Пошук на сайті

Свято-Миколаївський монастир продовжує перекладати книгу "Чернече життя: за висловами про нього святих отців подвижників", яка була видана у 1885 р. у Києво-Печерській Лаврі. Якщо і під час самої молитви ворог буде вкладати лукаві марення, душа нехай не перестає молитися, і нехай не вважає власними своїми зрощеннями ці лукаві всіювання ворога, ці марення невтомного в підступах чудодія; але розсудивши, що поява непристойних думок буває у нас через невідступність винахідника лукавства, тим старанніше нехай припаде до Бога, і нехай молить Його знищити лукаву перешкоду у вигляді неналежних помислів, щоб стремлінням розуму свого безперешкодно, без усякого сповільнення і миттєво прийти до Бога, так щоб нашестя лукавих помислів анітрохи не ставали перешкодами на шляху. Якщо і продовжиться таке насилля помислів, через невідступність того, хто воює з нами, то і в цьому випадку не слід впадати у відчай і не залишати подвигу на половині діла, але терпіти доти, доки Бог, бачачи нашу стійкість, не осяє нас благодаттю Духа, яка обертає у втечу напади наклепника, очищає і наповнює божественним світлом ум наш, і влаштовує так, що думка наша у непорушній тиші служить Богу з радістю. Надійся на благість Божу і чекай від Бога заступництва, знаючи, що якщо звертаємося до Нього як належить і щиро, - не тільки не відкине нас зовсім, але, поки ще вимовляємо слова молитви, скаже: Ось я! (Ісаї, 58, 9). Таким втішним висловом завершує один із своїх листів Святий Василій Великий. Усе життя цього угодника Божого було невпинною, чистою молитвою. Такий же шлях постійної молитви до Бога вказує він і нам у вищевказаних й інших словах своїх. Отже, вислови Антонія, Василія і Варсонофія Великих, Єфрема Сиріна, Іоанна Ліствичника, Ісаї пустельника, Св. Ѳеодора Студита, Авви Дороѳея та інших великих учителів чернечого життя заохочують нас бути старанними у церковній або громадській молитві.

Євангельські читання 18 серпня Євангеліє від Матфея, 23, 23 - 28 23 Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що даєте десятину з м’яти, кропу і кмину, а облишили те, що є найважливіше в законі: суд, милість і віру; це належало робити, і того не залишати. 24 Вожді сліпі, що відціджуєте комара, а верблюда поглинаєте! 25 Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що очищаєте зовні чаші і блюда, тоді як усередині вони повні злодійства і неправди. 26 Фарисею сліпий, очисть перше всередині чаші і блюда, щоб чистими були і зовні вони. 27 Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що уподібнюєтесь розмальованим гробам, які зовні здаються гарними, а всередині повні кісток мертвих і всякої нечистоти. 28 Так і ви на вигляд здаєтесь людям праведними, а всередині повні лицемірства і беззаконня. Толкова Біблія Приписи про десятину, тобто десяту частину майна на користь левитів та храму, викладені в Лев. 27: 30-34; Чис. 18: 21-24, 26; Втор. 12: 6-17; Втор. 14: 22-29; Втор. 26: 12-15. Законні розпорядження детально розроблені в двох талмудичних трактатах Маасрот (десятини) і Маасер шені (другі десятини). При читанні цих трактатів відразу ж видно, що Спаситель викриває крайню дріб'язковість фарисеїв, до якої вони довели загальні законні постанови... Займаючись такими дріб'язковими постановами щодо маленьких і нічого не вартих трав, книжники та фарисеї абсолютно не врахували те, що було найважливішим в законі - суд, милість і віру. Це перерахування трьох речей, як вважають, відповідає пророцтву Мих. 6: 8 і Ос. 12: 6. Суд, милість і віра називаються найважливішим в законі (ta barutera tou nomou) не тому, що їх важко виконувати, - заповіді Божі не важкі (1 Ін. 5: 3), - а просто порівняно - суд, милість і віра набагато важливіші ( barutera), ніж десятина з м'яти, кропу і кмину. Останні слова: «це треба робити, і того не залишати» досить важкі для тлумачення. Прямий сенс: потрібно дотримуватися вимог суду (справедливості), милості і віри, не залишаючи сплати десятини. Можливо, Христос хотів сказати тільки цими словами, що сплачення десятин є, по суті, справою вільною, її можна сплачувати і не сплачувати, але навіть і це має значення, коли існують суд, милість і віра. Якщо ж немає останніх, то не самі десятини стають непотрібними, а та дріб'язковість і дурість, з якими ведуться про них міркування… Немає потреби залишати сплати десятини навіть з найдрібніших трав, якщо це не служить до втрати головних чеснот - суду, милості і віри. Вожді сліпі, як у Мф. 21:14; Мф. 23:16, 17, 26 (пор. 1 Пет. 2: 9; Рим. 2:19; Об'явл. 3:17). Тільки ті вожді, які сліпі, можуть займатися такою пустою діяльністю, як «відціджування» комарів. Вони насправді і самі не можуть рухатися вперед, ні вести за собою інших, і сиднем сидять на одному місці, займаючись самою нікчемною діяльністю. Але це не заважає їм бути вкрай злими, кровожерливими і жадібними. Відціджуючи комара, вони думають, що виконують закон Господній, але коли, замість комара, випивають (так буквально - καταπίνοντες) цілого верблюда, то не думають, що це суперечить закону. Верблюд, як тварина велика, обраний, очевидно, для протиставлення такому маленькому створінню, як комар. Комарі «відціджуєте» (διϋβλίζοντες), тобто вода, яка вливається в посудину, пропускалася через сито або рушник, щоб в посудині не виявилося мертвого комара, який осквернив би всю воду. Таким чином, мета цього - оберегти себе від опоганеної мертвечиною води, яка, якби опинився в ній комар, повинна бути вилита і замінена іншою. Але, будучи сліпими, книжники та фарисеї не помічали при цьому, що замість комара потрапляє в посудину цілий великий верблюд і вони випивають його разом з водою. Зрозуміло, що це - гіпербола, в якій міститься вельми тонка і влучна характеристика всіх лицемірів. Очищенню в Талмуді присвячено не менше дванадцяти трактатів; в основі - тлумачення старозавітних постанов про чистоту (Лев XI-XV; Чис V: 1-4 і особливо XIX)… Тут рабини перевершили самих себе в ретельній розробці цього предмета (подробиці див. у Шюрера, II: 560-565). Спаситель доводить неспроможність всього талмудського вчення про чистоту тим, що, незважаючи на всі постанови про очищення посуду, те, що міститься в них і що представляється чистим, як результат всіляких обмивань і очищень, насправді надзвичайно брудне, будучи результатом здирства й кривди. Така глибока думка, що пронизує всяке лицемірство… … Припини розкрадання і кривду, тоді те, що ти будеш їсти й пити, буде чистим, і тобі не буде потреби багато міркувати і піклуватися про зовнішню чистоту посуду. У Луки вислів поставлений в іншому зв'язку і має інший зміст, ніж у Матфея. Там лицеміри уподібнюються прихованим трунам, над якими люди ходять і не знають того, і внаслідок цього незнання, - нечиста. У Матфея труни - не приховані, а, навпаки, стоять на видноті і красиві, але всередині повні кісток і всякої нечистоти. Зрозуміти слова Спасителя тут не важко. Усі ми знаємо, що таке гарні труни, які прикрашаються різними предметами, коли віддається остання шана померлому. Але, незважаючи на всілякі зовнішні прикраси, жодна труна, звичайно, не буває привабливою, - інакше її не заривали в землю, щоб приховати від людських очей і позбавити людей від постійного споглядання сумних наслідків людського гріха. Про людей можна говорити, що, незважаючи на наповнення труни за своїм внутрішнім змістом, вони у зовнішності бувають іноді дуже красиві. Багато лицемірів роблять під час молитов і богослужіння артистичні прийоми, що красою їх не можна не дивуватися. Але в житті це не заважає таким особам бути цілком трунами прикрашеними. Друге послання до коринф'ян святого апостола Павла, 2, 14 – 3, 3 14 Але дяка Боговi, Який завжди дає нам торжествувати у Христi i пахощi пiзнання про Себе розповсюджує через нас у всякому мiсцi. 15 Бо ми Христо­вi пахощi Боговi в тих, що спасаю­ться‚ i в тих‚ що гинуть. 16 Для од­них запах смертоносний на смерть, а для iнших запах животворчий на життя. I хто здатний до цього? 17 Бо ми не спотворюємо слова Бо­жого, як багато хто, але проповi­дуємо щиро, як вiд Бога, перед Богом, у Христi. 1 Hевже нам знову знайомитися з вами! Hевже потрiбнi для нас, як для деяких, схвальнi послання до вас або вiд вас? 2 Ви — наше послання, написане у серцях наших, яке пiзнають i читають усi люди; 3 ви показуєте собою, що ви — послання Христове, через служiння наше, написане не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на кам’яних скрижалях, але на плотських скрижалях серця. Толкова Біблія У Македонії апостол зустрів Тита і отримав від нього звістку, що 1-е послання справило гарне враження в Коринфі. Він дякує за цей успіх Богові від усього свого серця. … Бог - це тріумфатор, переможець. Апостоли, і головним чином Павло, Його «бранці», яких Він веде за Собою як переможених, подібно до того, як римський полководець після перемоги вів за собою своїх бранців. Ап. пригадує тут своє покликання на дорозі в Дамаск, коли Христос сказав йому: «важко тобі йти проти рожна!» (Діян. 9: 5). Апостол Павло, дійсно, своєю діяльністю прославляв Бога, який змусив його служити Собі. У Христі. Усе в діяльності Апостола має найтісніше відношення до Христа. Пахощі... Перед тріумфатором курили пахощі і Ап., ймовірно, має тут на увазі цей звичай. … Ап. дещо змінює образ. Раніше він говорив, що Апостоли служать знаряддям для поширення пахощів Христових, а тут він називає їх самих пахощами Христовими. Сенс цього образного виразу такої: «ваша діяльність перебуває в певному відношенні до Бога, як пахощі Христа». Звичайно, цим вказується на богоугодність апостольської діяльності. Апостольська проповідь, проте, була цілющою не для всіх. Для інших, які, за властивістю своєї наполегливої ​​натури, не бажають прийняти спасіння від Христа і йдуть прямим шляхом до вічної погибелі, - вчення апостольське смертоносне. І хто здатен на це? Такі люди є - це Апостоли, яких дуже небагато. Інші ж (багато) нездатні до такої діяльності. Вони викривляють слово Боже або представляють вчення Христове не в теперішньому його вигляді… Їм, звичайно, хочеться зібрати навколо себе побільше учнів, і вони тримають біля себе і таких, які не здатні, як належить, увірувати в Христа.

Свято-Миколаївський монастир продовжує перекладати книгу "Чернече життя: за висловами про нього святих отців подвижників", яка була видана у 1885 р. у Києво-Печерській Лаврі. Бог знає серця тих, хто молиться. Тому говориш: яку потребу має Бог у нашому проханні? Невже не знає Він у чому маємо потребу? Тому яка потреба в проханні? Бог знає, що нам потрібно, і все тілесне щедро дає для задоволення нашого, будучи Благим, сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних, ще перше прохань наших (Матѳ . 5, 45). Але віри, заслуг доброчинності, Царства небесного, якщо не будеш просити із зусиллям і великим терпінням, не одержиш; тому що належить перше побажати, а, прагнучи, шукати дійсно у вірі і терпінні, роблячи зі свого боку все, так щоб ні у чому не засуджувала власна совість, що просиш або недбало, або ліниво; і тоді вже отримаєш, якщо вгодне це Богові. Бо Він краще тебе знає, що корисне тобі. І, можливо, маючи ціль зробити тебе усердним перед Ним, для того не квапиться дарувати, щоб ти пізнав що таке Дар Божий, і зі страхом беріг одержане. Бо все, що надбає хтось з великим зусиллям, намагається зберегти, щоб, згубивши це, не втратити і великої праці своєї, і, відкинувши благодать Божу, не зробитися недостойним вічного життя. Яку користь принесло Соломону те, що він швидко одержав Дар мудрості, і втратив його? Тому не будь малодушним, якщо не швидко отримуєш те, що просиш. Бо якби благий Господь бачив, що ти, швидко одержавши Дар, не втратиш його, - то готовий був би дарувати його і перше твого прохання. А тепер через піклування про тебе чинить це. Бо якщо той, хто отримав талант і зберіг його у цілісності, осуджений за те, що не пустив його в обіг; чи не тим більше осудженим буде той, хто втратив його? Тому, знаючи це, одержуючи швидше або повільніше, будемо вдячними Господу; тому що все, що не робить Владика, домобудує заради нашого спасіння; тільки ми не будемо через малодушність припиняти прохання. Бо Господь для того і розповів притчу про вдовицю, яка своєю невідступністю прихилила беззаконного суддю, щоб і ми, заради своєї наполегливості, отримували за проханням своїм. У цьому виражається і віра наша, і любов до Бога, коли, і не скоро отримуючи, будемо вдячними Йому. Будемо ж завжди дякувати Йому, щоб бути нам гідними сподобитися вічних благ Його.

