Євангельські читання: Таких є Царство Боже

Євангельські читання 3 лютого

Євангеліє від Марка, 10, 11 - 16

11 Він сказав їм: хто розведеться з жінкою своєю та ожениться на іншій, той перелюб чинить з нею. 12 І якщо жінка розведеться з чоловіком своїм і вийде за іншого, перелюб чинить.

13 Приносили до Нього дітей, щоб Він доторкнувся до них; ученики ж не допускали тих, що приносили. 14 Побачивши те, Ісус обурився і сказав їм: дозволяйте дітям приходити до Мене і не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже. 15 Істинно кажу вам: хто не прийме Царства Божого, як дитина, той не ввійде в нього. 16 І, обнявши їх, покладав руки на них і благословляв їх.

Аверкій, архієпископ

Христос відновлює первісний закон шлюбу, утверджуючи його нерозривність ... Тільки один виняток може бути, коли допустиме розлучення: «вина перелюбу», але це тому, що перелюбством самим по собі вже руйнується ідея шлюбу, шлюб сам собою перестає тоді існувати.

З трьох євангелістів, які повідомляють про цю подію (дітей), докладніше всіх оповідає св. Марк, який говорить, що Господь обурився на учнів Своїх за те, що вони не допускали до Нього дітей. Наскільки велика, отже, була любов Господа до дітей, якщо Він, що з найбільшою лагідністю і терпінням переносив людські неправди, розгнівався на учнів Своїх... «Не бороніть дітям приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне» - звідси висновок, що великий гріх роблять ті батьки і вихователі, які не приводять дітей до Христа, навчаючи їх віри християнської, і ще більший гріх тяжіє на тих з них, які навмисно відхиляють дітей від шляху віри.

Любов Свою до дітей Господь пояснює вказуванням на якості їх, і ці риси ставить прикладом для наслідування всім, хто бажає увійти в Царство Небесне, кажучи, що «Хто Божого Царства не прийме, як дитя, той у нього не ввійде», тобто Царство Боже треба прийняти в своє серце з таким же чистим, невинним і непорочним настроєм, який буває у малих, ще морально не зіпсованих, дітей.

Соборне послання святого апостола Якова, 1, 1-18

1 Якiв, раб Бога i Господа Iсуса Христа, дванадцятьом колiнам, що в розсiяннi, — радуйтеся.

2 З великою радiстю приймайте, браття мої, коли підпадаєте рiз­ним спокусам, 3 знаючи, що випробування вашої вiри дає тер­пiння; 4 терпiння ж повинно мати досконалу дiю, щоб ви були дос­коналi в усiй повнотi без усякого недолiку. 5 Якщо ж у кого з вас не вистачає мудрости, нехай просить у Бога, Який дає всiм просто й без докорiв, — i дасться йому. 6 Але нехай просить з вiрою, нi­трохи не сумнiваючись, бо той, хто сумнiвається, подiбний до морської хвилi, яку вiтер здiймає i розвiває. 7 Hехай не думає така людина одержати що-небудь вiд Господа. 8 Двоєдушна людина нестiйка на всiх шляхах своїх.

9 Hехай хвалиться брат смиренний своєю висотою, 10 а багатий — смиренням своїм, бо вiн перейде, як цвiт трав’яний. 11 Сходить сонце, настає спека, i спекою висушує траву; цвiт її опадає, зникає краса її вигляду, так в’яне i багатий на своїх шляхах.

12 Блаженна людина, яка переносить спокуси, бо, будучи випробуваною, вона одержить вiнець жит­тя, який обiцяв Господь тим, що люблять Його. 13 У спокусi нi­хто не кажи: «Бог мене спокушає»; бо Бог не спокушається злом i Сам не спокушає нiкого, 14 але кожен спокушається, захоплюючись i зваблюючись власною похiттю; 15 похiть же, зачавши, породжує грiх, а вчинений грiх породжує смерть.

16 Hе обманюйтесь, браття мої улюбленi. 17 Всяке добре даяння i всякий досконалий дар сходять зверху, вiд Отця свiтiв, у Якого немає змiни i нi тiнi перемiни. 18 Захотiвши, Вiн породив нас словом iстини, щоб нам бути якимсь початком Його створiнь.

