Євангеліє: Сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищаються, глухі чують, мертві воскресають...

17 жовтня ми читаємо Євангеліє про нашого славного і великого пророка, Предтечу і Хрестителя Господнього Іоана.

Євангельські читання 17 жовтня

Євангеліє від Луки, 7, 17 – 30

17 Така чутка про Нього розійшлася по всій Юдеї і по всьому тому краю.

18 І сповістили про все те Іоана учні його. 19 Іоан, прикликавши двох з учнів своїх, послав до Ісуса спитати: чи Ти Той, Хто має прийти, чи іншого нам чекати? 20 Вони, прийшовши до Ісуса, сказали: Іоан Хреститель послав нас до Тебе спитати — чи Ти Той, Хто має прийти, чи іншого нам чекати? 21 А в той час Він зцілив багатьох від недуг і ран, і від злих духів, і багатьом сліпим дарував прозріння. 22 І сказав їм Ісус у відповідь: підіть, розкажіть Іоанові, що ви бачили і чули: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищаються, глухі чують, мертві воскресають, убогі благовістять. 23 І блаженний той, хто не спокуситься через Мене!

24 А як одійшли учні Іоана, Він почав говорити народові про Іоана: на що ходили ви дивитися в пустелю? Чи на тростину, що вітер колише? 25 На кого ходили дивитися? Чи на людину, одягнену в м’який одяг? Але ті, що одягаються пишно та живуть у розкошах, знаходяться в царських палатах. 26 На що ж ви ходили дивитися? На пророка? Так, кажу вам, і більше, ніж на пророка. 27 Це той, про кого написано: ось Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує путь Твою перед Тобою. 28 Бо кажу вам: з народжених жінками немає жодного пророка, більшого за Іоана Хрестителя, але найменший у Царстві Божому більший за нього. 29 І всі люди, що слухали Його, навіть і митарі, визнавши славу Бога, хрестилися хрещенням Іоановим. 30 Фарисеї ж і законники відкинули волю Божу про себе і не хрестилися від нього.

Толкова Біблія

Паралельне місце Мф. 11: 2-19, у Лк. 7: 18-35. Мф. 11: 2-3 має схожість з Лк. 7: 18-21; навпаки, стихи Мф. 11: 4-11 буквально схожі з більшою частиною того, що говориться у стихах Лк. 7: 22-28.

Ст. 2-й Матфея у Луки має приблизно такий вигляд: і сповістили Іоана ученики його про все те, тобто про чудеса Христа, і зокрема, про воскресіння сина вдови Наїнської.

Таким чином, відомості про «діла Христа» (Мф.) Іоан отримав від своїх власних учнів. Це і було зовнішнім приводом до посилання посольства від Іоана, хоча дійсні, або краще, таємні мотиви посольства і не вказуються. Де відбулася зустріч Спасителя з учнями Іоана, про це євангелисти нічого не повідомляють. Але безсумнівно, що вона відбулася за відсутності апостолів. Перебування Хрестителя в темниці повіідомляється як щось відоме читачам, і про це вже сказано було Матфеєм раніше (Мф. 4:12). Іоан перебував у в'язниці в Махероне (митр. Філарет), або, як читають інші, в Махере, про що говорить Йосиф Флавій, Древн. XVIII, 5, 2.

Під «ділами» Христа розуміють не тільки Його вчення, але взагалі всю Його діяльність, куди входила і Його проповідь. Замість «Христові» в оригіналі є слово «Христа» - з артиклем для позначення власного імені. На думку Альфорда, це показує, що справи Христа, про які сказали Іоану, не були справами того, кого він знав тільки як Ісуса, але справами Спасителя-Христа. Тому Іоан і побажав тепер упевнитися в тотожності Ісуса і Христа. Але так як в деяких древніх кодексах і у Орігена слово «Христа» замінено словом «Ісуса», то ясно, що древні християни, можливо, не надавали справі того значення, яке надає йому Альфорд. Потрібно тільки допустити, що вживання слова «Христа» не було тут абсолютно випадковим. Діла, що здійснюються Христом, не могли належати нікому іншому, крім дійсного, істинного Христа, якого очікували.

