Пошук на сайті

14 лютого читаємо Євангеліє про покаяння великої грішниці... Євангельські читання 14 лютого Євангеліє від Марка, 14, 3 - 9 3 І коли Він був у Вифанії, в домі Симона прокаженого, і возлежав, — прийшла жінка з алавастровою посудиною мира з нарда чистого, дорогоцінного, і, розбивши посудину, злила Йому на голову. 4 Деякі обурились і між собою говорили: навіщо така трата мира? 5 Бо можна було б його продати більш як за триста динаріїв і роздати вбогим. І дорікали їй. 6 Ісус же сказав: облиште її, навіщо її бентежите? Вона добре діло зробила для Мене. 7 Бо вбогих завжди маєте з собою і, коли захочете, можете їм добро робити; Мене ж не завжди маєте. 8 Вона зробила, що могла: заздалегідь помазала Моє тіло на погребіння. 9 Істинно кажу вам: по всьому світу, де тільки буде проповідане це Євангеліє, буде сказано на спомин про неї і про те, що вона зробила. Аверкій, архієпископ Далі перші два євангелиста, св. Матфей і св. Марк, оповідають про помазання Господа миром якоюсь жінкою в домі Симона прокаженого. Це помазання церковний переказ відрізняє від того помазання, яке було вчинене Марією, сестрою воскреслого Лазаря, за шість днів до Пасхи і ще до входу Господа в Єрусалим. Цей Симон прокажений називається так тому, що, судячи з усього, був зцілений Господом від прокази. За церковним же переказом (відображеним дуже зворушливо в богослужбовому послідуванні Великої Середи), жінка, яка приступила до Господа з тим, щоб помазати Його дорогоцінним миром, була грішницею, котра каялася. Вона принесла миро в алавастровому сосуді. Миро представляло собою запашну рідину з масел і пахучих речовин, зазвичай - з найкращої оливкової олії в поєднанні з запашними смолистими речовинами на кшталт нарду або смирни, і різних кольорів. Алавастр - це вид мармуру, що вирізняється своєю легкістю, прозорістю і красою. З нього готували різні вази, урни, сосуди для зберігання ароматичних речовин. Помазання миром на Сході використовувалося не тільки в сенсі вищого значення, як при помазання царів і первосвящеників, а й у повсякденному житті людьми багатими і знатними, заради задоволення. Помазували звичайно волосся на голові, чоло, обличчя, бороду, одяг (Пс. 22: 5; Пс. 132: 2; Екл. 9: 8 і ін.), А в знак вираження особливої ​​поваги комусь - ноги. Не знаючи думок і почуттів глибокого благоговіння жінки-грішниці, ученики засудили її вчинок, знаючи, що Учитель їх не терпів розкоші і вище за все ставив справи милосердя і доброчинність. Але вони в цьому випадку помилилися. Господь виправдав її вчинок, який був звершений від теплої віри і сердечного сокрушення. Бо вбогих завжди маєте з собою і, коли захочете, можете їм добро робити; Мене ж не завжди маєте… Це вказівка на близькість Його смерті. Крім того, цьому дійству Господь дає ще особливе символічне значення: «Заздалегідь помазала Моє тіло на погребіння». Бо в давнину був звичай змащувати тіла мертвих пахощами. В нагороду за її вчинок Господь передрік їй повсякчасну пам'ять про її вчинок між християнами, що ми і бачимо, бо розповідь про це не тільки записана в Євангелії, але включена і в наше богослужіння: в послідуванні Великої Середи Церква прославляє вчинок цієї жінки, проводячи паралель за контрастом між ним і зрадою Іуди, що відбулася в той же день, відразу після цього. Перше соборне послання святого апостола Іоана, 2, 7 - 17 7 Улюблені! Пишу вам не нову заповідь, а заповідь давню, яку ви мали від початку. Давня заповідь — це слово, яке ви чули від почат­ку. 8 Але при тому i нову заповідь пишу вам, що є справді i в Ньому, i у вас, тому що темрява минає i правдиве світло вже світить. 9 Хто говорить, що він у світлі, а ненавидить брата свого, той ще в тем­­­ряві. 10 Хто любить брата свого, той перебуває у світлі, i немає в ньому спокуси. 11 А хто ненавидить брата свого, той перебуває в темряві, i в темряві ходить, i не знає, куди йде, бо темрява засліпила очі йому. 12 Пишу вам, діти, бо прощаю­ться вам гріхи iменi Його ради. 13 Пишу вам, батьки, бо ви пізнали Сущого від початку. Пишу вам, юнаки, бо ви перемогли лукавого. Пишу вам, юнаки, бо ви пі­знали Отця. 14 Я написав вам, бать­ки, бо ви пізнали Безпочаткового. Я написав вам, юнаки, бо ви сильні, i слово Боже перебуває у вас, i ви перемогли лукавого. 15 Не любіть світу, ні того, що в свiтi: хто любить світ, у тому немає лю­бові Отчої. 16 Бо все, що в світі: по­хіть плотська, похіть очима i гордість житейська, не від Отця, а від світу цього. 17 I світ минає, i похіть його, а той, хто виконує волю Божу, перебуває повік. Аверкій, архієпископ Ця заповідь є і давня і нова. Вона - давня, бо була і в Старому Завіті, була написана на скрижалі серця і між язичниками, але до Христа на землі було царство пітьми, а тому почуття любові заглушалося у людей їх пристрастями і навіюваннями диявола. A коли Христос приніс Себе в жертву і Своєю Кров'ю відкупив людей від первородного гріха, зруйнувавши царство диявола в світі, давня заповідь про любов оновилася в серцях відроджених людей, стала немов новою заповіддю і дійсно набула нового піднесеного характеру особливої ​​чистоти, безкорисливості і натхненності, нескінченно перевершуючи любов і язичників і іудеїв. Християнська любов грунтується на високій ідеї загального спокутування Христом і духовної єдності всіх людей у ​​Христі, як членів єдиного духовного тіла Христового. Тому тільки в християнстві можлива любов до ворогів, немислима ні в іудействі ні в язичництві, бо там немає для неї підстав. Тому хто тепер говорить, «що він у світлі, а ненавидить брата свого, той у темряві», той ще не християнин. Доказом християнського налаштування душі служить переважно «любов до брата» Починаючи з 12-го стиха Апостол застерігає проти прихильності до світу. Як особлива ознака християнської досконалості є любов до Бога і до ближніх, так найсильнішою перешкодою для одухотвореної любові є гріховна любов або прихильність до світу цього і до того, що в світі. Тому Апостол і застерігає від такої прихильності людей будь-якого віку: дітей, батьків, юнаків… Тут мається на увазі, мабуть, вік духовно-морального життя, хоча не можна виключати і природних вікових груп, коли люди з роками морально удосконалюються, що природно очікувати від духовно налаштованих християн. Для кожного віку Апостол вказує особливе спонукання до того, щоб він не прив'язувався до світу. Для дітей, що після хрещення почали християнське життя, таким спонуканням служить прощення їм гріхів в таїнстві хрещення, для отроків - пізнання Бога Отця, яке вони, хоча ще не в повноті, але вже набули, зростаючи в морально-християнському житті. Христос є першою і єдиною Людиною, яка у всій Своїй сутності не має ні «насіння», ні «жала» гріха, ні «слідів» гріховних сил. І тому, як Такий, Він (Боголюдина) має владу над гріхом: «але щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи» (Мк. 2:10). І дійсно, Він пробачив людські гріхи Своїми Боголюдськими справами на землі: Своїм Різдвом, Своїм Хрещенням, Своїм вченням, Своїми чудесами, Своїм Преображенням, Своїми стражданнями, Своєю хресною смертю, Своїм Воскресінням, і, нарешті, Своїм Вознесінням. І це Він зробив через Своє невимовне людинолюбство, яке досягає своєї вершини в хресній смерті і Воскресінні. Те, що Він має право і може прощати гріхи людей, підтверджує Його добровільна смерть і Воскресіння, яким Він переміг всесильний гріх і смерть. Підтвердженням того, що Він дійсно прощає гріхи, є Закхей, який отримав силу оновити себе (Лк. 19: 1-10). Так само Марія Магдалина, Савл, Кифа. І з сходженням Святого Духа на Церкву і за допомогою її у нас є численні приклади цього відпущення гріхів. Тому святий Іоан Богослов пише: пишу вам, дітоньки, що гріхи вам прощаються ради Імені Його. …Під «світом» розуміється, звичайно, не саме по собі прекрасне і премудре творіння Боже, але все те, що в людському суспільстві зіпсоване гріхом і дає поживу пристрастям, що зробилося ворожим Богові. Далі Апостол сам визначає, що таке цей світ, якого не належить любити: це - «по­хіть плотська, похіть очима i гордість житейська». За вченням святих Отців, тут мова про три дітища самолюбства, які, в свою чергу, є корінням або родоначальниками всіх інших пристрастей, які турбують людину. Це - хтивість (плотські пристрасті), грошолюбство (прихильність до матеріальних благ) і славолюбство (пристрасті марнославства і гордині). «По­хіть плотська, похіть очима i гордість житейська»: ласолюбство, сріблолюбство та славолюбство (1 Ін. 2:16).

