Євангеліє: Я прийшов покликати не праведників до покаяння, але грішників

Сьогодні читаємо Євангеліє про особливі можливості для покаяння і освячення грішників, щодо яких наш Господь Ісус Христос особливо близький.

Євангельські читання 19 жовтня

Євангеліє від Луки, 5, 27 - 32

27 І після цього вийшов Ісус і побачив митаря на ім’я Левій, що сидів на митниці, і сказав йому: йди за Мною. 28 І той, покинувши все, встав і пішов услід за Ним. 29 І влаштував Йому Левій у домі своїм велику гостину; і там було багато митарів та інших, які возлежали з ними. 30 Книжники ж і фарисеї нарікали на Нього і говорили ученикам Його: чому ви їсте і п’єте з митарями та грішниками? 31 Ісус же сказав їм у відповідь: не здорові потребують лікаря, а недужі. 32 Я прийшов покликати не праведників до покаяння, але грішників.

Аверкій, архієпископ

27 І після цього вийшов Ісус і побачив митаря на ім’я Левій, що сидів на митниці, і сказав йому: йди за Мною. 28 І той, покинувши все, встав і пішов услід за Ним.

Митарі, або збирачі податків, до числа яких належав Матфей, ​​вважалися у євреїв найбільш грішними і нікчемними людьми, бо стягували з народу податки на користь ненависного римського уряду. До того ж, це стягування податків вони брали у влади на відкуп, і в своїх прагненнях до наживи брали з народу набагато більше, ніж слід було, і тим заслужили загальну ненависть.

Така сила слова Господа, що митар - людина заможна - кинув все і пішов за Господом, який не мав де главу покласти. Але це доводить, разом з тим, що грішники, які усвідомлять свою гріховність і щиро каються, ближче до Царства Небесного, ніж горді у своїй уявній праведності фарисеї.

Зраділий після заклику Господа Матфей запросив до себе в дім Ісуса і Його учнів і влаштував їм частування. За східним звичаєм, запрошені на обід або вечерю не сиділи за столом, а "лежали" навколо невисокого столу на особливих приставних лавах або диванах, спираючись лівою рукою на подушку. Туди ж прийшли, мабуть, товариші Матфея по збору податків, інші митарі й грішники, за поняттями фарисеїв, і вони посідали з Ісусом та з Його учнями за одним столом.

Це і дало привід фарисеям засудити Господа за таке зближення з грішниками. "Для чого Учитель ваш їсть і п'є з митарями і грішниками?" - сказали вони учням Його. "Обмовляють у присутності учнів на Учителя", - пояснює ці слова св. Златоуст, "з поганим наміром бажаючи відвернути учнів від Учителя", бо кидають цим підозру на Господа, як на того, що шукає поганого товариства.

31 Ісус же сказав їм у відповідь: не здорові потребують лікаря, а недужі.

Сенс цих слів: "не відчувають потреби в Спасителя уявні праведники, як фарисеї, але відчувають цю потребу грішники. "Місце лікаря біля ліжка хворих ", - немов говорить Господь, "а місце Моє біля тих, хто болить свідомістю своєї духовної немочі, і Я з ними, з митарями і грішниками, як лікар з хворими".

32 Я прийшов покликати не праведників до покаяння, але грішників.

Тобто: "Я для того і прийшов, щоб грішники покаялися і виправилися. Я не прийшов кликати до покаяння тих, які вважають себе праведниками і уявляють, що їм нема в чому каятися, але тих, які смиренно усвідомлюють себе грішниками і просять у Бога милості".

Правда, Господь прийшов кликати і спасти всіх, в тому числі і гордих праведників, але доки вони не залишать самозвеличення щодо своєї праведності і не усвідомлюють себе грішниками, кликати їх безплідно і спасіння для них неможливе.

---

Перше послання до коринф’ян святого апостола Павла, 15, 39 - 45

39 Hе вся­ка плоть є така ж сама плоть; але iнша плоть у людей, iнша у тварин, iнша у риб, iнша у птахiв. 40 Є тiла небеснi i є тiла земнi; та iнша слава небесних, iнша земних. 41 Iнша слава сонця, iнша слава мiсяця, iнша зiрок; i зiрка вiд зiрки рiзниться у славi. 42 Так i при воскресiннi мертвих: сiється у тлiння, встає в нетлiннi; 43 сiєть­ся у безчестi, встає у славi; сiється в немочi, встає у силi; 44 сiється тiло душевне, встає тiло духовне. Є тiло душевне, i є тiло духовне. 45 Так i написано: пер­ший чоловiк Адам став душею живою, а остан­нiй Адам є дух живо­творчий.