Євангельські читання 15 серпня Євангеліє від Матфея, 17, 24 – 18, 4 24 Коли ж вони прийшли до Капернаума, то підійшли до Петра збирачі дидрахм і сказали: чи не дасть Учитель ваш дидрахми? 25 Він говорить: так. І коли увійшов він у дім, то Ісус, випередивши його, сказав: як тобі здається, Симоне, царі землі з кого беруть мито або податки: зі своїх синів чи з чужих? 26 Петро говорить Йому: з чужих. Ісус сказав йому: отже, сини вільні; 27 але, щоб нам не спокусити їх, піди до моря, закинь вудку, і першу спійману рибу візьми, відкрий їй рот і знайдеш статир, візьми його і віддай їм за Мене і за себе. 1 У той час ученики приступили до Ісуса і кажуть: хто більший у Царстві Небесному? 2 Ісус, покликавши дитя, поставив його посеред них 3 і сказав: істинно кажу вам: якщо ви не навернетесь і не будете як діти, не ввійдете у Царство Небесне. 4 Отже, хто упокориться, як дитя це, той і більший у Царстві Небесному. Толкова Біблія Розповідь про сплату податку зустрічається тільки у Матфея. У час після полону (Вих. 30:13 і сл .; пор. 2 Хр. 24: 6; 4 Цар. 12:12; Неєм. 10:33) було встановлено, щоб всі ізраїльські чоловіки, яким виповнилося 20 років, щорічно платили півсикля, або дві аттичні драхми, або ж одну олександрійську драхму (LXX; Бут. 23:15; Нав. 7:21) на храм для підтримки богослужіння. Часом збирання грошей за талмудичним трактатом Шекалім I: 3 був місяць адар (див. Переферк. Т. II, с. 269; відомості про цей податок в гл. II і VII цього трактату). Те, що податок існував під час земного життя Христа, видно з повідомлень Філона (XI, с. 244, вид. Манг.) І Йосифа (Древн. 18, 9, 1; Війна. 7,6, 6). Навіть іудеї в розсіюванні платили його. Це не був римський податок, хоча після зруйнування Єрусалима гроші і відправлялися в Рим на храм Юпітера Капітолійського (див. Шюрер II, с. 314, 315). Чи був цей податок примусовим чи ні, неясно. З питання, запропонованого збирачами податків, можна було б зробити висновок, що податок був добровільним і тому деякими відхилявся. При стягненні податків багаті не могли давати більше того, що було встановлено; бідні - менше. Точніше було б перекласти «чи не дасть дидрахм на храм», тому що в оригіналі множина поставлена в обох випадках. Цан пояснює множину тим, що збирачі питали не про дидрахму, яку слід було платити в цей саме рік, а взагалі про те, чи згоден Ісус Христос сплатити цей податок. Подібно до цього і ми говоримо: «чи не дасть грошей», хоча під «грошима» і мається іноді тільки одна монета. Розповідь, безсумнівно, вказує на стан справ в Палестині до 70 р. по Р. Х. Петро сказав, що у всякому царстві сини царя вільні, тобто необкладені податками. Тим більше, отже, повинні бути вільними в будь-якому земному царстві сини того Царя, якому підпорядковані всі царства земні. Сенс порівняння той, що Ісус Христос є Син Божий (Мф. 17: 5) і спадкоємець всього; але дім Бога є храм Його, і на користь цього храму збиралися дидрахми. Питання поставилося саме Петру і мало близький зв'язок з його сповіданням (Мф. 16:15). Статир дорівнював чотирьом драхмам, тому називався «тетрадрахма»: його не слід змішувати з золотим статиром (20 драхм). 1 У той час ученики приступили до Ісуса і кажуть: хто більший у Царстві Небесному? 2 Ісус, покликавши дитя, поставив його посеред них 3 і сказав: істинно кажу вам: якщо ви не навернетесь і не будете як діти, не ввійдете у Царство Небесне. 4 Отже, хто упокориться, як дитя це, той і більший у Царстві Небесному. Судячи з того, що суперечки учеників, хто з них більший, відбувалися неодноразово і кожного разу викликали викриття Спасителя (див. Мф. 20:20 і сл.; Мк. 10:35 і сл.; Лк. 22:24 і сл.; Ін. 13: 5 і сл.), можна припустити, що думка про земні блага, в зв'язку з передбачуваним земним пануванням такої Особи, якою був Спаситель, вкоренилася в умах учеників, вони плекали її, не бажали з нею розлучитися, і за відповідних обставин висловлювали її в присутності Самого Спасителя, не стримуючись і майже не звертаючи уваги на Його викриття… Тут непряме, але дуже важливе підтвердження факту, що самі апостоли визнавали Спасителя за Месію - Царя, хоча і в земному ще сенсі, - інакше питання, запропоноване ними, не мало би сенсу. У словах Христа, звернених до учеників, очевидно, дається їм, як дорослим людям, повчання залишити свої помисли і прагнення і уподібнюватися дітям. Але що значить уподібнюватися дітям, походити на дітей? Що повинні робити дорослі, бажаючи уподібнитися дітям? На ці питання можна відповісти, що дитячий характер досить загальновідомий і думка, висловлена ​​Христом, цілком зрозуміла без подальшого аналізу. Так як дитя поставлене було серед учнів і для прикладу внаслідок бажання їх вирішити питання, хто більший, то від загальних міркувань про дитячий характер і «подібну до дітей дорослу людину» нам тепер можна перейти до більш конкретних визначень. Тут зустрічається один з найсильніших і переконливих доказів думки, що, за загальною новозавітною думкою, послідовники Христа повинні як діти ухилятися від присвоєння собі будь-якої влади і будь-якого переваги перед побратимами. Ідея Нового Завіту полягає не в пануванні над людьми, а в служінні їм. Не зовнішня влада повинна бути властива послідовникам Христа, а моральна. Владу над людьми служителі Христа набувають, уподібнюючись дітям. Це ідея - суто християнська і відрізняється надзвичайною моральною окрасою і привабливістю… У 3 стиху викладається загальна думка, що учні повинні уподібнюватися дітям, тобто всім хорошим якостям, властивим дітям. 4 стих представляється висновком з попереднього, на що вказує частка «отже», і вказує на більш конкретну рису дитячого характеру - на смирення. Буквально: «Отже, хто впокорюється, як це дитя, той - більший в Царстві Небесному». У ст. 5 можна бачити відповідь на останню частину питання, викладеного в ст. 1. Це питання можна розчленувати так: 1) хто більший; 2) хто найбільший у Царстві Небеснім. На першу частину була дана відповідь в тому сенсі, що хто більший, той повинен бути всіх меншим, уподібнюватися дитяті. На другу частину - в тому, що той, хто бажає бути всіх більшим в Небесному Царстві, повинен приймати Христа. Таким чином, Цар і Царство тут ніби не тільки не розділяються, але ототожнюються, і одночасно з цим дається уявлення про те, що таке Небесне Царство. За Матфеєм, це є прийняття (в свою душу і серце) Христа; але за Марком і Лукою – прийняття і Отця, який послав Його. Так само і у Іоана: хто любить Мене, той слово Моє збереже, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю створимо в нього (Ін. 14:23). Різниця в тому, що синоптики, кажучи про те ж, про що й Іоан, висловлюють свою думку в образах, - Спаситель не говорить просто: «приймає Мене», але «хто прийме одне таке дитя в ім’я Моє, той Мене приймає», з іншими додатками у Марка і Луки. Думка, тут виражена, подібна до Мф. 25:35, 36, 40, 42, 43, 45, де Христос ототожнює Себе з голодними, спраглими, подорожніми, без необхідного одягу, хворими та ув'язненими. Тут же Він ототожнює Себе з дітьми. Христос був смиренний, незлобивий і ін., як «це дитя» або «одне з цих дітей». Хто приймає дитя, той у особі його приймає і Самого Христа, і Того, Хто послав Його - Отця, і, отже, робиться, учасником Царства Небесного. Але що значить «приймає», або, краще, «хто прийняв би» (ός εάν δέξηται - у всіх трьох євангелістів)? Чому сказано не просто «приймає дитя», але «приймає в ім'я Моє»? Що значить цей останній вираз «приймати дитя в ім'я Христа»? Очевидно, що на питання ці можна відповісти тільки окресленням точного значення тут дієслова δέχομαι, яке, звичайно, означає «приймаю» і в такому сенсі звичайно перекладається (Вульг. Susceperit; Aufnimmt та ін.), Але не завжди. На відміну від λαμβάνω, що має майже те ж значення, але безвідносно до почуттів, з якими щось береться або приймається, δέχομαι здебільшого означає «приймаю з прихильністю, любов'ю, радістю, дружелюбно», і в такому сенсі вживається як у класиків, так і в Старому і в Новому Завіті (в Біблії жодного разу - у негативному сенсі). Див. напр., LXX Притч. 1: 3; Притч. 2: 1; Притч. 4:10; Притч. 9: 9; Єр. 5: 3; Єр. 17:23; Ін. 4:45; Гал. 4:14; Еф. 6:17; Кол. 4:10; Євр. 11:31 та ін. Таким чином, сенс слів Христа такий: «хто приймає з любов'ю одне таке дитя, той Мене приймає». А де з любов'ю прийнятий Христос, там прийняте і Його Царство, і людина, що їх прийняла, близька до Христа, отже, займає найвище місце в царстві, подібно до того, як люди, близькі до якогось земного царя, бувають високими державними посадовцями. Але, очевидно, між простим прийомом, хоча б і з любов'ю, і таким, який робиться в ім'я Христа (ἐπὶ τῷ ὀνόματί μου) проводиться тут відмінність. Приймати дитя з любов'ю, ставитися до нього доброзичливо, наслідувати його, цінувати його смиренність, скромність - це ще не означає приймати з любов'ю Самого Христа; Він приймається тільки тоді, коли дитя приймається в ім'я Його, тобто коли існує певні відносини того, хто приймає, і прийнятого в Його ім’я, коли дитя приймається в християнському сенсі. Такий найближчий, точний сенс слів Христа. Послання до римлян святого апостола Павла, 15, 30-33 30 Тим часом благаю вас, браття, Господом нашим Iсусом Хрис­том i любов’ю Духа, допомагати мені в молитвах за мене до Бога, 31 щоб позбутися менi невiруючих у Юдеї i щоб служiння моє для Єрусалима було приємне святим, 32 щоб менi з радiстю прийти до вас з волі Божої i заспокоїтися з вами. 33 Hехай же Бог миру буде з усiма вами. Амiнь. Толкова Біблія Апостол побоюється невіруючих іудеїв, які можуть кинути проти нього звинувачення у відступі від віри (він, дійсно, став їх жертвою, див. Діян. 21:27 і наст.), І не зовсім вірить в те, що християни єрусалимські зустрінуть його приязно і візьмуть його дар. Бог миру нехай буде з усіма вами.Амінь. Бог миру. Так називає тут Бога Апостол з впевненості своєї в тому, що Бог дійсно пошле йому мир і заспокоєння, якого він так тепер потребує, йдучи до ворожої йому країни.