У читанні подальших слів існує різниця. Одні читають «послав через» (dia), інші «послав двох» (duo). Це різночитання, звичайно, все краще пояснюється великою схожістю обох цих слів (dia і duo). Далі, на переписувачів міг впливати в цьому випадку і вираз Луки, у якого ясно стоїть «два» (Пор. Мф. 18:19; Мк. 11: 1; Мк. 14:13; Лк. 10: 1; Ін. 8 : 17). Нарешті, і конструкція «пославши через» незвичайна. Але «через» краще підтверджується більш авторитетними рукописами… Існує велика різниця в тому, чи послав Іоан «двох» своїх учнів із тим, щоб вони, майже від власного імені, запропонували Христу питання; або ж тлумачити стих так, що Іоан, не маючи можливості бачитися з Христом, внаслідок ув’язнення, послав до Нього просити «через» учнів своїх розрішити непорозуміння, які хвилювали його самого, Іоана. У першому випадку учні бажають отримати від Христа відповідь, і отримують його; в другому вони є тільки агентами Іоана, і не мають самі по собі ніякого значення, тобто схожі на людей, які відправляються за покупкою хліба для інших, самі не будучи зовсім голодні. Звичайно, відповідно до показанням Луки, ми маємо повне право допустити, що учнів було двоє. Саме вираз з dia має дещо єврейський характер, послав «руками» учнів, тобто при посередництві. Чому деякі знаходять тут «істеріологію», не цілком ясно. Посольство могло бути незадовго до мучеництва і смерті Хрестителя, ймовірно, на 32 році життя Христа, у другий рік Його проповіді, коли Він вже прославився Своїм вченням і чудесами.

Уже в давнину піднімалося питання, навіщо, власне, відправив це посольство до Христа Іоан. Можна сказати, що, за загальним поглядом древніх церковних тлумачів, Іоан відправив це посольство не заради себе, а тільки заради своїх учнів. Учні сумнівалися в Христі, і вони саме повинні були переконатися в Його достоїнстві як Месії.

Представники «ортодоксального» погляду на цей предмет - Златоуст, Ієронім, Іларій, Євфимій Зігабен, Феофілакт і інші. На їхню думку, сам Іоан, стільки раз переконливо свідчив про Христа, як про Агнця Божого, і не міг мати про Нього ніяких сумнівів. Але так як учні Іоана не були прихильні до Христа і заздрили Йому, то, щоб навернути їх, Іоан посилає їх, щоб вони, побачивши чудеса, увірували, що Христос більший Іоана.

Іоан не питає як сторонній; тому що сам вказував на Спасителя в той час, коли інші не вірували в Нього (Ін. 1:29 і Мф. 3:17). Подібно до того, як Спаситель просив показати йому місце, де був похований Лазар, щоб інші побачили відродженого мерця і таким чином увірували, так і Іоан, якому судилася смерть від руки Ірода, посилає тепер своїх учнів до Христа, щоб вони, побачивши з цієї нагоди знамення і сили, увірували в Нього, і, пропонуючи питання свого вчителя, самі навчилися. У новітній екзегетиці все більше і більше утверджується думка, що сумнівався сам Іоан.

Якби Христос відповів, що Він - Месія, то така відповідь була б в цьому випадку свідченням Христа про Самого Себе і здалася б неістинною. Це спонукало Спасителя дати непряму, хоча і зовсім не ухильну, відповідь учням Іоана. Немає ніякої потреби припускати, що Він навмисне для них зробив чудеса, про які йдеться далі. Ісус Христос просто посилається на них, як на факт, який був відомий всім, у тому числі і самому Іоану. Але це, звичайно, не виключає можливості, що чудеса були здійснені й на очах його учнів (див. Лк. 7:21). Замість теоретичних доказів Спаситель пропонує очевидні істини - що чуєте і бачите.

В одному тільки кодексі (D) пропущено вираз «і криві ходять»; в багатьох кодексах «мертві воскресають» поставлено після «убогі благовістять»… Переглядаючи рукописні варіанти, ми зустрічаємося тут з дуже цікавим явищем, що вказує на стародавні виправлення з боку переписувачів, які, в різних рукописах, то опускали, то додавали «і» (kai). Стих цей, за кращими рукописами, читається так:

сліпі прозрівають

І криві ходять,

прокажені очищуються

І глухі чують,

І мертві воскресають,

І вбогим благовіститься.