13 лютого читаємо про те, що нам постійно потрібно пильнувати і боротися з гріхами... Євангельські читання 13 лютого Євангеліє від Марка, 13, 31 – 14, 2 31 Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть. 32 Про день же той або про годину ніхто не знає: ні ангели небесні, ні Син, а тільки Отець. 33 Пильнуйте, будьте на сторожі і моліться, бо не знаєте, коли настане час цей. 34 Подібно до того, коли чоловік, відходячи в дорогу і залишаючи свій дім, дав владу слугам своїм, і кожному своє діло, і наказав воротареві пильнувати, 35 так і ви: пильнуйте, бо не знаєте, коли прийде господар дому, ввечері, чи опівночі, чи як півні заспівають, чи вранці. 36 Щоб, коли він несподівано прийде, ви не спали. 37 А що кажу вам, кажу всім: пильнуйте. 1 Через два дні мало бути свято Пасхи і опрісноків. І шукали первосвященики і книжники, як би взяти Його хитрощами і вбити. 2 Але говорили: тільки не в свято, щоб не сталося заворушення в народі. Аверкій, архієпископ Це свідчення непохитності пророцтва. Бачачи, як в точності виповнилося провіщане Господом про зруйнування Єрусалима, ніхто не може сумніватися і в тому, що так само точно виповниться і пророцтво про Друге Пришестя Його. 32 Про день же той або про годину ніхто не знає: ні ангели небесні, ні Син, а тільки Отець. Син не знає, звичайно, як людина, а не як Бог. Звідси природно випливає необхідність постійного пильнування і неспання: Господь бажає, щоб ми не спали духовно, що не були безтурботні, але були б уважні до ознак часів і були завжди готові до зустрічі Його, ведучи добродійне життя. За своєю несподіваністю і раптовістю пришестя Господа нерідко порівнюється з приходом злодія. Наступна притча (Мф. 24: 45-51) про вірного і недбайливого рабів має на меті ще сильніше переконати у необхідності постійного духовного неспання. Ця притча має особливо близьке відношення до духовних пастирів і світських начальникам, які повинні боятися недбальства у виконанні своїх обов'язків, пам'ятаючи, що вони повинні будуть звітувати у своїй діяльності. …Боячись обурення народу, який міг заступитися за Господа, вони вирішили схопити Його тихо, подалі від народу і коли мине свято. Знайшовши зрадника, вони, одержимі небаченою злобою, не стали чекати закінчення свята. Св. Матфей каже, що ця нарада була в будинку первосвященика, званого Каяфою, саме у дворі. Двори на Сході, що знаходилися всередині будівлі, нерідко служили місцями зібрань. Власне ім'я Каяфи було Йосиф, а Каяфа було прізвисько або прізвище. Він був зятем колишнього, зміненого римським проконсулом первосвященика Анни, або Анана. Перше соборне послання святого апостола Іоана, 1, 8,- 2, 6 8 Якщо кажемо, що не маємо гріха, — обманюємо самих себе, i правди немає в нас. 9 Коли сповідаємо гріхи наші, то Він, будучи вірним i праведним, простить нам гріхи наші i очистить нас від усякої неправди. 10 Коли кажемо, що ми не згрішили, то представляємо Його неправдомовним i слова Його немає в нас. 1 Діти мої! Це пишу вам, щоб ви не грішили, а коли б хто згрішив, то ми маємо заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведника. 2 Він є очищення від гріхів наших, i не тільки від наших, але і від гріхів усього світу. 3 А що ми пізнали Його, розумі­ємо з того, що дотримуємось Його заповідей. 4 Хто говорить: «Я пізнав Його», але заповідей Його не виконує, той неправдомовець i немає в ньому правди; 5 а хто до­тримує слово Його, в тому істинно любов Божа здійснилася; з цього пізнаємо‚ що ми в Ньому. 6 Хто говорить, що перебуває в Ньому, той повинен робити так, як Він робив. Аверкій, архієпископ Апостол пояснює умови і закони, на яких грунтується спілкування з Богом: Сповідування гріхів - «якщо ми свої гріхи визнаємо», усвідомлюємо їх, «сповідаємося» в них відкрито перед Богом і перед свідком Його, уповноваженим в'язати і розрішати (Ін. 20: 22-23), то «Він ... пробачить нам гріхи наші» (ст. 8-9). «Якщо говоримо, що ми не згрішили», то відкидаємо все вчення Христове про спокутувальну жертву Його за гріхи людей. Спаситель прийшов у наш світ, щоб спасти нас від гріха, про що нам проголошує невпинно ця звістка. Однак, коли говоримо, що не маємо гріха, то робимо Бога неправдомовцем. Навіщо Він каже, що прийшов нас спасти від гріха, коли ми не маємо гріха? Він прийшов у світ тому, що ми грішні. Визнаючи гріховність нашу, ми визнаємо і потребу в спасінні і звільненні від гріха. Так слово Його «у нас» і слово Його є Його Євангеліє, Євангеліє спасіння. «Людинопоклонники» кажуть: «Ми не маємо гріха і, отже, не маємо потреби в Спасителі. Він не є для нас необхідним, оскільки нас нема від чого рятувати. Якщо ми маємо будь-який недолік, ми його ліквідуємо за допомогою культури, науки, освіти і технології. В цілому Бог для нас не є необхідним». Так вони розцінюють Спасителя як самовпевненого неправдомовця і, відповідно, ворога людства. Звернемо увагу, що св. Іоан пише це християнам, тобто людям, які вже були омиті від своїх гріхів в таїнстві хрещення. Колишні гріхи прощені, але шрами гріхів залишилися, необхідно залікувати і зовсім згладити з себе все чуже Богу. Апостол говорить, що Христос є умилостивлення за гріхи наші, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу, тобто за гріхи всіх людей, не тільки тих, які нині живуть, але і жили колись і будуть жити до другого пришестя Христового. Це - основне положення християнства. Але як прийняти собі це умилостивлення? Через дотримання заповідей: а те, що ми пізнали Його, пізнаємо це тим, що виконуємо Його заповіді. Це дотримання заповідей - єдиний доказ істинності любові людини до Бога і до ближніх, бо основна заповідь Божа - про любов.

12 лютого читаємо Євангеліє про світло цього світу.... Євангельські читання 12 лютого Євангеліє від Матфея, 5, 14 - 19 14 Ви — світло світу. Не може сховатися місто, яке стоїть на верху гори. 15 І не запалюють світильник, щоб поставити його під посудину, але на свічник, — і світить всім у домі. 16 Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного. 17 Не думайте, що Я прийшов порушити Закон або Пророків: не порушити прийшов Я, а виконати. 18 Бо істинно кажу вам: доки існуватимуть небо і земля, жодна йота чи жодна риска не перейде із закону, поки не здійсниться все. 19 Отже, якщо хто порушить одну з цих заповідей найменших і навчить того людей, той найменшим назветься в Царстві Небесному; а хто виконає і навчить, той великим назветься в Царстві Небесному. Аверкій, архієпископ Світло світу - це, власне, Господь Ісус Христос, але оскільки віруючі в Нього приймають це світло і несуть його у світ, то і вони є «світлом світу». Призначення таких Апостолів і їх наступників у тому і полягає, щоб світити Христовим світлом, вони - пастирі святої Церкви. Вони повинні жити так, щоб, бачачи їх добрі справи, люди прославляли Бога. Бажаючи показати Своє ставлення до старого закону, Господь попередньо заспокоює ревність іудеїв щодо закону, підкреслюючи, що Він не прийшов порушити закон, але сповнити його. Христос, дійсно, прийшов на землю для того, щоб в Ньому виповнилося все старозавітне Слово Боже, щоб розкрити, здійснити і затвердити всю силу закону і пророків, показати справжній дух і сенс Старого Завіту. «Як Він виконав закон?» - запитує блаженний Феофілакт. - По-перше, тим, що зробив все, що давніше казали про Нього пророки. Він виконав і всі заповіді закону, оскільки не вчинив беззаконня... Він виконав закон і тим, що доповнив його, досконало написавши те, що в законі є лише тінню». Він дав повне і глибоке розуміння всіх старозавітних заповідей, проповідуючи недостатність лише зовнішнього, формального підпорядкування закону. Йота - найменша для зображення букви єврейського алфавіту. Господь підкреслює, що і найменше в Законі Божому не залишиться без виконання. Фарисеї ж поділяли заповіді на великі і малі і не вважали гріхом порушення «малих» заповідей, відносячи до них, між іншим, заповіді про любов, милостиню і правосуддя. Буде найменшим означає буде відкинутий і не ввійде в Царство Небесне. Послання до євреїв святого апостола Павла, 13, 7 - 16 7 Пам’ятайте наставникiв ваших, якi проповiдували вам слово Боже, i, дивлячись на кончину життя їхнього, наслiдуйте вiру їхню. 8 Iсус Христос учора й сьогоднi i навiки Той же. 9 Ученнями рiзними й чужими не захоплю­йтесь; бо добре благодаттю змiц­нювати серця, а не їжею, вiд якої не одержали користи тi, що зай­малися нею. 10 Ми маємо жертовник, вiд якого не мають права споживати тi, що служать скинiї. 11 Тому що тiла тварин, кров яких для очищення грiха вносить первосвященик у святилище, спалюються поза табором, — 12 то і Iсус, щоб освятити людей Кров’ю Своєю, постраждав поза брамою. 13 Отже, вийдемо до Hього за табір, несучи Його наругу; 14 бо не маємо тут постiйного мiста, але шукаємо майбутнього. 15 Отже, бу­демо через Hього безустанно приносити Богу жертву хвали, тобто плiд уст, що прославляють iм’я Його. 16 Hе забувайте також добродiйности i спiлкування, бо такi жертви благоугоднi Богу. Толкова Біблія Яка тут послідовність думок? Незважаючи на те, каже, на їх життя, наслідуйте їхню віру, тому що віра - від чистого життя (Злат.). … Добре сказав він: на кінець їхнього життя, тобто життя до кінця, щоб життя їх мало добрий кінець (Злат.). Тут словом вчора апостол позначає весь минулий час; словом навiки - майбутнє, яке не має кінця. А сенс слів його наступний: ви чули первосвященика, але первосвященика не тимчасового. Він завжди той самий. Можливо, тоді деякі говорили, що Розп'ятий не є очікуваним Христом, але прийде інший; тому і каже: вчора і навіки, говорячи, що прийде знову Христос, що Він один і той же, і перше був, і є, і буде навіки (Злат.). Апостол хоче, щоб вони не захоплювалися не тільки чужими, а й різними вченнями; він знав, що від тих і інших йде загибель для тих, хто захоплюються ними (Злат.). …Бачиш прообраз? Так, каже, поза табором ... і тут - поза брамою ... Тому й ми повинні наслідувати Постраждалого за нас і бути поза світом, або краще - поза справами світськими ... несучи його наругу, тобто зазнаючи те ж саме, беручи участь в Його стражданнях. Як Він, будучи засуджений, розп'ятий за брамою, так і ми не будемо соромитися віддалятися від світу (Злат.).

