Євангеліє: віддайте кесареве кесарю, а Боже Богові

Сьогодні читаємо Євангеліє про те, як жити з Богом в умовах різних світських обов'язків...

Євангельські читання 3 лютого

Євангеліє від Марка, 12, 13 - 17

13 І посилають до Нього декого з фарисеїв та іродіан, щоб спіймати Його на слові. 14 Вони ж, прийшовши, говорять Йому: Учителю, ми знаємо, що Ти справедливий і не прагнеш будь-кому догодити, бо не зважаєш на особу, а воістину навчаєш путі Божої. Чи дозволено платити податок кесареві, чи ні? Давати нам чи не давати? 15 Але Він, знаючи їхнє лицемірство, сказав їм: чого спокушаєте Мене? Принесіть Мені динарій, щоб Я побачив його. 16 Вони принесли. Тоді говорить їм: чиє це зображення і напис? Вони ж сказали: кесаря. 17 Ісус сказав їм у відповідь: віддайте кесареве кесарю, а Боже Богові. І дивувалися Йому.

Аверкій, архієпископ

Серед учнів своїх та іродиян, прихильників царя Ірода, якому не всі хотіли платити податки, як іноплеміннику, фарисеї вибрали найбільш лукавих людей, яких підіслали до Господа Ісуса Христа з підступним питанням: чи належить давати податок кесарю чи ні?

Лукаве питання було розраховане на те, що якщо Господь скаже, що треба платити податок язичницькому імператору, ненависному для юдеїв, то цим Він відштовхне від Себе народ, а якщо скаже, що не треба, то можна відразу ж буде звинуватити Його перед римлянами, як порушника народу.

У питанні спокусників була прихована така думка: юдейський народ це народ Божий, який своїм Царем визнає лише Бога, а тому не може служити іноземному, ще й язичницькому царю, тому що інакше стане супротивником Бога; отже, що ж їм робити - давати податок кесарю або зберігати незмінну вірність Богу?

На це Господь дав мудру відповідь, що потрібно робити і те й інше - віддайте кесареве кесарю, а Богові Боже. Тобто виконуйте свої обов'язки, як у ставленні до Бога, так і в ставленні до державної влади, оскільки останнє не суперечить першому, звичайно.

---

Перше соборне послання святого апостола Петра, 2, 21 – 3, 9

21 Бо ви до цього покликанi: тому що і Христос постраждав за нас, залишивши нам приклад, щоб ми йшли по слідах Його. 22 Вiн не вчинив нiякого грiха, i не було лукавства в устах Його. 23 Коли Його лихословили, Вiн не лихословив взаємно; страждаючи, не погрожував, а передавав те Суддi Праведному. 24 Вiн грiхи нашi Сам вознiс тiлом Своїм на дерево, щоб ми, звiльнившись вiд грiхiв, жили для правди: ранами Його ви зцілилися. 25 Бо ви були, як вiвцi заблукалі, що не мають пастиря, але нинi повернулись до Пастиря i Охоронця душ ваших.

1 Також i ви, жiнки, будьте покiрнi своїм чоловiкам, щоб деякі з них, якi хоч i не пiдкоря­ються слову, життям своїх жiнок без слова приєднувались, 2 коли побачать ваше чисте, богобоязне життя. 3 Hехай буде прикрасою вашою не зовнiшнє — заплiтання волосся, золоте вбрання або наряднiсть в одязi, 4 а потаємна людина серця в нетлiннiй красi ла­гiдного i мовчазного духу, що дорогоцiнне перед Богом. 5 Так колись i святi жiнки, покладаючи надiю на Бога, прикрашали себе, пiдкоряючись своїм чоловiкам. 6 Так Сарра пiдкорялась Авраамовi, називаючи його господарем. Ви — дiти її, якщо робите добро i не лякаєтесь нiякого страху.

7 Також i ви, чоловiки, поводьтеся розсудливо з жiнками, як не­мічному сосуду, вiддаючи їм честь‚ як спiвспадкоємницям благодатного життя, щоб не було вам пере­шкод у молитвах.

8 I нарештi, будьте всi однодум­нi, милостивi, братолюбні, милосердні, дружелюбнi, смиренномуд­рi; 9 не платiть злом за зло або ли­хослiв’ям за лихослiв’я; а, навпаки, благословляйте, знаючи, що ви на це покликанi, щоб успадкувати благословення.

Толкова Біблія

"Незрівнянна любомудрість того, хто, не усвідомлюючи сам за собою нічого поганого, переносить все із вдячністю. Це великий подвиг, який чинять небагато людей, і воно і викликає особливе благовоління Боже, так як ця людина співстраждає стражданням Христовим, так як і Христос страждав не за власні гріхи, бо Він гріха не вчинив (Іс. 53: 9), але страждав за нас і за наші гріхи" (блаж. Феофіл.).

У зображенні спасенного подвигу Христа Спасителя, який явив у цьому подвигові найвищий приклад людям - терпіння, великодушність і лагідність, Апостол частково керується вільним перекладом пророцтва Ісаї про страждучого отрока або Раба Єгови (Іс. 50: 6; Іс. 53: 4, 6, 9 ), частиною ж новозавітними свідченнями про спокутувальну справу Господа Ісуса Христа.

