Євангеліє: Багато хто з перших будуть останніми, а останні — першими

Сьогодні читаємо Євангеліє про те, що "нема нікого, хто залишив би дім, чи братів, чи сестер, чи батька, чи матір, чи жінку, чи дітей, чи землю ради Мене і ради Євангелія 30 і не одержав би сторицею вже нині".

Євангельські читання 3 січня

Євангеліє від Марка, 10, 23 – 32

23 І, поглянувши довкола, Ісус сказав ученикам Своїм: як тяжко тим, хто має багатство, увійти в Царство Боже. 24 Ученики вжахнулись від слів Його. Але Ісус знову говорить їм у відповідь: діти, як тяжко тим, хто надіється на багатство, увійти в Царство Боже! 25 Бо легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже. 26 Вони ж надзвичайно здивувалися і говорили між собою: хто ж може спастись? 27 Ісус, глянувши на них, говорить: для людей це неможливо, та не для Бога, бо все можливо Богові.

28 І почав Петро говорити Йому: ось ми все залишили і пішли слідом за Тобою. 29 Ісус же відповів: істинно говорю вам: нема нікого, хто залишив би дім, чи братів, чи сестер, чи батька, чи матір, чи жінку, чи дітей, чи землю ради Мене і ради Євангелія 30 і не одержав би сторицею вже нині, в час цей, серед гонінь, — домів, і братів, і сестер, і батьків, і матерів, і дітей, і земель, а в грядущому віці — життя вічне. 31 І багато хто з перших будуть останніми, а останні — першими.

32 Коли вони були в дорозі, йдучи до Єрусалима, Ісус ішов попереду них, а вони жахалися і, йдучи за Ним слідом, боялися.

Аверкій, архієпископ

Маючи на увазі пристрасть, що поневолювала собі всю людину, а не багатство саме по собі, Господь сказав: «Істинно кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне».

Євангеліст Марк каже, що учні вжахнулися від слів Його. І це зрозуміло, бо багатство така річ, якої всі так бажають, і, згідно із законом, є знаком благословення Божого для людини, а тим часом Господь ставить його такою сильною перешкодою на шляху до Царства Божого. Щоб заспокоїти учнів і пояснити, в якому сенсі Ним це сказано, Господь говорить: «Діти, як тяжко багатим увійти в Царство Боже». Як пояснює св. Златоуст, «Христос не багатство засуджує, але тих, котрі звикли до нього», бо грішній природі людини багатство представляє багато спокус і перешкод для виконання закону Божого.

Легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже - це народне прислів'я, досі уживане на Сході, що означає, що справу неможливо або надзвичайно важко здійснити. Деякі під «верблюдом» розуміють тут корабельний канат, зроблений з верблюжої вовни. Інші вважають, що під «вухом голки» тут треба розуміти дуже низькі і вузькі ворота, через які насилу пролазить верблюд.

Не саме по собі багатство небезпечне, але те, що людина на нього сподівається і все щастя життя свого в ньому бачить, так що багатство стає немов його кумиром.

Але апостоли все ж у хвилюванні сказали: «хто ж може спастися?»

На це Господь «обернувся до них», тобто самим поглядом Своїм заспокоюючи їх хвилювання, і сказав: «Людині це неможливо, але не Богові…», тобто спасаюча благодать Божа спроможна зробити і те, чого не може зробити людина власними силами: Бог може зцілити багатія від виразки зажерливості, що перешкоджає його спасінню.

У зв'язку з відповіддю Господа багатому юнакові св. Апостол Петро від імені всіх апостолів запропонував Господу питання: яка буде нагорода їм за те, що вони все залишили і пішли за Христом.

Були вони люди бідні і небагато мали - сіті, човни та бідні оселі, але вони дійсно все залишили заради слідування за Христом, і цим явили справжню самовідданість. Можливо, Апостоли сумнівалися, чи можуть вони стати досконалими при своїй бідності.

На це Господь сказав, що не тільки вони, а й кожен, хто заради Нього і Євангелія залишить все, до чого прив'язаний своєю душею, отримає велику нагороду і, до того ж, не тільки в майбутньому житті, але ще і в цьому земному житті. Той, хто залишив свій дім або рідних, отримає у сто разів більше домів і родичів в особі християн і у вигляді їхніх помешкань.

Дійсно, в перші століття християнства, під час гонінь, те, що провіщав Господь, виповнювалося буквально: всі християни становили одну сім'ю, всі були брати і сестри у Христі, і дім кожного з них був завжди відкритий для будь-якого християнина і був для нього немов його власним будинком замість залишеного заради Христа.

Той, хто відрікся заради Христа і Євангелія від свого будинку і своєї сім'ї, входив в дім кожного християнина як у свій власний і знаходив в ньому для себе нову сім'ю: і батька, і матір, і братів, і сестер, і дітей.

Але головна нагорода, звичайно, - в віці наступному: вічне життя. Під «життям вічним» мається на увазі оновлення світу, яке відкриється воскресінням мертвих, загальним судом і преображенням неба і землі.

Тоді апостоли братимуть участь в прославленні Боголюдини Ісуса Христа, беручи участь в суді Його над ізраїльським народом і над усіма людьми своїм свідченням і клопотанням.

