Написано: «Погублю мудрiсть мудреців i розум розумних вiдки­ну»... Бо ...угодно було Бого­вi безумством проповiдi спасти вiрую­чих. Бо й юдеї вимагають чудес, i еллiни шукають мудрости; а ми проповiдуємо Христа розп’ятого, для юдеїв спокуса, а для еллiнiв безумство, для самих же покликаних... Христа, Божу силу i Божу премудрiсть; бо й безумне Боже мудрiше від людського, i немiчне Боже сильнiше від людського» (1 Кор. 1: 19-25). «Слово стало плоттю, і вселилося між нами» (Ін. 1, 14). Ми не осягаємо, як це можна, але й не відкидаємо те, що Той, Хто створив наше єство, міг увібрати це в Свою Іпостась. Він не прийняв нову, іншу іпостась, людську; перебуваючи в Своїй одвічній Іпостасі Бога, Він поєднав у Ній Божу природу з природою тварною. У плоті явив нам досконалість Отця, з винятковою силою показав сумісність Бога і Людини. Христос приніс нам пізнання Святої Тройці: Отця і Сина і Святого Духа. Мойсей під Ім'ям Ягве - АЗ ЄСМЬ (Я Є СУЩИЙ) - розумів єдину ОСОБУ. Слово і Дух для нього були енергіями Єдиного Сущого. Нам же відкрито, що і Логос, і Дух - це Іпостасі, рівнодостойні Отцю: Єдиний у своїй суті - множинний в іпостасях. Образ цього Бога - Єдина природа Людини в безлічі іпостасей.

Євангельські читання 25 січня Євангеліє від Марка 8, 11 - 21 11 Вийшли фарисеї, почали сперечатися з Ним і вимагали від Нього знамення з неба, спокушаючи Його. 12 І Він, тяжко зітхнувши, сказав: чого рід цей вимагає знамення? Істинно кажу вам: не дасться родові цьому знамення. 13 І, залишивши їх, знову увійшов у човен і відбув на той бік. 14 При цьому ученики Його забули взяти хлібів і, крім однієї хлібини, не мали з собою в човні нічого. 15 А Він заповідав їм, кажучи: глядіть, стережіться закваски фарисейської і закваски Іродової. 16 І, розмірковуючи, один одному говорили, що хлібів немає у них. 17 Ісус, зрозумівши, говорить їм: чого ви міркуєте про те, що немає у вас хлібів? Чи ще не збагнули і не розумієте? Чи ще окам’яніле у вас серце? 18 Маючи очі, не бачите, маючи вуха, не чуєте? 19 Чи не пам’ятаєте, коли Я п’ять хлібів переломив для п’яти тисяч чоловік, скільки повних кошиків набрали ви залишків? Говорять Йому: дванадцять. 20 А коли сім для чотирьох тисяч, скільки кошиків набрали ви того, що залишилося? Сказали: сім. 21 І сказав їм: як же не розумієте? Аверкій, архієпископ Як тільки Ісус вийшов на берег, до Нього негайно приступили фарисеї і садукеї, які, очевидно, чекали Його тут навмисне (Мф. 16: 1). Ці дві секти різного спрямування (фарисеї - консерватори, а садукеї - ліберали-вільнодумці), між собою ворогували, а у ставленні до Господа діяли вороже з повною одностайністю. Його випробовуючи, тобто лицемірно, нещиро вони стали просити, щоб Він показав їм знак з неба, тобто таке чудесне свідчення, яке могло б бути і для них, і для всього народу чітким доказом Його достоїнства як Месії. Будучи впевнені, що і цього разу Господь їм в цьому відмовить, вони хотіли мати в цьому новий привід розголошувати, що Ісус, котрий не може дати свідчення із неба, не може бути Месією. У відповідь на це Господь різко докорив фарисеям, назвавши їх лицемірами, за те, що вони, вміючи судити за відомими ознаками про майбутню погоду, не хочуть помічати явних ознак, що свідчать про Його месіанську гідність, і знову сказав, що знамення не буде їм дано, окрім знамення пророка Іони (див. Мф. 12: 38-45) Аби не продовжувати розмову з лицемірами, Господь, який щойно прибув на цю сторону озера, знову сів з Апостолами в човен і відправився на іншу сторону. Ця поспішність не дала можливості Апостолам запастися хлібами. Тим часом, Христос, переймаючись через духовну сліпоту фарисеїв та садукеїв і бажаючи застерегти Своїх учнів від впадання в подібний згубний стан, сказав їм: Глядіть, остерігайтеся закваски фарисейської та садукейської! Св. Марк, замість садукейської, говорить «Іродової» , сенс чого один і той же, бо Ірод-Антипа належав до секти садукеїв. Апостоли не зрозуміли цього застереження, вирішивши, що цими словами Господь докоряє їм за те, що вони не взяли з собою хліба. Тоді Господь дійсно дорікнув їх за маловір'я, нерозуміння і забудькуватість, нагадавши їм про недавнє двократне чудесне насичення декількох тисяч народу кількома хлібами. Тільки після цього напоумлення учні зрозуміли, що Ісус цими словами застерігає їх від фарисейської та садукейської поведінки. Толкова Біблія Під закваскою слід розуміти весь образ думок, напрямок, дух вчення фарисеїв та садукеїв і їх діяльності. Як зло, так і добро розвиваються, хоча і в протилежних напрямках. Рушійною силою при цьому служить закваска. Зв'язок цих слів Христа з попереднім питанням фарисеїв та садукеїв про чудо з неба не очевидний. Можливо, їх прохання дало тільки привід до розмови про закваску фарисейську та садукейську, і ця промова відрізнялася загальним характером, не стосуючись, власне, того, що викладено на початку XVI глави. Христос Своїми словами хотів вказати на негативний вплив на народ вчення і діяльності фарисеїв і садукеїв. Мк. 8:16. Спаситель думав про одне, ученики про інше. Він думав і говорив про закваску фарисейську та садукейську, ученики - про хліби, які забули взяти. Слово dielogizonto (думали) показує, що учні не говорили вголос про те, що у них немає хліба. ... Уже стародавніми тлумачами була помічена деяка невідповідність і неприродність зазначеного в Євангеліях, зокрема у Матфея, зв'язку фарисеїв з садукеями. Пояснювали це тим, що хоча фарисеї і садукеї різнилися між собою догматами, але проти Христа діяли спільно. Об'єднання фарисеїв та садукеїв може вказувати і вказує на подальший зловісний розвиток ворожнечі щодо Христа. До столиці доходять все більше тривожні звістки про події в Галилеї, і це викликає як в правлячих релігійних класах, так і серед ревнителів, серйозні побоювання. Психологічно це цілком зрозуміло. У цьому середовищі людей постійно помічається схильність до дотримання встановлених релігійних форм, і вони вороже ставляться до нововведень, особливо тоді, коли цим зачіпаються їхні матеріальні інтереси. Тому ворожнеча проти вчення, що зовсім виходило з кола цих загальних положень, була природна. У Марка говориться тільки про одних фарисеїв (Мк. 8:11); але садукеї Матфея могли бути й іродіанами. Про фарисеїв і садукеїв згадується у Матфея п'ять разів (Мф. 16: 1, 6, 11, 12). Якого фарисеї і садукеї хотіли знамення? За Золотоустим, ці вороги Христа просили Його зупинити сонце, або ж зробити нерухомим місяць, або звести блискавку, або зробити зміну в повітрі, або зробити щось на кшталт цього. За Феофілактом, фарисеї і садукеї просили Христа зупинити сонце або місяць. А Євфимій Зігабен каже, що вони хотіли бачити чудо над сонцем, або місяцем, або над зірками. Фарисеї і садукеї, говорить Феофілакт, думали, що на землі ці знамена відбуваються диявольською силою і Вельзевулом. Чи не знали нерозумні, що і Мойсей в Єгипті зробив багато знамень на землі; вогонь же, що зійшов з неба на майно Іова, був від диявола. Тому не всі знамення, що з неба, від Бога, і не всі, що бувають на землі, - від демонів. Ця розповідь представляється деяким тлумачам повторенням розповіді Мф. 12:33 і наст., і тотожною з нею. Але якщо Матфей розповідає майже те ж вдруге і за інших обставин, то чи можна припускати, що він забув те, що було сказано ним раніше? Абсолютно природно, якщо вороги Спасителя реагували кілька разів на Його чудеса вимогою знамення із неба. Так як в іудейському переказі існувала думка, що демони і помилкові боги могли зробити на землі ці знамена і тільки істинний Бог подає знамення з неба, то фарисеї і садукеї і просили тепер про це Христа, цілком припускаючи, що Він не буде в змозі задовольнити їх прохання. Якщо для ворогів Христа були непереконливі вчинені Христом на землі чудеса, то небесні чудеса були б для них переконливі. Про звичаї іудеїв вимагати знамення див. 1 Кор. 1:22. Послання до євреїв святого апостола Павла, 8, 7-13 7 Бо, якби перший завiт був без недо­лiку, то не було б потреби шукати мiсця iншому. 8 Але пророк, доко­ряючи їм, каже: «Ось настають днi, говорить Господь‚ коли Я ук­ладу з домом Iзраїля i з домом Іуди Новий Завiт, 9 не такий завiт, який Я уклав з батьками їхнiми того часу, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх iз землi Єгипетської, бо вони не перебували в тому завiтi Моєму, i Я зневажив їх, го­ворить Господь. 