Євангеліє: Побачите небо відкрите і ангелів Божих, які піднімаються і спускаються над Сином Людським

8 березня читаємо Євангеліє про покликання Господом нашим Ісусом Христом Филипа.

Євангельські читання 8 березня

Євангеліє від Іоана, 1, 43 – 51

43 Наступного дня Ісус захотів йти до Галилеї; і знаходить Филипа, і каже йому: йди за Мною. 44 Филип же був з Вифсаїди, з одного міста з Андрієм і Петром. 45 Филип знаходить Нафанаїла і каже йому: ми знайшли Того, про Якого писали Мойсей у законі і пророки, Ісуса, сина Йосифа, з Назарета. 46 Але Нафанаїл сказав йому: чи може щось добре бути з Назарета? Филип говорить йому: піди і подивись. 47 Ісус, побачивши Нафанаїла, який ішов до Нього, говорить про нього: ось воістину ізраїльтянин, у якому нема лукавства. 48 Нафанаїл говорить Йому: звідки Ти мене знаєш? Ісус відповів йому: перше ніж покликав тебе Филип, Я бачив тебе під смоковницею. 49 Нафанаїл відповів Йому: Учителю! Ти — Син Божий, Ти — Цар Ізраїлів. 50 Ісус сказав йому у відповідь: через те, що Я сказав тобі, що бачив тебе під смоковницею, ти віруєш; більше цього побачиш. 51 І говорить йому: істинно, істинно кажу вам: віднині побачите небо відкрите і ангелів Божих, які піднімаються і спускаються над Сином Людським.

Аверкій, архієпископ

На другий день після відвідування Андрієм та Іоаном Христа, Він забажав піти в Галилею і закликав слідувати за Собою Филипа, а той, знайшовши свого друга, побажав і його залучити до слідування за Христом: «Ми знайшли Того, про Якого писали Мойсей у законі і пророки, Ісуса, сина Йосифа, з Назарета...»

Мабуть, Нафанаїл дотримувався з багатьма іудеями погляду, що Христос, як цар із земним величчю, прийде, явиться в славі серед найвищого єрусалимського суспільства; крім того, Галилея користувалася тоді вельми поганою славою серед іудеїв, і Назарет, це маленьке містечко, яке ніде не згадується в священному писанні Старого Завіту, здавалося, жодним чином не міг бути місцем народження обіцяного пророками Месії. Филип, між тим, не вважав за потрібне спростовувати забобон і дав тому самому переконатися в істинності його слів, сказавши: «Піди і подивися».

Нафанаїл, будучи людиною відвертою і щирою, бажаючи досліджувати, наскільки вірно те, про що розповів йому друг, зараз же пішов до Ісуса. Господь же засвідчив простоту і щирість його душі, і сказав: «Ось воістину ізраїльтянин, в якому немає лукавства».

Нафанаїл висловив здивування, звідки Господь може знати його, бачачи в перший раз. І тоді Господь, щоб остаточно розвіяти його сумніви і залучити до Себе, являє Нафанаїлу Своє Божественне всезнання, натякнувши на одну таємничу обставину, сенс якого був невідомий нікому, крім самого Нафанаїла: «Перше ніж покликав тебе Филип, Я бачив тебе під смоковницею». Що саме було з Нафанаїлом під деревом, приховане від нас, але по всьому видно, що тут криється якась таємниця, про яку, крім Нафанаїла, міг знати тільки Бог.

І це одкровення настільки вразило Нафанаїла, що всі його сумніви в Ісусі миттєво розвіялися: він зрозумів, що перед ним не просто людина, а Хтось, обдарований Божественним всевіданням, і він одразу ж увірував в Ісуса як в Божественного Посланника-Месію, висловивши це словами, повними гарячої віри: «Учителю, Ти - Син Божий, Ти - Цар Ізраїлів!»

Є припущення, що Нафанаїл мав звичай здійснювати молитву під деревом і, ймовірно, в той раз під час молитви вічув якісь особливі переживання, які яскраво відклалися у нього в пам'яті і про які не міг знати ніхто з людей. Ось, найімовірніше, чому слова Господа відразу пробудили в ньому таку гарячу віру в Нього як в Сина Божого, Якому відкритий стан людської душі.

На вигук Нафанаїла Господь звертається вже не тільки до нього одного, але і до всіх Своїх послідовників, пророкуючи: «Істинно, істинно кажу вам: віднині побачите небо відкрите і ангелів Божих, які піднімаються і спускаються над Сином Людським».

Під цими словами Господь має на увазі, що Його учні духовними очима побачать славу Його, що виповнилося давнє пророцтво про з'єднання неба з землею таємничими сходами, які бачив уві сні старозавітний патріарх Яків (Бут. 28: 11-17), через втілення Сина Божого, який став тепер «Сином Людським». Цим ім'ям Господь часто називає Себе; в Євангелії ми можемо нарахувати 80 подібних випадків.

