Євангеліє: Мені належить благовістити Царство Боже, бо на те Я посланий

7 жовтня читаємо Євангеліє про зцілення Господом нашим Ісусом Христом тещі апостола Петра, про Його визнання з боку темних сил і про улюблені місця молитви Ісуса Христа.

Євангельські читання 7 жовтня

Євангеліє від Луки, 4, 37 - 44

37 І розійшлася чутка про Нього по всіх місцях того краю.

38 Вийшовши з синагоги, Він увійшов у дім Симонів; теща ж Симонова була в сильній гарячці; і благали Його за неї. 39 Підійшовши до неї, Він заборонив гарячці; і покинула її. Вона відразу ж встала і слугувала їм. 40 Коли ж заходило сонце, всі, хто тільки мав хворих на різні недуги, приводили їх до Нього, і Він, покладаючи на кожного з них руки, зціляв їх. 41 Виходили також і біси з багатьох, викрикуючи і кажучи: Ти Христос, Син Божий. А Він забороняв їм казати, що вони знають, що Він Христос.

42 А як настав день, Він, вийшовши з дому, пішов у безлюдне місце, а люди шукали Його і, прийшовши до Нього, затримували Його, щоб не йшов від них. 43 Він же сказав їм: і іншим містам Мені належить благовістити Царство Боже, бо на те Я посланий. 44 І проповідував у синагогах галилейських.

Толкова Біблія

Вийшовши. Точніше: "вставши". У синагозі Господь вчив сидячи.

Він увійшов ... Лука пропускає перед 31-м стихом згадку про покликання двох братів (пор. Мк. 1: 16-19), і тому Христос у нього є тут йде сам.

Сильна гарячка. Така порівняльна точність у визначенні хвороби природна у Луки як лікаря.

Просили його. Звичайно, про зцілення. Просили Петро і його домашні.

Підійшовши до неї. Точніше: став над нею, схилившись.

Заборонив гарячці. Ця хвороба є тут немов ворожою силою.

Покладаючи на кожного з них руки. Зауваження одного Луки (пор. Мф. 8:18).

41 Виходили також і біси з багатьох, викрикуючи і кажучи: Ти Христос, Син Божий. А Він забороняв їм казати, що вони знають, що Він Христос.

Правильніше: "не дозволяв їм говорити, бо вони знали, що Він - Месія".

Народ (точніше, натовп) шукав Його. Так як єв. Лука ще не сказав про покликання апостолів, то у нього шукає Христа взагалі народ, а не Симон і ті, що були з ним, як у Марка.

Вони шукали Христа, доки не знайшли Його.

43 Він же сказав їм: і іншим містам Мені належить благовістити Царство Боже, бо на те Я посланий.

На те Я посланий. Тобто на те, щоб всюди в іудейській країні проповідувати.

44 І проповідував у синагогах галилейських.

У синагогах Галилейських. За більш перевіреного читання: «іудейських». Але при цьому під "Іудеєю" мається на увазі, звичайно, не провінція Іудея, а іудейська країна взагалі, включаючи і Галилею (пор. 1.5).

---

Послання до Филип’ян святого апостола Павла, 1, 1 – 7

1 Павло i Тимофiй, раби Ісуса Христа, всiм святим у Христi Iсусi, що перебувають у Филипах, з єпископами i дияконами: 2 благодать вам i мир вiд Бога Отця нашого i Господа Iсуса Христа.

3 Дякую Боговi моєму при всякій згадці про вас, 4 завжди у кож­нiй молитвi моїй про всiх вас, при­носячи з радiстю молитву мою, 5 за вашу участь у благовiстуваннi вiд першого дня аж донинi, 6 будучи впевнений у тому, що той, хто почав у вас добре дiло, вершитиме його аж до дня Iсуса Христа, 7 як i належить менi думати про всiх вас, бо я маю вас у серцi у кайданах моїх, при захистi та утвердженнi благовiстя, вас усiх, як спiвучасникiв моїх у благодатi.

Толкова Біблія

Після привітання (1–2) апостол говорить, що він не може згадати Филип’ян без почуття вдячності до Бога, оскільки вони відновили своє вогнене хрещення в розпал поширеної євангелізації.

