Євангеліє: Зачиняєте Царство Небесне перед людьми...

26 серпня читаємо Євангеліє про "лицемірів"...

Євангельські читання 26 серпня

Євангеліє від Матфея, 23, 13 – 22

13 Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що зачиняєте Царство Небесне перед людьми, бо ви і самі не входите, і тим, хто входить, не даєте увійти. 14 Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що поїдаєте доми вдовиць, напоказ довго молитесь: за те ще більший осуд приймете. 15 Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що обходите море і сушу, щоб навернути хоч одного; і коли це станеться, робите його сином геєни, удвічі гіршим за вас. 16 Горе вам, вожді сліпі, які говорять: якщо хто поклянеться храмом, то нічого, а якщо хто поклянеться золотом храму, той винний.

17 Безумні і сліпі! Що більше: золото чи храм, який освячує золото? 18 І ще, коли хто поклянеться жертовником, то нічого, а якщо хто поклянеться даром, що на ньому, той винний. 19 Безумні і сліпі! Що більше: дар чи жертовник, який освячує дар? 20 Отже, хто клянеться жертовником, клянеться ним і всім, що на ньому. 21 І хто клянеться храмом, клянеться ним і Тим, Хто живе в ньому. 22 І хто клянеться небом, клянеться Престолом Божим і Тим, Хто сидить на ньому.

Толкова Біблія

(Лк XI: 52, де говориться, що законники взяли ключ до розуміння, самі не ввійшли і тим, хотів увійти, боронили. У Матфея, як видно, подібна думка висловлена ​​інакше і в іншому зв'язку).

Одні думають, що слово «горе» повторюється в цьому і наступних стихах вісім разів; інші, вважаючи несправжнім ст. 14, про що мова буде нижче, беруть до уваги тільки сім стихів. Зв’язок «горя» і «блаженства» на початку нагірної проповіді важко відшукати.

Але факт, що Месія майже на самому початку Своєї проповіді заговорив про «блаженства», а в самому кінці її сповіщав про «горе», показовий.

Як би цей факт не тлумачити, не можна думати, однак, що остання промова Христа народу була наслідком озлоблення з приводу ворожнечі до Нього народних начальників. Тут було скоріше щось органічне, плач, побачивши вмираючу людину перед її останнім подиху через повну безнадію.

Христос Своїм проникливим поглядом бачив, що такий стан справ не може тривати багато, і висловив це у грізній викривальній промові, яка принципово стосується всіх народів, показуючи, що фанатизм, дріб'язкова обрядовість, жадібність, лицемірство і любов до зовнішніх речей можуть викликати загибель кожного народу, якщо він не постарається звільнитися від всіх цих і споріднених вад. Подібні ж сповіщення про горе зустрічаються у стародавніх пророків (Іс. V: 8, 11, 18, 20-22; X: 1, 5; Ав. II: 6, 9, 12, 15, 19).

Місія Христа мала конкретний характер. Він повинен був проповідувати про покаяння і наближення Царства Небесного єврейському народу. Варто тільки уявити, що було б, якби «свої Його прийняли». Ймовірно, Єрусалим, ставши християнським, уникнув би тих лих і руйнувань, які через деякий час його спіткали. Такою ж визначеністю, як сама місія Христа, відрізняються і Його викриття книжників і фарисеїв в Його останній народній промові. Христос викриває їх за ухилення від морального ідеалу, і не тільки за ухилення, а й завзяте небажання зрозуміти його.

За словами Іларія, «vae vox dolentis est» ( «горе є голос недолі». У Лк XI: 39-52 слово «горе» повторюється шість разів, і сповіщення горя поділяються на дві групи - фарисеям і законникам.

