Євангельські читання: Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!

Євангельські читання 29 червня

Євангеліє від Матфея, 11, 2-15

2 Іоан же, почувши у в’язниці про діла Христові, послав двох з учнів своїх 3 запитати Його: чи Ти Той, Хто має прийти, чи нам іншого чекати? 4 І сказав їм Ісус у відповідь: підіть та розкажіть Іоанові, що чуєте і бачите: 5 сліпі прозрівають і криві ходять, прокажені очищаються і глухі чують, мертві воскресають і убогі благовістять; 6 і блаженний той, хто не спокуситься через Мене.

7 Коли ж вони відійшли, Ісус почав говорити людям про Іоана: на що дивитися ходили ви в пустелю? Чи на тростину, що вітер колише? 8 На що ж дивитися ходили ви? Чи на людину, вдягнену в м’який одяг? Ті, що носять м’який одяг, у палацах царських живуть. 9 На що ж дивитися ходили ви? На пророка? Так, кажу вам, більш як пророка. 10 Цей бо є той, про якого написано: ось Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує дорогу Твою перед Тобою. 11 Істинно кажу вам: не було серед народжених жінками більшого за Іоана Хрестителя; але найменший у Царстві Небесному більший за нього. 12 Від днів же Іоана Хрестителя донині Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його, 13 бо всі пророки і закон провіщали до Іоана. 14 І коли хочете знати, він є Ілля, що має прийти. 15 Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!

Толкова Біблія

Вся XI глава не має ніяких паралелей у Марка. Паралельне місце Мф. 11: 2-19, у Лк. 7: 18-35. Мф. 11: 2-3 має схожість з Лк. 7: 18-21; навпаки, стихи Мф. 11: 4-11 буквально схожі з більшою частиною того, що говориться у стихах Лк. 7: 22-28. Ст. 2-й Матфея у Луки має приблизно такий вигляд: і сповістили Іоана ученики його про все те, тобто про чудеса Христа, і зокрема, про воскресіння сина вдови Наїнської. Таким чином, відомості про «діла Христа» (Мф.) Іоан отримав від своїх власних учнів. Це і було зовнішнім приводом до посилання посольства від Іоана, хоча дійсні, або краще, таємні мотиви посольства і не вказуються. Де відбулася зустріч Спасителя з учнями Іоана, про це євангелисти нічого не повідомляють. Але безсумнівно, що вона відбулася за відсутності апостолів. Перебування Хрестителя в темниці повідомляється як щось відоме читачам, і про це вже сказано було Матфеєм раніше (Мф. 4:12). Іоан перебував у в'язниці в Махероне (митр. Філарет), або, як читають інші, в Махере, про що говорить Йосиф Флавій, Древн. XVIII, 5, 2.

Під «ділами» Христа розуміють не тільки Його вчення, але взагалі всю Його діяльність, куди входила і Його проповідь. Замість «Христові» в оригіналі є слово «Христа» - з артиклем для позначення власного імені. На думку Альфорда, це показує, що справи Христа, про які сказали Іоану, не були справами того, кого він знав тільки як Ісуса, але справами Спасителя-Христа. Тому Іоан і побажав тепер упевнитися в тотожності Ісуса і Христа. Але так як в деяких древніх кодексах і у Орігена слово «Христа» замінено словом «Ісуса», то ясно, що древні християни, можливо, не надавали справі того значення, яке надає йому Альфорд. Потрібно тільки допустити, що вживання слова «Христа» не було тут абсолютно випадковим. Діла, що здійснюються Христом, не могли належати нікому іншому, крім дійсного, істинного Христа, якого очікували.

