Євангеліє: Любіть ворогів ваших, добро творіть...

13 жовтня ми читаємо про любов. До всіх однакову: до ворогів і рідних.

Євангельське читання 13 жовтня

Євангеліє Луки 6, 31-36

31 І як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм. 32 І коли ви любите тих, хто вас любить, яка вам за те дяка? Бо і грішники люблять тих, хто їх любить. 33 І якщо ви робите добро тим, хто вам робить добро, яка вам за те дяка? Бо і грішники те саме роблять. 34 І коли позичаєте тим, від кого сподіваєтесь одержати, яка за те вам дяка? Бо і грішники позичають грішникам, щоб стільки ж одержати. 35 Але ви любіть ворогів ваших, добро творіть і позичайте, нічого не сподіваючись; і буде вам нагорода велика, і будете синами Всевишнього; бо Він добрий і до невдячних, і злих. 36 Отже, будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний.

Толкова Біблія

«Зробивши добру справу, - каже Златоуст, - не шукай подяки, щоб мати тобі боржником Самого Бога, Який сказав: «У борг давайте тим, від яких ви не сподіваєтеся нічого отримати. Маючи такого боржника, для чого ж ти тоді залишаєш Його й вимагаєш від мене, людини бідної і убогої? Хіба Цей Боржник гнівається, коли вимагають у Нього борг? Або Він хворий? Або відмовляється платити? Але хіба ти не бачиш Його незліченних скарбів? Хіба ти не бачиш Його невимовної щедрості? Отже, у Нього проси і вимагай, це Йому приємно. А якщо Він побачить, що ти з іншого вимагаєш Його борг, то Він образиться цим, і не тільки не віддасть тобі, але і засудить тебе. У чому ти знайшов Мене невдячним, скаже Він? Яку бідність у Мене знайшов, що, залишивши Мене, йдеш до інших? Одному позичив, а з іншого вимагаєш? Адже, хоча і людина отримала, але велів дати Бог. Сам Бог сказав: Хто милостивий до вбогого, той позичає Господу (Притч. 19:17). Ти позичив Богу; з Нього і вимагай!» (Бесіди на Євангеліє від Матфея. 15).

Цю натхненну промову святителя ми повинні згадувати завжди, як тільки нас обурить невдячність облагодіяних нами. Якщо ми, роблячи ближнім добро (або, як сказав Христос, вживаючи зрозумілий для Своїх слухачів вираз, «даючи їм у борг»), будемо розраховувати отримати від них похвалу, подяку або подібне ж добро, то найчастіше нам відплатять самої чорною невдячністю; і ця невдячність буде гідною платою за те, що ми, роблячи добро, не були безкорисливі.

І коли позичаєте тим, від кого сподіваєтесь одержати, яка за те вам дяка?

І коли позичаєте (тобто робите добро)… Тобто чи гідні ви за це якоїсь подяки? В іншій бесіді Своїй Христос пояснив, що, роблячи добрі справи, роблячи добро, ми виконуємо лише заповідь Його, тобто волю Божу, і тому не маємо права навіть розраховувати на вдячність людей.

31 І як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм.

Господь оголошує правило, яке називають "золотим": "усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви". У цьому - "закон і пророки", бо любов до людей є відображенням любові до Бога, як любов до братів є відображенням любові до батьків.

І бажаючи показати, наскільки виконання цієї заповіді уподібнює слабку і недосконалу людину Богу, Він і підтверджує, що ідеал християнської досконалості і полягає саме в богоуподібненні: Будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий.

Це цілком узгоджується з Божественним планом, вираженим ще при створенні людини:

"Створімо людину за образом Нашим, за подобою» (Бут. 1:26). Божественна святість для нас недосяжна, а тому тут не рівність між нами і Богом мається на увазі, але певне внутрішнє уподібнення, наближення поступове безсмертної людської душі до її Першообразу за допомогою благодаті.

У Старому Завіті ми не знаходимо заповіді: "ненавидь ворога твого", але, мабуть, іудеї самі взяли собі таку заповідь з заповіді про любов до ближнього, бо "ближніми" вони вважали тільки людей, близьких по вірі, за походженням або за взаємними послугами.

Решта, тобто іновірці, чужинці і люди, які виявили злість, вважалися "ворогами", любов до яких здавалася недоречною.

Христос же заповів, щоб, як Отець наш Небесний, чужий гніву і ненависті, любить всіх людей, навіть злих і несправедливих, як дітей Своїх, так і ми, якщо хочемо бути гідними синами Отця Небесного, повинні любити усіх, навіть ворогів своїх.

Господь бажає, щоб Його послідовники в моральному відношенні були вищими іудеїв і язичників, любов яких до інших людей заснована по суті на себелюбстві.

Любов заради Бога, заради заповіді Божої, гідна нагороди, але любов за природної схильності або заради своєї життєвої вигоди нагороди не заслуговує. Так, простуючи поступово все вище драбиною християнської досконалості, християнин дійде, нарешті, до найвищої і найважчої для ветхої та відродженої людини заповіді про любов до ворогів, якою закінчує Господь першу частину Своєї нагірної проповіді.