Сьогодні читаємо Євангеліє про кінець... Євангельські читання 11 лютого Євангеліє від Марка, 13, 14-23 14 Коли ж побачите мерзоту запустіння, провіщену пророком Даниїлом, яка стоятиме, де не належить, хто читає, нехай розуміє, тоді хто буде в Юдеї, нехай біжить у гори; 15 а хто на покрівлі, той нехай не сходить у дім і не заходить узяти щось з дому свого; 16 і хто на полі, нехай не вертається назад взяти одяг свій. 17 Горе ж вагітним і матерям-годувальницям у ті дні! 18 Моліться, щоб не сталася втеча ваша взимку. 19 Бо в ті дні буде така скорбота, якої не було від початку творіння, яке вчинив Бог, навіть і донині, і не буде. 20 І коли б Господь не вкоротив тих днів, то не спаслась би ніяка плоть; але заради обраних, яких Він обрав, укоротить дні. 21 Тоді, якщо хто скаже вам: ось, тут Христос, або: ось там, — не йміть віри. 22 Бо встануть лжехристи і лжепророки і дадуть знамення і чудеса, щоб спокусити, якщо можливо, і обраних. 23 Ви ж бережіться. Ось, Я наперед сказав вам усе. Аверкій, архієпископ «Мерзота запустіння», про яку говорив ще пророк Даниїл в Дан. 9:27, - це римські війська, які мали зображення імператора і орлів, яким віддавали божеські почесті, ідоли, внесені ними в напівзруйнований храм. «Нехай біжить у гори», де було багато печер і схованок, щоб сховатися від римлян. «Хто на покрівлі, нехай не сходить ...»: покрівлі будинків були плоскі, зручні для прогулянок і для усамітнення: під час лиха ті, що знаходяться на покрівлі, повинні бігти відразу звідси, не витрачаючи часу на те, щоб спуститися всередину будинку, щоб взяти щось. Точно так же і ті, що знаходяться в полі, повинні тікати, не повертаючись додому «взяти одяг свій», бо в полі працювали зазвичай без верхнього одягу. Історик Євсевій свідчить, що єрусалимські християни, згадавши те, що провіщав Господа, дійсно тікали при наближенні римлян в Пеллу та інші зайорданські міста, і завдяки цьому врятувалися від всіх жахів, які спіткали оточене місто. Господь переконує молитися про те, щоб ці лиха не настали в такий час, коли не можна далеко втекти. У суботу, за тлумаченням книжників, можна було вирушати в подорож не далі одного кілометра. «Буде така скорбота, якої не було від початку творіння...», тобто такі великі лиха, що загинули б все, якби серед іудеїв не було «вибраних», тобто тих, що повірили в Христа, заради яких скоротяться «ті дні». Історик І. Флавій свідчить, що дійсно «всі нещастя, які спіткали народи від початку світу, були нічим порівняно з тими, які впали на іудеїв». Протягом часу облоги Єрусалима в ньому і його околицях загинуло більше мільйона людей. Безліч вмирало від голоду, який був настільки великий, що одна мати вбила і з'їла своє власне дитя. Величезна кількість іудеїв було розп'ято на хрестах, і таким чином виповнилося страшна клятва їх, коли вони вимагали від Пилата розіп'яти Господа: «Кров Його на нас і на дітях наших» (Мф. 27:25). Усі ці лиха були виконанням пророцтва, виголошеного ще Мойсеєм (Втор. 28: 49-57). Тит, що взяв облогу Єрусалим, спочатку хотів примусити іудеїв до здачі міста голодом, але справи імперії зажадали його якнайшвидшого повернення в Рим, і він зважився взяти місто штурмом, внаслідок чого і скоротився час лих для містян. Час перед кінцем світу буде характеризуватися появою великої кількості всіляких лжевчителів ... Далі Господь знову переходить до мови про Своє Друге Пришестя. «Встануть лжехристи і лжепророки і дадуть знамення і чудеса, щоб спокусити, якщо можливо, і обраних...» - тут маються на увазі помилкові чудеса, якими будуть вводитися в оману іноді і праведники. Такі чудеса будуть творити, за ап. Павлом (2 Сол. 2: 9-10) і за Апокаліпсисом (Одкр. 13 гл)., Антихрист і його слуги. Явлення Сина Людського буде подібно блискавки, тобто для всіх незаперечно очевидним. На противагу лжемесії, який буде ховатися то в пустелі, то в криївках, істинний Месія, відкриваючи Свій суд над світом, зробить його відчутним і страшним всюди, де будуть духовно мертві грішники, подібно до того, як орли злітаються туди, де знаходяться трупи. Друге соборне послання святого апостола Петра, 2, 9-22 9 то, звичайно, знає Господь, як визволяти благочестивих вiд спокуси, а беззаконникiв тримати на день суду, для покарання, 10 а найпаче тих, що йдуть услiд за гидкою похiттю плотською, зневажають начальства, зу­х­валi, самодогiдливi, не бояться злословити вищих, 11 тодi як i ангели, перевершуючи їх мiццю i силою, не промовляють на них перед Господом докiрливого суду. 12 Вони, як безмовнi тварини, що за своєю природою призначенi на виловлення та знищення, лихословлячи те, чого не розумiють, у розтлiннi своєму знищаться, 13 во­ни одержать вiдплату за беззаконня; бо вони вважають насолодою повсякденну розкiш; сквернителi та соромiтники, вони насолоджуються своєю оманою, бенкетуючи з вами; 14 очi у них сповненi блудо­дiяння i безперестанного грiха, вони зваблюють душi неутвер­дженi; серце їхнє привчене до користолюбства, це — сини прокляття. 15 Залишивши прямий шлях, вони заблукали, йдучи слiдом за Валаамом, сином Восоровим, який полюбив мзду неправедну, 16 але був викритий у своєму беззаконнi: безсловесна ослиця, промовивши людським голосом, спинила безумство пророка. 17 Це безводнi джерела, iмла та хмари, що їх жене вiтер; для них приготований морок вiчної темряви. 18 Бо, ви­словлюючи надуте пустослiв’я, во­ни ловлять у плотськi похотi i роз­пусту усіх, якi ледве вiдстали вiд тих‚ що живуть в оманi. 19 Обiця­ють їм волю, будучи самi рабами тлiння; бо хто ким буває переможений, той тому i раб. 20 Бо якщо, позбавившись скверни свiту через пiзнання Господа i Спасителя нашого Iсуса Христа, вони знов заплутуються в нiй i перемагаються нею, то останнє буває для них гiрше за перше. 21 Краще було б їм не пiзнати дороги правди, нiж, пiзнавши її, повернутися назад вiд переданої їм святої заповiдi. 22 Але з ними трапляється за правдивим прислiв’ям: «пес повертається до своєї блювотини» i «помита свиня йде валятися в багно». Аверкій, архієпископ Далі Апостол наводить страхітливі випадки суду Божого в минулому: як приклад грізного суду Божого він говорить про відпалих ангелів, які, зв'язані узами пекельного мороку, очікують остаточного суду над собою; потім - покарання грішного людства всесвітнім потопом, коли тільки вісім душ сімейства Ноєвого врятувалися, і, нарешті, кару, яка спіткала міста Содом і Гоморру, від якої врятувався лише Лот. З цього апостол робить висновок, що знає Бог, як врятувати побожних… Характеризуючи лжеучителів, Апостол говорить, що вони ходять за нечистими похотями тіла та погорджують владою; зухвалі, самолюбні, не бояться хулити владу. Відомо, що ці лжеучителі зі зневагою ставилися до апостолів Христових, не кажучи вже про пресвітерів і єпископів. Вони, немов звірина, що керується в своїй діяльності мотивами чуттєвості і користолюбства: залишили просту дорогу і заблудили, йдучи дорогою Валаама… що полюбив нагороду неправедності. Це той Валаам, про якого розповідається в Чис. 22 гл. і далі в книзі Чисел і який за винагороду хотів зробити неправедне діло - проректи прокляття на Ізраїля, але був зупинений Богом через ослицю, що промовила людським голосом (ст. 10-16). Далі апостол говорить про єретиків… Такими рисами зображуються в історії стародавньої християнської Церкви деякі гностичні секти… … Марнослів'я, прикрите улесливими промовами, зовні захоплюючими, плотська похіть і обіцянка свободи - це звичайні приманки як древніх, так і будь-яких нових розбещувачів людства. Будучи в дійсності «рабами тління», тобто перебуваючи в полоні у гріха, вони своїм вченням про свободу лише прикривали тілесну розгнузданість. У кінці глави Апостол зазначає про особливу злочинність цих єретиків, кажучи, що краще було б не пізнати їм дороги праведності (бо тоді саме незнання дещо вибачало б їх, як видно з Євангелія від Луки (12:48) 53), ніж пізнавши, вернутись назад від переданої їм святої заповіді. Апостол порівнює їх з псом, який повертається до своєї блювотини і з вимитого свинею, що йде знову валятися в багно (ст. 20-22).

