Євангеліє: Хто ж Цей, що й вітрам і воді наказує, і слухаються Його?

Сьогодні говоримо з Богом про наші життєві бурі і місце Господа нашого Ісуса Христа в них.

Євангельські читання 23 жовтня

Євангеліє від Луки, 8, 22- 25

22 Одного дня увійшов Він у човен з учениками Своїми і сказав їм: переправимось на той бік озера. І вирушили. 23 Коли пливли вони, Він заснув. Знялася буря велика на озері, і заливало їх хвилями, і вони були в небезпеці. 24 І, приступивши, вони розбудили Його, кажучи: Наставнику! Наставнику, гинемо! Він же, вставши, заборонив вітрові і хвилям; і вони уляглись, і настала тиша. 25 Тоді Він сказав їм: де віра ваша? Вони ж у страху і здивуванні говорили один одному: Хто ж Цей, що й вітрам і воді наказує, і слухаються Його?

Толкова Біблія

Про переправлення Христа з учнями на східний берег Генісаретського моря і зцілення біснуватого єв. Лука повідомляє узгоджено з єв. Марком (Мк. 4:35 - Мк. 5:20; пор. Мф. 8: 23-27).

При цьому, втім, він робить деякі зміни в деталях - пом'якшує, напр., в 25-му стихові звернення Господа до апостолів (де ж ваша віра? По Марку: чого ви такі боязкі?..

Борис Гладков

Стомлений Ісус заснув на кормі. Піднялася страшна буря, хвилі били в човен і стали заливати його, але Він спокійно спав. Учні, майже всі рибалки, які звикли боротися з бурями і негодою, вибилися з сил і в розпачі будять Вчителя. Слова, з якими Апостоли й учні звернулися до Ісуса, Євангелисти передають по-різному. За переказом Марка, вони запитали: Учителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо? (Мк. 4:38) У цих словах чується і докір Учителю за неувагу до долі Його учнів, і прихована упевненість, що Він може запобігти їх загибелі, якщо захоче.

Лука передав тільки крики розпачу: Наставнику, Наставнику! Гинемо!

А за словами Матфея, учні, розбудивши Ісуса, звернулися до Нього з благанням: Господи! Спаси нас, гинемо (Мф. 8:25).

В такому розходженні вигуків учнів Ісуса не можна вбачати суперечність в оповіданнях євангелистів; в хвилину загального відчаю учні не могли говорити в один голос, за попередньою домовленістю; навпаки, кожен з них поспішав висловитися, кожен по-своєму поспішав просити Ісуса про порятунок, тому слід визнати, що все передане євангелістами було дійсно сказано різними учнями, причому кожен з трьох євангелістів записав ті слова, які були йому краще відомі.

«Ти перепливаєш море цього життя (говорить Августин), і вітер піднімається, застигають тебе бурі і спокуси. Чому це, якщо не від того, що Ісус засинає в тобі? Якби Він в тобі не спав, ти б насолоджувався внутрішньої тишею. Що ж означає, що Ісус в тобі засинає, якщо не те, що в серці твоєму віра в Ісуса дрімає? Що ж ти повинен зробити для свого спасіння? Розбуди Його і скажи: Учителю! Ми гинемо!

Він прокинеться, то є до тебе повернеться віра і перебуватиме в тобі. Коли прокидається Христос, тоді і серед бурхливих хвилювань вода не заллє твого корабля, твоя віра буде керувати вітрами і хвилями, і небезпека мине».

---

Послання до филип’ян святого апостола Павла, 1, 12 - 20

12 Бажаю, браття, аби ви знали, що те‚ що зі мною сталося‚ послужило бiльшому успiху благо­вiстя, 13 бо моє ув’язнення за Христа стало вiдомим усiй преторiї та всiм iншим, 14 i бiльшість з братiв у Господi, пiдбадьорив­шись кайданами мої­ми, почали смiливi­ше, безбоязно проповi­дувати слово Боже. 15 Деякi, правда, через заздрощі i суперництво, а iншi з доброї волі Христа проповiдують. 16 Однi з суперництва проповiду­ють Христа не чисто, думаючи збiльшити тягар кайданів моїх, 17 а iншi — з любови, знаючи, що я поставлений захищати благовiс­тя. 18 Але що до того? Як би не проповiдували Христа, удавано або щиро, я й тому радiю i радiти­му, 19 бо знаю, що це послужить менi на спасiння за вашою молит­вою i спiвдiянням Духа Iсуса Христа, 20 при впев­неностi й надiї моїй, що я нi в чому не буду осоромлений, але при всякому дерзновеннi i тепер, як i завжди, возвеличиться Хрис­тос у тiлi моєму, чи то життям, чи смертю.

Толкова Біблія

Переходячи тепер до зображення свого становища, про який филип'яни, звичайно, сильно турбувалися, Апостол заспокоює їх тим, що справа Євангелія аніскільки не постраждала від того, що Апостол знаходиться в кайданах… Римські християни, бачачи, що Апостол сам не може проповідувати Євангеліє, самі стали робити цю справу. Правда, деякі з заздрісників Апостола стали залучати новонавернених до Христа римлян на свою сторону, але це Апостола не турбує, тому що все ж ім'я Христове проповідується в Римі.

Що стосується його подальшої долі, то вона його не лякає. Якщо йому доведеться постраждати за Христа, він радий цьому. Якщо залишиться жити, то і цим буде задоволений, тому що попрацюватиме ще на користь християн. При цьому він з упевненістю говорить, що в цей раз справа його скінчиться благополучно і він ще побачиться з Филип'янами.

Филип'яни, мабуть, повідомили Апостолу про те, що їх гнітила думка, як би ув’язнення Апостола не зашкодило справі проповіді і самому Апостолу. Апостол, у відповідь на цей запит, каже, що, навпаки, його ув’язнення тільки поліпшило справу проповіді.

З середовища цих братів-проповідників деякі взялися за проповідь зовсім не з добрими намірами і не з чистих спонукань. Були люди, які заздрили успіхам Павла як проповідника, і тепер, спонукувані «підступом» або прагненням прославитися і в той же час бажаючи заподіяти засмучення Павлу, якого вони вважали подібним до себе, вони стали набирати собі учнів. Вони, таким чином, діяли «нечисто», не з істинної любові до справи Євангелія.

Тим більше втішали Апостола ті проповідники, які діяли виключно з любові і до Апостола, і до його справі взагалі, до справи спасіння язичників.

Апостол все ж радіє, що Євангеліє поширюється: адже його вороги - вороги Павла, а не Христа - проповідували Євангеліє сьогодення, непідробне, і ім'я Христове все більш ставало відомим.

Але добрий результат, який передбачає апостол, відповідає його «впевненості» або точніше: «його напруженому очікуванню» (άπο καραδοκία Рим. 8:19) і його надії на те, що він ні в чому осоромлений не буде, але що «при всякій відвазі», точніше «у всякому сміливому відкритому виступі» (παρρησία, пор. Кол. 2:15), Сам Христос буде звеличений у тілі Апостола. Інакше сказати: Бог звеличить Христа відкрито, використовуючи для цього тіло Апостола, змусивши його послужити своїм зростанням - його смертю або чудесним несподіваним збереженням - славі Христа; той чи інший результат належить Апостолу - у всякому разі він сподівається на те, що цей результат буде для нього не ганьбою, а, навпаки, прославлянням.