Євангельські читання: Хто через Мене увійде, той спасеться

Євангельські читання 28 липня

Євангеліє від Іоана, 10, 1-9

1 Істинно, істинно кажу вам: хто входить в овечий двір не дверима, а десь перелазить, той злодій і розбійник. 2 А хто входить у двері, той пастир овець. 3 Йому воротар відчиняє, і вівці голос його чують, він кличе своїх овець на ймення і виводить їх. 4 І коли виведе своїх овець, йде поперед них, а вівці йдуть за ним, бо знають його голос. 5 За чужим же не йдуть, а тікають від нього, бо не знають чужого голосу. 6 Цю притчу сказав їм Ісус; але вони не зрозуміли, про що Він говорив їм. 7 Отже, знову сказав їм Ісус: істинно, істинно кажу вам, що Я двері вівцям. 8 Всі, скільки їх приходило переді Мною, є злодії й розбійники; але вівці не послухали їх. 9 Я є двері: хто через Мене увійде, той спасеться, і увійде, і вийде, і пасовище знайде.

Толкова Біблія

Промова Христа про Себе як про доброго пастиря починається притчею, в якій зображується різниця між пастирем, якому вівці належать як його власність, і пастирем-найманцем, який зневажливо ставиться до дорученого йому стада (Ін. 10: 1-6). Цю притчу Господь роз'яснює далі, кажучи про своє місце в Царстві Божому: Він є двері, що ведуть до овець (Ін. 10: 7-10), і, з іншого боку, - добрий пастир (Ін. 10: 11-18) . З приводу цієї промови серед іудеїв почалася війна: вони дивувалися, хто ж такий Христос (Ін. 10: 19-21)?

Слухачами Господа цього разу були ті ж іудеї і фарисеї, про яких йдеться в кінці попередньої глави (пор. Ін. 9:35, 40).

«Хто входить в овечий двір не дверима...». На Сході стада овець заганялись на ніч в особливі, часто криті, приміщення, при вході в які знаходилися сторожа, що охороняла стада від розбійників і хижих звірів. Деякі господарі тримали нерідко спільно одне таке приміщення. Бажаючи вказати ознаки істинного пастиря-господаря, з одного боку, і злодія-розбійника - з іншого, Господь першою ознакою злодія називає те, що злодій і розбійник входить у загін овечий не прямим шляхом, а через паркан, тоді як пастух-господар прямо йде в двері.

Другою примітною рисою пастуха-господаря є те, що перед ним сторож відчиняє двері. Про злодія-розбійника тут не сказано, але і так зрозуміло, що сторож перед ним дверей не відчинить.

І вівці слухаються його голосу. Це третя особлива ознака пастуха-господаря: на голос людини чужої вівці не йдуть. Притому, всі вівці, що знаходяться в загоні, так відносяться до пастуха-господаря - жодна вівця його не боїться, бо всі звикли до його голосу.

Кличе своїх овець. Але ще більш відчувають прихильність до пастуха-господаря вівці, які йому належать. Своїх овець він називає по іменах, кожній, отже, даючи особливе ім’я, і цим спонукає їх іти за собою.

І виводить їх. Він веде їх на пасовище і сам йде попереду них, вказуючи дорогу.

Цю коротку промову Христа Іоан називає притчею (παροιμία) в сенсі мови загадкової, що містить в собі деяку таємницю (слово це близьке до слова παραβολή, яке вживають синоптики для позначення образної мови. Але відрізняється від нього тим, що позначає собою порівняння, яке Христос вживав для виявлення гідності Своєї Особи, тоді як притча в цьому сенсі цього слова (παραβολή) вживалася Христом для зображення заснованого ним Царства Божого. Притому, в παροιμία немає історичного руху або розвитку, як є в παραβολή.).

Але вони не зрозуміли. Господь хотів цією промовою дати їм можливість краще зрозуміти Своє завдання, але вони не зрозуміли Його. І в цьому вони самі були винні, тому що думка притчі була цілком зрозуміла. Важко було, справді, не зрозуміти, що справжнім пастирем Христос називав Себе Самого. Він давав зрозуміти фарисеям, як неправильно вони прирівнюють Його до народних порушників, псевдомесій (пор. Ін. 7:12, 26, 31; Ін. 8:12, 24 та ін.).

