Євангеліє: Будьте готові, бо в ту годину, про яку й не думаєте, прийде Син Людський

30 серпня читаємо Євангеліє про те, що нам потрібно постійно пильнувати, тобто жити доброчесно, очікуючи Господа нашого Ісуса Христа.

Євангельські читання 30 серпня

Євангеліє від Матфея, 24, 27-33, 42-51

27 Бо, як блискавиця виходить зі сходу і з’являється аж до заходу, так буде пришестя Сина Людського. 28 Бо де буде труп, там зберуться орли. 29 І враз, після скорботи тих днів, сонце померкне, і місяць не дасть світла свого, і зірки спадуть з неба, і сили небесні захитаються. 30 І тоді з’явиться знамення Сина Людського на небі; і заплачуть всі племена земні і побачать Сина Людського, Який гряде на хмарах небесних з силою і славою великою. 31 І пошле ангелів Своїх з сурмою гучноголосою; і зберуть обраних Його від чотирьох вітрів, від краю небес до кінця їх. 32 Від смоковниці навчіться притчі: коли гілля її стає вже м’яким і пускає листя, то знаєте, що близько літо. 33 Так само і ви: коли побачите все це, знайте, що близько, при дверях.

42 Отже, пильнуйте, бо не знаєте, в яку годину Господь ваш прийде. 43 Але це ви знайте, що, якби знав господар дому, у яку сторожу прийде злодій, то пильнував би і не дав би підкопати дому свого. 44 Тому і ви будьте готові, бо в ту годину, про яку й не думаєте, прийде Син Людський. 45 Хто ж є вірним і мудрим рабом, якого господар його поставить над слугами своїми, щоб давати їм їжу вчасно? 46 Блажен той раб, господар якого, прийшовши, знайде, що він робить так. 47 Істинно кажу вам, що над усім добром своїм поставить його. 48 Якщо ж раб той, будучи злим, скаже в серці своїм: не скоро прийде господар мій, 49 і почне бити товаришів своїх, їсти й пити з п’яницями, — 50то прийде господар раба того в той день, в який він не сподівається, і в годину, про яку не знає. 51 І розсіче його і визначить йому одну долю з лицемірами; там буде плач і скрегіт зубів.

Толкова Біблія

(Лк. 17:24 - в іншому зв'язку). Не можна погодитися з Бенгелем: credibile est, Christi adventum fore ab oriente (ймовірно, пришестя Христа буде зі сходу), тому що в оригіналі нічого про це не говориться. Вказівка ​​на схід і захід відрізняється нейтральним характером; можна було сказати і навпаки. Пришестя Христа просто тільки порівнюється зі звичайним блиском блискавки, особливо в нічний час, коли здається, що весь небосхил освітлюється нею.

Пришестя Христа з цього стиха робиться головною темою. Менш важливі предмети немов поглинаються більш важливим. Але в мові, як і раніше можна, відшукати перший і другий сенс.

Де буде труп, там зберуться орли.

(Лк. 17:37).

Мабуть,.. друге пришестя Спасителя буде в час, коли зло досягне найвищого розвитку, як перед потопом або загибеллю Содому і Гоморри. Коли життя залишає тіло, воно робиться трупом, і орли злітаються на нього: так буде і тоді, коли в світі настане сильне піднесення зла. Син Людський і Його Ангели з'являться тоді для здійснення божественного суду.

Якщо початок промови стосувався долі Єрусалима і єврейського народу, і тільки алегорично можна було тлумачити промову щодо долі царств і світу, то тепер навпаки.

До цього додамо, що сенс промови надзвичайно тонкий, і його навіть неможливо, мабуть, висловити в простому тлумаченні. Тут ховається така ж правда, яка помітна і в промовах інших старозавітних пророків. Напр., у Іс. 60: 1: «Устань, світися (Єрусалиме); бо прийшло твоє світло, і слава Господня зійшла над тобою». Тільки за допомогою тонкого аналізу можна зрозуміти, що це - правда, що слова пророка відносяться навіть до зруйнованого Єрусалима з усіма лихами, що спіткали його.

Те ж і в словах Христа. Слово «враз» має досить великий сенс, і, означаючи «раптом», «скоро», навіть «негайно», вказує і на величезні проміжки часу, про які нічого не можна сказати, з огляду на те, що пророцтво Христа відноситься до майбутнього часу. Слово має, так би мовити, і мініатюрний, і великий космічний сенс.

У Своїй мові Христос все вище і вище возноситься на небо. Спочатку Він говорить про сонце й місяць, потім про зірки і, нарешті, про сили, що діють в найвищих сферах буття.

Тут, взагалі, зображення «дня Господнього», великого і страшного. Для самої природи він буде страшний: сонце померкне, і місяць не дасть свого світла, зорі спадуть з неба (цей вислів зазвичай розуміють в конкретному, проямому сенсі, але можна і в прямому), і сили небесні захитаються. Все це образні вислови, і що вони, власне, означають, поки невідомо.

