Євангеліє: Це від Господа, і дивним є в очах наших

Сьогодні читаємо Євангеліє про камінь, який відкинули будівничі, але який став наріжним каменем...

Євангельські читання 31 січня

Євангеліє від Марка, 12, 1 - 12

1 І почав говорити їм притчами: один чоловік насадив виноградник і обгородив плотом, і викопав виностік, і збудував башту, і, передавши все виноградарям, від’їхав. 2 І послав у свій час до виноградарів слугу — одержати від виноградарів плоди з виноградника. 3 Вони ж, схопивши його, били і відіслали ні з чим. 4 Знову послав до них іншого слугу; і тому камінням розбили голову і відіслали з безчестям. 5 І знову іншого послав, і того вбили; і багатьох інших — одних били, інших вбивали. 6 Маючи ж єдиного сина, улюбленого свого, наостанку послав і його до них, кажучи: посоромляться сина мого. 7 Але виноградарі сказали один одному: це спадкоємець, ходім уб’ємо його, і спадщина буде наша. 8 І, схопивши його, вбили і викинули геть з виноградника. 9 Що ж зробить господар виноградника? Прийде і покарає виноградарів смертю, і віддасть виноградник іншим. 10 Невже ви не читали цього в Писанні: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем. 11 Це від Господа, і дивним є в очах наших. 12 І шукали нагоди схопити Його, але побоялися народу, бо зрозуміли, що про них сказав притчу; і, залишивши Його, відійшли.

Аверкій, архієпископ

Притчу цю нам всі три синоптики подають абсолютно однаково. Певний господар, під яким мається на увазі Господь Бог, облаштував «виноградник», під яким треба розуміти старозавітну церкву. Огородив його огорожею, під якою тлумачі розуміють закон Мойсея і всі взагалі постанови, призначені для того, щоб оберегти обраний народ Божий юдеїв від впливу язичництва; викопав у ньому виностік - басейн або яму, в якій вижимався сік, побудував «башту», призначену для сторожів, які охороняли виноградник від злодіїв і тварин. Під виностоком і баштою свв. отці розуміють вівтар і храм. Зробивши все потрібне для благоустрою виноградника, господар «віддав його виноградарям», як було в традиції, з тим, щоб вони плоди - всі або в умовленій кількості - доставляли господареві. Під «виноградарями» розуміються іудейські народні начальники, переважно первосвященики та члени синедріону.

Потім господар відійшов: це означає, що Господь довірив їм всю повноту влади над єврейським народом, з тим, щоб вони потім представили йому плоди свого управління - показали б, що вони виховали народ так, як слід було, в дусі закону Божого.

Через деякий час господар послав своїх «слуг», під якими треба розуміти пророків.

Але злі виноградарі, схопивши слуг його, деяких побили, деяких вбили, - так чинили начальники іудейського народу з посланцями Божими, пророками. Вони управляли народом, не піклуючись про його духовне самовдосконалення, а переслідуючи тільки свою особисту користь і інтереси, і тому жорстоко вбили пророків Божих, які нагадували їм про їхні обов'язки.

Про це свідчить вся старозавітна священна історія (Єр. 44: 4-6; 2 Хр. 24: 20-21; 2 Хр. 36:16; Неєм. 9:26 І ін).

Нарешті, господар послав до них «сина свого» (за Марком, єдиного і улюбленого); останнім надзвичайним посланником Божим до іудейському народу був Сам Єдинородний Син Божий Господь Ісус Христос.

«Це спадкоємець», - сказали злі виноградарі: «Підемо, вб'ємо його, і заберемо його спадщину!». Господь Ісус Христос називається «спадкоємцем» в тому сенсі, що все Йому передано Отцем Його (Мф. 11:27). А первосвященики й старші іудейські вирішили вбити Його, щоб не втратити своєї влади над єврейським народом.

«І схопивши його, вони вивели за виноградник і вбили» - так начальники юдейські вбили Господа Ісуса Христа, вивівши Його з Єрусалима, який був священним осередком старозавітної церкви, за стінами його.

Закінчивши притчу, Господь побажав, щоб слухачі самі оголосили над собою вирок, що вони дійсно і зробили, за св. Матфеєм, а за св. Марком, Господь, зі свого боку, підтвердив правильність цього вироку. А за св. Лукою, первосвященики й старійшини, зрозумівши, що цей вирок вони виголосили самі над собою, потім сказали: «Нехай так не буде», тобто це не станеться з нами.

Під «пришестям» господаря треба розуміти тут не Друге Пришестя Христове, бо далі йдеться про те, що Він, тобто Бог, виноградник віддасть іншим робітникам. Отже, життя людей триватиме і після зруйнування Єрусалима, скасування архієрейського служіння і влади синедріону. Тоді покликані будуть на справу догляду за виноградником Божим «інші робітники» - Апостоли і їх наступники, пастирі Христової Церкви.

У висновку притчі Христос застосовує до себе 22-23 стихи 117 псалма, називаючи Себе Каменем, який відкинули будівничі, тобто вожді іудейського народу, але що став главою кута - став наріжним каменем величної будівлі новозавітної Церкви.

Пришестя у світ Самого Сина Божого було «від Господа» і «дивне воно» в очах людських, з точки зору людства.

Зрозумівши весь глибокий сенс притчі до кінця, «первосвященики і фарисеї ... намагалися схопити Його, але побоялись людей», тобто можливості народного обурення, яке могло б бути викликане для захисту Господа, що вважався пророком.

