Євангельські читання: Хто має, тому дасться

Євангельські читання 11 грудня

Євангеліє від Луки, 19, 12-28

12 Отже, сказав: один чоловік високого роду вирушав у далеку країну, щоб прийняти собі царство і повернутися. 13 Покликавши десятьох рабів своїх, дав їм десять мин і сказав їм: пустіть їх у діло, поки я повернусь. 14 Але громадяни ненавиділи його і відправили слідом за ним посланців, сказавши: ми не хочемо, щоб він царював над нами. 15 І коли він повернувся, прийнявши царство, то звелів покликати рабів тих, яким дав срібло, щоб довідатися, хто що придбав. 16 Прийшов перший і сказав: господарю, мина твоя принесла десять мин. 17 І сказав йому: гаразд, добрий рабе! За те, що ти у малому був вірний, візьми управління над десятьма містами. 18 Прийшов другий і сказав: господарю, мина твоя принесла п’ять мин. 19 Сказав і цьому: і ти будь над п’ятьма містами. 20 Прийшов ще один і сказав: господарю, ось твоя мина, яку я зберігав, загорнувши в хустину, 21 бо я боявся тебе, тому що ти чоловік жорстокий: береш, чого не клав, і жнеш, чого не сіяв. 22 Господар сказав йому: твоїми вустами суджу тебе, лукавий рабе! Ти знав, що я чоловік жорстокий: беру, чого не клав, і жну, чого не сіяв. 23 Чому ж ти не віддав срібла мого купцям, щоб я, повернувшись, узяв його з прибутком? 24 І сказав тим, що там стояли: візьміть у нього мину і дайте тому, що має десять мин. 25 І сказали йому: господарю, у нього є десять мин. 26 Кажу ж бо вам, що всякому, хто має, тому дасться; а хто не має, відбереться і те, що має. 27 А ворогів моїх, які не хотіли, щоб я царював над ними, приведіть сюди і повбивайте переді мною. 28 Сказавши це, Ісус пішов далі, підіймаючись до Єрусалима.

Борис Гладков

Справедливий Бог не вимагає від людини нічого надмірного або непосильного; Він дав людям різні здібності і майнові ресурси для виконання волі Його, і від того, кому дав мало, не зажадає багато. Але, сподіваючись на милість Божу, не можна виправдовувати своє байдикування своєю бідністю і відсутністю особливих обдарувань, якими володіють інші. Тобі мало дано, з тебе мало й вимагатиметься, але все ж таки стягнеться, якщо станеш на Суд зовсім без добрих справ, хоча б і малих.

Бідна вдова, маючи всього дві лепти, не прикривалася своєю бідністю, а поклала в церковну скриньку все, що мала і, за зауваженням Ісуса, поклала навіть більше всіх багатіїв; і якщо вона у всьому так само чинила, то накопичила собі запас хоча і малих справ, але таких, які відкриють їй двері Царства Небесного.

Думки ці наочно виражені в притчі про таланти (і мини) . Власне, талантом в давнину називалася найвища грошова одиниця. У притчі ж під талантом розуміються дані Богом людині духовні дарування і матеріальні блага, тобто все, що людині дано і чим вона має користуватися не тільки особисто для себе, але і для ближніх своїх.

Один багатий чоловік, вирушаючи в чужу країну, доручив управління своїм маєтком рабам своїм; і так як він знав здібності і сили кожного з них, то одному дав п'ять талантів, другому – два, третьому - один, а сам одразу ж рушив у дорогу. Ті, хто отримав п'ять і два таланти, пустили їх в обіг і, до повернення господаря свого, подвоїли майно. А той, що одного взяв, вирішив, що йому, порівняно з іншими, дано занадто мало, що не варто працювати над примноженням такого незначного капіталу і що все одно нічого на ньому не наживеш; проте він боявся господаря свого, знаючи його строгість, і тому не зробив щодо його капіталу ніякого злочину, і думав, що досить буде, якщо він тільки збереже його; тому він зарив даний йому талант у землю. По тривалому часі повернувся господар той і зажадав від рабів своїх звіт. Прийшов той, що взяв п'ять талантів, і сказав: «Ти мені дав п'ять талантів, але я подвоїв їх…». Похвалив господар раба того, назвав його добрим і вірним, обіцяв велику нагороду, а головне - наблизив до себе настільки, що запропонував йому розділити з ним радість його. Той, що взяв два таланти, представив чотири, і удостоївся однакової з першим похвали і нагороди.

Нарешті, підходить той, хто взяв одного таланта, і, не знаючи, чим виправдати своє недбальство, починає звинувачувати самого господаря: «Ось тобі твій талант! Він цілий; я не розтратив його; я був вірний тобі, а якщо я не примножив його, подібно до інших, так в цьому ти сам винен: ти хочеш жати, де не сіяв, і збирати там, де нічого не залишав; ти жорстокий господар! Чому ти дав іншим більше, ніж мені? Чому ти дав мені так мало? Чи варто було пускати в діло і множити таке нікчемне обдарування? Будь задоволений і тим, що я, боячись тебе, зберіг твоє, залишився вірним тобі!»