10 Ось Завiт, який заповiдаю дому Iзраїля пiсля тих днiв, говорить Господь: вкладу за­кони Мої в думки їхнi, i напишу їх на серцях їхнiх; i буду їхнiм Богом, а вони будуть Моїм народом. 11 I не буде вчити кожен ближ­нього свого i кожен брата свого, ка­жучи: «Пiзнай Господа»; тому що всi вiд малого до великого будуть знати Мене, 12 бо Я буду милостивий до неправд їхнiх, i грiхiв їхнiх, i безза­конь їхнiх не згадаю бiльше». 13 Ка­жучи «новий», показав застарi­лiсть першого; а що за­непадає i старiє‚ близьке до зотління. Толкова Біблія Причина для заміни Старого Завіту Новим - у недоліку першого. У чому полягав цей недолік, вказується далі: в тому, що дім Ізраїлю і дім Іуди поводився зухвало і нарікав. ...Невірність щодо Завіту з боку Ізраїлю внесла до Старого Завіту великий недолік - не в тому сенсі, що пошкодила самому завіту, а в тому, що занепав народ, який втратив дану йому перевагу... Сам Бог залишався вірним Своєму завіту, що доводиться вже тим, що Він Свою мету спасіння, для виконання якої перший завіт виявився недостатнім (з вини Ізраїлю), бажає тепер здійснити через другий завіт, і таким чином до однієї милості приєднує іншу... Таким чином, тут вказується ... моральна причина недостатності Старого Завіту і необхідності його заміни іншим, Новим. Старий Завіт не проник глибоко в думки і серця народу, носячи характер більш зовнішнього стороннього авторитету, тому і дається Новий, яким вкорінюються моральні вимоги внутрішньою потребою розуму і серця самих людей, в узгодженні з усією природою і призначенням людини. У цьому - величезна сила і перевага Нового Завіту перед Старим. Закон Божий тепер написаний не на скрижалях кам'яних, а вкладені в думки і серця людей, і мають для них незаперечний авторитет ... Написаний не чорнилом, але Духом Бога Живого... Разом з цим таке глибоке проникнення волі Божої у внутрішні і найпотаємніші схованки природи людської (розуму і серця) більш об'єднує і зближує людей з Богом... Як велику перевагу Нового Завіту належить відзначити і те, що поняття народу Божого розуміється в ньому набагато ширше, ніж Ізраїлів дім ідім Іуди в буквальному сенсі цих слів... Таким чином, по суті своїй Новий Завіт є заповітом благодатного спасіння, і укладений він у серцях всіх без винятку людей.

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову». Той, Хто вищий за всіляке Ім'я у своїй Сутності, розкривається сотвореним «за образом» розумним істотам у безлічі іменах: Вічний, Всезнаючий, Всемогутній, Вседержитель; Світло, Життя, Краса, Мудрість, Доброта, Істина, Любов, Праведний, Спаситель, Святий, Освячення та інші. У кожному з них і через кожне з них ми відчуваємо дотик до нас Єдиного Бога, і через Його неподільність ми маємо Його всього. Так належить мислити, але водночас жодне з цих імен не дає нам повноти осягнення, «як Він є». Його Буття у своїй сутності перевершує всі Імена. І все ж Він продовжує відкриватися в Іменах. Двадцять століть тому за нашим літочисленням прийшов Він, ТОЙ, Кого очікували народи, Логос Отця. Надсвітовий у Своїй Сутності Творець нашого єства прийняв «образ раба, зробив­шись подiбним до людей, i з вигляду став як чоловiк» (Флп. 2, 7). Безначальне Слово Отця «стало плоттю, і вселилося між нами» (Ін. 1, 14). Вічний проявив Себе в часі. Одкровення принесло нам нове Ім'я: ІСУС, Спаситель, або БОГ-СПАСИТЕЛЬ. Велике Світло увійшло в життя світу. Настала нова епоха. Священною була історія від Адама до Мойсея; священна вона з моменту Синайського богоявлення; тим більше священна вона з моменту приходу Христа. Були і раніше ідеї про Бога-Спасителя, але з іншим змістом, в іншому вимірі, з незрівнянно меншою конкретністю. «Народ, що сидів у темряві, побачив світло велике, і тим, що перебувають у країні й тіні смерти, світло засяяло» (Мф. 4, 16). Ім'я «Ісус» насамперед відкриває нам сенс або мету приходу Бога в плоті: «нашого ради спасіння». Прийняття Богом нашого єства вказує на можливість і для нас стати синами Бога. Наше синівство полягає в переданні нам божественної форми буття: «У Hьому живе уся пов­нота Божества тiлесно» (Кол. 2, 9). Після вознесіння Він сів праворуч Отця вже і як Син Людський. Ось як говорить Він сам: «Славу, яку Ти дав Мені, Я дав їм: щоб були єдине, як і Ми єдине; Я в них, і Ти в Мені; щоб вони були звершені в єдності, і щоб зрозумів світ, що Ти послав Мене і полюбив їх, як полюбив Мене. Отче! Ті, кого Ти дав Мені, хочу, щоб там, де Я, і вони були зі Мною, щоб бачили славу Мою, яку Ти дав Мені, тому що полюбив Мене раніше від створення світу... Я відкрив їм ім’я Твоє і відкрию, щоб любов, якою Ти полюбив Мене, в них була, і Я в них» (Ін. 17: 22-26).

Євангельські читання 23 січня Євангеліє від Матфея, 4, 1-11 1 Тоді Ісус виведений був Духом у пустелю, щоб спокушав Його диявол. 2 І постився сорок днів і сорок ночей, наостанку зголоднів. 3 І, приступивши до Нього, спокусник сказав: якщо Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це хлібами стало. 4 Він же сказав йому у відповідь: написано: не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом, що виходить з уст Божих. 5 Тоді узяв Його диявол до святого міста і поставив Його на крилі храму, 6 та й каже Йому: якщо Ти є Син Божий, кинься вниз, бо написано: ангелам Своїм заповість про Тебе, щоб оберігали Тебе, і на руки візьмуть Тебе, щоб не спіткнувся об камінь ногою Твоєю. 7 Сказав же йому Ісус: написано також: не спокушай Господа Бога твого. 8 Знову бере Його диявол на дуже високу гору і показує Йому всі царства світу і славу їхню, 9 та й говорить Йому: це все Тобі дам, якщо, впавши, поклонишся мені. 10 Тоді Ісус говорить йому: відійди від Мене, сатано, бо написано: Господу Богу твоєму поклоняйся і Йому Єдиному служи. 11 Тоді залишив Його диявол, і ось ангели приступили й служили Йому. Толкова Біблія Дух Святий з силою веде Христа в пустелю. Христос відчуває немов нестримний потяг піти в пустелю і там вступити в боротьбу із сатаною. ...Христос відновив через перемогу Свою над сатаною ті відносини підпорядкованості звірів людині, в яких всі тварини знаходилися по відношенню до ще безгрішного Адама. Пустеля, таким чином, перетворена Христом в рай (пор. Іов. 5:23; Іс. 11: 6 і наст.). Історію спокушання Христа єв. Лука, в загальному, передає згідно з єв. Матфеєм. Але в порядку окремих спокус єв. Лука відрізняється від Матфея: на другому місці він ставить ту спокуса, яка у єв. Матфея поставлена на третьому місці (спокуса на крилі храму). На це розходження нерідко критики вказують як на доказ протиріччя, що існує взагалі між Євангеліями, але насправді особливо серйозного значення цій відмінності надавати не можна. Вона свідчить тільки про те, що єв. Лука викладає спокуси не в хронологічному порядку, як єв. Матфей, а в систематичному. Так як шлях з пустелі, де відбувалася перша спокуса, в Єрусалим, - де, як правильно повідомляє євангеліст Матфей, мала місце друга спокуса, - лежав через гори, то єв. Лука, подумки проходячи цим шляхом, і вирішив, попутно, так би мовити, зобразити спокусу, що була на горі, раніше, ніж спокусу, що мала місце в Єрусалимі. А що єв. Матфей правильно в хронологічному порядку ставить цю спокусу на горі останньою, про це говорить та обставина, що вона закінчується словами Господа: "Відійди від Мене, сатано": після такої заборони чи міг сатана звернутися до Христа з новою спокусою. Христос повністю утримувався від будь-якої їжі. Перетворення одного каменя в хліб здавалося вже достатнім сатані... Усі царства світу не послідовно, одне за іншим, з'явилися перед поглядом Христа, а в одному миттєвому образі, незважаючи на те, що вони перебували в різних частинах світу. ... Унаслідок гріхопадіння людей світ дійсно підкорився владі диявола: в тому, звичайно, сенсі, що диявол захоплює людей в свої сіті і веде їх своїми шляхами. Він може, відпов., направити їх і до Христа, якщо захоче. Але, звичайно, суща неправда, нібито ця влада передана йому (звичайно, Богом). Він якщо і володіє людьми, то тільки в силу своєї хитрості, підступності. Єдиний же владика всього - Бог (Дан. 4:14). ...