У Лк. 7:22 в оригіналі (за найкращими читаннями) немає жодного «і», за винятком одного. Саме місце запозичене з Іс. 61: 1. Чи вживав пророк (Іс. 29:18, 19; Іс. 35: 5, 6) слова «сліпі, глухі, кульгаві і німі» у власному або переносному сенсі, цього не можна пояснити. Матфей зрозумів їх у власному розумінні. У тому ж сенсі говорить і Ісус Христос (Цан). Словами пророка Він зображує тут Свою власну діяльність і ставить її доказом Свого месіанства. Відповідь якнайкраще підходить до питання Хрестителя.

Місце Ісаї з перекладу LXX несхоже за виразами зі словами обох євангелистів і читається так: «Дух Господа Бога на Мені, бо Господь помазав Мене благовістити убогим, послав Мене зціляти скрушених серцем, проповідувати полоненим визволення і сліпим прозріння» (пор. Іс. 35: 3 і наст.). З перекладу з єврейського: «Дух Господа Єгови на Мені, бо помазав Єгова Мене благовістити смиренним, послав Мене перев'язати скрушених серцем, проповідувати полоненим визволення і в'язням - відчинити в'язницю». Обидві цитати змінені у євангелистів так, щоб цитування підходило до цього випадку. Слова «вбогим благовіститься» поставлені у них на останньому місці. Щодо цього останнього виразу потрібно сказати, що наш, російський і слов'янський переклади (убогі благовістять) неточні і не мають ніяких підстав… Це правда, що ευαγγελίζομαι може з'єднуватися і з знахідним. відмінком. Але в єврейському тексті у Ісаї - лебассер анавім, де анавім (жебраки) знахідний відмінок, служить перевіркою прийнятого читання - благовістити вбогим. Німецькою - den Armen wird das Evangelium geprediget; англ. - and the poor have the gospel preached to them. Точно можна перекласти: вбогим звіщається Блага Новина = жебракам благовіститься.

Блаженний той, хто не спокуситься через Мене.

Тобто з приводу мого смиренного, приниженого стану. Ісус Христос явив об'єктивні докази Свого месіанського достоїнства, кажучи про Свої діла. Далі Він говорить про Себе. Слова Його мають загальний зміст.

Промова Спасителя у двох євангелистів відрізняється майже буквальною схожістю. «Чи на тростину, що вітер колише?» - вираз метафоричний для позначення, від протилежності, характеру Іоана. Слухачі Христа могли зрозуміти слова Його тільки в тому сенсі, що якщо Іоан і послав до Нього своїх учнів запитати, наче впевнитися про Його особистість, то це анітрохи не значило, що Іоан вагався в своїх переконаннях, подібно до якоїсь тростинки на берегах Мертвого моря або Галилейського озера. Так як Іоан не був схожий на тростинку, то в розумі слухачів відразу ж, по асоціації, могло виникнути уявлення про таке дерево, яке не схиляється перед якимсь напором вітру і бурею. Буря незабаром вирве таку людину з коренем, і вона загине, але ніколи не захитається, будучи живою. Все, що відомо про Хрестителя, показує, що він був саме такою людиною і що слова Христа були цілком ясною і точною характеристикою цієї великої особистості. Іоан запропонував своє питання тому, що не вагався в своїх суворих, аскетичних поглядах на життя і Самого Месію.

… Спаситель знову питає: але навіщо ж ви ходили (в пустелю)? На пророка дивитися? Тут передбачається позитивна відповідь: так, пророка. Але особа, на яку народ ходив дивитися, більше, ніж пророк (вульг. Plus quam prophetam). Міркування про те, що сам Іоан не визнавав себе за пророка (Ін. 1:21), внаслідок смирення, і тому, що пророком у власному розумінні називається той, хто пророкує майбутнє, як Ісая, Єремія і інші пророки… У громадській думці євреїв пророки цінувалися високо, хоча і не всіма.

Говорячи, що Хреститель більше, ніж пророк, Спаситель висловлює йому перед народом найвищу похвалу. Але цього мало… Якби Іоан був тільки пророком, то, подібно пророкам, дивився б на Спасителя, як на предтечу майбутнього Месії. Але Хреститель більше пророка. Він сам не хто інший, як Предтеча, посланий приготувати Месії шлях.

Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує дорогу Твою перед Тобою.

