Євангеліє: Ідіть за Мною, і Я зроблю, що ви будете ловцями людей

3 вересня читаємо Євангеліє про покликання Ісусом Христом до апостольського служіння Петра й Андрія, а також "синів грому".

Євангельські читання 3 вересня

Євангеліє від Марка, 1, 16-22

16 Проходячи ж біля моря Галилейського, побачив Симона і Андрія, брата Симонового, що закидали неводи в море, бо вони були рибалками. 17 І сказав їм Ісус: ідіть за Мною, і Я зроблю, що ви будете ловцями людей. 18 І вони відразу ж, покинувши свої сіті, пішли за Ним. 19 І, пройшовши звідтіля трохи, Він побачив Якова Зеведеєвого і Іоана, брата його, які також були у човні, лагодили сіті; 20 і зараз же покликав їх. І вони, залишивши батька свого Зеведея в човні з наймитами, пішли за Ним.

21 І приходять до Капернаума; і незабаром у суботу увійшов Він у синагогу і навчав. 22 І дивувалися вченню Його; бо Він учив їх, як Такий, що має владу, а не як книжники.

Толкова Біблія

Єв. Марк згадує про робітників, які були у Зеведеєвих: про цих працівників єв. Матфей не говорить.

Покликання це, звичайно, було вже не перше: як видно з Євангелія Іоана, зазначені тут чотири учні були покликані до послідування за Христом вже давно - після хрещення Христа на Йордані (Ін. 1:35 і наст.).

Слово «проходячи» вказує на неодноразове відвідування Галілейського озера, хоча і не має тут того сенсу, який надавався йому в грецькій класичній прозі - для позначення вчительського спілкування філософів (перипатетики) зі своїми учнями, і в цей час - навчання їх. Галілейське озеро називається морем замість «озеро». Воно має овальну форму. Довжина його з півночі на південь близько 18 км, ширина близько дванадцяти,

На західній його стороні, де був Капернаум, від самого берега починаються закруглені пагорби з довгими спусками. Найвищий з них - Гатін. В одному тільки місці вапняна скеля випирається у вигляді мису в озеро. Тут проходить стежка, що існувала задовго до Христа і була тоді, як і тепер, єдиним шляхом на північ, так що в цьому місці кожен відчуває, що він торкається ґрунту, по якому багато разів ходили Спаситель і його ученики.

З Євангелія Іоана ми знаємо, що Симон і Андрій були покликані Христом раніше, незабаром після спокуси, причому Симон (= євр. Симеон) був перейменований в Петра. Тут відзначимо факт, що Матфей уже знає, що Симон називався Петром (пор. Ін. 1:42). Питання про те, чи супроводжували обрані Христом учні Його, коли Він ходив на свято Пасхи, і чи знаходилися постійно з Ним після покликання, - одне з найважчих, тому що при читанні Євангелій Матфея і Марка (Мк. 1:16) складається враження, що Ісус Христос наче вперше тепер побачив Симона та Андрія (так у Марка - без додавання імені Петро) і покликав їх до Себе.

Незрозуміло, далі, чому Матфей і Марк не згадують про інших учеників, покликаних Спасителем, Іоана, Филипа і Нафанаїла. Розповідь євангеліста Іоана чудово доповнює розповіді синоптиків і зі свідчень Іоана ми можемо добре розуміти їхні розповіді.

Апостоли, можливо, ходили і в Єрусалим на свято Пасхи, але не разом з Христом. Вони, після покликання, займалися тією самою своєю справою, рибальством, як це було і після воскресіння.

Кількох слів було тепер достатньо, щоб учні пішли за Спасителем.

Ідіть за Мною - вираз цей цілком відповідає єврейському (льоху Ахарія), який за вживанням у євреїв означав учнівство. Спаситель говорив: ідіть за Мною, тобто будьте Моїми супутниками і учениками.

І зроблю вас ловцями людей: Симон і Андрій були рибалки в буквальному сенсі. Спаситель говорить їм, що Він хоче зробити їх рибалки в духовному сенсі; замість звичайної риби апостоли будуть ловити людей в сіть євангельську.

Сенс виразу залежить від того, де поставити кому. Правильніше відносити «зараз же» до «покинувши».