Диявол вичерпав все своє мистецтво спокушання Христа і більш нічого не міг вигадати. Послання до ефесян святого апостола Павла, 6, 10-17 10 Hарештi, браття мої, змiц­нюйтесь Господом i могутнiстю сили Його. 11 Одягнiться в повну зброю Божу, щоб вам можна було стати проти хитрощiв диявольських, 12 бо наша боротьба не проти крови i плотi, а проти начальства, проти влади, проти свiтопра­вителiв темряви вiку цього, проти духiв злоби пiднебесних. 13 Для цього приймiть повну зброю Бо­жу, щоб ви змогли протистояти в день злий i, все подолавши, висто­яти. 14 Отже, станьте, пiдпере­завши стегна вашi iстиною‚ i зодягнувшись у броню праведности, 15 i взувши ноги в готовнiсть благовiстити мир; 16 а понад усе вiзь­мiть щит вiри, яким зможете пога­сити всi розпеченi стрiли лукавого; 17 i шолом спасiння вiзьмiть, i меч духовний, що є Слово Боже. Толкова Біблія Християнину доводиться вести важку боротьбу зі злими духами, які діють здебільшого через злих людей. У цій боротьбі християнин повинен докласти всіх зусиль, які йому дані в християнстві. Боротьба ця чекає і на самого Ап. Павла, а Ефесяни повинні молитися за нього, щоб він переміг у цій боротьбі. ...Ап., очевидно, багато б хотів сказати Ефесянам, але все це він зосереджує в умовлянні запастися достатніми силами для боротьби з духами злоби, для якої вони повинні знаходити допомогу у Господа Ісуса Христа. ... Плоть і кров - це люди, ворожі християнству. Вони діють проти християн не самі по собі, а як знаряддя злих духів, які думають покласти край поширенню Євангелія. Піднебесних... Вони живуть не на самих небесах, а нижче, не на особливо великій висоті над землею. ...Підперезавши стегна істиною - утвердивши в собі впевненість в істинності того діла, за яке боретеся. Ця впевненість, як пояс на широкій одежі, дає воїну духовному спритність в боротьбі з ворогами, тому що впевненість в собі - вже половина перемоги. Броня праведності - праведні наміри, відсутність будь-яких побічних інтересів. Взувши ноги в готовнiсть благовiстити мир ... Твердим кроком піде той воїн, який виховає в собі впевненість, що несе з собою вище благо - мир з Богом... Щит віри... Точніше: "все те, що раніше згадано, треба взяти, або прикритися щитом віри" - звичайно, віри, як впевненості в істині християнства. Це щит дуже великий (θυρεός), що покривав весь тулуб воїна, в який могли потрапити, без шкоди для носія цього щита, і стріли, які іноді металися запаленими. Шолом спасіння - впевненість в тому, що ми врятовані заслугами Христа. Меч духовний... подається Духом Божим. Слово Боже - Євангеліє.

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову». Ризикована боротьба з Богом: вона може привести до смерті, проте вона ж може зробити нас спроможними долати «стару людину», знівечену люциферичною гордістю. Долати смиренням: «І людей перемагати будеш». Як? Смиренністю. «І сказав Яків: Боже отця мого Авраама і Бо­же отця мого Ісаака... Визволи мене від руки брата мого, від руки Ісава, тому що я боюся його, щоб він, прийшовши, не убив мене [і] матері з дітьми» (Бут. 32: 9, 11 ). « Глянув Яків і побачив, і ось, іде Ісав, і з ним чотириста чоловік... А сам пішов... і поклонився до землі сім разів, підходячи до брата свого. І побіг Ісав до нього назустріч і обійняв його, й упав на шию його і цілував його, і плакали» (Бут. 33:1, 3-4). Пом'якшав Ісав, що ненавидів Якова, котрий обманом вкрав благословення батька їх Ісаака, яке належало йому (Ісаву). У Якові-Ізраїлі нам дається образ смиренного покаяння. Чи не є духовна криза, що переживається у всьому світі, приготуванням до нового великого відродження? Адже те, що відбувається нині в душах окремих людей, може статися і в більшості душ. І це може прийти як потужний потоп, як сліпуча блискавка в опівнічній темряві. Даний нам відрізок історії може і повинен був стати періодом засвоєння нами буття в усіх його вимірах. Самі страждання наші стають у світлі цієї надії розгортанням перед нами величної картини: «День дневі сповіщає про них, і одна ніч ночі дає звістку» (Пс. 18, 3), якщо проведені в молитві, яка досягає «кінця вселенної» ... «По всій землі розійшлося віщування (молитва) їх, і в кінці вселенної слова їх, і ніщо не сховається від тепла його» (слова молитви). Вона й нас зігріває і веселить. Вона є каналом, яким сповіщається одкровення Звище. «Нехай буде Ім'я Бога нашого благословенне віднині і довіку». Послідовність одкровення про Бога, представлена ​​в Святому Письмі, значною мірою збігається з процесом нашого особистого прогресу: зростаємо ми в пізнанні подібно до праотців і отців наших. Спершу люди схоплюють поняття про Вищу Сутність. Згодом нові й нові атрибути Його стають пізнаваними для людського духу; і так надходить час страшного Синайського «АЗ ЄСМЬ» (Я Є СУЩИЙ) (Бут. 22, 14). У наступні віки поглиблюється досвід і розуміння, хоча і не досягає ще досконалості, аж доки не прийде Очікуваний.

Євангельські читання 22 січня Євангеліє від Марка, 13, 1 - 8 1 І коли виходив Він з храму, один з учеників Його сказав Йому: Учителю, подивись, які камені і які будівлі! 2 Ісус сказав йому у відповідь: бачиш ці великі будівлі? Все це буде зруйноване, так що не залишиться тут і каменя на камені. 3 І коли Він сидів на горі Елеонській проти храму, то Петро, Яків, Іоан і Андрій запитали Його на самоті: 4 скажи нам, коли це буде, і яке знамення, коли все це має скінчитися? 5 Відповідаючи їм, Ісус почав говорити: бережіться, щоб ніхто не спокусив вас, 6 бо багато хто прийде під іменем Моїм і говоритиме, що це Я; і багатьох спокусять. 7 Коли ж почуєте про війни і воєнні чутки, не жахайтеся: бо належить цьому бути, — але це ще не кінець. 8 Бо постане народ на народ і царство на царство; і будуть землетруси у різних місцях, і будуть голод і заворушення; це — початок хвороб. Аверкій, архієпископ Вийшовши з храму, Господь попрямував з учнями на гору Елеонську. По дорозі Він передрік руйнування храму, що і сповнилося в 70 р., коли Єрусалим був узятий римлянами і перетворений в руїни, а трохи пізніше, за імп. Траяна, були знищені і останні його сліди. Незважаючи на бажання римського начальника Тита зберегти храм, як диво мистецтва, Промисел Божий не міг не звершитися: від випадково кинутої одним римським воїном палаючої головні храм згорів до тла. З гори відкривався прекрасний вигляд на Єрусалимський храм, і учні наодинці з Господом продовжили розпочату ними бесіду про їх майбуття. Учні Христові вважали, що Єрусалим буде стояти до кінця світу, а тому і задали Господу подвійне питання: «Коли це буде? І яка буде ознака приходу Твого й кінця віку?» Господь відповідає також, мабуть, не розділяючи ці дві події. В пророчому спогляданні події близькі і віддалені події є подеколи немов на одній картині в перспективі, наче зливаються, особливо якщо одна, найближча, подія служить прообразом іншої, подальшої. Тут безсумнівне те, що зруйнування Єрусалима і жахи, які його будуть супроводжувати, є прообразами тих жахів, які будуть мати місце й наприкінці світу перед другим пришестям Христовим. І разом з тим, Господь дає зрозуміти, що Друге Пришестя Його і кінець світу прийдуть дуже не скоро після зруйнування Єрусалима. Першою ознакою наближення суду Божого Господь ставить явлення лжехристів. Історик І. Флавій свідчить, що перед падінням Єрусалиму дійсно з'явилося безліч лжемесій.. Другою ознакою будуть війни, як близькі, так і віддалені («почуєте про війни»). Але і ці війни і природні лиха будуть тільки початком прийдешніх болісних жахів, які, за своєю скрутою, порівнюються Господом з болями під час народження. Друге соборне послання святого апостола Петра, 1, 1 - 10 1 Симон Петро, раб i апостол Iсуса Христа, тим, хто при­йняв з нами однаково дорогоцiнну вiру в правдi Бога нашого i Спасителя Iсуса Христа: 2 благодать i мир вам нехай помножиться в пiзнаннi Бога i Христа Iсуса, Гос­пода нашого. 3 Тому що вiд Божественної си­ли Його даровано нам усе потрiб­не для життя i благочестя, через пiзнання Того, Хто покликав нас славою та чеснотою, 4 якими да­ро­ванi нам великi й дорогоцiннi обiт­ницi, щоб ви через них стали причасниками Божого єства, вiд­да­лившись вiд пануючого в свiтi роз­тлiння похiттю: 5 ви ж, докла­даю­чи до цього всю стараннiсть, пока­жiть у вашiй вiрi чесноту, в чеснотi розсудливiсть, 6 в розсудливостi стриманiсть, у стриманос­тi терпiння, у терпiннi благочестя, 7 в благочестi братолюбство, у братолюбстві любов. 8 Якщо це у вас є i примножується, то ви не залишитесь без успiху i плоду в пiз­наннi Господа нашого Iсуса Христа. 