Євангельські читання 14 серпня Євангеліє від Іоана, 6, 6-11, 13-20, 25-28, 30-35. 6 Коли ж побачили Його первосвященики і слуги, то закричали: розіпни, розіпни Його! Пилат говорить їм: візьміть Його ви, і розіпніть; бо я не знаходжу в Ньому провини. 7 Юдеї відповіли йому: ми маємо закон, і за законом нашим Він повинен умерти, тому що зробив Себе Сином Божим. 8 Пилат же, почувши це слово, ще більше злякався. 9 І знов увійшов у преторію і сказав Ісусові: звідки Ти? Але Ісус відповіді не дав йому. 10 Пилат же каже Йому: чи мені не відповідаєш? Хіба не знаєш, що я маю владу розіп’ясти Тебе, і владу маю відпустити Тебе? 11 Ісус відповів: ти не мав би наді Мною ніякої влади, якби не було тобі дано звище. Тому більший гріх на тому, хто видав Мене тобі. 13 Пилат, почувши це слово, вивів Ісуса і сів на судилищі, на місці, що зветься ліфостротон, а по-єврейськи — гаввафа. 14 Тоді була п’ятниця перед Пасхою, близько шостої години. І сказав Пилат юдеям: це Цар ваш! 15 Вони ж закричали: візьми, візьми і розіпни Його! Пилат говорить їм: чи Царя вашого розіпну? Первосвященики відповіли: немає в нас царя, крім кесаря. 16 І тоді він видав Його їм на розп’яття. І взяли Ісуса, і повели. 17 І, несучи хрест Свій, Він вийшов на місце, що зветься Лобне, по-єврейськи Голгофа; 18 там розіп’яли Його, і з Ним двох інших, з одного і другого боку, а посередині Ісуса. 19 Пилат же написав і напис і виставив на хресті. Написано було: Ісус Назорей, Цар Юдейський. 20 Цей напис читало багато юдеїв, тому що місце, де був розіп’ятий Ісус, було недалеко від міста, і написано було єврейською, грецькою, римською мовами. 25 Біля хреста Ісуса стояли Мати Його і сестра Матері Його, Марія Клеопова, і Марія Магдалина. 26 Ісус, побачивши Матір і ученика, що тут стояв, якого любив, говорить до Матері Своєї: Жоно! Це — син Твій. 27 Потім каже ученикові: це — Мати твоя! І з цього часу ученик взяв Її до себе. 28 Після того Ісус, знаючи, що вже усе звершилося, щоб справдилося Писання, говорить: пити! 30 Коли ж спробував оцту Ісус, сказав: звершилось! І, схиливши голову, віддав дух. 31 А оскільки тоді була п’ятниця, то юдеї, щоб не залишати тіл на хресті в суботу [бо та субота була Великдень], просили Пилата, щоб перебити їхні голінки і зняти їх. 32 Отже, прийшли воїни і в першого перебили голінки, і в другого, розіп’ятого з Ним. 33 А коли, підійшовши до Ісуса, побачили, що Він уже помер, то не перебили в Нього голінок. 34 Але один з воїнів списом проколов Йому ребра, і відразу витекли кров і вода. 35 І той, що бачив, засвідчив, — і свідчення його правдиве. Він знає, що говорить правду, щоб ви повірили. Толкова Біблія У Талмуді, де зібрані всі стародавні єврейські узаконення, сказано, що в кримінальних справах остаточне оголошення вироку має бути не раніше, як на другий день після початку суду. Але ні Каяфа, наі синедріон, звичайно, не хотіли відкладати остаточне засудження Ісуса на час після свята Пасхи. Тому вони поспішали дотримати хоча б форму вторинного суду. І синедріон зібрався рано на світанку, на цей раз у більш численному складі (Лк. 22:66) і при тому вже не в домі Каяфи, а в приміщенні синедріону, куди і повели Ісуса, який провів весь час до світанку на первосвященицькому дворі, в нарузі з боку варти і слуг первосвященика (Лк. 22: 66-71) ... Члени синедріону оголошують вже непотрібним подальше розслідування справи і виносять вирок про віддання Господа Ісуса Христа римській язичницькій владі - Понтійському Пилату - для виконання страти. З часу підпорядкування Іудеї римлянам у синедріона було відібрано право карати злочинців смертю, що видно і з Ін. 18:31. Побиття камінням Стефана було самовільним вчинком. Згідно із законом звинувачені в богохульстві побивалися камінням, але іудеї, несвідомо виконуючи тим Божу волю, бажали віддати Господа Ісуса Христа більш ганебній смерті - розп'яттю на хресті - і з цією метою, після винесення смертного вироку синедріоном, відвели його до Понтійського Пилата, ігемона, тобто правителя. Понтій, на прізвисько Пилат, був п'ятим прокуратором, або правителем Іудеї. Він був призначений на цю посаду в 26 р по Р. Хр. від римського імп. Тиверія. Людина горда, пихата і жорстока, але разом з тим малодушна і боягузлива, він ненавидів іудеїв і, в свою чергу, його теж ненавиділи. Незабаром після розп'яття Христового він був викликаний в Рим на суд, ув’язнений у Вієнні (в південній Галлії) і там скінчив життя самогубством. Прокуратори зазвичай жили в Кесарії, але на свято Пасхи для спостереження за порядком переселялися в Єрусалим. Найдокладніше про суд у Пилата оповідає св. євангелист Іоан... Пилат ... вийшов до юдеїв і заявив, що він ніякої провини не знаходить у Ісуса (Ін. 18:38). Ця заява глибоко уразила самолюбство членів синедріону, і вони, як розповідають про це перші три євангелисти, почали наполегливо звинувачувати Господа багато в чому, бажаючи будь-що домогтися Його засудження. Господь зберігав при цьому безперервне мовчання (Мф. 27:12)... ...Пилат же знову сказав їм у відповідь: що ж хочете, щоб я зробив з Тим, Кого ви називаєте Царем Юдейським? Вони знову закричали: розіпни Його. Пилат сказав їм: яке ж зло зробив Він? Вони ж ще дужче закричали: розіпни Його! Тоді Пилат, бажаючи догодити народові, відпустив їм Варавву, а Ісуса, бивши, віддав на розп’яття. Так повинні були здійснитися пророцтва про сам вид смерті Христової за нас. Розбещений своїми духовними вождями народ віддав перевагу Варавві, про якого євангелисти повідомляють, що він був відомим розбійником, який зі зграєю спільників підняв бунт в місті з метою грабежу і вчинив вбивства (Мф. 27:16; Ін. 18:40; Лк . 23:23 і Мк. 15: 7). Чуючи цей шалений крик народу, якого він, мабуть, не очікував, Пілат остаточно розгубився. Він злякався, що його подальша наполегливість у захисті Праведника може викликати серйозне хвилювання народу, яке доведеться утихомирювати збройною силою, і що озлоблені первосвященики можуть донести на нього кесареві, звинувачуючи його в тому, що він сам викликав це хвилювання, захищаючи державного злочинця, яким вони намагалися виставити Господа Ісуса. Під тиском таких обставин Пилат вирішив спробувати задовольнити спрагу крові в народові, віддавши Невинного на бичування. Ймовірно, він сподівався, зробивши цим поступку народній люті, домогтися звільнення Ісуса від хресної смерті. Оповідання про бичування міститься у всіх євангелистів. Згідно з розповіддю всіх чотирьох євангелистів, Господа привели на місце, що зветься Голгофа, що значить: «лобне місце», і розп'яли Його посеред двох розбійників, про яких св. Лука повідомляє, що їх теж вели на смерть разом з Ним. «Голгофа», або «лобне місце» - це був невеликий пагорб, який перебував у той час поза міськими стінами Єрусалима на північний захід. Невідомо точно, чому цей пагорб носив таку назву. Думають, що або тому, що він мав вигляд черепа, або тому, що на ньому знаходилося багато черепів страчених там людей. За давнім переказом, на цьому ж самому місці був похований праотець Адам. Св. Ап. Павло в посланні до євреїв (13: 11-12) вказує на особливе значення того, що «Ісус страждав поза містом» «Була третя година, і розіп’яли Його» - так говорить св. Марк. Це нібито суперечить свідченням св. Іоана про те, що ще о шостій годині Господь був на суді у Пилата (Ін. 19:14). Але треба знати, що за прикладом ночі, що ділилася на чотири частини, три години на кожну, і день ділився на чотири частини, які називались за останньою годиною кожної частини: третя година, година шоста і година дев'ята. Якщо припустити, що остаточний вирок було винесено Пілатом з ліфостротону після закінчення третьої години за іудейським рахунком, тобто о 9 з невеликим годині ранку, на наш час, то св. Іоан цілком міг сказати, що це була година шоста, бо починалася друга чверть дня, що складалася з 4-ї, 5-ї і 6-ї годин, яка у євреїв називалася за своєю останньою годиною шостою годиною. З іншого боку, св. Марк міг сказати, що це була година третя, тому що шоста година, в сенсі другої чверті дня, ще тільки починалася, а закінчилася лише третя година, в сенсі першої чверті дня. «І розіп’яли Його» - хрести бували різної форми і розпинали по різному, іноді прибивали до хреста, який лежить на землі, після чого хрест піднімали і ставили в землі вертикально. І бувало, що спершу ставили хрест, а потім піднімали засудженого і прибивали його цвяхами. Іноді розпинали вниз головою (так розп'ятий був, за власним бажанням, св. Ап. Петро). Руки і ноги іноді прибивали цвяхами, а іноді тільки прив'язувалися. Тіло розп'ятого безпомічно звішувалися, в жахливих конвульсіях, всі м'язи зводила болісна судома, виразки від цвяхів, під вагою тіла, роздиралися, страченого мучила нестерпна спрага, внаслідок спеки, викликана ранами від цвяхів. Страждання розп'ятого були настільки великі і неймовірно болісні, а до того ж і тривалі (іноді розп'яті висіли на хрестах, не вмираючи, по три доби і навіть більш), що ця кара застосовувалася лише до найбільших злочинців і вважалася найжахливішою і найганебнішою з усіх видів страти. Щоб руки не розірвалися передчасно від ран, під ноги іноді підбивали підставку-перекладину, на яку розп’ятий міг встати. На верхньому вільному кінці хреста прибивали поперечну дощечку з надписом провини розп'ятого. За свідченням перших трьох євангелистів, смерті Господа на хресті передувала пітьма, що покрила землю: «від шостої… до години дев'ятої», тобто за нашим часом - від полудня до третьої години дня. Св. Лука додає до цього, що померкло сонце. Це не могло бути звичайне сонячне затемнення, так як на єврейську Пасху 14 нісана завжди буває повний місяць, а сонячне затемнення трапляється тільки за молодика, але не за повного місяця. Це було чудесне знамення, яке свідчило про вражаючу і незвичайну подію - смерть улюбленого Сина Божого. Про це незвичайне затемнення сонця, впродовж котрого навіть видно було зірки, свідчить римський астроном Флегонт. Про це ж незвичайне сонячне затемнення свідчить і грецький історик Фаллос. Згадує про нього в своїх листах до Аполлофана св. Діонісій Ареопагіт, тоді ще язичник. Але показово, як підкреслює св. Златоуст і блаж. Феофілакт, що ця пітьма «була по всій землі», а не тільки в якійсь частині, як це буває за звичайного затемнення сонця. Мабуть, ця пітьма прийшла слідом за знущаннями і насмішками над розп'ятим Господом; вона ж і припинила ці знущання, викликавши той настрій в народі, про який оповідає св. Лука: «І весь народ, який зійшовся на це видовище, побачивши, що сталося, повертався, б’ючи себе в груди. » (Лк. 23:48). О дев’ятій годині Ісус викрикнув гучним голосом: Елоі! Елоі! Лама савахфані? — що значить: Боже Мій! Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув? Ці слова св. Марк передає як «Елої», замість «Ілі». Цей крик, звичайно, не був криком відчаю, але тільки виразом глибокої скорботи душі Боголюдини. Для того, щоб викупна жертва звершилася, необхідно було, щоб Боголюдина випила до самого дна всю чашу людських страждань. Для цього треба було, щоб розп'ятий Ісус не відчував радості Свого єднання з Богом Отцем. Весь гнів Божий, який, в силу Божественної правди, повинен був вилитися на грішне людство, тепер немов зосередився на одному Христі, і Бог наче залишив Його: серед найтяжчих, які тільки можна собі уявити, мук тілесних і душевних, це залишення було найбільш болісним, чому і вивергнуло із вуст Ісусових цей хворобливий вигук. По-єврейськи слово «Ілля» вимовлялося «Еліагу». Тому крик Господа послужив новим приводом до насмішок над Ним: «Іллю кличе цей». Уїдливість глузування цього полягала в тому, що перед пришестям Месії іудеї очікували приходу Іллі. Насміхаючись над Господом, вони немов хотіли сказати: ось Він і тепер ще, розп'ятий і зганьблений, все ще думає, що Він - Месія, і кличе Іллю Собі на допомогу. Перші два євангелисти кажуть, що відразу один з воїнів побіг і взяв губку, наповнив оцтом і, наклавши на тростину й давав йому пити. Очевидно це було кисле вино, яке було звичайним питтям римських воїнів, особливо в жарку погоду. Губку, яка вбирає в себе рідини, воїн наклав на тростину, за св. Іоаном, «ісоп», тобто стовбур рослини, що носить це ім'я, так як ті, що висіли на хресті, перебували досить високо від землі, і їм не можна було просто піднести пиття. Розп'яття створювало неймовірно сильну, болісну спрагу в страждальців, і св. Іоан повідомляє, що Господь сказав, очевидно перед цим: «Пити!» (Ін. 19: 28-30), додаючи при цьому: «щоб збулося Писання». Псалмоспівець в Пс. 68:22, зображуючи страждання Месії, дійсно передрік це: «і у спрагу мою напоїли мене оцтом». Скуштувавши оцту, за свідченням св. Іоана, Господь проголосив: «Звершилося», тобто звершилася справа Месії, передбачена Промислом Божим, - здійснилося спокутування людського роду і примирення його з Богом через смерть Месії (Ін. 19:30). За словами св. Луки, слідом за тим Господь вигукнув: Отче, в руки Твої віддаю Свого духа! (Лк. 23:46) і, голову схиливши, віддав дух (Ін. 19:30)… Усі три перші євангелисти свідчать, що в момент смерті Ісусової завіса церковна роздерлася на двоє з верхнього краю до нижнього, тобто сама собою роздерлась на дві частини та завіса, яка відділяла Святилище в храмі від Святого Святих. Так як це був час принесення хлібної жертви, - близько 3 години пополудні за нашим часом, - то, очевидно, черговий священик був свідком цього чудесного роздирання завіси. Це символізувало собою припинення Старого Завіту і відкриття Нового Завіту, який відкривав людям вхід в закрите доти Царство Небесне. Усі три євангелисти кажуть, що ці чудесні знамення, що супроводжували смерть Господа, справили таке сильне, приголомшливе враження на римського сотника, що він вимовив, за першими двома євангелистами: Божим Сином був цей, а за св. Лукою: Чоловік цей справді праведний був. Легенда розповідає, що цей сотник, з ім’ям Лонгин, став християнином і навіть мучеником за Христа (пам'ять його 16 жовтня.). Перше послання до коринф’ян святого апостола Павла, 1,18-24 18 Бо слово хрес­не для загиб­лих безумство є, а для нас, що спа­саємось, — сила Божа. 19 Бо написано: «Погублю мудрiсть мудреців i розум розумних вiдки­ну». 20 Де мудрець? Де книжник? Де допитливий вiку цього? Чи не обернув Бог мудрiсть свiту цього на безумство? 21 Бо коли свiт своєю мудрiстю не пiзнав Бога в премуд­ростi Божiй, то угодно було Бого­вi безумством проповiдi спасти вiрую­чих. 22 Бо й юдеї вимагають чудес, i еллiни шукають мудрости; 23 а ми проповiдуємо Христа розп’ятого, для юдеїв спокуса, а для еллiнiв безумство, 24 для самих же покликаних, юдеїв i еллi­нiв, — Христа, Божу силу i Божу премудрiсть; Толкова Біблія Серед коринфських християн є такі (головним чином, це партія Христових), яким проповідь Павла здається позбавленою мудрості тому, що змістом цієї проповіді служить хрест Христовий. Ці люди, яких Ап. справедливо називає такими, що гинуть, тобто позбавляє спасіння у Христі, не хочуть бачити у Хресті одкровення Божого. Бог, Який відкривається в розп'ятому Христі, за думкою цих людей, не може бути і Богом. Про Бога люди взагалі мислять як про Всемогутнього, Який діє в справі досягнення намічених Ним цілей шляхом здійснення чудес і незвичайних знамень. Навпаки, розп'ятий Христос спасає людей Своїм приниженням, Своєю уявною слабкістю. Однак для справжніх християн, - яких Ап. називає такими, що спасаються, - в проповіді про хрест знаходиться та Божественна сила, якої вони так потребують (пор. Рим. 1:16). Пр. Ісая говорив іудейським політикам, що Бог врятує Єрусалим від навали Сеннахирима Сам, без допомоги цих політиків, які тільки шкодили своїми хитрощами своїй державі (Іс. 29:14). Так Бог чинить - хоче тут сказати Апостол - і тепер, під час спасіння світу. Він спасає людей від смерті незвичайним і невідповідним з точки зору людської мудрості способом - саме через вищий прояв Своєї любові, при чому мудрість людська повинна з соромом піти з арени… ... Не можуть тепер уже в ролі керманичів людства до спасіння бути ні мудреці (σοφός), тобто грецькі філософи (пор. 1 Кор. 1:22), ні книжники (γραμματείς), тобто Іудейські вчені рабини , які - ті і інші - охоче вступали в диспути і міркування… Віку цього, тобто цього тимчасового життя, яке у Апостола протиставляється життю після страшного суду. Як сталося, однак, що ці мудреці світу зійшли зі сцени? Це сталося внаслідок того, що Бог зробив людську мудрість справжньою нерозумністю. Він запропонував людству спасіння, що розходиться з вимогами, які людська мудрість пред'являла всякому вченню, які брали на себе завдання рятувати людство, і людська мудрість, відкинувши це спасіння, явно перед усіма показала своє безумство або нерозуміння. Премудрості Божої. Це – природа, в якій розкривається перед розумною людиною мудрість Божа (див. Рим. 1:20 і Діян. 14:17; Діян. 17:27). Людина може, спостерігаючи за життям природи, за доцільністю всіх її явищ, приходити до думки про існування Премудрого Творця і Промислителя всесвіту. Але людський розум (пор. Рим. 1:21) не був вірним цьому завданню і обожив саме творіння замість того, щоб прославити Творця. Якщо деякі філософи і створювали собі ідею єдиного і всеблагого Бога, то це було досить невизначене і абстрактне поняття, яке їм не вдалося затвердити за порогами своїх шкіл… І тільки Ізраїлю шляхом особливого одкровення було дане справжнє Богопізнання. Розум виявився непридатним - і Бог закликає на служіння справі спасіння іншу душевну силу. Розум не може зрозуміти і прийняти нового засобу для спасіння, який тепер запропонований Богом, це засіб здається йому нерозумним, божевільним. Таким і було для розуму розп'яття Месії! Віра - ось та нова духовна сила, яку Бог закликає тепер до діяльності замість розуму. На прояв Божественної любові людина повинна відповідати тепер не актом міркування, а справою довіри. Бог вимагає тепер від людини не логічних досліджень, а відданості, сокрушенної совісті та віруючого серця. Люди не зуміли скористатися як належить своїм розумом для того, щоб пізнати і знайти собі спасіння в цьому, і тому Бог вказав їм новий засіб до спасіння - віру в Нього, віру в Розп'ятого, яка представлялася для мудреців зовсім нерозумною, але яка дійсно рятує тих, хто може її виховати в собі. Проповідь про Христа розп'ятого з'явилася неприйнятною для іудеїв, тому що вони шукали в Месії сили, здатності творити чудові знамення (Мк. 8:11 і сл.). Для грецького ж культурного світу найважливішою в новій релігії була її доцільність з вимоги розуму; вони хотіли в релігії бачити мудрість небесного, а не земного походження. Тим часом Ап. проповідував, що Христос був розп'ятий. Це абсолютно суперечило з поняттям іудеїв про Месію - великого царя і переможця своїх ворогів, грекам ж здавалася вся ця історія простої байкою. Але чи не робив Христос знамень для іудеїв? Так, робив, але все Його знамення та чудеса зтерлися з їх пам'яті, коли вони побачили Його на хресті. Вони, звичайно, подумали тоді, що раніше Він обманював їх Своїми чудесами або ж Сам був знаряддям диявольської сили. …Бог є Творець, а у Христі ми стаємо новим творінням (Еф. 4:24) - в цьому позначається Божа сила, Божа всемогутність. З іншого боку, Бог є сама премудрість, а в Господі Ісусі Христі відкриті всі таємниці вічної Божественної премудрості (Еф. 1: 8-9).

Свято-Миколаївський монастир продовжує перекладати книгу "Чернече життя: за висловами про нього святих отців подвижників", яка була видана у 1885 р. у Києво-Печерській Лаврі. Не треба доводити себе до того, щоб осуджувала у чомусь власна совість, і в такому стані закликати Божу допомогу; призивати ж її належить не з нерадінням, не з умом, що блукає там і тут. Такий не тільки не одержить того, що просить, але ще більше засмутить Владику. Якщо і той, хто стоїть і веде мову перед князем, стоїть з великим страхом, не дозволяючи блукати як зовнішньому своєму оку, так і внутрішньому душевному, щоб не наразитися на небезпеку, - чи не тим більше зі страхом і трепетом потрібно стояти перед Богом, весь ум спрямовуючи до Нього єдиного, а не до чогось іншого? Тому що Він не тільки подібно до людей бачить зовнішню людину, але проглядає і у внутрішню. Тому, якщо будеш стояти перед Богом як належить, і зі свого боку все зробиш, - не переставай просити, доки не одержиш того, що просиш. Якщо будеш осуджуваний совістю своєю, як зневажець, і якщо будеш стояти на молитві розсіяно, коли ти міг би стояти і нерозсіяно; не дерзай стояти перед Богом, щоб молитва твоя не обернулася у гріх. Якщо ж, знемігши од гріха, не в стані будеш молитися без розсіяння, то змушуй себе, скільки стане сил, і продовжуй стояти перед Богом, до Нього спрямовуй ум, збираючи його в себе самого, і Бог простить Тобі; бо не через зневагу, але через неміч не мав ти сил стояти перед Богом як належить. Тому, якщо так будеш себе змушувати до всякого діла благого, не переставай просити, допоки не отримаєш жаданого тобою, але терпеливо штовхай у двері Його, просячи того, що прагнеш. Кожний бо, хто просить, одержує, хто шукає, знаходить, хто стукає, тому відчиняють (Луки 11, 10). Бо чого іншого бажаєш ти сподобитися, як не єдиного спасіння у Богові? Той, Хто обіцяв Аврааму помножити сім’я його, і нам дасть те, що просимо. Бо говорить: Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас (Матѳ. 11, 28)... Але кажеш: багато разів просив я, і не одержував. Без сумніву, тому не одержував, що просив недобре, або з невір’ям, або розсіяно, або некорисного тобі. А якщо і корисного просив неодноразово, то не мав постійності. Бо написано: терпінням вашим спасайте душі ваші (Луки 21, 19); і хто витерпить до кінця, той спасенний буде (Матѳ. 10, 22).

