Євангельські читання: Хто має вуха слухати, нехай слухає

19 липня читаємо Євангеліє про серця, які готові чи неготові прийняти Слово Боже.

Євангельські читання 19 липня

Євангеліє від Матфея, 13, 3 – 9

3 І говорив їм притчами багато, кажучи: ось вийшов сівач сіяти; 4 І коли він сіяв, одне зерно впало при дорозі, і прилетіли птахи і поклювали його. 5 Інше впало на місця кам’янисті, де небагато було землі, і скоро зійшло, бо земля була неглибока. 6 Коли ж зійшло сонце, зів’яло і, оскільки не мало кореня, засохло. 7 Інше впало в терня, і виросло терня, і заглушило його; 8 інше впало на добру землю і дало плід: одно в стократ, а друге в шістдесят, інше в тридцять разів. 9 Хто має вуха слухати, нехай слухає!

Аверкій (Таушев), архієпископ

Господь жваво нагадав людям їх рідні поля, через які проходить дорога, місцями заросла колючим чагарником - терням, іноді кам'яниста, покрита лише тонким шаром землі. Сіяння - прекрасний образ проповідування Слова Божа, яке, падаючи на серце, залежно від стану його, залишається безплідним або приносить плід, більший або менший.

У того, чий розум затьмарений, а серце загрубіло в гріху так, що він не розуміє Слово Боже, це Слово лягає на поверхню розуму і серця, не пустивши коріння, як насіння на дорозі, відкрите для всіх, хто йшов, і лукавий - сатана або демон - легко його викрадає, робить безплідним почуте.

Кам'янистий ґрунт є ті, хто захоплюється проповіддю Євангелія, як приємною новиною, часом навіть щиросердно, знаходячи задоволення в проповіді, але серцем - холодні, тверді і нерухомі, як камінь. Такі не в силах заради вимог євангельського вчення змінити свій спосіб життя, відійти від своїх улюблених гріхів, які увійшли в звичку, і вести боротьбу зі спокусами, зазнаючи скорботи і нестатки за істину євангельського вчення. У боротьбі зі спокусами вони спокушаються, падають духом і зраджують свою віру і Євангеліє. Під тернистим ґрунтом маються на увазі серця людей, обплутаних пристрастями: до багатства, до насолоди, до благ світу цього загалом.

Під доброю ж і плодоносною землею маються на увазі люди з добрим і чистим серцем, які, почувши Слово Боже, твердо вирішили зробити його провідником свого життя і творити плоди чесноти. «Види чесноти різні, як різні і люди, що зростають в духовній мудрості» (Блаж. Феофілакт).

---

Послання до римлян святого апостола Павла, 16, 1-16

1 Вручаю вам Фиву, сестру нашу, дияконису церкви Кен­х­рейської. 2 Приймiть її для Гос­пода, як личить святим, i допомо­жiть їй, у чому вона матиме потре­бу у вас, бо i вона була помiчни­цею багатьом i менi самому.

3 Вiтайте Прискіллу та Акилу, спiвпрацівникiв моїх у Христi Iсусi 4 [котрi голову свою покладали за мою душу, яким не я один дякую, але й усi церкви з язичникiв]‚ i домашню їхню церкву. 5 Вiтайте улюбленого мого Епенета, який є первiсток Ахайї для Христа. 6 Вiтайте Марiам, яка побагато потрудилася для нас. 7 Вi­тайте Андроника i Юнiю, моїх родичiв i в’язнiв зi мною, якi прославилися мiж апостолами i ще ранiше за мене увiрували в Хрис­та. 8 Вiтайте Амплiя, улюблено­го мо­го в Господi. 9 Вiтайте Урба­на, спiв­­­працівника нашого у Хри­с­тi, i Ста­хiя, улюбленого мого. 10 Вiтайте Апеллія, випробуваного у Христi. Вiтайте вiрних з дому Аристовула. 11 Вiтайте Iродiона, родича мого. Вiтайте з домашнiх Hаркисса тих, якi в Господi. 12 Вi­тайте Трифену i Трифосу, якi трудяться в Господi. Вiтайте улюблену Персиду, яка багато потрудилася у Господi. 13 Вiтайте Руфа, обраного в Госпо­дi, i матiр його i мою. 14 Вiтайте Асинкрита, Флегонта, Єрму, Пат­рова, Єрмiна та iнших з ними бра­тiв. 15 Вiтайте Фiлолога та Юлiю, Hирея i сестру його, й Олiмпана, i всiх iз ними братiв. 16 Вiтайте один одного цiлуванням святим. Вiтають вас усi церкви Христовi.