Він, по-перше, прийшов безпосередньо до свого народу, прийнявши встановлене Богом Іоанове хрещення (Ін. 1:31 і наст.), І був на проповіді в узаконених для повчання віруючих місцях - в храмі, в синагогах (Ін. 18: 20).

По-друге, Він був допущений у ці священні місця, де зібрані були духовні вівці: жодні доглядачі синагог і храмів не перешкоджали Його доступу сюди (Ін. 7:46) і сам Синедріон не вживає ще проти Нього рішучих заходів (Ін. 7: 45-52). Усі, навіть вороги Його, слухають Його (Ін. 7:15) і навіть іноді підтримують (Ін. 7:26).

По-третє, Його вчення не здавалося народу абсолютно чужим - багато хто навіть повірив у Нього (Ін. 8:30) або ж висловлювали Йому свої симпатії (Ін. 7:12, 31). Він уже серед натовпу має чимале стадо (Лк. 12:32) Своїх власних овець, які довірливо йдуть за Ним. Так це все очевидно, що не зрозуміти Христа не можна людині кмітливій, і якщо фарисеї все ж не зрозуміли, то вони прикинулися нерозуміючими...

Бачачи з боку фарисеїв таке небажання зрозуміти Його, Господь, все ж терпляче ставлячись до них, висловлюється про Свою місію ще чіткіше.

Я двері вівцям. Правильніше - до овець. Через Господа Ісуса Христа можуть входити до духовних овець, тобто до віруючих усі ті, хто бажає виступити в якості пастиря цих духовних овець.

«Всі, скільки їх приходило переді Мною, є злодії й розбійники; але вівці не послухали їх». Звідси видно, що Христос завжди, впродовж усієї історії богообраного народу, був цими дверима. Хто хотів домогтися високого пастирського становища (все одно чи царського чи начальницького пор. Іс. 63:11; Іс. 44:28; Єр. 51:23), перш Христа (πρὸ ἐμοῦ - переді Мною), той не справжній правитель народу, а узурпатор. Ці люди знали, що повинен прийти до Ізраїльського народу Месія-Цар, Який і сяде на престолі Давидовому, і тим не менш, вони самі хотіли зайняти цей престол.

Це були звичайно, не фарисеї, які і не робили спроб заволодіти престолом в Іудеї, а, радше, - представники династії Ірода. Цар Ірод дійсно прийшов інакше (Ін. 10: 1), тобто в незаконний спосіб досяг царської влади. Він і родом був не єврей, а едомлянин, тоді як закон Мойсеєвий суворо забороняв робити царем чужинця (Втор. 17:15). Таким чином, Ірод носив на своєму чолі першу зазначену Христом (Ін. 10: 1) ознаку злодія і розбійника.

Потім - друга ознака - Ірод не був допущений в ізраїльське теократичне суспільство, а сам туди увірвався, бо сам ставив і зміщував первосвящеників, а в місцях, де збиралися віруючі євреї, представників влади династії Ірода і не було помітно.

Не вистачало Іродові й третьої ознаки істинного пастиря: іудеї його не любили, вони ненавиділи і боялися його, як і його синів.

Але не одних Іродів мав на увазі тут Христос. І та, що передувала Іроду, династія Асмонеїв також не по праву володіла іудейським престолом. Вони, як священики, не повинні були приймати царський титул, а це, між тим, зробив Іоан Гіркан. Нарешті, Господь тут засудив і всі спроби псевдомесій силою зброї відновити самостійність іудейської держави, - спроби, що закінчилися невдачею в силу неспівчуття до цієї справи, виявленої іудейським народом (але вівці не слухали їх).

Я двері. Тут Господь говорить вже про Себе як двері взагалі (він не додає: до овець). Тому під тими, що рятуються, що входять і вільно виходять на добре пасовище тут можна розуміти не вівчарів, а овець. Це вівці духовні - віруючі в Христа, яких Він вводить в безпечне житло – Церкву, і яким дає вільно ходити стежками життя, щоб знайти собі те, що їм більше корисне.

