Євангеліє: Мир на небесах і слава у вишніх!

Сьогодні читаємо Євангеліє про останній час перед розп'яттям Ісуса Христа.

Євангельські читання 24 лютого

Євангеліє від Луки, 19: 29-40, 22:7-39

29 І коли наблизився до Виффагії та Вифанії, до гори, що зветься Елеонською, послав двох учеників Своїх 30 і сказав: підіть до села, що перед вами; увійшовши в нього, знайдете осля прив’язане, на яке ніхто з людей ніколи не сідав; відв’язавши його, приведіть. 31 А коли хто вас спитає: навіщо відв’язуєте? — скажіть йому так: Господь його потребує. 32 Посланці пішли і знайшли все так, як Він сказав їм. 33 Коли ж вони відв’язували осля, то господарі його сказали їм: навіщо відв’язуєте осля? 34 Вони відповіли: Господь його потребує. 35 І привели його до Ісуса, і, накинувши одяг свій на осля, посадили Ісуса. 36 І коли Він їхав, стелили одяг свій на дорозі. 37 А коли Він наближався вже до спуску з гори Елеонської, безліч учеників почали радісно хвалити Бога гучним голосом за всі чудеса, які вони бачили, 38 кажучи: благословен Цар, що гряде в ім’я Господнє! Мир на небесах і слава у вишніх! 39 І деякі фарисеї з народу сказали Йому: Учителю, заборони ученикам Твоїм. 40 Але Він сказав їм у відповідь: Я вам кажу, що коли вони замовкнуть, то каміння заголосить.

7 Настав же день опрісноків, коли належало заколювати пасхальне ягня. 8 І послав Ісус Петра та Іоана, сказавши: підіть, приготуйте нам їсти паску. 9 Вони ж сказали Йому: де хочеш, щоб ми приготували? 10 Він сказав їм: ось як увійдете в місто, зустріне вас чоловік, що нестиме глек води; ідіть слідом за ним до того дому, в який він увійде. 11 І скажіть господареві дому: Учитель говорить тобі: де кімната, в якій би Мені їсти паску з учениками Моїми? 12 І він покаже вам світлицю велику, прибрану; там приготуйте. 13 Вони пішли і знайшли, як сказав їм, і приготували паску.

14 І коли настав час, Він возліг, і дванадцять апостолів з Ним, 15 і сказав їм: дуже бажав Я цю паску їсти з вами, перш ніж зазнаю страждань. 16 Бо кажу вам, що не буду вже більш їсти її, доки вона не сповниться в Царстві Божому. 17 І, взявши чашу й воздавши хвалу, сказав: прийміть її та розділіть між собою. 18 Бо кажу вам, що не питиму від плоду виноградного, поки не прийде Царство Боже. 19 І, взявши хліб і воздавши хвалу, розломив і подав їм, кажучи: це є Тіло Моє, що за вас віддається; це чиніть на спомин про Мене. 20 Також і чашу після вечері, кажучи: ця чаша — Новий Завіт у Моїй Крові, що за вас проливається. 21 І ось рука того, хто зраджує Мене, зі Мною на трапезі. 22 Проте Син Людський іде, як призначено; але горе тій людині, що Його видає. 23 І вони почали питати один одного, хто з них є той, що хоче це зробити. 24 Сталася ж між ними і суперечка — хто з них має вважатися за більшого. 25 Він же сказав їм: царі народів панують над ними, і ті, хто володіє ними, доброчинцями звуться. 26 Ви ж не так: але більший між вами хай буде як менший, а старший — як слуга. 27 Бо хто більший: чи той, хто возлежить, чи той, хто услуговує? Чи не той, хто возлежить? А Я посеред вас, як слуга. 28 Але ви були зі Мною в напастях Моїх, 29 і Я заповідаю вам, як заповів Мені Отець Мій, Царство, 30 щоб ви їли і пили на трапезі Моїй у Царстві Моїм, і сядете на престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих. 31 Сказав же Господь: Симоне, Симоне! Ось сатана просить вас, щоб сіяти, як пшеницю, 32 але Я молився за тебе, щоб не ослабла віра твоя; і ти колись, навернувшись, утверди братів твоїх. 33 Він відповів Йому: Господи, з Тобою я готовий і у в’язницю, і на смерть іти. 34 Він же промовив: кажу тобі, Петре, не заспіває півень сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене. 35 І сказав їм: коли Я посилав вас без мішка, і без торби, і без взуття, чи мали ви в чому нестаток? Вони відповіли: ні в чому. 36 Тоді Він сказав їм: але тепер, хто має мішок, нехай візьме, також і торбу, а в кого немає, нехай продасть одяг свій і купить меч. 37 Бо кажу вам, що оце написане має здійснитися на Мені: і до злочинців прирівняли Його. Бо те, що про Мене, наближається до кінця. 38 Вони сказали: Господи, ось тут два мечі. Він сказав їм: досить!