Іоан повинен вважатися вище пророка, Іоан не тільки пророк, але і вісник перед лицем Божим. Думка ця підтверджується цитатою з Мал. 3: 1, яка представляє величезний екзегетичний інтерес. Справа в тому, по-перше, що ця цитата у трьох євангелистів приведена несхожою ні з перекладом LXX, ні з єврейським оригіналом. У LXX - ось, Я посилаю (висилаю) Ангела, і він огляне шлях переді Мною. Текст LXX майже схожий з єврейським оригіналом (ось, Я посилаю Свого Ангела, і він приготує (прокладе) шлях переді Мною). Але, як можна бачити, у Мф переклад LXX змінено… Якби такі зміни промови пророка існували тільки у Матфея, то їх можна було б пояснювати цитатою по пам'яті, lapsus memoriae та ін. Але справа в тому, що така ж цитата повторюється майже буквально у Мк. 1: 2 і Лк. 7:27, і до того ж з однаковими змінами. Головне ж зі змін, на які слід звернути особливу увагу, відноситься до займенника «Мною», яке у всіх євангелистів замінено словом «Тобою». Але в Старому Завіті є і інша подібна цитата в Вих. 23:20… Тут переклад LXX схожий з єврейським оригіналом: «ось Я посилаю Ангела перед Тобою зберігати Тебе на дорозі Своїй» та ін. Це останнє місце не містить в собі у власному розумінні пророцтва, а тільки обіцянку захисту євреїв на шляху по Синайському півострову… Тому приймають, що пряме посилання в Євангеліях на Мал. 3: 1, а місце з Вих. 23:20 вплинуло на зміну у євангелістів «Мною» на «Тобою» та ін. Далі, так як вислови пророка в трьох Євангеліях наведені однаково, то звідси роблять висновок, що вони вимовлені були Самим Христом і записані саме так, як вони вийшли з Його власних уст. Іншими словами, Спаситель тут Сам змінив першу особу початкового пророцтва на другу - sou. Він зробив так, застосувавши сказане пророком до Самого Себе як Месії. Існування цитати в однаково зміненому вигляді у трьох євангелистів показує, що вона знаходилася в обігу в християнських колах первісної церкви і саме в формі, злегка відмінній від LXX і єврейського, з заміною «переді Мною» виразом «Тобі».

У цій цитаті слово «ангела» слід розуміти в сенсі «вісника», і до того ж не як безтілесної істоти, а як людини. Подібне вживання слова зустрічається і в інших місцях, напр., Об. 1:20. Таким чином, за словами Спасителя, Іоан не тільки пророк, але й сам є предмет і виконання старозавітного пророцтва, і саме такого, яке відноситься до явлення в кінці кінців Бога Своєму народу.

У Матфея: Істинно кажу вам: не було серед народжених жінками більшого за Іоана Хрестителя; але найменший у Царстві Небесному більший за нього.

У Луки (Лк. 7:28) - дещо коротше і ясніше: «з (ἐν - серед) народжених від жінок нема більшого понад Іоана Хрестителя». Висловом «жодного пророка», мабуть, усувається тлумачення слів Матфея в сенсі «жодної людини». Але можна тлумачити і так, що узагальнення Матфея суперечить більш конкретному змісту виразу Луки, тому що якщо між народженими від жінок не було жодного більшого за Іоана, то ясно, що більше за нього не було жодного пророка. Замість «в Царстві Небесному» (Мф.) У Лк. «В Царстві Божому». За винятком цих слів останнє речення буквально схоже (грец.) у обох євангелистів. Вираз «між народженими від жінок» зустрічається в Старому Завіті (Іов. 14: 1; Іов. 15:14; Іов. 25: 4; пор. Гал. 4: 4).

Подальші слова Мф «найменший у Царстві Небесному більший за нього» здавна піддавався великим перетлумаченням, що пояснюється досить значними труднощами виразу. За тлумаченням Іоана Златоуста, під найменшим у Царстві Небесному Спаситель розумів Самого себе, як молодшого за віком порівняно з Іоаном, і навіть найменшого «на думку багатьох». При цьому Златоуст спростовує думки осіб, що тлумачать вираз як про апостолів або про ангелів. Це, за словами Златоуста, несправедливо. Якби Спаситель говорив тут про апостолів, то що перешкоджало б Йому назвати їх по іменах? Потім Златоуст вирішує питання, вводячи міркування про смирення, яке Христос виявляв всюди у Своїй діяльності. У подібному ж дусі пояснює це місце і Феофілакт, кажучи, що Христос був менший Іоана за віком і на думку Своїх слухачів, але більшим за нього щодо духовних і небесних благ.