---

Перше соборне послання святого апостола Петра, 1, 1-2, 10 -12; 2, 6-10

1 Петро, апостол Ісуса Христа, пришельцям, розсіяним у Понті, Галатії, Каппадокії, Асії й Вифинії, 2 обраним, за передбаченням Бога Отця і освяченням Духа, на послушання і окроплення Кров’ю Ісуса Христа: благодать вам і мир нехай примножаться.

10 Цього-то спасiння сто­сувалися шукання i дослiджен­ня пророкiв, якi про­вiщали про визначену вам благодать, 11 дослiджуючи, на котрий чи на який час указував сущий в них Дух Христа, провiщаючи спочатку Христовi страждання i наступну за ними славу. 12 Їм же було вiд­крито, що не їм самим, а нам служило те, що нинi проповiдане вам Духом Святим через благовiсни­кiв, посланих iз неба, у що бажають проникнути ангели.

6 Бо сказано в Писаннi: «Ось Я кладу в Сионi камiнь нарiжний, обраний, дорогоцiнний; i вiруючий у Hього не осоромиться». 7 Отже, Вiн для вас, вiруючих, коштовнiсть, а для невiруючих камiнь, який вiдкинули будiвничi, але який став наріжним каменем, каменем спотикання i каменем спокуси, 8 об який вони спотикаються, не пiдкоряючись слову, на що вони й призначенi були. 9 А ви — рiд обраний, царствене священство, народ святий, люди вiдновлення, поставленi для того, щоб сповi­щати чесноти Того, Хто покликав вас iз темряви у чудове Своє свiт­ло; 10 колись не народ, а нинi народ Божий; колись непомилуванi, а нинi помилуванi.

Толкова Біблія

Велич і слава християнського спасіння очевидні з того, що воно становить велику таємницю Божу, що була задовго до звершення предметом ретельних досліджень і досліджень пророків і побожного проникнення в неї Ангелів. Пророки досліджували (пор. Діян. 3:24) не тільки те, коли (τίνα καιρόν) прийде Месія, але і те, яким є (ποίον καιρόν) характер і дух, які обставини і відносини того часу. Діяльність пророків у своєму дослідженні полягала в з'ясуванні і докладному розгляді одкровення.

Але єдиним джерелом останнього для пророків був Дух Христовий (τό πνευΧρίστου), що від Бога Отця посилається в світ Богом Сином: "в цих словах Апостол Петро відкриває таїнство Трійці" (блаж. Феофіл.).

Предметом же пророчих пошуків були страждання (παθήματα) Христа Спасителя, якими Він свого часу звершив діло спасіння людей, і подальша слава (δόξας), учасниками якої є і всі віруючі в Христа.

"Словом про передбачення пророків Апостол переконує читачів, щоб вони з вірою приймали пророцтва пророків, тому що і діти розсудливі не зневажають працю батьків. Якщо вони (пророки), які не мали чим скористатися, вишукували і досліджували, і, знайшовши, уклали все в книги і передали нам як спадок, то ми були б несправедливі, якби стали ставитися до праць їх зневажливо. Тому, коли і ми сповіщаємо вам це, ви не нехтуйте, і благовістя наше не залишайте марним…" (блаж. Феофіл.).

Вищу ж ступінь оцінки справи спасіння людей несе заключне зауваження Апостола в ст. 12 про те, що в таємницю спасіння людей і всього світу в Христі з повним запалом і благоговінням бажають і прагнуть проникнути самі Ангели (пор. Лк. 2:14; Еф. 3:10).

Думку і повчання християнам про духовне налаштування Апостол Петро підтверджує тепер, даючи (не буквально) самі старозавітні цитати: Іс. 28:16; Іс. 8:14; Пс. 117: 22-23.

Тут "Христос названий наріжним каменем тому, що Він обидві стіни, що становлять духовний дім, тобто язичників і іудеїв, з'єднує своїми обіймами та пов'язує в спільність, знищуючи непотрібні жертви одних і перетворюючи в благочестя бісівське марновірство інших" (блаж. Феофіл.).

Апостол в дусі старозавітних висловів говорить про долю невіруючих в Слово Боже.

На противагу сумної долі невіруючих, Апостол світлими і рисами малює високе покликання і призначення людей віруючих, для яких Христос - істинно наріжний і дорогоцінний камінь. Риси ці запозичені Апостолом зі Старого Завіту, Закону Мойсея - Вих. 19: 5-6; Втор. 7: 6, з пророків - Ос. 1: 6, 8; Ос. 2: 23-24, і вживає щодо християн вирази "вибраний рід", "царське священство" (пор. Одкр. 1: 6; Об. 5:10), "народ святий", - всі ці почесні найменування старозавітного Ізраїлю мають вищий сенс в додатку до християн, викуплених кров'ю Сина Божого.

Так, звеличені і обдаровані, християни мають високе призначення і мету життя - звіщати чесноти Того, Хто покликав - Бога. "Цьому навчає Сам Господь, коли каже: нехай світить світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного" (Мф. 5: 6). Бо створіння Боже - всі, а обранці Божі - тільки ті, що удостоїлися цього за свою чесноту" (блаж. Феофіл.).

Протилежність давнього і нового стану покликаних позначена висловом пророка Осії (подається не буквально): колись не народ, а нинi народ Божий; колись непомилуванi, а нинi помилувані (Ос. 2:23), "щоб мова ця не здалася важкою, він докірливі слова подає з пророка Осії" (блаж. Феофіл.).