Про застосування в тлумаченні Principia Ньютона не може бути й мови. Це було б «настільки ж розумно, як пояснювати Евкліда Гомером і Гомера Евклідом». Ми можемо спостерігати тут тільки схожість з передбаченнями і величними видіннями древніх пророків (Іс. 5:30; Іс. 13:10; Іс. 34: 4; Єр. 4:28; Єз. 32: 7, 8; Іоїл. 2: 10, 11; Ам. 8: 9, 10; Мих. 3: 6; Соф. 1:15; Ог. 2:21; Зах. 14: 6 і ін.).

Що таке «знамення Сина Людського», яке з'явиться на небі? Златоуст тлумачив цей вислів позитивно - як хрест. «Тоді з'явиться знак Сина Людського на небі, - тобто хрест, який світліше сонця, - так як сонце затьмарюється і ховається, а хрест є; він не з'явився б, якби не був набагато світлішим сонячних променів».

Інші тлумачили «знамення» у тому сенсі, що з'явиться або незвичайна зірка (як при народженні Христа), або Сам Христос, або буде воскресіння мертвих. Пришестя (друге) Сина Людського не буде схожим на перше. Він прийде на хмарах небесних із великою потугою й славою. Чи будуть ці сила і слава тільки зовнішніми, або духовними, або ж тими і іншими разом, нічого певного сказати не можна, і всі спроби вирішити ці питання представляються тільки гіпотетичними.

31 І пошле ангелів Своїх з сурмою гучноголосою; і зберуть обраних Його від чотирьох вітрів, від краю небес до кінця їх.

(Мк. 13:27; Лк. 21:28 тут додає слова, яких немає у Матфея і Марка).

Всі вирази образні. Замість «з сурмою гучноголосою», в оригіналі - «з трубою великою». У Марка цього виразу немає.

«Від чотирьох вітрів», тобто з усіх країн. «Бо з кожного кінця дме власний вітер, і їх (вітрів) чотири…» (Євф. Зіг.).

Смоківниця служить тільки «притчею»… Смоківниця була одним з головних предметів місцевої культури задовго до того часу, як іудеї завоювали Палестину.

В оригіналі «паростки ... ніжні», - вказується на розпускання бруньок і молоді пагони. Це буває перед настанням спекотних весняних і літніх днів. За розпусканням дерев і ми судимо про настання теплих днів і наближення літа.

42 Отже, пильнуйте, бо не знаєте, в яку годину Господь ваш прийде. 43 Але це ви знайте, що, якби знав господар дому, у яку сторожу прийде злодій, то пильнував би і не дав би підкопати дому свого.

(Лк. 12:39 - в іншому зв'язку).

Переклад «пильнував би» неточний. В оригіналі аорист «прокинувся б». Подібна ж думка висловлюється і в інших місцях Нового Завіту, 2 Пет. 3:10; 1 Фес. 5: 2-4; Об. 3: 3; Об. 16:15.

44 Тому і ви будьте готові, бо в ту годину, про яку й не думаєте, прийде Син Людський.

(Лк. 12:40 - майже буквально схоже, з перестановкою).

Попередній приклад (ст. 43) вказує на можливий випадок звичайного злодійства і грабежів, про які зазвичай не знає господар дому. В аналізованому стихові сенс такий: не будьте схожі на господаря дому, який не знає, коли прийде до нього злодій. Ви також не знаєте, коли прийде Син Людський; але постійно пильнуйте, бо це завжди і несподівано може бути.

45 Хто ж є вірним і мудрим рабом, якого господар його поставить над слугами своїми, щоб давати їм їжу вчасно?

Вираз не стосується тільки учнів (що особливо видно з подальшої промови в XXV главі), і нема ані слова, що тільки вони одні повинні вести себе правильно, бути вірними і розсудливими рабами, а мова взагалі до всіх людей.

46 Блажен той раб, господар якого, прийшовши, знайде, що він робить так.

(Лк. 12:43).

«Так» - правильно, сумлінно і вчасно дає їжу рабам - іншим людям, які служать у того ж господаря. Можна розуміти і в буквальному, і в духовному сенсі. Вказується на обов'язок чесного і сумлінного поводження з людьми, тому що господар може повернутися несподівано і покарати раба недбалого. Той раб, поставлений начальником над іншими рабами, який поводиться сумлінно, блаженний.

47 Істинно кажу вам, що над усім добром своїм поставить його.

(Лк. 12:44 - з заміною тільки αμήν словом άληθως). Права раба були обмежені, хоча він і був поставлений начальником. Але якщо господар побачить, що раб сумлінно виконував покладені на нього обов'язки, то розширить його права, зробить його начальником і розпорядником не тільки над рабами, але і над усім своїм майном.

48 Якщо ж раб той, будучи злим, скаже в серці своїм: не скоро прийде господар мій,

(Лк. 12:45 з різницею в виразах).

У ст. 47 і 48-49 зображується, очевидно, один і той же раб, поставлений начальником і розпорядником над іншими рабами. Він може вести себе добре і зле. Спочатку розглядається перший випадок (ст. 46 і 48), а потім другий (46 і 49). Навіть і рабе добрий і вірний, зневірившись в тому, що господар його повернеться скоро, може змінити свою добру поведінку.