«Лінивий і лукавий слуго, - сказав йому господар, - якщо ти називаєш мене жорстоким і кажеш, що боїшся мене, то тим більше ти мав би подбати про збільшення даного тобі мого надбання, яким би воно малим не було; не закопувати його в землю належало, а пустити в діло, щоб іншим користь принести, та й самому щоб було з чим постати переді мною. Усе це від лінощів твоїх і недбальства, а не від того, що тобі дано тільки один талант. Візьміть же у нього цей талант і віддайте тому, що має десять, так як має хист і охоче застосовує його … тим самим розвиває його, і йому ніби знову дається; а ледачий, який не хоче приносити користь даними йому від Бога даруваннями, не використовує їх в житті, доходить до того, що ці обдарування зникають і наче віднімаються у нього…

Отже, в притчі про десять дів і в притчі про таланти зображається зустріч Ісуса Христа під час Його Другого Пришестя з віруючими у Нього. П'ять нерозумних дів вірили в майбутнє пришестя нареченого, щиро бажали зустріти Його; світильники віри їх горіли, але скоро згасли; і так як їм не було з чим було зустріти Його, так як через недбальство вони не запаслися добрими справами, то і були не допущені до шлюбного бенкету, а п'ять мудрих дів, які зустріли жениха не тільки з яскраво палаючими світильниками віри, але і з запасом добрих справ, були введені Ним у палати шлюбні.

Також і в притчі про таланти: навіть ледачий раб, який мав лукаві виправдання, і той виявляється віруючим в необхідність дати Господарю своєму звіт; і той зберігає віру в Нього до кінця, але йде до Нього з однієї цієї вірою, і зізнається, що нічого доброго в своєму житті не зробив. І такого віруючого у Христа раба, що закопав талант свій у землю, так само як і тих дів, які не зуміли підтримати добрими справами полум'я своєї віри, - таких християн не допустять в Царство Небесне, Христос скаже їм: «Ідіть! Не знаю вас».

Толкова Біблія

26 Кажу ж бо вам, що всякому, хто має, тому дасться; а хто не має, відбереться і те, що має.

(Мк. 4:25; Лк. 8:18).

«Хто має» - підрядне речення, яке не має головного, хоча мова абсолютно правильна і зрозуміла. Це nominativus absolutus (див. Мф. 12:36). Подібні вирази зустрічаються у Мф. 25:29 в притчі про таланти. Це, можливо, було прислів'я, що виражає загальну істину в ставленні до світських і духовних благ. Приклади того, коли у тих, хто «мають», віднімається те, що вони мають, звичайні і загальновідомі. Прислів'я «де тонко, там і рветься» висловлює ту ж думку. У Євангеліях, звичайно, мова тільки про духовне. «Те, що мали люди, віднімається у них, тому що у них немає того, що вони повинні були б мати».

Ученики мали більшу здатність і сприйнятливість до нового вчення і тому могли набути більше, ніж решта народу. Вираз «хто має» Августин тлумачить в сенсі ulitur, і докладає його до проповідників. Проповідник, який проповідує божественне вчення іншим, не відчуває нестачі в повчаннях і словах, які говорить і проповідує; але якщо хтось вченням не користується, то навіть і сенс його затемнюється і зникає.

Друге послання до Тимофія святого апостола Павла, 1, 1 – 2, 8 - 18

1 Павло, з волi Божої апостол Iсуса Христа, за обiтни­цею життя в Христi Iсусi, 2 Тимофiю, улюбленому синовi: благодать, милiсть, мир вiд Бога Отця i Христа Iсуса, Господа нашого.

8 Отже, не соромся свідчення Гос­пода нашого Ісуса Христа, ні ме­не, в’язня Його; але страждай з благовістям Христовим силою Бога, 9 Який спас нас і покликав покликом святим, не за ділами нашими, а з волі Своєї і благодаті, яка дана нам у Христі Ісусі раніш вічних часів, 10 а нині відкрилася явленням Спасителя нашого Ісуса Христа, Який зруйнував смерть і явив життя і нетління через благовістя, 11 для якого я поставлений проповiдником, i апостолом, i вчителем язичникiв. 12 З цiєї причини я i страждаю так; але не соромлюсь. Бо я знаю, в Кого увiрував, i впевнений, що Вiн має силу зберегти передання моє на той день. 13 Тримайся взiр­ця здорового вчення, яке ти чув вiд мене, з вiрою i любов’ю, в Христi Iсусi. 14 Бережи добрий заповiт Ду­хом Святим, що живе в нас.

15 Ти знаєш, що всi асiйськi залишили мене; мiж ними Фiгелл та Єрмоген. 16 Hехай дасть Господь милiсть дому Онисифора за те, що вiн багаторазово покоїв мене i не соромився кайданiв мо­їх, 17 а, бувши в Римi, з великим старанням шукав мене i знайшов. 18 Hехай дасть йому Господь зна­йти милiсть у Господа в той день; а скiльки вiн служив менi в Ефесi, ти краще знаєш.

