Євангельські читання: Хто творитиме волю Отця Мого Небесного, той брат Мій

Євангельські читання 9 липня

Євангеліє від Матфея, 12, 46 – 13, 3

46 Коли ж Він ще промовляв до народу, Мати і брати Його стояли надворі, бажаючи говорити з Ним. 47 І хтось сказав Йому: он Мати Твоя і брати Твої стоять надворі і бажають говорити з Тобою. 48 Він же відповів тому, хто говорив до Нього: хто Мати Моя і хто брати Мої? 49 І, показавши рукою Своєю на учеників Своїх, сказав: ось мати Моя і брати Мої; 50 бо хто творитиме волю Отця Мого Небесного, той брат Мій, і сестра, і мати Моя.

1 Того ж дня, вийшовши з дому, Ісус сів біля моря. 2 І зібралось до Нього багато народу, так що Йому довелося ввійти у човен і сісти; а весь народ стояв на березі. 3 І говорив їм притчами

Толкова Біблія

Так як родичі Христа по плоті не мали можливості особисто наблизитися до Нього, то про це сповістили Йому через посланого (кого - невідомо), щоб покликати Його. Так відбулося за словами Марка і Луки. У Матфея і Марка розповідь іде після викривальної промови з приводу хули на Духа Святого. Зв'язок цього стиха у різних євангелистів різний; але замітку Матфея ἔτι αὐτοῦ λαλοῦντος можна вважати тут за точне позначення часу, що відповідає свідченням і Марка.

47 І хтось сказав Йому: он Мати Твоя і брати Твої стоять надворі і бажають говорити з Тобою. 48 Він же відповів тому, хто говорив до Нього: хто Мати Моя і хто брати Мої?

Спаситель тут висловив думку, що духовна спорідненість з людьми, що слухають і сприймають Його вчення, в Його очах була вищою, ніж тілесна (пор. Лк. 2:49).

49 І, показавши рукою Своєю на учеників Своїх, сказав: ось мати Моя і брати Мої;

(Пор. Мк. 3:34; Лк. 8:21).

У Марка говориться, що Ісус Христос оглянув колом тих, що сиділи, і в цей час сказав... Слова Спасителя тут служать деяким роз'ясненням і підтвердженням слів попереднього стиха, і сенс їх однаковий.

50 бо хто творитиме волю Отця Мого Небесного, той брат Мій, і сестра, і мати Моя.

Мк. 3:35 - майже такі самі слова.

Спаситель, хоча і вводить тут в Свою відповідь додатковий термін, але не згадує про батька (земного), про якого Він ніде в Своїх промовах не говорить.

Чи можна виводити звідси, що згадка про матір, і поруч з нею про брата і сестру, служить підтвердженням думки, що брати Спасителя були рідними Його братами? Всі три терміни «брат», «сестра» і «мати» вжиті тут, очевидно, в духовному сенсі.

У цьому стихові точно визначається місце, де проголошено були перші притчі Христа - це Галилейське озеро, хоча воно і не називається по імені. Сама розповідь міститься у Матфея в тому ж порядку, як у Марка, і в тому ж зв'язку. Але Лука притчі про сіяча (Лк. 8: 4 сл.), зерно гірчичне і закваску (Лк. 13: 19-21) викладає в іншому зв'язку. Христос вийшов з дому в Капернаумі, попрямував до Галилейського озера, увійшов до човна, сів у ньому за звичаєм тодішніх єврейських вчителів, і почав говорити народові притчами.

На березі зібрався багатолюдний натовп, якому зручно було поміститися тут, тому що хоча озеро і оточене горами, але вони тільки місцями опускаються обривисто прямо у воду, залишаючи, особливо на західному березі, більш-менш широкі і пологі берегові простори.

Число слухачів бувало таке велике, що іноді (Лк. 5: 1) і вони штовхали Спасителя. Можливо, в цьому випадку Він спочатку не хотів входити в човен і увійшов в нього тільки в разі потреби. На це вказують вирази Матфея і Марка, що Він спочатку «сів біля моря» і тільки потім увійшов до човна. У стародавньому світі ми не знаємо інших прикладів подібної проповіді з човна. Але безсумнівно, що це було дуже зручно як для Самого Христа, так і для слухачів Його. На західному березі озера гори відходять від нього всередину місцевості на 7-10 км, і таким чином виходить досить рівне місце.