Сьогодні читаємо Євангеліє про випробування для християн. Євангельські читання 10 лютого Євангеліє від Марка, 13, 9-13 9 Стережіться ж ви самі, бо вас видаватимуть на судища і битимуть у синагогах, і перед правителями і царями поставлять вас через Мене, на свідчення перед ними. 10 І всім народам раніш повинно бути проповідане Євангеліє. 11 Коли ж поведуть видавати вас, то не турбуйтесь заздалегідь, що вам говорити, і не обдумуйте; але, що дасться вам у той час, те й говоріть, бо не ви будете говорити, а Дух Святий. 12 Видасть же брат брата на смерть, і батько — дітей; і постануть діти на батьків, і уб’ють їх. 13 І ненавидітимуть вас усі за ім’я Моє; хто ж перетерпить до кінця, той спасеться. Аверкій, архієпископ Третьою ознакою кінця світу Господь називає жорстокі гоніння на Його учнів і послідовників, про що і розповідається в кн. Діянь і про що свідчить історія, як напр., гоніння за Нерона та ін. Одне ім'я «християнин» дійсно було ненависним язичникам, в результаті чого з'явилися численні сонми мучеників за Христа. Четвертою ознакою наближення суду Божого буде проповідь Євангелія по всьому світі. Євангеліє буде проповідуване «на свідчення всім народам», тобто Христос не раніше прийде, ніж пошириться це Євангеліє, проповідь Його тоді стане викривальним свідком на суді проти тих, які, чуючи її, не увірували. «Тоді прийде кінець». Найперше тут мається на увазі загибель Єрусалима, але всі ці ознаки будуть передвказувати наближення кінця світу і Страшного Суду. Ці ознаки спільні для тієї та іншої події ... Єрусалим упав після того, як Господь зробив все для його спасіння: він був сповнений євангельською проповіддю: точно так і кінець світу прийде лише після того, як всі народи світу будуть ознайомлені з євангельською проповіддю, щоб на Страшному Суді, подібно до юдеїв, залишитися без відповіді. Суд над Єрусалимом відбувся як наслідок його беззаконь і зменшення в ньому любові; так само і кінець світу настане, як результат збільшення беззаконь в світі і збідніння любові серед людей, які забудуть, що вони - брати у Христі. «А хто витерпить до кінця, той спасеться», - хто зазнає всі ті лиха, не зрадивши Христу і не піддавшись лжеученням, той заслужить вічне спасіння. Друге соборне послання святого апостола Петра, 1, 20 – 2, 9 20 Знайте насамперед те, що нiяке пророцтво в Писаннi не залежить вiд власного вирішення. 21 Бо нiколи не було пророцтва з людської волi, а промовляли його святi Божi люди, натхнені Духом Святим. 1 Були i лжепророки серед людей, як i у вас будуть лжевчителi, якi внесуть згубнi єресi i, вiдрiкшись вiд Владики, Який вiдкупив їх, накличуть на себе скору погибель. 2 I багато наслiду­ють їхню розпусту‚ i через них до­рога iстини буде в ганьбi. 3 I через користолюбство будуть ловити вас облесливими словами; суд їм дав­но готовий‚ i загибель їхня не дрiмає. 4 Бо якщо Бог не помилував ангелiв, якi згрiшили, а, зв’язавши путами пекельної темряви, вiддав зберiгати їх на суд для покарання; 5 i якщо не пощадив першого свiту, а у восьми душах збе­рiг родину Hоя, проповiдника прав­ди, коли навiв потоп на свiт нечес­тивих; 6 i якщо мiста Содом та Го­морру, засудивши на знищення, спопелив, показавши приклад майбутнiм нечестивцям, 7 а праведного Лота, змученого людьми шаленої розпусти, визволив‚ — 8 бо цей праведник, живучи серед них, бачив i чув беззаконнi дiла їхнi i тим щодня мучив свою праведну душу, — 9 то, звичайно, знає Господь, як визволяти благочестивих вiд спокуси, а беззаконникiв тримати на день суду, для покарання, Толкова Біблія Хвалячи уважність читачів до пророчого слова (2 Пет. 1:19), Апостол разом з тим бажає підняти у читачів, а разом і у всіх християн, свідомість особливої важливості пророчого слова, вказуючи на те, що речі, котрі відбулися надзвичайним, надприродним чином, має бути тлумачені відповідно до священної важливості своєї природи. Апостол застерігає від лжевчителів, попереджаючи, що як в минулі часи були лжепророки, так будуть вони тепер і завжди. Характерна риса їх, що вони внесуть згубні єресі, «вiдрiкшись вiд Владики, Який вiдкупив їх», тобто будуть відкидати догмати втілення Сина Божого і звершеного Ним спокутування. Але осуд для них, як для нерозкаяних, вже уготований Богом (ст. 3-4,9). Далі Апостол розповідає про страхітливі випадки суду Божого в минулому: як приклад грізного суду Божого він вказує відпалих ангелів, які, зв'язані узами пекельного мороку, очікують остаточного суду над собою; потім - покарання грішного людства всесвітнім потопом, коли тільки вісім душ сімейства Ноєвого врятувалися, і, нарешті, кару, що спіткала міста Содом і Гоморру, від якої врятувався лише Лот. З цього апостол робить висновок, що знає Бог, як рятувати побожних, а «беззаконникiв тримати на день суду для покарання» (ст. 4-9).

9 лютого читаємо Євангеліє про те, що молитися потрібно зі смиренням і покаянням. Євангельські читання 9 лютого Євангеліє від Луки, 18, 10-14 10 Два чоловіки прийшли до храму помолитися: один фарисей, а другий митар. 11 Фарисей, ставши, так про себе молився: Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар. 12 Пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю. 13 А митар, стоячи віддалік, не смів навіть очей звести на небо; але, б’ючи себе в груди, говорив: Боже, будь милостивий до мене, грішного! 14 Кажу вам, що цей пішов до дому свого виправданий більше, ніж той: бо всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться. Аверкій, архієпископ Фарисей молився з почуттям зарозумілості, гордині, самозвеличення, виставляючи перед Богом свої добрі справи, як свої особисті заслуги, і принижуючи інших людей. А митник молився з усвідомленням своєї гріховності, своєї недостойності. Молитва митаря «Боже! Будь милостивий до мене грішного!», як зразкова, тепер використовується для загального вжитку. В результаті мир пішов до свого дому виправданим «більше, ніж той», тобто фарисей, бо, як висловлює Господь ідею цієї притчі в заключних словах її, «всякий, хто підноситься, буде принижений, а хто принижує себе, піднесеться». Отже, молитися потрібно зі смиренням, з серцевим скрушенням, покаянням щодо своїх гріхів. Друге послання до Тимофія святого апостола Павла, 10 А ти наслiдував мене у вчен­­нi, життi, прихильностi, вiрi, великодушностi, любовi, терпiннi, 11 у гонiннях, стражданнях, що спiткали мене в Антиохiї, Iконiї, Лiстрах; якi гонiння я перенiс, i вiд усiх визволив мене Господь. 12 Та й усi, хто бажає жити побож­но в Христi Iсусi, будуть гнанi. 13 Ли­хi ж люди i обманщики матимуть успiх у злому, зводячи iн­ших i себе зводячи. 14 А ти перебувай у тому, чого тебе навчили i що тобi довiрили, знаючи, ким ти навчений. 15 До того ж ти з дитинс­тва знаєш Святе Писання, яке мо­же умудрити тебе на спасiння вi­рою в Христа Iсуса. Толкова Біблія Тимофій завжди ішов за прикладом апостола Павла щодо терпіння в стражданнях, а також наслідуючи інші чесноти. Про це апостол нагадує тепер, щоб спонукати його і надалі триматися якнайдалі від лжеучителів. Спіткали мене ... Можливий переклад: "А які страждання спіткали мене! .. Що за переслідування я переніс. І від усіх них позбавив мене Господь". У той час як лжеучителі матимуть успіх, вводячи людей в оману, якій піддаються самі, …Тимофій повинен стояти твердо в тому вченні, яке він прийняв від апостола Павла (знаючи, ким ти навчений). Тимофію допоможе в цьому випадку і його знайомство зі Святим Писанням, яке він вивчив ще в дитинстві, очевидно, під керівництвом своєї матері і баби (пор. 2 Тим. 1: 5). Писання свідчить про Христа (Ін. 5:39, Ін. 5:45 і сл.). Умудрити на спасіння - в ставленні до суті спасіння; вони дадуть йому правильно розуміти, в чому саме полягає спасіння. І спасіння це досягається вірою в Ісуса Христа (пор. Рим. 3:25: очищення вірою).

