Євангеліє: Ісус дав їм силу і владу над усіма бісами і зціляти від недуг

Сьогодні читаємо Євангеліє про місію апостолів: дав їм силу і владу над усіма бісами і зціляти від недуг, і послав їх проповідувати Царство Боже та зціляти хворих.

Євангельські читання 16 листопада

Євангеліє від Луки 9, 1 - 6

1 Скликавши дванадцятьох, Ісус дав їм силу і владу над усіма бісами і зціляти від недуг. 2 І послав їх проповідувати Царство Боже та зціляти хворих. 3 І сказав їм: нічого не беріть на дорогу: ні палиці, ні торби, ні хліба, ні срібла, і не майте по дві одежі. 4 І в який дім увійдете, там залишайтесь і звідтіля виходьте в дорогу. 5 А якщо де не приймуть вас, то, виходячи з того міста, обтрусіть і порох з ніг ваших на свідчення проти них. 6 Вони вийшли і проходили по селах, благовістячи і зціляючи повсюди.

Толкова Біблія

За відсутністю хронологічних даних важко визначити з точністю, коли саме відбулося це послання апостолів на проповідь. Однак видно, що на думку євангелистів, це було вже після того, як Сам Спаситель багато проповідував і зцілював хворих. Якщо ми будемо мати на увазі цю обставину, то краще зрозуміємо, в чому мала складатися первісна проповідь апостолів. Зміст її міститься в словах «наблизилось Царство Небесне». Якби послані стали вимовляти перед будь-ким тільки одні ці слова, то і цього було б достатнім. Але якби їх попросили пояснити, що це означає, то вони могли б просто розповідати про появу незвичайної Особи, яка творила чудеса і говорила так, як не говорив ніхто з книжників і фарисеїв. Таким чином, послання на проповідь недосвідчених в ній людей, внаслідок самої простоти проповіді, анітрохи не перевищувало сил апостолів. Ця проповідь … не вимагала… будь-яких наукових знань, а була взята прямо з життя і відбувалася для нього ж. Слово «покайтеся» перед «бо наблизилось» зустрічається тільки в одному перекладі.

За словами Ієроніма, Ісус Христос дав апостолам «владу зціляти хворих, очищати прокажених і виганяти бісів, з метою довести велич обітниць величчю чудес».

Слова «даром отримали» та ін. відносяться, звичайно, до чудес, а не до навчання (Мейер). Чудеса повинні були служити підтвердженням даної апостолами влади. Але якби вони не відбувалися даром, то це було б погане підтвердження. Ніякий інший вираз, як виглядає, не відрізняється такими ознаками достовірності і автентичності, як саме цей простий вираз. Він не міг бути сказаним ніким іншим, крім Самого Спасителя.

Цікаве пояснення цього стиха, дане Фомою Аквінатом: «до страждань апостоли були послані до іудеїв. У іудеїв ж був звичай піклуватися про своїх учителів; тому Христос, посилаючи до іудеїв учнів, заповідав їм нічого не брати з собою. Але такого звичаю не було у язичників. Тому, коли учні були послані до язичників, то їм даний було дозвіл брати з собою засоби для життя; і так вони брали їх, коли проповідували іншим, крім іудеїв». У зв'язку з цим повелінням у екзегетів виникають питання про те, чи було повеління тільки тимчасовим або постійним, тобто чи стосувалося тільки одних апостолів і до того ж під час їх первісної проповіді, або ж мало обов'язкову силу для всіх проповідників Євангелія. Одні відповідають, що повеління було постійним (Іларій, Ієрон., Амвросій, Августин), так що апостоли повинні були протягом всього свого життя, коли проповідували язичникам, дотримуватися цієї форми і виду бідності. Але інші вважають, що заповіді Спасителя відрізнялися тимчасовим характером і були обов'язкові тільки на час проповіді апостолів іудеям за життя Христа. Звичайно, точне виконання заповідей Христа, наприклад, при проповіді в суворому кліматі, буває неможливим. Однак заповіданий Ним дух нестяжательності залишається в повній силі для всіх проповідників Євангелія.