Толкова Біблія

Звернення до читачів з проханням «радіти» (χαίρειν), нагадуючи частково уживане у греків і юдеїв-елліністів вітання (див. 1 Мак. 10:18, 25; Діян. 23:25 та ін.), має, однак, у Апостола специфічно-християнський сенс, як і в соборному посланні єрусалимського собору, редагованому тим же апостолом (Діян. 15:23 і сл.), зокрема, має значення радості в Господі Ісусі, як Богові Спасителеві й Викупителеві. Сам сповнений радості і блаженства, навіть при найтяжчих випробуваннях віри, св. Апостол і своїм читачам молитовно бажає насамперед цієї високої і недосяжної для мирських людей радості.

Побажання радості (Як. 1: 1) в устах Апостола означає його глибокий християнський погляд на життя. Цим поглядом св. Апостол освітлює для читачів їх власне, сповнене печалями, життя. «Спокусу і печаль заради Бога апостол визнає і похвальними, і гідними радості, тому що вони - найбільш міцні узи і повернення любові і прощення, чому і сказано: «Сину, коли берешся ти служити Господу, то приготуй душу свою до спокуси» (Сир. 2: 1), і Христос сказав: «У світі зазнаєте скорботи, але мужайтесь» (Ін. 16:33). Бо без подвигів не можна отримати вінців ні в світі, ні від Бога» (Блаж. Феофіл.).

Спокуса (грец. Πειρασμός) мовою Святого Письма, крім загального значення «випробування, дослідницьке пізнання (див., напр., Бут. 22: 1; Втор. 8: 2 і ін.), зазвичай має більш тісне і приватне значення в області морального життя: спокушання до чогось порочного, поганого, гріховного (напр., Мф. 4: 1; Лк. 4: 2), причому це спокушання або падіння людської волі може йти з боку злої волі диявола або людей, і так само виникає через збіг обставин і різноманітних речей. «Всякі предмети, дії та обставини, що піддають випробуванню віру і правила моральності християнської, є спокуси. Звичайно, не по суті своїй вони є спокуси, але через ставлення до них людини: для одного служить спокусою одне, зовсім іншим спокушається інший» (єпископ Михайло).

Апостол в зазначеному випадку під «різними спокусами» розуміє, мабуть, найближчі зовнішні лиха читачів послання: тягар бідності, спокуса багатства, переслідування з різних сторін абощо.

Будь-яку подібну спокусу християнин, за Апостолом, повинен зустрічати і приймати не тільки без малодушності, нарікання, зневіри, але навіть у повноті радості.

«Спокуси дають пильним людям велику радість тому, що через них відбувається випробування, а випробування приводить до дії» (блаж. Феофіл.).

Як же сприймати заповідь Христа Спасителя про молитву християн до Бога Отця «Не введи нас у спокусу» (Мф. 6:13; Лк. 11: 4 )?. Очевидно, крім спокус зовнішнього, так би мовити, стихійного характеру, є спокуси чисто душевні чи духовні, що представляють велику небезпеку морального занепаду і духовної смерті. Така властивість спокус добре відома і св. Апостолу Якову, як показують слова його в Як. 1: 13-15.

Отже, якщо спокуси, що посилаються Богом, ми повинні приймати у повноті через покору Його волі і повною радістю і добродушністю, то від спокус, що загрожують нашій вірі і моральності, ми повинні захищатися як безгрішністю свого життя, так і молитвою до Отця Небесного про відведення їх від нас, з умовою, якщо, зрозуміло, на те буде воля Господня. Але при такій відмінності спокус, «терпіння корисне в кожному їх роді» (блаж. Феофіл.).

Про таку властивість випробувань і скорбот кажуть і Апостол Яків і Ап. Павло (Рим. 5: 3). Терпіння - сталість в чесноті, що є істотною умовою істинної християнської досконалості.

Тільки терпінням усуваються перешкоди на шляху до моральної досконалості, і тільки за умови терпіння об'єднуються і набувають міцності в душі людини всі окремі чесноти, і християни в такому випадку можуть мати надію, що вони будуть «досконалі» (τέλειοι) - цілком досягнуть мети буття свого, «у всій повноті» (ολόκληροι, έν μηδενί λειπόμενοι).

…Істинна мудрість від Бога благо чи зло бачить не в бідності й багатстві самих по собі, але в тому чи іншому відношенні християнина до бідності або багатства. Бідного, що терпить свою бідність за законом Христовим, справжня мудрість навчає висотою свого християнського звання, що залишається в силі і за повного зовнішнього приниження, а багатого, що бажає по-християнськи користуватися багатством, вона навчає хвалитися приниженням, смиренням своїм, саме - вільною убогістю - в разі дотримання багатим Христової заповіді про продаж майна і роздачі убогим (Мф. 19:21) або, принаймні, належним ставленням до скороминучого багатства і богоугодним його використанням.