Євангельські читання: Я знайшов вівцю мою загублену

Євангельські читання 2 грудня

Євангеліє від Луки, 15, 1 - 10

1 Всі митарі і грішники наближалися до Нього, щоб послухати Його. 2 І нарікали фарисеї та книжники, кажучи: Він приймає грішників і їсть з ними. 3 Але Він розповів їм таку притчу: 4 який чоловік з вас, маючи сто овець і загубивши одну з них, не залишить дев’яносто дев’ять у пустелі і не йде за загубленою, доки не знайде її? 5 І, знайшовши її, з радістю візьме на плечі свої. 6 І, прийшовши додому, скликає друзів і сусідів, кажучи їм: порадійте зі мною; я знайшов вівцю мою загублену. 7 Кажу вам, що так на небесах більше буде радости за одного грішника, що кається, ніж за дев’яносто дев’ять праведників, які не потребують покаяння. 8 Або яка жінка, маючи десять драхм*, якщо загубить одну драхму, не запалює світильник, і не замітає кімнату, і шукає старанно, доки не знайде, 9 а знайшовши, покличе подруг і сусідок і скаже: порадійте зі мною, бо я знайшла загублену драхму. 10 Такою, кажу вам, буває радість у ангелів Божих за одного грішника, що покаявся.

Толкова Біблія

До Господа Ісуса Христа намагалися наблизитися всі, тобто дуже багато (всі - гіпербола), митарі (див. Мф. 5:46) і грішники, тобто ті, кого фарисеї так називали за їх відступ від різних приписів закону (Мф. 9:10).

Фарисеї були вкрай незадоволені цим, тому що і вони, як відомо, підтримували ще спілкування із Христом, приймали Його у себе. Виходило так, що Христос, допускаючи до Себе митарів і грішників, цим самим примушував і фарисеїв мимоволі входити з тими в спілкування, тому "наближення" грішника іноді було для них абсолютно несподіваним, напр., під час обіду, коли фарисеєві ніяково було залишити дім через те, що був небажаний гість.

У відповідь на ці розмови Господь розповів притчу про загублену вівцю, де зобразив, як Богу дорога кожна заблукала душа людська і як Бог шукає загиблі душі, щоб повернути їх до Себе. Грішник тут зображується у вигляді вівці, яка, часто через незнання дороги, збивається зі шляху і відстає від стада, а Бог - під образом пастиря, який так шкодує загублену вівцю, що, залишивши стадо, що складається з 99-ти овець, відправляється шукати одну відсталу вівцю, і коли знайде її, то має засвідчити це з радістю всім сусідам своїм. Ця ж притча в більш стислому вигляді є і у єв. Матфея (див. Мф. 18: 12-14).

В пустелі. Цим відзначається особлива турбота пастиря про загублену вівцю. Якщо навіть допустити за Тренчем (с. 315), що східна пустеля не являє собою піщаного і безводного краю, і в ній є зручні пасовища, то у всякому разі перебування стада в пустелі без пастуха, який охороняє його від диких звірів, дуже небезпечне для стада.

Якщо пастух залишає стадо, щоб шукати одну заблукану вівцю, то з цього зрозуміло, що він дуже шкодує цю вівцю.

Візьме на плечі свої. Це символ особливої ​​любові пастуха до овечки. Вівця втомилася, і він, тому, несе її на собі. Так благодать Христова підтримує грішника, що вийшов на шлях спасіння і у якого не вистачає власних сил для того, щоб здійснити весь цей важкий шлях. У Церкві цей образ пастиря з вівцею на плечах неодноразово відтворювався на стінах катакомб: так зображували Христа-Спасителя.

Під 99-ма праведниками Христос має на увазі праведних тільки за назвою, тобто тих, хто зовнішнім виглядом дотримувався закон, тоді як моральний їх стан далеко не давав би їм права назватися праведниками. Що було б дивного в тому, що Бог залишив би таких уявних праведників?

Наступна притча - про жінку, яка, маючи десять драхм, одну драхму втратила, а потім, після посилених пошуків, знайшла і зраділа - має на увазі те ж, що і перша причта, тобто розкриття величі любові і милосердя Бога до грішників. Під жінкою потрібно мати на увазі Церкву, яка невпинно дбає про спасіння тих, хто гине.

Перше послання до Тимофія святого апостола Павла, 1, 18 – 20, 2, 8 - 15

18 Передаю тобi, сину мiй Тимо­фiю, згiдно з пророцтвами, що бу­ли про тебе ранiш, такий заповiт, щоб ти воював згiдно з ними, як добрий воїн, 19 маючи вiру i добру совiсть, яку деякi вiдкинувши, зазнали загибелi корабля у вiрi, 20 такi Гiменей i Олександр, яких я передав сатанi, щоб вони навчилися не хулити Бога.