39 І, вийшовши, пішов, за звичаєм, на гору Елеонську; за Ним пішли й ученики Його.

Аверкій, архієпископ

Про цю велику подію, яка служить немов передоднем страждань Христових, понесених за нас, людей, і ради нашого спасіння, розповідають досить докладно всі чотири євангелиста, св. Іоан коротше перших трьох.

Господь Ісус Христос ішов тепер в Єрусалим для того, щоб виповнилося все написане про Нього, як про Месію, пророками: Він йшов для того, щоб випити чашу викупних страждань, віддати душу Свою на спасіння багатьох і потім увійти в славу Свою. Через це в повну протилежність до того, як тримав Себе Господь раніше, добре в очах Його було цей Свій останній вхід в Єрусалим здійснити з особливою урочистістю.

Перші три євангелиста передають нам подробиці, якими супроводжувалася підготовка до цього урочистого входу. Коли Господь з учнями, оточений безліччю народу, який супроводжував Його від Вифанії і зустрічався по дорозі, наблизився до гори Оливної, Він послав двох учнів в селище, що знаходилося перед ними, з дорученням привести ослицю й осля. Гора Оливна, або Елеонська, називалася через безліч оливних дерев («Ел'але» - маслина). Вона знаходиться на схід від Єрусалиму і відділяється від нього струмком або потоком Кедрон, який майже зовсім висихав влітку.

На західному схилі гори, зверненому до Єрусалима, знаходився сад місцевості, званої Гефсиманія. На східному ж схилі гори лежали два селища, що згадуються у свв. Марка і Луки - Виффагія і Вифанія (св. Матфей говорить тільки про першу). З гори Оливної був прекрасний вигляд на всі частини Єрусалима. З Вифанії до Єрусалима було два шляхи: один огинав гору Оливну з півдня, інший йшов через самий верх гори: останній був коротшим, але важчим.

У Палестині було мало коней, і вони використовувалися майже виключно для війни. Для домашнього вжитку та подорожей вживалися осли, мули і верблюди. Сісти на коня було тоді емблемою війни, сісти на мула або на осла - емблемою миру. У мирний час і царі і вожді народні їздили на цих тваринах. Таким чином, вхід Господа Ісуса Христа в Єрусалим на віслюку був символом миру: Цар світу їде в свою столицю на ослі - емблемі миру.

Далі з поєднання оповідань всіх Євангелістів можна скласти собі таку загальну картину: коли вони наблизилися до перевалу, звідки починався спуск і відкрився чудовий вигляд на Єрусалим, почали безліч учнів хвалити Бога за спасіння світу, уготоване у Христі, і зокрема за всі чудеса…

…Так поєдналося два натовпи: один йшов від Вифанії з Христом, інший від Єрусалима, назустріч Йому. Вигяд Єрусалима, котрий постав з гори у всій своїй красі, викликав захват всієї цієї народної маси, який вилився в радісних і гучних викликах: «Осанна Синові Давида, благословенний, хто гряде в ім'я Господнє, осанна в вишніх!» «Осанна» в буквальному перекладі з давньо-єврейської мови означає: «Спаси ж», «спасіння для». Цей вигук вживався як вираз радості і благословення на подобу нинішнього «Хай живе». «Осанна в вишніх» - побажання, щоб і на небі було принесено в дар Цареві Ізраїля, Сину Давидовому, той же радісний вигук «Осанна». «Благословен, хто йде в ім'я Господнє» значить «гідний благословення або прославлення Той, Хто приходить від Єгови за Його велінням, з Його владою, як приходять від земного царя посланці і правителі з повноваженням замінювати його (порівн. Ін. 5:43).

Це славослів'я Христу Месії твориться в серцях і устах народу Самим Богом, і якби люди виступили проти цього веління Божого, тоді б бездушне каміння замінило б людей в прославлянні Господа.

Усі чотири євангелисти оповідають про останню Таємну Вечері Господа зі Своїми учениками напередодні Його хресних страждань, але не всі передають обставини цієї вечері з однаковою повнотою...