Павло, як і в інших посланнях, написаних за першого римського ув’язнення (Флп. 1; Кол. 1: 1), шле читачам привітання не тільки від себе одного, а й від учня свого, Тимофія. Це тут пояснюється тим, що Тимофій був особливо близьким филип’янам. Він разом з Павлом заснував церкву у Филипах (Діян. 16:12 і сл.), А потім довгий час після цього пробув серед македонських християн (Діян. 19:22; 1 Кор. 16:10; 2 Кор. 1: 1). Павло, крім того, мав намір ще раз послати Тимофія в Филипи (Флп. 2:19),.

«Раби Ісуса Христа». Апостол не називає тут себе апостолом, бо в Филипах його високого апостольського достоїнства ніхто не оскаржував. Назва ж «раб» анітрохи не применшує його достоїнства, тому що воно означає рішучість присвятити все життя своє на служіння Христу (Кол. 4:12).

Усім святим у Христі. Апостол звертається до филип'ян не як до «церкви», а як до окремих осіб, щоб показати, що він відноситься до кожного з них з особливою сердечністю.

«Святим» - назва християн (пор. 1 Кор. 1: 2).

«З єпископами та дияконами». Тільки в цьому посланні ми знаходимо особливу згадку в привітанні про єпископів і дияконів. Причина цього полягала безсумнівно в тому, що головною метою послання було висловити подяку за допомогу, яку Апостол отримав від Филипійської церкви (Флп. 2:25 і наст.; Флп. 4:10 і наст.). Тим часом, хто ж більше брав участь в зборі цієї допомоги, як не єпископи і диякони?

Природно, що Апостол вважав за потрібне окремо про них згадати. Але хто мається на увазі тут під «єпископами»? Звичайно, не тільки єпископи в нашому сучасному розумінні слова, тому що в невеликій Филипійській церкві навряд чи була потреба в кількох єпископах.

Ймовірно, що під «єпископами» тут маються на увазі і єпископ, і пресвітери, які у часи апостольські безсумнівно іноді називалися єпископами (див. посл. до Тита, Тит. 1: 5 і Тит. 1: 7). Таку думку висловлює і св. Іоан Златоуст, а також блаж. Феодорит.

Як було у нього в звичаї (виключаючи послання до Галатів), Апостол починає послання вдячністю Богові. Він дякує завжди Богові, як тільки згадує про Филип'ян: такий приємний йому цей спогад про них, так радують вони його серце!

Коли він молиться, то не забуває помолитися і за филип'ян і творить цю молитву з почуттям радості.

Причина цієї радості та, що филип'яни з першого ж дня, коли Апостол зі своїми супутниками з'явився до них як проповідник Євангелія, і до теперішнього часу продовжують надавати найгарячішу і діяльну підтримку справі євангельської проповіді.

Вони, так би мовити, самі стали місіонерами, і, крім того, пожертвами на справу місії сприяють її успіхам.

Під час цієї молитві погляд Апостола спрямовується і на майбутнє. У майбутньому він передбачає подальше удосконалення филип'ян в обраному ними високому подвигу.

Впевненість Апостола базується на тому, що Сам Бог поставив їх на цей шлях і підтримує в них вірність Євангелію. Але Бог безсумнівно не залишає Своєї справи недокінченою: Він дасть филип’янам сили досягти, дожити до другого явлення Христа («день Ісуса Христа» див. 1 Кор. 1: 8) в такому ж доброму і навіть ще кращому стані.

Цю впевненість у Апостола, крім того, підтримує та обставина, що Апостол не може їх собі ( «в серці») інакше уявити, як своїх співучасників у «тій благодаті», яку послав йому Бог. А ця «благодать» або благодатний дар Божий являє його ув’язнення, його виступ перед римською владою в якості захисника Євангелія (таким чином, вираз «в кайданах моїх, і в утвердженні Євангелії» ми ставимо після слова «в благодаті»: ті слова роз'яснюють, що Апостол має на увазі під «благодаттю»).