У читанні подальших слів існує різниця. Одні читають «послав через» (dia), інші «послав двох» (duo). Це різночитання, звичайно, все краще пояснюється великою схожістю обох цих слів (dia і duo). Далі, на переписувачів міг впливати в цьому випадку і вираз Луки, у якого ясно стоїть «два» (Пор. Мф. 18:19; Мк. 11: 1; Мк. 14:13; Лк. 10: 1; Ін. 8 : 17). Нарешті, і конструкція «пославши через» незвичайна. Але «через» краще підтверджується більш авторитетними рукописами… Існує велика різниця в тому, чи послав Іоан «двох» своїх учнів із тим, щоб вони, майже від власного імені, запропонували Христу питання; або ж тлумачити стих так, що Іоан, не маючи можливості бачитися з Христом, внаслідок ув’язнення, послав до Нього просити «через» учнів своїх розрішити непорозуміння, які хвилювали його самого, Іоана. У першому випадку учні бажають отримати від Христа відповідь, і отримують його; в другому вони є тільки агентами Іоана, і не мають самі по собі ніякого значення, тобто схожі на людей, які відправляються за покупкою хліба для інших, самі не будучи зовсім голодні. Звичайно, відповідно до показанням Луки, ми маємо повне право допустити, що учнів було двоє. Саме вираз з dia має дещо єврейський характер, послав «руками» учнів, тобто при посередництві. Чому деякі знаходять тут «істеріологію», не цілком ясно. Посольство могло бути незадовго до мучеництва і смерті Хрестителя, ймовірно, на 32 році життя Христа, у другий рік Його проповіді, коли Він вже прославився Своїм вченням і чудесами.

3 запитати Його: чи Ти Той, Хто має прийти, чи нам іншого чекати? (Пор. Лк. 7:19).

Уже в давнину піднімалося питання, навіщо, власне, відправив це посольство до Христа Іоан. Можна сказати, що, за загальним поглядом древніх церковних тлумачів, Іоан відправив це посольство не заради себе, а тільки заради своїх учнів. Учні сумнівалися в Христі, і вони саме повинні були переконатися в Його достоїнстві як Месії.

Представники «ортодоксального» погляду на цей предмет - Златоуст, Ієронім, Іларій, Євфимій Зігабен, Феофілакт і інші. На їхню думку, сам Іоан, стільки раз переконливо свідчив про Христа, як про Агнця Божого, і не міг мати про Нього ніяких сумнівів. Але так як учні Іоана не були прихильні до Христа і заздрили Йому, то, щоб навернути їх, Іоан посилає їх, щоб вони, побачивши чудеса, увірували, що Христос більший Іоана.

Іоан не питає як сторонній; тому що сам вказував на Спасителя в той час, коли інші не вірували в Нього (Ін. 1:29 і Мф. 3:17). Подібно до того, як Спаситель просив показати йому місце, де був похований Лазар, щоб інші побачили відродженого мерця і таким чином увірували, так і Іоан, якому судилася смерть від руки Ірода, посилає тепер своїх учнів до Христа, щоб вони, побачивши з цієї нагоди знамення і сили, увірували в Нього, і, пропонуючи питання свого вчителя, самі навчилися. У новітній екзегетиці все більше і більше утверджується думка, що сумнівався сам Іоан.

4 І сказав їм Ісус у відповідь: підіть та розкажіть Іоанові, що чуєте і бачите:

(Пор. Лк. 7:22).

Якби Христос відповів, що Він - Месія, то така відповідь була б в цьому випадку свідченням Христа про Самого Себе і здалася б неістинною. Це спонукало Спасителя дати непряму, хоча і зовсім не ухильну, відповідь учням Іоана. Немає ніякої потреби припускати, що Він навмисне для них зробив чудеса, про які йдеться далі. Ісус Христос просто посилається на них, як на факт, який був відомий всім, у тому числі і самому Іоану. Але це, звичайно, не виключає можливості, що чудеса були здійснені й на очах його учнів (див. Лк. 7:21). Замість теоретичних доказів Спаситель пропонує очевидні істини - що чуєте і бачите.

В одному тільки кодексі (D) пропущено вираз «і криві ходять»; в багатьох кодексах «мертві воскресають» поставлено після «убогі благовістять»… Переглядаючи рукописні варіанти, ми зустрічаємося тут з дуже цікавим явищем, що вказує на стародавні виправлення з боку переписувачів, які, в різних рукописах, то опускали, то додавали «і» (kai). Стих цей, за кращими рукописами, читається так:

сліпі прозрівають

І криві ходять,

прокажені очищуються

І глухі чують,

І мертві воскресають,

І вбогим благовіститься.