9 А в кого цього немає, той слiпий, закрив очi, забув про очищення давнiх грiхiв своїх. 10 То­му, браття, усе бiльше i бiльше старайтесь утверджувати ваше по­кликання та обрання; так дiючи, ви нiколи не спiткнетесь, Толкова Біблія У християнстві, за Апостолом, дана повнота істинного життя від всесильної і всемогутньої сили або благодаті Божої, дана блаженна можливість людям ставати причасниками Божого єства. "Причасниками Божого єства ми стали через явлення Господа і Бога, Який начала нашого єства поєднав в Самому Собі і освятив, якщо ж святе начало, то й все святе" (блаж. Феофіл.). Відповіддю з боку християн на дію благодаті Божої є не тільки видалення від пануючого в світі розтління (ст. 4б), але і, головним чином, позитивна чеснота в різних її розгалуженнях. Апостол в 2 Пет. 1: 5-7 показує ступені успіху. На першому місці "віра", так як вона є підставою і опорою добра. На другому місці "чеснота", тобто справи, як каже Апостол Яків (Як. 2:26), віра без справ мертва. Далі "розум". Який же розум? Знання таємниць Божих, яке доступне не для всякого, але для того тільки, хто постійно вправляється в добрих справах. За ним "стриманість". Бо і він потрібен для того, щоб досягти зазначеної мети, щоб не пишатися величчю дару. А як при короткочасному стриманні можна зміцнити дар, то має бути терпіння. Воно зробить все: і "благочестя" наповнить, і надію на Бога удосконалить. До благочестя приєднається "братолюбство", а до всього цього любов ... (блаж. Феофіл.). Зобразивши раніше (ст. 2-6) благодатний стан християн в його ідеальній нормі, Апостол тепер каже, що християнський ідеал віри і життя повинен втілюватися в житті християнської спільноти, що лише збереження і примноження духовного благодатного надбання відкриває шлях до істинного християнського пізнання. Навпаки, той, хто не має згаданих Апостолом моральних основ життя, той подібний до людини з закритими очима. "Вислів Апостола Петра подібний сказаному блаженним Яковом, зокрема: хто слухає слово, і не виконує, той подібний людині, що риси обличчя свого розглядає у дзеркалі (Як. 1:23), (блаж. Феофіл.). На противагу окресленої в ст. 9 необґрунтованості чужого християнству духу, справжні християни повинні і в навчанні, і в житті спиратися на покликання християнське...

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову». Залишатися завжди пригніченим мороком невідання - і принизливо, і огидно нудно. Дух наш шукає безпосередньої розмови з НИМ, Тим, «Хто мене... з нікчемності призвав»; Хто порушив мій спокій не-буття і кинув в цю безглузду і навіть мерзенну трагікомедію. Ми хочемо знати: в кому неправда? У нас самих, чи в Ньому, Творцеві? Нам здається, що ми прийшли в цей світ поза нашою волею, можливо, без нашої згоди. Чи пам'ятає хтось з нас таку мить, коли його спитали: «Чи хочеш народитися в це життя?» Відкриваючи, звичайно, заздалегідь, - яке воно, життя. Чи мали ми змогу відмовитися від дару цього? Чи праві ми, приписуючи «безумство Богу»? (Пор.: Іов. 1, 22). Ось, я чую інший голос: «Я — Світло для світу; хто піде вслід за Мною, той не ходитиме в темряві, а матиме світло життя» (Ін. 8, 12). «Хто спраглий, нехай іде до Мене і п’є. Хто вірує в Мене, у того... з утроби його потечуть ріки води живої» (Ін. 7:37, 38). Чи не прийняти мені з вірою цей заклик Христа і дійсно боротися за досягнення Царства непорушної любові Отця; йти шляхом, який Він, Христос, вказав нам? Якщо нам не дано створити нічого з «ніщо», то і сама ідея про вічність не може народитися в нас. Її присутність у нас була б онтологічно неможливою. Уважно спостерігаючи за плином навколишньої дійсності, ми помічаємо, що будь-яка реальна потреба має в космічному бутті можливість задоволення, лише потрібно знайти доступ до цього засобу. В історії наукового прогресу багато ідей, котрі здавалися надмірно сміливими, - здійснилися нині на наших очах. Чому б мені не утвердитися у вірі, що і моя жага блаженного безсмертя і вічного єднання з Творцем також здійсненна? Як радикально змінюється все, коли раптом розкриється серце прийняти заклик Христа. Кожна мить стає коштовною, сповненою глибоким сенсом. І страждання, і радощі - чудесно зливаються з новим подвигом. Ліствиця до неба - перед нашими очима. «Відтепер ім’я твоє буде... Ізраїль, тому що ти боровся з Богом, і людей перемагати будеш» (Бут. 28, 12; Бут. 32 29). А про Ім'я Моє не питай, бо воно дивне, і ти ще не здатний сприйняти Його. І все ж ти благословенний. «І зійшло сонце ... І кульгав він на стегно­ своє»: шлях до пізнання скоєного ще не відкрився, але передбачення було вже дано. Воно буде поглиблюватися в свідомості пророків, і буде мовлено багато полум'яних словес про предвічне Слово Отця, що має прийти; і довершене Світло, в якому немає жодної темряви, явиться нам у всій силі Своїй.

Євангельські читання 21 січня Євангеліє від Марка, 12, 38 - 44 38 І говорив їм у вченні Своїм: стережіться книжників, які люблять ходити в довгому одязі і приймати вітання на народних зібраннях, 39 сидіти спереду в синагогах і возлежати на перших місцях на бенкетах, — 40 ції, котрі поїдають доми вдів і лицемірно довго моляться, приймуть найтяжче осудження. 41 І сів Ісус навпроти скарбниці і спостерігав, як народ кладе гроші в скарбницю. Чимало заможних клали багато. 42 Прийшла одна вбога вдова і поклала дві лепти, тобто кодрант. 43 Покликавши учеників Своїх, Ісус сказав їм: істинно кажу вам, що ця вбога вдова поклала більше за всіх, хто клав у скарбницю, 44 бо всі клали з достатку свого, а вона із злиднів своїх поклала все, що мала, весь прожиток свій. Аверкій, архієпископ Посоромивши фарисеїв і залишивши їх без відповіді, Господь для застереження Своїх учнів і народу від прийняття духу фарисейства, виголосив проти фарисеїв грізну викривальну промову, в якій викрив їх найголовніші помилки, як щодо вчення, так і щодо життя. Ця промова повністю наводиться тільки св. Матфеєм, а у св. Марка і Луки наведені лише уривки з неї. «Люблять ходити в довгому одязі»: до країв верхнього одягу пришивались чотири кисті, і від них по краях одягу йшли нитки у блакиті. Їх робити і носити наказано законом, в нагадування заповідей Божих і на відміністт євреїв від інших народів (Чис. 15: 37-40). Фарисеї, через марнославство, і ці кисті робили більшими. …У ті часи їжу споживали не сидячи, а напівлежачи на особливих довгих і широких подушках, що клалися до столу, який мав зазвичай форму літери П. Головні або почесні місця були в середині столу і їх добивалися фарисеї: в синагогах вони вимагали собі місць, найближчих до кафедри. «Поїдають доми вдів...» - обманювали вдів своєю показною побожністю і розкрадали їх майно. Про лепту вдовиці, що увійшла давно вже в приказку, розповідають цілком узгоджено тільки два Євангелисти - св. Марк і св. Лука. У так званому «дворі жінок» перебувала скринька, в яку народ клав свої добровільні пожертвування на храм. Перед святом Пасхи було прийнято особливо багато жертвувати: кожен, хто входить до храму, опускав щось в цю скриньку, в міру своїх коштів і ревності. Багато багатіїв клали багато, а бідна вдова поклала дві лепти. «Внесок» був найдрібнішою монетою, дві лепти дорівнювали дрібній римській монеті, що називалася «шеляг». Господь сказав, що ця бідна вдова «поклала найбільше за всіх», тобто більше не за кількістю грошей, але порівняно з іншими. Інші подавали те, в чому не мали великої потреби, не обтяжуючи себе надто, а вона поклала останнє, що у неї було, і таким чином присвятила Богу все, що мала. Перше соборне послання святого апостола Петра, 4, 12, - 5, 6 12 Улюбленi! Вогняної спокуси, що посилається вам для випробування, не цурайтеся, нiби пригоди для вас чужої, 13 оскiльки ви берете участь у стражданнях Хрис­тових, радійте, щоб i в з’явлення слави Його ви зрадiли i звеселились. 14 Якщо лихословлять вас за iм’я Христове, то ви блаженнi, бо Дух слави i Дух Божий спочиває на вас. Тими Вiн ганьбиться, а вами прославляється. 15 Тiльки б не постраждав хто з вас, як убивця, чи злодiй, чи злочинець, або як той, хто зазiхає на чуже; 16 а коли як християнин, то не соромся, а прославляй Бога за таку долю. 17 Бо час розпочатися судовi з дому Божого; а якщо пер­ше почнеться з нас, то який кi­нець тих, хто противиться Євангелiю Божому? 