Толкова Біблія

Вказуючи Тимофію як приклад самого себе як твердого проповідника Євангелія, апостол говорить, що застава його вже зберігається у Бога на небі. Цим він висловлює свою впевненість в тому, що його очікує на небі нагорода: нагорода ця вже є немов власністю апостола (пор. 1 Тим. 6:18; Мф. 5:12; Мф. 19:21).

Апостол переконує Тимофія відганяти від себе малодушний сором щодо проповідування Євангелія.

Свідчення Господа ... тобто Євангелія, яке приніс людям Христос і проповідування якого продовжували апостоли. За тлумаченням святих Отців, тут знаходиться вказівка ​​і на смерть Христову, якою Христос підтвердив істинність Своєї проповіді.

Ні мене, в'язня. Спілкування зі злочинцем зазвичай не підтримують, навіть намагаються забути про нього, щоб самому не підпасти під підозру в неблагонадійності.

Страждай з благовістям Христовим силою Бога.

Страждай на користь благовістя (Євангелія), користуючись силою Божою, яка міститься в самій Євангелії.

Крім сили, що перебуває в самій Євангелії, Тимофію допоможе і благодать Бога і любов Божа, згадуючи про яку, Тимофій може звільнитися від будь-яких вагань при вирішенні питання про те, чи варто йому працювати для благовістя Євангелія.

Святим. Поклик Божий - святий, що істотно відрізняється від людських закликів (пор. Мф. 22: 3, 14; Мф. 21:28).

Раніш вічних часів. Говорячи, що благодать, апостол має на увазі явно не дочасове буття, а найдавніше пророцтво про спасіння людей від гріха, тобто Бут. 3:15.

Христос, за поданням апостола, і є те оголошене в обітниці Сім'я, про Яке сказано було Адаму і Єві як про Спасителя людства. Втім, Він був даний тільки ще як надію (пор. Іс. 9: 6).

Апостол говорить про те, що звістку про спасіння виконано тепер через явлення "Спасителя", який зруйнував смерть, точніше, позбавив смерть можливості діяти; остаточне ж знищення смерті має відбутися на останньому суді (1 Кор. 15:26).

Явив - зробив те, що ми чітко бачимо життя і нетління.

Життя - це вічне життя у Христі.

Нетління. Цим словом апостол точніше визначає поняття "життя".

Через благовістя. Цей вислів відноситься до початку стиха. "Відкрилася ..." Апостол хоче сказати, що благодать відкрилася через проповідь про спасіння, яку пронесли по всьому світу поставлені Христом по Його воскресінні проповідники (Ін. 20:21; Еф. 2:17; Євр. 2: 3).

Наступне можна перекласти так: "як загальний виклад спасительних слів бережи ті слова, які ти прийняв від мене, перебуваючи у вірі в Христа - як в Спасителя - і в любові до Нього" (віра і любов до Христа не дозволять Тимофію ухилитися від здорової науки і тим засмутити Христа).

Бережи добрий заповіт, тобто це саме здорове вчення.

Духом Святим, тобто примножуючи в собі благодатні дари Святого Духа, які є в Тимофія, як і у всякому доброму християнинові.

За такого горіння духовного Тимофій перебуває поза небезпекою втратити дорогоцінні скарби здорових слів.

Щоб ще більше спонукати Тимофія до вірного зберігання вчення, викладеного йому Павлом, апостол розповідає про свою скорботу, яку принесли йому всі азійські (найімовірніше, ефеські) християни, залишивши апостола безпорадним в руках ворогів.

Можливо, для того щоб апостолу можна було звільнитися з римських уз, потрібне було заступництво впливових малоазійських християн перед римською владою. Ці християни мали б явитися в Рим і дати свідчення на користь апостола, але вони, очевидно, поспішили відсторонитися від нього. Навіть відомі Фігелл і Гермоген не допомогли апостолу. Тимофій не повинен наслідувати їх.

З іншого боку, апостол не може без почуття щирої вдячності згадати про Онисифора, який, за переказами, мав будинок в Іконії і приймав там Апостола Павла.

Цей Онисифор знайшов Апостола Павла в Римі, очевидно, вже в той час, коли апостол був посаджений у в'язницю, коли до нього зовсім було припинено доступ для римських християн. Тут, як міг, він служив апостолові.

І раніше цей Онисифор, перебуваючи на службі в Ефесі, надав чимало послуг Церкві в Ефесі, про що краще відомо самому Тимофію, як єпископу Церкви в Ефесі.

Апостол… самому Онисифору просить милості у Господа "в той день", тобто в день страшного суду… тому Онисифора під час написання послання вже не було в живих.

Hехай дасть йому Господь зна­йти милiсть у Господа в той день... Не без підстави в цих словах бачать доказ того, що апостол Павло вірив в дієве значення молитви за померлих: висловлене ним бажання, оскільки воно звернене до Христа, є нічим іншим, як молитвою.