У Лк. 7:22 в оригіналі (за найкращими читаннями) немає жодного «і», за винятком одного. Саме місце запозичене з Іс. 61: 1. Чи вживав пророк (Іс. 29:18, 19; Іс. 35: 5, 6) слова «сліпі, глухі, кульгаві і німі» у власному або переносному сенсі, цього не можна пояснити. Матфей зрозумів їх у власному розумінні. У тому ж сенсі говорить і Ісус Христос (Цан). Словами пророка Він зображує тут Свою власну діяльність і ставить її доказом Свого месіанства. Відповідь якнайкраще підходить до питання Хрестителя.

Місце Ісаї з перекладу LXX несхоже за виразами зі словами обох євангелистів і читається так: «Дух Господа Бога на Мені, бо Господь помазав Мене благовістити убогим, послав Мене зціляти скрушених серцем, проповідувати полоненим визволення і сліпим прозріння» (пор. Іс. 35: 3 і наст.). З перекладу з єврейського: «Дух Господа Єгови на Мені, бо помазав Єгова Мене благовістити смиренним, послав Мене перев'язати скрушених серцем, проповідувати полоненим визволення і в'язням - відчинити в'язницю». Обидві цитати змінені у євангелистів так, щоб цитування підходило до цього випадку. Слова «вбогим благовіститься» поставлені у них на останньому місці. Щодо цього останнього виразу потрібно сказати, що наш, російський і слов'янський переклади (убогі благовістять) неточні і не мають ніяких підстав… Це правда, що ευαγγελίζομαι може з'єднуватися і з знахідним. відмінком. Але в єврейському тексті у Ісаї - лебассер анавім, де анавім (жебраки) знахідний відмінок, служить перевіркою прийнятого читання - благовістити вбогим. Німецькою - den Armen wird das Evangelium geprediget; англ. - and the poor have the gospel preached to them. Точно можна перекласти: вбогим звіщається Блага Новина = жебракам благовіститься.

6 і блаженний той, хто не спокуситься через Мене.

(Пор. Лк. 7:23).

Тобто з приводу мого смиренного, приниженого стану. У ст. 5 Ісус Христос явив об'єктивні докази Свого месіанського достоїнства, кажучи про Своїділа. У ст. 6 Він говорить про Себе. Слова Його мають загальний зміст.

7 стих.

(Пор. Лк. 7:24).

Промова Спасителя у двох євангелистів відрізняється майже буквальною схожістю. «Чи на тростину, що вітер колише?» - вираз метафоричний для позначення, від протилежності, характеру Іоана. Слухачі Христа могли зрозуміти слова Його тільки в тому сенсі, що якщо Іоан і послав до Нього своїх учнів запитати, наче впевнитися про Його особистість, то це анітрохи не значило, що Іоан вагався в своїх переконаннях, подібно до якоїсь тростинки на берегах Мертвого моря або Галилейського озера. Так як Іоан не був схожий на тростинку, то в розумі слухачів відразу ж, по асоціації, могло виникнути уявлення про таке дерево, яке не схиляється перед якимсь напором вітру і бурею. Буря незабаром вирве таку людину з коренем, і вона загине, але ніколи не захитається, будучи живою. Все, що відомо про Хрестителя, показує, що він був саме такою людиною і що слова Христа були цілком ясною і точною характеристикою цієї великої особистості. Іоан запропонував своє питання тому, що не вагався в своїх суворих, аскетичних поглядах на життя і Самого Месію.

… Спаситель знову питає: але навіщо ж ви ходили (в пустелю)? На пророка дивитися? Тут передбачається позитивна відповідь: так, пророка. Але особа, на яку народ ходив дивитися, більше, ніж пророк (вульг. Plus quam prophetam). Міркування про те, що сам Іоан не визнавав себе за пророка (Ін. 1:21), внаслідок смирення, і тому, що пророком у власному розумінні називається той, хто пророкує майбутнє, як Ісая, Єремія і інші пророки… У громадській думці євреїв пророки цінувалися високо, хоча і не всіма. Говорячи, що Хреститель більше, ніж пророк, Спаситель висловлює йому перед народом найвищу похвалу. Але цього мало… Якби Іоан був тільки пророк, то, подібно пророкам, дивився б на Спасителя, як на предтечу майбутнього Месії. Але Хреститель більше пророка. Він сам не хто інший, як Предтеча, посланий приготувати Месії шлях.

