Євангельські читання: Христос приходить таємно... до кожного з нас

Сьогодні, в день вшанування святого апостола Іоана Богослова, ми читаємо його Євангеліє про небажання Христа йти в Єрусалим в ролі Царя-Месії і про таємне Його відвідання цього міста.

Євангельські читання 21 травня

Євангеліє від Іоана 7, 1-13

1 Після цього Ісус ходив Галилеєю, бо не хотів ходити по Юдеї, тому що шукали юдеї, як вбити Його. 2 Наближалося свято юдейське — ставлення кущів. 3 Тоді брати Його сказали Йому: вийди звідси та іди до Юдеї, щоб і ученики Твої бачили діла, які Ти твориш. 4 Бо ніхто не робить щось таємно, коли сам домагається бути відомим. Якщо Ти твориш такі діла, яви Себе світові. 5 Бо і брати Його не вірували в Нього. 6 На це Ісус сказав їм: Мій час ще не настав, час же вам завжди готовий. 7 Не може світ ненавидіти вас, а Мене ненавидить, бо Я свідчу про нього, що діла його злі. 8 Ви йдіть на свято це, а Я ще не піду на це свято, бо час Мій ще не настав. 9 Сказавши це їм, залишився в Галилеї. 10 Але коли брати Його прийшли на свято, тоді і Він прийшов, та не явно, а ніби таємно. 11 Юдеї ж шукали Його на святі і говорили: де Він? 12 І багато було розмов про Нього в народі. Одні говорили, що Він добрий, інші казали, що ні, Він зваблює народ. 13 Проте ніхто не говорив про Нього відкрито, бо боялись юдеїв.

Толкова Біблія

На святі Пасхи, про наближення якої Іоан згадував в попередньому розділі (Ін. 6: 4), Христос, очевидно, не був. Він подорожував в цей час і в літні місяці, які слідували за зазначеною Пасхою, по Галилеї, оскільки в Іудею йти в цей час було для Нього небезпечно з огляду на ворожі задуми проти Нього з боку іудеїв.

На час цієї галилейської подорожі припадають події, про які розповідається в Євангелії Матфея (Мф. 15) і Марка (Мк. 7: 1-8, 10): суперечка з фарисеями про передання отців (Мф. 15: 1-20). Подорож Христа по верхній Галилеї до кордонів Фінікії, де Він зцілив доньку хананеянки, повернення звідти в північно-східну область галилейського моря і друге насичення народу, після чого Христос зі Своїми учнями переправився через море в країну Далманутську, яка перебувала в області Генісаретській (Мф. 15 : 21-39; Мк. 7:24 Мк. 8:10), де фарисеї і садукеї потім вимагали від Нього знамення із неба. [Мабуть в околицях сучасного міста Ginnosar, якраз навпроти древньої Віфсаїди. – прим.]

У цей час, між поверненням в країну або область Генісаретську і тією вимогою знамення, з яким фарисеї і садукеї звернулися до Христа, і відбувся, ймовірно, прихід Христа в Єрусалим на свято Кущів.

Зі слів братів Христа видно, що вони знали, з одного боку, про зменшення послідовників у Христа в Галилеї (Ін. 6:66), з іншого, про те, що під час перебування Свого в Єрусалимі Господь збирав навколо себе велику кількість слухачів (Ін. 3:26, 29; Ін. 4: 1; пор. Ін. 2:23). "Там, в Єрусалимі, - кажуть Христу брати - Тобі тільки і можна тепер знайти Собі учнів, якщо Ти взагалі маєш будь-яких учнів!". Перед тими саме учнями Христос і повинен здійснювати Свої справи, тому що тамтешні жителі надійніші, ніж легковажні галилеяни. Потрібно Христу йти в Іудею і тому, що Він претендує на титул Месії, бо тільки в Єрусалимі люди в стані оцінити як належить діяльність Христа. Там, в Єрусалимі, Месія повинен оголосити про відкриття Свого Царства і звідти керувати усією ізраїльською землею і цілим світом.

«Якщо Ти твориш такі діла, яви Себе світові». Якщо робиш справи великі, які можуть виправдовувати Твої домагання, то Ти повинен не в провінційній невідомості залишатися, а виступити перед усім іудейським світом, і в потрібному місці.

«Брати Його не вірували в Нього». У пояснення пропозиції братів Господа євангеліст каже, що тоді вони не вірували в Нього. Вони, справді, не могли визнати в Ньому Того, Ким Він оголошував себе, і піти за Ним, як зробили це 12 апостолів. Вони бачили знамення, які здійснював Христос, але все ж не прийшли до такої віри в Нього, яку Він хотів би від них бачити.

У цьому вони сходилися з іншими іудеями (пор. Ін. 12:37). Але з іншого боку, вони не перервали спілкування зі своїм названим братом; вони дорожать Його честю і хочуть, щоб світ скоріше визнав Його, тоді і вони підуть за Ним.

Господь не відповідає братам по суті, тому що вони не в змозі були тоді зрозуміти Його слів.

Він каже їм тільки те, що для них цілком зрозуміло, а саме вказує на небезпеку, якої б піддав Він Себе, якби тепер вирушив у Єрусалим.

Його час, тобто час повного виявлення його покликання, ще не настав.

Звичайно, цей час виявлення Месіанського покликання для Христа має настати, але це буде не в свято Кучок, а в наступне свято Пасхи.

Однак Господь, після того як Його брати пішли на свято, і Сам вирушив до Єрусалима, хоча і один, ніби таємно. Ця зміна в ухваленомуним рішенні дала привід ще неоплатонику Порфирію обвинувачувати Христа в непослідовності, в невірності Своєму слову. Але на це звинувачення, повторюване і тепер раціоналістами, потрібно сказати, що Христос сказав братам, що не піде на свято Кущів відкрито, з торжеством, як Месія-цар; але Він не говорив, що зовсім не піде до Єрусалима, навіть як звичайний прочанин. Таким прочанином Він і йде тепер на свято, не привертаючи при цьому нічиєї уваги до себе.