8 лютого читаємо Євангеліє про те, що молитва має бути постійною. Євангельські читання 8 лютого Євангеліє від Луки, 18, 2 - 8 2 кажучи: в одному місті був суддя, який Бога не боявся і людей не соромився. 3 В тому ж місті була одна вдова, і вона, приходячи до нього, говорила: захисти мене від суперника мого. 4 Але він довгий час не хотів. А потім сказав сам собі: хоч я і Бога не боюся і людей не соромлюсь, 5 але, оскільки ця вдова не дає мені спокою, захищу її, щоб вона не приходила більш докучати мені. 6 І сказав Господь: чуєте, що каже суддя неправедний? 7 Хіба Бог не захистить обранців Своїх, що волають до Нього день і ніч, чи баритиметься до них? 8 Кажу вам, що захистить їх скоро. Але Син Людський, коли прийде, чи знайде віру на землі? Аверкій, архієпископ Про те, як молитися, Господь образно говорить в притчі про суддю неправедного, який не хотів виконати прохання скривдженої вдови про її захист, але, врешті, все ж виконав її прохання лише через те, що вона не давала йому спокою, наполегливо просячи його. Господь не хоче порівнювати Бога з суддею неправедним (зайвий доказ того, що в притчах не всі подробиці підлягають тлумаченню в духовному сенсі), але тільки ведучи від гіршого до кращого, робить висновок, що тим більше Бог всеблагий і Всеправедний захистить Своїх обранців, якщо вони будуть волати до Нього день і ніч, хоча б Він спочатку і зволікав стати на захист їх. Незважаючи на ту безсумнівну істину, що Бог візьме обраних Своїх невдовзі, невідомо, чи знайде Він таких вірних, які мали б таку сталість і таку наполегливість в молитві, яка потрібна? Іншими словами: нема чого боятися, що Бог не захистить вірних Своїх від прийдешніх бід і напастей, а скоріше можна побоюватися, що вірних таких на землі до часу другого пришестя Христового не буде. Друге послання до Тимофія святого апостола Павла, 2, 11 - 19 11 Вiрне слово: коли ми з Hим померли, то з Hим i оживемо; 12 коли терпимо, то з Hим i царювати будемо; коли вiдречемося, i Вiн вiдречеться вiд нас; 13 коли ми невiрнi, Вiн перебуває вiрним, бо Себе зректися не може. 14 Це нагадуй, заклинаючи перед Господом не сперечатися, що нiтрохи не служить на користь, а на розлад тих, що слухають. 15 Ста­райся представити себе Боговi достойним, працiвником бездоганним, який вiрно подає слово iстини. 16 А вiд непотрiбного мар­нослiв’я вiддаляйся; бо вони ще бiльший успiх матимуть у нечестi, 17 i слово їхнє, як рак, буде розпов­сюджуватись. Такi є Гiменей i Фи­лип, 18 якi вiдступили вiд iстини, кажучи, що воскресіння вже було, i руйнують у деяких вiру. 19 Та тверда основа Божа стоїть, маючи печать цю: «Пiзнав Господь Своїх»; i «Hехай вiдступить вiд неправди кожен, хто сповiдує iм’я Господа». Толкова Біблія Апостол, підбадьорюючи Тимофія, подає "вірне слово", тобто цитату з християнського піснеспіву, де висловлюється впевненість християн в прославленні із Христом тих, хто з Ним піде на смерть. Померли - в дійсному сенсі цього слова. Тут мається на увазі мученицька смерть за Христа, яку завжди готовий прийняти віруючий християнин. З іншого боку, той, хто відрікається від Христа, не може очікувати визнання Христом за свого за Його другого пришестя на землю. Необхідно нагадувати про необхідність для проповідників Євангелія страждати за Христа, для того, щоб наслідувати в майбутньому прославлення. На противагу лжеучителям, Тимофій повинен бути старанним, добрим працівником у Бога, бездоганним - не соромиться свого служіння (пор. 2 Тим. 1: 8) і, нарешті, в справі навчання звертати увагу на сутність справи, а не на побічні обставини, як робили лжеучителі: він не повинен перетрушувати порожню солому (Воленберг). Ці лжеучителі ще далі підуть (προκόψουσιν) - в сферу нечестя зайдуть… І слово їх як рак ... Від нечестя вони перейдуть і до єресі, яка буде поширюватися тілом Церкви Христової, як хвороба, відома під назвою рак. Апостол вказує на двох таких лжеучителів, які дійшли до заперечення воскресіння мертвих, вчення про яке, на їхню думку, потрібно розуміти в переносному сенсі, як про те, що трапилося за Христа, що духовно оживив багатьох людей.

Сьогодні читаємо Євангеліє про кінець світу. Євангельські читання 7 лютого Євангеліє від Марка, 13,1 - 8 1 І коли виходив Він з храму, один з учеників Його сказав Йому: Учителю, подивись, які камені і які будівлі! 2 Ісус сказав йому у відповідь: бачиш ці великі будівлі? Все це буде зруйноване, так що не залишиться тут і каменя на камені. 3 І коли Він сидів на горі Елеонській проти храму, то Петро, Яків, Іоан і Андрій запитали Його на самоті: 4 скажи нам, коли це буде, і яке знамення, коли все це має скінчитися? 5 Відповідаючи їм, Ісус почав говорити: бережіться, щоб ніхто не спокусив вас, 6 бо багато хто прийде під іменем Моїм і говоритиме, що це Я; і багатьох спокусять. 7 Коли ж почуєте про війни і воєнні чутки, не жахайтеся: бо належить цьому бути, — але це ще не кінець. 8 Бо постане народ на народ і царство на царство; і будуть землетруси у різних місцях, і будуть голод і заворушення; це — початок хвороб. Аверкій, архієпископ Вийшовши з храму, Господь попрямував з учнями на гору Елеонську. По дорозі Він передрік руйнування храму, що і сповнилося в 70 р., коли Єрусалим був узятий римлянами і перетворений в руїни, а трохи пізніше, за імп. Траяна, були знищені і останні його сліди. Незважаючи на бажання римського начальника Тита зберегти храм, як диво мистецтва, Промисел Божий не міг не звершитися: від випадково кинутої одним римським воїном палаючої головні храм згорів до тла. З гори відкривався прекрасний вигляд на Єрусалимський храм, і учні наодинці з Господом продовжили розпочату ними бесіду про їх майбуття. Учні Христові вважали, що Єрусалим буде стояти до кінця світу, а тому і задали Господу подвійне питання: «Коли це буде? І яка буде ознака приходу Твого й кінця віку?» Господь відповідає також, мабуть, не розділяючи ці дві події. В пророчому спогляданні події близькі і віддалені події є подеколи немов на одній картині в перспективі, наче зливаються, особливо якщо одна, найближча, подія служить прообразом іншої, подальшої. Тут безсумнівне те, що зруйнування Єрусалима і жахи, які його будуть супроводжувати, є прообразами тих жахів, які будуть мати місце й наприкінці світу перед другим пришестям Христовим. І разом з тим, Господь дає зрозуміти, що Друге Пришестя Його і кінець світу прийдуть дуже не скоро після зруйнування Єрусалима. Першою ознакою наближення суду Божого Господь ставить явлення лжехристів. Історик І. Флавій свідчить, що перед падінням Єрусалиму дійсно з'явилося безліч лжемесій.. Другою ознакою будуть війни, як близькі, так і віддалені («почуєте про війни»). Але і ці війни і природні лиха будуть тільки початком прийдешніх болісних жахів, які, за своєю скрутою, порівнюються Господом з болями під час народження. Друге соборне послання святого апостола Петра, 1, 1 - 10 1 Симон Петро, раб i апостол Iсуса Христа, тим, хто при­йняв з нами однаково дорогоцiнну вiру в правдi Бога нашого i Спасителя Iсуса Христа: 2 благодать i мир вам нехай помножиться в пiзнаннi Бога i Христа Iсуса, Гос­пода нашого. 3 Тому що вiд Божественної си­ли Його даровано нам усе потрiб­не для життя i благочестя, через пiзнання Того, Хто покликав нас славою та чеснотою, 4 якими да­ро­ванi нам великi й дорогоцiннi обiт­ницi, щоб ви через них стали причасниками Божого єства, вiд­да­лившись вiд пануючого в свiтi роз­тлiння похiттю: 5 ви ж, докла­даю­чи до цього всю стараннiсть, пока­жiть у вашiй вiрi чесноту, в чеснотi розсудливiсть, 6 в розсудливостi стриманiсть, у стриманос­тi терпiння, у терпiннi благочестя, 7 в благочестi братолюбство, у братолюбстві любов. 8 Якщо це у вас є i примножується, то ви не залишитесь без успiху i плоду в пiз­наннi Господа нашого Iсуса Христа. 9 А в кого цього немає, той слiпий, закрив очi, забув про очищення давнiх грiхiв своїх. 10 То­му, браття, усе бiльше i бiльше старайтесь утверджувати ваше по­кликання та обрання; так дiючи, ви нiколи не спiткнетесь, Толкова Біблія У християнстві, за Апостолом, дана повнота істинного життя від всесильної і всемогутньої сили або благодаті Божої, дана блаженна можливість людям ставати причасниками Божого єства. "Причасниками Божого єства ми стали через явлення Господа і Бога, Який начала нашого єства поєднав в Самому Собі і освятив, якщо ж святе начало, то й все святе" (блаж. Феофіл.). Відповіддю з боку християн на дію благодаті Божої є не тільки видалення від пануючого в світі розтління (ст. 4б), але і, головним чином, позитивна чеснота в різних її розгалуженнях. Апостол в 2 Пет. 1: 5-7 показує ступені успіху. На першому місці "віра", так як вона є підставою і опорою добра. На другому місці "чеснота", тобто справи, як каже Апостол Яків (Як. 2:26), віра без справ мертва. Далі "розум". Який же розум? Знання таємниць Божих, яке доступне не для всякого, але для того тільки, хто постійно вправляється в добрих справах. За ним "стриманість". Бо і він потрібен для того, щоб досягти зазначеної мети, щоб не пишатися величчю дару. А як при короткочасному стриманні можна зміцнити дар, то має бути терпіння. Воно зробить все: і "благочестя" наповнить, і надію на Бога удосконалить. До благочестя приєднається "братолюбство", а до всього цього любов ... (блаж. Феофіл.). Зобразивши раніше (ст. 2-6) благодатний стан християн в його ідеальній нормі, Апостол тепер каже, що християнський ідеал віри і життя повинен втілюватися в житті християнської спільноти, що лише збереження і примноження духовного благодатного надбання відкриває шлях до істинного християнського пізнання. Навпаки, той, хто не має згаданих Апостолом моральних основ життя, той подібний до людини з закритими очима. "Вислів Апостола Петра подібний сказаному блаженним Яковом, зокрема: хто слухає слово, і не виконує, той подібний людині, що риси обличчя свого розглядає у дзеркалі (Як. 1:23), (блаж. Феофіл.). На противагу окресленої в ст. 9 необґрунтованості чужого християнству духу, справжні християни повинні і в навчанні, і в житті спиратися на покликання християнське ...