10 Цей бо є той, про якого написано: ось Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує дорогу Твою перед Тобою.

(Пор. Лк. 7:27).

Ст. 10 містить в собі висловлення підстави, за якою Іоан повинен вважатися вище пророка, Іоан не тільки пророк, але і вісник перед лицем Божим. Думка ця підтверджується цитатою з Мал. 3: 1, яка представляє величезний екзегетичний інтерес. Справа в тому, по-перше, що ця цитата у трьох євангелистів приведена несхожою ні з перекладом LXX, ні з єврейським оригіналом. У LXX - ось, Я посилаю (висилаю) Ангела, і він огляне шлях переді Мною. Текст LXX майже схожий з єврейським оригіналом (ось, Я посилаю Свого Ангела, і він приготує (прокладе) шлях переді Мною). Але, як можна бачити, у Мф переклад LXX змінено… Якби такі зміни промови пророка існували тільки у Матфея, то їх можна було б пояснювати цитатою по пам'яті, lapsus memoriae та ін. Але справа в тому, що така ж цитата повторюється майже буквально у Мк. 1: 2 і Лк. 7:27, і до того ж з однаковими змінами. Головне ж зі змін, на які слід звернути особливу увагу, відноситься до займенника «Мною», яке у всіх євангелистів замінено словом «Тобою». Але в Старому Завіті є і інша подібна цитата в Вих. 23:20… Тут переклад LXX схожий з єврейським оригіналом: «ось Я посилаю Ангела перед Тобою зберігати Тебе на дорозі Своїй» та ін. Це останнє місце не містить в собі у власному розумінні пророцтва, а тільки обіцянку захисту євреїв на шляху по Синайському півострову… Тому приймають, що пряме посилання в Євангеліях на Мал. 3: 1, а місце з Вих. 23:20 вплинуло на зміну у євангелістів «Мною» на «Тобою» та ін. Далі, так як вислови пророка в трьох Євангеліях наведені однаково, то звідси роблять висновок, що вони вимовлені були Самим Христом і записані саме так, як вони вийшли з Його власних уст. Іншими словами, Спаситель тут Сам змінив першу особу початкового пророцтва на другу - sou. Він зробив так, застосувавши сказане пророком до Самого Себеяк Месії. Існування цитати в однаково зміненому вигляді у трьох євангелистів показує, що вона знаходилася в обігу в християнських колах первісної церкви і саме в формі, злегка відмінній від LXX і єврейського, з заміною «переді Мною» виразом «Тобі».

У цій цитаті слово «ангела» слід розуміти в сенсі «вісника», і до того ж не як безтілесної істоти, а як людини. Подібне вживання слова зустрічається і в інших місцях, напр., Об. 1:20. Таким чином, за словами Спасителя, Іоан не тільки пророк, але й сам є предмет і виконання старозавітного пророцтва, і саме такого, яке відноситься до явлення в кінці кінців Бога Своєму народу.

11 Істинно кажу вам: не було серед народжених жінками більшого за Іоана Хрестителя; але найменший у Царстві Небесному більший за нього.

У Луки (Лк. 7:28) - дещо коротше і ясніше: «з (ἐν - серед) народжених від жінок нема більшого понад Іоана Хрестителя». Висловом «жодного пророка», мабуть, усувається тлумачення слів Матфея в сенсі «жодної людини». Але можна тлумачити і так, що узагальнення Матфея суперечить більш конкретному змісту виразу Луки, тому що якщо між народженими від жінок не було жодного більшого за Іоана, то ясно, що більше за нього не було жодного пророка. Замість «в Царстві Небесному» (Мф.) У Лк. «В Царстві Божому». За винятком цих слів останнє речення буквально схоже (грец.) у обох євангелистів. Вираз «між народженими від жінок» зустрічається в Старому Завіті (Іов. 14: 1; Іов. 15:14; Іов. 25: 4; пор. Гал. 4: 4).