Євангельські читання 13 серпня Євангеліє від Матфея, 21, 43-46 43 Тому кажу вам, що відбереться від вас Царство Боже і дане буде народові, який буде приносити плоди його. 44 І той, хто впаде на камінь цей, розіб’ється, а на кого він упаде, того розчавить. 45 І, слухаючи притчі Його, первосвященики і фарисеї зрозуміли, що Він про них говорить. 46 І шукали нагоди схопити Його, але побоялися народу, бо Його мали за Пророка. Толкова Біблія 43 Тому кажу вам, що відбереться від вас Царство Боже і дане буде народові, який буде приносити плоди його. Думка ця вже була розтлумачена за допомогою притчі, і слова Христа в 43 ст. є висновком з неї. Вони мали такий чіткий зв’язок з іудейськими начальниками, що останні не могли їх не зрозуміти. Плодів не знайшлося в іудейському народі, який підпав під вплив злих виноградарів. Тому виноградник забереться від нього і у іудейських начальників, і у самого іудейського народу, і все це передане буде такому народу (без артикля і точного визначення), який приносить плоди Царства Небесного. 44 І той, хто впаде на камінь цей, розіб’ється, а на кого він упаде, того розчавить. Ст. 44 у Матфея вважають не справжнім і запозиченим у Луки. Вставка ця, за Мерксом, припадає на час від Орігена до Ієроніма, приблизно з 250 до 380 рр. Втім, деякі вважають стих справжнім, знаходячи в ньому посилання на Іс. 8:14, 15 і Дан. 2:44. Але якби стих був справжнім, то він, ймовірно, був би поставлений слідом за 42 стихом, де йдеться про камінь. Так як він вставлений після 43 стиха, то мова, за такої вставки, очевидно, не має належного зв'язку. 45 І, слухаючи притчі Його, первосвященики і фарисеї зрозуміли, що Він про них говорить. У Марка і Луки порядок викладу подій дещо інший, ніж у Матфея. Посилання тут на притчі Христа про двох синів і про робітників у винограднику. 46 І шукали нагоди схопити Його, але побоялися народу, бо Його мали за Пророка. Мотивом до початку ворожих дій проти Христа були переважно його останні сильні викривальні промови, спрямовані проти начальників. Їм хотілося б негайно привести у виконання свої наміри, щоб схопити Його. Але була важлива перешкода - народ, який вважав Ісуса Христа пророком. Друге послання до коринф’ян святого апостола Павла, 1, 1-7 1 Павло, з волi Божої апостол Iсуса Христа, i Тимофiй брат, церквiБожiй, що в Коринфi, з усiма святими по всiйАхайї: 2 благодать вам i мир вiд Бога Отця нашого i Господа Iсуса Христа. 3 Благословен Бог i Отець Госпо­да нашого Iсуса Христа, Отець ми­лосердя i Бог усякої втiхи, 4 Який втiшає у всякiй скорботi нашiй, щоб i ми могли втiшати тих‚ хто перебуває у всякiй скорботi‚тiєю втiхою, якою Бог утiшає нас самих. 5 Бо в мiру, як примножуються в нас страждання Христовi, примно­жує Христос i втiху нашу. 6 Чи тер­пимо скорботи, ми терпимо скорботи для вашої втiхи i спасiння, що здiйснюється перенесенням тих самих страждань, якi й ми тер­пимо. 7 I надiя наша на вас тверда. Чи втiшаємося ми, втiшаємося для вашої втiхи й спасiння, знаючи, що ви берете участь як у стражданнях наших, так i в утiшеннi. Толкова Біблія Надпис і вітання послання схожі на надпис і вітання першого посл. до коринф’ян. Замість Сосфена вітає коринф’ян Тимофій, який недавно побував в Коринфі (1 Кор. 4:17; 1 Кор. 16:10). З усiма святими по всiй Ахайї, тобто з християнами, що жили в Елладі і Пелопонесі (південна Греція), які бачили у Коринфській Церкви центр релігійного життя південно-грецького християнства. 2 благодать вам i мир вiд Бога Отця нашого i Господа Iсуса Христа. 3 Благословен Бог i Отець Госпо­да нашого Iсуса Христа… Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа. Перший вираз - Бог - визначає відношення до Бога Христа за Його людством, а друге - Отець - за Божеством (Феофілакт Болг.). Отець ми­лосердя i Бог усякої втіхи (пор. Рим. 12: 1). Бог усякої втіхи. Так називає тут Ап. Бога тому, що далі має намір говорити про те, що Бог послав йому розраду в скорботі. 4 Який втiшає у всякiй скорботi нашiй, щоб i ми могли втiшати тих‚ хто перебуває у всякiй скорботi‚тiєю втiхою, якою Бог утiшає нас самих. Нас. Ап. має тут на увазі Тимофія і, можливо, своїх співробітників. Утішає.Тобто не один і не два рази, а постійно посилає нам розради (Злат.). У всякiй скорботi нашiй. Усі страждання Апостолом розглядаються тут як одне ціле. Щоб і ми могли втішати ... Той, хто зазнав сам на собівипробування, може зрозуміти і випробуване іншими людьми. Втіхою, якою ... тобто повідомляючи про ті несподівані милості, які отримав Ап. і його супутники від Бога. 5 Бо в мiру, як примножуються в нас страждання Христовi, примно­жує Христос i втiху нашу. Чи вірно, що Апостол і його супутники отримують розраду від Бога? Так, це абсолютна правда, і розрада ця стає все сильнішою, у міру того, як збільшуються страждання Апостола і його супутників. Страждання Христові. Це не страждання за Христа чи заради Христа, але страждання Христа, які переносить кожен, хто страждає за Євангеліє, або такі страждання, які випробував під час проповідування Свого Євангелія Сам Христос (пор. Мф. 20:22; Флп. 3:10; Кол. 1: 24). Деякі з древніх церковних тлумачів (Злат., Феофілакт і ін.) бачать тут страждання, які терпить Сам Христос в Своїх членах, тобто віруючих. Але думка про триваючі страждання Христа суперечить ідеї Його прославлення. 6 Чи тер­пимо скорботи, ми терпимо скорботи для вашої втiхи i спасiння, що здiйснюється перенесенням тих самих страждань, якi й ми тер­пимо. …Страждання, які переносять Апостоли, служать для втіхи і зміцнення віруючих. Але яким чином? Коли віруючі також страждають, то апостоли, вже випробувані стражданнями, можуть їх втішати і підбадьорювати. Для вашої втiхи... тобто щоб дати вам розраду, яка проявляється в терплячому перенесення страждань ... Тих самих страждань. Ап. має на увазі можливість таких страждань для коринф’ян в майбутньому, як показує і такий вираз: «надія наша щодо вас тверда». 7 I надiя наша на вас тверда. Чи втiшаємося ми, втiшаємося для вашої втiхи й спасiння, знаючи, що ви берете участь як у стражданнях наших, так i в утiшеннi. Знаючи ... тобто так, як ми знаємо. Ви берете участь як у стражданнях... Християнин бере участь в стражданнях і утіхах, які випали на долю Апостолів. Він не тільки співчуває радості і печалі Апостолів, але і сам переживає те й інше.

Свято-Миколаївський монастир продовжує перекладати книгу "Чернече життя: за висловами про нього святих отців подвижників", яка була видана у 1885 р. у Києво-Печерській Лаврі. Раніше ми опублікували статтю про те, що не потрібно у храмі ховати свого мерця. Молячись же, дивись, не проси одного замість іншого, і не прогнівай Господа; не проси ні майна, ні слави людської, ні влади, ні іншого чогось тимчасового; але проси Царства Божого; і все що служить на потребу тіла подасть собі Сам; як говорить Сам Господь: Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам (Матѳ. 6, 33). Молитва ж, любий, має два види: перший - славослів’я, зі смиренномудреністю, а інший, нижчий, - прохання. Тому, як молишся, не відразу приступай до прохання; в іншому випадку сам про своє волевиявлення даєш усім знати, що молитися Богу вимушений через потребу. Тому, починаючи молитву, залиш себе самого, залиш усяке творіння видиме і невидиме, і почни славослів’ям Того, Хто все Сотворив; і коли будеш славословити Його, не блукай умом туди і сюди, і не впадай у багатослів’я по-язичницьки, але вибирай слова зі святих Писань і говори: "Благословляю Тебе, Господи, довготерпеливого і незлобливого, бо щодня являєш своє довготерпіння мені, грішнику, і всім нам даєш свободу покаятися. Бо для того, Господи, мовчиш і терпиш нас, щоб ми прославляли Тебе, що звершуєш домобудування спасіння нашого... Ти сотворив нас, а не ми. Ти Бог наш" (Пс. 99, 3). Коли закінчиш славослів’я, в міру сил твоїх запозичене з Писань, і вознесеш хвалу Богу, тоді почни зі смиренномудреністю і говори: «Я недостойний, Господи, говорити перед Тобою, тому що дуже грішний». Так треба говорити Тобі, хоча б і не усвідомлював за собою нічого поганого. Бо ніхто не безгрішний, крім Єдиного Бога. А ми, згрішаючи багато в чому, більшої частини гріхів не помічаємо за собою. Тому Апостол говорить: хоч я i нiчого не знаю за собою, але тим не виправдовуюсь (1 Кор. 4, 4), тобто, грішу багато, і не помічаю цього. Тому і Пророк говорить: Хто зрозуміє гріхи свої (Пс. 18, 13)? Тому і ти не говориш неправди, називаючи себе грішником. Якщо ж розумієш свої гріхопадіння, то згрішиш цим самим словом: Я не грішний. Навпаки - говори краще: більше всіх грішників грішний я, переступаючи Божу заповідь. Вона велить, що коли виконаєте все, що вам наказувалося, кажіть: ми раби нікчемні; бо зробили тільки те, що повинні були зробити (Луки 17, 10). Так завжди належить мислити Тобі: я нікчемний. І ще: в по­кiрностi шануйте один одного вищим за себе (Флп. 2, 3). Тож проси Господа зі страхом і смиренномудреністю. І коли вознесеш слово смиренномудреності, скажеш: "Дякую Тобі, Господи, що довготерпів моїм гріхопадінням, до нині залишав мене непокараним; бо давно достойний я був того, щоб перетерпіти тисячі бід і бути відкинутим від лиця Твого, але незлобива Твоя людинолюбність була до мене довготерпеливою; дякую Тобі, хоча і немає у мене достатніх сил для благодаріння за незлобивість Твою". І коли звершиш обидві частини славослів’я і смиренномудреності, тоді проси вже те, чого маєш просити, тобто, як вище сказав я, ні багатства, ні слави земної, ані здоров’я тілесного, тому що сам Він створив тебе і піклується про твоє спасіння, і знає, що корисне кожному, здоровим бути чи хворим, але, як велено тобі, проси Царства Божого. Бо про потреби тіла твого, як я сказав вище, подбає Сам. Цар наш обуриться, якщо хто попросить у Нього якоїсь малості, якщо хтось з нас попросить у Нього недостойного. Тому молитвою свою не наведи на себе обурення, але проси собі того, що достойне Царя Бога.

