Євангельські читання: Пішов у безлюдне місце і там молився

5 вересня читаємо Євангеліє про зцілення Христом людей і про Його молитву на самоті.

Євангельські читання 5 вересня

Євангеліє від Марка, 1, 29-35

29 Вийшовши невдовзі з синагоги, прийшли до господи Симона і Андрія, з Яковом та Іоаном. 30 Теща ж Симонова лежала в гарячці; і зразу сказали Йому про неї. 31 І, підійшовши, Він підняв її, взявши її за руку; і гарячка зараз же залишила її, і вона почала слугувати їм. 32 Надвечір, коли заходило сонце, приносили до Нього всіх недужих і біснуватих. 33 І все місто зібралося біля дверей. 34 І Він зцілив багатьох, що страждали всякими недугами; вигнав багатьох бісів, і не дозволяв бісам говорити, що вони знають, що Він Христос.

35 А вранці, ще затемна, вставши, вийшов і пішов у безлюдне місце і там молився.

Толкова Біблія

Вони прийшли в дім Симона, теща якого була хвора гарячкою; Євангелист Лука, говорячи про хворобу тещі Симона, пояснює, що це була сильна гарячка (Лк. 4:38).

Зрозуміло, що Симон, Андрій і їхні товариші, бачивши зцілення Ісусом інших хворих, просили Його зцілити і її.

Зцілення, як і у всіх випадках лікування Ісусом хворих, сталося миттєво: гарячка залишила її, і вона почала прислуговувати їм (Мк. 1:31). Гарячка, особливо сильна, надзвичайно знесилює того, хто страждає нею, так що людина після одужання ледь піднімається з ліжка і не може ходити без сторонньої допомоги; Теща ж Симона, зцілена від сильної гарячки, сама встала і служила їм (Лк. 4:39); отже, не тільки хвороба залишила її, а й втрачені за час хвороби сили повернулися. У цьому не можна не бачити особливість чуда, здійсненого Ісусом над тещею Симона-Петра.

Вигнання в синагозі злого духа з біснуватого і потім чудесне зцілення тещі Симона справили таке сильне враження на всіх, що бачили ці чудеса, і чутка про них так швидко поширилася по всьому Капернаумі, що до входу в дім Симона при заході сонця зібралося все місто. Це відбувалося в суботу, і, незважаючи на сильне бажання всіх, у кого були хворі, скоріше скористатися перебуванням в їхньому місті Чудотворця, ніхто не посмів до заходу сонця (закінчення суботи) принести до Нього хворих; але всі приготувалися до цього і з нетерпінням чекали закінчення дня, і при заході сонця понесли до Нього всіх хворих на різні недуги. Скупчення народу було величезне; все місто зібралося перед дверима (Мк. 1:33) будинку Симона, і Ісус торкався до кожного хворого, покладаючи на них руки, і всіх зцілив.

Зцілення були здійснені, як точно визначає Марк, в суботу ввечері, коли вже заходило сонце. Тільки тепер скінчився суботній спокій, і можна було перенести хворих, що не дозволялося в суботу.

Господь зцілив багатьох - очевидно тих, хто заслуговував зцілення (див. Мф. 8:16). Єв. Марк до слів Матфея додає, що Господь не дозволяв бісам говорити, що вони знають Його. Очевидно, найкраще бачити тут вказівку ​​на те, що Господь взагалі не давав говорити демонам. Господь тому не давав говорити бісам, що вони знали Хто Він, що такого визнання з вуст біснуватих Христос не хотів допустити.

Рано вранці, майже вночі Господь вийшов з дому Симона, де Він знайшов Собі притулок, і пішов у відокремлене місце для молитви. Спуржон з цього приводу говорить в одній зі своїх розмов: "Христос молиться. Чи знаходить Він для Себе в цьому спокій після важкої денної роботи? Чи готується до праці наступного дня? І те, й інше. Це ранній ранок, проведений в молитві, дає Його силу, яку Він виявив ввечері ... і тепер, коли справа дня зроблена і чудовий вечір пройшов, для Нього ще не все скінчено - Йому належить ще справа Його життя і тому Він повинен молитися ... Трудівник знову наближається до джерела сили, щоб, виходячи на очікуючу Його боротьбу, знову цією силою оперезати Свої стегна... " (Христос на молитві).