Сенс розглядуваного стиха докладно і задовільно тлумачить Оріген. Книжники і фарисеї самі не входять в Царство Небесне і інших не допускають. Ці два гріха, природно, невіддільні один від іншого. Хто робить один гріх, той робить і інший. Нема жодного людини, яка, сама входячи в Царство Небесне, стала би перешкоджати входити до нього іншим. За часів Орігена так робили переважно ті, які виглядають в церкві більш значними, як єпископи, пресвітери і диякони. Ті, які добре живуть і добре проповідують слово істини, відкривають перед людьми Царство Небесне; і самі входять, і інших запрошують увійти. Злі ж, що не є пастирями, а найманцями, замикають двері Царства Небесного перед людьми. «Можна бачити, - додає Оріген, - багатьох вчителів, які не допускають бажаючих увійти в Царство Небесне, переважно коли без нерозумно відлучають деяких, не тому, що вони чинять якісь гріхи, але внаслідок заздрості й ворожнечі часто забороняють входити і таким людям, які кращі, ніж вони самі».

14 Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що поїдаєте доми вдовиць, напоказ довго молитесь: за те ще більший осуд приймете.

Цей стих Матфея вважають інтерполяцією із текстів Марка і Луки. Його немає в Сін., В, D, L, Z, I: 28, 33 і ін. У Марка і Луки стих справжній. Викриття спрямоване проти образ, злоби і розкрадань майна бідних і безпорадних вдів і проти уявної побожності тих, які довго моляться напоказ.

15 Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що обходите море і сушу, щоб навернути хоч одного; і коли це станеться, робите його сином геєни, удвічі гіршим за вас.

Сенс той, що язичник, навернений в іудейство фарисеями, буває вдвічі гірше того, ким він був, і, отже, особою, вдвічі більш гідною геєни, ніж самі фарисеї. Так, звичайно, бувало не завжди. Але зазвичай бувало так, подібно до того, як з-під керівництва розбещених вихователів виходять розбещені учні (пор. Рим. 2: 17-24).

Викриття Христа дуже типові. Люди, що втратили дух і сенс релігії, завжди вдаються в дрібниці і міркують про такі предмети, які не мають ніякого значення, причому постійно допускають логічні і всілякі інші помилки, обертаючись у вузькій і тісній сфері пустих умовиводів.

Про клятву храмом або золотом храму могли вестися довгі і серйозні дискусії. Але Христос викриває всю їх порожнечу… Клятви і храмом, і золотом храму неприпустимі. Але якщо відкласти в сторону цей вищий принцип і міркувати, обертаючись виключно в сфері фарисейського мислення, то і тоді вчення фарисеїв виявиться не тільки неправильним, але і безглуздим.

Спаситель говорить це не як той, хто дозволяє клястися. Тому що в п'ятій главі абсолютно (παντελώς) заборонив клятву; Він каже це тому, що іудеї клялися цими предметами» (Євфимій Зігабен).

---

Друге послання до коринф’ян святого апостола Павла, 2, 3-15

3 Те саме я i писав до вас, щоб, прийшовши, не мати смутку вiд тих, за яких менi належало радiти, бо за всiх вас певний, що моя радість є радість і для всіх вас. 4 Вiд великої скорботи i туги серця я писав вам з великими сльозами не для того, щоб засмутити вас, але щоб ви пiзнали мою надмірну любов до вас. 5 Коли ж хто засмутив, то не мене засмутив, а почасти, — щоб не сказати багато, — i всiх вас. 6 Для такого досить цього покарання вiд багатьох, 7 тож вам краще вже простити його i втiши­ти, щоб його не поглинула надмiр­на печаль. 8 I тому прошу вас: виявiть до нього любов. 9 Бо я для того i писав, щоб дiзнатися на дос­вiдi, чи в усьому ви слухнянi. 10 А ко­­го ви в чому прощаєте, того i я; бо i я, коли простив кого в чому, простив для вас вiд лиця Христового, 11 щоб не заподiяв шкоди нам сатана, бо нам вiдомi його намiри.