Поза всяким сумнівом лише те, що Таємна Вечеря відбувалася в п'ятий день тижня, тобто, по-нашому, в четвер, так само як зрозуміло, що Господь був засуджений і розп'ятий в шостий день тижня - в п'ятницю, пробув у гробі сьомий день тижня – суботу, і воскрес із мертвих в перший день тижня.

Але виникає розбіжність у думках про те, чи відбувалася Таємна Вечеря 14-го Нісана, в вечір початку іудейської Пасхи, чи13-го Нісана, тобто напередодні вечора святкування Пасхи? Ці розбіжності породжуються такими вказівками євангелистів щодо дня Таємної

Вечері:

Мф. 26:17 «У перший день Опрісноків ....»

Мк. 14:12 «А першого дня Опрісноків, коли заколювали пасхальне ягня ...»

Лк. 22: 7 «І настав день Опрісноків, коли належало заколювати пасхальне ягня ...».

Ін. 13: 1 «Перше свята Пасхи ....»

Пасха починалася ввечері 14-го Нісана, і, отже, якщо дотримуватися суто біблійного слововживання, «першим днем ​​Опрісноків» можна назвати тільки наступний за цим день, тобто 15 Нісана. Очевидно, перші три Євангелисти дотримувалися не строгого біблійного слововживання, а звичайного, розмовного. Тому можна було назвати «першим днем ​​Опрісноків" не 15-е Нісана, яке буває наступного дня по споживанні Пасхи, і навіть не 14-е, коли їли Пасху, а 13-е, день перед Пасхою, як це чітко вказано у Єв. Іоана, який стверджує, що Таємна Вечеря була «перше свята Пасхи».

Крім того, у св. Іоана є й інші свідчення про те, що юдейська Пасха починалася тільки ввечері в п'ятницю, коли Господь був розп'ятий: Ін. 18:28, - ті, що вели Ісуса до Пилата, не ввійшли в претор… та Ін. 19:31 - іудеї поспішали перебити гомілки у розіпнутих, щоб не залишати на хресті тіла їх в суботу, «бо Пасха тієї суботи велика», тобто субота збігалася з першим днем ​​свята Пасхи, і, отже, їли пасху напередодні в п'ятницю, після того, як Христос був розіп'ятий.

Є питання, чому ж Христос святкував іудейську Пасху, яка, без сумніву, була ним звершена на Тайній Вечері (хоча Апостоли її не описують в подробицях, бо їх головна увага спрямована на встановлення Пасхи новозавітньої - причащання Тіла і Крові Христової), одним днем ​​раніше, ніж слід було.

Грунтовно припускають, що так як вечір 14 Нісана був в цьому році початком суботнього спокою (наставала субота), то пасхальний агнець приносили в жертву ввечері 13-го. З цим збігається вказівка св. Марка: «на заколення пасхального агнця». і св. Луки: «Треба було заколювати пасхальне ягня».

Крім того, відомо, що іудеї, особливо галилеяни, після вавилонського полону стали святкувати навіть дні, що передували настанню свята, і зокрема, для галилеян, які приходили до Єрусалима, агнець завжди заколювався днем ​​раніше - 13-го Нісана, замість 14-го. Це було великим полегшенням для тих, хто служить при храмі, яким заклання 256 тисяч ягнят протягом декількох годин в один день 14 Нісана було б занадто обтяжливим.

Нарешті, припускають, що Господь зробив Пасху днем ​​раніше, знаючи, що на другий день Він вже буде відданий в руки іудеїв і розп'ятий, і для того, щоб Хресна Жертва, прообразом якої були пасхальні ягнята, була принесена в той самий день і годину, коли на заколення вели пасхальні ягнята. У всякому разі, ми знаємо, що метою св. євангелиста Іоана було доповнити розповідь перших трьох євангелистів, а тому ми повинні прийняти, як безсумнівну його вказівку, що Таємна Вечеря була звершена Господом до настання свята Пасхи, тобто не 14-го, а 13го Нісана.

Це була остання пасхальна вечеря, яку Господь міг святкувати й учні Його за Свого земного життя: замість цієї підзаконної Пасхи Він хоче встановити тепер справжню Пасху - таємну вечерю Тіла і Крові Своєї, таїнство Євхаристії. Це - остання старозавітна Пасха для всіх Його послідовників: надалі вони будуть причащатися Тіла і Крові Його, доки не вступлять з Ним в найтісніше спілкування в майбутньому блаженному житті - «в невечірньому дні Царства Його», як співається в одному з тропарів пасхального канону . У цьому майбутньому житті близькість спілкування всіх істинних християн з Христом можна частково уподібнити тій близькості, яка була у Господа з Його учнями на Таємній Вечері.