Подальші слова Мф. «Найменший у Царстві Небесному більший занього» здавна піддавався великим перетлумаченням, що пояснюється досить значними труднощами виразу. За тлумаченням Іоана Златоуста, під найменшим у Царстві Небесному Спаситель розумів Самого себе, як молодшого за віком порівняно з Іоаном, і навіть найменшого «на думку багатьох». При цьому Златоуст спростовує думки осіб, що тлумачать вираз як про апостолів або про ангелів. Це, за словами Златоуста, несправедливо. Якби Спаситель говорив тут про апостолів, то що перешкоджало б Йому назвати їх по іменах? Потім Златоуст вирішує питання, вводячи міркування про смирення, яке Христос виявляв всюди у Своїй діяльності. У подібному ж дусі пояснює це місце і Феофілакт, кажучи, що Христос був менший Іоана за віком і на думку Своїх слухачів, але більшим за нього щодо духовних і небесних благ.

Пізніші екзегети мали на увазі тут найменшого християнина в Царстві Небесному, тобто в Церкві, або громадянина Царства Небесного. Бенгель каже, що Johannes nondum erat in regno coetorum, sed praeibat - Іоан ще не був в Царстві Небесному, але був тільки предтечею. Відомий вислів: «minmum maximi maius eat maximo minimi». Сенс той, що Іоан був maximus in minimo (в Старому Завіті), а християнин minimus in maximo (в Новому Завіті), і тому більший за Іоана. - Спаситель тут називає Іоана на ім'я і потім додає до нього інші найменування - Хрестителя і пророка - в перший раз.

12 Від днів же Іоана Хрестителя донині Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його,

Важкі для пояснення стихи Мф. 11: 12-15 служать зв'язком між Мф. 11:11 і Мф. 11:16. Під «днями Іоана Хрестителя» мається на увазі час виступу його на проповідь. Слова «Царство Небесне» вжиті тут, очевидно, в сенсі «Царство Боже», засноване Спасителем на землі. Златоуст тлумачить цей стих так: «Спаситель примушує ними (тобто цими словами) слухачів Своїх до віри в Нього, і разом підтверджує те, що сказав раніше про Іоана. Справді, якщо до Іоана все виповнилося, то, значить, - Я прийдешній. Бо всі, говорить, пророки і Закон до Іоана провіщували. Пророки, отже, не перестали б з’являтися, якби не прийшов Я. Отож, не простягайте своїх надій в майбутнє і не чекайте іншого (Месії). Те, що Я - майбутній, це видно як з того, що вже нема пророків, так і з того, що з кожним днем ​​зростає віра в Мене; вона стала настільки ясною і очевидною, що багато приймають її…».

…Пророки, що були до Іоана, передрекли це Царство, і, крім того, закон, тобтовсе Святе Письмо, свідчив про те ж. Але коли прийшов Іоан, пророцтво закінчилося і почалося виконання. Тому… Іоан був передбаченим Іллею.

…З часу Іоана відразу ж змінилася мова посланих від Бога вісників, пророцтво зробилося Євангелієм, свідчення про майбутнє замінилося свідченням про сьогодення.

Хто має вуха слухати, нехай слухає!

Думають, що слова «хто має вуха (множ.), нехай слухає» були прислів'ям. У цих словах слухачі мали зрозуміти те, що Христос назвав Іоана Іллею не особисто, а за духом. Але Альфорд має на увазі тут ще глибший сенс: «якщо Іоан Хреститель є Ілля, а Ілля - попередник Господа, то можете не сумніватися, що Господь уже прийшов».

Послання до римлян святого апостола Павла, 9, 18-33

18 Отже, кого хоче, милує; а кого хоче, озлобляє.

19 Ти скажеш менi: «За що ще звинувачує? Бо хто може противи­тися волi Його?» 20 А ти хто, чо­ло­вiче, що сперечаєшся з Богом? Чи скаже творiння своєму творце­вi: «Hа­вiщо ти мене так зробив?» 21 Хiба не має влади гончар над глиною, щоб iз тiєї самої сумiшi зро­бити один сосуд для почесного, а другий для непочесного вжитку? 22 Що ж, якщо Бог, бажаючи пока­зати гнiв i явити могутнiсть Свою, з великим довготерпiнням щадив сосуди гнiву, готовi до погибелi, 23 щоб разом явити багатство слави Своєї над сосудами ми­лосердя, якi Вiн приготував для слави, 24 над нами, яких Вiн покликав не тiль­ки з юдеїв, але і з язичникiв? 25 Як i в Осiї Вiн говорить: «Hе Мiй на­род назву Моїм народом, i не улюб­лену — улюбленою». 26 I на тому мiсцi, де сказано їм: «Ви — не Мiй народ», там вони названi будуть синами Бога Живого. 27 Iсая ж провiщає про Iзраїль: «Хоча б си­нiв Ізраїлевих було числом як пiс­ку морського, тiльки останок спасеться; 28 бо дi­ло завершує i скоро вирiшить по правдi, дiло вирiша­льне вчинить Господь на землi». 29 I, як провiс­тив Iсая: «Коли б Господь Саваоф не залишив нам потомства, то ми стали б як Содом i були б по­дiбнi до Гоморри».