Притчі, сказані Спасителем, були першими. Євангелист, очевидно, представляє їх першими, причому, за словами Тренча, притча про сіяча була немов введенням до цього нового способу навчання, якого до цих пір не використовував Божественний Учитель. Це випливає і з запропонованого після цього учнями питання: «Чому притчами говориш їм?» (Ст. 10), і з відповіді Христа, в якій Він виправдовує цей новий спосіб навчання і мету, яка була при цьому.

Слово «притча» з грецької (парабола) означає «прикидання», «порівняння», «уподібнення» (але навряд чи - «приклад»). Термін цей означає таку промову, де абстрактна істина, моральна чи духовна, пояснюється за допомогою різних подій і явищ в природі або житті. Так, напр., думка, що людина повинна надавати допомогу своїм ближнім, виражається в притчі про милосердного самарянина, думка про любов Бога до грішника, що кається, - в притчі про блудного сина. Якби ці думки не були виражені за допомогою яскравих образів, то були б загальними словами і скоро забулися. Але відомо, що такий же метод розкриття загальних істин за допомогою образів і порівнянь вживається і в казках. Чи схожі притчі Христа на казки? І якщо не схожі, то в чому відмінність? Між байкою і притчею є схожість, але тільки зовнішня. Як в казці, так і в байці беруться для порівняння не тільки люди, але і різні предмети природи (напр., кукіль, зерно гірчичне та ін.), І навіть тварини (напр., вівці, свині в притчі про блудного сина, пси в притчі про багатого і Лазаря і т. д.). Тому деякі зближували притчу з байкою і говорили, що це - одне й те саме. Але навіть простий, швидкий і загальний погляд на притчі і байки може показати, що притча зовсім не те, що байка. Цей загальний погляд можна підтвердити аналізом деяких деталей. У байці тварини завжди висуваються на перший план; в притчах Христа їх роль - завжди другорядна. У байці у всьому, що говорять і роблять тварини або предмети природи (напр., дерева), завжди слід мати на увазі мову і дії людей, тому що інакше явищам природи потрібно приписувати те, чого ніколи не буває в дійсності (напр., коли говорять тварини або рослини); в притчах подібні ж образи завжди залишаються цілком природними і дії тварин або рослин в строгому сенсі не можуть бути віднесені до людей; а про те, щоб тварини і рослини колись говорили, в новозавітних притчах не згадується. Нарешті, байка взагалі є вигадка, і до того ж здебільшого кумедна; для роз'яснення моральних істин в притчах беруться зазвичай дійсні події в природі та житті. Ми говоримо «зазвичай», тому що так буває, мабуть, не завжди. Якщо ще можна погодитися з тим, що впритчах про страшний суд, відділення овець від козлів є образ, який міг відповідати дійсності, тобтообраз не вигаданий, то важко думати, щоб у притчі про позикодавця і боржника (Мф. 18: 23-35) розмір боргу в десять тисяч талантів (= 60 000 000 динаріїв; динарій = 20 копійок приблизно), які цар дав одному зі своїх рабів, не був вигаданим з метою роз'яснення істини про величезний борг людини перед Богом. На подібні ж сумніви наводить і притча про злих виноградарів (Мф. 21: 33-41) - дійсна або вигадана ця розповідь, якщо не звертати уваги на її доповнення?

Ми повинні твердо встановити істину, що Спаситель не говорив неправди. При розгляді притч це видно не тільки з того, що Його притчі мають величезне життєве значення, але і з того, що Йому ніколи не ставилося ніким докору з приводу Його притч, - що Він проповідував вигадку, уяву, перебільшував що-небудь. Це абсолютно необхідно для розуміння притч Спасителя. У них завжди береться якась дійсна подія, взята з людського життя або з природи і навіть зі світу тварин і рослин.

Але показово, що, розповідаючи про дійсні події, Спаситель ніколи не згадує про реальних осіб і час подій, і тільки два рази (в притчі про самарянина, а також митаря і фарисея) вказує на місце, до того ж в абсолютно загальних виразах. Таким чином, всі притчі Христа постають перед нами, так би мовити, абсолютно анонімними

Сім притч, викладених у Матфея, складають одне ціле і відносяться до одного предмета, Царства Божого і його утвердження; у 53 ст. чітко вказується, що вони були сказані в один час. Перші чотири з цих притч, мабуть, були сказані народу з човна (пояснення притчі про сіяча було тут вставлене); останні три - учням в будинку.

За свідченням євангелістів Матфея і Марка, не все, проте, сказано було притчами, а «багато». «Тому що, - зауважує Ієронім, - якби Христос все говорив в притчах, то народ розійшовся б, не отримавши для себе користі. Прості речі Христос змішує з небесними, щоб на підставі того, що народ розумів, звернути його увагу на те, чого він не розумів».