Євреї, як обраний народ Божий, вважали себе «першими» серед інших, і розраховували бути першими і в майбутньому житті. Але Господь сказав, що багато хто з них, звичайно, за невіру в Нього, як Месію, виявляться в майбутньому житті останніми, серед митарів і грішників, що покаялися, а також і язичники виявляться першими.

…Усі три синоптики узгоджено оповідають, що по дорозі в Єрусалим Господь знову став говорити учням про очікувані там страждання для Нього, Його смерть і воскресіння.

Найдокладніше описує це св. Марк, так як, безсумнівно, чув про все це з вуст Ап. Петра. Він каже, що Господь йшов попереду, очевидно, як грядущий на добровільне страждання, що жадав здійснити волю Божу (пор. Лк. 12:50). Учні ж Його, що мислили про людське, думали лише про земну славу Месії, жахалися…

---

Послання до євреїв святого апостола Павла, 7, 18 – 25

18 Скасування ж попередньої заповiдi буває через її неміч та марність, 19 бо закон нiчого не довiв до досконалос­ти; але вводиться краща надiя, через яку ми наближаємося до Бога. 20 I що це було не без клятви, — 21 бо тi були священиками без клятви, а Цей iз клятвою, бо про Hього сказано: «Клявся Господь i не розкається: Ти Священик повiк за чином Мелхиседековим», — 22 то поручителем кращого завiту став Iсус. 23 До того ж тих священикiв було багато, бо смерть не дозволяла перебувати одному; 24 а Цей, оскільки перебувати Йому вiчно, має i священство нескiнченне, 25 тому й може завжди спасати тих, якi приходять через Нього до Бога, будучи завжди живим, щоб заступатися за них.

Толкова Біблія

Підтверджується умова, в силу якої неминучою є заміна священства і закону Ааронового новим за чином Мелхиседека, висловлена в 11-12 ст.

Старозавітні закон і священство дійсно вичерпали своє умовне, обмежене, тимчасове значення і досягли своєї мети і кінця - заміни кращою надією і кращими засобами наближення до Бога.

Скасування старої заповіді відбулося через її неміч, яка зумовлювалася і її істотним змістом (жертвопринесеннями, як не цілком достатніми засобами для виправдання людей), і ще більше - людською недосконалістю і моральним їх здичавінням, для подолання якого все безліч приписів старозавітного закону не мало внутрішньої оживляючої благодатної сили, властивої закону і благодаті Христової.

Ця неміч Старозавітного закону перейшла в марність, коли настав зумовлений Богом і досягнутий розвитком людства час заміни його кращим і найдосконалішим.

"Закон нічого не вдосконалив": не в тому сенсі, що не виправдав Божих намірів, з якими запроваджувався. Ні, Господь не помиляється в своїх справах і планах Своєю Божественною мудрістю. У своїх межах і цілях закон виконав досконалу думку Божу - бути провідником до Христа; він виконав те, чим йому було предзнаменовано бути, тобто нічого не доводячи до досконалості, прокласти шлях до нової досконалості, до нової заповіді і закону, якими мета Божа досягалася досконаліше.

Краща надія - кращий засіб для досягнення надії на найближче спілкування з Богом. Менш досконалі засоби до досягнення цієї надії робили і саму цю надію немов іншою - урізаною, меншою, гіршою.

Тут та ж сама надія називається кращою, іншою, оскільки більш повно досягається і задовольняє людину. Шлях до цієї нової надії і керівництво дані в новому священстві Христовому, що змінило слабкість і недосконалість Старозавітних установлень.

Найкраще достоїнство Христового священства, його перевага над старозавітнім, необхідність і невід'ємність підтверджена Самим Господом - тим, що встановлення цього священства супроводжувалося клятвою (пор. Євр. 6: 16-18).

Поручителем кращого завiту став Iсус. 23 До того ж тих священикiв було багато, бо смерть не дозволяла перебувати одному; 24 а Цей, оскільки перебувати Йому вiчно, має i священство нескiнченне,

У цьому засвідчує нас, крім клятви Божої, і сутність кращого Завіту, і особистість Поручителя. Сутність кращого Завіту характеризується тим, що він все доводить до досконалості і дає не тільки заповідь, але і "всі Божественні сили до життя і благочестя" (2 Пет. 1: 3). Відповідає цьому значенню кращого Завіту, засвідчуючи його, і особистість Поручителя, який явив настільки піднесену любов до людей з боку Бога ( "так полюбив Бог світ" Ін. 3:16), і дарував людям таке високе право дітьми Божими стати (Ін. 1: 12), за яких Він є вічно живим Заступником, що взяв на Себе гріхи їх і поклав за них душу Свою.

Істинний первосвященик Христос - первосвященик єдиний, вічний, незмінний, завжди живий, завжди віддає життя за людей.

У цьому істотна відмінність і перевага Його перед старозавітним священством, і в цьому виконання обіцянки Божої, що священик за чином Мелхиседека буде навіки один, вічний, невмирущий, незмінний і не припинить заступатися (Рим. 8:34; 1 Тим. 2: 5; Євр. 2:17).

"Приходять через Нього до Бога" - тобто через Нього, як Посередника і Заступника, отримують віру, яка рятує їх, виправдання і освячення.