Євангельські читання 12 серпня Євангеліє від Матфея, 21, 28-32 28 А як вам здається? В одного чоловіка було два сини; і він, підійшовши до першого, сказав: сину, піди сьогодні попрацюй у винограднику моєму. 29 Але той сказав у відповідь: не хочу. Але згодом, розкаявшись, пішов. 30 І, підійшовши до другого, він сказав те саме. Цей сказав у відповідь: іду, господарю, — та не пішов. 31 Котрий з цих двох виконав волю батька? Кажуть Йому: перший. Ісус говорить їм: істинно кажу вам, що митарі і блудниці поперед вас йдуть у Царство Боже. 32 Бо прийшов до вас Іоан Хреститель дорогою праведности, і ви не повірили йому, а митарі та блудниці повірили йому; ви ж, і бачивши це, не розкаялися і потім, щоб повірити йому. Толкова Біблія Перше питання при розгляді цієї притчі - про те, чи має вона якесь відношення, і яке саме, до попередніх слів Христа? Або це нова мова і нове викриття? Відповідь слід дати в тому сенсі, що випливає з 31 і 32 стихів. Але це відношення і цей зв'язок виражені були настільки тонко, що вороги Христа не відразу могли зрозуміти, до чого це сказано, кого стосується притча, і який вона має зв'язок з попередньою промовою. У словах Христа, сказаних в 27, 28 і наст. стихах, важко і навіть неможливо допустити якоїсь перерви. Притча, викладена лише у Матфея, перебуває тут цілком на своєму місці, і її не можна перенести кудись ще. Слова першого сина не узгоджувалися зі справою. На словах він відповів батькові негативно і навіть грубо. Але потім змінив свій намір, він покаявся, що не послухався батька, і, не сказавши жодного слова про це, відправився працювати у виноградник. Після відмови (словесної) першого сина батькові необхідно було підійти до другого сина і просити його йти у виноградник працювати. Тут зображуються прості життєві відносини, які бувають часто і всім зрозумілі. Другий син висловлює на словах готовність виконати волю батька, але на ділі її не виконує. Замість «йду» в грец. тексті - «Я, господарю» - еліпсис або скорочена мова, сенс якої досить ясний. 31 Котрий з цих двох виконав волю батька? Кажуть Йому: перший. Ісус говорить їм: істинно кажу вам, що митарі і блудниці поперед вас йдуть у Царство Боже. А первосвященики та старійшини сказали Христу: перший. Так за кращими кодексами і читаннями. Правота першого була не беззастережна, але в порівнянні зі своїм братом він мав рацію. Під першим і другим синами слід розуміти не іудеїв і язичників, а митарів, блудниць і первосвящеників. До первосвящеників, старійшин і взагалі начальників іудейських, з одного боку, і до митарів і блудниць, з іншого боку, був направлений поклик іти у виноградник. Але тут голос Іоана як би зливається з першим покликом від Отця через пророків. Іоан і Сам Христос були останніми особами, що кликали до свого виноградника. Начальники, як люди релігійні, відгукнулися на цей заклик, але насправді не пішли; митарі і блудниці відмовилися, для них поклик спочатку здавався дивним, але потім вони пішли. 32 Бо прийшов до вас Іоан Хреститель дорогою праведности, і ви не повірили йому, а митарі та блудниці повірили йому; ви ж, і бачивши це, не розкаялися і потім, щоб повірити йому. Нагадування про історичне служіння і діяльність Іоана, що має зв'язок з ст. 24 і наче підсумовує думки, викладені після цього стиха. Під «дорогою праведности» тут слід розуміти образ, спосіб, звичай, метод. Феофілакт говорить: «І нині багато дають обітницю Богові й Отцеві стати ченцями або священиками, але після обітниці не зберігають старанності, а інші не давали обітниці про чернече або ієрейське життя, але проводять життя як ченці або ієреї; так що слухняними дітьми виявляються вони, так як виконують волю Отця, хоча і нічого не обіцяли». Перше послання до коринф’ян святого апостола Павла, 16, 4-12 4 Якщо ж буде при­стойно i менi піти, то вони пiдутьзi мною. 5 Я прийду до вас, коли пройду Македонiю; бо я йду через Македонiю. 6 У вас же, можливо, я по­живу або й перезимую, щоб ви ме­не провели, куди пiду. 7 Бо не хочу тепер бачитися iз вами мимохiдь, а сподiваюсь деякий час пробути у вас, коли дозволить Гос­подь. 8 В Ефесi ж я пробуду до П’ят­десят­ницi, 9 бо для мене вiд­чинилися великi й широкi дверi, i супротив­никiв багато. 10 Якщо прийде до вас Тимофiй, глядiть, щоб вiн був у вас у безпецi; бо вiн робить дiло Господнє, як i я. 11 Тому нехай нiхто не зневажає його, але проведiть його з миром, щоб вiн прийшов до мене; бо я чекаю на нього з браттями. 12 Що ж до брата Аполлоса, я дуже просив його, щоб вiн iз браттями прийшов до вас; та вiн нiяк не хо­тiв iти тепер, а прийде при нагодi. Толкова Біблія Апостол має, ймовірно, на увазі суму пожертвувань. Якщо пожертвувань буде дуже багато, то, можливо, знадобиться його особиста участь у їх розподілі. Ап. має намір відвідати Коринф після того, як побуває в Македонії, і побути в Коринфі довгий час. Йду через Македонію, тобто «збираюся йти» ... 6 У вас же, можливо, я по­живу або й перезимую, щоб ви ме­не провели, куди пiду. Мене провели, тобто приготували для мене і моїх супутників все необхідне в подорож. Ап. писав послання незадовго до Пасхи 57-го р. Він розраховував ще кілька тижнів прожити в Ефесі, літо провести в Македонії, звідки восени піти в Коринф і пробути там зиму 57-58-го року. Але деякі обставини змусили його змінити свій намір і обставини ці були, здається, дуже серйозні (пор. 2 Кор. 2: 1-4). 9 бо для мене вiд­чинилися великi й широкi дверi, i супротив­никiв багато. Двері, тобто відкрилася можливість поширювати Євангеліє. Супротив­никiв багато.Ця обставина змушує Апостола продовжувати своє перебування в Ефесі. Він повинен боротися з тими, хто ставив перепони Євангелію, і побороти їх. До приходу Апостола в Коринф туди може прибути Тимофій. Ап. просить коринф’ян прийняти його і проводити як належить. Ап. побоюється, що коринф’яни можуть знехтувати тим, що їм буде говорити Тимофій: він може здатися їм занадто юним для того, щоб виступати в якості керівника Церкви (пор. 1 Тим. 4:12). Посланці Коринфської Церкви до Павла ще не пішли в цей час від нього і чекали, що скаже про настрої коринф’ян Тимофій. 12 Що ж до брата Аполлоса, я дуже просив його, щоб вiн iз браттями прийшов до вас; та вiн нiяк не хо­тiв iти тепер, а прийде при нагодi. Ап. має на увазі, що коли Аполлос в Коринфі вважає за потрібне щось сказати, то він зовсім не затримує його у себе, побоюючись посилення його впливу з його прибуттям в Коринф. Аполлос сам не хотів йти туди, не бажаючи подати привід до того, щоб його вважали таким, що шукає популярності на шкоду впливу Павла.

Свято-Миколаївський монастир продовжує перекладати книгу "Чернече життя: за висловами про нього святих отців подвижників", яка була видана у 1885 р. у Києво-Печерській Лаврі. Раніше ми опублікували статтю про те, що не потрібно у храмі ховати свого мерця. Молитва є прохання благ, яке возносять благочестиві до Бога, говорить Св. Василій Великий. Прохання же без сумніву не обмежуємо словами; бо думаємо, що Бог не має потреби у словесному нагадуванні, але знає корисне, коли ми і не просимо. Тому що ж говоримо ми? Те, що потрібно не в словах закладати молитву, а, навпаки, закладати більше силу молитви в душевному волевиявленні і в доброчинних ділах, безперервно звершуваних через усе життя. Бо сказано: чи ви їсте, чи п’єте, чи щось iнше робите, все робiть на славу Божу (1 Кор. 10, 31). Сидиш за столом - молись; вкушаєш хліб - воздавай благодаріння Тому, Хто дав; підкріпляєш вином неміч тіла, - пам'ятай Того, Хто дав Тобі дар цей, на веселість серця і полегшення недугів. Задоволена потреба у їжі? Нехай не припиняється пам’ятання про Благочинця. Одягаєш хітон - дякуй Тому, Хто дав; облачаєшся в одяг, - зрости удвоє любов до Бога, що дарував нам покрови для зими і літа, що зберігають життя наше і прикривають наше неподобство. Минув день? Дякуй Тому, Хто дарував нам сонце для влаштування денних діл і дав вогонь освітлювати ніч і служити для інших житейських потреб. Ніч нехай дає тобі інші заохочення до молитви. Коли поглянеш на небо і спрямуєш погляд на красу зірок, молися Владиці видимого, і поклонися найкращому Творцю всього Богу, Який все премудро створив (Пс. 103, 24). Коли побачиш, що вся жива природа охоплена сном, знову вклонися Тому, Хто через сон і супроти волі нашої звільняє нас від безперервності трудів, і через мале заспокоєння знову приводить у жвавість сил. Тому ніч нехай не вся буде у тебе власним і винятковим уділом сну; не дозволяй, щоб від сонної нечутливості зробилася некорисною половина життя; навпаки, нічний час нехай розділиться у тебе на сон і на молитву. Навіть і самі сни нехай будуть вправлянням у благочесті; бо і сонні марення часто бувають немовби відгомонами денних турбот: які житейські наші заняття, такі за необхідністю і сновидіння. У такий спосіб невпинно будеш молитися, не в словах покладаючи молитву, але через усю течію життя наближаючись до Бога, щоб життя твоє було невпинною і безперервною молитвою.