Феофан Затворник, святитель

«Всякому, хто просить у тебе, дай», - заповів Господь. Це одна з перших заповідей в християнстві, про неї часто нагадують і Господь, і святі апостоли, і, щоб спонукати нас ревніше виконувати її, підкріпили її найбільш зворушливими спонуканнями і найбільш вражаючими погрозами. Всякий це знає і всякий, по совісті, вважає себе зобов'язаним допомагати нужденним за силами своїми. Тим часом, якщо подивитися на справи наші суворіше, то не знайдеться, мабуть, жодної справи, на яку ми б найменше звертали увагу як обов'язкову для нас соціальну допомогу нужденним.

Хто сіє, скільки б не сіяв, не сумує і не тужить; навпаки, чим більше засіє, тим веселішим буває. Так і ти: чим щедріша твоя милостиня, чим ширше коло твоєї доброчинності, тим більше радій і веселися.

Прийде час, і Винагороджувач пошле плід на удобрене, засіяне і запліднене благодійністю поле життя твого, й звеселиться серце твоє, і виросте стократно примножене жито правди твоєї. Господь посилає до тебе тих, хто потребує…

31 І як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм.

Корінна, основна заповідь - люби. Мале слово, а висловлює всеосяжне діло. Легко сказати «люби», але не легко дійти належної міри любові. Не зовсім зрозуміло і те, як цього досягти; тому Спаситель оточує цю заповідь іншими пояснювальними вказівками: люби, "як самого себе, і як хочете, щоб з вами чинили люди, так і ви чиніть з ними".

Тут вказується міра любові, можна сказати, безмірна; бо чи є міра любові до самого себе і чи є добро, якого не побажав би собі хто від інших? Тим часом, однак, ця настанова не є нездійсненною.

Уся справа полягає в тому, щоб увійти в досконале співчуття з іншими так, щоб їх почуття цілком перенеси на себе, відчувати так, як вони відчувають. Коли це буде, годі й вказувати, що треба зробити для інших: саме серце вкаже.

Ти тільки потурбуйся підтримувати співчуття, інакше негайно підійде егоїзм і поверне тебе до себе і замкне в собі. Тоді і пальцем не поворухнути для іншого, і дивитися навіть на нього не станеш, хоч помри він.

Коли сказав Господь «люби ближнього, як самого себе», то хотів, щоб замість нас, з’явився у нас, тобто в серці нашому, ближній. Якщо ж там буде стояти наше "я", то не чекай добра.

---

Друге послання до коринфян святого апостола Павла, 6, 16 – 7, 1

16 Яка сумiснiсть храму Божого з iдолами? Бо ви — храм Бога Живого, як сказав Бог:

«Оселюся в них‚ і ходитиму в них‚ i буду їхнiм Богом, i вони будуть Моїм народом. 17 I тому вийдiть iз середовища їхнього i вiдлучіться, — говорить Господь, — i не доторкайтесь до нечистого, i Я прийму вас. 18 I буду вам Отцем, i ви буде­те Моїми синами i дочками,» — говорить Господь Вседержитель.

1 Отже, улюбленi, маючи такi обiтницi, очистьмо себе вiд усякої скверни плотi i духу, творячи святиню в страхові Божому.

---

Толкова Біблія

Ап. обґрунтовує свою настанову старозавітними висловами. Те, що від віри людина стає храмом Божим - це він доводить на підставі Лев. 26:11 і наст. Тут Бог обіцяє Ізраїлю нагороду, якщо він залишиться вірним Законові Божому. А християни є новим Ізраїлем.

Як євреїв пророк Ісая закликав вийти з грішного Вавилона (Іс. 52:11), так і Апостол переконує коринфських християн припинити спілкування з язичницьким світом.

Звідки взято вислів: "і буду вам Отцем ..."? На думку деяких дослідників, джерелом в цьому випадку для Апостола послужили книги Єремії і Осії… Новітні тлумачі вважають, що Ап. тут дещо видозмінив вираз 2 Цар. 7:14, що відноситься до нащадка Давида.

Деякі критики вважають місце 2 Кор. 6: 14-2 Кор. 7: 1 несправжнім… Але ці міркування недостатньо серйозні. По-перше, про захоплення коринфян язичницькими вадами є натяк в 13: 2. По-друге, вставні міркування трапляються у Апостола нерідко і в інших посланнях і, по-третє, стиль, власне кажучи, тут анітрохи не містить в собі чогось надзвичайного для творів Ап. Павла.

1 Отже, улюбленi, маючи такi обiтницi, очистьмо себе вiд усякої скверни плотi i духу, творячи святиню в страхові Божому.

Скверни плоті і духу, тобто від брудних вад, що оскверняють саме тіло наше, і від більш витончених гріхів, що виявляються в душевному нашому житті.

Творячи святиню. Правильніше: наше освячення або очищення, яке в хрещенні тільки почалося і має тривати протягом всього нашого життя.

В страхові Божому. Ще в Старому Завіті сказано, що страх Божий є початок премудрості (Притч. 1: 7). Для християнина, що звершує своє освячення, також потрібна велика мудрість.

Зрозуміло, чому Апостол тут говорить про страх Божий. Коринфяни могли зовсім забути про нього, бачачи в Богові тільки Отця, і цим позбулися б опори для своєї діяльності на шляху морального самовдосконалення.