---

Друге послання до коринф’ян святого апостола Павла, 7, 1-10

1 Отже, улюбленi, маючи такi обiтницi, очистьмо себе вiд усякої скверни плотi i духу, творячи святиню в страхові Божому.

2 Дайте нам місце. Ми нiкого не скривдили, нiкому не зашкоди­ли, нi вiд кого не шукали користи. 3 Hе на осуд кажу: бо я раніше казав, що ви в серцях наших, так щоб разом i вмерти, i жити. 4 Я дуже надiюся на вас, багато хвалюся вами; я повен утiхи, маю радiсть велику, при всiй скорботi нашiй. 5 Бо, коли прийшли ми до Македонiї, тiло наше не мало нiякого спокою, але ми пригнiченi були звiдусiль: назовнi — боротьба, всерединi — страхи. 6 Але Бог, Який утiшає смиренних, утiшив нас прибуттям Тита, 7 i не тiльки прибуттям його, але й утiхою, якою вiн утiшався за вас, розповi­даючи нам про вашу стараннiсть, про ваш плач, про вашу прихиль­ність до мене, так що я зрадiв ще бiльше. 8 Отже, якщо я засмутив вас посланням, не каюся, хоч i каявся був, бо бачу, що послання те засмутило вас, але на деякий час. 9 Тепер я радiю не тому, що ви засумували, але що ви засумували до покаяння; бо сумували заради Бога, так що нiскiльки не зазнали вiд нас шкоди. 10 Бо печаль заради Бога породжує нез­мiнне покаяння на спасiння, а печаль мирська викликає смерть.

Толкова Біблія

Скверни плоті і духу, - тобто від брудних вад, що оскверняють саме тіло наше, і від більш витончених гріхів, що виявляються в душевному нашому житті.

Творячи святиню. Правильніше - наше освячення або очищення, яке в хрещенні тільки ще почалося і має тривати протягом всього нашого життя.

У страху Божому. Ще в Старому Завіті сказано, що страх Божий є початок премудрості (Притч. 1: 7). Для християнина, що здійснює своє освячення, також потрібна велика мудрість. Зрозуміло, чому Ап. тут говорить про страх Божий. Коринфяни могли зовсім забути про Нього, бачачи в Богові тільки Отця, і цим позбулися б опори для своєї діяльності на шляху морального самовдосконалення.

Апостол захищається від докорів в тому, нібито він ображає коринфян і шукає від них користі. Нічого подібного він не чинить.

І тепер він говорить про це не для того, щоб засудити коринфян: навпаки, він любить їх усім серцем.

І взагалі він про коринфян тільки радіє в даний час (коли Тит повідомив йому, як було прийнято ними його перше до них послання), навіть забуваючи про скорботи, що пригнічують його. Як же йому не радіти, коли він впевнений в тому, що коринфяни слухають його як батька свого?

Апостол відновлює перервану (див. 2 ​​Кор. 2:12) мову про той душевний стан, в якому він перебував перед прибуттям до нього Тита. Коли він знаходився в Македонії, його з усіх боків оточували небезпеки. Прибуття Тита було своєчасним.

Страхи. Ап. боявся звичайно не за себе, а за віруючих, яких гоніння могли збити зі шляху віри.

Втіхою, яким він був втішений від Бога, послужило для нього, по-перше, саме прибуття Тита,... а по-друге, ті втішні звістки, які йому повідомив Тит. Виявилося саме, що коринфяни висловили свою любов до Апостола, коли читали його послання до них, і щиро каялися в тих прикрощах, які вони йому заподіяли. Вони проявили ревність щодо Апостола, тобто намагалися виконати його побажання, висловлені в посланні.

Була пора, коли Ап. майже пошкодував про те, що відправив в Коринф своє перше послання. Так строго він говорив в ньому з коринфянами! Але тепер він радий тому, що послання було отримано коринфянами, тому що воно зробило на них бажаний вплив.

Нехай вони і засмутилися докорами, з якими Ап. звертався до них в своєму посланні, але ж ця прикрість або печаль нічого, крім користі, їм не принесли.

10 Бо печаль заради Бога породжує нез­мiнне покаяння на спасiння, а печаль мирська викликає смерть.

Це була печаль заради Бога узгоджується з волею Бога і вона є джерелом спасительного каяття. Буває печаль іншого роду - мирська, яка занурює людину в безвихідний відчай і веде до смерті (приклад - Іуда Іскаріот). Ось якби послання призвело коринфян до цієї останньої печалі, то про це слід було б жаліти.