49 і почне бити товаришів своїх, їсти й пити з п’яницями, —

Пороки, зображені Христом, були добре знайомі в Палестині. Про пияцтво згадується більше тридцяти раз в Старому Завіті. Воно сильно викривалося пророками (напр., Іс. 28: 1 та ін.). Образи в мові Христа запозичені прямо з життя і відрізняються живими фарбами. Усякий погодиться, що так, як говорить Він, буває і до сих пір.

50 то прийде господар раба того в той день, в який він не сподівається, і в годину, про яку не знає.

(Лк. 12:46).

Думка та ж, яка розвинена була в попередніх словах - про несподіванку другого пришестя Христа, про необхідність постійного пильнування і очікування, і відповідної поведінки.

51 І розсіче його і визначить йому одну долю з лицемірами; там буде плач і скрегіт зубів.

(Лк. 12:46), - замість «з лицемірами» у Луки «з невірними». Останнього речення «Там буде ... зубів» у Луки немає. В іншому - буквальне схожість. Слово «розсіче» - в переносному сенсі тут означає суворо покарає (буквально це слово значить розсікати, розділяти надвоє).

Що злий слуга не буде убитий, видно з подальших слів, де йдеться про «долю» його разом з лицемірами. Слово «доля» негайно немов перетворюється в місце муки і потім говориться, що там буде плач і скрегіт зубів.

---

Друге послання до коринф’ян святого апостола Павла, 4, 13-18

13 Але, маючи той же дух вiри, як написано: «Я вiрував i тому говорив», — i ми вiруємо, тому й говоримо, 14 знаючи, що Той, Хто воскресив Господа Iсуса, воскресить через Iсуса i нас i поставить перед Собою з вами. 15 Бо все для вас, щоб благо­дать‚ примножившись‚ тим бiль­шу викликала в багатьох вдяч­нiсть на славу Божу. 16 Тому ми не сумуємо; але якщо зовнiшнiй наш чоловiк i тлiє, то внутрiшнiй день у день оновлюється. 17 Бо ко­роткочасне легке страждання на­ше викликає безмiрну вiчну славу, 18 коли ми дивимось не на видиме, але на невидиме: бо видиме — дочасне, а невидиме — вiчне.

Толкова Біблія

Апостол має той же, що і Коринф’яни, дух віри, тобто вони сповнились Духом Святим, Який подається кожному, хто вірує при прийнятті хрещення (пор. Гал. 3: 1 і наст.), коли людина сповідує, висловлює свою віру в Христа. А віра та, безсумнівно, і у Апостола (це Ап. говорить в іронічному тоні, для присоромлення коринф’ян, які занадто пишалися своїм християнським життям). Висловлюючись словами псалма 115-го (з перекладу 70-ти), Ап. вказує на свою проповідь, яка була результатом його твердої віри. Він вірив у Христа - тому і не міг мовчати, а постійно говорив про Нього.

Але навіщо Ап. сказав, що він має Духа Святого? Цим він хоче вказати, наскільки ґрунтовна його надія на майбутнє прославлення. Дух цей є запорукою цього прославлення (пор. 2 Кор. 1:22). Що стосується самого прославлення, то Ап. приписує його Богу. Який закличе до Себе не самих коринф’ян (знову іронія), але і Павла разом з ними.

Якщо в цей час зовнішній стан Апостола дуже несприятливий, то цим Коринф’яни бентежитися не повинні: адже це Господь попускає для їх же благополуччя. Коринф’яни побачать, яка велика благодать Божа, що виявляється в справах Апостола, настільки нікчемного за зовнішнім виглядом, і це спонукає їх з великим почуттям вдячності прославляти Бога.

… Ап. говорить про те, наше тіло в цьому своєму стані не дає простору для діяльності духу людського (пор. 1 Кор. 14: 4), і каже тому, що поступове ослаблення і руйнування тіла дає можливість духу проявляти себе з більшою силою. Тут без сумніву є основа для аскетичних подвигів, для посту, стримання, які, виснажуючи сили тіла, його грубі потяги, дає більше простору для діяльності духовної, для споглядального життя. Втім єп. Феофан абсолютно справедливо зауважує, що це «тління» тобто аскетичний подвиг зовнішнього людини оновлює внутрішньо не безумовно, а за умови благодаті, віри і життя за вірою.

…Майбутнє прославлення, якщо його помістити в одній чаші терезів, переважить ті невеликі, в загальному, страждання в цьому житті, які поміщені в іншій чаші терезів. Пор. 1 Пет. 1: 6-7.

Бачити цю перевагу майбутнього прославлення дано не кожному. Тільки особливо просвітлений погляд може бачити невидиме, тобто те, що очікує людей у ​​загробному житті. Той, хто це може робити, розуміє, що все видиме скоро закінчується і що вічне тільки невидиме, тобто те, що буде в іншому житті.