... Суть слів Христових така: «Ця Пасха, в такому вигляді, як ми здійснюємо її сьогодні, не повториться більше, поки в майбутньому віці, в торжествуючій Церкві, не відбудеться в цілковитій і остаточній мірі». Безпосередньо слідом за тим, за св. Лукою, Господь дав учням пити чашу з вином, слідуючи ще старозавітному ритуалу, причому сказав: не буду пити від плоду виноградного, доки Царство Боже прийде, за св. Марком, «Я вже не питиму від плоду виноградного до того дня, коли питиму нове вино в Царстві Божому».

Що це за нове вино, - цього навчає нас Церква, і оспівує в день Воскресіння Христового: нового винограду народження - Божественного радості царства Христового прилучімося… Отже, новий плід винограду, нове вино, - це божественна радість царства Христового, оскільки вино є символ веселощів, радості.

Усі три синоптики оповідають про це приблизно однаково. Господь прийняв, тобто «взяв» хліб, і поблагословив і переломив, і дав Своїм учням, і сказав: «Прийміть, їжте: це є Тіло Моє». «Хліб» тут по-грецьки називається «артос», що означає «хліб, що піднявся», що скис на дріжджах, на противагу «аксімон», як називається хліб прісний, який вживався євреями на Пасху.

Треба думати, що такий хліб навмисне був приготовлений за велінням Господа для встановлення нового таїнства. Значення цього хліба в тому, що він наче живий, що символізує собою життя на противагу прісному хлібу, хлібу мертвому.

«Поблагословивши», «подякувавши» вказує на словесне вираження подяки Богу Отцю,

як це було, напр., ще в момент воскресіння Лазаря: прохання було виконане в самий момент прохання, чому в той же момент і стало предметом подяки.

Надзвичайно важливим є те, що Господь сказав: «Це є Тіло Моє»: Він не сказав «цей», тобто «цей хліб» - а саме «це», тому, що в цей момент хліб уже перестав бути хлібом, а став справжнім Тілом Христовим, тільки маючи вигляд хліба. Не сказав Господь: «Це є образ Тіла Мого, але це є Тіло Моє» (Златоуст і бл. Феофілакт).

Внаслідок молитви Христової хліб прийняв сутність Тіла, зберігши тільки зовнішній вигляд хліба. «Оскільки ми слабкі», говорить бл. Феофілакт, «і не зважилися б їсти сире м'ясо, особливо людську плоть, то нам дається хліб, а насправді це є плоть».

Під «Тілом Христовим» мається на увазі всю фізичну сутність Боголюдини, нероздільно поєднану з Його душею і Божеством. Ця ж саме сутність Боголюдини дається під виглядом вина, дається не в інший раз, а тільки для повноти його видимого явлення…

Але це не означає, що Тіло може замінити собою Кров і що досить причаститися тільки одного Тіла. Якби це було так, тоді не встановлював би Господь причащання саме під двома видами. А причастивши Своїх учнів Тіла, Він узяв, як оповідають всі три синоптики, чашу і знову подякував, тобто молитовно закликав Духа, перетворюючи вино в істинну Кров Христову, і сказав: «Пийте з неї всі: це є кров Моя Нового Заповіту, що за многих проливається на відпущення гріхів».

Вино не можна було розділити, як розділений був хліб, який Сам Господь розламав і розділив між учнями. Чаша була одна і повинна була передаватися з рук в руки. Щоб хтось не був обділений або сам не пропустив чаші повз себе, Христос каже: «Пийте з неї всі»

Тут не можна не бачити викриття для римо-католиків, які позбавили мирян чаші Христової. «Оскільки тверду їжу можна приймати не всім», пояснює бл. Феофілакт: «а тільки тим, які мають досконалий вік, пити ж можна всім, то з цієї причини і сказав тут Христос: пийте всі». Знову сказано: «Це є Кров Моя» - не образ тільки, не символ крові, але справжня кров.

Раніше апостолам ні про що піклуватися не потрібно було, бо вони скрізь знаходили собі прожиток і все необхідне, поки ходили і проповідували за життя Господа по Юдеї та Самарії... Тепер наступають інші часи, коли злість людей проти їхнього Учителя пошириться і на них.

До передбачення про зречення Петра, за св. Лукою, Господь приєднав пророкування про те, що очікує надалі Його учнів.