12 Прийшовши до Троади благовiстити про Христа, хоч Господь i вiдчинив менi дверi, 13 я не мав спокою духові моєму, бо не зна­йшов там брата мого Тита; але‚ попрощавшись iз ними, я пiшов до Македонiї. 14 Але дяка Боговi, Який завжди дає нам торжествувати у Христi i пахощi пiзнання про Себе розповсюджує через нас у всякому мiсцi. 15 Бо ми Христо­вi пахощi Боговi в тих, що спасаю­ться‚ i в тих‚ що гинуть.

Толкова Біблія

3 Те саме я i писав до вас, щоб, прийшовши, не мати смутку вiд тих, за яких менi належало радiти, бо за всiх вас певний, що моя радість є радість і для всіх вас.

З огляду на це Ап. і написав їм це послання, висловивши все, що займало його думки. Нехай Коринф’яни прочитають уважно його настанови і постараються виправити свої недоліки. Тоді Апостолу, коли він відвідає Коринф, не доведеться вже терпіти прикрості.

Ап. упевнений в тому, що Коринф’яни поспішать усунути до його приходу всі ці недоліки - адже вони його люблять і хочуть, щоб він завжди радів.

Глибоку скорботу тому відчуває Апостол тепер, коли йому доводиться, хоча б і письмово, звертатися до Коринф’ян з викриттями. Насправді, йому б хотілося нічим не засмутити своїх улюблених коринф’ян.

5 Коли ж хто засмутив, то не мене засмутив, а почасти, — щоб не сказати багато, — i всiх вас.

Ап. має на увазі тут кровозмішувача, про якого він говорить в 1 Кор. 5. Припускати, що він має тут на увазі якогось коринф’янина, який завдав образу особисто йому, немає жодної підстави.

Ап. не хоче висувати свої особисті почуття і тому говорить, що кровозмішувач не завдав йому прикрощів. Насправді, звичайно, і Ап. засмутився, почувши про його провини.

Покарання (ή έπιτιμία). Цей вираз зустрічається ще в кн. Притч. Сол. (3:10). Яке це було покарання - читачі, звичайно, знали.

Від багатьох. Видно, що не всі, а тільки багато Коринф’ян перервали спілкування з кровозмішувачем, після відлучення його від Церкви. Деякі християни більш ліберальних поглядів, а почасти противники Ап. Павла, продовжували підтримувати з ним спілкування.

Кровозміувач, очевидно, покаявся в своєму гріху і дуже сумував про своє відлучення від Церкви.

Печаль мислиться тут як ворожа людині сила, що абсолютно його заповнює і віднімає у нього будь-який інтерес до життя, будь-які надії.

8 I тому прошу вас: виявiть до нього любов.

Виявiть до нього любов, тобто складіть нове, сприятливе для грішника, церковне рішення, яке б дало йому можливість церковного спілкування.

Інший мотив для прощення грішника - це існуюче між Апостолом і Коринф’янами духовне єднання. Прощення може відбутися тому, що обидві сторони - і Ап., і Коринфяни - в цьому відношенні мислять однаково. Ап. забуває про свій смуток для того, щоб церква Коринфська, якій справа грішника завдавала все ще занепокоєння, могла заспокоїтися (для вас).

Прощення має бути цілком щирим, яке не має будь-яких інших цілей: Христос є тут всевидячим свідком.

У Македонії він зустрів Тита і отримав від нього звістку, що 1-е послання справило гарне враження в Коринфі. Він дякує за цей успіх Богу від усього свого серця.

…Бог - це тріумфатор, переможець. Апостоли, і головним чином Павло, Його бранці, яких Він веде за Собою як переможених, подібно до того, як римський полководець після перемоги вів за собою своїх бранців. Ап. пригадує тут своє покликання по дорозі в Дамаск, коли Христос сказав йому: «важко тобі йти проти рожна!» (Діян. 9: 5).

Апостол Павло, дійсно, своєю діяльністю прославляв Бога, який змусив його служити Собі.