6 лютого читаємо Євангеліє про Бога в серці і про лицемірство... Євангельські читання 6 лютого Євангеліє від Марка, 12, 38 - 44 38 І говорив їм у вченні Своїм: стережіться книжників, які люблять ходити в довгому одязі і приймати вітання на народних зібраннях, 39 сидіти спереду в синагогах і возлежати на перших місцях на бенкетах, — 40 ції, котрі поїдають доми вдів і лицемірно довго моляться, приймуть найтяжче осудження. 41 І сів Ісус навпроти скарбниці і спостерігав, як народ кладе гроші в скарбницю. Чимало заможних клали багато. 42 Прийшла одна вбога вдова і поклала дві лепти, тобто кодрант. 43 Покликавши учеників Своїх, Ісус сказав їм: істинно кажу вам, що ця вбога вдова поклала більше за всіх, хто клав у скарбницю, 44 бо всі клали з достатку свого, а вона із злиднів своїх поклала все, що мала, весь прожиток свій. Аверкій, архієпископ Посоромивши фарисеїв і залишивши їх без відповіді, Господь для застереження Своїх учнів і народу від прийняття духу фарисейства, виголосив проти фарисеїв грізну викривальну промову, в якій викрив їх найголовніші помилки, як щодо вчення, так і щодо життя. Ця промова повністю наводиться тільки св. Матфеєм, а у св. Марка і Луки наведені лише уривки з неї. «Люблять ходити в довгому одязі»: до країв верхнього одягу пришивались чотири кисті, і від них по краях одягу йшли нитки у блакиті. Їх робити і носити наказано законом, в нагадування заповідей Божих і на відміністт євреїв від інших народів (Чис. 15: 37-40). Фарисеї, через марнославство, і ці кисті робили більшими. …У ті часи їжу споживали не сидячи, а напівлежачи на особливих довгих і широких подушках, що клалися до столу, який мав зазвичай форму літери П. Головні або почесні місця були в середині столу і їх добивалися фарисеї: в синагогах вони вимагали собі місць, найближчих до кафедри. «Поїдають доми вдів...» - обманювали вдів своєю показною побожністю і розкрадали їх майно. Про лепту вдовиці, що увійшла давно вже в приказку, розповідають цілком узгоджено тільки два Євангелисти - св. Марк і св. Лука. У так званому «дворі жінок» перебувала скринька, в яку народ клав свої добровільні пожертвування на храм. Перед святом Пасхи було прийнято особливо багато жертвувати: кожен, хто входить до храму, опускав щось в цю скриньку, в міру своїх коштів і ревності. Багато багатіїв клали багато, а бідна вдова поклала дві лепти. «Внесок» був найдрібнішою монетою, дві лепти дорівнювали дрібній римській монеті, що називалася «шеляг». Господь сказав, що ця бідна вдова «поклала найбільше за всіх», тобто більше не за кількістю грошей, але порівняно з іншими. Інші подавали те, в чому не мали великої потреби, не обтяжуючи себе надто, а вона поклала останнє, що у неї було, і таким чином присвятила Богу все, що мала. Перше соборне послання святого апостола Петра, 4, 12, - 5, 6 12 Улюбленi! Вогняної спокуси, що посилається вам для випробування, не цурайтеся, нiби пригоди для вас чужої, 13 оскiльки ви берете участь у стражданнях Хрис­тових, радійте, щоб i в з’явлення слави Його ви зрадiли i звеселились. 14 Якщо лихословлять вас за iм’я Христове, то ви блаженнi, бо Дух слави i Дух Божий спочиває на вас. Тими Вiн ганьбиться, а вами прославляється. 15 Тiльки б не постраждав хто з вас, як убивця, чи злодiй, чи злочинець, або як той, хто зазiхає на чуже; 16 а коли як християнин, то не соромся, а прославляй Бога за таку долю. 17 Бо час розпочатися судовi з дому Божого; а якщо пер­ше почнеться з нас, то який кi­нець тих, хто противиться Євангелiю Божому? 18 I якщо праведник ледве спасається, то нечестивий i грiш­ний де з’явиться? 19 То­му i тi, що страждають з волi Божої, нехай вiддадуть Йому, як вiр­ному Творцевi, душi свої, роблячи добро. 1 Пастирiв ваших благаю я, спiвпастир, i свiдок страждань Христових‚ i спiвучасник слави, що має вiдкритися: 2 пасiть Боже стадо, яке у вас, доглядаючи його не примусово, а охоче i Боговгодно не для ганебної користи, а щиро; 3 i не пануючи над спадщиною Божою, а подаючи приклад стадовi; 4 i коли з’явиться Пастиреначальник, ви одержите нев’янучий вiнець слави. 5 Також i молодшi, будьте покiрнi пастирям; а всi, покоряючись один одному, одягнiться у смиренномудрiсть, бо Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать. Толкова Біблія Апостол говорить про природність і навіть необхідність для справжніх послідовників Христових "вогненної спокуси", тобто вогню лих і скорбот, з метою випробування навіть праведників і вдосконалення їх чеснот: бідами душа очищується і зростає чеснота, як золото очищається в горнилі і підноситься в цінності в міру віддалення через вогонь домішок. Такий лад в житті праведників цілком узгоджується із заповідями і обітницями Самого Господа (Мф. 5:11; Ін. 15:18; Ін. 16: 2). Найбільшу втіху в стражданнях християнина становить усвідомлення, що через страждання свої він робиться учасником Христових страждань і перебуває з Христом в живому єднанні (Рим. 8:17; 2 Кор. 1: 7). Апостол вказує, ст. 14, що тягар скорбот, які переносяться християнами за Христа від гонителів, полегшується сходячим на християн Духом Божим. Нову підставу або спонукання до благодушного перенесення страждань Апостол знаходить, як і раніше (1 Пет. 4: 7), в близькості Божественного суду, який всім тягарем обрушиться на невірних і нечестивих, але почнеться з громади віруючих. У ст. 6, вказуючи, як і раніше (1 Пет. 4:17), на майбутній суд Божий, переконує всіх християн смиритися, усвідомити своє безсилля перед величчю і силою Божою - в надії, що Господь, рано чи пізно, свого часу піднесе смиренних…

5 лютого читаємо Євангеліє про найбільшу Божу заповідь... Євангельські читання 5 лютого Євангеліє від Марка, 12, 28 - 37 28 І приступив один з книжників, що слухав, як вони сперечалися, і бачив, як добре Ісус відповів їм, і спитав Його: яка заповідь перша з усіх заповідей? 29 Ісус відповів йому: перша з усіх заповідей: слухай, Ізраїлю! Господь Бог наш є Господь єдиний. 30 І полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм, і всією силою твоєю, — ось перша заповідь! 31 І друга подібна до неї: полюби ближнього твого, як самого себе. Більшої за ці заповіді немає. 32 Книжник сказав Йому: добре, Учителю! Ти істину сказав, що один є Бог, і немає іншого, крім Нього; 33 і любити Його всім серцем, і всім розумом, і всією душею, і всією силою, і любити ближнього, як самого себе, є більше за всі всепалення і жертви. 34 Ісус, побачивши, що він розумно відповів, сказав йому: ти недалеко від Царства Божого. Після того ніхто не насмілився питати Його. 35 Продовжуючи навчати в храмі, Ісус говорив: як це кажуть книжники, що Христос є син Давидів? 36 Бо сам Давид сказав Духом Святим: сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх — підніжжям ніг Твоїх. 