Толкова Біблія

Так як ті, що сумнівалися в воскресінні мертвих, очевидно, вважали, що неможливо з'явитися якомусь новому тілу, що відрізняється від наявного, то Ап. вважає за потрібне звернути увагу читачів на нескінченну різноманітність організмів, з яких складається і видимий світ.

Слово плоть означає субстанцію, а не тільки зовнішню форму організму. (В ст. 39-м Ап. перераховує чотири роди істот земних, а далі він каже про тіла небесні).

Слава (δόξα) = блиск, сяйво. Земні істоти мають також свій блиск, який у квітів полягає в їх різних відтінках, у тварин - в силі або спритності, у людини - в духовному виразі обличчя.

Наступні стихи містять відповідь на друге питання 1 Кор. 15:35 вірша: «в якому тілі прийдуть?». Відповідь Ап. дає таку: в тілі, яке зовсім не є відновленим нинішнім тілом, а має зовсім інші властивості, ніж ваше тіло.

Сіється в тлінні - це вказує на поховання тіла.

Сіється в безчесті - цей вираз обіймає собою всякі лиха життя, що ведуть до руйнування тіла.

Сіється в немочі - це означення безпорадності новонародженого немовляти.

Нетління, слава і сила - протилежності тлінню, безчестю і немочі.

Перший термін означає майбутнє тіло як вільне від хвороб, виснаження і смерті, другий - як вільне від звичайних слабкостей нинішнього тіла і таке, що несе сяйво досконалої життя, третій - як забезпечене великою правдою сил.

Зазначені в 42-43 ст. протилежності мають свою основу в розходженні між душевним і духовним тілами. Перше призначене до того, щоб служити органом душі (ψυχή), тобто життєвої сили людського організму, друге має служити знаряддям вищого начала людської істоти - духу (πνεύμα).

Дух буде впливати на життєвий зародок зотлілого людського тіла, але не для того, щоб з цього зародка відродилося точно таке ж тіло, яке існувало і раніше - це буває із зерном рослини, - а для того, щоб розвиток цього зародка пішов в іншому напрямку і до іншої, вищої форми існування.

Таким чином, нове тіло буде слухняним знаряддям духу.

Є тіло звичайне, є й тіло духовне. Це місце свідчить на користь того припущення, що Ап. бачив істотну різницю між душею і духом і не вважав ці обидва елементи різними функціями однієї і тієї ж субстанції. Інакше незрозуміло, до чого б він так наполегливо вказував на відмінність між тілами.

Апостол підтверджує існування двоякого тіла посиланням на Св. Писання.

Бог вдихнув дихання життя. Цими словами Ап. визначає межу, за яку ніколи не могла переступити перша людина. Межа ця позначена виразом «душа жива» (ψυχή ζώσα).

Мабуть, це визначення, дане людині, прирівнює його з тваринами, які також називаються у Мойсея душами живими (Бут. 1:20, 24). Але насправді, по відношенню до людини, цей термін містить в собі незрівнянно більше, ніж у тварин. І за книгою Буття, первозданна людина безмірно височіла над тваринами своїм розумом, вільною волею і серцем.

Потім відомо, що первісна людина входила в безпосереднє спілкування з Богом, а це відноситься до діяльності вже вищого начала людської істоти - духу.

Якщо Мойсей не приписує прямо людині володіння духом, то цим показує, що і тим, що людина зробилася душею живою, мета першого творіння була досягнута. Дух, як керівний принцип людської істоти, повинен був вступити в повну діяльність в більш пізню епоху. Первозданна людина, за Апостолом Павлом, проходила тільки початкову стадію існування і діяльності.

Останній Адам. Так називає Ап. Христа як Главу людства, після Якого вже не буде жодного нового глави.

Є дух животворчий. Це - стан людський, протилежний іншому людському стану - душі живій. Дух названий тут животворчим не тому, що він дає духовне життя, (як у Ін. 4:14), а як той, котрий оживляє тіло, що служить йому органом. І душа оживляє тіло і рухає ним, а дух робить більше - він робить його живим, даючи йому нові сили і молодість.

…Краще думати, що Христос став духом животворчим поступово - починаючи зі Свого чудесного народження і закінчуючи чудесним вознесінням на небо, коли Його тіло стало цілком духовним. Але в повному розумінні Христос явить Свою життєдайну духовну діяльність в той час, коли прославить тіла віруючих в Нього і зробить їх подібними до Його власного тіла (пор. Фил. 3:21).