18 I якщо праведник ледве спасається, то нечестивий i грiш­ний де з’явиться? 19 То­му i тi, що страждають з волi Божої, нехай вiддадуть Йому, як вiр­ному Творцевi, душi свої, роблячи добро. 1 Пастирiв ваших благаю я, спiвпастир, i свiдок страждань Христових‚ i спiвучасник слави, що має вiдкритися: 2 пасiть Боже стадо, яке у вас, доглядаючи його не примусово, а охоче i Боговгодно не для ганебної користи, а щиро; 3 i не пануючи над спадщиною Божою, а подаючи приклад стадовi; 4 i коли з’явиться Пастиреначальник, ви одержите нев’янучий вiнець слави. 5 Також i молодшi, будьте покiрнi пастирям; а всi, покоряючись один одному, одягнiться у смиренномудрiсть, бо Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать. Толкова Біблія Апостол говорить про природність і навіть необхідність для справжніх послідовників Христових "вогненної спокуси", тобто вогню лих і скорбот, з метою випробування навіть праведників і вдосконалення їх чеснот: бідами душа очищується і зростає чеснота, як золото очищається в горнилі і підноситься в цінності в міру віддалення через вогонь домішок. Такий лад в житті праведників цілком узгоджується із заповідями і обітницями Самого Господа (Мф. 5:11; Ін. 15:18; Ін. 16: 2). Найбільшу втіху в стражданнях християнина становить усвідомлення, що через страждання свої він робиться учасником Христових страждань і перебуває з Христом в живому єднанні (Рим. 8:17; 2 Кор. 1: 7). Апостол вказує, ст. 14, що тягар скорбот, які переносяться християнами за Христа від гонителів, полегшується сходячим на християн Духом Божим. Нову підставу або спонукання до благодушного перенесення страждань Апостол знаходить, як і раніше (1 Пет. 4: 7), в близькості Божественного суду, який всім тягарем обрушиться на невірних і нечестивих, але почнеться з громади віруючих. У ст. 6, вказуючи, як і раніше (1 Пет. 4:17), на майбутній суд Божий, переконує всіх християн змиритися, усвідомити своє безсилля перед величчю і силою Божою - в надії, що Господь, рано чи пізно, свого часу піднесе смиренних…

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову». Та ж боротьба - в житті пророків Іллі й Іони. Перший молився так: «Досить уже, Господи; візьми душу мою, бо я не кращий за батьків моїх... поревнував я за Господа Бога Саваофа, тому що сини Ізраїлеві залишили завіт Твій, зруйнували Твої жертовники і пророків Твоїх убили мечем; залишився я один, але і моєї душі шукають, щоб відняти її» (3 Цар. 19: 4, 10). А Іона говорив: Господи, Ти послав мене з таким насильством пророкувати ніневитянам про майбутню їх загибель за їхню провину, знаючи, що Ти не зробиш цього з ними, бо «Ти Бог благий і милосердий, довготерпеливий і многомилостивий і жалкуєш щодо нещастя. І нині, Господи (коли моє пророцтво не збулося і я осоромлений), візьми душу мою від мене, бо краще мені померти, ніж жити» (Іон. 4: 2-3). Ще більш вражаючим є випадок з Іовом: «Згинь день, у який я народився, і ніч, у яку сказано: зачалася людина!.. Нехай затьмарить його темрява і тінь смертна... нехай страшаться його, як палючої спеки! Ніч та, — нехай володіє нею морок, нехай не рахується вона в днях року,.. нехай буде вона безлюдна; нехай не ввійде в неї радість! Нехай проклянуть її ті, що проклинають день... нехай чекає вона світла, і воно не приходить, і нехай не побачить вона вій денниці за те, що не зачинила дверей утроби матері моєї і не приховала горя від очей моїх! Чому я не помер, виходячи з утроби, і не помер, коли вийшов з утроби?.. Тепер би лежав я і спочивав (у великому спокої небуття)... Там беззаконні перестають наводити страх... Малий і великий там рівні (в своїй незначності), і раб вільний від господаря свого. Навіщо дано страднику світло, і життя засмученим душею, які чекають на смерть, і немає її... зраділи б до захвату... що знайшли гріб? Навіщо дано світло людині, путь якої (до пізнання Бога) закрита, і яку Бог оточив мороком?» (Іов. 3: 3-23). У долях наших завжди є щось спільне з кожним із них. Боровся Ізраїль з Богом; а хто з нас не бореться? Увесь світ навіть досі занурений у відчай, ніде не знаходячи виходу. У нестерпній борні вся земля звинувачує Його в стражданнях своїх. Життя - непроста річ, і нелегко проникнути в глибинний сенс Буття. Дарунок даремний, дарунок випадковий, Життя, навіщо ти мені дароване? Чи навіщо присудом таємним Ти на страту засуджене? Хто мене ворожою владою З нікчемності призвав, Душу мені наповнив пристрастю, Розум сумнівом збентежив? Так у глибокому засмученні писав поет, висловлюючи, по суті, те саме, що багатостраждальний Іов.

Євангельські читання 20 січня Євангеліє від Іоана, 1, 29-34 29 Наступного дня бачить Іоан Ісуса, Який іде до нього, і говорить: ось Агнець Божий, Який бере на себе гріхи світу. 30 Це Той, про Якого я сказав: за мною гряде Муж, Який переді мною був, бо Він був раніше від мене. 31 Я не знав Його; але прийшов хрестити водою для того, щоб Він явився Ізраїлеві. 32 І свідчив Іоан, кажучи: я бачив Духа, Який сходив з неба, мов голуб, і перебував на Ньому. 33 Я не знав Його; але Той, Хто послав мене хрестити водою, сказав мені: на Кому побачиш Духа, Який сходить і перебуває на Ньому, Той хреститиме Духом Святим. 34 І я бачив і засвідчив, що Цей є Син Божий. Аверкій (Таушев), архієпископ На другий день, коли Ісус, після того, як диявол Його спокушав, знову прийшов на Йордан, Іоан виголошує щодо Нього урочисте свідчення, називаючи Його «Агнцем Божим, Який бере на себе гріхи світу»... і засвідчуючи, що це і є Той, про прихід Якого він і проповідував ... Мета цього чуда - явити людям Сина Божого в Ісусі, що перебував доти в невідомості, чому Церква і співає в день свята Хрещення Господнього, званого також Богоявленням: «Явився Ти сьогодні вселенній» (Кондак). Хрещення Господнє наша свята Церква святкує з давніх-давен 6 січня, називаючи це свято також Богоявленням, бо в події цій явила Себе людям вся Свята Трійця: Бог Отець голосом з неба, Бог Син хрещенням від Іоана в Йордані, Бог Дух Святий сходженням у вигляді голуба. Іоан переконався в тому, що це і є Син Божий, так як він бачив Духа, що сходив з неба, як голуба, і він спочив на Ньому… За словами Іоана, Дух Божий не тільки зійшов на Ісуса, а й «перебував на Ньому». За св. Матфеєм, Іоан відмовлявся хрестити Ісуса, кажучи, що сам має хреститися від Нього, а за Євангелієм від Іоана, Хреститель не знав Ісуса до хрещення, поки не побачив Духа Божого, який сходив на Нього у вигляді голуба. Суперечності тут бачити не можна. Іоан не знав Ісуса до хрещення, як Месію, але, коли Ісус прийшов до нього просити хрещення, він, як пророк, який проникав в серця людей, відразу відчув Його святість і безгрішність і Його нескінченну перевагу над собою… Коли ж він побачив Духа Божого, який сходив на Ісуса, тоді вже остаточно переконався, що перед ним Месія-Христос… Діяння святих апостолів, 19, 1-8 1 Пiд час перебування Апол­лоса в Коринфi, Павло, про­йшовши верхнi країни, прибув до Ефеса i, знайшовши там деяких ученикiв, 2 сказав їм: «Чи прийня­ли ви Святого Духа, увiрувавши?» Вони ж сказали йому: «Ми навiть i не чули, чи є Дух Святий». 3 Вiн сказав їм: «У що ж ви хрестились?» Вони вiдповiдали: «В Iоанове хрещення». 4 Павло сказав: «Iоан хрес­тив хрещенням покаяння, говорячи людям, щоб вiрували у Грядущого за ним, тобто у Христа Iсу­са». 5 Почувши це, вони хрестилися в iм’я Господа Iсуса, 6 i, коли Павло поклав на них руки, зiйшов на них Дух Святий, i вони стали говорити iншими мовами i проро­кувати. 7 Усiх же їх було чоловiк близько дванадцяти. 