Чому ж учні повинні були усувати себе від будь-яких турбот перед своєю подорожжю? Тому що народ радий буде почути нові євангельські вісті, і в разі потреби забезпечити осіб, які принесли їх, всім необхідним. Ця думка виражається в подальших словах (вартий робітник свого прожитку), що стали майже прислів'ям. Феофілакт зауважує, що Спаситель сказав тут прожиток, їжа, а не розкіш, тому що вчителям не належить віддаватися розкоші. У Луки Лк. 10: 7 замість «прожитку» - «нагорода»: «Бо вартий робітник своєї нагороди за труди свої».

Повеління Спасителя відрізняється простотою. Відіслані ним повинні були входити в якесь місто і там доступними їм способами дізнаватися, хто «гідний» - слово, яке може означати людину, здатну і схильну прийняти євангельські вісті, гостинну, богобоязливу, побожну, чесного життя, спраглу спасіння та ін. Таких людей не особливо важко відшукати навіть у великих містах, а тим більше в маленьких і провінційних, якими були тоді взагалі міста Палестини. До «гідної» людині апостоли повинні були прямо йти і там залишатися, скільки буде потрібно, - до часу свого виходу звідти - вираз невизначений, але добре характеризує діяльність апостолів.

За Альфордом, «урочистий» акт обтрушування ніг міг мати два значення:

1) того, що апостоли нічого не взяли у тих, хто відкинув їх, і вільні від всякого з ними зв'язку;

2) що вони вільні від будь-якої участі в тому засудженні, яке спіткає осіб, які відмовили в гостинності.

Апостоли повинні були показати невіруючим, що вони вважали їх нечистими і відповідальними за свою нечистоту (див. Діян. 18: 6). Можливо, це повеління було тим зрозуміліше апостолам, що у іудеїв був звичай, при поверненні з язичницьких країн, де вони мандрували, обтрушувати пил від ніг своїх.

---

Друге послання до коринф’ян святого апостола Павла, 5, 1 - 10

1 Бо знаємо, що‚ коли земний наш дiм, ця хатина, розвали­ться, ми маємо вiд Бога житло на небесах, дiм нерукотворний, вiч­ний. 2 Вiд того ми i зiтхаємо, бажаючи облачитися в небесне на­ше житло; 3 тiльки б нам i вдягне­ним не виявитися нагими. 4 Бо ми, знаходячись у цiй хатинi, зiтха­ємо пiд тягарем, бо не хочемо роздягнутися, але вдягнутися, щоб смертне поглинуте було життям. 5 Hа це саме i створив нас Бог i дав нам запоруку Духа. 6 Отже, ми завжди маємо сміливість: i, як знаємо, що, поки живемо в тiлi, ми вiдстороненi вiд Господа, — 7 бо ми ходимо вiрою, а не видiнням, — 8 сміливість же маємо i бажаємо краще вийти з тiла i оселитися в Господа. 9 I тому ревно стараємось, чи то входячи, чи виходячи, бути Йому угодними; 10 бо всiм нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що вiн робив, живучи в тiлi, добре або лихе.

Толкова Біблія

«Знаємо». Ап. має тут на увазі, звичайно, всіх віруючих, а не тільки себе, тому що він не один отримає майбутнє славне тіло. Звідки віруючі знали це? Звичайно, з вчення Ап. Павла (1 Кор. 15), а сам Апостол - по особливому благодатному осяянні від Бога.

«Земний наш дім, ця хатина». Ап. називає так наше тіло, яке дане нам тільки на певний час і має бути зруйноване, як зноситься хатина або, точніше, намет, який взагалі ставиться на певний час.

"Ми маємо". Це не означає, що новий дім вже існує і в цей час. Якби Ап. мислив так, то він суперечив би своєму ж власному вченню про майбутнє тіло як те, що має створитися з тіла земного по його зотлінні (пор. 1 Кор. 15: 42-43). Вислів Апостола пояснюється просто тим, що він тут залишає життя загробне, до воскресіння, - це його не цікавило в цьому випадку.