Щодо покликання Якова та Іоана - мають силу ті ж зауваження, які були зроблені про стих 18. Іоан був покликаний раніше разом з Андрієм, хоча і не називає себе по імені (Ін. 1:37 і слід.). Яків був покликаний тепер, мабуть, вперше. Він тут відрізняється від Якова Алфеєвого (Мф. 10: 3). Що стосується батька Якова та Іоана Зеведеєвих, то він не пішов за Христом. Не пішов тому, що, як каже Златоуст, «мабуть, не повірив. Тому і залишили його ученики. І не тільки не повірив, але і протистояв чесноті і благочестю».

Златоуст і Феофілакт ставлять вчинок братів прикладом для осіб, які уже прямують чи бажають слідувати за Христом, залишаючи заради цього майно і рідних.

---

Друге послання до коринф’ян святого апостола Павла, 5, 15-21

15 А Христос помер за всiх, щоб ті‚ хто живе‚ вже не для себе жили, але для померлого за них i воскреслого. 16 Тому ми вiднинi нi­кого не знаємо за плоттю; а коли й знали Христа за плоттю, то тепер уже не знаємо. 17 Отже, хто в Христi, той нове створiння; давнє минуло, тепер усе нове. 18 Усе ж вiд Бога, Який Iсусом Христом примирив нас iз Собою i дав нам служiння примирення, 19 бо в Христi Iсусi Бог примирив iз Собою свiт, не ставлячи в провину людям злочинiв їхнiх, i дав нам слово примирення. 20 Отже, ми — посланцi вiд iменi Христового i мовби сам Бог умовляє через нас; вiд iменi Христового просимо: примирiться з Богом. 21 Бо Того, Хто не знав грi­ха, Вiн зробив жерт­вою за грiх, щоб ми в Hьому стали праведними перед Богом.

Толкова Біблія

До самообмеження на благо Церкви спонукала Апостола любов Христова або любов до братів, подібна любові Христа до людства. Він міркував так: «Коли ж бо Христос помер, то і всі віруючі в Христа померли самі для себе. Вони не живуть уже для самих себе, а для Христа і ближніх своїх». Тому Апостолу чуже тепер будь-яке бажання вирізнитися чимось перед іншими віруючими. Він не користується наявною у нього здатністю приходити в стан умиління і прагне служити віруючим в звичайному спокійному стані.

Так як Апостолу Павлу ставили в недолік ту обставину, що він не чув Самого Христа, як інші апостоли, а між тим Христос звістив свободу від закону, то Апостол вважає за потрібне сказати, що він дійсно дивиться на Христа вже не як на обмеженого рамками іудейської національності, як земного Ісуса, а як на прославленого Сина Божого, яким

Він з'явився йому на шляху в Дамаск. Якщо він і отримав пізнання прο Нього при самому вступі своєму в Церкву (через бесіди з Ананією), то тепер для нього все це не має вже значення. Він зрозумів цілком саму сутність вчення Христа, Який зовсім не був на боці ідеї про обов'язковість Мойсеєвого Закону і для язичників. Час перебування Христа «у плоті» вже минув, і Він тепер належить свідомості Апостола в іншому духовному, небесному, образі. Разом з тим Апостол не бере до уваги і людські авторитети, які б високі вони не були, на які посилалися його супротивники.

Після особистих зауважень, Апостол ще раз восхваляє велич свого служіння. Ми чуємо, як Апостол сповіщає появу нового людства, створення нового світу, про що сповіщали ще пророки. Це нове людство є тепер в особі віруючих у Христа, які отримали примирення з Богом через Христа. Пор. Іс. 43:18 і наст.

З боку людей для цього оновлення не зроблено нічого: все вчинено Самим Богом, що примирив людей з Собою через Христа. Бог послав Апостола проповідувати про це примирення і іншим.

Для того, щоб примирення, вчинене Богом, зробилося надбанням кожної окремої людини, потрібно, щоб хтось відкрив людям сутність цього примирення. І ось для цього зі «словом примирення» посилається в світ Ап. Павло.

Яке велике служіння Апостола! Сам Христос стоїть за ним і закликає людей до прийняття примирення з Богом.

Щоб показати яким важливим є це примирення, Апостол говорить, що Бог безгрішного Христа зробив «гріхом», тобто поклав на Христа гріхи всього світу і вчинив з Ним як зі справжнім грішником. Через це правда Божа була задоволена, і люди стали не тільки праведними, а самою правдою Божою, тобто в дійсності були виправдані в очах Божих. Нова праведність представляється Апостолу не як одяг, але як щось, що становить саму сутність людини як досконалу зміна цієї істоти.