25 грудня 2020 року Петро-Павлівський скит тихою Божественною Літургією відзначить свій перший, скромний, маленький, але направду важливий ювілей. Рівно п’ять років тому після святкування дня пам’яті святителя Миколая Чудотворця тут вирували останні приготування. Ченці Жидичинського монастиря разом з місцевими богомольцями готували новозбудований храм до першої служби НЕ НА ВУЛИЦІ! Ніхто й гадки не мав, що вже через два роки тут буде, як це не дивно, справжній жіночий скит Жидичинського Свято-Миколаївського монастиря. Утім «багато задумів у серці людини, а сповниться один – Господній». Так сталось і в Липлянах, де відтоді, з волі Божої, стає на міцні ноги ще одна жіноча обитель Православної Церкви України. Роботи ще багато, адже попри гарну матеріальну облаштованість обителі, є потреба народити тут справжнє духовне життя. Утім, якщо Господь кладе людині на серце присвятити Йому єдиному своє життя, очевидно, що й має плани, як перетворити посвячену душу на інструмент у Своїх руках. Такою людиною, без перебільшення, стала нинішня очільниця скита матушка ЄВЛАЛІЯ (Стаднюк). Скромна, відчутно сором’язлива, але напрочуд впевнена та відважна, коли стоїть питання служіння Господу. Два роки тому вона за Євангельським словом «залишила усіх і все» і сказала тверде ТАК люблячому Богу. Сьогодні про монаші будні, плани та переживання говоримо саме з нею. М.Я. Коли з’явилася перша думка пожити тут? І головне, що спонукало молоду перспективну людину переступити поріг чернечої обителі? М.Є. Спочатку я приїздила сюди на службу.Через деякий час стала співати тут в хорі. А потім був в житті якийсь такий момент, коли вирішила сама для себе: «якщо в найближчий рік у моєму житті нічого не міняється, тоді буду проситися в монастир». Я одночасно і боялася цієї думки, і разом з тим зловила себе на тому, що в цьому світі я лишня. Я навіть ще тоді не знала, що тут буде жіночий скит. А потім якось приїхала сюди в суботу, на панахиду (по суботах в скиту служиться панахида). До мене підійшов о.Агапіт і запитав чи не хотіла б тут пожити зимою, аби допомогти матушці Досифеї. Людина старша і явно потребувала постійної турботи. Вона перед тим була пострижена в рясофор і їй благословили жити у Липлянах. Це було для мене щось таке з розряду «УХ». Я цього дуже хотіла, але сама б ніколи не наважилась попросити. І хто знає чи наважилася б взагалі? А потім я пішла додому і дуже боялася сказати про це своїм домашнім. В перший день нікому нічого не сказала, попри те, що всередині мене всю розпирало від думки – «ось воно, те чого я дуже хотіла». В неділю прийшла на Літургію і після служби отець запитав чи говорила з рідними. Коли сказала, що ще ні, він так просто і невимушено: «Ну то чого ти тягнеш, тож спитай». І я приїхала додому. Та й кажу мамі. Мам, я хочу пожити в монастирі. Мама каже, ну то поживи. Вона мабуть думала, що це на деякий час. Що це тимчасово. А ще через два дні, я прийшла ввечері додому, зібрала всі необхідні речі і коли вже складала останні, то була впевненість на 100 відсотків, що це вже все, що йду назавжди. М.Я. Скільчи часу пройшло від моменту, коли Ви прийшла сюди і моменту твердого рішення про постриг? М.Є. Я прийшла сюди 12 листопада, а вже десь у червні місяці, ми розмовляти з архімандритом КОНСТАНТИНОМ (намісник Жидичинського Свято-Миколаївського монастиря ред.) на цю тему. Він, якось не хотів дуже поспішати і говорив, що десь аж у Великий піст поговоримо про це і, можливо, як дасть Бог, буде постриг. А мені, якщо відверто, так не хотілось довго чекати. Я хотіла вже. Певно отець-намісник відчув моє бажання і каже: «ну, добре, давай помолимось до Успенського посту, а тоді будемо вирішувати, що робити.» М.Я. Були думки, про повернення назад у мир? М.Є. На початку звичайно були. Жила тут першу зиму як гостя. На той момент ніякого конкретного рішення по відношенню до мене, та й, якщо чесно й у мені самій, ще не було. Мене страшенно роздирало, а може туди, а може туди. А може я не правильно роблю. Тим більше, ще й те мирське оточення, однозначно реагувало негативно! «А ти молода, а може тобі заміж, а ти не розстроюйся, а в тебе ще все попереду». М.Я. Чи є у Вас ще брати чи сестри? М.Є. Так, два брати і сестра. М.Я. Чи ділитеся з ними про свої думки з приводу життя в монастирі? М.Є. Ні, я старалась майже ні з ким про це не говорити. Єдиний мій брат Григорій, він мене підтримував і всіх моїх заспокоював. Навіть до мами казав: «Ну ти ж приймеш її в будь-якому випадку, якою б вона не була, хай би що з нею не сталося. Це її життя, хоче жити в монастирі хай живе, чого ти її мучиш, для чого ти її тримаєш?». Менший братик, просто спостерігав, певно ще був малий трохи тоді. А мама з сестрою постійно смикали: «А скільки ти ще там будеш жити? Коли ти вже приїдеш додому? Ти казала, що не надовго йдеш. А ти вже два місяці там сидиш. І т.д. І що далі і що ти собі думаєш?» М.Я. Ви запрошували їх на постриг? Хотіли їх там бачити? М.Є. Однозначно, я хотіла їм сказати, хотіла запросити, хоча не була впевнена, що вони прийдуть. Архімандрит радив сказати в останній день перед постригом. Хоча в мене не вистачило сміливості так зробити. Я сказала мамі за тиждень на Преображення. Попросила благословіння. Щоправда тоді мене ніхто не благословив. А вже потім вона собі трохи обдумала, можливо з кимось поговорила, не знаю. Але вже прийшла на постриг і тоді я отримала її благословення. М.Я. Не виникало відчуття, що робите боляче найріднішим, були якісь вагання? М.Є. По-різному було… (пауза ред.) Було дуже важко. Те літо було дуже яскраве, неймовірне, ти окунувся в щось таке, чого ти раніше не чув і не бачив. З іншої сторони дуже давило оточення. Близькі люди приїздили і просто виносили мозок, переконуючи не приймати постриг і не йти в монастир. А в день постригу це взагалі була катастрофа. Всі відмовляли. М.Я. Які були перші відчуття коли першу ніч тут ночували? М.Є. Я відчувала себе дуже щасливою, мені здавалось, що це саме те чого я хочу. А от коли була вже друга, третя ніч, то хотілося збирати речі і йти звідси поки ніхто не бачить (сміється ред.). М.Я. А після постригу? М.Є. А після постригу це була неймовірно благодатна пора. Ти реально літаєш на крилах. Це щось неймовірне. М.Я. Скільки сестер вчаться жити духовно по монашому у скиту зараз? М.Є. Троє. Матушка ДОСИФЕЯ, ВАСИЛИНА і я. М.Я. Чим займаєтесь протягом дня, який цікавий послух несете? М.Є. Різні послухи. Поки літо, то роботи справді багато. В першу чергу і найголовніше, це богослужбове життя, яке нам благословив намісник. Ми часто з ним спілкуємось про розвиток скита. Він завжди нагадує, що аби ми правильно розвивались, як скит, тут мусить бути постійна молитва. Хай мінімальна, але постійна. Має бути щось таке, що різнитиме нас від жіночого гуртожитку. І цією відмінністю є богослужбовий послух. Стараємось підтримувати зовнішній вигляд скита і територію довкола. Крім цього випічка просфор, кухня, городи. Звичайно хочеться виділити час і для себе. Все таки, ми часто про це забуваємо, монах це Бог і ти. Коли ти цілий день бігаєш, щось робиш, то ввечері хочеться закрити двері в келію і побути наодинці з Господом, поговорити з Ним, почитати щось. М.Я. І який виходить у вас розпорядок дня? М.Є. О 6:00 полуношниця у храмі. Тоді кожна йде до себе, читає своє особисте монаше молитовне правило. О 8:00 знову сходимося на акафіст до Пресвятої Богородиці. Після акафісту п’ємо чай, спілкуємось, обговорюємо плани на день і розходимось кожна на свій послух. О 14:00 обід. Після якого дороблюємо роботу, яку потрібно. О 18:00 повечір’я з канонами після якого вечеря. Далі вільний час, робота над собою і власними помислами, яких у кожної з нас багато. Головне не проводити цей час в нерадінні, російською «в праздности». Саме воно приносить найбільше проблем самому собі, а потім ще й виплескуєш те все недобре зовні. М.Я. І що між сестрами бувають непорозуміння? М.Є. Буває по всякому, як і в будь-якій сім’ї. Зрозумійте будь-яка чернеча спільнота - це та ж сама сім’я. М.Я. Хто готує їсти? М.Є. Поки сетер не дуже багато, то зазвичай я. Якщо мене немає або хвора, то тоді сестри. М.Я. Яка улюблена страва? М.Є. Напевно борщ. Навіть сьогодні думала зварити. М.Я. Чи відрізняється меню в будні дні і в неділю? М.Є. Звичайно. В будні дні їжа нехитра, аби чимось підкріпитись і до роботи. А в неділю хочеться побалувати себе чимось смачненьким. Наприклад якоюсь рибкою. М.Я. Ви самі собі керівник тут на скиту? М.Є. Ну такого в принципі бути не може! Скит це підрозділ монастиря, а в обителі є намісник. Всі питання узгоджую з архімандритом. Хоч він намагається в мені виховати вміння приймати рішення, брати відповідальність і нести за неї відповідальність. Я цього, якщо чесно, ще дуже побоююсь поки що. Але розумію, що правильне виховання це не зробити все за когось, а навчити людину діяти адекватно ситуації. Вчимось! М.Я Скит має якесь власне господарство, город? М.Є. Город спільний з братією. А господарство – дві собаки, два коти (сміється ред.). Нас ще поки дуже мало, щоб мати щось серйозне. Тому поки так. М.Я. Які найближчі плани? М. Є. Збудувати дзвіницю в якій буде ще одна келія. Дуже важливо для розвитку монашого життя аби кожна сестра жила окремо і мала свій невеличкий простір, де зможе сховатись від світу і тих хто в світі. Самота зціляє. М.Я. Чим займаєтесь у вільний час? М.Є. Можемо почитати якусь книгу, подивитись разом якийсь фільм. Можемо просто поговорити, підтримати одна одну. М.Я. Довколо багато насаджень, квітів. Хто їх доглядає? М.Є. Усі разом, всім роботи вистачає. Коли я прийшла в монастир, то з квітами в мене були такі відносини: вони мене не чіпають, я їх. Але коли прийшла зима, ми позаносили багато квітів в приміщення. У нас є така Оксанка, яка від початку за ними доглядала і вона мені почала розказувати, як за ними всіма доглядати зимою. Тоді я думаю: ой люди добрі, де ж вони на мою голову взялися? Але за ту зиму я їх полюбила. Вони мені тепер дуже дорогі. М.Я. До Вас приїжджають паломники? Враховуючи, що с. Липляни хоч і мальовниче, але дуже маленьке, навряд чи йому під силу утримувати цілий жіночий скит. Відтак зрозуміло, що живете за людські пожертви. М.Є. Приїжджали до того моменту, як розпочалась пандемія короновірусу. Зараз значно менше. Але фактично все необхідне маємо завдяки добрим людям і монастирю. В принципі ми на його утриманні, як скит. М.Я. А чи не дивне поєднання – жіночий скит у чоловічому монастирі? М.Є. Абсолютно. Біля відомої своїми старцями Оптиної пустині зародилось Шамордіно, грецька Ормілія є подвір’ям афонського монастиря Симона-Петра, київський Іонівський монастир має свою Ольшанку і таких прикладів чимало. Просто кожен монастир має свій відповідний дух, якщо можна так сказати. І коли ти жив духовною атмосферою Жидичинського монастиря, тутешніми пріорітетами, важко буде зацепитись в іншій обителі. А тут хоч і жіночий скит, але він жидичинський, і останнє слово в ньому завжди за архимандритом. М.Я. Чи є WIFIу монастирі? М.Є. Так М.Я. Як ставитесь до сучасних технологій у монастирі? М.Є. Якщо їх використовувати з розумом і на благо, то нормально. М.Я. Пригадайте найважчий момент за період життя в обителі? М.Є. Багато було важких моментів, але з часом розумієш, що все це було на благо, так треба було. Особисто мені було дуже важко перед постригом, коли я звільнялася з роботи. Мене реально тяготіло те мирське життя. Я переживала за свою сім’ю, як вони будуть без мене, без моєї зарплати? І я пам’ятаю, що перед тим, як подзвонити до директора, я дуже довго наважувалась. Я сиділа і довго молилась, а потім сіла подзвонила і потім знову взялася за чьотки. І, напевно, ще годину добру не випускала їх з рук. М.Я. Улюблений святий чи свята? М.Є. Дуже люблю свою покровительку Євлалію Барселонську. М.Я. Улюблена книга? М.Є. Улюблену книгу точно не скажу. Одна читається легше, одна важче, але з кожної береш щось для себе. Для мене кожна книга – це відкриття. М.Я. Сумуєш за домом? М.Є. Однозначно ні. М.Я. Часто буваєш? М.Є. Ні, навіть коли змушують обставини, то стараюсь швидше повернутися в монастир. Бо мій дім тут - на скиту, хочеться сюди. М.Я. Як прийшли до Бога? М.Є. Була якась внутрішня потреба. Жила як всі. Ще з дитячих часів співала в хорі. Потім в підлітковому віці закинула. А потім відчула якусь пустоту всередині, яку хотілось заповнити. Спочатку сама вставала і їхала в наш Свято-Троїцький собор, потім відкрила для себе Жидичинський монастир. Я страшенно боялась монахів, для мене це були якісь такі загадкові люди. Але щось чіпляло там. Там було щось неймовірне. М.Я Чи не має шкодування, що пішли в монастир? М.Є. Ні 100 відсотків. М.Я. Що побажали б тим людям, які ще досі вагаються? М.Є. Слухати своє серце, безперечно в кожного своя життєва ситуація і своя дорога, свої обставини життєві, але однозначно треба слухати своє серце і менше звертати уваги на всі мирські відговорки, бо буде цілий список відговорок. Але є Ти Бог і твоє серце! Амінь. Розмовляла Мирослава ЯКИМЧУК. Фото - Юлія КОЦЮБА.