37 Отже, сам Давид називає Його Господом — як же Він син йому? І багато народу слухало Його з насолодою. Аверкій, архієпископ Фарисеї, дізнавшись про ганьбу садукеїв, зібралися тут же в храмі на нараду і вирішили запропонувати Ісусу найважче, на їхню думку, питання про те, яку заповідь слід вважати найбільшою в законі. Підступність питання стане зрозумілим, якщо ми візьмемо до уваги, що іудейські книжники розрізняли в законі заповіді великі і менші, і між ними відбувалися постійні суперечки про це. Одні вважали найбільшою заповідь про жертвоприношення, інші - про суботу, третій - про обрізання, і взагалі вони ставили обрядові закони на перше місце. На це питання Господь відповідав прямо словами Второзаконня (Втор. 6: 4-5): «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею своєю, і всією думкою твоєю», вказавши, що це - «перша і найбільша заповідь» ... Додавши, що «друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого» (Лев. 19:18). Св. Марк додає до цього, що ця відповідь Господа привела у захват самого законника, який сказав: «добре, Учителю! Ти істину сказав». Щирість його зворушила Ісуса і, бачачи, що цей грішник може виправитися, Господь сказав йому: «Ти недалеко від Царства Божого». Після всіх цих невдалих спроб зловити Господа на слові, фарисеї вже не сміли ні про що питати Його, але Він, щоб показати їм, які вони самі необізнані в Писанні і які неосвічені в своїх помилкових поняттях про Месію, Сам поставив їм запитання: «що ви думаєте про Христа? Чий Він Син?». Анітрохи не замислюючись, вони відповідали: «Давидів», звичайно, тому, що Давиду було обіцяно, що з його роду повинен постати Месія. Отже, ви думаєте, немов так відповів їм Господь, що Христос тільки Людина, але як Давид духом (з натхнення від Духа Божого) Господом Його зве, кажучи: говорить Господь Господеві Моєму: Сиди праворуч Мене ... Якщо Месія-Христос тільки нащадок Давида, то як Він міг існувати тоді, коли Давид писав про Нього, а якщо Він існував уже тоді, і Давид назвав Його Своїм Господом, то, отже, Він не просто людина, як думали фарисеї, а водночас і Бог, тобто Боголюдина. Фарисеї, засліплені буквою закону і втративши ключ до правильного розуміння його сенсу, нічого не могли відповісти на це питання Господа. Таким чином Господь викрив їх неуцтво в законі і одночасно дав нам свідчення про Своє Божественне достоїнство і вічне буття. Зазнавши такої рішучої поразки, фарисеї вже більше не наважувалися спокушувати Господа підступними своїми питаннями, а багато людей залюбки Його слухали. Перше соборне послання святого апостола Петра, 4, 1 - 11 1 Отже, як Христос постраж­дав за нас тiлом, так i ви озб­ройтеся тiєю самою думкою; бо хто страждає тiлом, перестає грi­шити, 2 щоб останнiй час життя в тiлi жити вже не за людськими похотями, а за волею Божою. 3 Бо досить, що ви в минулому життi виконували волю язичникiв, пере­буваючи в розпустi, похотях‚ мужолозтві, скотолозтві, помислах, пияцтвi, безчинному бенкетуван­нi, хабарництвi й богомерзенних ідолослужiннях; 4 тому вони й дивуються, що ви не берете участи з ни­ми в цiй розпустi, i лихословлять на вас. 5 Вони дадуть вiдпо­вiдь Тому, Хто має судити живих i мертвих. 6 Бо на це i мертвим благовiстилося, щоб вони, як люди, прийнявши суд людською плот­тю, по-Божому жили духом. 7 А втiм, близький усьому кiнець. Отже, будьте розсудливi i пиль­нуйте в молитвах. 8 Передусiм же майте щиру любов один до одного, бо любов покриває безлiч грiхiв. 9 Будьте гостиннi один до одного без нарiкань. 10 Служiть один одному, кожен тим даром, який прийняв, як добрi домоправителi рiзноманітної благодатi Божої. 11 Чи говорить хто, говори як слова Божi; чи хто служить, служи по силi, яку дає Бог, щоб у всьому прославлявся Бог Iсусом Хрис­том. Йому ж слава i влада на віки віків. Амiнь. Толкова Біблія Думка про Христа, який постраждав за людей, воскрес з мертвих і вознісся на небо (1 Пет. 3:18, 1 Пет. 3: 21-22), повинна, за Апостолом, спонукати і всіх християн озброїтися готовністю страждати, в разі потреби, за Христа, адже той, хто постраждав тілом, помер для гріха: "Постраждав" замість «помер». Петро говорить подібно до Павла: "якщо ми з Ним померли, то з Ним і житимемо разом" (2 Тим. 2: 1) і: "будемо мертвими для гріха й живими для Бога" (Рим. 6:11). Взагалі тлумаченням наведеного вислову Ап. Петра й двох розглянутих нами стихів гл. IV (1 Пет. 4: 1-2) служить вся глава IV послання Ап. Павла до Римлян: там і тут думка та ж, тільки у Ап. Павла вона розкрита незрівнянно докладніше. Той, хто прийшов до Христа вірою в Його викупну хресну смерть співрозпинається Йому, а через хрещення співпогребається Йому, і, як мертвий не згрішить, так і християнин повинен вважати себе мертвим для гріха, гріх не повинен мати над ним влади, а жити він повинен для Одного Бога - Рим. 6: 1-23. "Якщо Христос помер за нас плоттю, то і ми … повинні для Нього померти для гріха, не вдаватися більше в похоті, але решту часу в тілі жити за однією тільки волею Божою" (блаж. Феофіл.), шукаючи плоду закону – святості, і кінця - життя вічного (Рим. 6:22). …"Сенс промови такий: одного разу назавжди відмовившись від язичницького способу життя, який ви провадили колись, нині ви повинні триматися обраного вами життя чесного. Тоді і самі язичники будуть дивуватися вам, що ви не берете участь з ними в тому ж нечесті" (Блаж. Феофіл.). Апостол говорить в ст. 7 про близькість кінця світу, що має відбутися безпосередньо після другого пришестя Господа на суд (1 Пет. 4: 5). Близькість кінця світу Апостол Петро, ​​звичайно, розуміє не інакше, ніж Ап. Яків (Як. 5: 8) та інші першохристияни. Цією думкою про близькість кінця світу Апостол користується з метою запропонувати читачам ряд моральних настанов: а) про розсудливу тверезість духу і тіла і духовної пильності в молитвах (див. Лк. 21:34 Лк. 21:36); ... ... б) про найвищу чесноту - щиру любові одне до одного (порр. Ін. 13:35; Рим. 13:10; 1 Кор. 13: 1 сл.), "Бо любов покриває багато гріхів" (пор. Притч. 10:12; Як. 5:20), тобто прикриває або прощає гріхи ближніх або - разом - привертає на того, хто любить, особливу Божу милість, прощає його власні гріхи. "Петро називає любов Того, хто міг покривати гріхи; це тому, що милість до ближнього робить милостивим до нас Бога" (блаж. Феофіл.); ... ... в) нарешті, про гостинність, як заповідану Самим Господом, Мф. 25:35, і часто нагадується Апостолами (Рим. 12:13; Євр. 13: 2 і сл.). В ім'я закону любові християнської Апостол наставляє всіх християн служити усіма природними і благодатними дарами благу і користі ближніх, настановлячи віруючих не величатися своїми даруваннями, але спрямовувати їх на служіння ближнім, за заповіддю і прикладом Самого Господа (Мф. 20:25 і сл.). У такому ж сенсі неодноразово про служіння ближнім повчав християн і Апостол Павло (Рим. 12: 6 і наст.; 1 Кор. 12: 4 і наст.; 2 Кор. 8:14). Загальна думка настанови про служіння у Ап. Петра, як і у Ап. Павла, одна: служити ближнім своїми даруваннями належить з вірністю і смиренністю. З ряду обдарувань Апостол виділяє дар слова або дар "пророцтва" (Рим. 12: 6-8; 1 Кор. 12: 8-10), - в сенсі навчання, розради, переконання, - які мали в апостольський час особливе значення (1 Кор. 14: 3 і сл.). Ап. Петро вимагає тут, щоб тойй,хто має дар пророцтва, повинен говорити, як справжнє Слово Боже (пор. Діян. 7:38; Рим. 3: 2), чуже людських домішок, всього земного і нечистого. Так само "служіння" (διαχονειν), тобто допомога і благодіяння бідним (пор. Рим. 12: 8; 1 Кор. 12:28) має бути "святим, безкорисливим, наче тут діє безпосередньо Своєю Силою Сам Бог" (єп. Георгій). Кінцева ж мета всіх цих моральних дій є слава Бога й Ісуса Христа. "… Я переконую вас для того, щоб Бог прославлявся в усіх, чи будуть то язичники або близькі ваші" (блаж. Феофіл.).