Толкова Біблія

Диякониса Фива була, очевидно, тою, хто передав послання римлянам. Посада диякониси (ή διάκονος) полягала в служінні бідним, хворим і мандрівниками. Кенхрея - східна гавань Коринфа біля Саронської затоки.

Фива була опікункою (προστάτις) для багатьох християн і для Павла, і, ймовірно, мала значні кошти. Можливо, вона приймала в своєму будинку подорожніх. Апостол просить читачів прийняти її заради Господа, тобто цілком по-християнськи, з повною гостинністю, як свою сестру духовну (пор. Фил. 2:20).

Далі названі за ім’ям 24 особи, до яких Апостол звертається з привітанням, а потім Апостол вітає всю церкву загалом.

Про Акилу й Прискіллу - див. Діян. 18: 2, 18-19, 26 (пор. 1 Кор. 16:19).

Акила - дружина Акіли - ставиться на першому місці, ймовірно, з огляду на її особливі заслуги для Церкви (пор. 2 Тим. 4:19).

«Голову свою покладали за мою душу (точніше: для порятунку мене). Коли це було - невідомо. Одні бачать пояснення цього в подіях, що трапилися під час перебування Ап. Павла з Ефесі (Діян. 19:23 і сл.), Інші відносять це заступництво Акіли і Прискілли до перебування Ап. Павла в Коринфі (Діян. 18: 6 і сл.).

Домашні церкви - це богослужбові зборів відомого сімейства і дружніх цього сімейства осіб в будинку, що належить цьому сімейству.

5 Вiтайте улюбленого мого Епенета, який є первiсток Ахайї для Христа.

«Первісток» - тобто перший, який навернувся до християнства в Ефесі.

«Юнія». Правильніше бачити тут чоловіче ім'я (Ιουνϊας - Іуніан), так як до жінки не підходить заувага, що вона «прославилася між апостолами».

7 Вi­тайте Андроника i Юнiю, моїх родичiв i в’язнiв зi мною, якi прославилися мiж апостолами i ще ранiше за мене увiрували в Хрис­та.

Слово συγγενείς – родичі - не можна розуміти в сенсі «одноплемінники», тому що інші іудеї (Акила, Маріам) не названі тут.

«Між апостолами». Тут розуміються не 12 апостолів, серед яких не могли бути Андроник і Юнія, а взагалі проповідники про Христа, серед яких зазначені християни займали чільне становище.

«З дому Аристовула». Про самого Аристовула Апостол не згадує, ймовірно, тому, що теж був християнином. Можлиао, це був принц з дому Ірода, який деякий час жив у Римі, а потім виїхав до Єрусалима, залишивши свій будинок в Римі на рабів своїх.

13 Вiтайте Руфа, обраного в Госпо­дi, i матiр його i мою.

«Обраного в Господі», тобто видатного за своїми християнськими чеснотами.

Після прочитання послання читачі повинні вітати і один одного священним поцілунком, який служив у давнину на Сході знаком вітання при зустрічі і розставанні (1 Пет. 5:14). Воно називається святим, осільки виражає дух християнського єднання.

«Усі церкви». Дуже можливо, що дійсно всі Церкви східні знали про те, що Апостол пише послання в Рим і сам збирається туди, і просили його передати і їхнє привітання Церкві Риму, столиці імперії.