Відсутність Христа на святі – ймовірно, на самому початку, в перші дні свята – було помічено іудеями, які, очевидно, розраховували тепер захопити Христа в свої руки.

І в натовпі говорили про Христа. Одні називали Його добрим, тобто, як у нас висловлюються, чесним громадським діячем, а інші порушником громадського спокою.

Але першу думку боялися висловити вголос, оскільки іудеї, вороги Христа, могли оголосити тих, хто тримався такої думки, учениками Христа, і затримати їх.

---

Діяння святих апостолів 10, 21-33

21 Пет­ро, зiйшовши до людей, присланих до нього Корнилiєм, сказав: «Я — той, кого ви шукаєте; у якiй справi ви прийшли?» 22 Вони ж сказали: «Корнилiй-сот­ник, муж праведний i богобоязний, про якого добре говорить увесь народ юдейський, одержав повелiння через святого ангела по­кликати тебе до дому свого i послухати слова твого». 23 Тодi Петро, запросивши їх, пригостив. А наступ­ного дня, уставши, пiшов з ними, i дехто з братiї іоппiйської пiшли з ним. 24 Hаступого дня прийшли вони до Кесарiї. К же очікував їх, скликавши своїх родичiв та близьких друзiв. 25 Коли входив Петро, Корнилiй його зустрiв i по­клонився, припавши до його нiг. 26 Петро ж пiдвiв його, кажучи: «Встань, я теж людина». 27 I, розмовляючи з ним, увiйшов у дiм i знайшов багатьох, що зiбралися. 28 I сказав їм: «Ви знаєте, що юдеєвi заборонено знатися або зближатися з iноплемiнником; але Бог вiдкрив менi, щоб я жодного чоло­вiка не вважав негiдним або нечистим. 29 Тому я, коли мене покликали, прийшов, не вагаючись. Отже, питаю: для чого ви покликали мене?» 30 Корнилiй сказав: «Четвертого дня я постився аж до цiєї години i о дев’ятiй годинi молився у своєму домi, i ось став передi мною муж у свiтлiй одежi 31 i каже: «Корнилiю! Почута молитва твоя, i милостинi твої згадалися перед Богом. 32 Отже, пошли в Іоппiю та поклич Симона, званого Петром; вiн гостює в домi кожум’яки Симона, що бiля моря; вiн прийде i скаже тобi». 33 Зразу ж послав я до тебе, i ти добре зробив, що прийшов. Тепер ми всi сто­їмо перед Богом, щоб вислухати все, що повелiв тобi Бог».

Толкова Біблія

"Про якого добре говорить увесь народ юдейський...", на який, очевидно, йшла значна частка милостині доброго Корнилія, подібного в цьому відношенні до іншого відомого євангельського Капернаумського сотника.

"Послухати слів твоїх ..." – тобто твою проповідь, яка повинна навчити мене, що належить мені зробити для спасіння.

"Деякі з братів із Іоппії ..." – тобто з віруючих Іоппії, шістьох, як видно з подальшого (Діян. 11:12).

Петро пригощає посланих Корнилієм, які потребували відпочинку, і відправляється з ними лише на інший день, ймовірно, не рано, бо в Кесарію вони приходять лише на наступний день, четвертий з дня видіння, яке мало місце у Корнилія (Діян. 11:30).

"І скликав родичів своїх і близьких друзів", що склали досить велике товариство (Діян. 11:27 ст.) дюдей, однодумців з Корнилієм, і цілком готових разом з цим увірувати в Христа по слову Петра. Це було перша спільнота язичників, яка приєдналися до християнства без всякого посередництва іудейських культових установ.

Петро не сприймає схиляння перед ним Корнилія не тільки через смирення, а й вловивши в цьому схилянні почесть, якою платить Корнилій Петру як втіленню вищої сили, що було так властиво язичницьким уявленням про богів в образі людському (Діян. 14:11).

«Ви знаєте, що юдеєвi заборонено знатися або зближатися з iноплемiнником; але Бог вiдкрив менi, щоб я жодного чоло­вiка не вважав негiдним або нечистим».

Про заборону єврею спілкуватися з чужинцями (язичниками) в законі Мойсеєвому, власне, немає жодного слова; це - дріб'язкова строгість пізнішого рабинства, під впливом фарисейства, що розвинуло до такої педантичності ідею святості обраного народу.

Завдяки відомому впливу фарисейських поглядів на народ, зазначене ставлення до язичників негайно отримало значення загального звичаю і твердо усталеного правила - закону, що відбивається і в образі дій первоверховного з апостолів.

"Щоб я жодного чоло­вiка не вважав негiдним або нечистим..." - в сенсі вищевказаних фарисейських поглядів і в сенсі нездатності вірою в Христа очищатися і освячуватися, незалежно від іудейства і в однаковій мірі з ним.

Петро частково вже чув про мету його покликання. Тепер ще раз він хоче чути з власних уст Корнилія і його близьих, "щоб вони самі сповідалися і стали правими в вірі". (Феофіл., пор. Золот.).

Апостол звертається при цьому не до одного Корнилія, але і до інших присутніх, припускаючи в них спільні наміри з Корнилієм і розуміючи своє запрошення від Корнилія як таке, що йшло від імені всіх них.

"Ми всі стоїмо перед Богом ..." - благоговійне вираження віри в Бога всюдисущого і всезнаючого і готовності виконати всю Його волю, очікувану з вуст Петра.