Сьогодні читаємо Євангеліє про воскресіння мертвих. Євангельські читання 4 лютого Євангеліє від Марка, 12, 18 - 27 18 Потім прийшли до Нього саддукеї, які кажуть, що не існує воскресіння, і запитали Його, кажучи: 19 Учителю! Мойсей написав нам: якщо в кого помре брат і залишить жінку, то брат його нехай візьме жінку його і відродить потомство братові своєму. 20 Було сім братів: перший узяв жінку і помер, не залишивши дітей. 21 Узяв її другий і помер, і він теж не залишив дітей; і третій так само. 22 Брали її за себе семеро і не залишили дітей. Після всіх померла й жінка. 23 Отже, в час воскресіння, коли воскреснуть, котрого з них буде вона жінкою? Бо семеро мали її за жінку. 24 Ісус сказав їм у відповідь: чи не тому ви й помиляєтеся, що не знаєте ні Писання, ані сили Божої? 25 Бо, коли воскреснуть з мертвих, тоді не будуть ні женитися, ні заміж виходити, а будуть як ангели на небесах. 26 А про мертвих, що вони воскреснуть, хіба не читали ви в книзі Мойсея, як при купині Бог сказав йому: Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова? 27 Бог не є Бог мертвих, а Бог живих. Отже, ви дуже помиляєтесь. Аверкій, архієпископ Після фарисеїв з іродіянами негайно ж підійшли до Господа садукеї, які представляли собою секту невіруючих в воскресіння душ і майбутнє життя (див. Діян. 23: 8). Вони вели постійні суперечки з фарисеями, прагнучи довести, що в книгах Мойсея не тільки немає ніяких вказівок на безсмертя душі, але містяться навіть такі постанови, які суперечать вченню про воскресіння померлих, як от, напр., Закон діверства, або левіратного шлюбу. Цю суперечку садукеї і представили на розгляд Господа Ісуса Христа, вигадавши історію про сім братам, які по черзі брали в дружини ту ж жінку і потім помирали. З їх точки зору ця постанова закону Мойсея спростовувала вчення про майбутнє життя, бо «якого з семи братів могла б бути в майбутньому житті ця жінка?» Св. Златоуст справедливо зазначає неймовірність такої історії, бо юдеї, відрізняючись марновірством, не стали б брати таку дружину, у якої чоловіки поспіль один за іншим вмирали. Господь дав садукеям мудру відповідь, викривши їх у тому, що вони не розуміють майбутнього вічного життя, в якому вже не буде нічого чуттєвого, і люди будуть жити іншим життям, духовним, ангельським, «як Ангели Божі на небі». Якби люди після смерті зовсім зникли, то не говорив би Бог, що з'явився при кущі Мойсею: «Я є Бог Авраама, і Бог Ісака, і Бог Якова» ... Бо «Бог є Богом не мертвих, а живих», тобто померлі вже тоді предки для Бога живі, бо Бог не може бути Богом неіснуючого. Св. Лука говорить, що ця відповідь сподобалася навіть книжникам, які не могли втриматися, щоб не сказати: «Учитель, Ти добре сказав» (Лк. 20:39). А народ, бачачи сором садукеїв, дивувався мудрості Ісуса. Перше соборне послання святого апостола Петра, 3, 10 - 22 10 Бо, хто хоче любити життя i бачити добрi днi, той нехай стримує язик свiй вiд зла i вуста свої вiд лукавих слiв; 11 ухиляйся вiд зла i твори добро; шукай миру i прагни його, 12 бо очi Господнi зверненi до праведних, i вуха Його — до молитви їхньої, а лице Господнє проти тих, хто чинить зло‚ щоб їх винищити iз землi. 13 I хто заподiє вам зло, якщо ви будете ревнителями доброго? 14 Але коли ви i страждаєте за правду, ви блаженнi; а страху їхнього не бiйтеся i не тривожтеся. 15 Господа Бога святiть у серцях ваших; завжди будьте готовi всiм, хто домагається вiд вас звiту про ваше уповання, дати вiдповiдь iз лагiднiстю i благоговiнням. 16 Майте добру совiсть, щоб тим са­мим, за що лихословлять на вас, як злочинцiв, були осоромленi тi, якi ганьблять ваше добре життя в Христi. 17 Бо коли на те воля Бо­жа, то краще постраждати за доб­рi дiла, нiж за злi; 18 тому що i Хрис­тос, щоб привести нас до Бога, один раз постраждав за грiхи на­шi, Праведник за неправедних, був­ши умертвлений тiлом, але ожив­ши Духом, 19 Яким Вiн i тим духам, що перебували у темницi, зi­йшовши, проповiдав, 20 якi колись противилися Божому довготерпiн­ню, що очікувало їх за днiв Hоя, коли будувався ковчег, у якому не­багато, тобто вiсiм душ, спасло­ся вiд води. 21 Так i нас ни­нi‚ по­дiбно до цього образу, хрещення, не обмивання тiлесної нечистоти, а обіцяння Боговi доброї совiсти, спасає воскресінням Iсуса Христа, 22 Який, зiйшовши на не­бо, перебуває праворуч Бога i Яко­му скорились ангели, i влади, i сили. Толкова Біблія Попередні настанови свої Апостол підкріплює посланням на слова псалмоспівця, Пс. 33: 13-17, немов кажучи: "хто любить життя, тобто хто преображає себе для істинного життя і хоче показати його доброчесним, той нехай неухильно тримається того, що разом зі мною пропонує і пророче слово" (блаж. Феофіл.). Апостол висловлює погляд на доброчесність, що має настільки самобутню цінність, що ніяке зовнішнє зло не в силах завдати істотної шкоди добру (1 Пет. 3:12, порівн. Рим. 8:33). Християнам не боятися загроз тих, хто їх переслідує… Так само як і благаючи мати ревність щодо прославлення Господа в душах віруючих, Апостол висловлюється, за своїм звичаєм, словами Старого Завіту, зокрема пророка Ісаї (Іс. 8: 12-13). З внутрішнім освяченням Бога в серцях християн має поєднуватися і зовнішнє сповідування Його перед людьми, готовність віруючих дати звіт в своєму сповідуванні всякому, хто питає. Сповідання, за Апостолом, утворює саму суть істинного духовного християнського життя, і відповідь або звіт про це сповідання, засноване на вірі, повинна бути "з лагідністю і благоговінням", з побожною повагою перед Божественною істиною і без тіні зарозумілості. Тут - на всі часи урок всім сповідникам, захисникам і місіонерам християнської віри! Обгрунтовуючи тільки що висловлену думку про невинні страждання християнина (1 Пет. 3: 14-17), Апостол тепер каже, що Сам Христос постраждав невинно… З другої половини ст. 18 Апостол викладає догматичне християнське вчення про зішестя Христа по смерті і до воскресіння в пекло для проповіді дохристиянському людству. Стан Христа Спасителя по смерті у Апостола зазначений виразом "убитим бувши плоттю, оживлений же духом", точно переданий в відомому пасхальному церковному співі "у гробі тілом, у пеклі ж душею як Бог ...". Христос в оживотвореному своєму дусі - але ще до воскресіння Свого з мертвих - сходив в підземну темницю (φυλαχή), тобто шеол, або пекло (пор. Еф. 4: 9-10) з метою проповіді Євангелія (пор. Мф. 4:23) тим, що перебували там духам. Змістом цієї проповіді могло бути тільки Євангеліє про доконану спокуту і її спасительні плоди, із закликами всіх духів до покаяння і віри, Еф. 4: 6. За віруванням Православної Церкви, проповідь Христа в пеклі була продовженням проповіді про Нього там Предтечі і Хрестителя Христового (Тропар Предтечі). …У понятті історичного всесвітнього потопу Апостол тепер розглядає не каральну, а рятівну його сторону, чим обумовлюється і конструкція мови ст. 20: "врятувалися від (точніше з грец. Δια: за допомогою) води". Апостол "представив, що спасіння проповідувалося людям від початку, але вони нехтували ним… Так як спасіння було у воді, то він, до речі, відносить це до святого хрещення і каже, що вода ця вказувала на наше хрещення, бо і воно губить непокірних бісів і рятує тих, хто з вірою приходять до ковчегу, тобто до церкви, і як вода змиває нечистоту, так і хрещення, тільки воно змиває нечистоту не тілесну, але скверну душевну.

Свято-Миколаївський монастир продовжує перекладати книгу "Чернече життя: за висловами про нього святих отців подвижників", яка була видана у 1885 р. у Києво-Печерській Лаврі. Раніше ми опублікували статтю про те, як нелегко опанувати безсоромне черево. Але, можливо, хтось скаже: якщо в молитві полягає головне діло правди, то яка потреба в пості? Дуже велика: бо як бідний землероб, якщо посіє на полі, що заросло шкідливим зіллям, не обробивши землі, замість пшениці пожне терня: так і ми, якщо будемо сіяти насіння молитви, не обмеживши перше тіло своє постом, то замість правди принесемо плоди гріха. Бо тіло оце з тієї ж землі, і, якщо не буде оброблене з такою же старанністю, як і земля, то ніколи не виростить плоду правди .... Але як піст приносить користь тим, які розумно до нього приступають, так і шкодить тим, які нерозумно його починають. Тому ті, хто турбується про користь посту, повинні берегтися шкоди його, тобто марнославства, і хліб, який споживаємо, по завершенні призначеного собі посту, повинні ми розділяти на дні невживання їжі, щоб, споживаючи щодня малу частину, могли ми підкорити мудрування своєї плоті і мати серце твердим в надзвичайно корисній молитві, щоб у такий спосіб силою Божою збережені від звеличення ми мали піклування всі дні життя нашого про те, щоб перебувати у смиренномудреності, без чого ніхто ніколи не може догодити Богу. Полум'яною любов’ю, пише Св. Аѳанасій Великий, полюбимо піст (істинний). Як Адам за споживання їжі і непослух вигнаний був з раю: так той, хто бажає знову увійти в рай, входить в нього постом і послухом. Цією чеснотою, ціломудрений подвижнику, прикрашай тіло своє, і бажана буде душа твоя небесному Нареченому .... Але не подумай, любий, що піст полягає тільки в тілесному стриманні. Той не постить належним чином, хто стримується тільки щодо їжі: істинний піст буває тоді, коли людина утримується від усякого зла. Якщо ти постуєш і не утримуєшся від слів лукавих, від гніву, від брехні й прокляття, або зводиш на ближнього наклеп, то через це стаєш супротивником Христа .... Якщо, кажу, таке зло виходить з уст посника, то піст йому нічого не дає корисного, а, навпаки, губить увесь труд його. Тож, коли ти, раб Христовий (і всі, хто прагне спастися), поститимеш, то очисти себе як від усього вищеназваного зла, так і від сріблолюбності, тому що хто любить срібло, той не може любити Бога: корінь бо всьому злому сріблолюбність є (1 Тим. б, 10) ... Іноді ворог навіює велике подвижництво, щоб через це зробити тіло немічним і безплідним (нездатним до подвигу). Тож ти дотримуйся в пості поміркованості. Преподобний Авва Ісая говорить: У їжі дотримуйся такої міри, щоб тіло мало необхідне, і через це було здатне звершувати Божу службу. Однак нічого не їж з насолодою і пожаданням, чи добре те чи не добре.