Тут може бути таке здивування: "як Апостол Петро говорить тут, що Господь, коли Його лихословили, не лихословив взаємно, і коли страждав, не злословив, коли ми бачимо, що Він називає юдеїв псами глухими, фарисеїв - сліпими (Мф. 15: 14), Іуді каже: краще було б, щоб той чоловік не народився (Мф. 26:24), і в інший раз: "легше буде Содому, аніж місту тому" (Мф. 10:15).

Відповідаємо: Апостол не те каже, що Господь ніколи не докоряв або не погрожував, але що, коли Його лихословили, Він не лихословив взаємно, і, коли страждав, не погрожував. Бо, якщо Він іноді докоряв, то не в помсту тим, які лихословили Його, але докоряв затятих в невірі... Тому слово Апостола Петра, котрий переконує про незлобливий прикладом Господа, вельми істинне" (блаж. Феофіл.).

Характерне для мови і світогляду Апостола Петра те, що викупну хресну смерть Спасителя він тут, як і в промовах своїх в книзі Діянь (Діян. 5:30; Діян. 10:39), називає повішенням або вознесінням на древо, το ξύλον, чим відтіняється прийняття Христом на Себе, на виконання слів пророка Мойсея (Втор. 21:23) прокляття гріха і смерті, що лежало на людях (Гал. 3:21).

Мета викупної смерті Господа Апостолом вказується з двох її сторін: нею люди позбулися гріхів і отримали благодатні сили жити для правди.

Апостол релігійно-моральний стан дохристиянського людства, згідно з Іс. 53 та інших біблійних місць старозавітних (Чис. 27:17; 3 Цар. 22:17; Пс. 118: 176; Єз. 34: 5, 11) і новозавітних (Лк. 15: 4; Мф. 9:36 ; Ін. 10:15), зображує як тяжкий стан духовного блукання людей, позбавлених істинного відання і чистої моральності. Відповідно до цього, і навернення людей і християнство зазначено у Апостола як повернення до Пастиря й Опікуна душ наших (пор. Ін. 10: 1).

Подібні за характером з попередніми настановами рабам - 1 Пет. 2:18 - настанови Апостол пропонує тепер жінкам-християнкам; всім їм він радить підпорядкування власним чоловікам, з особливою метою, ймовірно, відтіняючи поняття підпорядкування - бажаючи попередити бажання дружин-християнок відмовитися від покори своїм чоловікам-язичникам або іудеям: приклади таких змішаних шлюбів за першохристиянства були нерідкі (пор. 1 Кор. 7: 12 і слід.).

Подібно Апостолу Павлу (1 Кор. 7:16), Ап. Петро очікує місіонерського подвигу від дружини-християнки щодо чоловіка, що не є християнином: лагідність, добру поведінку, святість християнської жінки могли прихильно налаштувати до християнства і невіруючого чоловіка.

... З іншого ж боку …вимагаючи від християнок внутрішньої краси духу, тобто духовного настрою, що твориться і направляється Духом Божим (пор. 2 Кор. 4:16; Еф. 3:16), і вказуючи в якості головних чеснот, що прикрашають дух жінки-християнки, лагідність (відсутність гордості, роздратування, гнівливості) і мовчазність, тихість, спокій, незворушність. Ці властивості духу, за Апостолом, мають велику цінність в очах Божих.

З біблійних жінок Апостол особливо виділяє Сару, родоначальницю євреїв, що засвідчила свою подружнє повагу і підпорядкування чоловікові своєму Аврааму самим найменуванням його своїм господарем (євр. Баал, грец. Κύριος), Бут. 18:12.

Приклад Сари був особливо значний для християнок з єврейок, а християнки з язичниць могли бути названі дочками Сари за духом, як всіх християн Ап. Павло називає дітьми Авраама, батька віруючих (Рим. 4:16). Таке духовне споріднення християнок з Сарою передбачає і Ап. Петро тут, коли обумовлює цю спорідненість двома обставинами: а) якщо робите добро, і б) не мати ніякого страху: за оздоблення переконує їх бути милостивими, не побоюючись за те кари від своїх чоловіків ...

Підпорядкування дружини чоловікові в християнстві не повинне мати рабського характеру, навпаки, має носити характер вільного морального підпорядкування за відповідного доброго відношення до неї чоловіка-християнина. Відносини християнських чоловіків до жінок своїх, за Апостолом, повинні відрізнятися розважливою дбайливістю, особливою шанобливістю, делікатністю, повагою…

Жінки разом і нарівні з чоловіками є співспадкоємицями благодаті життя і вічного спасіння (пор. Гал. 3:28); спільна молитва подружжя, домашня і громадська (пор. 1 Кор. 7: 5; 1 Тим. 2: 8-9), вимагає примирення…

Апостол знову повертається до загальних настанов всім християнам, і сутність цих настанов - заповідь про любов у всіх її видах і проявах.