Пізніші екзегети мали на увазі тут найменшого християнина в Царстві Небесному, тобто в Церкві, або громадянина Царства Небесного. Бенгель каже, що Johannes nondum erat in regno coetorum, sed praeibat - Іоан ще не був в Царстві Небесному, але був тільки предтечею. Відомий вислів: «minmum maximi maius eat maximo minimi». Сенс той, що Іоан був maximus in minimo (в Старому Завіті), а християнин minimus in maximo (в Новому Завіті), і тому більший за Іоана. - Спаситель тут називає Іоана на ім'я і потім додає до нього інші найменування - Хрестителя і пророка - в перший раз.

---

Послання до ефесян святого апостола Павла, 5, 33 – 6, 9

33 Отже, кожен iз вас нехай любить свою жiнку, як самого себе; а жiнка нехай боїться свого чоловiка.

1 Дiти, слухайтеся своїх бать­кiв у Господi, бо цього вимагає справедливiсть. 2 «Шануй батька твого i матiр» — це перша заповiдь з обiтницею: 3 «щоб тобi було добре i щоб був ти довголiт­нiм на землi». 4 I ви, батьки, не роздратовуйте дiтей ваших, а виховуйте їх у вченнi i наставляннi Господньому.

5 Раби, слухайтеся господарiв своїх у плотi зi страхом i трепетом, у простотi серця вашого, як Христа, 6 не з показною тiльки при­служливiстю, як чоловiко­угодники, а як раби Христовi, виконуючи волю Божу вiд душі. 7 Служiть щиро, як Господу, а не як людям, 8 знаючи, що кожен одержить вiд Господа в мiру добра, яке вiн зробив, чи раб, чи вiль­ний. 9 I ви, господарi, поводьтеся з ни­ми так само, стримуючи суво­рiсть, знаючи, що i над вами сами­ми i над ними є на небесах Господь, у Якого немає упередже­ности.

Толкова Біблія

1 Дiти, слухайтеся своїх бать­кiв у Господi, бо цього вимагає справедливiсть. 2 «Шануй батька твого i матiр» — це перша заповiдь з обiтницею: 3 «щоб тобi було добре i щоб був ти довголiт­нiм на землi». 4 I ви, батьки, не роздратовуйте дiтей ваших, а виховуйте їх у вченнi i наставляннi Господньому.

У Господі, тобто у Христі. Послух дітей батькам повинен бути цілком узгоджений із вимогами християнства: він вільний, заснований на любові, і не повинен сягати далі дозволеного законом Христовим.

Справедливість. Цього вимагає і загальне людське відчуття справедливості.

Перші чотири заповіді Десятьох Заповідей не мають в собі обіцянки нагород за їх виконання (певний виняток - друга): п'ята заповідь - перша, в якій чітко і визначено згадана і нагорода за її виконання. [За Евальдом, це - "заповідь першорядна у всьому старозавітному переданні" (εν επαγγελία), тобто в одкровенні Старого Завіту]

… З цього звернення до дітей видно, що в Апостольській церкві і діти приймали хрещення і навчалися християнської віри. Ще Ап., як і старозавітні Десять Заповідей, обіцяє нагороду дітям за слухняність тут, на землі, а не на небі. Це саме по собі в більшості випадків буває, але, звичайно, не виключає і можливості протилежного: очевидно, Ап. має на увазі при цьому, що воля Божа хоче саме тут на землі нагородити слухняну дитину.

Напрямок виховання дітей дає батько і тому про матерів Ап. не згадує. Головним відповідачем за дітей є також батько. У вченні - за допомогою звичайних виховних заходів. У наставлянні - в словесних повчаннях, за допомогою розмов. Господньому. Всі ці заходи виховні повинні бути узгоджені з законом Христа.

Зі страхом і трепетом – тут, без сумніву, ці слова означають повагу, яка властива рабу-християнину щодо тієї людини, яку воля Божа зробила його господарем.

У простоті - зі щирістю.

Як Христу - повинні в господарі своєму, що наказує зробити те чи інше, бачити людину, що діє в силу повноваження, наданого йому Христом.

Обіцянка нагороди слухняному рабу цілком відповідає вченню Самого Господа Ісуса Христа (Мф. 24: 46-47). Така обіцянка нагороди саме від Господа на небі, а не на землі була необхідна з огляду на те, що життя раба було важке і послуги раба не завжди в достатній мірі оцінювалися його господарем.

Маючи на увазі рабовласників християн, Ап. переконує їх так само добре ставитися до своїх рабів, як і ті відносяться до виконання їх наказів.