Деякі з новітніх тлумачів бачать в цьому стихові Передвістя того, що всі наступні пастирі духовних овець повинні саме від Христа отримувати свої повноваження. Але таке пояснення видається до надзвичайності штучним.

Послання до галатів святого апостола Павла, 10, 1 – 9

11 Сповiщаю ж вам, браття, що Євангелiє, яке я благовiстив, не є людське; 12 бо я прийняв його i навчився не вiд людини, а через одкровення Iсуса Христа. 13 Ви чули про мiй попереднiй спосiб життя в юдействi, що я жорстоко гнав Церкву Божу та руйнував її 14 i перевершував у юдействi багатьох ровесникiв моїх у роді моєму, будучи надмiрним ревнителем батькiвських моїх передань. 15 Коли ж Бог, Який обрав мене вiд утроби матерi моєї i покликав благодаттю Своєю, благоволив 16 вiдкрити в менi Сина Свого, щоб я благовiстив Його язичникам, — я не став тодi ж радитися з плоттю i кров’ю 17 i не пiшов у Єрусалим до тих, що стали апостолами ранiше за мене, а пiшов до Аравiї i знову повернувся в Дамаск. 18 По­тiм‚ через три роки‚ пiшов я до Єрусалима побачити Петра i пробув у нього днiв п’ятнадцять. 19 Іншого з апостолiв не бачив нікого, тільки Якова, брата Господ­нього.

Толкова Біблія

Так як іудействуючі піддавали сумніву божественне походження Євангелія, яке проповідував Ап. Павло, то Ап. перш за все висловлює те, що його Євангеліє не від людей.

Він не прийняв його, як щось ціле, і не навчився його розуміти ні від кого з людей, але через одкровення, отримане ним від Самого Ісуса Христа. Перед ним Христос наче відразу відкрив завісу, що закривала перед поглядом Павла істинне християнство, і Апостол зрозумів всю його велич. Звичайно, не можна думати, що це відбулося в один момент - біля Дамаска: Ап. тут, безсумнівно, розуміє всі численні явлені йому одкровення, в яких він дізнався всі таємниці християнської віри (пор. 2 Кор. 12: 2), - одкровення, отримані ним до написання послання до Галатів.

Зауважити потрібно, що цим не заперечується можливість того, що Апостол ознайомлювався з історичними подіями з життя Христа через розмови зі старшими за часом навернення до Христа християнами; одкровення повідомляє тільки ідеї, а не історичні факти.

Життя Апостола до навернення його до Христа чітко свідчить про те, що він не міг перейнятися ідеями християнськими в цей час. Він був затятим гонителем християнства, який не хотів зовсім проникнути в суть нового вчення. Він не схожий був на деяких фарисеїв, які в ставленні до християнства зайняли вичікувальну позицію (пор. Діян. 5: 34-39).

Він процвітав в іудействі, тобто в тому житті, яка склалося в іудействі під впливом переказів старців, і був серед свого покоління (роду мого) незрівнянним за своєю ревністю провідником у життя тих традицій, які він успадкував від свого батька або від своїх предків взагалі…

Але чи не міг Апостол після свого навернення до Христа підкоритися людському впливу у формуванні свого світогляду? Так бувало, звичайно, з усіма, які приймали християнство в той час: Галати, звичайно, знали, що без навчання з боку інших вони не могли б стати тим, чим стали. І щоб виключити припущення про такий сторонній на нього вплив, Апостол і відзначає як вельми важливий факт те, що він, після свого навернення, не пішов в Єрусалим, щоб послухати проповіді про віру від Апостолів, а пішов в Аравію, звідки знову, не заходячи в Єрусалим, який був на той час центром християнства, повернувся у Дамаск.