30 Що ж скажемо? Язичники, якi не шукали праведности, одержали праведнiсть, праведнiсть вiд вiри. 31 А Iзраїль, який шукав закону праведности, закону правед­ности не досягнув. 32 Чому? Тому що шукали не у вiрi, а в дiлах за­кону, бо спiткнулися об камiнь спотикання, 33 як написано: «Ось кладу в Сионi камiнь спотикання i камiнь спокуси; але кожний, хто вірує в Hього, не осоромиться».

Толкова Біблія

«Кого хоче, озлобляє», тобто робить людину нездатною сприймати речі, які могли б послужити для її виправлення (пор. Діян. 19: 9; Євр. 3: 8, 13-15, Євр. 4: 7) 1.

Поряд з вказівками на повну свободу Бога, з якою Він одних милує, а інших озлоблює, в Писанні неодноразово зустрічаються слова Єгови, повні докорів по відношенню до запеклих грішників. Читачі книг пророчих, де найбільше зустрічається таких викриттів, могли після сказаного Апостолом засумніватися в справедливості такого ставлення Бога до грішників. Якщо запеклість в гріху є справа волі Божої, то вже ніхто не може піти проти цієї волі і всі будуть грішити! Чи може після цього Бог дорікати такій людині?

Апостол відповідає на це заперечення посиланням на нікчемність людини перед Богом. Людина - творіння Боже і не має права звертатися до Творця з питаннями, чому йому дано від Бога те, а не інше призначення.

- «Творiння» - грец. πλάσμα - означає будь-яку річ, зроблену людиною, особливо ж твори скульптора.

Як гончар має повне право давати кожному, ним зробленому, сосуду своє призначення, так має право робити те ж і Творець по відношенню до тварі, хоча б через це одне творіння виявилося в більшій честі, ніж інше. Але як Творець користується Своїми правами в дійсності, про це тут Апостол ще не говорить. Йому потрібно тільки спростувати поставлене в 19-му стихові заперечення щодо волі Божої, про яку Апостол сказав в 18-му ст.

Апостол хоче далі сказати наступне: Бог має велике довготерпіння щодо знаряддя гніву, щоб зробити з них сосуди благодаті. Всі, що досягли слави, повинні зізнатися, що вони спочатку були сосудами гніву, готовими до смерті, і що вони зобов'язані тільки довготерпінню Божому тим, що стали сосудами благодаті.

Пророцтво Осії Апостол приводить, як пророцтво про майбутнє язичницьке навернення в Церкву Христову (воно дається, очевидно, для пояснення останнього виразу 24-го стиха: і з язичників). Але яку підставу мав Апостол тлумачити слова Осії у відношенні до язичників? Адже там (Ос. 2:23, Ос. 1:10) йдеться власне про навернення до Бога Ізраїля? Так це так. Але що ж представляв собою цей Ізраїль, що відступив від Єгови,як не тих же язичників?! Природно, що і для Ап. Павла він був представником всього язичництва, і те спасіння, яке у Осії обіцяно було Ізраїлю, прирівнявши до язичників, було справедливим вважати долею і всіх язичників, розсіяних по всьому світу. Кожен язичницький народ, у своїй власній країні, не стаючи прозелітами народу ізраїльського, може стати народом Божим.

… Христос або принесена Ним правда була справжнім одкровенням волі Божої: Бог хотів, щоб іудеї навернулися до Христа, а іудеї цього не захотіли зробити (Пор. 1 Кор. 1:23; Гал. 5:11).