8 Прийшовши до синагоги, вiн безбоязно проповiдував три мiся­цi, навчаючи та переконуючи про Царство Боже. Толкова Біблія "Пройшовши верхні країни ..." - країни нагірні, що лежали вище Ефеса і низинного морського берега, на якому він був розташований; це, очевидно, внутрішні провінції Малої Азії, між іншим - Фригія і Галатія, які відвідував Павло під час цієї подорожі (Діян. 18:23). Якщо під час 2-го своєї подорожі Павлу Дух заборонив проповідувати в проконсульській Азії ((Діян. 16: 6) і д.), і тільки на зворотному шляху він був недовго в Ефесі ((Діян. 18:19) і д.) , то тепер, прямо з Фригії, пройшовши проконсульську Азію, він прибув до Ефеса і тут залишався досить довго (Діян. 19:10). "Деяких учнів ..." З подальшого видно, що це були власне Іоанові учні, а не Ісусові, яких Дієописувач переважно іменує просто учнями. Хрещені тільки в Іоанове хрещення, ці "учні" вірували в проповідуваного Хрестителем майбутнього Месію, але не мали повного знання про Нього, як і Аполлос, до часу; втім, як досить підготовлені до віри в Христа, могли бути названі християнами, або учнями Христовими у великому сенсі слова. Ці учні були, ймовірно, з іудеїв, що недавно оселилися в Ефесі, де вони приєдналися до християнської спільноти, так що сам Павло вважав їх за християн (Діян. 19: 2): "увірувавши"). Сказав їм: «Чи прийня­ли ви Святого Духа, увiрувавши?» Вони ж сказали йому: «Ми навiть i не чули, чи є Дух Святий». Відповідь дивна і навіть не зовсім зрозуміла і ввічлива, якщо її розуміти буквально. Звичайно, вони не могли не знати, що Дух Божий говорив через пророків і через Іоана, але не відали про підставу нового домобудівництва Божого, в якій Святий Дух обіцяний і даний усім в Ісусі Христі, як єдиний діяч з відродження душ. Таким чином, тут мова йде не про те, чи існує Дух Святий, а про те, чи з'явився Месія, що має хрестити людей Духом Святим, чи з'явилися і почали діяти на землі серед людей благодатні дари цього Св. Духа? У цьому саме сенсі і слід розуміти відповідь: "ми навіть і не чули, чи є Дух Святий", тобто і своїх дарах на землі, серед людей? (Пор. Ін. 7:39). Очевидно, вони просто не знали нічого про події єрусалимські з часу смерті Хрестителя, живучи в якомусь такому куточку світу, куди чутки про ці події ще не проникали, і тільки тепер, в Ефесі, вони докладніше стали дізнаватися про все, але до зустрічі з апостолом, через недавність перебування свого в Ефесі, ні від кого ще не встигли дізнатися про все точніше. Вiн сказав їм: «У що ж ви хрестились?» Вони вiдповiдали: «В Iоанове хрещення». Здивована відповідь "учнів" викликає нове здивоване запитання Апостола: Яке вчення ви взяли своїм хрещенням? Проста і коротка відповідь запитуваних "в Іоанове хрещення" відкриває очі апостолу, що здивувався, побачивши цих дивних "учнів". Вони хрестилися в те, що становило мету хрещення Іоанового і сповідування чого було потрібно при цьому хрещенні. Це дає привід апостолу коротко і стисло, але досить змістовно охарактеризувати сутність хрещення Іоанового і його ставлення до Христа. Хрещення покаяння (Мк. 1: 4; пор. Мф. 3:11 та ін.) В знак доброї зміни в способі мислення і життя, в знак твердого наміру, по покаянні і сповіданні гріхів, відмовитися від колишнього гріховного життя і хибного способу мислення і почати життя богоугодне, в готовності вступити в Царство Месії. За тлумаченням блаж. Феофілакта, "Предтеча проповідував хрещення покаяння для того, щоб люди, покаявшись і прийнявши Христа, отримали відпущення гріхів". Чому цього хрещення було недостатньо, і ті, що хрестилися "вІоанове хрещення" знову "хрестилися в ім'я Господа Ісуса"? Тому, що перше хрещення не давало позитивного змісту для духовного життя охрещуваного, а друге, повідомляючи благодать відпущення гріхів, мало значення дійсного і істотного переродження духовної природи охрещуваного. Відносно до другого, християнського, перше, Іоанове хрещення мало значення підготовчого, готуючи до віри в Господа Ісуса, хрещення в Якого мало, втім, зовсім самостійне і остаточне значення. "Почувши це, - тобто про пришестя Месії, якого проповідував Іоан, і про недостатність Іоанового хрещення, - ті хрестились .. хрещенням християнським (див. Діян. 2:33 і Мф. 28:19) ... «І, коли Павло поклав на них руки, зiйшов на них Дух Святий, i вони стали говорити iншими мовами i проро­кувати». ... І, коли Павло поклав на них руки(див. Діян. 8: 15-17), зiйшов на них Дух Святий, i вони стали говорити iншими мовами (див. Діян. 2: 4; Діян. 10: 14-48) і пророкувати (див. Діян. 11:27; пор. Діян. 13: 1; 1 Кор. 14: 1-40). Слід зазначити тут безпідставність лжевчень древніх єретиків і новітніх сектантів (анабаптистів і менонітів), що засновували на цьому місці Діянь своє друге хрещення. Щоб бачити всю хибність опори захисників перехрещення, досить вказати невідповідність в подібному випадку аналогії, що використовується ними. Цей стих Діянь говорить про таке нове хрещення Іоанових учнів, яке істотно різниться від раніше прийнятого ними хрещення. Колись вони були хрещені Іоановим хрещенням покаяння, щоб вірувати в Того, Хто прийде після Іоана. Хрещення ж християнське, яке вони мали в Ефесі, було хрещенням в ім'я Месії, що вже прийшов - Ісуса Христа. Тим часом, у новітніх захисників перехрещення обидва хрещення - християнські, в ім'я Отця і Сина і Святого Духа. Тут, отже, наполягається на повторенні одного і того ж хрещення християнського. "Безбоязно проповiдував...".Вказівка на те, що проповіді апостола мала значних противників, які свій опір готові були проявити до великої шкоди для апостола; проте це не стримувало його ревності. "Про Царство Боже ..." Під ім'ям Царства Божого тут мається на увазі церква Християнська з усіма тими благами, які дарує вона істинним членам своїм, як в реальному житті, так і в майбутньому. Царство це, на противагу царству князя світу цього, є Царство Боже, Царство Христове, царство святості і істини, царство вічного життя у єднанні з Христом (див. Мф. 3: 2; Ін. 3: 3, Ін. 3: 5 ).

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову». Перша згадка про ще незрозуміле призивання Бога наступне: «У Сифа... народився син, і він нарік йому ім’я: Єнос; тоді почали призивати ім’я Господа» (Бут. 4, 26). Згодом відкривається Бог Авраамові, Ісааку та Якову з усе дедалі ширшим горизонтом: «Являвся Я Аврааму, Ісааку і Якову з ім’ям «Бог Всемогутній», а з ім’ям Моїм «Господь» [Ягве, Ієгова] не відкрився їм» (Вих. 6, 3). Доповнив Бог одкровення про Себе: «І зійшов Господь у хмарі, і зупинився там поблизу нього, і проголосив ім’я Ієгови. І пройшов Господь перед лицем його і проголосив: Господь, Господь, Бог чоловіколюбний і милосердий, довготерпеливий і многомилостивий і істинний, що зберігає [правду і подає] милість у тисячі родів, Який прощає провину і злочин і гріх, але не залишає без покарання, Який карає провину ­бать­ків у дітях і в дітях дітей до третього і четвертого роду» (Вих. 34: 5-7). Отже, спочатку Бог відкрився Мойсеєві як особистісний і єдиний воістину СУЩИЙ, з невідомими ще атрибутами. Подальше одкровення розкривало властивості цього АЗ ЄСМЬ [Я Є СУЩИЙ] як Бога милостивого і людинолюбного. Але і це було незрозумілим, і Мойсей усвідомлював неповноту набутого ним пізнання. Пророки також не досягали жаданої повноти; але зі слів Ісаї: «Так говорить Господь, Відкупитель... Святий Ізраїлів... Я — Господь перший, і в останніх — Я той самий... щоб ви знали... що це Я: раніше Мене не було Бога і після Мене не буде» (Іс. 43:14, 41:4, 43:10). Ми бачимо, що Цей Бог - «Перший і Останній» - відкрився як Абсолют Особистісний, живий; не як якесь абстрактне «Все-Буття» або трансперсональна Всеєдність і подібне. Отже, очевидно, що дух ізраїльських пророків був спрямований до Першо-буття, до Того, Хто від Початку. Саме це налаштування характерне людині - образу Абсолюту. Він не зупиняється ні на чому, що б це не було, проміжному. З біблійного оповідання ми бачимо, що будь-яке нове одкровення сприймалося, як Богоявлення, як Його безпосередня дія. У зв'язку з цим і саме Ім'я переживалося як Присутність Бога. В Імені міститься подвійна сила: з одного боку, відчуття Живого Бога, з іншого - пізнання про Нього. Звідси - страх промовляти Ім'я марно (Вих. 20, 7). У міру збагачення одкровення про властивості Божі, про дії Його - поглиблювалося і богопізнання взагалі. Але незважаючи на впевненість ізраїльтян, що вони обраний народ, що Всевишній відкривається їм, - не припинявся до явлення Христа стогін пророків у молитві до Бога прийти на землю і дати про себе воістину повне пізнання, жага якого невід'ємна від духу людини. Відкривався Бог і як Промислитель, Відкупитель, Спаситель і багато іншого, але все в розумі людей залишалося покритим вуаллю. Яків у трагічний момент свого життя, повертаючись від Лавана в рідні місця, де ще жив брат його Ісав, зустрічі з яким він боявся, вночі, залишившись на самоті далеко від спільного табору, боровся з Богом: нелегко пройшли роки в домі Лавана; страшна зустріч з Ісавом. Шукав він благословення і захисту, але в напруженій боротьбі: змагаючись з Ним, звинувачуючи Його (Бут. 32, 24).