8 Отже, бажаю, щоб на всякому мiсцi мужi пiдносили молитви, пiднiмаючи чистi руки без гнi­ву та сумнiву; 9 щоб також i жiнки, в пристойному вбраннi, з соромливiстю i цнотливiстю прикрашали себе не заплiтанням волосся, не золотом, не перлами, не дорогоцiнним одягом, 10 а добрими дi­ла­ми, як личить жiнкам, якi присвячують себе благочестю. 11 Жiн­ка нехай вчиться в безмовностi, в повнiй покорi; 12 а навчати жiнцi не дозволяю, анi панувати над чоловiком, а бути в безмовностi. 13 Бо спершу був створений Адам, а потiм Єва; 14 i не Адам був спокушений; а жiнка, спокусившись, вдалася до переступу; 15 а втiм, спа­­сеться через народження дiтей, якщо буде у вiрi й любовi та в святостi з цнотою.

Толкова Біблія

Тут апостол застерігає Тимофія мати ту добру віру, яку завжди проповідував Апостол Павло. Як стимул до такої твердості у вірі апостол вказує на "пророцтва" щодо Тимофія. Очевидно, апостол має тут на увазі промови натхненних членів Церкви в Лістрі, які передбачали апостолу те, що Тимофій надасть багато послуг Церкві, і радили Павлу взяти його собі в помічники. Апостол Павло вчинив так, як радили йому лістрійські пророки (пор. 1 Тим. 4:14).

Щоб ти воював згідно з ними. Тимофій повинен діяти як борець за істинну віру, у світлі пророцтв щодо нього.

Маючи віру та добру совість. І віра, і добра совість є озброєнням християнського пастиря (пор. Еф. 6:16; 1 Фес. 5: 8). Совість і віра мають одне джерело (1 Кор. 2: 5).

Наша совість очищається кров'ю Ісуса Христа (Євр. 9:14), і тому без віри вона не може бути чистою. Так само і справжня віра черпає свою силу в совісті" (Полянський с. 291).

Далі апостол вказує на деяких, що відкинули добру совість, знехтували її голосом і тому зійшли на манівці і почали жити в різних хибних уявленнях.

Як приклад таких людей апостол називає Гіменея і Олександра. Ким були ці Олександр і Гіменей і в чому полягало їх "богохульство" невідомо. Мабуть, інакшоучителі ефеські не викривали цих людей, і Павло тому сам піддав їх покаранню.

На всякому місці - тобто на всіх місцях, де збираються християни для громадського богослужіння.

Підносили молитви - як видно з усього ходу думок, молитви від імені всієї Церкви.

Мужі - тобто чоловіки. Жінкам апостол забороняв активно брати участь у спільному богослужінні (1 Кор. 14:34).

Підіймаючи чисті руки. А підняття рук у молитві було в звичаї не тільки для юдеїв, а й для язичників.

Чисті руки - символ чистоти людських вчинків взагалі.

Без гніву. Християнам того часу природно було іноді виявляти гнівне роздратування проти юдеїв і язичників, що переслідували їх.

Сумніви - і в ставленні до успіху молитви, і в ставленні до людей, які могли здаватися тими, що моляться і не заслуговують молитви.

Апостол хоче, щоб жінки при молитві були присутні б у пристойному вбранні, так і завжди в житті своєму нехай прикрашають себе не заплітанням волосся (пор. 1 Пет. 3: 5, 6), але добрими справами, зі скромністю та невинністю, властивими переважно жіночій статі.

Під "добрими справами" розуміються взагалі хороші вчинки і, зокрема, благодійність.

Настанови щодо жінок і чоловіків повторюють ті ж думки, висловлені апостолом в 1 Кор. 14:34 і наст.

Панувати над чоловіком (αύθεντειανδρός), тобто ставати на місце чоловіка в богослужбовому зборах.

Чому жінка не повинна ставати вище чоловіки - апостол роз'яснює це посиланням на два факти з історії людства. Адам, як створений перше жінки, природно був її учителем і керівником: так і тепер чоловік повинен бути керівником жінки.

Далі, Біблія повідомляє, що спокусилася вмовляннями змія жінка - про Адама не сказано, щоб він спокусився. Значить, жінка за своєю вдачею дуже слабохарактерна, податлива на обман, і тому, звичайно, їй не личить виступати в якості такої, що керує чоловіком.

Якщо в посл. до Рим. 5:12 першовинуватцем гріха називається чоловік, то це пояснюється тим, що чоловік був у очах апостола головним відповідачем за все, що сталося, як глава сім'ї.

Спа­­сеться через народження дiтей, якщо буде у вiрi й любовi та в святостi з цнотою.

У народженні дітей, за словами апостола, можливість спасіння для жінки, а не в її поривах до керування церковного. Можна подумати, що тут апостол натякає на ті страждання, які супроводжують народження дітей у жінок і які становлять для неї немов покарання за її гріх і нагадують їй про необхідність покаяння і самовдосконалення.

Але… природніше вважати, що апостол тут вказує жінці на те, що вона спасіння або щастя може знайти в сімейному житті, народжуючи і виховуючи дітей, причому повинна зберігати завжди чистоту, віру і любов християнську.