В душі Апостола до його навернення панувала пітьма, що перешкоджала йому побачити в гнаному ним Ісусі справжнього Месію і Сина Божого. Темрява ця складалася з іудейських забобонів і, особливо, з фарисейських передань, які до тих пір володіли душею Павла. Перемога над цими забобонами через особливий вплив Божественний на душу Павла (пор. Ін. 4:44) і є "відкриття Сина Божого", про яке тут говорить Апостол. Тільки через нього прийшло до свого повного розвитку і стало дієвим то перше самооб'явлення Христа (Гал. 1:12), з яким було безпосередньо пов'язане покликання Павла в лоно Церкви Христової і до апостольського служіння. Три дня тілесної сліпоти (Діян. 9: 2), які слідували за явленням Христа Павлу і покликанням Апостола, і можна розглядати як час, в який відбувся вплив Божий на душу Павла.

Метою такого "відкриття Сина Божого" в душі Павла було те, щоб Павло став проповідником Євангелія серед язичників. І чи міг, справді, Павло не проповідувати язичникам Того, в Кому він, через особливий вплив Божий на його душу, пізнав істинного Сина Бога? Як Бог тільки для юдеїв і язичників (Рим. 3:29), так і Христос - Син Бога - повинен бути безумовним надбанням усіх народів. Такою була мета, яку мав Бог при тому "відкритті Сина Свого" Павлу.

Ап., отримавши пряме одкровення від Бога про Христа, не знайшов за потрібне пропонувати надбане ним таким надзвичайним способом переконання на суд людей (плоті і крові, пор. Еф. 4:12; Мф. 16:17): це було б з його боку проявом неповаги до божественного вчення.

Очевидно, вороги його переконували Галатів, що в перший час після свого навернення Павло все-таки шукав собі визнання у найстаріших християн і Апостолів, намагався отримати від них деякі потрібні йому вказівки і тільки згодом несподівано перервав з ними будь-яке спілкування і виступив з своїм "помилковим" євангелієм у відкритому протиріччі з Єрусалимською церквою.

І не пішов в Єрусалим ... Де ж, як не в Єрусалимі, найстарішому місті християнства, Павло міг би шукати собі вказівок, якби в них потребував? Однак він не пішов туди…

Якщо куди і ходив, можливо, навіть неодноразово, з Дамаска, який служив три роки після навернення Павла постійним місцем його перебування, - то тільки в Аравію - в землю, що лежала на південний схід від Дамаска…, де правителем був цар Арета (2 Кор. 11:32).

Щодо свого перебування в Аравії Ап. більше нічого тут не говорить - це йому не було потрібно… Йому хочеться показати тільки свою незалежність від впливу людських авторитетів, і це він робить згадуючи про те, що виходив з Дамаска тільки в Аравію, де, звичайно, не міг зустрітися з Апостолами з 12-ти ...

Тільки через три роки після свого навернення, коли, отже, погляди Ап. Павла повинні були прийняти абсолютно завершений вигляд, він ходив в Єрусалим для того, щоб побачитися або познайомитися як слід (деяке поверхове знання про Петра Павло вже мав і раніше) з Ап. Петром.

... Як допитливий мандрівник шукає найбільш славні міста і хоче подивитися на всі їх пам'ятки, так і Павло подорожував до Єрусалима, щоб познайомитися з главою тісного кола учнів Христових - Ап. Петром. Але Павло пробув у Єрусалимі тільки п'ятнадцять днів - час дуже незначний для того, щоб навчитися всьому, так би мовити, спочатку і щоб забути все те, що в перебігу трьох років нажито було Апостолом далеко від Єрусалима ...

З іншими ж Апостолами з числа 12-ти Павлу в той раз і познайомитися не довелося - ймовірно, їх не було в Єрусалимі. Щоб бути точним в своєму повідомленні про перебування в Єрусалимі - адже Ап. мав на увазі, що його послання будуть читати і вороги його, іудействуючі, які, звичайно, будуть намагатися вказати все недоказане Апостолом, він додає, що бачив в той раз і брата Господнього Якова, предстоятеля Єрусалимської церкви. При цьому Ап., ймовірно, не без наміру вживає слово "бачив": він хоче цим дати зрозуміти, що він саме тільки бачив, але не вчився у Апостола Якова, і не намагався у нього дізнатися чогось у сфері християнського віровчення, що було б йому, Павлу, невідомим.