Євангельські читання 6 січня Євангеліє від Луки, 2, 1 - 20 1 У ті дні вийшов від кесаря Августа наказ зробити перепис по всій землі. 2 Цей перепис був перший за правління Квиринія Сирією. 3 І всі йшли записатися, кожен до свого міста. 4 Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Назарета, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Вифлеєм, бо він був з дому і роду Давидового, 5 записатися з Марією, зарученою з ним жінкою, яка була вагітна. 6 Коли ж вони були там, надійшов час родити Їй; 7 І народила Сина Свого Первістка, і сповила Його, і поклала Його в ясла, бо не було їм місця в гостиниці. 8 У тій стороні були на полі пастухи, які стерегли нічної пори отару свою. 9 Аж ось ангел Господній став між них, і слава Господня осяяла їх; злякалися вони страхом великим. 10 І сказав їм ангел: не бійтеся; я благовіщу вам радість велику, яка буде всім людям. 11 Бо нині у місті Давидовому народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. 12 І ось вам знамення: ви знайдете сповите Немовля, Яке лежатиме в яслах. 13 І раптом з’явилося біля ангела численне воїнство небесне, яке славило Бога і викликувало: 14 слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління! 15 І коли ангели відійшли від них на небо, пастухи сказали один одному: підемо до Вифлеєма і подивимось, що там сталося, про що сповістив нам Господь. 16 І, поспішивши, прийшли і знайшли Марію та Йосифа, і Немовля, Яке лежало в яслах. 17 Побачивши ж, розповіли про те, що було сповіщено їм про Немовля Це. 18 І всі, хто чув, дивувалися тому, що розповідали їм пастухи. 19 А Марія зберігала всі слова ці, складаючи в серці Своїм. 20 Пастухи ж повернулися, славлячи і хвалячи Бога за все те, що чули й бачили, як було сказано їм. Аверкій, архієпископ Детальніше всіх про обставини Різдва Христового і про час, коли це сталося, оповідає св. євангеліст Лука. Події Різдва Христового він прив’язує до перепису всіх жителів Римської імперії, який був проведений за наказом "кесаря ​​Августа", тобто римського імператора Октавіана, що отримав від римського сенату титул Августа ( "священного"). На жаль, точної дати цього перепису не збереглося, але час правління Октавіана Августа, особистості добре відомої в історії, дає нам можливість хоча б приблизно, за допомогою інших даних, про які буде мова далі, з точністю до кількох років, визначити рік Різдва Христова. Прийняте у нас тепер обчислення "від Різдва Христового" введене в VI столітті римським монахом Діонісієм, на прізвисько Малий, який за основу цього літочислення взяв свій розрахунок, що Господь Ісус Христос народився в 754-му році від заснування Риму. Цей розрахунок, як показали потім ретельні дослідження, виявився помилковим: Діонісій помилився, принаймні, на 5 років, вказавши рік Різдва Христового пізніше, ніж він був насправді. Ця Діонісіанська ера призначалася спочатку для Церковного вжитку, а з X століття стала загальнопоширеною в християнських країнах і прийнята в цивільному літочисленні, хоча всіма хронологами визнається тепер помилковою. Дійсний рік Різдва Христового можна визначити більш точно на підставі наступних даних Євангелія: 1) Час царювання Ірода Великого. З Мф. 2: 1-18 і Лк. 1: 5 абсолютно зрозуміло, що Христос народився ще під час царювання цього Ірода. А Ірод царював з 714 по 750 рр. від заснування Риму. У 750 році він помер за вісім днів перед Пасхою, незабаром після місячного затемнення. Але так як, за обчисленням астрономів, це затемнення відбувалося в ніч з 13 на 14 березня 750 року і юдейська Пасха цього року припадала на 12 квітня, то, отже, Ірод помер на початку квітня 750 р від заснування Риму, тобто принаймні на чотири роки раніше нашої ери. 2) Народний перепис, згадуваний у Лк. 2: 1-5, розпочатий едиктом Августа в 746 р., для Іудеї почався в останні роки царювання Ірода, а потім був припинений внаслідок смерті Ірода, тривав і закінчився, коли Сирією керував Квириній, згадуваний в Єв. Лк. 2: 2. Внаслідок цього перепису в Палестині відбулося народне повстання. Ірод ватажка повстання Февда віддав на спалення 12 березня 750 р, тому зрозуміло, що перепис почався дещо раніше цього часу. 3) Правління Тиверія Кесаря, в п'ятнадцятий рік якого, за свідченням Єв. Лк. 3: 1, св. Іоан Хреститель виступив на проповідь, коли Господу Ісусу Христу було тридцять років (Лк. 3:23). Август прийняв Тиверія в співправителі за два роки до своєї смерті в січні 765 р і, відпов., 15-ий рік царювання Тиверія починався в січні 779 р. Так як, за висловом євангеліста Луки, Господу Ісусу було в цей час "років тридцять", то, отже, народився Він в 749 році. 4) Астрономічні обчислення показують, що роком хресної смерті Христа Спасителя (а вона, за даними Євангелія відбулася в той рік, коли єврейська Пасха наступала ввечері в п'ятницю) міг бути тільки 783 р, а так як Господу Ісусу Христу в цей час йшов тридцять четвертий рік від народження, то, відпов., Він народився в 749 р від заснування Риму. Таким чином, всі вищенаведені дані, з великою часткою ймовірності, одноголосно свідчать, що роком Різдва Христового необхідно визнати 749 перший рік від заснування Риму. У деяких викликає збентеження зауваження євангеліста Луки про те, що перепис, під час якої народився Христос, "був першим у правління Квиринія Сирією", тоді як за історичними даними Квириній був правителем Сирії через вже 10 років після Різдва Христового. Швидше за все, непорозуміння це вирішується таким чином: при перекладі з грецького тексту (і для такої думки є сильні підстави) замість слова "цей" слід було б поставити "сам" перепис. Указ про перепис був виданий Августом ще до Різдва Христового, але через народні хвилювання і смерть Ірода він був перерваний і закінчений лише через десять років - уже в під час правління Квиринія. Є також дані, що Квириній двічі був правителем Сирії, і перепис, розпочатий на початку його правління, була закінчена вже іншого разу, чому євангеліст і називає перепис, під час якої народився Господь, "першим". "Кожен" повинен був записатися "в своєму місті", так як римська політика завжди застосовувалася до звичаїв переможених, а єврейські звичаї вимагали, щоб запис вівся за колінами, за родами і племенами, для чого кожному належало відправитися з метою перепису в те місто, де жив колись глава його роду. Так як Йосиф був з роду царя Давида, то він і повинен був відправитися до Вифлеєма – в місто, в якому народився Давид. У цьому видно чудовий промисел Божий: Месії належало народитися в цьому місті, за давнім пророцтвом св. пророка Міхея - Мих. 5: 2. За римськими законами, і жінки, нарівні з чоловіками, підлягали в підкорених країнах поголовного перепису. У всякому разі, немає нічого дивного в тому, що Пресв. Діва Марія в Її стані супроводжувала хранителя Свого дівоцтва старця Йосифа, тим більше, що Вона, без сумніву знала пророцтво св. Міхея, і не могла не побачити в указі про перепис промислительної дії Божої, що направляє Її до Вифлеєма. За відсутності даних в Четвероєвангелії, не можна точно визначити і день Різдва Христового. Східна Церква спочатку святкувала це свято в один день з Богоявленням під загальною назвою "Єпіфанія" - "Явище Бога в світ" - 6 січня. У Західній же Церкви Різдво Христове здавна святкувалося 25 грудня. З кінця IV століття і Східна Церква почала святкувати цей день також 25 грудня. День цей вибраний для святкування Різдва Христового з таких міркувань. Є припущення, що Захарія був первосвященик і що явлення Ангела йому відбулося за завісою в Святому Святих, куди первосвященик входив лише один раз на рік в день очищення. Цей день припадає на нашим календарем 23 вересня, цей день і стали вважати днем ​​зачаття Предтечі. У шостий місяць після цього було Благовіщення Пресв. Діви Марії, яке і стали святкувати 25 березня, а через дев'ять місяців, тобто 25 грудня, народився Господь Ісус Христос. Нема, проте, даних за те, що