На противагу нинішньому нашому тілу, яке ми отримали шляхом народження від наших батьків – «грубе» тіло первозданного Адама (пор. 1 Кор. 15:47), - нове наше тіло ми отримаємо від Бога, і це служить запорукою його переваги перед нинішнім. Тіло це призначене для життя на небесах, тобто в новому, досконалому світі.

«Дім нерукотворний, вічний». Тут Апостол порівнює те, що створює Бог і те, що робить людина. Дім Божий буде стояти вічно, а дім, побудований руками людини, повинен з часом зруйнуватися.

«Того ми і зітхаємо». Ап. хоче знайти ще доказ для нашої віри в майбутнє прославлення тіла і повторює те саме, що говорив в посланні до Римлян (Рим. 8:23): «зітхання» про нове тіло саме по собі свідчить про те, що це нове тіло дійсно буде дане нам.

Тіло нове Ап. називає небесним тому, що воно буде нетлінне. За тлумаченням бл. Феодорита, замість «зодягнутися» правильніше перекладати «переодягнутися».

Останній вираз вказує на те, що ми не в інше зодягнемось тіло, але це тлінне наше тіло облачиться в нетління.

Ап. нагадує християнам, що і в новому тілі вони можуть стати немов «нагими» - до чесноти, якою не всякий збагатиться тут, на землі. Тому християни повинні самі подбати про надбання собі одягу чесноти, в якому тільки й можна увійти в чертог Божий.

Ап. роз'яснює, що християни прагнуть не до того, щоб зовсім звільнитися від тіла, а до того, щоб отримати інше тіло, і до того ж, якби це було можливо, не вмираючи (за термінологією Апостола, так щоб під час другого пришестя Христового їх тіла перетворилися б раптом в нові (пор. 1 Кор. 15:54). Новий одяг, який би християни наділи на себе, якби їм довелося дожити до другого пришестя Христа, поглинув би старий.

Ап. вказує на те, що запорукою для нашої надії на майбутнє прославлене тіло служить воля Божа. Сам Бог приготував нас до життя в такому тілі, як свідчить про це отримана нами, християнами, застава - Св. Дух. Цей Дух творить в нас внутрішнє оновлення, а відповідно до цього внутрішнього оновлення має згодом оновитися і наше тіло, змінитися наша зовнішня оболонка (пор. Рим. 8: 28-30).

Щоб отримати майбутнє славне життя, - для цього потрібно прагнути тут догоджати Господу. Господь на останньому суді буде судити всіх по ділах, які здійснювали люди на землі.

Смерть являє собою найстрашніше для людини, і думка про неї завжди хвилювала уми людей в іудействі і язичництві. Не таке ставлення до смерті в християнстві. Християнин спокійно чекає смерті, тому що вона з'єднає його з Господом, з Яким тепер не можна ще входити в безпосереднє спілкування, так як це земне тіло наше служить для цього непоборною перешкодою. Ми, як говорить Ап., віддалені від Господа. «Ми ходимо», живемо в такому світі, де Бога бачити не можна, де можна тільки вірити в Нього. Тому ми і хотіли б, - звичайно, якщо на це буде воля Божа, - скоріше скинути з себе цю земну оболонку, що заважає нашому поселенню у Господа.

Тому потрібно прагнути всіляко до Боговгодження. Але при цьому Ап. вважає за необхідне вказати на те, що нам після скинення земної оболонки, належить з'явитися на суд Христовий і віддати звіт у своїх справах.

Зауважити потрібно, що тут Ап. явно розрізняє двоякий посмертний суд над людьми. Один відбувається відразу після смерті людини і дає можливість людині знайти «дім у Господа» (ст. 2 Кор. 5: 8), не маючи ще нового тіла замість зруйнованого. Інший буде відбуватися в кінці всіх часів, коли віруючі отримають нове славне тіло (1 Кор. 15:23 і сл.). На цей останній суд є вказівка ​​в 10-му стихові (Злат.).