Євангельські читання 11 серпня Євангеліє від Матфея, 21, 23-27 23 І коли Він прийшов у храм і навчав, приступили до Нього первосвященики і старійшини народу і сказали: якою владою Ти це робиш? І хто Тобі дав таку владу? 24 Ісус сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне, коли про те скажете Мені, то і Я вам скажу, якою владою це роблю. 25 Хрещення Іоанове звідки було: з небес чи від людей? Вони ж міркували між собою: якщо скажемо, що з небес, то Він скаже нам: чому ж ви не повірили йому? 26 А якщо сказати, що від людей, то боїмось народу, бо всі мають Іоана за пророка. 27 І відповіли Ісусові: не знаємо. Сказав їм і Він: і Я вам не скажу, якою владою це роблю. Толкова Біблія 23 І коли Він прийшов у храм і навчав, приступили до Нього первосвященики і старійшини народу і сказали: якою владою Ти це робиш? І хто Тобі дав таку владу? Як ми бачили, цю подію потрібно відносити до вівторка, коли Христос повернувся в Єрусалим. Він ходив у будівлі храму (Марк) і вчив (Матфей і Лука). У цей час, за Матфеєм, підійшли до Нього первосвященики і старійшини, а за Марком і Лукою, ще й книжники. Очевидно, це була офіційна депутація від Синедріону. Златоуст: «подібне питання запропонували вони і у євангелиста Іоана, хоча не тими ж словами, але в тому ж сенсі» (Ін. 2:18). Про знамення начальники храму тепер не просять, як за першого очищення храму (Ін II: 18), тому що тоді Христос не був ще відомий як Великий Чудотворець. Але тепер Він показав уже багато знамень. 24 Ісус сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне, коли про те скажете Мені, то і Я вам скажу, якою владою це роблю. На питання начальників Спаситель не дає прямої відповіді. Він відповідає контрпитанням, від відповіді на яке залежало і питання, запропоноване первосвящениками та старійшинами. Замість того, щоб відповідати на запитання начальників, Він пропонує відповісти на нього їм самим. 25 Хрещення Іоанове звідки було: з небес чи від людей? Вони ж міркували між собою: якщо скажемо, що з небес, то Він скаже нам: чому ж ви не повірили йому? Коли Іоан проповідував і хрестив, то влада послала священиків і левитів допитати його, хто він (Ін. 1:19 і наст.). Це, по суті, дорівнювало питанню, якою владою Він це робить, і хто дав Йому цю владу. Відповідь Іоана була, звичайно, відома іудеям. Вона була дана не стільки словом, скільки справою. Святе життя Іоана і вся його діяльність свідчили про те, що він був посланий від Бога. Але цей посланник Божий свідчив про Ісуса Христа, як про агнця Божого, який бере на Себе гріхи світу (Ін. 1:29). Звідси було видно, якою владою Христос «це» робить і хто дав Йому цю владу: вона отримана була від людей, які не від первосвящеників, книжників, старійшин, а від Самого Бога. Тому питання Христа, запропоноване в такому вигляді, привело начальників храму в складне становище. Обставина, що вони розпитували один одного, показує, що вони дали відповідь на питання Христа не відразу. Вони підійшли до Нього в той час, коли Він навчав, і запропонували Йому питання про владу публічно. Він, зі Свого боку, запропонував їм питання також публічно. Після цього вони відійшли від Нього і почали радитися, подібно до того, як радяться між собою різні політичні партії. Нічого цього не було б потрібно, якби Спаситель не оточений народом. Під час їх наради Спаситель, як можна припустити, продовжував говорити з народом. Предметом наради начальників було питання, чи від Бога хрещення Іоана? Під хрещенням тут мається на увазі вся його діяльність. Вона називаються тут за головною ознакою його діяльності і проповіді - хрещення. 26 А якщо сказати, що від людей, то боїмось народу, бо всі мають Іоана за пророка. Після слів «від людей» тут припускають так званий «апосіопезіс» - неповну мову, або замовчування, що вживалося заради стислості. Повна мова була б така: якщо скажемо, що хрещення Іоана було від людей, то «весь народ поб'є нас камінням» (Лука), і ми боїмося народу. Страх цей почасти був даремний, тому що народ навряд чи наважився б підняти руку на людей, що знаходилися під захистом римлян. Але, з іншого боку, і це, за східної запальності і дратівливості, було можливим. Якщо не тепер, то в інший час можна було побоюватися народного роздратування, а останнього, особливо з огляду на сильного ворога, начальникам не хотілося викликати. Таким чином, в словах ворогів Христа виявилася суміш, як кажуть, суб'єктивного страху з об'єктивним. Якби начальники храму дали пряму відповідь і правильну, то й Христос міг би запитати їх: quareergononestisbaptizati а Joanne (чому ж ви не прийняли хрещення Іоанна, - Ієронім)? 27 І відповіли Ісусові: не знаємо. Сказав їм і Він: і Я вам не скажу, якою владою це роблю. Відповідь книжників була всенародною. Яким чином вони могли сказати «не знаємо», коли всьому народу було відомо, що Іоан - пророк? Чому первосвященики і старійшини побоювалися побиття камінням за інші відповіді, а за цюні? Це можна пояснити тим, по-перше, що вони бажали, так би мовити, і з свого боку випитати, що Христос Сам про це скаже при народі; а по-друге, тим, що з боку начальників храму існувало критичне ставлення до учнів і діяльності Іоана. Народ був переконаний, що Іоан пророк. Але як потрібно припускати, начальники храму довго і обережно намагалися переконати народ у протилежному. За допомогою різних політичних прийомів їм вдалося цього досягти, але не цілком. Вони досягли тільки того, що вселили народу сумніви про діяльність і вченняІоана; можливо, змусили багатьох з народу коливатися в своїх думках про Іоана. Перше послання до коринф’ян святого апостола Павла, 15, 29-38 29 Бо що роблять тi, якi хрестяться заради мертвих? Якщо мертвi зовсiм не воскресають, то навiщо i хрестяться заради мертвих? 30 Hавiщо i ми повсякчас наражаємося на небезпеки? 31 Я щодня вмираю: тому свiдок ваша похвала менi, браття, яку я маю в Христi Iсусi, Господi нашому. 32 Коли я боровся iззвiрами в Ефесi, то, з людського погляду, яка менi користь, якщо мертвi не воскресають? Будемо їсти й пити, бо завтра помремо! 33 Hе обманюйтесь: лихі товариства псують добрi звичаї. 34 Протве­резiться, як належить, i не грi­шiть; бо‚ на сором вам кажу, деякi з вас не знають Бога. 35 Та хто-небудь скаже: як саме воскреснуть мертвi? I в якому тiлi прийдуть? 36 Hерозумний! Те, що ти сiєш, не оживе, якщо не умре. 37 I коли ти сiєш, то сiєш не тiло майбутнє, а голе зерно, яке трапиться, пшеничне чи якесь iнше; 38 але Бог дає йому тiло, як хоче, i кожнiй зернинi своє тiло. Толкова Біблія Хрестяться заради мертвих. Цей вислів тлумачиться досить по-різному. Одні бачать тут ставлення до обряду, що існував нібито ще в апостольський час, коли в разі смерті когось із віруючих, що не встиг хреститися, за нього приймав хрещення один з його родичів або друзів. Це тлумачення безпідставне, тому що ми знаємо про існування такого звичаю тільки в єретичних громадах, і не бачимо, щоб він існував і в апостольській Церкві. Інші (напр. І. Злат.) Тлумачать це місце як нагадування, що християнин самим прийняттям хрещення сповідує свою віру в воскресіння. «Це саме пригадуючи, Апостол говорить: якщо немає воскресіння, то для чого і хрестишся ти мертвих заради, тобто тіл? Бо при хрещенні ти віруєш у воскресіння мертвого тіла, - тому, що воно вже не залишиться мертвим». Це тлумачення, прийняте з нових тлумачів і Bachmann'ом, є найбільш правдоподібним, так як апостольська Церква безсумнівно визнавала особливий зв'язок між таїнством хрещення і тілесним воскресінням охрещених (пор. Рим. 4: 3 і Гал. 3:26). Не неймовірною видається також думка тих, які бачать тут вказівку не на хрещення водою, а на хрещення кров'ю або на християнське мучеництво. В Євангелії два рази ми зустрічаємо вживання терміна хреститися саме в такому значенні (див. Лк. 12:50 і Мк. 10:38). Під впливом таких висловів Самого Христа в апостольської Церкви могло з'явитися таке позначення християнської мученицької кончини, яке ми тут знаходимо у Апостола. Таким чином можна дати і такий зміст питанню Апостола: «якщо немає воскресіння, то яку ж користь отримають ті християни, які з любові до Христа і за вірою в майбутнє життя хрестяться заради мертвих, тобто йдуть на смерть і стають через це в ряди назавжди померлих»? З таким поясненням знаходиться в тісному зв'язку і питання 30-го стиха: «для чого й ми повсякчас наражаємося на небезпеки»? - якщо мертві ... це друге питання представляє собою більш ґрунтовне повторення першого. Від мученицької смерті Ап. переходить до звичайного життя Апостолів, яка представляє собою постійні небезпеки для них. 31 Я щодня вмираю: тому свiдок ваша похвала менi, браття, яку я маю в ХристiIсусi, Господi нашому. Ваша похвала. Тобто на доказ істинності своїх слів я можу послатися на ваше власне визнання: ви самі хвалите мене за мої подвиги, за те, що я піддаю себе смертним небезпекам. У Христі Ісусі. Ці подвиги Ап. здійснює, однак, завдяки допомоги Христа, з Яким він перебуває в тісному зв’язку. 32 Коли я боровся iз звiрами в Ефесi, то, з людського погляду, яка менi користь, якщо мертвi не воскресають? Будемо їсти й пити, бо завтра помремо! З людського погляду(κατά άνθρωπον пор. Рим. 3: 5,тут пропущено дієслово λέγω = кажу), тобто якщо судити з точки зору звичайних людських уявлень, не у світлі християнського вчення. Я боровся зі звірами. Майже всі нові тлумачі розуміють під звірами лютих ворогів Ап. Павла, які натовпом кидалися на нього, як звірі... Однак тут навряд чи Ап. мав на увазі своїх переслідувачів. Послання до Коринф’ян написано ще до збурення, яке викликав у Ефесі проти Апостола Димитрій, і Ап. ще в той час не боровся з натовпами ворогів. Крім того, сам термін «боротися зі звірами» був для всіх зрозумілим і навряд чи міг бути витлумачений коринфянами в переносному сенсі. В ті часи всюди в Римській імперії існував звичай присуджувати злочинців до якоїсь небезпечної боротьбі на цирковому іподромі, щоб цю боротьбу могли побачити заради розваги громадяни. Дуже ймовірно, що і Ап. Павла примусили, під час одного із заворушень в Ефесі, виступити в числі інших злочинців як борця з дикими звірами (bestiarius). Апостолу не могло допомогти в цьому випадку і його право римського громадянства - люди, під час заворушень, забувають про всякі права - і тільки сила Божа позбавила його від смерті. Яка мені користь ... тобто чи варто було мені в ім'я Христове піддавати своє життя небезпеці, якби у мене не було впевненості в майбутньому воскресінні? Будем їсти та пити ... Тлумачі вважають ці слова запозиченням з кн. Ісаї (Іс. 22:13). З запереченням воскресіння мертвих в житті повинен панувати принцип епікуреїзму ... Як воскреснуть ...? Тобто як може це бути? Як оживити абсолютно розкладене тіло? Це - одне питання. В якому тілі ...? Це - інше питання - про суть нового тіла. Ап. звертає увагу читачів на те, що постійно відбувається в природі. Зерно, посіяне в землю, позбавляється своєї оболонки, яка розкладається під дією грунтової вологи. Через це розкладання дається вихід життєвому зародку рослини, який невидимий для людського ока. Таким чином, через смерть з’являється життя. Теж має відбутися і з людським тілом. З цього читачі могли вивести два висновки. По-перше, нове тіло не буде збором частинок колишнього, зруйнованого тіла… По-друге, між тілом воскреслої людини і його колишнім зруйнованим тілом буде існувати органічний зв'язок. Якби тіло воскреслого не перебувало в жодному зв'язку з цим тілом, то смерть не могла б бути визнана переможеною: вона утримала б свою здобич. Говорячи про те, що посіяне насіння отримує нове вбрання і нову прикрасу, стаючи, таким чином, справжньою рослиною, Ап. очевидно дає відповідь на питання про долю померлого людського тіла. Останнє також «голе», коли опускається в землю і руйнується в ній, але потім повинне отримати повноту необхідних для нового життя органів.