Захарія був первосвящеником. Тому найімовірніше інше символічне пояснення для вибору дня святкування Різдва Христового. У давнину вважали, що Христос, як другий Адам, зачався від Пресв. Діви під час весняного рівнодення 25 березня, коли, за найдавнішими переказами, створений і перший Адам. Народився ж Христос - світло світу, сонце правди - через 9 місяців, під час зимового сонячного повороту, коли день починає збільшуватися, а ніч зменшуватись. Відповідно до цього, зачаття Іоана Хрестителя, який на 6 місяців був старшим Господа, належить святкувати 23 вересня, під час осіннього рівнодення, а народження його - 24 червня - час сонячного повороту, коли дні починають скорочуватися. Ще св. Афанасій вказував при цьому на слова Іоана Хрестителя в Ін. 3:30 "Йому належить рости, мені ж маліти"… Євангеліст підкреслює, що Пресв. Діва сама сповила Своє новонародженого Немовля, тобто народження було безболісним. "Первістком" Син Її називається не тому, що після цього були у Неї інші діти, а тому, що, згідно із законом Мойсея, первістком називалося кожне дитя чоловічої статі, що "розкриває утробу", тобто всякий первонароджений, хоча б він був і єдиним. Через безліч мандрівників, які приїхали раніше, і через свою бідність, св. сімейство змушене було розміститися в одній з печер або гротів, якими багата була Палестина, і куди пастухи заганяли худобу в негоду. Тут і народився Божественний Месія, який був покладений замість дитячої колиски в ясла і від самого народження прийняв на Себе хрест приниження і страждання для спокутування людства, і самим Своїм народженням дав нам урок смирення, цієї найвищої чесноти, якої Він потім постійно вчив Своїх послідовників. За давнім переказом, під час народження Спасителя біля ясел стояли віл і осел, щоб показати, що "віл знає володаря свого, і осел — ясла господаря свого; а Ізра­їль не знає [Мене], народ Мій не ро­­­зуміє" (Іс. 1: 3). Але не одне приниження супроводжувало народження і все земне життя Спасителя, а й відблиски Його Божественної слави. Пастухам, можливо, тим самим, яким належала печера, і які, завдяки гарній погоді, ночували в полі ...явився Ангел Господній, осяяний Божественної славою, і сповістив їм "велику радість" про народження у граді Давида Спасителя, "він же Христос Господь". Тут важливо відзначити слова Ангела, що ця "велика радість" буде "всім людям", тобто, що Месія прийшов не для одних євреїв, але для всього людського роду. І зараз же, на підтвердження істини слів Ангела, постав цілий сонм ангелів ... Ангели вітали <...> Різдво Спасителя світу урочистим співом: слава в вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління (Лк. 2:14). Це зовсім не той «мир», про який так лицемірно кричать в наш час ті, хто зовсім не бажають миру, а всюди насаджують безбожжя, ворожнечу і ненависть. Бо нечестивим немає і не може бути миру (Іс. 48:22). Мир, про який співали ангели і який прийшов принести нам на землю Христос, Сонце Правди, це мир з Богом, мир з ближніми, як з нашими братами у Христі, і мир зі своєю власною совістю, коли вона не затьмарюється і не обтяжується гріхами і злочинами проти Закону Божого. Це - той мир, який заповідав Своїм послідовникам Христос на Таємній Вечері перед Своїми хресними стражданнями: Мир залишаю вам, мир Мій даю вам… І щоб люди не змішували цього миру Христового з брехливо-лицемірним миром людей, які не визнають Христа, додав: не як світ дає, Я даю вам (Ін. 14:27). Цей мир Божий, який перевищує всяк розум (Флп. 4: 7), доступний тільки тим людям, які прагнуть дотримуватися єднання духу в єдності миру (Еф. 4: 3), у яких, як у перших Християн, б’є одне серце й одна душа (Діян. 4:32). Пастухи, як люди, мабуть, благочестиві, негайно поспішили туди, куди вказав їм Ангел ... і першими удостоїлися поклонитися новонародженому Немовляті-Христу. Пресвята Діва Марія в почутті глибокого смирення тільки запам'ятовувала все це… Послання до євреїв святого апостола Павла, 1, 1 - 12 1 Бог, Який багаторазово й рiзноманiтно говорив здавна отцям через пророкiв, 2 в останнi ці днi говорив нам через Сина, Якого поставив спадкоємцем усьо­­­го, що Ним i вiки створив. 3 Цей, будучи сяєвом слави i образом iпостасi Його i тримаючи все словом сили Своєї, здiйснивши Собою очищення грiхiв наших, сiв праворуч престолу величi на висотi‚ 4 ставши настiльки кращим від ангелiв, наскiльки славнiше вiд них успадкував iм’я. 5 Бо кому коли з ангелiв сказав Бог: «Ти — Син Мiй, Я нинi породив Тебе?» I ще: «Я буду Йому Отцем, i Вiн буде Менi Сином»? 6 Також, коли вводить Первородного у всесвiт, промовляє: «I нехай поклоняться Йому всi Ангели Божi». 7 Про Ангелiв сказано: «Ти твориш духiв ангелами Своїми i слугами Своїми вогненне полум’я». 8 А про Сина: «Престіл Твiй, Боже, повiк вiку: жезл царства Твого — жезл правоти. 9 Ти полюбив правду i зненавидiв беззаконня, тому помазав Тебе, Боже, Бог Твiй єлеєм радости бiльше, нiж спiльникiв Твоїх». 10 Та: «Hа початку Ти, Гос­поди, заснував землю, i небеса — дiло рук Твоїх; 11 вони загинуть, а Ти перебуваєш, i всi постарiють, як риза, 12 i як одяг згорнеш їх, i змiняться; але Ти Той самий, i лiта Твої не скiнчаться». Толкова Біблія В останні дні - в останні часи позначає взагалі час царювання Месії. З настанням цього часу (Гал. 4: 4) дні підзаконного служіння - за визначенням Божим - не вічного, а тимчасового, приреченого на заміну новим, вічним, благодатним - були останніми не в хронологічному тільки сенсі, але, так би мовити, і по суті, як дні, що вичерпали тимчасову необхідність Старого Завіту і викликали народження Нового. "Говорив ..." - від одного і того ж дієслова λαλείν (вживалося для позначення Божественного одкровення) - вказує на внутрішній зв'язок обох одкровень - Старозавітного і Новозавітного, причому перше було лише попередньою сходинкою до другого. "Нам", на противагу "отцям", вказує і на перевагу нашого часу, що випливає з подальшого протиставлення "через Сина" замість "через пророків". "У Сині" - як "через пророків", - έν грецьке в сенсі δια - через Сина, через пророків, але з особливим відтінком думки, що і Син, і пророки Божі були лише зовнішніми знаряддями одкровення, але живими посередниками і виразниками його. Грецький текст при цьому виражається без артикля, бажаючи цим сказати, що Син стояв до Бога не як простий пророк, але в набагато більш близьких стосунках. Інші тлумачі пояснюють відсутність артикля в даному місці тим, що тут υιός (як і в Євр. 7:28) має значення власного імені Месії, і як таке, будучи в собі самому конкретним, не потребує визначення за допомогою артикля як істинний Син Божий, рівний з Отцем (Євр. 1: 3) Цей останній Посередник між Богом та людьми дав в Собі людям цілковите і найдосконаліше одкровення Божества, що покрила і завершило всі одкровення через пророків. Згадавши про Сина, апостол намагається усвідомити Його Божественну і людську природу і сутність, роблячи це в трьох співвідносних реченнях. Син є одночасно і спадкоємцем; звідси Син Божий є спадкоємець усього, тобто Господь усього всесвіту, так як спадщина і спадкоємець за єврейським слововживанням означають панування і господар (пор. Пс. 2: 8, а також Ін. 16:15; Мф. 28:18). "Всього" - πάντων - як і в Кол. 1:16, означає сукупність всіх речей. Але чому сказано: "Якого поставив" (εθηκε), а не "Який є?" - Св. Златоуст і Феодорит пояснюють це тим, що тут мова йде про людську природу Месії. Як Бог, Він завжди, від початку, був Господом всього, тому що через Нього все сталося. Але як людина Він став в часі Спадкоємцем і Господом всього, вчинивши, як Боголюдина, друге творення, тобто спокутування всьому створінню. Ця спокута ще не закінчилося в своїх діях і триватиме доти, доки існує світ. Христос заснував Собі особливе Боголюдське царство, в кінці існування якого підкоряться під ноги Його все вороги Його і настане повне панування Сина над усім (пор. 1 Кор. 15:25 і д.).