Всю подальшу мову Господа про меч, торбу… звичайно, потрібно розуміти не в буквальному сенсі, а в символічному. Господь просто попереджає їх про те, що настає вкрай важкий для них період життя, і вони повинні приготуватися до нього самі: їх чекає і голод, і спрага, і лиха, ворожнеча з боку людей; якщо і Сам їх Учитель буде в очах цих людей зарахований до злочинців, то чого ж хорошого можуть очікувати вони?

Апостоли, по наївності, зрозуміли все сказане Господом буквально… Бачачи, що не розуміють Його, Господь припинив цю розмову словами: «досить».

---

Третє соборне послання святого апостола Іоана, 1, 1-15

1 Старець — улюбленому Гаєвi, якого я дійсно люблю.

2 Улюблений! Молюся, щоб ти був здоровий i досяг успiхiв у всьому, як досягає душа твоя. 3 Бо я дуже зрадiв, коли прийшли браття i засвiдчили про твою вiр­нiсть iстинi. 4 Для мене немає бiль­шої радости, як чути, що мої дiти ходять в iстинi.

5 Улюблений! Ти вiрно чиниш у тому, що робиш для братiв i для подорожніх. 6 Вони засвiдчили пе­ред церквою про твою любов. Ти добре зробиш, коли випровадиш їх, як належить перед Богом, 7 бо вони заради iменi Його пiшли, не взявши нiчого вiд язичникiв. 8 От­же, ми повиннi приймати таких, щоб стати спiвпрацівниками iсти­ни.

9 Я писав до церкви; але Дiот­реф, що любить бути першим у них, не приймає нас. 10 Тому, коли прийду, то нагадаю про дiла, якi вiн чинить, обмовляючи нас лихими словами, i‚ не задовольняючись тим, сам не приймає братiв i забо­роняє бажаючим та виганяє з церк­ви. 11 Улюблений! Не будь подiбним до лихого, але до добро­го: хто ро­бить добро, той вiд Бога; а хто чи­нить зло, той не бачив Бо­га. 12 Про Димитрiя засвiдчено всi­ма i самою iстиною, свiдчимо також i ми, i ви знаєте, що свiдчення наше правдиве.

13 Багато чого мав я написати; але не хочу писати до тебе чорни­лами i тростиною, 14 а сподіваюся незабаром побачити тебе i пого­ворити устами до уст. 15 Мир тобi. Вiтають тебе друзi; вiтай друзiв поiменно. Амiнь.

Аверкій, архієпископ

Апостол висловлює Гаєві побажання «бути здоровим», що є звичайним привітанням, і «процвітати в усьому», тобто і в життєвих справах своїх домашніх і громадських мати такий же успіх, як в житті за Євангелієм. Це - найвища похвала Апостола.

Пояснює це Апостол отриманням відомостей через якихось братів про те, що Гай зберігає вірність Євангельському вченню і «ходить у правді».

Для мене немає більшої радості, говорить св. Апостол, як чути, що діти мої живуть у правді. Це дуже важлива і характерна думка, яка свідчить, що в християнстві найдорожча істина - це справжнє, неспотворене, чисте вчення Христове.

Далі св. Апостол хвалить Гая за його гостинність, яку він виявляє «братам», тобто християнам взагалі, і «мандрівникам», що приходять з далеких місць. Тут, як видно з подальшої промови, під «мандрівниками» маються на увазі мандрівні проповідники Євангелія.

«Вони засвідчили перед Церквою про твою любов» - очевидно, побувавши у Гая і прийшовши до Ефесу, де жив Апостол, вони розповіли перед усіма зборами віруючих («Церквою») про гостинність Гая. «Ти добре зробиш, коли випровадиш їх, як належить перед Богом» - тобто продовжиш справу гостинності, забезпечивши їх усім необхідним на дорогу і провівши їх з миром. (Пор. 1 Кор. 16: 10-11; Тит. 3:13).

Вираз про мандрівників, що вони «заради Імені Його пішли» свідчить, що тут мова йде про мандрівних проповідників Євангелія, які називалися тоді «євангелистами». Ці євангелисти не брали нічого від язичників, щоб люди не вважали євангельську проповідь засобом до прожитку, а тому обов’язок християн матеріально підтримувати їх.

Дiот­рефа Апостол звинувачує у відсутності братської любові до мандрівних проповідників Євангелія і загрожує суворим і владним словом припинити його безчиння.

Святий Апостол застерігає Гая не брати приклад з подібних злих людей, але робити добро ...

... Потім хвалить якогось Димитрія, який за переказами був Єпископом Філадельфійським...