Послання до римлян святого апостола Павла, 15, 17-29

17 Отже, я можу похвалитися в Христi Iсусi в тому, що стосується Бога, 18 бо не смію сказати що-небудь таке, чого не створив Христос через мене, в пiд­кореннi язичників вiрi, словом i дiлом, 19 силою знамень i чудес, си­лою Духа Божого, так що благовiстя Христове розповсюджено мною вiд Єрусалима до Iллiрика. 20 Притому я намагався проповi­дувати не там, де вже було відоме iм’я Христове, щоб не будувати на чужiй основi, 21 але як написано: «Кому не звiщалося про Нього, побачать, i тi, що не чули, дiзна­ються». 22 Саме це багато разiв i перешкоджало менi прийти до вас. 23 Тепер же, не маючи такого мiсця в цих країнах, але з давніх лiт маючи бажання прийти до вас, 24 як тiльки вирушу в дорогу до Iспанiї, прийду до вас. Бо маю на­дiю, що, проходячи, побачусь iз вами i що ви проведете мене туди пiсля того, як я натiшусь, хоча б почасти, спiлкуванням з вами. 25 А тепер я йду до Єрусалима, щоб послужити святим, 26 бо Македонiя i Ахайя стараються зi­брати деяке подаяння для бiднихмiж святими в Єрусалимi. 27 Стараються, але й боржники вони перед ними. Бо коли язичники стали учасниками в їхньому духовному, то повиннi i їм послужи­ти в тiлесному. 28 Виконавши це i вручивши їм цей плiд, я вирушу через вашi мiсця до Iспанiї 29 i пев­ний, що коли прийду до вас, то прийду з повним благословенням благовiстя Христового.

Толкова Біблія

«Можу похвалитися», тобто можу виступити в якості авторитетного вчителя віри.

В Христі Ісусі, тобто на тій підставі, що є служителем Ісуса Христа.

«В тому, що стосується Бога». Він хвалить себе не в усіх відношеннях, а тільки як християнського діяча. Ця похвала, відпов., не виключає смирення перед Богом.

Апостол висловлює дві думки. Одна - «я не можу повідомити вам нічого такого, що не було б справою Христа», і іншу - «я не наважився б цього сказати, якби це не було справою Христа». Таким чином, свою сміливість Апостол пояснює тим, що все робить в ім'я Христа і за Його велінням.

Про те ж, що Сам Христос через Апостола закликає язичників, свідчать ознаки та чуда, що здійснюються Апостолом, за які, втім, Апостол вшановує Духа Божому, що дає силу здійснювати ці чудеса.

«Вiд Єрусалима до Iллiрика». Так як в Єрусалимі Апостол не виступав з проповіддю про Христа, то правильніше перекласти так: «від Єрусалима - саме від околиць навколо Єрусалима». Таким чином, цей вислів може вказувати і на Дамаск, і на Аравію, де Ап. Павло дійсно виступав з проповіддю про Христа.

Апостол зауважує, що він взагалі уникав проповідувати там, де ім'я Христове вже було сповіщено ким-небудь іншим. Місія апостола, власне, в заснуванні нових християнських Церков (1 Кор. 3:10 і сл. І 1 Кор. 9: 2 і сл.).

Апостол, збираючись до Іспанії, має намір зайти і в Рим, тепер же він рушає в Єрусалим з милостинею, зібраною грецькими Церквами. При цьому Апостол просить у римлян молитов про нього, щоб його подорож в Єрусалим виявилася для нього благополучною.

Апостол досі не відвідував Риму тому, що на сході було дуже багато місць, де ще не було відоме ім'я Христа.

«Ви проведете мене». Братів, що прийшли здалеку, місцеві християни зазвичай проводжали при відході їх (пор. 1 Кор. 16: 6, 11).

«Почасти». Апостол не може довго пробути в Римі; і йому тому не вдасться повною мірою насолодитися спілкуванням з римськими християнами.

Про збори милостині для єрусалимських християн див. 1 Кор. 16: 1-4; 2 Кор. 8: 9; Діян. 24:17.

27 стих.

Тут Апостол має на меті спонукати і римських християн до наслідування грецьких християнських Церков в справі про доброчинність.

… Павло обіцяє, зі свого боку, принести римлянам повне благословення згідно з Христовим Євангелієм.

Апостол хоче сказати, що доставлення милостині від грецьких Церков в Єрусалим буде печаткою або доказом того, що християни з язичників усвідомлюють велике значення єрусалимської Церкви, звідки пішло християнство по всьому світу.