Цим Христос позитивно і незаперечно стверджує Своє людське єство і разом з тим підкреслює, що Він - Людина в найвищому сенсі цього слова: ідеальна, універсальна абсолютна людина, Другий Адам, родоначальник нового, оновлюваного Ним через хресні страждання людства.

Таким чином, подібна назва анітрохи не є лише приниженням Христа, але разом з тим висловлює Його піднесення над загальним рівнем, вказуючи в Ньому здійснений ідеал людської природи, тобто такої людини, якою належить бути на думку Творця її - Бога.

---

Послання до євреїв святого апостола Павла, 11, 24-26, 32 – 12, 2

24 Вiрою Мойсей, досягнувши вiку, вiдмовився називатися сином дочки фараонової 25 i захотiв краще страждати з народом Божим, нiж мати тимчасову грiхов­ну насолоду, 26 i ганьбу Христову вважав бiльшим для себе багатством, нiж єгипетськi скарби; бо вiн дивився на нагороду.

32 I що ще скажу? Hе вистачить менi часу, щоб розпо­вiсти про Гедеона, про Варака, про Самсона та Iєффая, про Давида, Самуїла та (iнших) пророкiв, 33 якi вiрою перемагали царства, творили правду, одержували обiтницi, затуляли пащi левiв, 34 гасили силу вогню i уникали вiстря меча, змiцнювалися вiд немочi, були сильнi на вiйнi, проганяли полки чужинцiв; 35 жiнки одержували померлих своїх воскреслими; iншi ж замученi були, не прийнявши визволення, щоб одержати краще — воскресiння; 36 iншi зазнали наруги та ран, а також кайданiв i в’язниць, 37 були побитi камiнням, перепилюванi, зазнавали катування, помирали вiд меча, тинялися в овечих i козячих шкурах, терплячи нестатки, скорботи, озлоблення; 38 тi, яких увесь свiт не був достойний, блукали по пустелях i горах, по печерах та ущелинах землi. 39 I всi цi, засвiдченi у вiрi, не одержали обiцяного, 40 тому що Бог передбачив про нас щось краще, щоб вони не без нас досяг­ли досконалости.

1 Тому i ми, маючи довкола себе таку хмару свiдкiв, скиньмо з себе всякий тягар i грiх, який нас обплутує‚ i з терпiнням підемо на подвиг‚ який чекає на нас, 2 дивлячись на Начальника i Виконавця вiри Iсуса, Який за­мiсть радости, яка Йому належала, витерпiв хрест, зневаживши посоромлення, i сiв праворуч престолу Божого.

Аверкій, архієпископ

Як прообраз Христа, який страждав за людей, і Мойсей вважав за краще страждати за свій народ, щоб позбавити його від рабства єгиптян.

Далі Апостол перераховує інших старозавітних праведників, які силою віри творили багато чудес. Одних він називає по іменах, а інших, не називаючи імен, перераховує лише діяння. Ось як пояснює сказане апостолом Блаженний Феодорит: «вірою перемагали царства» - Гедеон скинув мадіанитян, Самсон - філістимлян, Барак - Сисару, Давид – аммонеян… Самуїл - філістимлян.

«Затуляли пащі левам» - Даниїл.

«Гасили силу вогню» - Ананія, Азарія і Мисаїл.

«Уникали вістря меча» - перемогли в війнах (ст. 32-34).

«Зміцнювалися від немочі» - повернулися з Зоровавелем, звільнилися з полону і перемогли сусідів.

«Жiнки одержували померлих своїх воскреслими» - це чудеса великого Іллі та Єлисея, один воскресив сина вдови, а інший сина соманитянки.

«Іншi ж замученi були, не прийнявши визволення, щоб одержати краще — воскресiння». Наприклад, Єлеазар, сім Маккавеїв та їх матір.

«Були побиті камінням» - священик Захарія, син Іодаїв.

«Перепилювані» - кажуть, що зазнав цього пророк Ісая.

«Тинялися в овечих шкурах…». Так робили великий Ілля і Єлисей, великий спадкоємець його благодаті; і велика частина пророків, які і домів не мали, але рубали дерева і будували собі намети» (Блаженний Феодор.).

Святий Іоан Златоуст пише: «Уже минуло стільки часу, як вони (старозавітні праведники) залишилися переможцями, і ще не отримали нагороди, а ви, перебуваючи ще в подвигу, нарікаєте?.. Що ж робити Авелю, який ще до всіх переміг і залишається неувінчаним? Ною? Що іншим, що жили в ті часи і очікують тебе і тих, які будуть після тебе?»

Сенс цих слів той, що Апостол хоче напоумити ними нетерплячих і малодушних палестинських євреїв, які, не здійснивши християнського подвигу, хотіли б уже бачити виконання християнських надій. Він втішає їх нагадуванням про те, як довго довелося чекати старозавітним праведникам нагороди за своє терпіння - поки Велика Жертва Христова не розкрила їм врата Небесного Царства.